Сцена одинадцята

    

    Входить Кларін.

    

    Кларін

    Чи те­бе, сеньйо­ро, ба­чу

    

    Росаура

    Ах, Кларіне! Де ти був

    

    Кларін

    Та до вежі був за­гув,

    Смерть об­ма­ню­вав чор­тя­чу,

    Грав із нею чіт - не чіт;

    Не звя­ла ме­не не­си­та,

    Як не би­лась - кар­та би­та,

    І зро­бив я хід як слід,

    Не прог­рав­ся і жи­ву я.

    

    Росаура

    А чо­му

    

    Кларін

    Тому, що знаю,

    Хто ти, й таїну хо­ваю,

    Що Кло­тальдо... Шум я чую.

    Що та­ке

    

    Гримлять ба­ра­ба­ни.

    

    Росаура

    Що мо­же буть

    

    Кларін

    То ви­хо­дить на цю по­ру

    Із па­ла­це­во­го дво­ру

    Ескадрон у дальню путь

    Звоювати Се­хис­мун­до.

    

    Росаура

    Чом же я, мов бо­ягуз,

    Поруч з ним уже не б’юсь,

    Не зня­ла на світ весь бун­ту,

    Коли лютість і підло­та

    Беззаконня гра­ють роль

    (Виходить)

    

Сцена дванадцята

    

    Голоси од­них

    Хай жи­ве но­вий ко­роль!

    

    Голоси інших

    Наша хай жи­ве сво­бо­да!

    

    Кларін

    Хай сво­бо­да з ко­ро­лем

    Тут жи­вуть і квітнуть ра­зом!

    Ну, а я собі тим ча­сом

    Заховаюся тих­цем,

    Подивлюся, став­ши збо­ку,

    На цю бу­чу, що шаб­лон­на,

    І зіграю роль Не­ро­на28,

    Геть відки­нув­ши мо­рo­ку.

    Тим ли­ше я зас­му­чу­ся,

    Що тор­кається ме­не.

    Тут, як хтось не про­же­не,

    Всеньке свя­то по­див­лю­ся.

    Поміж скель, де пов­но ям,

    Серед цеї кру­го­верті

    Заховаюся від смерті

    І дві дулі смерті дам.

    

    Ховається; б’ють ба­ра­ба­ни, і чу­ти брязкіт зброї.

    

Сцена тринадцята

    

    Входять втіка­ючи Ба­силіо, Кло­тальдо і Ас­тольфо

    

    Басиліо

    Захитався в ме­не трон!

    Йде на батька син, ой світе!

    

    Клотальдо

    Твоє військо вже роз­би­те,

    Де ж по­ря­док і за­кон

    

    Астольфо

    Стали зрад­ни­ки з ляк­ли­вих

    Переможцями.

    

    Басиліо

    У війнах

    В пе­ре­мож­цях ба­чать вірних,

    А в по­до­ла­них - зрад­ли­вих.

    Геть біжім, Кло­тальдо! Син

    Йде сю­ди, він невб­ла­ган­ним

    І жорс­то­ким став ти­ра­ном.

    

    За сце­ною лу­на­ють постріли, і Кларін, по­ра­не­ний, па­дає з то­го місця, де зна­хо­див­ся.

    

    Кларін

    Боже мій, спа­си!

    

    Астольфо

    Хто ж він,

    Цей сол­дат, що, бідо­лаш­ний,

    Кров’ю вмив­шись, нам під но­ги

    Впав, звес­тись не має змо­ги

    

    Кларін

    Чоловік я сіро­маш­ний,

    Що хотів спас­тись від смерті

    І від неї утікав

    Та її ж і пострічав,

    Бо від неї на цій тверді

    Не схо­ва­ти­ся ніде;

    Значить, звідси вип­ли­ває

    Хто від смерті утікає,

    Той скоріш її знай­де.

    Гей, верніться, гей сю­ди

    На кри­ва­ве по­ле бою,

    Бо се­ред вог­ню та зброї

    Більше пев­ності завж­ди,

    Ніж хо­ва­ти­ся у го­рах,

    Адже це надійна путь

    Долю си­лою здо­буть

    В рат­них вип­ро­бах су­во­рих.

    Хоч ря­туєтесь від смерті,

    Геть від неї біжи­те,

    Гляньте, за­раз ум­ре­те,

    Якщо Бог ве­лить умер­ти.

    Падає за сце­ну.

    

    Басиліо

    Гляньте, за­раз ум­ре­те,

    Якщо Бог ве­лить умер­ти!

    Із яким знан­ням, о Бо­же,

    Викрив муд­ро і без­жально

    Наше не­уцт­во й заб­лу­ди

    Цей мерт­вець, який пов­чально

    Нам ска­зав ус­та­ми ра­ни

    З глу­мом, що йо­му кри­ва­вий

    Розв’язав язик, ту прав­ду,

    Що да­ремні людські спра­ви

    І стремління марні про­ти

    Сили ви­щої й при­чи­ни!

    Я, аби від бун­ту й смерті

    Увільнити батьківщи­ну,

    Сам її довів до то­го,

    Чим бо­яв­ся їй заш­ко­дить.

    

    Клотальдо

    Хоч, сеньйо­ре, до­ля знає

    Всі шля­хи й то­го зна­хо­дить,

    Кого в за­рос­тях шу­кає

    Поміж скель, не слід зав­ча­су

    Християнину ка­за­ти,

    Що не­ма від неї спа­су.

    Єсть, бо до­лю муд­рий муж

    Переможе, й все удасться;

    І, як­що ти без­бо­рон­ний

    Проти му­ки і не­щас­тя,

    Пошукай, де вря­ту­ва­тись.

    

    Астольфо

    Це тобі, сеньйо­ре, ка­же

    Наш Кло­тальдо, зрілий муж,

    Про твоє спасіння й на­ше,

    Як і я, юнак хо­роб­рий

    На горі в гус­то­зе­ле­них

    Хащах кінь стоїть га­ря­чий,

    Швидший од вітрів ша­ле­них;

    Утікай на ньому; я ж

    Вдарити не дам у спи­ну.

    

    Басиліо

    Якщо хо­че Бог, щоб я

    Вмер, чи смерть у цю хви­ли­ну

    Жде ме­не, то віч-на-віч

    Саме тут її зустріну.