Історія України

Якщо убивають огнищанина - то община, люди відповідальні за вбивство, здійснене на їхній території.

Якщо убивають огнищанина біля кліті, чи біля коня, вола, корови, який це захищає, - то крадія вбивають на місці як собаку.

Аза княжого тивуна 80 гривень. А за конюха старого біля стада 80 гривен, як постановив Ізяслав про свого конюха, якого вбили Дорогобуджівці.

Аза сільського старосту княжого і хлібороба 12 гривень. А за рядовичів княжих 5 гривень.

Аза смерда і холопа 5 гривень.

Якщо сина годувальниці, чи годувальницю, 12.

Аза княжого коня, якщо той з плямою, - 3 гривні; а за смердового - 2 гривні.

За кобилу 60 різань, а за вола гривню, а за корову 40 різань, а за третяка (дворічний бичок, жеребець) 15 кун, а за лонщину (худоба на другому році) півгривні, а за теля 5 різань, за яря (ягня) - ногата, за барана - ногата.

Аякщо забере (уведе) чужого холопа чи раба, платити йому за образу 12 гривень.

Якщо ж стане чоловік закривавленим чи із синцями, то не шукати йому свідків.

Якщо один крадій краде чи коня, чи вола, чи кліть, то гривню і тридцять різань сплатити йому; якщо ж крадіїв буде 18, то по гривні і по ЗО різань сплатити... чоловіку.

Якщо смерда мордують без княжого повеління, то за образу 3 гривні.

Коротка Руська Правда (за Академічним списком XV ст.) II Тихомиров М. Н. Пособие по изучению «Русской правди». - М„ 1953. -С. 39 - 46.

№Зв

ЗЛаврентіївського літопису про повстання міської бідноти Києва проти утисків князя і воєводи (1068-1069 рр.)

Врік 1068. Прийшли іноплемінники на Руську землю, багато по­ ловців. Ізяслав же, Святослав і Всеволод вийшли проти них на Альту

івночі пішли один проти одного. Ради наших гріхів наслав бог на нас язичників: побігли руські князі, і перемогли половці.

...Коли ж Ізяслав із Всеволодом прибігли до Києва, а Святослав - до Чернігова, люди київські прибігли в Київ, зібрали віче на торгу і сказали, звернувшись до князя: «Це половці розтеклися по землі: дай, князю, зброю і коней; будемо ще битися з ними». Ізяслав цього не послухав. Почали люди змовлятися проти воєводи Коснячка і пішли

звіча на гору, прийшли на Коснячків двір і, не знайшовши його, зу­ пинилися біля Брячиславового двору і вирішили: «Підемо випустимо товаришів своїх з тюрми». Люди закричали і пішли до темниці Всеслава, Ізяслав же, побачивши це, разом із Всеволодом побіг з, двору, а люди витяг ли Всеслава з тюрми, у 15 день вересня, і поставили його посеред князівського двору. Двір князівський вони пограбували, де захопили незліченну» кількість золота і срібла, куницями і білками. Ізяслав утік до Польщі, Всеслав сів у Києві.

Врік 1069 Пішов Ізяслав з Болеславом проти Всеслава. Всеслав пішов проти [них]. Прийшов до Білгорода Всеслав і вночі, таємно від киян, утік

зБілгорода в Полоцьк. На другий день побачили люди, що князь утік, по­ вернулися до Києва, скликали віче і послали до Святослава і Всеволода сказати: «Ми погано зробили, прогнавши свого князя; ось він веде проти нас Польську землю [військо]; а ідіть у місто батька свого; якщо не хоче­ те, то ми змушені, спаливши своє місто, піти в грецьку землю».

...Святослав і Всеволод послали сказати Ізяславові: «Всеслав утік, не веди поляків до Києва, ворога твого нема; якщо хочеш гніватися і погубити місто, то знай, що нам жаль батьківського стола». Почувши це, Ізяслав залишив поляків і пішов з Болеславом, взявши небагато поляків. Попереду себе послав сина свого Мстислава в Київ. Мстис­ лав, прийшовши, порубав [киян], які звільнили Всеслава, в кількості 70 чоловік, а інших осліпив; інших же погубив без вини, не розвіда­ вши про них... І розпустив поляків для харчування, [кияни] потайки убивали поляків. Повернувся Болеслав у Польщу, в землю свою.

Летопись по Лаврентиевскому списку. - С. 163,166169.

№ 4а Історик Н.Яковенко про боротьбу князів

за київський престол (XII - XIII ст.)

Заснування митрополії передбачало одночасне створення єпис­ копських кафедр у центрах єпархій [від грец. ерагсЬіа - провінція].

Наприкінці княжіння Ярослава Мудрого, тобто в середині XI ст., єпархіальним підпорядкуванням (принаймні теоретично) була охо­ плена вся територія Київської держави. Власні єпископи сиділи, зо­ крема, в усіх великих політичних центрах - Новгороді, Чернігові, По­ лоцьку, можливо - Турові. За правилами Східної церкви, створення нових єпархій, підпорядкованих митрополитові, належало до його компетенції і узгодження з патріархом не потребувало. Практично ж це залежало від місцевих князів, які надавали єпископам матеріальне забезпечення. Саме так наприкінці XI - протягом XII ст. було створе­ но ряд нових єпархій, а в цілому напередодні татаро-монгольського нашестя функціонувало 16 єпископських кафедр, чиї території зага­ лом збігалися з кордонами більших держав-князівств, що виросли з Київської держави.

