Історія України

№

з/п

1.Літопис Руський. - К., 1989. - С. З - 178.

2.Борисенко В. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX ст.-К., 1996.-С. 3758.

3.Дорошенко Д. Нарис історії України. - Львів, 1991. - С. 47 - 82.

4.Історія України в особах. IX - XVIII ст. - К., 1993. - С. 20 - 88.

5.Козуля О. Жінки в історії України. - К„ 1993. - С. З - 32.

6.Костомаров М. Князь Володимир Святий // Український історич­ ний журнал. - 1988. - № 6. - С. 144.

7.Костомаров М. Історія України в життєписах найвизначніших її діячів. - Львів, 1918. - С. З - 25 (репринтне видання).

8.Котляр М. Володимир Великий. Ярослав Мудрий. - К., 1996.

Методичні рекомендації

При підготовці відповіді на перше питання зверніть увагу на пе­ редумови виникнення держави Київська Русь, визначте місце і роль Києва та полянського князівства у становленні державності слов'ян (док № 1а), зверніть увагу на походження назви «Русь» (док. № 16), проаналізуйте теорію «норманського» походження держави Київська Русь. Вкажіть на політичні та економічні особливості розвитку Дав­ ньоруської держави в період правління перших князів (док. № їв - 1е). Зверніть увагу на те, як формувалася територія Київської Русі, вкажіть на особливості першого об'єднання Київського та Новгород­ ського князівств. Відстежте, які племена, коли і за яких обставин вхо-

дили до складу Русі, наголосивши на ролі кожного з київських князів в об'єднанні земель довкола Києва. Охарактеризуйте історичні обра­ зи Олега, Ігоря, Ольги, Святослава.

Розкриваючи друге питання, дайте характеристику політичної структури держави, визначте місце і роль князя, дружини (док. № 2а), віча, боярської ради. Покажіть поступову зміну політичних сил з при­ ходом до влади Володимира Великого. Дайте характеристику його внутрішньої політики, наголосивши на історичній обумовленості ре­ форм, проведених Володимиром (док. № 26 - 2г). Проаналізуйте зо­ внішню політику держави в період правління Володимира Великого. Вкажіть на реформи Ярослава Мудрого, їхнє призначення і наслідки в політичному, культурному та соціально-економічному житті держави. Зверніть увагу на особливості зовнішньої політики Ярослава.

При підготовці третього питання зверніть увагу на особливості дер­ жавного устрою Київської Русі, трансформацію влади від дружиннокнязівської до монархічної форми правління. Визначте місце й функ­ ції князя, боярської ради та віча на різних етапах розвитку Київської держави. Даючи характеристику соціально-економічного розвитку Русі, слід наголосити на особливостях формування давньоруського феодального суспільства. Проаналізуйте соціальну структуру (док. № За - Зв) і вкажіть, як вона залежала від права на земельну власність. Розкрийте характерні риси економіки Київської Русі. Детально зупи­ ніться на характеристиці сільського господарства, ремесла та торгівлі. Визначте роль міст у господарському житті держави.

При підготовці відповіді на четверте питання важливо звернути увагу на те, що розпад Київської Русі - це тривалий і суперечливий процес, спричинений цілим блоком суперечностей, внутрішніх і зо­ внішніх проблем. З'ясуйте, як вплинула на дестабілізацію політично­ го становища Русі відсутність чіткої системи спадкування великокня­ зівської влади. Простежте оформлення тріумвірату братів Ярославо­ вичів (док. № 4а). Зверніть увагу на поступове зростання політичної та економічної ролі міст - центрів удільних князівств. З'ясуйте, які князівства першими почали боротьбу за незалежність від Києва, і в чому вона полягала. Охарактеризуйте період тимчасової стабілізації під час правління Володимира Мономаха. Простежте процес посла­ блення ролі Києва як столиці держави і великого князя київського як

правителя Русі. Вкажіть на причини боротьби за Київ та її вплив на дестабілізацію внутрішнього і міжнародного становища Русі. Визна­ чте внутрішньополітичні та зовнішньополітичні фактори, які зумо­ вили розпад Київської держави (док. № 46 - 4в) та наслідки політич­ ного роздроблення Київської Русі.

Готуючись до даної теми семінарського заняття, користуйтесь картами 1.1,1.2 (див. додаток А).

