Pedagog

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

Крім того, вчитель пише тематичні або поурочні плани. Тематичний план складається за програмою на кілька уроків, виділених на ту чи іншу тему. В тематичному плані фіксується, що і як буде вивчатися на уроці. Детальні записи тут не потрібні. Тематичний план – це лише дидактичні передбачення й обґрунтування, а не розгорнутий конспект. В план вноситься те, що являє собою творче опрацювання матеріалу (наприклад, питання для перевірки домашнього завдання, види самостійної роботи під час вивчення нового матеріалу). В плані має бути відведене поле для додаткових записів (зміни у випадку непередбачених відхилень від плану).

Окремі вчителі надають перевагу поурочним планам, а не тематичним. Вони продумують тему, роблять певні намітки, але планують тільки один урок теми. Кожен може планувати роботу на уроці на свій розсуд, але опирається на перспективний план, не забуває про кінцевий результат, час від часу продумує програму й пояснювальну записку до неї, зіставляє її з перспективним планом.

49. Поради щодо щоденника вчителя

Радив би кожному вчителю вести педагогічний щоденник. Це не офіційний документ, до якого ставляться певні формальні вимоги. Щоденник – це особисті записи, замітки. Вони можуть знадобитися у повсякденній роботі. В них – джерело роздумів і творчості. Щоденник, який ведеться десять, двадцять, а то й тридцять років – це величезна цінність. Адже в кожного думаючого педагога є своя система, своя педагогічна культура. Скільки дорогоцінних перлин педагогічної мудрості втрачається, коли вчитель-майстер, вчительтворець, завершивши своє творче життя, несе з собою в могилу все, що він осягнув за роки праці і пошуків. Щоденники педагогів не завадило б зберігати в педагогічних музеях і в науково-дослідних інститутах як безцінні скарби.

Значне місце в щоденнику повинні займати записи про “важких” учнів. Важливо помічати найтонші відтінки в їх поведінці, в розумовій праці на уроках і дома. Записані й осмисленні спостереження дуже допомагають учителю в його роботі.

Щоденник допомагає зосередити думку, спрямувати розумові зусилля на щось одне, вчить аналізувати, обдумувати.

50. Про виховання своїх дітей

Треба уникати парадоксального явища, яке має, на жаль, місце в житті вчителя: вчитель, який виховує чужих дітей, не має часу для виховання власних дітей.

32

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

Не забувайте, що дома ви для своїх дітей не вчитель, а мати чи батько. Не перетворюйте сім’ю в мініатюрну школу. Максимально намагайтесь робити так, щоб атмосфера школи залишалася за порогом вашого дому, щоб ви і ваші діти були просто гарною сім’єю.

Виховання – це не певні спеціально організовані заходи, а спосіб життя. В руках педагога – сильний і в той же час небезпечний інструмент, що вимагає величезної мудрості й обачності, – влада над людиною. Не переносьте цей інструмент у свій дім, уникайте “педагогізації” своїх дітей.

Але хоч і виховує дитину все в нашому житті, однак виділяйте й спеціально час для виховання: розмовляйте з дітьми, бувайте з ними на природі (особливо це важливо для батька).

Ви маєте чудову можливість виховати в дитини любов до праці, книги, науки. За самою своєю природою, педагогічна праця – зразок благородства. Хай це відчують ваші діти.

51. Хто і що виховує дитину, що у вихованні залежить від педагога, а що від інших вихователів

У процесі виховання людської особистості беруть участь багато сил і серед них, поперше, сім’я, а в ній найбільш тонший і мудріший вихователь – мати; по-друге, особистість педагога з усіма його духовними багатствами й цінностями, з мудрістю, знаннями, уміннями, захопленнями, життєвим досвідом, інтелектуальними, естетичними, творчими потребами, інтересами, прагненнями; потретє, колектив з усією його могутньою силою виховного впливу на кожну особистість; по-четверте, сама особистість вихованця; по- п’яте, духовне життя вихованця у світі інтелектуальних, естетичних і моральних цінностей; по-шосте, абсолютно непередбачувані вихователі (сусід, випадковий знайомий ровесник, далекий родич, що приїхав погостювати тощо).

Якби ці скульптори завжди діяли як злагоджений оркестр, то зовсім легко вирішувались би проблеми, через які нерідко схрещуються і ламаються педагогічні мечі і списи.