Єпископи (владики), на відміну від митрополитів, були переваж­ но місцевими людьми. їх поставлення належало до прерогатив ми­ трополита, хоча в дійсності вирішальну роль відігравала протекція князя...

Перші служителі рядового кліру були вихідцями з Болгарії і, можливо, з Моравії, тобто людьми, які могли правити літургію послов'янському. За правління Ярослава Мудрого кількість священиків збільшується (як запише під 1037 р. літописець, чернорисци поча мно­ житися). Чималою мірою цьому сприяла традиція, згідно з якою сини священиків, як правило, наслідували заняття батька, навчаючись від нього порядку служби Божої та проведення церковних треб...

Поряд з білим духівництвом, на Русі разом з першими монасти­ рями, заснованими за ініціативою князів, з'являється чернецтво. По­ казовим, зокрема, є зростання числа монастирів у Києві, де окремі княжі гілки під спадковим патронатом утримували власні обителі, що символізувало зв'язок з серцевиною династії - Києвом...

Найчислениіший клас мешканців Русі, як в усі часи серед усіх на­ родів, складали групи людності, зайняті роботою, надзвичайно різно­ манітні, а різниця між ними не завжди надається на однозначне тлу­ мачення....

Поруч з приватним у давньоруських містах побутувало вільне ре­ месло, появу якого дослідники пов'язують з оформленням посадів - торгово-ремісничих частин міста, розташованих біля підніжжя кня-

жих укріплених градів. Поява ремісничих иідгородь-посадів, згідно з археологічними даними, датується X - початком XI ст., проте їхнє по­ мітніше розширення, яке опосередковано засвідчує зростання еконо­ мічної активності міста, фіксується століттям пізніше. Помітне ж місце в господарсько-економічному житті Русі посадське ремесло зайняло тільки в ХІІ-ХШ ст., коли внаслідок збільшення обсягу виробництва розширився ринок збуту продукції, а сам ремісник силою потреби му­ сив перетворитися ще й на купця, який продає власні вироби.

Спірним залишається питання, чи знало руське ремісництво якісь самоврядні форми організації за фахами. Прямих свідчень про це в руських джерелах (як зазначалося - взагалі бідних на ін­ формацію про людей праці) немає, однак опосередкованим дока­ зом того, що певні зародки фахових об'єднань мусили побутувати, є згадувані в літописах назви окремих дільниць у містах, які фор­ мувалися за фаховою ознакою. Так, у Києві були урочища Гончарі і Кожум'яки, у Вишгороді - Гончарі, в Переяславі - Кузиечні ворота, у Новгороді - Гончарний і Плотницький кінці тощо. Проте загалом розвиткові міського самоврядування (у тому числі й ремісничого) шкодило те, що на Русі, на відміну від Західної Європи, не існува­ ло протиставлення замку феодала містові - місце проживанню ре­ місника. Протягом усього існування княжої Русі міста залишалися резиденціями князів та бояр, а міське управління зосереджувалося в руках князя-правителя, делегуючись посадникам чи тисяцьким - людям з числа родовитого боярства, яким належала вся повнота виконавчої влади. Юрисдикція князя поширювалася практично на всі сфери міського життя, тож його розгалужений адміністративноуправлінський апарат, підвладний тисяцькому (соцькі, десяцькі, тиуни, осьмники), не лишав місця для розвитку самоврядних іні­ ціатив.

Другим після ремісників за чисельністю класом міського насе­ лення були купці. Міжнародні зв'язки, номенклатура товарів і обсяг давньоруської торгівлі є настільки широкою самостійною темою, що її навряд чи можна коротко охарактеризувати в цьому нарисі, тому автор змушений адресувати зацікавленого читача до спеціаль­ ної літератури. Тут же важливо відзначити, що соціальний статус городян, зайнятих у сфері торгівлі, за браком відповідних джерел

досі залишається темним. Натомість існування корпорацій, які об'єднували купецтво за принципом торговельної спеціалізації, до­ кументально засвідчене. Так, у Києві існувало об'єднання гречників і залозників (від назв Путі з Варяг у Греки і Залозного шляху), котре контролювало торгівлю з Візантією, Кримом і Кавказом; аналогічне Іванське братство Новгорода охоплювало купців, що перепродува­ ли віск; в Галичі існувала купецька корпорація, яка монополізувала торгівлю сіллю та ін. Зрозуміло, операціями міжнародного масш­ табу займалися тільки крупні заможні купці. На внутрішньому ж ринку сільськогосподарської та ужитково-ремісничої продукції пе­ реважала торгівля, яку провадили або самі товаровиробники, або дрібні купці-посередники. Дуже рано ринковий майдан (торгови­ ще) став центром міського життя. Згідно з Руською Правдою, саме тут належало привселюдно освідчити пропажу чи шкоду від кра­ діжки; тут же оголошували княжі розпорядження та інші офіційні повідомлення-новини.

У безпосередньому зв'язку з вільним населенням міст - купцями та ремісниками - перебуває такий знаменитий суспільний інститут Київської Русі, як віче - загальне зібрання міської маси вільних го­ родян. Проте сьогодні ідеалізація вічових зборів як символу народо­ владдя, властива історикам XIX - першої половини XX ст., викликає у більшості фахівців вельми скептичні оцінки. Як нині переконливо доведено, тон вічам - реліктові племінних сходів, що скликалися в надзвичайних випадках, - завжди задавали боярські партії та близька до них жменька крупного купецтва. Ліпші мужі, намагаючись вико­ ристати в політичній боротьбі міські маси як третю силу, маніпулю­ вали настроями простої чаді, а також провокували і скликання самих віч, і спалахи анархії, якими нерідко супроводжувалися вічові зібран­ ня в напружених політичних ситуаціях - коли йшлося про зміщення небажаного князя або запрошення на княжий стіл вигідної для місце­ вої знаті кандидатури.

