Сцена четверта

    

    Входить Кло­тальдо.

    

    Клотальдо

    Боже, що за га­лас чую

    Сехисмундо

    О Кло­тальдо.

    

    Клотальдо

    Пане...

    (Убік)

    Злобу

    На мені зже­не.

    

    Кларін

    Звіщаю,

    Скине він йо­го зі скелі.

    (Виходить)

    

    Клотальдо

    Я до ніг тобі впа­даю,

    Знаю, що за­ги­ну.

    

    Сехисмундо

    Встань,

    Батьку мій, зве­дись на но­ги;

    Будеш ти мені зо­рею,

    Щоб не збив­ся я з до­ро­ги;

    Я за гар­не ви­хо­ван­ня

    Дякую тобі без краю.

    Дай-но ру­ку.

    

    Клотальдо

    Що ти ска­жеш

    

    Сехисмундо

    Те, що сню й доб­ро жа­даю

    Я тво­ри­ти, бо не зник­не

    Те, що й в снах вда­лось зро­би­ти.

    

    Клотальдо

    Вже, сеньйо­ре, ти шля­хет­ний,

    Якщо взявсь доб­ро тво­ри­ти,

    Бо ж не в гнів тобі, що й я

    Дбаю про цю спра­ву го­жу.

    Ти на батька йдеш війною!

    Він - ко­роль, і я не мо­жу

    Проти нього йти з то­бою.

    В но­ги па­даю і в те­бе

    Смерті я про­шу.

    

    Сехисмундо

    Негідник,

    Зрадник, ли­ходій!

    (Убік)

    О не­бо!

    Треба стри­ма­ти мій гнів,

    Бо не знаю, чи не сплю я.

    (До Кло­тальдо)

    Що ж, Кло­тальдо, ва­шу честь

    І відва­гу я ша­ную,

    Йдіть слу­жи­ти ко­ро­лю,

    Стрінемось на полі бою.

    Гей, мерщій сурміть три­во­гу!

    

    Клотальдо

    Я хи­люсь пе­ред то­бою.

    (Виходить)

    

    Сехисмундо

    Доле, йдем ко­ро­лю­ва­ти;

    Не бу­ди, як­що дрімаю,

    Якщо прав­да - не всип­ляй;

    Я доб­ро чи­ни­ти маю,

    Правда це чи сон - бай­ду­же;

    Якщо прав­да їй слу­жи­ти;

    Якщо сон - то про­бу­ди­тись

    Поміж друзів, білий світе!

    Виходять під ба­ра­бан­ний бій.

    

    Зала в ко­ролівсько­му па­лаці.

    

Сцена п’ята

    

    Входять Ба­силіо і Ас­тольфо.

    

    Басиліо

    Астольфо, хто вга­мує, доб­ро­чин­ний,

    Коня розг­нуз­да­но­го на ска­ку

    Хто течію ріки, що в мо­ре пли­не,

    Погордливу зу­пи­нить й швид­ку

    Хто бри­лу, що зірва­ла­ся з вер­ши­ни,

    Перед падінням стри­має важ­ку

    Ні, лег­ше все, як ба­читься, спи­ни­ти,

    Аніж на­ро­ду гнів не­са­мо­ви­тий.

    Про це го­во­рить нам той шум і крик,

    Що відби­ва­ють го­ри що­се­кун­ди,

    Реве, розд­воївшись, людський потік, -

    Одні “Астольфо!” Інші “Се­хис­мун­до!”

    Забули клят­ву, що да­ли навік,

    Нова жорс­токість пос­тає із бун­ту,

    Це той те­атр, де, крас­на звідда­ля,

    Трагедії нам до­ля предс­тав­ля.

    

    Астольфо

    Сеньйоре, хай ме­не ва­са­ли раді

    Не слав­лять цього дня, як ти звелів,

    Адже По­лонія (тут на за­ваді

    Цей бунт, який усе нам пе­ре­бив)

    Іще моїй не підля­гає владі,

    Щоб спер­шу я цю вла­ду зас­лу­жив, -

    Коня! І сміло над усім ог­ро­мом

    Вогнем сяй­не той, хто гро­зив­ся гро­мом!

    (Виходить)

    

    Басиліо

    Ніхто не мо­же долі відвер­нуть,

    Бо все, як виз­на­че­но, так і пли­не;

    Те, чо­му буть, то­го нам не ми­нуть,

    І ста­неться, що ста­ти­ся по­вин­не.

    Жорстокий тут за­кон і в ньому суть

    Хто від біди біжить - біду зустріне;

    Що зберігав я, те і змар­ну­вав;

    Я сам свою вітчиз­ну зруй­ну­вав.