Документи та матеріали

ІІ І І М І І П П Н І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І И І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І І

№1 а

З«Повісті минулих літ». Розселення слов'ян і заснування Києва (друга

половина V - перша третина VI ст.)

...А Дніпро впадає в Понтійське море трьома гирлами; море це зо­ вуть Руським. Побіля нього ж учив святий апостол, брат Петрів.

Як ото говорили, коли Андрій учив у Синопі і прийшов у [город] Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захо­ тів він піти в Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням Божим прийшов і став під горами на березі.

А на другий день, уставши, сказав він ученикам своїм, які були з ним: «Бачите ви гори сі? Так-от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись Богу, він спустився з гори сеї, де після постав Київ, і рушив по Дніпру вгору...

Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми - бо й до сих братів існували поляни й жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, - то було [між них] три брати: одному ім'я Кий, а другому - Щек, а третьому - Хорив, і сестра їх - /Іибідь, І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив - на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстар­ шого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.

Інші ж, не знаючи, ніби Кий був перевізником, бо тоді біля Киє­ ва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: «На перевіз на

Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо (щоправда, до якого, можливо, до Юстиніана І, візантійського імпера­ тора, що зійшов на трон 527 р., а тільки те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря, - котрого я не знаю, [як не знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди].

А коли він вертався, [то] прийшов по Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут скончалися.

А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян. А в деревлян [було княжіння] своє, а дреговичі [мали] своє, а словени - своє в Новгороді, а другі [сиділи] на [ріці] Полоті, котрі й [називають­ ся] полочанами. Од сих же [полочан на схід (?) є] і кривичі, що сидять у верхів'ї Волги, і в верхів'ї Двіни, і в верхів'ї Дніпра; їхній же й город є - Смоленськ, бо туди сидять кривичі. Також сіверяни [сидять на схід (?)] од них. На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері - меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, [сидить] окремий народ - мурома. І черемиси окремий народ, і морд­ ва окремий народ. Бо се тільки слов'янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужаии - бо сидять вони по [ріці] Бугу, - а потім же волиняни. А се - інші народи, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, ліб.

Коли ж слов'янський народ, як ото ми сказали, жив на Дунаї, то прийшли од [землі] скіфів, себто від хозар, так звані болгари і сіли по Дунаєві, були насильники слов'ян.

Літопис Руський. - К., 1989. - С. З - 7.

№16

З«Повісті минулих літ». Прикликання варягів. Княжіння Аскольда і Діра в Києві (IX ст.)

Вигнали [чудь, словени, кривичі і весь] варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав

рід на рід, і були особиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: «Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву».

Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варя­ гів - русь, як ото одні звуться свеями, а другі - норманами, англами, інші - готами, - отак і ці. Сказали русь, чудь, словени, кривичі і весь: «Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами».

Івибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь.

Іприйшли вони спершу до словеи, поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синеус, - на Білім озері,

атретій, Трувор, - в [городі] Ізборську. І од тих варягів дістала свою назву Руська земля.

Апо двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик во­ лость усю один. І, прийшовши до [озера] Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості, [звелівши їм] городи ставити: тому - Полоцьк, тому - Ростов, другому - Білоозеро. А варяги по тих городах

єприходні. Перші насельники в Новгороді - словени, а в Полоцьку - кривичі, в Ростові - меря, у Білоозері - весь, в Муромі - мурома. І тими всіма володів Рюрик.

І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри.

Івідпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи «Чий се город?». А вони [тамтешні жителі] сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город цей і згину­ ли. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хазарам». Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді.

Літопис Руський. - К., 1989. - С. 12.

№ї в

Княжіння Олега в Києві (IX - початок X ст.)

Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже ма­ лий...

Вирушив Олег [у похід], узявши своїх воїнів - варягів, чудь, словен, мерю, весь, кривичів. І прийшов він до Смоленська з кривичами, і взяв город Смоленськ,

За однією з гіпотез, саме Аскольд почав запроваджувати хрис­ тиянство на Русі, а Володимир завершив його справу. Зокрема, коли Аскольд утретє вирушив походом на Візантію, він буцімто осліп, але під час обряду хрещення в храмі святої Софії прозрів. Це сталося на очах його воїнів, які теж після цього прийняли хрещен­ ня. Згодом Аскольд за допомогою духовенства здійснив хрещення киян у Дніпрі. Було створено першу єпархію. Але після вбивства Аскольда Олегом процес християнізації Київської Русі тимчасово припинився і відновився за часів князя Володимира... І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоста­ вив, і сам прийшов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А під­ ступивши під Угорське [і] сховавши воїв своїх, він послав [посла] до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: «Ми - купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас».

Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: «Ви оба не є ні князі, ні роду кня­ жого. Я єсмь роду княжого. - І [тут] винесли Ігоря. - А се - син Рюриків». І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли [Аскольда] на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поставив [боярин] Ольма церкву святого Николая [Мирлікійського]. А Дірова могила - за святою Ориною.

І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати го­ родам руським». І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозва­ лися руссю.

Літопис Руський. - К„ 1989. - С. 13.

№ 1г

Похід Ігоря на древлян і вбивство його (перша половина X ст.)

У рік 6453 [945]. Сказала друлоша Ігореві: «Отроки Свенельдові вирядилися оружжям і одежею, а ми - голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми».

Іпослухав їх Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі

іцс | до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ].

Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині сво­ їй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще». І відпустив ній дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жада­ ючи більше майна.

Коли ж почули древляни, що він знову іде, порадилися древляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб'ють його. Так і сей: якщо не вб'ємо його, то він усіх нас погубить».

Іпослали вони до нього [мужів своїх], кажучи: «Чого ти йдеш зно­ ву? Ти забрав всю данину». І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшов­ ши на супроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростеньгорода в Деревлянах і до сьогодні.

Ольга ж перебувала в Києві із сином своїм, малим Святославом, і кормилець його [тут] був Асмуд, і воєвода [тут] був Свеиельд, той самий отець Мстишин.

Літопис Руський. - К, 1989. - С.ЗО.

№ІД

З«Повісті минулих літ»

про діяльність київської княгині Ольги (946-947 рр.)

Іпішла Ольга по Деревлянській землі із сином своїм і з дружиною сво­ єю, встановлюючи устави і уроки. І [донині] є становища її і ловища її.

Іприйшла вона в город свій Київ із сином своїм Святославом...

Урік 6455 [947], пішла Ольга до Новгорода. І встановила вона по [ріці] Мсті погости і данину, і по [ріці] Лузі погости, і данину, і обро­ ки. І ловища її по всій землі, і знаки [її], і місця, і погости, і сани її сто­ ять у Пскові й до сьогодні. І по Дніпру [є] перевісища [її], і по Десні, і єсть село її Ольжичі й до сьогодні.

Установивши порядок, повернулася вона до сина свого в Київ і перебувала [тут] із ним у любові.

Літопис Руський. - К, 1989. - С. 35.

№1е

З«Повісті минулих літ» про похід війська князя Київської Русі Святослава на Візантію

Коли князь Святослав виріс і змужнів, він почав збирати воїнів багатьох і хоробрих; ходячи легко, як барс, проводив він багато воєн. У поході не возив із собою обозів, ні казанів, не варив м'яса, а тонко нарізавши конину, або звірину, або яловичину, пік її на жару і їв; він не мав шатра, а [спав], підстеливши чапрак, а сідло в головах; такими були і всі його воїни. Він посилав послів по країнах, говорячи: «Хочу йти на вас...»

Року 971. Прийшов Святослав у Переяславець. І послав до греків послів, говорячи: «Хочу йти на вас, узяти ваше місто, як і це». І ска­ зали греки: «Ми не можемо протистояти вам, але візьми данину з нас на себе і на дружину свою, і скажіть нам, скільки вас, щоб ми дали по числу на голови». Так говорили греки, обманюючи Русь, бо греки лукаві і по цей день. І сказав їм Святослав: «Нас 20 тисяч» і прибавив 10 тисяч, бо Русі було тільки 10 тисяч. І виставили греки 100 тисяч проти Святослава, і не дали данини. І пішов Святослав на греків, а ті вийшли проти Русі... І Русь приготувалася до бою, і була велика битва, і переміг Святослав, і побігли греки, і пішов Святослав до Царграда, воюючи і розорюючи міста, які стоять пусткою і по сьогоднішній день. І скликав цар своїх бояр у палац і сказав їм: «Що нам робити, раз ми не можемо протистояти йому?» І сказали йому бояри: «Пошли до нього дари: випробуємо його, чи не любить він золото або шовкові тканини?...» І сказали посланці: «Як прийшли ми до нього і піднесли дари, то він і не глянув на них, а звелів сховати». І сказав один: «Ви­ пробуй його ще, пошли йому зброю». Греки послухались його і посла­ ли меч та іншу зброю, і принесли до нього. Він же, прийнявши, почав хвалити і любуватись і дякував цареві. І прийшли до царя, і розповіли йому все, що було, і сказали бояри: «Лютий повинен бути цей чоло­ вік: майно зневажає, а зброю бере, дамо йому данину». І послав цар, говорячи так: «Не ходи до Царграда, а візьми з нас данину скільки хочеш», - бо він трохи не дійшов до Царграда. І дали йому данину, він же брав і за вбитих, говорячи, що «рід його візьме». Узяв л<е і дарів багато і повернувся в Переяславець...