Певна неусталеність у згадках давньоруських пам'яток про смер­ дів породжує чимало спірних питань, зокрема - були вони залежним чи вільним населенням; чи вкладалося в поняття смерд чітко окресле­ не соціальне навантаження, яке можна було б пов'язати з усталеним обсягом прав і обов'язків; чи могло вживатися це слово для позиа-

чеипя всієї маси сільського населення? Нині перевагу отримав погляд па смердів як на вільних сільських виробників, пов'язаних з князем відносинами за формулою «опіка/данина за опіку».

Проте зверхньо-зневажливий відтінок у ставленні до смерда не йшов у порівняння із ставленням до холопа (цим словом у давньо­ руські часи називали рабів, челядь). Для кожного вільного мешканця Русі невільник був тільки майном, річчю, над якою господнії корис­ тувався правом необмеженого розпорядження до вбивства включно. Невільницький люд служив на дворах і в садибах заможніших людей, а також заселяв, обробляючи землю, маєтки князів, бояр та монасти­ рів (пам'ятки згадують холопів княжих, боярських, черньцевих, які жили не в домі господина, а у власних домівках разом зі своїми роди­ нами: діти, народжені в неволі, теж вважалися рабами).

Джерелом рабовласництва була передовсім війна, полон. Проте існували й інші шляхи поповнення невільницького населення. Зокре­ ма, холопом ставав кожний чоловік, який одружувався на рабині; в холопство потрапляли зубожілі люди, які продавали самих себе або своїх дітей. Врешті, з початку XII ст. в джерелах уперше фіксується поява специфічної групи напіврабів - закупів, які потрапили в бор­ гове ярмо і мусили відпрацювати позичку в господарстві кредитора. Серед закупів також могли опинитися й збанкрутілі купці, підсудні, що не мали чим сплатити судового штрафу, палії, конокради.

Між вільним сільським населенням (смердами) та невільним (хо­ лопами й закупами) існувала строката перехідна смуга залежного люду, який з тих чи інших причин втратив зв'язок зі своїм попереднім соціальним середовищем, а отже - і засоби до існування. Покровительство над ними належало Церкві. Церковнослужителі послідовно пропагували пом'якшення рабовласницьких відносин, закликаючи до людяності в поводженні з рабами і накладаючи церковні покаран­ ня за продаж дітей у холопство, насильство над невільниками, убив­ ство рабів тощо. Відмовившись з XII ст. використовувати у власному господарстві рабську працю, люди церкви знайшли їй еквівалент у згаданому вище прошарку, опікуючись ним, а водночас і користую­ чись його працею.

Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. - К, 2006. -С.57- 62.

№46

З«Повісті минулих літ».

Навала татаро-монгольських завойовників на Київську Русь (1236-1240 рр.)

Батий же, взявши Козельськ, пішов у землю Половецьку, а звідти став посилати [війська] на городи руські. Взяв він город Переяслав списом, вибив його увесь, і церкву архангела Михайла сокрушив і на­ чиння церковне незчисленне срібне і золоте, і дороге каміння узяв. І єпископа преподобного Симеона вони убили.

У той же час послав він [війська] на Чернігів. Обступили вони город великою силою, і Мстислав Глібович, почувши про напад на город іноплемінних, прийшов на них зо всіма воями. Билися вони, переможений був Мстислав, і безліч із воїв його побито було, і взяли вони город, і запалили вогнем. Єпископа [Порфирія] вони зоставили живим і одвели його в Глухів.

Меніухан тим часом прийшов розвідати город Київ, і став він на тій стороні Дніпра коло городка Пісочного. Побачивши город, він здивувався красі його і величі його. Він прислав послів своїх до Ми­ хайла [Всеволодовича] до городян, хотячи їх обманути, та вони не по­ слухали його.

Літопис Руський. - К., 1989. - С. 394.

№ 4в

П.Карпіні про життя на Русі під час золотоординського поневолення (1246 р.)

...Вони ні з ким не укладають миру, за винятком тих, які підко­ ряються їм; бо мають від Чінгісхана наказ підкоряти собі всі народи, коли можна. І ось чого вони від них вимагають: ходити з ними, коли їм завгодно, на війну проти всіх і давати десятину від усього - як з людей, так і з речей. Відрахувавши десять, беруть одного. Те саме ро­ блять і з дівчатами, яких відводять на свою землю і тримають їх для послуг. Решту, переписавши, признають за звичаєм. Але, коли мають над ними повну владу, то ніколи не виконують даних обіцянок, а ви­ шукують всілякі способи, щоб порушити їх. Коли я був на Русі, при­ сланий52 | ЗМІСТОВИЙбув, якМОДУЛЬказ щоІ мала трьох синів, брав одного. Чоловіків, що не

