system_fungi_2010

починається з раптового пожовтіння, в’янення листків і всихання верхівок гілок. При гострій формі хвороби дерево всихає протягом одного вегетаційного періоду, а іноді навіть за кілька діб. При хронічній формі хвороби листки передчасно жовтіють і частково опадають; уражені гілки добре виділяються на зеленому фоні крони. Цей характерний симптом голландської хвороби отримав назву «жовтого прапора». На зрізах уражених гілок добре помітне потемніння судин, яке часто охоплює всю поверхню зрізу.

Голландська хвороба вперше з’явилась в 1917-1919 рр. у Голландії. У 1919-1929 рр. хвороба поширилась по Європі. В 1930-1933 рр. вона була завезена у США і розповсюдилась там у популяціях в’яза. На Американський континент збудник був завезений з в’язовою деревиною, ураженою жуками-короїдами – перенощиками інфекції.

В кінці квітня – на початку травня під корою хворих дерев інтенсивно розвивається конідіальне спороношення гриба – чорні коремії типу Graphium. Джерелом інфекції виступають також залишки зрубаної деревини, пеньки. Формування коремій співпадає з весняним вильотом жуків-заболонників. Жуки заносять спори гриба у свої ходи, викликаючи ураження дерев. Деякі листогризучі комахи (ільмовий листоїд, ільмовий слоник тощо) також можуть переносити спори грибів. Спори грибів поширюються також повітряними потоками. Потрапляючи на свіжі механічні пошкодження дерев, вони уражають їх. Конідії гриба зберігають свою життєздатність протягом року. Після ураження дерева, вже через 20-24 години, спостерігається розмноження гриба в судинах ксилеми. Тут утворюються маса мікро конідій типу бластоспор, дуже дрібних, які розносяться по судинам дерева зі швидкістю до 15 м/год. Гіфи гриба через пори проникають із однієї судини в іншу, потрапляють також у паренхіму деревини. В уражених клітинах утворюється темна камедеподібна маса, яка закупорює судини гілок і стовбурів, що приводить до в’янення.

Ophiostoma pilifera – збудник синього забарвлення заболонної частини деревини сосни, ялини, ільма, ясена тощо. Гіфи гриба у деревині мають буре забарвлення. Деякими дослідниками доведено, що в умовах культури та при рості на деревині цей гриб утворює синій пігмент, який викликає забарвлення деревини. Виділення пігменту грибом відбувається в умовах азотного голодування, тому забарвлення спостерігається на пізніх стадіях розвитку гриба у деревині.

Як правило, збудник не руйнує клітинних стінок і не змінює механічних властивостей деревини. Проте вважають, що така забарвлена деревина легше уражається дереворуйнуючими грибами.

Група порядків Піреноміцети

Плодові тіла – перитеції, рідше клейстотеції, з унітунікатними сумками. розміщеними пучком або шаром. Аскоспори вивільняються

активно.

Порядок Еризифові, або Борошнисторосяні

Своєрідна група грибів-паразитів. Більшість з них існує на поверхні різних органів рослин, де утворює білу, а в подальшому темну грибницю зі спороношеннями. Живлення борошнисторосяних грибів відбувається за допомогою гаусторіїв, які проникають у тканини рослин. До поверхні органів рослин грибниця прикріплюється спеціальними присосками – аппресоріями. У циклі розвитку борошнисторосяних грибів присутні дві стадії – конідіальна і сумчаста. Сумчаста стадія виникає внаслідок статевого процесу, при якому вміст верхньої клітини антеридію переливається через спеціальний отвір у жіночий орган. Аскоспори вивільняються після розтріскування клейстотеціїв, і, потрапляючи на поверхню органів рослин, проростають. При цьому на поверхні уражених органів розвивається грибниця. а на ній – конідієносці з конідіями. Конідії здатні знов уражати рослини, і це відбувається кілька разів протягом літа.

Erysiphe graminis – збудник борошнистої роси злаків. Має кілька спеціалізованих форм, що паразитують на злаках певного виду або групи близьких видів. Розрізняють форми ерізіфе злакової – пшеничну, житню та ін.

Розвиток ерізіфе найчастіше починається з викидання аскоспор із клейстотеціїв. Потрапивши сприйнятливу рослину, вони проростають, утворюючи гаус торії, які проникають у тканини рослин; грибниця розвивається на поверхні спочатку у вигляді борошнистого нальоту, який поступово буріє. На грибниці розвиваються ланцюжки конідій, які розносяться повітряними потоками і уражають нові рослини. Протягом літа утворюється кілька поколінь конідій. У другій половині літа з’ являється сумчаста стадія гриба.