Летопись по Лаврентиевскому списку. - С. 63, 68, 69, 70.

№ 2а історик Н.Яковенко про князівську дружину

Людьми війни були воїни княжої дружини. Спочатку цей озбро­ єний колектив, підлеглий князеві-ватажку, розташовувався на кня­ жому дворі, годуючись, вдягаючись і озброюючись коштом володаря. Про вартість утримання дружини свідчить такий факт: Ярослав Му­ дрий, який до здобуття київського престолу княжив у Новгороді, що­ річно збирав тут три тисячі гривень данини, третину з якої залишав на утримання своїх воїнів: даяша дружине на оружие.

Первісно княжа дружина складалася зі строкатого люду - найманців-норманів, войовничих угрів та відірваного від власних общин місцевого юнацтва. Проте, з часом збройна служба князю по­ ступово ставала спадковою - воїн заступав місце отця свого. Таку вірну дружину за давньоруським кодексом цінностей князь мусив шанувати: веселитися (тобто бенкетувати) і бесідувати (тобто ради­ тися) з нею. Дружинник, зі свого боку, служив у надії здобути честь від свого князя. Реальний зміст поняття честі, часто згадуваного у давньоруських пам'ятках, дискусійний. За гіпотезою Юрія Лотмана, воно не тільки символізувало духовний знак рицарської гідності, але й пов'язувалося з матеріальною винагородою.

Добра дружина була опорою і окрасою князя, оточуючи його у повсякденному житті та допомагаючи у всіх його діях. З часом, коли функції правителя ускладнились, а державні структури почали на­ бувати більш розгалужених форм, рядові дружинники під назвами під'їздних, вирників, рядовичів, мечників, отроків, дворян, дітських та ін. обійняли посади княжої адміністрації, відаючи збором податків, судом, господарськими справами тощо. Дулсе рано з-поміж вояцької маси виділилася верхівка дружини - старші мужі, що займали голо­ вні посади у військовому командуванні та управлінні (тисяцький, во­ євода, посадник), складаючи раду наближених князя. Вже в найдав­ ніших пам'ятках ХІ-ХІІ ст. ці люди носять назву бояри, чи боляри, як позначалися особи вищого рангу придворної ієрархії. У такий спосіб почала складатися військова аристократія, в середовищі якої на зміну принципові особистих заслуг пробивав собі дорогу середньовічний принцип «благородства крові» - вродженої переваги, зіпертої на осо­ бисту доблесть, вправність у бою, фізичну силу. Поняття знатності

роду, тобто «благородства» з народження, що є запорукою достоїнств, успадковуваних з покоління в покоління, додатково підсилювалося тим, що дружинна боярська верхівка поповнювалась представниками родоплемінної знаті. Кращі мужі тієї чи іншої землі, нарівні зі стар­ шими мужами княжої дружини, згадуються вже в оточенні Ігоря Ста­ рого і Володимира Святославича. Ще помітнішою стає їхня роль при дробленні Київської держави. Засновуючи власні династії на удільних отчинах, ті чи інші княжі гілки неминуче спиралися на місцеву знать, розраховуючи на її підтримку. Водночас разом зі своїми князями пе­ реміщувалася в регіони і дружинна верхівка, поступово набуваючи регіонального характеру - чернігівського, смоленського тощо. Пере­ мішання військової аристократії з нащадками родоплемінної знаті зе­ мель, яке при цьому неминуче відбувалося, витворювало вже по суті якісно новий склад еліти, хоча назва її залишалася попередньою - аж до татаро-монгольського нашестя руські джерела всю знать взагалі, пов'язану службовими відносинами з князем, називають боярами.

