Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Правознавство 2006

.pdf
Скачиваний:
25
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
2.86 Mб
Скачать

закріплюється мета, завдання, принципи та механізм забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки України. Цей Закон - - прояв гуманізації і демократизації регулювання екологічних правовідносин — закріплює комплекс екологічних прав громадян. Забезпечення цих прав громадян, їх об'єднань, законних екологічних інтересів держави, юридичних осіб регулюється законами та підзаконними актами, прийнятими на його розвиток. Цс:

Закон України "Про охорону атмосферного повітря" (2001 p.);

Закон України "Про природио-заповідний фонд України" (1992р.):

Земельний кодекс України;

Лісовий кодекс України (1994 p.);

Кодекс України про надра (1994 p.);

Водний кодекс України (1995 p.);

Закон України "Про екологічну експертизу" (1995 р.)

Закон України "Про тваринний світ" (2001 p.);

Закон України "Про Червону книгу України" (2002 p.);

• Закон України "Про захист тварин від жорстокого поводження" (2006 р.) тощо.

Екологічні права та обов'язки природокористувачів

Право природокористування - - цс можливості раціонального використання фізичними та юридичними особами природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.

У сг. 13 Конституції України визначається, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктам права власності народу відповідно до закону. А у ст. 50 Основного Закону закріплюється право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до Інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів І предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Конституцією України (ст 66) кожний громадянин також зобов'язаний не завдавати шкоди природі, відшкодовувати завдані ним збитки.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" розвиває й конкретизує конституційні екологічні права та обов'язкигромадян,Так,уст. 10цьогоЗаконузазначасться,щоекологічні права громадян забезпечуються: проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища; обов'язком міністерств,

___________________ . ___ — _______ -_____________________ 333

відомств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об'єктів, участі громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища; здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Громадяни-природокористувачІ України зобов'язані:

*берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

*здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної

безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

*не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб'єктів;

*вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

*компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та інншм негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Велику роль у реалізації екологічних прав громадян відіграє організація заповідників і національних природних парків. У 2000 р. в Україні було понад ЗО заповідників і національних парків. Відповідно до Закону України "Про мисливське господарство та полювання" від 22.02.2000 забороняється полювання на територіях природно-заповідного фонду; полювання із застосуванням самострілів, ловчих отруйних приладів, вибухових речовин та інших садистських способів. Забороняється також полювання на знівечених тварин та тварин, які шукають порятунку від стихійного лиха.

Місцеві ради, органи самоврядування, спеціально уповноважені державні органи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів зобов'язані надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їхні пропозиції щодо Поліпшення стану навколишнього природного середовища та

334

раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.

Водночас, слід констатувати наявність в пій сфері вкрай негативних явищ: прилеглі до міст ліси і водойми захаращуються сміттям, в багатьох великих містах України, зокрема в Києві, вирубуються зелені насадження, а на їх місці будують престижні висотні будинки та навіть стоянки для автомашин, забудовуються зони відпочинку на берегах річок І озер. Думка мешканців територіальних громад часто-густо не враховується, що є порушенням не лише екологічних прав громадян, але і їх прав на участь в місцевому самоврядуванні.

§158. Червона книга України

Червона книга в Україні ведеться з 1976 р. До неї було занесено понад 150 видів вищих рослин і близько 90 видів і підвидів тварин. Положення "Про Червону книгу України" затверджене постановою Верховної Ради України 29 жовтня 1992 р. Відповідно до цього Положення Червона книга України є основним державним документом, в якому містяться узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення, та заходи щодо їх збереження і науково обгрунтованого відтворення.

Червона книга України є основною для розробки подальших дій, спрямованих на охорону занесених до неї видів тварин і рослин. До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи перебувають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Залежно від стану та ступеня загрози зникнення видів тваринного і рослинного світу, що заносяться до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії:

• зниклі - види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших можливих

та відомих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про наявність їх у природі чи спеціально створених умовах;

зниклі в природі - види, які зникли в природі, але збереглися

успеціально створених умовах;

зникаючі - види, які перебувають під загрозою зникнення

уприродних умовах і збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;

__________________________________________________________ 335

вразливі - види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії зникаючих, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;

рідкісні - види, популяції яких невеликі і на даний час не належать до категорії зникаючих чи вразливих, хоча їм і загрожує небезпека;

неоцінені - види, про які відомо, що вони можуть належати до категорії зникаючих, вразливих чи рідкісних, але ще не віднесені до неї;

недостатньо відомі - види, які не можна віднести до жодної із зазначених категорій через відсутність необхідної повної і достовірної інформації.

