Правознавство 2006

52

відповідними Центральними органами виконавчої влади або уповноваженими посадовими особами. Правила поведінки в широкому розумінні вживається також як соціальні норми, які регулюють поведінку людини як члена суспільства, суспільні відносини і зв'язки, що складаються у всіх сферах його життєдіяльності. Це норми права, звичаї, традиції, правила стики, естетики, норми Іромадських об'єднань тощо.

Наказ - нормативно-правовий акт управління, що містить в собі норми права, які регулюють відповідні суспільні відносини (трудові, військові тощо), а також є актом застосування норм права (наприклад, призначення, переміщення чи звільнення з посади працівника). За формою накази можуть бути письмові або усні. Всі накази, видані на підставі законів підлягають обов'язковому виконанню. При цьому Конституція України передбачає, що „ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази" (ст. 60).

Інструкція (пал. ведення, настанова) -нормативно-правовий акт, що видається міністерствами, іншими центральними

імісцевими органами державного управління в межах їх комистенціїнаоснові і навиконання законів, указів, постанов

ірозпоряджень Кабінету Міністрів і актів вищестоящих органів державного управління. Наприклад, Інструкція про порядок ведення трудових книжок, затверджена наказом Мінпраці від 24.09.2003 р. Інструкції також видаються як правила, що регулюють виробничо-технічігу діяльність. Лист - одна з форм актів центральних державних органів. Так, згідно з ^Інструкцією про порядок підготовки, видання, реєстрації, направлення і систематизації нормативних актів Національного банку України" від 10 лютого 1997 р. листи нарівні з наказом, розпорядженням, телеграмою є правозастосовчим документом розпорядчого характеру і видасться на виконання законодавчих актів та нормативних актів НБУ. У формі листів оприлюднюються роз'яснення Вищого господарського суду України, міністерств і відомств України про застосування норм чинного законодавства. У формі листів оприлюднюються роз'яснення Вищого господарського суду України, міністерств і відомств України про застосування норм чинного законодавства.

________________________________. __________________________ 53

§15. Поняття системи права. Поділ права на галузі, підгалузі та правові інститути

Право складається з норм права, а норми права у своїй сукупності утворюють право як цілісність, певну соціальну нормативну систему.

Отже, система права - це структурно урегульована сукупність правових норм певної держави, яка полягає в їх єдності, погодженості та розподілі. Для будь-якої держави право функціонує як єдина юридичне цілісна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'яз - кових правил поведінки.

У сучасному світі існують різні системи права, найпоширенішими з яких є:

•континентальна система права (у державах континентальної Європи);

•система загального права, або англосаксонська чи преце денти а;

•система мусульманського права.

Галузь права — це частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об'єднаних спільністю предмета, методів правового регулювання.

Предмет правового регулювання— це сукупність суспільних відносин певного виду, а метод правового регулювання — це прийоми і засоби їх регулювання.

Підгалузь права — цс частина галузі права, що об'єднує норми права, які регулюють суспільні відносини певного виду (наприклад, авторське право у галузі цивільного права).

Інститут права —це частина норм певної галузі чи підгалузі права, яка регулює конкретний вид чи сторону однорідних відносин. Інститути права можуть бути галузевими, які утворюються нормами однієї галузі права, та міжгалузевими, до яких входять норми декількох галузей права. Міжгалузевим є, наприклад, інститут права власності, що утворюється сукупністю норм, які належать до галузей цивільного, земельного, кримінального та деяких інших галузей права.

54

§16, Загальна характеристика основних галузей права України

У системі права визначальне місце посідає конституційне право, яке часто називають державним.

Конституційне право - - галузь права, предметом якого є: регулювання основ державного і суспільного ладу, прав, свобод та обов'язків людини і громадянина; правовий статус Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прокуратури, правосуддя; територіальний устрій України; державні символи тощо. Основним джерелом конституційного права є Конституція України, конституційні та інші закони.