За службу бояри отримували корм від князя, тобто право на ко­ ристування частиною податків з населення, що мешкало на відповід­ ній території. Дискусійним залишається питання про час виникнення боярського землеволодіння. Нині точка зору Бориса Трекова та його послідовників, які датували появу боярських отчин X (і навіть IX) століттями, не поділяється дослідниками. їх існування або практич­ но заперечується взагалі, або обережно датується для Новгорода та Північно-Східної Русі - XII, а для Києва - кінцем XI ст.

Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. - К., 2005. - С. 48.

№ 26 Походи київського князя Володимира на радимичів

іволзьких болгар (984-985 рр.)

Урік 6492 [984]. Пішов Володимир на радимичів. А був у нього во­ євода Вовчий Хвіст, і послав перед собою Володимир Вовчого Хвоста.

Істрів він радимичів на ріці Піщані, [і] побідив Вовчий Хвіст радими­ чів. Тому й дражнять руси радимичів, кажучи: «Піщанці од вовчого хвоста втікають». Були ж радимичі із роду ляхів і, прийшовши, тут поселилися. І платять вони данину Русі, і возять повіз і до сьогодні.

У рік 6493 [985]. Рушив Володимир на Болгар з Добринею, вуєм сво­ їм, у човнах, а торків берегом [Волги] привів на конях, і так переміг бол­ гар. І сказав Добриня Володимирові: «Оглядав я колодників, і всі вони є в чоботях. Сим данини нам не платити, підемо оба шукати тих, що в по­ столах». І вчинив мир Володимир з болгарами, і поклялися вони межи собою, і сказали болгари: «Тоді хай не буде миру межи нами, коли камінь стане плавати, а хміль - тонути». І вернувся Володимир до Києва.

Літопис Руський. - К, 1989. - С. 62.

№ 2в Охрещення Володимира (988 р.)

У рік 6496 [988]. А за божим приреченням в цей час розболівся Во­ лодимир очима. І не бачив він нічого, і тужив вельми, і не догадувався, що зробити. І послала до нього цесариця [посла], кажучи, «Якщо ти хочеш болісті сеї позбутися, то відразу охрестись. Якщо ж ні - то не по­ збудешся сього». І, це почувши, Володимир сказав: «Якщо буде се прав­ да - воістину велик Бог християнський». І повелів він охрестити себе.

І тоді єпископ корсуньський з попами цесарициними, огласивши його, охрестили Володимира. І коли возложив [єпископ] руку на ньо­ го - він зразу прозрів. Як побачив Володимир це раптове зцілення, він прославив Бога, сказавши: «Тепер узнав я Бога істинного». А коли побачила це дружина його - многі охрестилися

Коли ж охрестили Володимира в Корсуні, [то] передали йому віру християнську, кажучи так: «Хай не спокусять тебе деякі з єретиків. А ти віруй, так говорячи: «Вірую во єдиного Бога отця вседержителя, творця неба і землі», - і до кінця цей символ віри.

Літопис Руський. - К., 1989. -С.бЗ- 64.

№ 2г Хрещення Русі (988 р.)

Іколи [Володимир] прибув, повелів він поскидати кумирів... Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з гори по Боричевому [узвозі] на ручай...

Іколи ото волокли його по ручаю до Дніпра, оплакували його не­ вірні люди, бо іще не прийняли вони хрещення. І, приволікши його, вкинули його в Дніпро....

Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з'явиться хто завтра - багатий, чи убогий, чи ста­ рець, чи раб - то мені той противником буде». І це почувши, люди йшли, радіючи, і говорили: «Якби се недобре було, князь і бояри сьо­ го б не прийняли». А назавтра вийшов Володимир із священиками цесариними й корсуньськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду і стояли - ті до шиї, а другі до грудей. Діти (не відходили] од берега, а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили [у воді], а священики, стоячи, молитви творили.

Ібуло видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається....

Люди ж, охрестившись, ішли кожен у доми свої. А Володимир, рад бувши, що пізнав він бога сам і люди його, глянувши на небо, сказав: «Боже великий, що створив небо і землю! Поглянь на новії люди свої! Дай же їм, господи, узнати тебе, істинного бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. [А] мені поможи, господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на тебе і на твою силу, одолів я підступи його».