мали дружин, вели із собою; це саме робили і з жінками, в яких не було законних чоловіків. Жебраків ... також забирали. Решту ж, за їх звича­ єм, переписавши, наказували, щоб кожний, як малий, так і великий, навіть немовля одноденне, бідний і багатий, давав данину, а саме: по шкурі білого ведмедя, чорного бобра, забула [соболя] і якогось чор­ ного звірка, що живе в норах, який я не знаю, як зветься по-латині, а по німецьки називається він ільтіс, а по-польськи і по руськи дохон, і по одній шкурі чорної лисиці. Хто не заплатить цієї данини, того від­ водять до татар, де він лишається в рабстві... В землях тих володільців, яким дозволяють повертатись, ставлять вони своїх баскаків, волі яких повинні коритись як герцоги, так і взагалі всі. Якщо ж жителі якогось міста чи землі не роблять того, що вони хочуть, то баскаки ці оповіща­ ють, що вони невірні татарам, і так руйнують це місто або цю землю і вбивають жителів сильною рукою татар, які за наказом правителя цієї землі приходять несподівано і рантом на них кидаються...

Иоанн де Тіпано Карпини. История монголов. - СПб., 1911.-С. 33-34.

Контрольні питання

1.Охарактеризуйте заняття, побут та світогляд східних слов'ян у другій третині І тисячоліття.

2.Проаналізуйте причини виникнення державності у східних слов'ян.

3.Чому саме землі полян стали основою, а Київ - столицею дер­ жави Рюриковичів?

4.Розкрийте основні тенденції політичного життя русичів у часи правління перших Рюриковичів (від Олега до Святослава).

5.Визначте причини й наслідки хрещення Київської Русі.

6.«Правління Ярослава значною мірою було продовженням Володимирового: і у зовнішній, і у внутрішній політиці він по­ глиблював те, що зробив Володимир», - зазначала історик Н.Полонська-Василенко. А як ви вважаєте?

ТЕМА 1. КИЇВСЬКА РУСЬ ТА її МІСЦЕ В ІСТОРИЧНІЙ ДОЛІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ | 53

7.Порівняйте внутрішню та зовнішню політику князів Олега та Святослава і Володимира та Ярослава. Чим зумовлені виявлені вами якісні відмінності?

8.Чим обумовлено виникнення Галицько-Волииського князів­ ства?

Ключові терміни та поняття для самостійної роботи студентів

Бояри, великий князь, віче, воєвода, данина, держава, демократія, дружина, Золота Орда, Києво-Печерська лавра, літопис, митрополит, монголо-татарське іго, натуральне господарство, писемна культура, ранньофеодальна держава, «Руська правда», християнство, хрещення Русі, церква.

ТЕМА 2. ЗАПОРОЗЬКА СІЧ - КОЗАЦЬКА ХРИСТИЯНСЬКА РЕСПУБЛІКА

План

1.Виникнення козацтва та заснування Запорозької Січі. її устрій, господарське життя.

2.Військові походи запорожців у другій половині XVI - на початку XVII ст. Хотинська війна.

3.Селянсько-козацькі повстання наприкінці XVI - у першій поло­ вині XVII ст.

Література

1.Антонович В. Про козацькі часи на Україні. - К., 1991.

2.Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. - К., 1991. - С. 6 - 18,69114, 127140.

3.Боплан Г. Опис України. - Львів, 1990. - С. 56 - 73.

4.Василенко Т. Хотинська війна. - К., 1960.

5.Голобуцький В. Запорозьке козацтво. - К., 1994. - С. З - 164, 179 - 192.

6.Грушевський М. Історія української козаччини // Вітчизна. - 1989. - № 1 - 12.

7.Дорошенко Д. Нариси з історії України. - Львів, 1991. - С. 147 - 165, 188-229.

8.Історія України в особах: IX - XVIII ст. - К., 1993. - С. 225 - 294.

9.Кащенко А. Оповідання про славне військо запорозьке низове. - Дніпропетровськ, 1990.

10.Крип'якевич І. Історія України. - Львів, 1990.

11.Кулаковський В.М. Перше селянсько-козацьке повстання на Укра­ їні// УІЖ.- 1972.-№2.

12.Ластовський В. Остафій Дашкевич - військовий і політичний діяч // Пам'ять століть. - 2001. - № 6. - С. 57 - 61.

13.Лей'явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. - Чернігів, 1996.

14.Мишко Д. Северин Наливайко. - К., 1962.

15.Плецький С. Паспортна система Нової Січі (1734 - 1775) // УІЖ. - 2006. -№ 1.-С. 2437.

16.Сас М. Політико-правові засади воєнної служби запорожців та грошова винагорода їм за участь у Хотинській війні 1621 р. // УІЖ. - 2005. - № 6. - С. 4 - 33.

17.Сергійчук В. Байда Вишневенький - ратник української землі // Дніпро. - 1989. - № 2. - С. 122 -132.

18.Смолій В. Запорозька Січ: виникнення, тенденції розвитку, лікві­ дація // Наука і суспільство. - 1988. - № 4. - С. 28 - 31.

19.Стороженко І. Відродження запорозької (Чортомлицької) січі Богданом Хмельницьким у 1652 р. // Київська старовина. - 2005. - № 1. - С. 35 - 53; №2. - С. - 34 - 59.

20.Стороженко І. Лицарська гіпотеза утворення запорозької січі // Київська старовина. - 2003. - № 6. - С. 29 - 46.

21.Стороженко І. Перша запорозька (Базавлуцька) січ кінця XVI - першої половини XVII ст. // Київська старовина. - 2005. - № 3. - С. 16-36.

22.Українське козацтво: Мала енциклопедія. - Київ - Запоріжжя: Іенеза, Прем'єр, 2002. - 568 с.

