ІЕ та ЕД / ІЕ та ЕД (шпори) / Основні положення праці А.Сміта 'Дослідження про природу та причини багатства народів

Основні положення праці А.Сміта ''Дослідження про природу та причини багатства народів"

Адам Сміт (1723 – 1790) – видатний англійський економіст, справжній

творець класичної політичної економії

„Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776). Ця праця складається із п’яти книг. У першій книзі, яка називається „Причини збільшення продуктивності праці й порядок, згідно з

яким її продукт природним чином розподіляється між різними классами народу”, досліджуються найважливіші чинники зростання багатства нації, викладено теоретичні основи вчення про працю як джерело багатства, про розподіл праці, про вартість, про ціноутворення, гроші, прибуток, різні форми

доходів. У другій книзі під назвою „Про природу капіталу, його нагромадження та застосування”, досліджуються суть і структура капіталу, способи його нагромадження. Третя книга називається „Про розвиток добробуту у різних народів”. Тут досліджується історія розвитку народного господарства європейських країн від часів падіння Римської імперії. У четвертій книзі „Про системи політичної економії” дається аналіз меркантилістської та фізіократичної економічних систем. У п’ятій книзі, „Про

прибутки правителя або держави”, досліджуються питання фінансово-податкової політики держави, її витрати, доходи та борги.

А. Сміт вводить поняття. „економічної людини”. Ця людина як суб’єкт економічних відносин:

• незалежна, здатна самостійно приймати рішення;

• прагне керуватися у своїй діяльності особистими егоїстичними

економічними інтересами і потребами;

• здатна раціоналізувати свою діяльність з метою максимізації

вигод;

• достатньо поінформована про ситуацію на ринку.

Багато уваги приділив –

описанню принципу „невидимої руки”, під яким розумів стихійні об’єктивні закони ринкової економіки, які діють незалежно від волі і бажань окремих людей. Невидима рука ринку – це механізм стихійної координації економічної поведінки суб’єктів господарювання та узгодження їх власних

інтересів за умов вільної ринкової конкуренції;

– обґрунтуванню переваги економічної політики держави, заснованої на принципі „лесе фер” („laissez faire”, від фр. – дозволяти діяти, не заважати йти своїм ходом). Суть цього принципу у тому, що природний порядок, заснований на ліберальної економічної ідеї вільного підприємництва та невтручання держави в господарську діяльність, не має порушуватися ніякими зовнішніми чинниками.