Правознавство 2006

348______________

•спори з приводу суміжного землекористування (межові

спори).

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Ці спори вирішуються місцевими судами за місцезнаходженням земельних ділянок.

Органами місцевого самоврядування вирішуються земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання ними правил добросусідства, а також спори щодо визначення меж районів у містах. Органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішуються земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї зі сторін у місячний термін з дня подання заяви. Вони розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору.

Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право запрошувати свідків, подавати документи та інші докази, давати усні і письмові пояснення, порушувати клопотання, одержувати копію рішення щодо земельного спору і у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.

§165. Землеустрій України

У процесі реформ сільського господарства в 1994-2002 pp. власниками земель в Україні стали 6,9 млн громадян. Сотні тисяч громадян одержали ділянки для житлового будівництва, здійснюється складний процес розмежування земель державної і комунальної власності тощо. За таких умов особливого значення набуває діяльність у сфері землеустрою.

Законом України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 р. відрегульовано межування земель, тобто комплекс робіт із становлення чи відновлення в натурі (на місцевості) місця розташування, розмірів

___________________________________________________________349

і меж адміністративно-територіальних утворень, земельних ділянок власників (громадян, організацій та Ін.) і землекористувачів.

Серед закріплених Законом принципів землекористування слід відзначити забезпечення пріоритету сільськогосподарського землеволодіння і землекористування, екологічної безпеки, відтворення родючості Грунтів, встановлення режиму земель природоохоронного та історико-культурного призначення.

У процесі здійснення робіт з землеустрою розробляється відповідна документація, встановлюються в натурі (на місцевості) межі земель власників і землекористувачів, виявляються факти порушення землекористування (ерозія, підтоплення, заболочення, засолення, висушення, забруднення промисловими відходами, використання земель всупереч їх цільовому призначенню).

Підставами для проведення землеустрою є:

1)рішення органів виконавчої влади та органів місцевого само врядування щодо проведення робіт з землеустрою;

2)судові рішення з земельних спорів;

3)укладення договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та виробниками докумен тації із землеустрою.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються уразі надання, передачі, вилучення (викупу), купівлі-продажу, дарування земельних ділянок. Замовники документації' з землеустрою за рахунок власних коштів мають право на вибір розробника та укладення з ним договору. Розробники документації з землеустрою несуть відповідальність за достовірність, якість І безпеку заходів, передбачених цією документацією.

Професійною діяльністю у сфері землеустрою можуть займатися громадяни, які мають спеціальну вишу освіту та одержали ліцензію.

350 _____________________________________________

ТЕМА 31. АДМІНІСТРАТИВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

§ 166. Відносини, які регулюються адміністративним правом. Кодекс України про адміністративні правопорушення

Адміністративне право регулює суспільні відносини, які виникають у процесі державного управління та у зв'язку зі здійсненням державними органами діяльності управлінського характеру.

Адміністративне право визначає основні принципи державного управління, виконавчо-розпорядчу діяльність, способи забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні, урегульовує порядок управління окремими галузями народного господарства (промисловістю, аграрним сектором, транспортом, зв'язком тощо), культурою, освітою, медициною, наукою, адміністративно-політичною діяльністю, соціальним розвитком та ін.

Суб'єктами адміністративно-правових відносин можуть бути органи виконавчої влади, органи державної адміністрації, виконавчі органи місцевих рад, державні службовці, установи, підприємства всіх форм власності, громадські організації і партії, громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Особливу групу суб'єетів адміністративного права становлять державні службовці.

Основним нормативним актом у галузі адміністративного права, який визначає завдання законодавства щодо адміністративних правопорушень і адміністративну відповідальність, є Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) від 7 грудня 1984 р. (з часу прийняття до КУпАП внесено велику кількість змін і доповнень). У Кодексі правопорушення поділено за об'єктом посягань (сфера охорони праці, здоров'я, безпеки дорожнього руху тощо). У ньому подано систему органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, регламентується порядок провадження цих справ, а також виконання адміністративних стягнень.