23.Шелест ІО. Звідки росте «оселедець» // Старожитності. - 1993. - № 15-16.

24.Щербак В.О. Джерела формування українського козацтва // УІЖ. - 1994. - № 2 - 3.

25.Яворницький Д. Історія Запорозьких козаків: В 3 т. - Львів, 1990. - 1'. 1 - 2.

26.Яковенко Н. Нарис історії України. - К., 1997. - С. 161 -167.

Теми рефератів

1.Військове мистецтво запорожців.

2.Козацька символіка.

3.Діяльність православних братств в Україні у XVI - першій поло­ вині XVII ст.

4.Хотинська війна 1621 р.

5.Історичний портрет Петра Могили.

6.Історичний портрет Петра Копашевича-Сагайдачного.

7.Князь Костянтин Острозький: людина, політик та меценат культури.

8.Брестська унія 1596 р. та її значення.

Методичні рекомендації

Готуючись до відповіді на перше питання слід звернути увагу на те, що вирішальний вплив на зародження козацтва мав зовнішній фактор, зокрема, поява па південних рубежах агресивного щодо укра­ їнських земель Кримського ханства (док. № 1 а - 1г). Необхідність ство­ рення ефективної сили стримування нападів татарських орд зумовила перетворення розрізнених загонів українських «уходників» та вільних колонізаторів південних земель Дикого поля у козацьке військо. Вияс­ ніть, які, крім вказаних, чинники вплинули на виникнення і зростан­ ня козацтва. Коли і за яких обставин було закладено князем Дмитром Вишневецьким першу козацьку фортецю? Яку роль відіграли козацькі Січі в історії козацтва та України? Зверніть увагу на створення коза­ ками унікальної соціальної організації, заснованої на збереженні де­ мократичних принципів. Зробіть детальний аналіз господарського та суспільного устрою Запорозької Січі (док. № Ід - 1е).

Відповідь па друге питання слід розпочати з характеристики воєн­ ного мистецтва козаків. Зверніть увагу на те, що їм вдалося витворити власну військову організацію, яка забезпечувала високу ефективність у боротьбі проти турецько-татарських нападів (док. № 2а). Слід на­ голосити, що Запорозька Січ найчастіше проводила власну політику щодо Кримського ханства та Туреччини, яка суперечила основній зо­ внішньополітичній лінії Речі Посполитої (док. № 26 - 2в). Виняток ста­ новила участь козацьких загонів під проводом гетьмана Петра Сагай­ дачного у Хотинській війні 1621 р. Охарактеризуйте основні військові дії (док. № 2г) та дайте оцінку наслідкам цієї війни.

Готуючи відповідь на третє питання, зверніть уваїу на те, що ко­ заки не тільки здобували собі авторитет героїчною боротьбою про­ ти турків, татар, але й продемонстрували українському селянству можливість розвивати господарське життя без шляхти. Це зробило козацтво детонатором глибоких соціальних рухів проти феодальної системи всієї Речі Посполитої. Таким чином, нестримне зростання чисельності й авторитету козацтва серед українського народу зумо­ вило його вирішальну участь в організації збройної боротьби проти польсько-шляхетського панування на українських землях. Дайте де­ тальну характеристику козацько-селянським повстанням під прово­ дом Кшиштофа Косинського, Северина Наливайка, Марка Жмайла, Тараса Федоровича (Трясила), Якова Остряниці та Дмитра Гуні (док. № За - Зж). З'ясуйте наслідки цих війн. Які наслідки мала «Ординація Війська Запорозького» 1638 р.?

Готуючись до даної теми семінарського заняття, користуйтесь картами 2.1, 2.2 (див. додаток А).

Документи та матеріали

І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І 1 І І І І І І І І І І І І І І І І І І І ! І І І М І І І І ! І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І Ш І І І І І І 1 І І І І І І П І І І І І ! І І І І І І І І І І І ! Н І ! Ш І І

№ 1а Історик Н.Яковенко про Кримський ханат -

каталізатор козаччини

Спробам завоювання Поля, розпочатим за Вітовта й Олельковичів, коли кордони Київського князівства сягали гирла Дніпра й Дністра, поклали край кардинальні зміни, що настали у Причорномор'ї в середині XV ст. із виникненням Кримського ханату. Заволодівши в часі Батийових завоювань причорноморським Кипчацьким степом, татари поширили свій контроль і на Крим, заселений строкатою сумішшю грецького, італійського, половецького, вірменського, слов'янського та інших народів. Помалу осідаючи у степовій частині півострова, чорноморські орди щодалі більше усамостійнювалися стосовно далекого приволзького Сарая - політичного центру Золотій Орді, а кримські ханські ставленики - еміри - ставали все незалежнішими. Врешті одному з них, Хаджі-Гірею, вдалося у 1428-1430 рр. покласти початок власній Кримській державі...