Національною комісією з питань Червоної книги України можуть бути внесені пропозиції про встановлення й інших категорій видів тваринного і рослинного світу, що заносяться до Червоної книги України.

Ведення Червоної книги України здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Наукове забезпечення ведення Червоної книги України, підготовку пропозицій про внесення до Червоної книги України та про виключення з неї рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, організацію наукових досліджень, розроблення заходів щодо збереження і охорони таких видів та контроль за їх виконанням, координацію відповідної діяльності державних органів та громадських організацій здійснює Національна комісія з питань Червоної книги України, яка створюється Кабінетом Міністрів України.

До складу Національної комісії з питань Червоної книги України включаються провідні вчені НаціональноїакадеміїнаукУкраїни, інших наукових установ, фахівці спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, з питань лісового і мисливського господарства та полювання, з питань рибного господарства, інших державних органів і громадських організацій.

До Червоної книги України занесені, зокрема, тварини: зубр, видра, орлан, сокіл сапсан, чорний баклан, дрохва, беркут, ведмідь карпатський, байбак, лосось дунайський, дельфін азовка, тюлень монах, камбала калкан, султанка; рослини: ковиль-трава, шафран, черемша, білоцвіт літній, тюльпан дикий, едельвейс, евкаліпт, платан та ш.

336 ____________________________________________

ТЕМА ЗО. ЗЕМЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

§ 159. Загальна характеристика Земельного кодексу України

Земельний кодекс України прийнято 25 жовтня 2002 року. Завданням цього Кодексу є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, а також створення умов для раціонального використання й охорони земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища.

Земельний кодекс регулює такі питання, як повноваження державних органів влади і органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин, склад та цільове призначення земель України відповідно до їх категорій, види прав на землю, набуття та реалізація цих прав, гарантії та способи захисту прав на земельні ділянки, відповідальність за порушення цих прав, порядок вирішення земельних спорів, зміст і порядок охорони земель, спрямованої на їх раціональне використання, порядок встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень, землеустрій, контроль за використанням та охороною земель, державний земельний кадастр, підстави і порядок відповідальності за порушення земельного законодавства.

Кодекс визначає такі принципи земельного законодавства:

поєднання особливостей використання землі як терито ріального базису, природного ресурсу І основного засобу виробництва;

забезпечення рівності права власності на землю громадян; юридичних осіб, територіальних громад та держави;

невтручання держави у здійснення громадянами, юридич ними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

забезпечення раціонального використання та охорони земель;

забезпечення гарантій прав на землю;

пріоритету екологічної безпеки.

Земельні відносини — Іде суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

і ________________. _____________ - _______ — _____ 337

Суб'єктами земельних відносин є фізичні та юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗКУ, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно ло призначення землі поділяються на такі категорії:

землі сільськогосподарського призначення, тобто надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здій снення сільськогосподарської науково-дослідної продукції та навчальної діяльності. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, поле захисні лісові смуги, землі під господарськими будинками тощо);

землі житлової та громадської забудови, тобто ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розмі щення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування;

землі природно-заповідного та іншого природоохорон ного призначення, тобто ділянки суші і водного простору з

природними комплексами та об 'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекре аційну та іншу цінність, яким надано статус території та об'єктів природно-заповідпого фонду;

землі оздоровчого призначення, тобто землі, що мають природні лікувальні властивості, які можуть використову ватися для профілактики захворювань і лікування людей;

землі рекреаційного призначення — це землі, призначені для організованого масового відпочинку і туризму та прове дення спортивних заходів: території будинків відпочинку, турбаз, парків, зелених зон навколо населених пунктів тощо;

землі історико-культурного призначення - це землі істо- рико-культурних заповідників, архітектурних пам'яток, меморіальних кладовищ, історичних садиб, городищ, курганів тощо;

землі лісового фонду, тобто землі, вкриті лісом або надані

для потреб лісового господарства;

землі водного фонду, тобто землі, зайняті морями, річками, озерами, водоймами, болотами, водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені по берегах водойм під прибережні захисні смуги;

*землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель, про створення об'єктів природоохоронного та історико-куль-турного призначення.