Адміністративний проступок (правопорушення) цс протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність,

________ , 351

яка посягає на державний або громадський порядок, на власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративні правопорушення характеризуються такими

ознаками:

1)це акти поведінки у вигляді дії або бездіяльності;

2)це протиправна поведінка, тобто поведінка, яка порушує норми адміністративного права;

3)вони завжди завдають певної шкоди особі, суспільству;

необережності.

У КУпАП передбачено, зокрема, такі види адміністративних правопорушень:

1)у галузі охорони праці й здоров'я населення;

2)що посягають на власність;

3)у галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури;

4)у промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії;

5)у сільському господарстві;

6)порушення ветсринарно-санітарпих правил;

7)на транспорті, у галузі шляхового господарства і зв'язку;

8)у галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;

9)у галузі торгівлі, фінансів і кустарно-ремісничих промислів;

10)у галузі стандартизації, якості продукції та метрології; 11)що посягають на громадський порядок і громадську безпеку; 12)що посягають на встановлений порядок управління та ін. Посадові особи підлягають відповідальності за адміністративні

правопорушення, пов'язані із недотриманням встановлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить у їх службові обов'язки. Це означає, що посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення таких правил своїми діями, але й за незабезпечення їх виконання такими особами, насамперед підлеглими.

Органами, що розглядають справи про адміністративні правопорушення, є органи внутрішніх справ, місцеві суди, виконавчі комітети селищних і сільських Рад, органи державних інспекцій, митні та інші уповноважені органи.

352_______________ - ____________ - ______ ,___ ~ ______

§167. А дміністративні стягнення та адміністративна відповідальність

За адміністративні правопорушення законодавство передбачає відповідальність у вигляді адміністративного стягнення, яке накладається компетентним органом у суворій відповідності до чинного законодавства і має на меті покарання особи, що скоїла правопорушення, є засобом матеріального, морального впливу, може мати форму тимчасового обмеження свободи і заподіяння порушникові інших незручностей та обмежень, встановлених законом. Покарання не передбачає приниження людської гідності або завдання особі фізичних страждань, воно має лише забезпечити поведінку громадян, що відповідає вимогам норм права і моралі.

Ад міністр ативн а відповідальність це вид юридичної відповідальності громадян і посадових осіб, що полягає у застосуванні адміністративного стягнення до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.

До видів адміністративних стягнень, закріплених у КУпАП, належать:

1)попередження у письмовій формі;

2)штраф (має бути оплачений протягом не більш як 15 днів);

3)сплатне вилучення предмета, який став знаряддям скоєння або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок скоєння адміністративного правопорушення;

4)конфіскація предмета, який став знаряддям або об'єктом адміністративного правопорушення;

5)позбавлення спеціального права, наданого громадянину (на полювання, керування транспортними засобами тощо), на строк до трьох років;

6)виправні роботи на строк до двох місяців (відбуваються за місцем основної роботи правопорушника з відрахуванням з його заробітної плати 20 відсотків у дохід держави);

7)адміністративний арешт— відповідно до КУпАП застосовується

увиняткових випадках за дрібне хуліганство, неповагу до суду та ін. Призначається місцевим судом чи суддею. Постанова суду (судді) про адміністративний арешт виконується негайно після її винесення. Винятковістьтакого заходу полягаєу тому, щоцей вид адміністративного стягнення застосовується за скоєння адміністративного проступку, який за своєю суспільною небезпечністю наближається до злочину.

Адміністративний арешт передбачає позбавлення волі особи, на яку суддя наклав це стягнення, на строк до 15 діб. Особи тримаються під адміністративним арештом у спеціальних приймальниках або ізоляторах тимчасового утримування окремо від ув'язнених.

Порядок притягнення до адміністративної відповідальності передбачає визначену законом процедуру Про скоєне правопорушення складається протокол, у якому мають бути зазначені: дата та місце його складання; дані про особу, яка склала протокол; місце, час скоєння і суть правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; інші матеріали, необхідні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, порушником, а за наявності свідків та потерпілих - І цими особами. Протокол не складається у випадках, коли відповідно до законодавства адміністративний штраф накладається та стягується, а попередження фіксується на місці скоєння правопорушення. При сплаті штрафу порушникові видається довідка (квитанція) встановленого зразка. Протокол пред'являється уповноваженому органу (посадовій особі), яка розглядає справу про адміністративне порушення.