Київський погром 1482 р. відкриває драматичний ланцюг нищівних походів Менглі-Гірея І та його синів і вельмож в Україну, Малу Польщу,

Білорусь і навіть далеку заиіманську Литву, які до середини 30-х років XVI ст. повторювалися практично щороку. Саме в часи Менглі-Гірея склалася принизлива практика сплати Польщею і Великим князівством Литовським щорічної данини (уиоминків) Кримові - 15 тис. золотих, які буцімто му­ сили утримувати кримчаків від нападів (чого досягти так ніколи й не вдалося). Наслідком погромів, яких Русь не пам'ятала з часів Батия, стали величезні господарські спустошення і втрати в людях, фізично знищених або виведених у полон. За кілька десятиліть руські землі перетворилися на головне джерело постачання рабів на невільницькі ринки Криму й Стамбула, де їх продавали, як свідчать очевидці, зв'язаними за шиї по десятку у найвіддаленіші закутки Азії та Сходу. Як оповідає посол великого князя литовського, у 1548 р. якийсь єврей-міняйло в Перекопі питав його, дивуючись з безконечних валок бранців, гнаних з півночі: Чи ще лишили­ ся люди у ваших землях, чи ні, і звідки їх там береться так багато?

Після 1475 р. перед Україною вперше зблизька постала й інша грізна потуга - турків-османів. Завоювання Константинополя (1453) і утвердження на Балканах, де на землях колишніх візантійських володінь були утворені провінції турецької Румелії, розв'язувало руки Стамбулу...

Руйнівному татарському смерчу литовські і польські влади не мали чого протиставити. Невеликі прикордонні замки, де довколишнє населення могло перечекати черговий набіг, не задовольняли потреб масштабної оборони. У скарбниці Великого князівства коштів для утримання регулярноговійськанапограниччяхневистачало.апочергові польні сторожі бояр, які роз'їздами чатували на шляхах і переправах татарських, здатні були зупинити просування хіба дрібних татарських ватаг, а не великого війська. Не набагато краще виглядала й оборона подільських кордонів Коронної Польщі, де уряд намагався виставляти наймані кінні роти, але чисельність 'їх не перевищувала тисячі-другої жовнірів, тобто була вочевидь малою.

За цих обставин своєрідний «пограничний спорт», який доти проявлявся у лупленні татарських купців та чабанів козацькими гуртами, почав набувати суттєво іншого забарвлення. Дрібні сутич­ ки спроквола переростали у безперервну партизанську війну, що проявлялась спершу в організованих погонях за татарами в Поле, а далі і в каральних походах вглиб татарської території. Ініціаторами таких експедиційіїхнімибезпосереднімиватажками були прикордонні уряд-

ники, які збирали й фінансували загони вояків, широко залучаючи до своїх нечисленних збройних почтів козацтво.

Центральну роль в організації козаччини як професійної військової сили пізніша легендарна традиція приписує канівському і черкаському старості 1514-1535 рр. Остафію Івановичу Дашковичу. Особистість прославленого героя Поля яскраво відтворює напівтатарський-напівруський колорит дніпровського пограниччя. Найвірогідніше, людина тюркського роду й кореня, як і чимало інших родовитих київських панів, Дашкович органічно вписувався у вояцькі закони Степу, йдучи походами то на чолі татарських загонів проти Московського князівства, то з козаками проти татар, і розправляючись з ворогами у дусі жорстоких звичаїв свого часу. Про чисельність залучуваного Дашковичем до бойових операцій козацтва свідчить згадка, що, наприклад, у його останньому поході 1535 р. на територію Росії з ним був 3-тисячний козацький загін. У 1533 р., запрошений на сейм Корони Польської, Дашкович у присутності короля виклав свій проект організації регулярної прикордонної служби. Згідно з ним, одна група козаків мусила б на чайках [човнах-довбанках] вартувати біля татарських переправ, а інша - в кінних роз'їздах - оберігати татарські шляхи. На островах же нижче порогів досвідчений вояк радив спорудити кілька фортець (згодом саме цю частину проекту реалізує князь Дмитро Вишневецький на острові Хортиця).

Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. - К., 2006. - С. 182 - 185.

№ 16 Прагнення литовського уряду використати запорозьких козаків

на своїй службі по охороні південних кордонів (1524 р.)

Господар король і великий князь Жигмонт велів вашій милості мовити: що перед цим ми писали до вашої милості, щоб ваша ми­ лість наказала Семенові Полозичу, державцеві річицькому, і панові Криштофові Кмитичу, щоб вони, зібравши козаків, на низ Дніпра на службу нашу пішли, і ми наказували дати на страву їм самим і на ко­ заків декілька десятків кіп грошів і сукно.

Тільки того разу писали до нас пан Семен і пан Криштоф, спові­ щаючи, що вони немало, мовляв, козаків набрали були і що вони (ко-

заки) жили з ними довгий час у Києві, ждучи того датку нашого, але, мовляв, не тільки на тих козаків, але і їм самим ні одного пенязя не послано було, чому, мовляв, козаки геть від них розійшлися; а вони як слуги наші добрі і вірні за наказом нашим і вашої милості - панів рад наших, зібравши невелике число козаків, на чолі їх Дніпром до Києва

ідалі до Тавані на службу нашу ходили і, там будучи, послуги своєї нам не мало вчинили, і тих людей неприятельських, татар усіх, які в дерх<аву нашу ввійшли були, тиждень через Дніпро не пропускали, і кожного, мовляв, дня бій з ними не раз мали, і багатьох них, мовляв, повбивали, а інші, мовляв, самі тонули, яка послуга їх нам добре вдяч­ на є. А тому його милість господар наказав сказати вашій милості: якщо вони з таким малим числом людей такі послуги нам, господаре­ ві, чинили, то ми з цього бачимо, що якби там тисяча або дві (тисячі) людей наших козаків на Дніпрі жило, то, мабуть би, без сумніву, була від них велика і знаменита послуга і оборона державам нашим. Отже,

іпро це бажаємо (просити) вашої милості - рад наших: благоволіть про це радитись і обдумати, щоб видно стало вашим милостям там по Дніпру козаків мати на наступний рік для оборони державам нашим,

іщоб ваша милість благоволив обрати з дворян наших якого-иебудь гідного доброго чоловіка і завчасно наказали йому невдовзі по вели­ кодні до Києва їхати і козаків збирати, ...а тих козаків по Дніпру на переправах порозміщувати, щоб нам і Речі Посполитій земській слу­ жили і тих переправ (через Дніпро) стерегли і боронили...