Адміністративне право галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини у сфері державного управління, діяльність виконавчо-розпорядчого характеру, встановлюють склад адміністративних правопорушень, порядок і види адміністративних стягнень. Серед джерел адміністративного права слід зазначити Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Цивільне право — галузь права, яка включає правові норми, що регулюють майнові відносини (наприклад, право власності, відшкодування збитків) та пов'язані з ними немайнові відносини (авторське право), а також відносини суто особисті (захист честі, гідності, ділової репутації). Найважливішим нормативно-правовим актом цієї галузі є Цивільний кодекс України.

Трудове право — галузь права, норми якої регулюють трудові відносини між працівниками і власником або органом, уповноваженим власником, щодо укладення трудового договору, його розірвання, умов праці та її охорони, часу праці і часу відпочинку, порядку розгляду трудових спорів тошо. Основним нормативним актом цієї галузі є Кодекс законів про працю України.

Сімейне право - галузь права, норми якої регулюють порядок, умови реєстрації і розірвання шлюбу, права та обов'язки подружжя, стосунки між дітьми і батьками, питання усиновлення, опіки, піклування тощо. Ці норми зосереджені у Сімейному кодексі України, прийнятому 10 січня 2002 р.

Фінансове право-галузь права, яка регулює питання державного бюджету, діяльності банків, податкової системи тощо і для якої характерним об'єктом регулювання є гроші та цінні папери.

. __________________________________________

55

Господарське право - галузь права, норми якої регулюють відносини, які виникають у процесі здійснення виробничо-господарської діяльності і державного управління нею.

Земельне право - система правових норм, що регулюють відносини щодо використання та охорони земель, їх режиму, визначають землі сільськогосподарського призначення, населених пунктів, лісового, водного фондів тощо. Основним джерелом цієї галузі права є Земельний кодекс України.

Аграрне право - галузь права, якою регулюються суспільні відносини, що складаються у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, збереження, реалізації, а також форми і порядок організації сільськогосподарських підприємств, селянських і фермерських господарств.

Екологічне право - система норм, що регулюють суспільні відносини, спрямовані на збереження, відновлення сприятливих природних умов, охорону навколишнього середовища, збереження рослинного і тваринного світу.

Кримінальне право сукупність юридичних норм, що визначають злочинність діянь, їх караність, обставини, які пом'якшують і обтяжують вину, звільняють від покарання, окреслюють коло злочинів, види і міру покарання за них тощо. Основним джерелом кримінального права є Кримінальний кодекс України.

Кримінально-виконавче право - галузь права, що регулює суспільні відносини, які виникають у зв'язку із застосуванням

кримінального покарання, заходів виправного впливу і визначає правовий статус засуджених. Законодавчою основою цієї галузі є кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 р.

Усі зазначені галузі права вважаються галузями так званого матеріального права, оскільки регулюють суспільні відносини, так би мовити, у статиці.

Але для правильного застосування норм права необхідні відповідні процедури, процесуальні норми, які складають цивільне процесуальне право та кримінально-процесуальне право.

Цивільно-процесуальне право - галузь права, що регулює порядок розгляду та вирішення судом цивільних справ і виконання судових рішень. В основу його покладено Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р.

Кримінально-процесуальне право - галузь права, норми якої регулюють діяльність, пов'язану з порушенням кримінальних справ, попереднім розслідуванням злочинів і розглядом кримінальних

56 ____

справ у судових інстанціях.. Основним джерелом кримінально-процссуального права е Кримінально-процесуальний кодекс України.

Виділяють також адміністративно-процесуальне І господарське процесуальне право. Ці галузі регулюються відповідно Кодексом адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. і Господарським процесуальним кодексом України від 01.09.2001 р.

Міжнародне право -- система правових норм, що регулюють взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) чи між громадянами різних країн та їх об'єднаннями (міжнародне приватне право). Міжнародне право не належить до системи внутрішнього права, а складається на основі міждержавних угод. Норми міжнародного права набувають сили в країні лише за умов офіційного визнання цією країною відповідної міжнародної угоди.

Всі галузі права прийнято відносити до однієї з двох сфер - або приватного, або публічного права.

Приватне право регулює сферу приватної ініціативи особи в усіх галузях суспільного життя (цивільне, сімейне право).