§160. Право власності на землю

У Конституції України (ст.14) вказується: "земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону". Згідно з земельним кодексом власність на землю має такі форми: приватна, комунальна і державна, які визначаються рівними.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земельні ділянки — це земна поверхня з установленими межами та певним місцем розташування.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір над та під її поверхнею на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до Земельного кодексу суб'єктами права власності на землю є:

фізичні та юридичні особи - на землі приватної власності;

територіальні громади, які реалізують це право безпосе редньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності;

держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.

-------------------------------------------------------------------------------------------- 339

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни та за іншими цивільно-правовими угодами;

безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності;

приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

прийняття спадщини;

виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної

частки (паю).

Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності, у разі;

придбання їх за договором купівлі-продажу, дарування, міни та за іншими цивільно-правовими угодами;

викупу ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

прийняття спадщини.

Юридичні особи (засновані громадянами або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

придбання їх за договором купівлі-продажу, дарування, міни та за іншими цивільно-правовими угодами;

внесення земельних ділянок її засновниками до статутного

фонду тощо.

Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні.

Землі сільськогосподарського призначення, отриманні у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства, а також іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

340

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів.

Земельна ділянка може перебувати у спільній власності з визначенням частки кожного з її учасників (спільна часткова власність) або без визначення часток її учасників (спільна сумісна власність).

Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам України. У такій власності перебувають земельні ділянки;

подружжя;

членів фермерського господарства, якщо інше не передба чено угодою між ними;

співвласників житлового будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюється за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності, мають право на ЇЇ поділ або на виділення з неї окремої частки.

Право на земельну ділянку може бути обмежене законом або договором шляхом встановлення: заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку; заборони на передачу в оренду (суборенду); права на переважну купівлю у разі її продажу тощо.

Обмеження

використання

земельної

ділянки

підлягає державній

реєстрації і

діє протягом

терміну,

встановленого законом або договором. Згідно із Земельним кодексом на період до 1 січня 2010 р. громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землю сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена лише у разі успадкування земельних ділянок за законом. Громадянам та юридичним особам, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадянам України - власникам земельних часток (паїв) продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), (крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб) в теперішній час не дозволяється.

------------------------------------------------------------------------------------------- 341

Підставами припинення права власності на земельну ділянку с: !) добровільна відмова власника БІД права на неї;

2)смерть її власника за відсутності спадкоємця;

3)відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

4)

звернення

стягнення

на

земельну

ділянку

на

 

вимогу

 

 

 

 

 

 

 

кредитора;

 

 

 

 

 

 

5)

відчуження

земельної

ділянки

з

мотивів

 

 

суспільної

 

 

 

 

 

 

 

необхідності та для суспільних потреб;

 

 

6)

конфіскація за рішенням суду;

 

 

 

 

7)

нсвідчужсння земельної ділянки

іноземними особами

 

та

 

 

 

 

 

 

 

особами без громадянства у встановлений строк у випадках,

 

визначених земельним законодавством.

 

 

Фізичні та юридичні особи набувають права власності на землю за рішенням органів виконавчої впади або органів місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень шляхом передачі земельних ділянок у власність. Земельні ділянки передаються у власність безоплатно або на підставі цивільно-правових угод.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність Іромадянам проводиться у випадках:

приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

одержання земельних ділянок у результаті

приватизації

 

державних

і

комунальних

 

 

 

сільськогосподарських

 

 

 

 

підприємств, установ, організацій;

 

 

одержання

земельних

ділянок

і

земель

 

державної

 

 

 

 

 

 

і

комунальної

власності

в межах

норм

безоплатної приватизації, зазначених Земельним кодексом,

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Громадяни, зацікавлені у приватизації земельної ділянки, подають заяву до відповідної державної адміністрації або ради за місцезнаходженням цієї ділянки.

Громадяни.які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які

свідчили б про наявність у них права на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.