Пшенична форма збудника уражає озиму і яру пшениці. Гриб зимує у вигляді темних подушечок на грибниці на озимій пшениці. Після танення снігу на таких подушечках утворюються конідії, які спочатку уражають сусідні листки, а потім – рослин, які ростуть поряд. Поступово гриб поширюється по всьому полю, а коли підросте яра пшениця, переходить на неї. У середині червня з’являються клейстотеції, спори в яких дозрівають у серпні-вересні. Ці спори уражають сходи озимої пшениці. де з’являється спочатку конідіальна стадія, потім – сумчаста. у якій гриб зимує.

Подібно розвивається й житня форма збудника.

Erysiphe cichoracearum здатен паразитувати на рослинах з різних родин. Однак цей вид має біологічні форми, пристосовані до паразитизму на рослинах, які відносяться лише до певного роду або навіть виду. Таких біологічних форм у E. cichoracearum відомо більше

110.Деякі з цих форм – небезпечні паразити культурних рослин.

E. cichoracearum f. cucurbitacearum уражає рослини з родини

Гарбузові. особливо огірки, дині, гарбузи, рідше – кабачки і патісони і дуже рідко – кавуни. Гриб розвивається переважно на листках, а при сильному ураженні – і на стеблах у вигляді білого нальоту. При сильному розвитку хвороби листки передчасно всихають. Гриб має як сумчасту, так і конідіальну стадії. Протягом вегетації, до глибокої осені, він розвивається в конідіальній стадії. Клейстотеції з’являються дуже пізно. В них формуються по кілька сумок зі спорами, які уражають навесні нові рослини. Гриб зимує на опалому листі і стеблах.

Erysiphe cichoracearum часто уражає дикорослі і декоративні рослини. особливо страждають лопух, подорожник, кульбаба, а з культурних – флокси.На більшості з них гриб розвивається лише в конідіальній стадії і зимує міцелієм на розетках багаторічних рослин. На кожному із родів квіткових рослин розвивається своя спеціалізована форма гриба. Але якщо рослини ослаблені, особливо нестачею вологи, вони уражаються й неспецифічними формами. Часто таке явище спостерігається восени.

Ряд видів роду еризифе паразитують на Бобових. Вони переважно вузькоспеціалізовані і уражають рослин одного або кількох видів із одного роду. Наприклад, на кожному із видів конюшини паразитує своя форма борошнисторосяного гриба. На багаторічних Бобових гриб може зимувати у вигляді міцелію в бруньках уражених рослин. Навесні на такому міцелії утворюються конідії, які інфікують рослини. На однорічних Бобових гриб зимує у вигляді клейстотеціїв на рослинних рештках. Конідії грибів, що паразитують на Бобових, починають проростати при температурі вищій +100С. Оптимальна вологість для їх проростання – 50-90 %. Ураження Бобових борошнисторосяними грибами відбувається при пониженому тургорі тканин, оскільки міцелію, який розвивається. легше проникати крізь прив’ялі тканини.

Erysiphe heraclei паразитує на Селерових, при цьому відома група високо спеціалізованих форм даного виду. Деякі з них – небезпечні паразити культурних рослин (моркви, кмину, кропу, коріандрі тощо).

Борошнисту росу яблуні викликає Podosphaera leucotricha - на листках і пагонах утворюється білий порошнистий наліт, який являє собою грибницю і ланцюжки конідій. Пізніше з’являються клейстотеції з характерними придатками, розгалуженими на кінцях. Проте спори у сумках часто не визрівають, і роль сумчастої стадії у розвитку гриба незначна. При сильному розвитку хвороби листки стають значно меншими, ніж здорові, буріють і всихають. Ріст уражених пагонів різко сповільнюється. Збудник борошнистої роси зимує у вегетативних і генеративних бруньках яблуні у вигляді міцелію. Навесні міцелій проростає і уражає бруньки, де утворюються численні конідії. таким чином здійснюється первинна інфекція рослин. Джерелом вторинної інфекції служать конідії, які утворюються після первинного ураження. Особливо сильно розвиток борошнистої роси відбувається за достатнього зволоження і порівняно помірної температури повітря.

Борошниста роса дуба викликається грибом Microsphaera alphitoides. Збудник описаний у 1907 р. у Франції та Германії, потім в інших країнах. При ураженні ним на листках і молодих пагонах розвивається білий порошнистий наліт грибниці і конідій, за допомогою яких відбувається розповсюдження паразита протягом літа. Ближче до осені з’являється сумчаста стадія. Зимує гриб у вигляді клейстотеціїв Хвороба уражає в першу чергу молоді тканини, тому сильно розвивається на порослі (пагони при цьому всихають).