Публічне право регулює відносини держави та особи, а також відносини між державними органами (конституційне, адміністративне, фінансове право тощо).

57

ТЕМА 5. ПРАВОВА ДЕРЖАВА. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

§17. Поняття і головні ознаки правової держави

Поняття "правова держава" поширене в юридичній науці й конституційному праві. Ідеї правової держави знайшли своє від ображення в конституціях багатьох країн світу (Німеччини, Іспанії, Італії, Франції, Укра'їни, Росії, Білорусі, Болгарії, Чехії, Угорщини, Словенії"). Однак це поняття не має однозначного трактування. У наш час, як і в минулі часи, політики, філософи, юристи - представники різних ідеологій і політичних уподобань - вбачають у ньому різну суть.

Ідея правової держави в розумінні верховенства чинних законів сягає в далекі часи античного світу.

Аристотель, Платон, Геракліт, Цицерон у пануванні законів убачали запобігання сваволі і міць держави. Цицерон писав: "Закон

-опора того високого становища, яким ми користуємося у державі, основа свободи, джерело правосуддя; розум, душа, мудрість і сутність держави зосереджені у законах". Проте ідеї піднесення ролі права у Стародавній Греції, Стародавньому Римі та інших рабовласницьких країнах були позбавлені гуманістичної основи. Це були ідеї, що відбивали інтереси лише панівної частини тогочасного суспільства

-рабовласників, доля сотень тисяч рабів майже не бралася до уваги. Поширення християнствау Європі спричинило певні зміни в оцінці

ролі права. Видатний християнський теолог IV - V ст. н. е. Аврелій Августин піддає гострій критиці право рабовласницького Риму як таке, що суперечить праву, наданому "божественною благодаттю". Згодом ці ідеї знайшли яскравий вияв у трактаті християнського мислителя Фоми Аквінського "Про правління князів", у якому стверджувалася ідея держави І права як таких, що є елементами Божого управління Всесвітом І засобом сприяння "загальному благу". Отже, закладалася ідея не просто значимості права в житті держави, а праваяк інструменту забезпечення добра і справедливості для всіх людей.

У XVIII ст. розвиток ідеї правової держави в Європі значного мірою обумовлюється прагненням протидіяти всевладдю чиновницько-бюрократичних апаратів тогочасних монархій.

58 ___________________________________________

Значний внесок у розвиток ідеї правової держави зробив видатний німецький філософ І. Кант. Сам термін "правова держава" введено до наукового обігу німецьким юристом першої половини XIX ст. Р. фон Молем.

У Росії ідея правової держави набуває розвитку з XIX ст., але ще у другій половині XVIII ст. професор права Московського університету і член Російської Академії наук С. Десницький та вчений і дипломат В. Малицький обстоювали ідею рівності прав усіх людей і націй, верховенство права, засуджували кріпацтво. Ідеї правової держави розроблялися відомими юристами М. Коркуновим і П. Новгородцевим. Значну увагу ролі права у державі приділяв філософ B. Соловйов, вбачаючи в ньому поєднання інтересів

"особистої свободи і загального блага", необхідну умову для подолання зла,

"щоб світ не перетворився на пекло". Філософ С. Франк вплив права на суспільство та його виняткову роль пояснював необхідністю його витоку із совісті і вільного внутрішнього визнання правди.

Глибокі розробки питань становлення правової держави на початку XX ст. здійснені українськими вченими -юристами Б. Кістяківським і С. Котляревським. Б. Кістяківський після революції 1905 р. у відомому збірнику "Вехи" публікує статтю "На захист права", де виступає переконаним прибічником непорушності права і застерігає інтелігенцію, яка у своїй революційній діяльності вважала за можливе не зв'язувати себе правовими нормами і навіть боротися проти "деспотизму" закону, про можливі непередбачувані наслідки таких поглядів. Ця стаття була покладена Б. Кістяківським в основу докторської дисертації, яку він захистив у 1917 р. і став деканом юридичного факультету Київського університету.