При переході права власності на будівлю чи споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на

342 ____________________________________________

підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

для ведення фермерського господарства-в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної,

міської ради, де знаходиться фермерське господарство. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю)

визначається як середній по району;

для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 га;

для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у

селах - не більше 0,25 га, у селищах - не більше 0,15 га, у містах - не більше 0,10 га;

для ведення садівництва - не більше 0,12 га;

для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 га;

для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 га. Власники земельних ділянок мають право:

продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, під заставу, у спадщину;

самостійно господарювати на землі;

власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження;

на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди,

Власники земельних ділянок зобов'язані:

забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

своєчасно сплачувати земельний податок;

не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

__________________________________________________________ 343

підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування відомості про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

дотримуватися правил добро сусідства та обмежень, пов'я заних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю і відшкодування завданних збитків, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відомо, що приватний землевласник-господар більше дбає про землю і більше має від неї, ніж товаровиробник. Однак, на думку багатьох видатних людей світу, питаннями власності землі повинна керувати держава, монополія на землю має бути в неї. Право приватної власності громадян на землю має існувати, але питання щодо її розмірів (кількість га) мають також регулюватися державою залежно від регіонів. Сьогодні виникає багато суперечок, дискусій щодо перетворення землі на звичайний товар, її продажу тощо.

З цього приводу наведемо дві цитати.

"А земля не буде продаватися назавжди: бо Моя та земля, бо ви приходьки та осілі в Мене" (Біблія, третя книга Мойсеева. Левіт, глава

25:23).

"Навіть ціле суспільство, нація і навіть усі одночасно існуючі суспільства, взяті разом, не є власниками землі. Вони лише її володільці, лише користуються нею, і, як добрі батьки родини, вони повинні залишати її наступним поколінням поліпшеною" (К. Маркс),

§161. Оренда землі

Слово "оренда" латинського походження, перекладається як здаю

внайми, наймаю.

УЗемельному Кодексі України встановлюється, що у тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам та організаціям, громадським об'єднанням

344____________________________________________

ірелігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням та організаціям з участю українських, іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам І фізичним особам без громадянства. Орендар зобов'язаний виконувати умови договору оренди та дотримуватись вимог чинного законодавства. Зміна умов договору оренди можлива за взаємного згодою сторін, а у разі її недосягнення спір вирішується у судовому порядку.

Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування до п'яти років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгостроко ве --до 50 років. Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі. Орендна плата за ділянки, що перебувають у державній І комунальній власності, справляється тільки у грошовій формі. Орендодавцями землі є її власники.

Договір оренди землі - це угода, за якою орендодавець за плату передає орендареві земельну ділянку на обумовлений договором строк для господарського призначення.

Договір оренди укладається у письмовій формі й засвідчується нотаріально. Його невід'ємною частиною є план земельної ділянки.

Об'єктами оренди можуть бути земельні ділянки, що є власністю громадян та юридичних осіб, територіальних громад (комунальною власністю), держави.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської рад.

До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розта - шування.

Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Відмову в наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку.

345

§162. Особисте селянське господарство

На сьогодні десятки тисяч селян ведуть Індивідуальне господарство на невеликих,'зокрема на присадибних ділянках. Завдяки їх старанній і нелегкій праці та членів їхніх сімей ці господарства постачають на ринок міст значну кількість овочів, фруктів, м'ясо-молочної продукції.

Правового основою діяльності таких господарств став Закон України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня

2003 р. Згідно із Законом особисте селянське господарство (ОСГ)

- цс господарська діяльність, яка проводиться селянином або всіма членами його родини, що спільно проживають, з метою задоволення їхніх потреб шляхом виробництва, переробки та споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків й надання Іншим особам певних послуг, зокрема у сфері сільського туризму. Особисте селянське господарство не є юридичною особою, а його діяльність не вважається підприємницькою.

Для ведення особистого селянського господарства використовуються земельні ділянки розміром не більше двох гектарів, які передаються селянину у власність або оренду. Розмір земельної ділянки ОСГ може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами ОСГ.

Земельні ділянки та майно ОСГ можуть бути власністю однієї особи, спільного сумісною власністю подружжя таспільною частковою власністю членів ОСГ.

У разі виходу з ОСГ кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натуральній формі.

Члени ОСГ мають право укладати будь-які угоди, що не суперечать законодавству, реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, проводити в установленому порядку зовнішньоекономічну діяльність, використовувати для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширсні корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти та інші корисні властивості землі.

З метою захисту спільних інтересів ОСГ можуть об'єднуватись у виробничі товариства, асоціації та спілки.

Члени ОСГ зобов'язані дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля, використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням, підвищувати родючість

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.