Сцена четверта

    

    Входить Ас­тольфо

    

    Астольфо

    Тисячу разів щас­ли­вий,

    О мій прин­це, день і час,

    Коли ви прий­шли до нас,

    Польське сон­це, що сяй­ли­ве

    Радість ллє по всіх ни­зи­нах,

    Обагряє краєви­ди,

    Бо, як сон­це кра­со­ви­те,

    Вийшли ви з-за гір камінних!

    Встаньте, і ввінчає го­же

    Лавр сяй­ли­вий вам чо­ло,

    Хоч і пізно, та прий­шло

    Щастя.

    

    Сехисмундо

    Бережи вас, Бо­же.

    

    Астольфо

    Вам про­щаю з чис­тим сер­цем,

    Що ма­лу яви­ли честь,

    Не спи­тав­ши, хто я єсть.

    Назовусь Ас­тольфо, гер­цог

    Я мос­ковський і, щоб зна­ли,

    Ваш ку­зен, ми рівня вдвох.

    

    Сехисмундо

    Таж, щоб тут беріг вас Бог,

    Я ска­зав, цього ще ма­ло

    Як хи­зуєтесь не­го­же

    Тим, хто ви, то в інший раз

    Я ска­жу, зустрівши вас,

    Не оберігай вас, Бо­же.

    

    2-й слу­га (до Ас­тольфо)

    Ваша світлість доб­ре знає,

    Що у лісі він зро­див­ся,

    Де всьому цьому й нав­чив­ся.

    (До Се­хис­мун­до)

    Вас Ас­тольфо по­ва­жає…

    

    Сехисмундо

    Він наб­рид, як манія,

    Що се­бе лиш знає й слу­ха,

    Ще й не зняв він ка­пе­лю­ха.

    

    2-й слу­га

    Знатний він.

    

    Сехисмундо

    Знатніший я.

    

    2-й слу­га

    Все ж потрібно між со­бою

    Шануватись вам обом

    Більше, ніж ко­мусь.

    

    Сехисмундо

    А чом

    Ви тут спо­ри­те зі мною

    

Сцена п’ята

    

    Входить Ест­релья.

    

    Естрелья

    Ваша світлос­те, сеньйо­ре,

    Не зва­жай­те на ома­ни,

    На прес­тол зійдіть жа­да­ний,

    Позабувши зло і го­ре,

    І віднині прав­те на­ми,

    Як сумління вам підка­же,

    Щоб жит­тя лічи­ли ва­ше

    Не ро­ка­ми, а віка­ми.

    

    Сехисмундо (до Кларіна)

    Хто, ска­жи-но, ця відра­да,

    Знатна й гар­на, хто во­на,

    Хто бо­ги­ня ця зем­на,

    Що до ніг їй промінь па­да

    

    Кларін

    Таж ку­зи­на це твоя,

    Мій сеньйо­ре, це Ест­релья.

    

    Сехисмундо

    Ні, її вже не зо­рею,

    Сонцем на­зи­вав би я.

    (До Ест­рельї)

    Я зич­ливість ви­пад­ко­во,

    Вас по­ба­чив­ши, зустрів,

    Хоч її й не зас­лу­жив, -

    Дякую за доб­ре сло­во.

    Про доб­ро по­чув­ши, я вже

    Знаю - мить доб­ра нас­та­ла,

    Ви зо­ря, що засіяла,

    Мені радість да­ру­вав­ши

    Серед тем­ної імли

    Світлом тим, що бла­го­ро­дить.

    І навіщо сон­цю схо­дить,

    Коли день ви при­ве­ли

    Дайте ру­ку, і, як ча­шу,

    Щоб нас­на­гу спи­ти ніжну,

    Поцілую білосніжну.

    

    Естрелья

    Я ціню га­лантність ва­шу.

    

    Астольфо (убік)

    Я про­пав, як він візьме

    Руку.

    

    2-й слу­га (убік)

    Чом же про­па­да­ти

    Як за­ва­дить мож­на, бра­те

    (До Се­хис­мун­до)

    Не по правді це, бігме,

    Так гру­бить, сеньйо­ре, ні,

    Та й Ас­тольфо…

    

    Сехисмундо

    Ти зі мною

    Вже не спор­ся, бо вспо­кою.

    

    2-й слу­га

    Правду я ска­зав.

    

    Сехисмундо

    Мені

    Нудно від та­кої прав­ди.

    Правда тільки та підхо­дить,

    Що моїй на­турі го­дить.

    

    2-й слу­га

    Та, сеньйо­ре, сам ска­зав ти,

    Що по правді чи­нять лю­ди

    Ті, хто ко­риться за­ко­ну.

    

    Сехисмундо

    Ще ска­зав я, що з бал­ко­на

    Викину то­го, хто бу­де

    Тут пе­ре­чить на біду.

    

    2-й слу­га

    Не на то­го ти на­пав,

    Не та­кий я.

    

    Сехисмундо

    Будь лас­кав,

    Я це за­раз до­ве­ду!

    

    Сехисмундо ха­пає дру­го­го слу­гу і ви­хо­дить; усі йдуть за ним і не­гай­но по­вер­та­ються.

    

    Астольфо

    Що це Хай нас Бог спа­се!

    

    Естрелья

    Зупиніть йо­го, ну й го­ре.

    (Виходить)

    

    Сехимундо (по­вер­тається)

    Він з бал­ко­на впав у мо­ре,

    Захлинувся, та й усе!

    

    Астольфо

    Лють вга­муй­те, щоб по стежі

    Не прой­ти, всьому ж є міра,

    Від лю­ди­ни і до звіра,

    Від па­ла­цу і до вежі.

    

    Сехисмундо

    Ця по­ра­да - не зас­лу­га,

    Слово ще од­не і ви

    Не знай­де­те го­ло­ви,

    Щоб но­си­ти ка­пе­лю­ха.

    

    Астольфо ви­хо­дить.