Професор державного права С. Котляревський у магістерській дисертації "Конституційне право. Досвід політико-морфологічного огляду" (1907) і докторській дисертації "Правова держава і зовнішня політика" (1909) обґрунтував значення пріоритету права як для блага країни, так і в міждержавних відносинах. У статті "Оздоровлення"

C. Котляревський констатував, що "культ сваволі і класової ненависті" обумовлює катастрофу держави.

Упореволюційний період теорія правової держави виявилася

вРадянському Союзі несумісною з ідеєю "диктатури пролетаріату", визначенням держави як засобу панування одного класу над іншим. З цих же ідеологічних засад було відкинуто ідею поділу влади. Ігнорування свободи думки і політичних прав людини, усунення релігії як моральної основи суспільства, сувора концентрація державної

___________________________________________________________

59

влади створили сприятливі умови для беззаконня і масових репресій сталінського періоду.

Здругої половини 80-х років ідея правової держави відроджується

йактивно розробляється. В Україні над правовими проблемами державотворення плідно працюють вчені: В. Бабкін, М. Козюбра, A. Колодій, М. Корнієнко, В. Котюк, С. Лисенков, П. Мартиненко, B. Мелащенко, О. Михайленко, Є. Назаренко, В. Hop, І. Опришко, В. Погорілко, Н. Прозорова, П. Рабінович, В. Сіренко, О. Тихомиров, Є. Тихонова, І. Усенко, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та ін. Багато уваги цьому питанню приділяв В. Копєйчиков.

Поняття правової держави не може визначатися лише пануванням права в країні. За такою формальною ознакою "правовими" можна було б визнати й держави з диктаторською формою правління, а також держави, де переважна частина населення живе у злиднях, тощо. Суть полягає у характері тих законів, які мають бути обов'язковими до виконання. Право, як зазначав філософ-гуманіст XIX ст. М. Федорів, може узаконювати егоїзм, грубий примус, холодну об'єктивність. С. Котляревський, П. Новгородцев, будучи прибічниками правової держави, вважали за можливе її побудову лише на засадах поваги до особи, християнської моралі.

Саме у такому контексті правовою можна вважати державу, якій притаманні такі ознаки:

•система права, заснована на нормах загальнолюдської

моралі та принципах справедливості (віддання кожному належного за добро і зло);

• правові норми, які відповідають інтересам усього або переважної частини суспільства, закріплюють природні

права і свободи людини й встановлюють відповідність між правами та обов'язками;

•верховенство права — неухильне виконання правових норм усіма посадовими особами, усіма громадянами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян тощо, виконання взаємних обов'язків як державою, так і особою, забезпечення взаємної відповідальності держави і громадян;

•відсутність білих плям і колізій у правовій системі;

•наявність незалежного, непідкупного і справедливого суду;

•здійснення державних функцій переважно ненасильницькими методами;

•забезпечення населенню такого життєвого рівня, за якого

60_________________________________________

•здійснення функцій з виховання у громадян моральних принципів, поваги до праці, до надбань попередніх поколінь, дбайливого ставлення до навколишнього природного середовища;

•відсутність аморальних засобів одержання прибутків як окремими індивідами, так і державою (торгівля зброєю, порушення прав найманих працівників, кредити і позики під високі проценти та ін.);

• організація і здійснення державної влади на основі принципу поділу влади.

Звичайно, держав, які б відповідали всім цим ознакам, не існує. Однак у будь-якій державі поступова реалізація їх - це рух до правової держави.

§18. Основні напрями формування правової держави в Україні. Громадянське суспільство

Конституція України (ст. 1) проголосила Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Правовий характер нашої держави виявляється, насамперед, у передбаченому Конституцією принципі верховенства права (ст. 8), у взаємній відповідальності держави та особи (ст. 3), у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), у гарантуванні громадянам прав і свобод людини та громадянина.

Важливим є те, що громадянам гарантується можливість звернення до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, після використання всіх національних засобів правового захисту своїх прав і свобод (ст. 55).

Визначення України правовою державою ще не відображає реальність сьогодення. Розбудова правової держави вимагає створення необхідних соціально-економічних засад розвитку суспільства, кожної окремої особи.