Справа розглядається у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За ЇЇ відсутності справа може бути розглянута лише у випадках, коли є дані про своєчасне оповіщення особи щодо місця і часу розгляду справи. Законодавство передбачає випадки, коли присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. Справа розглядається відкрито. На цій стадії провадження орган {посадова особа) повинен з'ясувати: чи було скоєно адміністративне правопорушення; чи винна ця особа в його скоєнні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є обставини, що пом'якшують або збільшують провину; чи мала місце матеріальна шкода; Інші обставини, які б мали значення для правильного вирішення справи.

Розглянувши справу про адміністративні порушення, орган (посадова особа) видає постанову в справі, її копія протягом трьох днів видається чи надсилається особі, щодо якої винесено постанову. Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів від дня її винесення.

Адміністративній відповідальності підлягають осудні особи, що досягай 16-річного віку. Адміністративний арешт до 15 діб до неповнолітніх осіб не застосовується. Найпоширенішими видами адміністративних правопорушень серед неповнолітніх є дрібне хуліганство, дрібні крадіжки, безквитковий проїзд, пошкодження

354

зелених насаджень, таксофонів, споруд комунального господарства, перехід проїжджої частини доріг у невстановлених. місцях, порушення правил руху на велосипедах і мопедах.

Відповідальність за адміністративні правопорушення неповнолітніх до 16 років несуть їхні батьки, опікуни чи піклувальники.

Ухвалений 4 лютого 1994 р. Закон України "Про правовий статус іноземців", передбачив також адміністративну відповідальність іноземців, надавши відповідним органам державного управління право за порушення іноземцями чинного законодавства висилати їх за межі України або скорочувати їм термінперебування в Україні.

355

ТЕМА 32. КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

§ 168. Загальна характеристика Кримінального кодексу України

Кримінальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 p., має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, запобігання злочинам.

Кодекс складається із Загальної та Особливої частин. До Загальної частини включено норми загального значення, які визначають підстави кримінальної відповідальності, умови та особливості застосування її, поняття злочину та обставин, що виключають злочинність діяння, встановлюють види покарань, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх тощо. В Особливій частині визначаються види злочинів і кримінальна відповідальність за конкретні злочини. Загальна та Особлива частини тісно пов'язані й взаємообумовлені.

Дія норм Кримінального кодексу обмежується певним простором, колом осіб і часом. Кримінальний кодекс поширює свого дію в межах державного кордону України. До осіб, що підлягають відповідальності за Кодексом, належать всі, хто вчинив злочин на території України, крім дипломатичних представників інших держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами не підсудні у кримінальних справах судам України.

Громадяни України, які вчинили злочин за її межами, підлягають відповідальності за українським законодавством, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідальності або віддані до суду на території України.

Згідно з Конституцією громадяни України, які вчинили злочин за межами України, не можуть бути видані іноземній державі.

Норми Кримінального кодексу діють у часі за такими правилами: злочинність і карність діяння визначаються законом про кримі - нальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння; закон, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотню дію у часі, тобто поширюється на осіб

356 ______________________________________________

що вчинили відповідне діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання; закон, який встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, зворотної сили не мас.

Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

§ 169. Поняття та ознаки злочину. Класифікація злочинів

Злочином визнається передбачене Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), учинене суб'єктом злочину.

Кримінальне законодавство злочином визнає лише конкретну поведінку, вчинок людини у формі суспільне небезпечного діяння або бездіяльності. Думки, переконання, записки для особистого користування, скільки б вони не засуджувалися мораллю, не є злочином, оскільки вони не с діянням, вчинком.

Не є злочином дія або бездіяльність, що хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, але через малозначимісіь не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди громадянину чи організації, територіальній громаді, суспільству або державі.