Іце сказавши, повелів він робити церкви і ставити [їх] на місцях, де стояли кумири. І поставив він церкву святого Василія [Великого] на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші, і де жертви приноси­ ли князь і люди. І почав він ставити по городах церкви, і священиків [настановляти], і людей на хрещення приводити по всіх городах і се­ лах. І, пославши [мужів своїх], став він у знатних людей дітей забира­ ти і оддавати їх на учення книжне.

Літопис Руський. - К., 1989. - С. 66.

№ За Історик Н.Яковенко

про соціальні прошарки населення

Заснування митрополії передбачало одночасне створення єпис­ копських кафедр у центрах єпархій [від грец. ерагсігіа - провінція]. Наприкінці княжіння Ярослава Мудрого, тобто в середині XI ст., єпархіальним підпорядкуванням (принаймні теоретично) була охо­ плена вся територія Київської держави. Власні єпископи сиділи, зо­ крема, в усіх великих політичних центрах - Новгороді, Чернігові, По-

лоцьку, можливо - Турові. За правилами Східної церкви, створення нових єпархій, підпорядкованих митрополитові, належало до його компетенції і узгодження з патріархом не потребувало. Практично ж це залежало від місцевих князів, які надавали єпископам матеріальне забезпечення. Саме так наприкінці XI - протягом XII ст. було створе­ но ряд нових єпархій, а в цілому напередодні татаро-монгольського нашестя функціонувало 16 єпископських кафедр, чиї території зага­ лом збігалися з кордонами більших держав-князівств, що виросли з Київської держави.

Єпископи (владики), на відміну від митрополитів, були переважно місцевими людьми. їх поставлення належало до прерогатив митропо­ лита, хоча в дійсності вирішальну роль відігравала протекція князя...

Перші служителі рядового кліру були вихідцями з Болгарії і, можливо, з Моравії, тобто людьми, які могли правити літургію послов'янському. За правління Ярослава Мудрого кількість священиків збільшується (як запише під 1037 р. літописець, чернорисци ноча мно­ житися). Чималою мірою цьому сприяла традиція, згідно з якою сини священиків, як правило, наслідували заняття батька, навчаючись від нього порядку служби Божої та проведення церковних треб...

Поряд з білим духівництвом, на Русі разом з першими монасти­ рями, заснованими за ініціативою князів, з'являється чернецтво. По­ казовим, зокрема, є зростання числа монастирів у Києві, де окремі княжі гілки під спадковим патронатом утримували власні обителі, що символізувало зв'язок з серцевиною династії - Києвом...

Найчислениіший клас мешканців Русі, як в усі часи серед усіх на­ родів, складали групи людності, зайняті роботою, надзвичайно різно­ манітні, а різниця між ними не завжди надається на однозначне тлу­ мачення....

Поруч з приватним, у давньоруських містах побутувало вільне ре­ месло, появу якого дослідники пов'язують з оформленням посадів - торгово-ремісничих частин міста, розташованих біля підніжжя кня­ жих укріплених градів. Поява ремісничих підгородь-посадів, згідно з археологічними даними, датується X - початком XI ст., проте їхнє по­ мітніше розширення, яке опосередковано засвідчує зростання еконо­ мічної активності міста, фіксується століттям пізніше. Помітне ж місце в господарсько-економічному житті Русі посадське ремесло зайняло

тільки в ХІІ-ХШ ст., коли внаслідок збільшення обсягу виробництва розширився ринок збуту продукції, а сам ремісник силою потреби му­ сив перетворитися йде й на купця, який продає власні вироби.

Спірним залишається питання, чи знало руське ремісництво якісь самоврядні форми організації за фахами. Прямих свідчень про це в руських джерелах (як зазначалося - взагалі бідних на інформацію про людей праці) немає, однак опосередкованим доказом того, що певні зародки фахових об'єднань мусили побутувати, є згадувані в літо­ писах назви окремих дільниць у містах, які формувалися за фаховою ознакою. Так, у Києві були урочища Гончарі і Кожум'яки, у Вишгороді - Гончарі, в Переяславі - Кузнечні ворота, у Новгороді - Гончарний і Плотницький кінці тощо. Проте загалом розвиткові міського само­ врядування (у тому числі й ремісничого) шкодило те, що на Русі, на відміну від Західної Європи, не існувало протиставлення замку фео­ дала містові - місце проживанню ремісника.