Документ Московского архива Министерства юстиции. - Москва, 1897. -Т.1.-С.523- 524.

№ ї в Михайло Литвин про втечу пригноблених селян і міщан

на Запорожжя (1550 р.)

Київ славиться скупченням народонаселення на його землі; на Борисфені і його притоках розміщені багатолюдні міста і села, жителі яких з дитинства звикли до плавання, судноплавства, рибної ловлі і мисливства; багато з них, утікаючи від батьківської влади, праці, рабства, покарань, боргів і інших неприємностей або ж просто від­ шукуючи більш вигідний заробіток і кращу маєтність, збираються на Київщину, особливо весною. Ознайомившись з вигодами життя в

низових містах, вони школи вже не повертаються до своїх, в скорому часі набувають досвідченості і хоробрості і ознайомлюються з небез­ пеками, полюючи на ведмедів і зубрів. Тому в цій країні дуже легко набрати добрих воїнів.

Мемуари, относящиеся к истории Южной Руси. Вип. 1. - К., 1992.- С. 53.

№ 1 г Напад кримських татар на м. Брацлав і зруйнування міста

(З опису Браи/іавського замка 1552 р.)

...Людей при замку і в острозі: землян, міщан і волощан було до­ мів усіх сімсот і тридцять; церков грецьких - 7, восьма - латинська.

Сиділи в той час безпечно, бо було перемир'я в государя нашого з татарами і турками, а також тому, що недавно комісари на їх грани­ цю виїжджали, і тому, що посли царя перекопського були в той час у государя нашого (для переговорів) про мир і спокій; і через таке обезпечення не мали про людей неприятельських печалі, ані вивідування, ані оберігання, ані сторожі жодної на полі, ані в острозі, та й старо­ ста їх був на той час виїхав геть; і при такій необачності їх прийшов на них без сповіщення цар перекопський, теперішній Девлет, з усім військом своїм татарським, і з командою турецьких людей - яничар, і з гарматами близько осені минулого місяця вересня в другий день, у середу; і наблизився до замка о четвертій годині дня, переночувавши в трьох милях від замка; а люди порозходилися з замка - по пашнях і по пасіках; заперлися в замку дівчата і діти, багато 'їх, а чоловіків було тільки 50, і то малопридатних до оборони, хіба що тільки один із них землянин Кудрянко; той міцно тримав оборону і інших до цього спо­ нукав і, беручи їх за руки, водив на бійниці; добували замок всі турки; пристрашувано до цього і татар, б'ючи їх палицями.

Архив Юго-Западной Рости. - К., 1890. - Ч. VII. - Т. II. - С. 19 - 21.

№ІД

Зкниги Пйома де Боплана «Опис України з картами» про запорозьких козаків (1630-1647 рр.)

Вони дуже вмілі у виготовленні селітри, якої в цих краях дуже ба­ гато, і виготовляють прекрасний гарматний порох. Жінки займають-

ся прядінням льону і вовни, з яких роблять полотно і тканини для щоденного вжитку. Всі уміють добре обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати різні м'ясні страви, варити пиво, мед, горілку, робити брагу тощо. Немає також серед них людного, якого б віку, ста­ ті чи становища він не був, хто б не намагався перевершити свого товариша у пиятиці і гульні. Немає серед християн і таких, котрі б на­ стільки, як вони, призвичаїлися не дбати про завтрашній день.

Зрештою, правду сказати, вони взагалі розуміються на усіх ре­ меслах, хоча одні бувають більш вдатними, ніж інші у тих чи інших заняттях; трапляються й такі, чиї знання у порівнянні з загалом зна­ чно ширші. Одне слово, всі вони досить розумні, але зосереджують­ ся лише на корисному і необхідному, головним чином на тому, що пов'язане з сільським життям.

Родючий ґрунт дає їм зерно в такому достатку, що вони часто не знають, що з ним робити, тим більше що немає судноплавних річок, які б впадали в море, за винятком Борисфену, але навігація на ньо­ му припиняється за 50 льє нижче Києва [КІОУ] із-за 13 водопадів, що там є. Останній з них віддалений від першого на сім великих льє, що становить цілий день шляху, як це видно на карті. Це перешкоджає їм вивозити зерно в Константинополь, а звідси - і їхні лінощі: вони зовсім не хочуть працювати, хіба що при крайній потребі, коли їм не­ має за що купити необхідне. Вони воліють краще піти позичити усе потрібне у турків, своїх добрих сусідів, аніж потрудитися, щоб самим його надбати тощо, їм доволі, коли є що їсти й пити.