З поняття злочину випливають такі його ознаки:

1)суспільна небезпечність. Наявність суспільної небезпеки - це головна ознака злочину;

2)винність - означає, що злочином визнається лише діяння,

вчинене умисно або з необережності; 3} наявність суб'єкта злочину.

Ознаками злочину прийнято також вважати протиправність і караність діяння.

Випою називається психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом, та їх наслідків.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Умисел визнається прямим, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння.

___ - _____________________ - ________. _________ , 357

передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинною самовпевненістю визнається така поведінка особи, коли вона передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинною недбалістю визнається така поведінка особи, коли вона не передбачала можливості настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Суб'єктом злочину може бути лише фізична особа (людина), юридичні особи (організації) за заподіяну шкоду кримінальної відповідальності не несуть. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, ще вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за деякі найбільш небезпечні діяння.

Суб'єктом злочину вважається також лише осудна особа, тобто така, яка під час учинення діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, могла усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Залежно від ступеня тяжкості злочини, за Кримінальним кодексом, поділяються на:

1)злочини невеликої тяжкості, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання;

2)злочини середньої тяжкості, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

3)тяжкі злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 10 років;

4)особливо тяжкі злочини. Ними визнаються злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі.

358____________________________________________

§170. Стадії вчинення злочину. Добровільна, відмова від доведення злочину до кінця

Кримінальне законодавство визначає три стадії вчинення злочину:

•готування до злочину - це пошук, пристосування засобів чи знарядь, створення умов для вчинення злочину;

•замах на злочин - це навмисна дія, безпосередньо спрямо вана на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця;

•закінчений злочин - такий етап учинення злочину, коли при

здійсненні діяння настали всі ознаки складу злочину.

За готування до злочину та замах на нього відповідальність настає за законом, що передбачає кримінальну відповідальність за конкретний злочин.

Особа, яка добровільно відмовилася від готування до злочину або замаху на злочин, усвідомлюючи можливість доведення злочину до кінця, звільняється від кримінальної відповідальності. Але коли злочинну діяльність вдалося перервати на етапі готування до злочину чи замаху на злочин попри волю злочинця, то він не звільняється від покарання.

§171. Співучасть у вчиненні злочину

Злочин може бути вчинений однією особою чи за спільною участю двох або більше осіб - співучасників. За загальним правилом, учинення злочину кількома особами становить більшу суспільну небезпеку ніж учинення злочину однією особою. Співучастю вважається умисна спільна участь деколькох осіб у вчиненні умисного злочину.

До співучасників злочину, залежно від характеру діяльності особи та ступеня її участі в злочині, належать разом із виконавцями організатори, підбурювачі і пособники.

Виконавець -- це особа, яка безпосередньо вчинила злочин особисто чи шляхом використання інших осіб.

Організатор - це особа, яка організувала злочин або керувала його здійсненням, або особа, яка створила злочинну організацію.

Підбурювач — це особа, яка схилила інших співучасників до вчинення злочину.

___________________________________________________________ 359

Пособник - це особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами і вказівками, підкупом чи погрозами, наданням засобів чи усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом.

Співучасть у вчиненні злочину характерна для організованої злочинності й корупції. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинців чи слідів злочину.

При призначенні покарання кожному зі співучасників суд враховує ступінь і характер його участі у вчиненні злочину.

§ 172. Мета і види кримінального покарання. Обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність

Метою покарання за кримінальним законодавством є виправлення і перевиховання засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів з боку засуджених, вплив на інших осіб, щоб вони не вчиняли злочин.

Покарання як особливий засіб державного примусу характеризується такими ознаками:

•призначається лише за вчинення злочину;

•застосовується лише на підставі закону;

•призначається лише судом;

•передбачає позбавлення та обмеження прав і свобод;

•за своїм змістом є карою (спричиняє засудженому певні обмеження і страждання).

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Кримінальний кодекс передбачає такі види покарань:

1) штраф - - грошове стягнення, що накладається судом у розмірах залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного;

2} позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3)позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до п'яти років;

4)громадські роботи, які полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи час суспільне корисних робіт;