Протягом усього існування княжої Русі міста залишалися рези­ денціями князів та бояр, а міське управління зосереджувалося в ру­ ках князя-правителя, делегуючись посадникам чи тисяцьким - людям з числа родовитого боярства, яким належала вся повнота виконавчої влади. Юрисдикція князя поширювалася практично на всі сфери місь­ кого життя, тож його розгалужений адміністративно-управлінський апарат, підвладний тисяцькому (соцькі, десяцькі, тиуни, осьмники), не лишав місця для розвитку самоврядних ініціатив.

Другим після ремісників за чисельністю класом міського населен­ ня були купці...

Важливо відзначити, що соціальний статус городян, зайнятих у сфері торгівлі, за браком відповідних джерел досі залишається тем­ ним. Натомість існування корпорацій, які об'єднували купецтво за принципом торговельної спеціалізації, документально засвідчене. Так, у Києві існувало об'єднання гречників і залозників (від назв Путі з Варяг у Греки і Залозного шляху), котре контролювало тор­ гівлю з Візантією, Кримом і Кавказом; аналогічне Іванське братство Новгорода охоплювало купців, що перепродували віск; в Галичі іс­ нувала купецька корпорація, яка монополізувала торгівлю сіллю та ін. Зрозуміло, операціями міжнародного масштабу займалися тільки замохші купці. На внутрішньому ж ринку сільськогосподарської та

ужитково-ремісничої продукції переважала торгівля, яку провадили або самі товаровиробники, або дрібні купці-посередники. Дуже рано ринковий майдан (торговище) став центром міськогд життя. Згідно з Руською Правдою, саме тут належало привселюдно освідчити пропа­ жу чи шкоду від крадіжки; тут же оголошували княжі розпоряджен­ ня та інші офіційні повідомлення-новини.

У безпосередньому зв'язку з вільним населенням міст - купцями та ремісниками - перебуває такий знаменитий суспільний інститут Ки­ ївської Русі, як віче - загальне зібрання міської маси вільних городян. Проте сьогодні ідеалізація вічових зборів як символу народовладдя, властива історикам XIX - першої половини XX ст., викликає у більшос­ ті фахівців вельми скептичні оцінки. Як нині переконливо доведено, тон вічам - реліктові племінних сходів, що скликалися в надзвичайних випадках, - завжди задавали боярські партії та близька до них жменька заможного купецтва. Ліпші мужі, намагаючись використати в політич­ ній боротьбі міські маси як третю силу, маніпулювали настроями про­ стої чаді, а також провокували і скликання самих віч, і спалахи анархії, якими нерідко супроводжувалися вічові зібрання в напружених полі­ тичних ситуаціях - коли йшлося про зміщення небажаного князя або запрошення на княжий стіл вигідної для місцевої знаті кандидатури.

Певна неусталеність у згадках давньоруських пам'яток про смер­ дів породжує чимало спірних питань, зокрема - були вони залежним чи вільним населенням; чи вкладалося в поняття смерд чітко окресле­ не соціальне навантаження, яке можна було б пов'язати з усталеним обсягом прав і обов'язків; чи могло вживатися це слово для позна­ чення всієї маси сільського населення? Нині перевагу отримав погляд на смердів як на вільних сільських виробників, пов'язаних з князем відносинами за формулою «опіка/данина за опіку».

Проте зверхньо-зневажливий відтінок у ставленні до смерда не йшов у порівняння із ставленням до холопа (цим словом у давньо­ руські часи називали рабів, челядь). Для коленого вільного мешканця Русі невільник був тільки майном, річчю, над якою господин корис­ тувався правом необмеженого розпорядження до вбивства включно. Невільницький люд служив на дворах і в садибах заможніших людей, а також заселяв, обробляючи землю, маєтки князів, бояр та монасти­ рів (пам'ятки згадують холопів княжих, боярських, черньцевих, які

жили не в домі госгюдииа, а у власних домівках разом зі своїми роди­ нами: діти, народжені в неволі, теж вважалися рабами).

