ІЕ та ЕД / ІЕ та ЕД (шпори) / Особливості трипільської культури

Особливості трипільської культури.

Поширена на території від Верхньої Наддніпрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор’я, культура розвивалася протягом 4-3 тис. до н.е.

Назву дістала від досліджуваного в 19 ст. укр.. археологом В. Хвойкою поселення поблизу с. Трипілля.

Утворилася на основі давніших автохтонних (місцевих, корінних) та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу і Південної Європи.

Племена жили у поселеннях, збудованих деревино-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно одним чи кількома концентричними колами (родові або племінні поселення з садиб).

Суспільний устрій – матріархат, згодом – патріархат. Головним заняттям було землеробство. Розводили велику й дрібну рогату худобу, свиней і коней. Тягловою силою були воли.

Ремесла – чинбарство, кушнірство, прядіння, ткацтво, обробка каменю. Освоїли вироблення міді, кування. Мали гончарний круг, виготовляли кераміку.

Мідно-камяний вік характеризувався першим поділом суспільної праці (скотарство від землеробства). Виникають центри металургії, обмін набуває постійного та регіонального характеру. Торгівля підтримувалася з сусідами, оскільки Трипілля було сполучною ланкою між Зх і Сх і мало найрозвинутішу в енеолітичну добу Балкано-Карпатську металургійну провінцію. Через ці землі проходив шлях, по якому торгували металом, гончарськими виробами. Трипільці експортували продукти на Кавказ, у Єгипет, Месопотамію, Малу Азію, на Балкани.

Зростання продуктивності веде до утворення надлишку продуктів, що зосереджуються в руках окремих родових груп або верхівок. Це веде до соціальних суперечностей, потреби в захисті окремих груп населення спонукала до консолідації племен на рівні союзів.