Сцена п’ята

    

    Астольфо і сол­да­ти ви­хо­дять з од­но­го бо­ку, з дру­го­го - інфан­та Ест­релья і прид­ворні да­ми. За сце­ною - військо­ва му­зи­ка і зал­пи са­лютів.

    

    Астольфо

    Знов по­ба­чив­ши в цім краї

    Ваші очі, мов ко­ме­ти,

    Обізвалися в роз­маї

    Разом сальви і клар­не­ти,

    Сурми, пта­хи й во­дог­раї;

    Лине му­зи­ка, й привітні

    У єди­но­му зав­зятті

    Ваш не­бес­ний лик, як рідні,

    Сурми вслав­лю­ють кри­латі

    І пта­хи їм вто­рять мідні.

    Так віта­ють вас, сеньйо­ру,

    Перекоти ка­но­на­ди,

    Як лункі пта­хи Ав­ро­ру,

    Як гро­ми зви­тяг Пал­ла­ду

    І як пишні квіти Фло­ру;

    Бо, привівши день із мре­ва,

    Ви - Ав­ро­ра в сяйві свя­та,

    Флора в мирі, і кри­це­ва

    В грізний час війни Пал­ла­да9

    І в цім серці ко­ро­ле­ва.

    

    Естрелья

    Якби сло­во вимірять

    Мали вчин­ка­ми людськи­ми,

    Ви б не ста­ли ди­ву­вать

    Славослів’ями та­ки­ми,

    Де вас мо­же розвінчать

    Вся пиш­но­та ця військо­ва,

    Із якою я бо­рюсь;

    Тож га­даю, що ця мо­ва

    Повна лес­тощів, - бо­юсь,

    Що це річ не­ви­пад­ко­ва.

    Ниці вчин­ки, слід вам зна­ти,

    Подобають тільки звіру,

    Батькові ома­ни й зра­ди,

    Щоб уле­щу­вать надміру

    І підступ­но уби­ва­ти.

    

    Астольфо

    Тут не все відо­ме вам,

    Тож, Ест­рельє, і не йме­те

    Віри ви моїм сло­вам;

    Ну, пос­лу­хай­те, і все те

    Розкажу, що знаю сам.

    Еусторхіо вмер Третій

    У По­лонії й ли­шив

    Трон Ба­силіо по смерті,

    Доньок своїх оси­ро­тив,

    Від яких ми, доб­ро­серді,

    Народились. Як на ме­не,

    То вже до­ля. Клоріле­не,

    Ваша ма­ти, а моя

    Тітка, - нині їй сія

    В не­бе­сах чер­тог свя­щен­ний, -

    Була стар­шою, а дру­га

    Тітка ва­ша й моя ма­ти, -

    Хай не сниться їй не­ду­га, -

    Ресісунда її зва­ти,

    Шлюб взя­ла, знай­шов­ши дру­га

    У Мос­ковії; і там

    Я зро­дивсь. Про те, що ско­ро

    Буде тут, ска­жу я вам.

    Вже Ба­силіо, сеньйо­ро,

    Як і всі ми, своїм літам

    Піддається, більше схильний

    До на­ук, ніж, хоч і вільний,

    До жінок; він без дітей

    Овдовів; і ми на цей

    Трон мог­ли б зійти все­сильний.

    Ви на­род­жені сест­рою

    Старшою, та я те­пер

    Тут як син пе­ред доч­кою,

    Хоч від мен­шої з сес­тер,

    Першість маю за со­бою.

    Про ваш намір і про мій

    Ми вже дядькові ска­за­ли,

    Тож сьогодні він, бла­гий,

    Зробить те, що ми про­ха­ли,

    І роз­су­дить нас мерщій.

    З цею я прий­шов ме­тою

    Із Мос­ковії сю­ди;

    Не гро­зив я вам війною,

    Але, як тут не су­ди,

    Ви ж воюєте зі мною.

    О, як хо­четься мені,

    Щоб на­род, аст­ро­лог муд­рий,

    Провістив, що жде в ці дні

    Нас обох, що з на­ми бу­де,

    Щоб ви ста­ли по війні

    Королевою й ко­ро­ну

    Дядько вам віддав свою,

    Щоб діста­ли по за­ко­ну

    Ви імперію й мою

    Вірну вам лю­бов до ско­ну.

    

    Естрелья

    Це ли­цaрст­во і хва­ла

    Змушують ме­не ска­за­ти,

    Що хотіла б я, нез­ла,

    Вам імперію відда­ти,

    Щоб моєю теж бу­ла;

    Хоч лю­бов свою га­ря­чу

    Вам звіряю й свій сек­рет,

    Все ж бо­юсь за ва­шу вда­чу,

    Вас бо зрад­жує порт­рет,

    Що на ва­ших гру­дях ба­чу.

    

    Астольфо

    Про свій намір у свій час

    Вам ска­жу, бо не підхо­дить

    Місце й ва­дить су­рем глас,

    (За сце­ною гра­ють сур­ми)

    Що вістять - ко­роль ви­хо­дить

    Із вельмо­жа­ми до нас.