Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
son / son.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
480.77 Кб
Скачать

Сцена шістнадцята

    

    Естрелья

    Ну, віддай­те цей порт­рет,

    Знов про­шу, хо­ча га­даю,

    Що не зна­ти­му­ся з ва­ми

    Більш ніко­ли; не ба­жаю,

    Щоб він був у вас, не­хай би

    Тому, що йо­го про­си­ла

    Так безг­луз­до.

    

    Астольфо (убік)

    Як я вир­вусь

    Із біди, ко­ли не­си­ла

    (До Ест­рельї)

    Хоч ла­ден тобі, Ест­рельє,

    Підкорятись, слу­гу­ва­ти,

    Але цей порт­рет віддать

    Я не мо­жу, бо...

    

    Естрелья

    Пихатий,

    Злий і підлий ти ко­ха­нець.

    Не да­вай, бо вже не тре­ба;

    Я не хо­чу, щоб віддав­ши,

    Ти на­га­ду­вав, що в те­бе

    Я ко­лись йо­го про­си­ла.

    (Виходить)

    

    Астольфо

    Чуєш, стій, спи­нись, ку­ди ти

    А Ро­са­ура О Бо­же!

    Звідки, чом і як, мій світе,

    До По­лонії прий­шла ти,

    Щоб ме­не й се­бе згу­би­ти

    (Виходить)

    

    В’язниця прин­ца у вежі.

    

Сцена сімнадцята

    

    Сехисмундо, як на по­чат­ку, в звіриній шкурі, в лан­цю­гах, ле­жить на землі; Кло­тальдо, двоє слуг і Кларін.

    

    Клотальдо

    Тут кла­ди, не­хай ле­жить,

    І пи­ха йо­го скінчиться

    Там, де й по­ча­лась.

    

    Слуга

    Годиться!

    Закую йо­го я вмить.

    

    Кларін

    Ти прос­неш­ся, щоб уздріть,

    Сехисмундо, - ми ж відверті! -

    Змінність долі в кру­го­верті,

    Те, що сла­ва - це сміття,

    Темне ви­ди­во жит­тя

    І яс­на при­ма­ра смерті.

    

    Клотальдо

    А для тих, хто мізку­ва­ти

    Вміє так, тут є кімна­ти,

    Де мож­ли­во сам на сам

    Віддаватися дум­кам.

    (До слуг)

    Гей, цього не­гай­но взя­ти!

    У цій келії замкніть.

    

    Вказує на сусідню кімна­ту.

    

    Кларін

    Чом же

    

    Клотальдо

    Тим-то, що сидіть

    Слід Кларінові в тем­ниці,

    Де ніякі таємниці

    Він не змо­же роздз­во­нить.

    

    Кларін

    Та за що та­ка по­ка­ра

    Чи на батька, як поч­ва­ра,

    Зняв я ру­ку Хто це чув

    Чи з бал­ко­на я зіпхнув

    Малодушного Іка­ра17

    Сплю чи сню Мені не мед.

    Знов ув’язнять

    

    Клотальдо

    Ти - Клар­нет.

    

    Кларін

    Обіцяюся мов­ча­ти,

    Бо віднині я - дірча­тий

    І роз­лад­на­ний кор­нет.

    

    Кларіна ви­во­дять, і Кло­тальдо за­ли­шається сам.

    

Сцена вісімнадцята

    

    Входить Ба­силіо, ре­тельно за­ку­та­ний у плащ.

    

    Басиліо

    Мій Кло­тальдо.

    

    Клотальдо

    Чом сю­ди,

    Ваша світлос­те, прий­шли ви

    

    Басиліо

    Хочу зна­ти я, жур­ли­вий,

    Що тут (ох, бо­юсь біди!)

    З Се­хис­мун­до. Тож прий­ти

    Із ціка­вості рішив­ся.

    

    Клотальдо

    Гляньте, знов же опи­нив­ся

    Він у стані жа­люгіднім.

    

    Басиліо

    Ой мій прин­це, чу­жерідним

    В день не­доб­рий ти зро­див­ся!

    Розбуди йо­го, вже час,

    Він змо­рив­ся в лютій злобі,

    Бо зне­силів, спив­ши опій.

    

    Клотальдо

    Щось три­вож­но раз-у-раз

    Він го­во­рить.

    

    Басиліо

    Мо’, й про нас

    Нам пос­лу­ха­ти не гріх.

