ІЕ та ЕД / ІЕ та ЕД (шпори) / План Маршала

План Маршала.

План Ма́ршалла (англ. Marshall Plan, офіційна назва European Recovery Program — «Програма відбудови Європи») — програма допомоги Європі після Другої світової війни. Висунутий в 1947р. американським державним секретарем, лауреатом Нобелівської премії миру (1953), Джорджем К. Маршаллом (вступив у дію в квітні 1948). В здійсненні плану приймали участь 17 європейських країн (Західна Германія, Австрія, Бельгія, Люксембург, Данія, Франція, Греція, Ісландія, Ірландія, Італія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Англія). План Маршалла сприяв зміцненню положення США в Західній Європі.

До участі також запрошувалися СССР і країни Східної Європи, проте Сталін, вважаючи американську ініціативу загрозою для соціалістичного устрою, не допустив прийняття участі в ньому жодної з контрольованих ним країн. Москва стверджувала, що американці і їх ключові союзники намагаються контролювати економіку європейських країн, що є нічим іншим, як великодержавний імперіалізм в його новому, американському обличчі.

Програма плану:

- активні зусилля в області виробництва,

- розширення зовнішньої торгівлі,

- досягнення і підтримка внутрішньої фінансової стабільності,

- розвиток європейського економічного співробітництва.

Для здійснення програми було засноване нове федеральне відомство - Управління економічного співробітництва (УЕС), яке пізніше перетворилось в ОЄЕС. Головним завданням Управління було вироблення планів по продуктивному витрачанню сум в новому “Зустрічному фонді”.

Механізм допомоги:

- Допомога надавалася із федерального бюджету США у вигляді субсидій та безпроцентних позик Виділені кошти повинні були використовуватися для закупки товарів у США, що переправлялися через Атлантику на американських торгових судах. Отримані суми від місцевої реалізації американських товарів поступали на рахунок Зустрічного фонду, з якого фінансувались національні заходи по відбудові і модернізації господарства (фінансувалось збільшення виробництва сталі, цементу, вугілля, нафтопродуктів і транспортних засобів).

- Допомога виділялась у вигляді дотацій (фінансувалися продукти харчування, паливо та одежа).

- Прямі американські інвестиції в Європу. Зокрема, показовим є той факт, що біля 80% фінансових засобів, витрачених на реалізацію плану Маршалла, «повернулись» в США у формі контрактів, укладених з американськими компаніями, а американський експорт виріс з 10млрд. дол. до15 млрд. дол. в 1955 р.

Таким чином, на протязі шести років США інвестували у європейську економіку 13 млрд. дол., що еквівалентно приблизно 200 млрд. дол. сьогоднішніх.

Зобов’язання країн-учасниць перед американськими спонсорами:

• перехід до економічного лібералізму при централізованому впливі на макроекономічні процеси (дотримання політики фритредерства при координації інвестицій);

• економічна інтеграція європейських країн;

• підтримання нової (доларової) валюти в міжнародних розрахунках;

• політика всілякого сприяння США: не чинити конкуренцію на міжнародних ринках та зниження митних бар’єрів американському імпорту; заборона транзиту американських товарів (їх перепродажу); передача інформації про науково-технічні досягнення американській стороні;

• дотримуватись ідеології „холодної війни”, тобто обмежити взаємодію з соціалістичними країнами.

План Маршалла сприяв післявоєнному розколу Європи, формуванню військово-політичного блоку західних країн (НАТО), якому зрештою були передані функції ОЄЕС та УЕС (управління економічного співробітництва), посиленню „холодної війни”. Крім цього, він сприяв створенню нових ринків для американських товарів, а також став відправною точкою атлантичної і європейської інтеграції.