Але в кожного вихователя свій характер, свій почерк, свої достоїнства, а то й недоліки. Завдання вихователя-педагога – бачити весь оркестр вихователів, чутливо сприймати гру кожного і всього оркестру, або й бути мудрим диригентом ансамблю, скрупульозно розділяти обов’язки та відповідальність. Мудрість і майстерність процесу виховання полягає в тому щоб не залишився непоміченим будьякий дотик до душі вихованця.

33

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

Знати причину – це значить знати все, стверджував Г. Сковорода. Над цим треба задуматися. Часто буває, що, не знаючи причин вчинку учня, педагог робить неправильні узагальнення.

Переваги педагога перед іншими вихователями учня в тому, що педагог бачить свого вихованця у світлі педагогічної науки. Ви повинні бути світочем науково-педагогічного знання.

52. Як готувати матір і батька до школо-сімейного виховання

Не турбуючись про педагогічну культуру батьків, неможливо вирішити жодного завдання навчання і виховання.

Батьківська педагогіка, тобто елементарне коло знань матері і батька про формування особистості - це фундамент, основа всієї педагогічної теорії і практики. Батьківський всеобуч обов’язково має здійснюватися в навчальному закладі. Лекції всеобучу мають розкривати батьківську педагогіку як працю, науку, майстерність і творчість. Ні в якому разі не можна будувати лекції так, щоб “вивертати душі”, щоб виставляти напоказ людську біду (невміння виховувати – це перш за все біда). Ніколи не треба забувати, що розмовляючи з батьками про їхніх дітей, ви наче примушуєте їх подивитися в дзеркало.

Ця порада не означає однак, що треба обходити чи згладжувати гострі кути у вихованні. Але про погане треба говорити так, щоб не принижувати людину. Тому використовуйте якомога частіше індивідуальні бесіди з батьками (без дітей). Не варто й дітям знати недоліки їхнього виховання батьками. Велике значення для дитини має виховання в дитини матір’ю почуття людини, уміння жити серед людей (материнська школа виховання). Тому педагогічна культура матері має бути високою.

53. Як домогтися, щоб слово вихователя доходило до серця вихованця

Якщо дитина не отримала в сім’ї емоційного виховання, вона не зможе пізнати світ і сприймати серцем слово вихователя. А щоб дитина стала справжньою людиною, треба виховувати її в праці з 4-5 років. Не можна допускати, щоб до дитини застосовувались фізичні міри впливу.

Але працюючи з батьками дітей, вчитель повинен пам’ятати: не можна диктувати сім’ї, що і як робити, треба працювати спільно, в одному напрямі, маючи однакове уявлення про ідеал і однакові позиції.

34

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

54. Як домогтися, щоб мати й батько були в єдності як вихователі

Педагог повинен навчати батьків мудрості материнської і батьківської любові, гармонії доброти і строгості, ласки й вимогливості. Де нема мудрості батьківської педагогіки, любов матері і батька спотворює дітей.

Любов замилювання є небезпечною у стосунках батьків і дітей, її ще можна назвати “курячою любов’ю”. Коли батьки милуються кожним кроком і вчинком дитини, не задумуючись про те, добрий він чи поганий, то це призведе врешті до того, що дитина виросте егоїстом. Така дитина не відчуватиме свого обов’язку перед батьками, вважаючи, що доставляє їм радість уже тим, що вона в них є.

Небезпечна й любов деспотична, коли батьки ставляться до дитини, як до речі. Людина, яка не знає ласки в дитинстві, стає грубою, безсердечною. Такі батьки не вміють користуватися батьківською владою.

Треба застерігати батьків і від любові відкупної. Є батьки, які вважають, що батьківський обов’язок полягає в тому, щоб забезпечити матеріальні потреби дітей. Матеріально забезпечені діти, яким однак недоступні тонкі людські почуття, мають пройти в навчальному закладі спеціальну школу виховання почуттів.

55. Якою повинна бути школа виховання почуттів

Така школа необхідна не тільки для дітей, позбавлених сердечного, турботливого, душевного ставлення батьків, а й для морально-емоційного виховання всіх дітей. Ця школа – це спільна праця педагога й батьків.

Навчати дитину бачити, розуміти, відчувати серцем людей – це, напевне, найбільш запашна квітка в саду, ім’я якому – виховання почуттів. Виховання людського благородства в дитячому серці починається з олюднення ставлення дитини до людей, з одухотворення цього ставлення чистим, високим почуттям поваги до людини і передусім поваги до матері і батька.