Вони сповідують грецьку віру, яку по-своєму називають русь­ кою [Кш], дуже шанують святкові дні і дотримуються постів, які у них тривають 8 або 9 місяців на рік і полягають в утриманні від м'яса. Вони настільки вперті в дотриманні цієї формальності, що переконують себе, ніби порятунок [їхньої душі] залежить від зміни їжі. Зате, я гадаю, навряд чи жоден інший народ у світі давав би собі стільки волі у нитті, як вони, бо не встигають протверезіти, як одра­ зу (як то кажуть) починають лікуватися тим, від чого постраждали. Однак усе це тільки під час дозвілля, бо коли вони воюють або коли задумують якусь справу, то вкрай тверезі. Окрім одягу, в них не­ має нічого простацького. Вони дотепні, кмітливі, винахідливі і ще­ дрі, не прагнуть до великого багатства, але надзвичайно кохаються

у своїй свободі, без якої не уявляють життя: саме через це вони такі схильні до бунтів та повстань проти місцевих вельмож, як тільки відчують утиски. Тому рідко минає 7 - 8 років без того, щоб вони не бунтувалися і не піднімалися проти них. Поза тим усім це люди віроломні, зрадливі, підступні, яким довірятись можна, лише добре розваживши.

Вони надзвичайно міцні статурою, легко переносять спеку і хо­ лод, голод і спрагу, невтомні на війні, мужні, сміливі, а швидше нероз­ важливі, бо не дорожать власним життям. Де найбільше вони про­ являють спритності та доблесті, так це б'ючись у таборі під прикрит­ тям возів (бо вони дуже влучно стріляють з рушниць, які є їхньою звичною зброєю), обороняючи ці укріплення; вони непогані також на морі, але верхи на конях вони таки не найкращі. Пригадується, і я сам це бачив, як біля двохсот польських вершників змусили тікати 2000 їхніх найкращих воїнів.

Однак правда й те, що сотня цих козаків під прикриттям табору не побоїться і тисячі поляків чи навіть [кількох] тисяч татар. Якби вони були такі ж доблесні верхи, як і на землі, то, гадаю, були б не­ переможними.

...Ось як вони вибирають свого старшого: коли зберуться усі ста­ рі полковники і старі козаки, що користуються серед них пошаною, кожен з них віддає свій голос за того, кого вважає за найздібнішого, і той визначається більшістю голосів. Якщо обраний не хоче прийма­ ти посади, відмовляючись невмінням, малими заслугами, браком до­ свіду чи похилим віком, це йому не допомагає. Відповідають лишень, що він дійсно не заслужив такої честі і тут же, не гаючись, одразу ж убивають його, як якогось зрадника. ...Якщо обраний козак приймає на себе обов'язки старшого, то дякує зібранню за виявлену, честь, хоча [додає, що] не достойний і для такої посади нездатний, далі ж, однак, урочисто запевняє, що докладе зусиль і старання, аби гідно послужити як всім взагалі так і кожному зокрема, і що завжди го­ товий покласти своє життя за своїх братів [так вони називають між собою один одного]. ...Потім усі один за одним відповідно до свого рангу йдуть вклонитися йому, а старший подає їм руку, що у них слу­ жить за форму вітання. Ось так вони вибирають свого старілого, що часто відбувається серед Дикого Поля. Вони йому дуже підкоряють-

ся. Цей старший їхньою мовою називається гетьманом, його влада необмежена аж до права стинати голови і садити на палю тих, хто провинився. Гетьмани дуже суворі однак нічого не починають без військової наради, яку називають Радою [Кш1$]. ...За виявлену ма­ лодушність його вбивають як зрадника. Негайно обирається новий отаман...

Коли у них виникає намір піти у море, то, не маючи дозволу коро­ ля, вони беруть його у свого старшого, скликають КисІ8, тобто Раду, і проводять вибори отамана, котрий очолить їх у цьому поході, дотри­ муючись такого ж звичаю, про який ми розповідали стосовно виборів старшого, хоча отаман цей потрібен тільки на певний час. Далі вони вирушають до Військової Скарбниці [ЗсхаЬепіхха Могзкша], місця свого збору, і будують тут судно близько 60 стіп завдовжки, 10 - 12 стіп завширшки і 12 - завглибшки. Таке судно не має кіля; його осно­ ва - це човен з верби або липи, довжиною до 45 стіп. Збоку він об­ шивається і вивершується дошками від 10 до 12 стіп завдовжки і до однієї стопи завширшки. ...Будуються вони так, як звикли і наші тес­ лі, з перегородками і поперечними лавами, а потім просмолюються. Користуються двома стернами по краях човна. ...Звичайно, з кожного боку від 10 до 15 весел, швидкість більша, ніж у турецьких веслових галер. Є також і щогла, на якій вони [козаки] напинають досить не­ вправно зроблене вітрило; використовують його лише в тиху погоду, а при сильному вітрі воліють веслувати, їхні човни не мають верхньої палуби, І коли наповнюються водою, очерет, прив'язаний довкола човна, не дає йому затонути.

Сухарі знаходяться у великій бочці заввишки 10 стіп, на 4 стопи в діаметрі, яку міцно прив'язують. ...Беруть також із собою бариль­ це з вареним пшоном і діжечку з борошном, розведеним на воді, яке їдять, змішуючи з пшоном, всі разом, що вони дуже цінують; цей на­ їдок служить їм і їжею, і питвом, він має кислуватий смак і називаєть­ ся «саламаха» [хаіатаке], тобто пречудова страва. ...Під час походу ці люди дотримуються тверезості, і якщо між ними трапиться п'яниця, отаман наказує викинути його в море. Окрім того, жодної горілки везти із собою не дозволяється, оскільки під час походів і експедицій вони високо цінують тверезість.

Гійом деБоплан. Опис України. - К., 1990. - С. 70.