Попелюха (Uncinula necator) - один з найнебезпечніший паразитів винограду. Батьківщина гриба – Північна Америка, звідки він завезений в Європу у середині ХІХ ст.. Попелюха уражає листки, пагони, ягоди винограду, на яких розвивається борошисто-білий, потім буріючий, наліт.На уражених ділянках виникають некрози. ягоди розтріскуються, всихають або загнивають; іноді гине 65-100 % китиць винограду. Після того як збудник зафіксований у Європі, він розвивався лише в конідіальній стадії, відомій під назвою Oidium tuckeri. Наявність сумчастої стадії не обов’язкова, оскільки ближче до весни клейстотеції заповнюються бактеріями та цвілевими грибами, а спори в них гинуть. Гриб зимує всередині бруньок винограду і на однорічних пагонах.

Борошнисторосяні гриб з роду Sphaerotheca розвивають на поверхні уражених органів рослин павутинистий борошнистий міцелій. Спочатку він білий, потім стає темно-коричневим. Конідії зібрані у ланцюжки. Клейстотеції шароподібні, з простими звивистими придатками. У клейстотеціях розвивається по одній сумці.

Sphaerotheca mors-uvae є збудником американської борошнистої роси аґрусу. Гриб походить із Північної Америки, звідки він розселився по багатьом країнам. Американська борошниста роса уражає листки, пагони і ягоди аґрусу. Сильно уражені кущі гинуть. Уражені ягоди не визрівають, а якщо у них уражається плодоніжка, то передчасно опадають. Збудник зимує у вигляді клейстотеціїв на уражених пагонах і хворих ягодах. Сумкоспори у них дозрівають найчастіше після перезимівлі, наступної весни. Викидання спор відбувається у теплі дні, що співпадає з розпусканням бруньок. Оскільки ягоди аґрусу сприйнятливі до борошнистої роси лише у першій фазі розвитку, приблизно до половини нормальної величини, то пізнє викидання аскоспор приводить до того, що вони потрапляють на вже стійкі ягоди, які й залишаються здоровими. При пізньому дозріванні аскоспор стійкими до борошнистої роси стають також пагони.

Сферотека агрусу уражає також чорну смородину. Особливо сильної шкоди вона наносить при ураженні точки росту пагона; при цьому пагони розвиваються слабо і деформуються. Крім того, сферотека може уражати червону і білу смородину.

Порядок Ксілярієві

Переважно сапротрофи на корі й деревині, деякі - мікобіонти

лишайників, рідше – паразити рослин. Перитеції чорні, часто занурені у строму. Для представників порядку характерний особливий тип формування карпоцентру (Xylaria - типу), особливістю якого є розвиток сумок і парафіз з перитеціальної стінки у вигляді гіменіального шару. Аскоспори безбарвні або темні, одноклітинні або з перегородками, зі слизистими чохлами або придатками.

Родина Ксілярієві

Rosellinia quercina уражає корені молодих рослин дуба. Збудник інтенсивно розвивається у сирі дощові роки. Молоді (1-3-річні) рослини в ’януть, сохнуть і гинуть. Відмирання починається з верхівки стебел. На коренях ураженої рослини утворюються склероції. Крім того, місцями на корі помітні нитки слабогалузистих гіф. Вони притягаються у ґрунті від одного кореня до іншого і служать для поширення гриба. Якщо дубки зі склероціями висаджені влітку у сирий грунт, то склероції дають початок павутинистому міцелію, який поширюється по поверхні ґрунту. Досягнувши коренів, гіфи обвивають їх, проникають до серцевини і досить швидко вбивають дерево. У живих паренхімних клітинах кори гіфи розростаються, заповнюючи їх щільними переплетеннями. Влітку на зовнішньому міцелію, утвореному зі склероціїв, розвиваються конідієносці з конідіями. На такому ж міцелії розвиваються перитеції. Аскоспори проростають тільки наступного року, тоді як конідії проростають тим же літом і розносяться мишами й комахами.

Цвілева хвороба, або біла гниль винограду і фруктових дерев викликається збудником R. necatrix. Крім того, коло рослин-живителів охоплює троянди, дуб, боби, картопля, ялина. Гриб найінтенсивніше розвивається у сирих місцях, на глинистих і мергелястих ґрунтах. Перші симптоми ураження винограду розелінією нагадують ураження філоксерою або хлорозом. Уражена рослина починає сильно галузитись біля основи, листки стають дрібнішими, потім жовтіють і відмирають. У подальшому стебла стають бурими, ноздрюватимиі з цього місця легко відпадає кора. Виноград гине через 1,5-2 роки, фруктові дерева – через 2-3 роки. Захворювання передається від однієї рослини до іншої порівняно повільно, але у загущених посадках може поширюватись швидше.