Конкретними справами треба навчати дітей бачити і творити красу, облагороджувати працю. Переживаючи безкорисну радість творіння добра, дитина набуває дорогоцінного багатства душі.

Дитина, яка відчуває потребу творити добро, потребу в людині, стає дуже зіркою, вразливою, чуйною до оточуючого світу, людей, вчинків, подій, взаємовідносин між людьми.

35

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

56. Що робити, аби дітям хотілося добре вчитися

Найсильнішим, наймогутнішим стимулом до свідомої розумової праці є олюднення цієї праці, облагородження бажання дитини принести радість дорогим, рідним людям. Розвивайте в дитини почуття гордості трудівника (дитина має переживати свої успіхи). Оптимізм, віра дитини у свої сили

– це та міцна нитка, що зв’язує школу з сім’єю.

Недопустимо ототожнювати оцінки з предметів з моральним обліком дитини. При цьому в очах педагога губиться дитина як гармонійна єдність різних рис, якостей, здібностей, нахилів.

57. Як поглиблювати виховну роботу з батьками в міру дорослішання і розвитку дитини

Ряд педагогічних ідей треба проводити через всю роботу з батьками. У системі роботи з батьками має приділятися значна увага проблемі соціальної зрілості підлітків та юнацтва. Головний корінь соціальної зрілості учня – це трудовий вклад у бюджет сім’ї.

Від того, як людина трудиться, що і з якою метою він робить, залежить те, як він мислить. Ні про які свідомі плани на майбутнє не може бути й мови, якщо праця є тільки додатком до виховання, а не справжньою, дорослою справою.

58. Як разом з сім’єю керувати дитячим трудом

Отже, дитяча, підліткова, юнацька праця має включатися в економічне, матеріальне життя сім’ї, бути органічною потребою, святим обов’язком дітей. Виховної сили праця набуває тільки тоді, коли стає економічною необхідністю. Це вікова традиція народної педагогіки: діти допомагають працювати батькам, батьки не можуть обійтися без допомоги дітей. Народна педагогіка добре знає, що дитині під силу, а що ні, бо в ній органічно поєднується життєва мудрість з материнською та батьківською любов’ю.

Завдяки праці людина набуває здатності пізнавати світ серцем. Дитина-трудівник, підліток-трудівник бачить людей зовсім не так, як той, хто не знає справжньої праці.

59. Як працею облагороджувати серце, виховувати людяність

36

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

Тільки віддаючи духовні багатства, людина набуває їх. І людські стосунки найяскравіше розкриваються в праці – коли один щось створює для іншого. Труд – поняття невичерпне, бо воно людське. Труд не тільки там, де людина вирощує хліб чи садить дерево. Найтонша і найскладніша праця – коли людина приходить до людини і бачить в її очах заклик про допомогу. Такий труд є вищим ступенем діяльності людського духу. Але щоб досягти цієї вершини, треба пройти спочатку всі попередні сходинки.

60. Як разом з батьками виховувати майбутніх матерів і батьків

Це робиться тільки й тільки разом з батьками. На заняттях педагогічної школи треба вести мову з батьками учнів про те, які завдання стоять перед педагогами і батьками, коли діти наближаються до статевої зрілості, як дійти до однієї думки і позиції щодо облагородження статевого інстинкту дітей. Особливо необхідними є бесіди чоловіків-педагогів з юнаками, а жінок-педагогів з дівчатами. Під час таких бесід відбуваються найтонші і найобережніші дотики до юначих сердець, коли старші друзі-порадники навчають юнаків і дівчат, як стати справжніми людьми. Але місію цю можна довірити тільки найбільш чуйним і людяним педагогам.

Не бійтесь розповідати юним, що таке сімейне життя, як переплітається в ньому духовне і матеріальне, і що перед тим, як створювати сім’ю, треба подбати про все необхідне для сімейного благополуччя: найперше – робота, заробіток, дах над головою.

Органічне злиття активної духовної діяльності учнів зі словом педагога особливо важливе там, де мова йде про виховання майбутніх чоловіків, дружин, батьків, матерів. Воно починається найчистішим у світі струмочком, ім’я якого – повага до жінки. Без спільної роботи школи й батьків цей струмок швидко висохне, закриються джерела, що живлять його.

61. Як виховувати повагу до жінки – дівчини, матері

Умійте донести до сердець і розуму вихованців ту істину, що з матері починається святе почуття патріотизму. Навчіть своїх вихованців бачити життя, а в житті – багато такого, що закликає людину не проходити мимо, а втрутитись.