Окрім вирішення економічних і соціальних проблем основними напрямами формування правової держави в Україні мають бути такі:

__________________________________________________________

61

1. Зміцнення законності. Прогресивний розвиток суспільства значною мірою залежить від того, як у ньому дотримуються законів. Слідування вимогам чинного законодавства (законів та інших нормативно-правових актів) визначається поняттям законності.

Законність — це такий правовий режим у державі, за якого забезпечується повне, точне та неухильне виконання всіх нормативно-правових актів органами держави, посадовими особами, громадськими об'єднаннями та окремими громадянами.

Вимога влади до населення виконувати закони існувала завжди, але дуже важливо, щоб самі керівні верстви в державі, представники державного апарату неухильно дотримувалися вимог законності, не порушували правових приписів. Усі мають бути рівними перед законом і нести рівні обов'язки та відповідальність у разі порушення законності.

2.Забезпечення застосування законів та інших нормативних актів на всій території дії цих актів, а також досягнення фактичного виконання правових приписів у всіх видах державної, господарської та іншої діяльності.

3.Удосконалення нормативної бази законності, тобто сутності та змісту законів, які приймаються. Приведення системи законодавства

увідповідність до потреб певного етапу розвитку держави і суспільства.

4.Зміцнення правопорядку. Норми права і законності є основою правопорядку. Правопорядок—це врегулювання суспільних відносин на засадах права і законності, реальна відповідність конкретних суспільних відносин вимогам правових норм. Правовий порядок є складником суспільного порядку, який, окрім права, підтримується нормами моралі, звичаями, корпоративними нормами тощо. Без встановлення належного правопорядку побудова правової держави неможлива.

Громадянське суспільство. Правова держава як найважливіший орган політичної влади в суспільстві неможлива без сформування громадянського суспільства. Взаємозалежність правової держави і громадянського суспільства полягає в тому, що правова держава є формою організації громадянського суспільства. Ознаки громадянського суспільства такі:

1) висока загальна і правова культура громадян, їх загальна повага до закону, усвідомлення необхідності співвідношення особистих інтересів з інтересами суспільства і держави;

62 ______________________________________________

релігійних організацій, партій, профспілок, кооперативів, органів самоорганізації населення тощо); відсутність міжнаціональної ворожнечі та міжетнічних конфліктів;

3) громадяни і держава виступають як вільні та рівноправні партнери, їх взаємовідносини здійснюються на основі права і розумних меж свободи;

4)громадяни у формах, передбачених конституцією держави, активно впливають на формування права, здійснюють контроль за діяльністю державних органів і посадових осіб; через демократичні інститути і механізми впливають на формування та здійснення державної політики;

5)усі форми власності є рівноправними, громадяни

мають певну економічну незалежність; праця (індивідуальна і колективна) є

вільною і заохочується як державою, так і суспільством;

6)існує реальна багатоманітність ідеологічного та культурного життя громадян.

Отже, громадянське суспільство можна визначити як спільність вільних, рівноправних і високоморальних людей, які беруть активну участь у політичному житті і формуванні державної політики, вільні у виборі світогляду і політичних переконань.

___________________________________________________________

63

ТЕМА 6. ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

§19. Поняття, причини та види правопорушень

Усі людські вчинки умовно можна поділити на суспільне корисні і шкідливі. Всякий вчинок, який суперечить встановленим

ісхваленим суспільством правилам, завдає шкоди іншим людям, є викликом суспільству, порушує моральні умови існування людини

ісуспільства. Суспільне корисні вчинки узгоджуються з нормами права, а суспільне шкідливі, як правило, є порушенням правових норм. Протиправна поведінка є антиподом правомірної поведінки і породжує правопорушення.

Отже, правопорушення — це суспільне шкідливий, протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність. Щоб встановити, чи є конкретний вчинок або поведінка правопорушенням, необхідно проаналізувати склад правопорушення. До особливостей складу правопорушення слід віднести такі:

• суб'єктом його є деліктоздатна особа, тобто така, що спроможна нести юридичну відповідальність за вчинене

правопорушення;

•суб'єктивна сторона правопорушення внутрішнє психологічнеставленнясуб'єктадо вчиненого протиправного

діяння та його наслідків.