Джерелом рабовласництва була передовсім війна, полон. Проте існували й інші шляхи поповнення невільницького населення. Зокре­ ма, холопом ставав кожний чоловік, який одружувався на рабині; в холопство потрапляли зубожілі люди, які продавали самих себе або своїх дітей. Врешті, з початку XII ст. в джерелах уперше фіксується поява специфічної групи напіврабів - закупів, які потрапили в бор­ гове ярмо і мусили відпрацювати позичку в господарстві кредитора. Серед закупів також могли опинитися й збанкрутілі купці, підсудні, що не мали чим сплатити судового штрафу, палії, конокради.

Між вільним сільським населенням (смердами) та невільним (холо­ пами й закупами) існувала строката перехідна смуга залежного люду, який з тих чи інших причин втратив зв'язок зі своїм попереднім со­ ціальним середовищем, а отже - і засоби до існування. Покровительство над ними належало Церкві. Церковнослужителі послідовно про­ пагували пом'якшення рабовласницьких відносин, закликаючи до людяності в поводженні з рабами і накладаючи церковні покарання за продаж дітей у холопство, насильство над невільниками, убивство рабів тощо. Відмовившись з XII ст. використовувати у власному гос­ подарстві рабську працю, люди церкви знайшли їй еквівалент у зга­ даному вище прошарку, опікуючись ним, а водночас і користуючись його працею.

Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. - К., 2006. -С.48- 50.

№36

З«Руської правди» (XI - XII ст.).

Про правові відносини у феодальному суспільстві

Коли вб'є чоловік чоловіка, то мститься брат за брата, якщо сипи одного батька, чи батька син, якщо племінник, чи сестри син; а якщо не буде мститися - то 40 гривень за голову; якщо буде русин, чи ку­ пець, чи ябетник, чи мечник, якщо ізгой чи слов'янин, то 40 гривень поклади за нього.

Якщо буде кров чи синці в ураженого, то не потрібен і свідок лю­ дині тій; якщо не буде знаку якогось - потрібен свідок, не буде зна­ ків - й справі кінець; якщо не може мститися, то взяти за образу З гривні, а лікарю нагорода.

Якщо хтось когось ударить батогом, чи жердиною, чи рукою, чи чашею, чи рогом, чи обухом, то 12 гривень; якщо його не спіймали, то помоталися йому, на тому й кінець.

Якщо поранить мечем, не виймаючи його, чи рукоягтю, то 12 гривень. Якщо поранить руку, і відпаде рука, чи всохне, 40 гривень. Якщо

нога буде ціла чи почне кульгати, тоді то друзі примирять. Якщо палець вріже якийсь, то 3 гривні за образу.

А коли вуса - 12 гривень, бороду - 12 гривень.

Якщо ж хто вийме меча, але не вдарить, то той гривню покладе. Якщо ж поранить чоловік чоловіка чи від себе, чи до себе - 3 грив­

ні та два свідки; якщо буде варяг чи колбяга - то під присягу.

Якщо челядин сховається чи у варяга, чи у колбяга і його впро­ довж трьох днів не знайдуть, і на третій день не зізнається, - то З гривні за образу.

Якщо хто поїде на чужому коні, не позичивши його, - виклади З гривні.

Якщо хто візьме чужого коня, чи зброю, чи одяг, а знайдеться у своєму миру (общині), то взяти хазяїнові своє, а 3 гривні за образу.

Якщо знайшов крадія, не кажи йому: моє; нехай піде на звід, де річ взяв, якщо не піде, то знайди поручника впродовж п'яти днів.

Якщо хто челядина спіймати хоче, упізнавши своє, то до одного вести, у кого той купував, а той веде до іншого, і так, коли дійде до третього, - кажи йому: віддай ти мені свого челядина, а ти свої гроші шукай зі свідками.

Якщо холоп ударив вільного чоловіка і біжить до хоромів, а пан почне ховати його, то холопа спіймати, а пан мусить сплатити за ньо­ го 12 гривень, а коли зустріне той муж холопа - може вбити його.

А якщо зламає чи спис, чи щит, чи сокиру і захоче сховати у себе, то взяти гроші у нього; а якщо зламав і почне повертати, то грішми мусить заплатити, скільки це коштуватиме.

Якщо уб'ють огнищанина за образу, то вбивці мусять сплатити 80 гривен, а людям не потрібно; і за збирача княжих податків - 80 гривен.