Щоб слово про жінку примусило частіше битися юначе серце, підніміть підлітка на першу сходинку мужності (нехай він здійснить мужній вчинок в ім’я жінки). Щодо жінки-матері, то підліток має не

37

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

забувати, що вона – творець життя. У матері всі промисли – про дітей. Добро в серцях і справах дітей – це її щастя, зло – її горе.

Жінка-мати по-своєму глибоко і красиво переживає свою відповідальність за весь рід людський. Материнство робить жінку красивою і мудрою. З того моменту, коли жінка стає матір’ю, її почуття набувають високого, нікому, крім неї, не доступного смислу.

62. Якими якостями треба володіти педагогу як вихователю

Поки існує школа непохитною істиною залишаться слова К.Д. Ушинського: У вихованні все повинно базуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила струмує тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, як би хитро він не був придуманий, не може замінити особистості у справі виховання... Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця істинне виховання, що проникає в характер неможливе. Тільки особистість може вплинути на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна сформувати характер”.

Життя переконує, що вихованець – дзеркало вихователя. Мистецтво і майстерність вихователя в тому, щоб бачити себе в образі вихованця. Якщо ми кажемо, що школа виховує знаннями, то виховна сила цих знань саме в особистості вчителя. Адже неможливо просто перекласти знання зі своєї голови в голову учня. Навчаючи учня пізнавати навколишній світ, ми повинні усвідомлювати, що й самі є частинкою цього світу. Всередині нас знання перетворюються в переконання. Тому слово вчителя несе не тільки смисл, а й емоційний відтінок його думки. Емоції та почуття в учня пробуджуються тільки тоді, коли його вчитель гаряче закоханий у свою науку.

Ваші знання, ваша жага пізнання, пристрасть до читання – це могутнє джерело виховної сили вашої особистості. Умійте підійти до цього джерела самі й підвести до нього вихованців. Чим глибше люблять ваш предмет вихованці, тим органічніше зливаються у вашій особистості вихователь і викладач. Проблема виховання здібностей, нахилів, покликання не може бути вирішена практично без безпосереднього впливу особистості педагога на особистість вихованців. Здібності виховуються тільки здібностями, нахили – нахилами, покликання – покликанням.

Якщо в кожного педагога є свої вихованці – люди, в яких він залишає сам себе – лише тоді можливий справжній колектив як виховна сила.

38

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

63. Колектив як знаряддя виховання. Як створюється колектив, на чому він тримається

Колектив формується на кількох наріжних каменях: ідейна спільність; інтелектуальна спільність; емоційна спільність; організаційна спільність. Закладання цих каменів залежить від вихователя. Стійкість і міцність одного наріжного каменя залежать від міцності та стійкості інших. Зокрема, організаційна спільність – вимогливість, підкорення, керівництво, управління, система залежностей

– залежить від ідейної, інтелектуальної та емоційної спільності в їх єдності. Тому не треба поспішати зі створенням тої чи іншої структури організаційної залежності – керівництва й підкорення. Створення колективу починається з ідейної єдності, на яку опирається організаційна єдність. А вихователем учнів ви станете в тій мірі, в якій вам удасться утвердити в їх думках і серцях поняття про красу добра, нетерпимості до зла. Чим старший вихованець, тим значимішою є його боротьба за добро, проти зла. Але нема нічого гіршого у вихованні колективу, ніж “словесний ентузіазм”, словесна нетерпимість до зла і... фактична бездіяльність. Адже зло в нашому житті – це насамперед лінь, недбальство, байдуже ставлення до суспільної власності, егоїзм, міщанство. Умійте об’єднати своїх вихованців працею, в якій би яскраво виражалася ідея служіння людям, віддача сил задля блага людей.

Одним з наріжних каменів колективу є інтелектуальна спільність. Це не означає, що всіх повинні мати однакові інтереси в області пізнання. Навпаки добре, коли члени колективу мають різні інтереси та захоплення, читали різні книги. А інтелектуальна єдність – це спільне прагнення до знань, дух поваги до наукової думки, книги, розумних освічених людей. При різноманітності захоплень інтелектуальне життя колективу є дуже багатим. Колектив має жити прагненням до постійного збагачення знань. Таке виховання колективу є передусім розумна, тактична боротьба педагогів за душі вихованців.