    

    Сехисмундо (крізь сон)

    Добрий принц той, що усіх

    Сам ка­рає злих ти­ранів

    Вб’ю Кло­тальдо, щоб не га­нив,

    Батька я зва­лю до ніг.

    

    Клотальдо

    Він ме­не стра­хає го­рем.

    

    Басиліо

    А мені гро­зить бідою.

    

    Клотальдо

    Хоче покінчить зі мною.

    

    Басиліо

    А мені зро­би­ти со­ром.

    

    Сехисмундо (крізь сон)

    Хай на сцені у прос­торім

    Цім те­атрі світовім

    Вже в оформ­ленні новім

    Розіграється кар­ти­на, -

    Помста Се­хис­мун­до-си­на

    Із тріумфом бой­овим.

    (Прокидається)

    Де ж це я Хто б міг ска­зать

    

    Басиліо

    Треба, щоб не взнав ме­не він.

    (До Кло­тальдо)

    Зробиш все, як слід, я пе­вен.

    Буду звідти підслу­хать.

    (Стає ос­то­ронь)

    

    Сехисмундо

    Чи це я В тюрмі, як тать,

    Я оку­тий кай­да­нa­ми.

    Як це ста­лось Я без тя­ми.

    Чи гроб­ни­ця ти моя,

    Вежо Так! Мій Бо­же, я

    Снив і жив та­ки­ми сна­ми!

    

    Клотальдо (убік)

    Я щас­ли­ву мить впіймав,

    Щоб цю гру скінчить на­зав­ше.

    (До Се­хис­мун­до)

    Чи збу­ди­тись не по­ра вже

    

    Сехисмундо

    Так, збу­ди­тись час нас­тав.

    

    Клотальдо

    Чи всю дни­ну ти прос­пав

    Мабуть, сон со­лод­кий снив­ся

    Відтоді, як я ди­вив­ся

    Вслід ле­тю­чо­му ор­лу,

    Що спізнив­ся й кра­яв млу,

    Ти ні ра­зу й не збу­див­ся

    

    Сехисмундо

    Ні, я сплю, як досі спав;

    Я, Кло­тальдо, відчу­ваю.

    Що в цей час, іще дрімаю

    І в ома­ну більш не впав;

    Те, що ма­ри­лось уяв,

    Бачив тут я дос­товірним,

    Та вже ба­чу не­сумірним;

    І я зно­ву все терп­лю,

    Бо, про­ки­нув­шись, я сплю,

    Живучи вві сні позірнім.

    

    Клотальдо

    Розкажи той сон мені.

    

    Сехисмундо

    Ніби снив я, сню ще й досі;

    Я, Кло­тальдо, не в спро­мозі

    Розказати все, о, ні!

    Я узрів се­бе вві сні

    (Це жорс­токість не­бу­ва­ла!)

    Там, на ложі, де вра­жа­ла

    Гра всіх барв і кольорів,

    Де в квітках альков горів,

    Що са­ма вес­на зітка­ла.

    Там ре­тельні служ­ни­ки

    Уклякали, на­зи­ва­ли

    Мене прин­цом і вдя­га­ли

    У шар­ла­ти і шов­ки.

    Ти з’явив­ся і та­ки

    Вгамував мою гри­зо­ту,

    Ствердивши, що я відро­ду

    Принц По­лонії, й ме­не

    Щастя спов­ни­ло яс­не.

    

    Клотальдо

    І дістав я на­го­ро­ду.

    

    Сехисмундо

    Та не щед­ру. Впав я в гнів

    І, в злобі не­са­мо­ви­тий,

    Двічі мав те­бе уби­ти.

    

    Клотальдо

    Чим та­ке я зас­лу­жив

    

    Сехисмундо

    Я сеньйо­ром був і мстив

    Люто всім у нашім краї;

    Жінку я ко­хав, ко­хаю...

    Це не сни­лось, це бу­ло,

    Адже інше все прой­шло,

    А не це. Чо­му Не знаю.

    (Король ви­хо­дить)

    

    Клотальдо (убік)

    У журбі ко­роль пішов,

    Цими вра­же­ний сло­ва­ми.

    (До Се­хис­мун­до)

    Це то­му, що про ор­ла ми

    Говорили, сни­лась знов

    Тобі вла­да і лю­бов;

    Та і в снах за всі ста­ран­ня,

    Що в твоє я вклав нав­чан­ня,

    Маєш дя­ку­вать мені,

    Сехисмундо, бо й вві сні

    Слід ро­бить доб­родіяння18.

    (Виходить)

    

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.