Необхідною ознакою суб'єктивної сторони правопорушення

є вина у формі умислу чи необережності. При умислі суб'єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел). При необережності особа передбачає можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховує їх відвернути (самовпевненість) чи не передбачає можливості настання цих наслідків, хоч могла і повинна була це зробити (недбалість).

Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішній вираження протиправного діяння. Ця сторона відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопорушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб'єкта правопорушення; чи є об'єктом правопорушення суспільні

64

відносини, соціальні цінності, які охороняються правом і на які зазначене правопорушення посягає.

Ознакою правопорушення є караність протиправного діяння (поведінки) — юридична відповідальність.

Серед причин і умов, які можуть визначати скоєння правопорушень або сприяти їм, характерними є:

•дефекти сімейного виховання (жорстокість, відсутність моральних принципів, культ грошей);

•безробіття і майнова нерівність у суспільстві;

•пияцтво і наркоманія;

•вплив певних творів так званої масової культури (особливо перегляд фільмів, у яких популяризуються жорстокість, аморальність, насильство);

•низький рівень правосвідомості й правової культури, правовий нігілізм.

Сприяти скоєнню правопорушень можуть і певні суб'єктивні причини, соціально-психологічні особливості (наявність психічних відхилень, темперамент, вік, риси характеру, фізичні вади тощо).

Впливають на скоєння правопорушень і факти недосконалості чинного законодавства (високі податки на суб'єктів господарської діяльності, відсутність ліцензування певних видів діяльності, масове і повсемісне розміщення гральних апаратів та відсутність належного контролю за їх функціонуванням, відсутність прогресивного податку на власність та ін.).

Правопорушення, як правило, зумовлюються не якоюсь однією причиною, а відразу багатьма.

Залежно від ступеня су спільноїнебезпечності всі правопорушення поділяють на злочини і проступки (провини). Злочинами визнаються правопорушення, з якими пов'язана найбільша небезпека для суспільства та особи.

Залежно від галузі права розрізняють кримінальні, адміністративні, цивільні, трудові, фінансові, екологічні, процесуальні та інші правопорушення.

§20. Цілі, підстави та види юридичної відповідальності

Конституція України закріплює основи юридичної відповідальності особи. За Конституцією:

65

•ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення;

•юридична відповідальність особи має індивідуальний характер;

•ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної

Юридична відповідальність має певні цілі, передбачувані результати. До таких належать:

1)захист прав і свобод громадян;

2)утвердження законності;

3)охорона державного ладу;

4)виховання і перевиховання правопорушника;

5)запобігання правопорушенням.

Юридична відповідальність містить у собі й елемент кари, тому що обмежує в чомусь правопорушника, позбавляє його певних благ.

Підставою для юридичної відповідальності повинен бути факт скоєння правопорушення, наявність у діях особи складу правопорушення, який, як зазначалося, включає чотири елементи: суб'єкт, суб'єктивну сторону, об'єктивну сторону та об'єкт.

Для всіх правопорушень загальним об'єктом є суспільні відносини (правопорядок), що охороняються законом. Безпосереднім об'єктом є ті конкретні суспільні відносини, яким заподіяно шкоди зазначеним правопорушенням. Ними можуть бути права і свободи громадян, права та інтереси організацій тощо.

Підставами юридичної відповідальності, крім факту скоєння правопорушення, є:

1)норма права, яка передбачає можливість покладання відпо відальності (наприклад, стаття Кримінального кодексу);

2)акт застосування права (вирок суду, рішення адміністратив

ного органу, представника органу влади та ін.).

Незнання закону не звільняє від відповідальності. Коли б цей принцип не діяв, тоді більшість правопорушників, очевидно, спробували б послатися на своє незнання закону, щоб уникнути відповідальності за правопорушення.

Залежно від характеру, ступеня суспільної небезпечності правопорушень розрізняють кілька основних видів юридичної відповідальності, а саме:

•кримінальна, яка є найсуворішим видом відповідальності;

•адміністративна;