64. Як колектив стає засобом усестороннього розвитку особистості

Людина – неподільне ціле (моральне, інтелектуальне, емоційне, естетичне, творче) і знайти форми розкриття, вираження, розвитку цього цілого тільки в одному колективі – завдання неможливе. Всесторонній розвиток особистості не може відбутися в одному колективі класу чи групи. Адже в силу різних уподобань і здібностей,

39

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

учні вимагають різносторонньої діяльності, а тому й участі в колективах, що працюють за різними напрямками: гуртках (предметних, технічної творчості, художньої самодіяльності тощо), клубах, секціях.

65. Як виховувати уміння підкорятися й керувати. Як виховувати в дусі високої вимогливості

Якщо всесторонній розвиток вихованців відбувається в багатьох колективах, то виникає такий стан, коли кожний старший учень стає керівником, вихователем. При цьому керівництво виступає як величина, що виникає з діяльності. Найчастіше керівника обирають тоді, коли людини проявила себе як майстер своєї справи.

Підкорення – це насамперед наказ самому собі. Цей вольовий акт вимагає високої свідомості. Якщо вихованець вбачає в діяльності, яка очікується, те, що хвилює його серце, підносить його, то він не може навіть думки допустити, щоб не підкоритися волі (наказу, вимозі) керівника. Підняти, возвеличити мету діяльності людина може тільки при умові, коли до неї дійде не тільки її смисл, а й емоційний підтекст.

66. Як виховувати громадянські почуття

Головне завдання педагога-вихователя – одухотворити життя учнівської організації піднесеними громадянськими ідеалами. Життя учнівського колективу має бути таким, щоб учнів одухотворяло, духовно збагачувало, об’єднувало щось значиміше, ніж індивідуальні здібності, інтереси й захоплення.

Учнівський колектив має бути і школою громадянськості. Для виховання почуттів громадянськості, патріотизму необхідна діяльність, одухотворена ідеями.

67. Як доносити до розуму і серця юних передові ідеї

Слова навчають, а приклади захоплюють. Тому треба намагатися виховувати учнів на конкретних прикладах та образах, через які й доносити ідеї. Одухотворена праця теж має велику виховну силу. Якщо людина утверджує своїм трудом високі ідеї – вона стає гордою, непохитною у своїх принципах. Така людина дорожить своїми святинями. У житті суспільства нема нічого, що стосувалось би тільки однієї людини особисто. Людина, яка це зрозуміла і за такими принципами живе, стає справжнім громадським діячем (на ділі, а не на словах).

40

Сто порад учителю (за В. Сухомлинським)

68, 69. Як виховувати учнів, щоб кожен намагався стати кращим

Одухотвореність високими ідеями робить нас красивими. Якщо людина не гордиться власною красою, то їй недоступні докори сумління, ніколи не доходить до її серця добре слово повчання чи слово-докір старших. А виховується почуття власної краси тільки тоді. Коли колектив одухотворений ідейною єдністю.

Але почуття моральної краси не означає, що людина любується сама собою. Переживаючи почуття гордості за себе, людина в той же час відчуває незадоволеність собою. Їй хочеться стати кращою, інакше почуття власного морального достоїнства не може бути доступним. Треба щоб молода людина постійно перебувала в процесі становлення, вдосконалення і щоб при цьому відчувала в собі ці процеси.

Педагог має боятися зупинки в моральному розвитку своїх вихованців та окостеніння, не допускати, щоби протягом тривалого часу людина відчувала, що не може вижити в собі той чи інший недолік.

70. Як надихати людину на постійний моральний розвиток і вдосконалення

Це одна з найцікавіших і мало досліджених сфер виховної роботи з юнацтвом. Але щоб людина прагнуло до моральної краси і вдосконалення себе, вона повинна бачити цю красу і досконалість навколо себе, поряд із собою, у своєму другові і т.д. адже людина не може виробити своє власне “Я” інакше, як через ставлення до інших людей, через процес спілкування з ними. Навчитися ставитись до себе як до людини – одна з таємниць майстерності виховання в колективі, яку, на жаль, так важко осягнути багатьом вихователям.

Джерело виховної сили передусім у процесі колективної праці, коли людина відкриває в тому, хто поруч те, що вона не помічала вчора – тобто відкриває для себе людину, завдяки чому зазирає і себе самого, оцінює й себе, порівнює в собі те, що було вчора, з тим, що є сьогодні.

Педагог повинен уміти об’єднати думки і почуття молодих людей справою, яка возвеличує людину.

71. Як досягти того, щоб юне серце не було байдужим до нашого життя і до боротьби за його покращання

41