Гриб може існувати у ґрунті й як сапротроф. За сприятливих умов міцелій з’являється на поверхні коренів, а також у вигляді тяжів – ризоморф. Досягнувши молодого кореня, гриб вбиває його токсинами і потім проникає в старіший корінь, розростаючись у його корі також у вигляді ризоморф, але вже внутрішніх. Ризоморфи галузяться, утворюючи бульбоподібні склероції і розриваючи місцями кору, де й виходить назовні у вигляді павутинистого міцелію. Під час паразитичного життя гриба ніяких спороношень не розвивається. Лише після загибелі рослини-живителя, у сапротрофних умовах, гриб починає розвивати конідієносці з конідіями і перитеції. вкриваючи ними поверхню уражених

органів.

Порядок Філлахорові

Рід Phyllachora налічує близько 100 видів. які паразитують переважно на різних видах злаків, рідше на осоці й ожиці. З них найвідомішою є філахора злакова (Phyllachora graminis ), яка трапляється на видах

Agropyron, Agrostis, Brachypodium, Bromus. Гриб утворює на листках дрібні ледь блискучі плями, які є стромами різної величини й форми.

Phyllachora rubrum збудник «опіку» листків черешні, вишні й сливи. Міцелій, розростаючись у тканинах листка, гіпертрофує їх: мезофіл сильно розростається і не містить хлорофілу. Між його клітинами і через них проходять червоні галузисті гіфи, які надають плямам червоного кольору. Влітку на нижньому боці ураженої частини листка помітні численні отвори, які ведуть у грушоподібні порожнини – пікніки, на стінках яких знаходяться численні зігнуті конідії. Вони виходять на поверхню у вигляді білуватих краплин. Конідії, які розвиваються у пікніках полістігми червоної, проростають дуже важко.

В липні-серпні у стромі закладаються спіральні аскогони. Антеридії відсутні. Копуляція здійснюється приблизно у грудні на відмерлих листках. При цьому між двома сестринськими клітинами аскогона, тобто між багатоядерної (чоловічою) і одноядерною (жіночою) виникає пора, через яку одне з чоловічих ядер переходить у жіночу клітину і утворює з її ядром дикаріон. Подальший розвиток аскогенних гіф і перитецію іде звичайним шляхом. Строма при цьому буріє. Навесні перитеції вже стиглі, з них починають викидатись безбарвні аскоспори. Потрапивши на молодий листок, спора проростає, і вже через шість тижнів на цьому місці виникає пляма з пікніками. У випадку масового розвитку гриб завдає рослинам значної шкоди.

Порядок Діапортові

Плодові тіла формуються на рослинних рештках (сапротрофно). Перитеції занурені або у тканину рослини-живителя, або у спеціальне утворення – строму. Характерною особливістю порядку є сумки з непостійною, змінною і розчинною при дозріванні ніжкою, внаслідок чого у зрілих перитеціях вони вільно розміщуються у слизу.

Розрізняють два типи строми – вальсоїдну і діатрипоїдну. Вальсоїдна строма являє собою пророслий, іноді мало змінений субстрат, у якому утворюються перитеції. Вальсоїдна строма часто обмежена у субстраті чорною облямівкою.

Діатрипоїдна строма – це міцеліальне утворення, яке складається з ектостроми і ендостроми. Діатрипоїдна строма характеризується невизначеністю обрисів, охоплює широкі ділянки субстрату. викликаючи його почорніння.

Конідіальні стадії багатьох діапортових грибів розвиваються на живих рослинах, переважно на листках і плодах, викликаючи серйозні і небезпечні захворювання плодових і ягідних рослин.

Gnomonia ulmea – збудник антракнозу платана і листкової плямистості ільмових. Конідії паразитуючої стадії грибів утворюються у ложах або у пікнідах.

Gnomonia erythrostoma – збудник побуріння, скручування і всихання листків вишні й черешні, а частково й деформації плодів черешні. На початку літа на листках з’являються дифузні червонуваті плями з жовтуватою облямівкою, які з часом збільшуються у розмірах і набувають коричневого забарвлення. Листки складаються по серединній жилці нижньою стороною всередину і всихають. Черешки гачкоподібно загинаються донизу, і в такому стані листки частково залишаються висіти на гілках до наступної весни. Така тривала зміна листків на деревах – характерна особливість цього захворювання. Набагато рідше спостерігається ураження плодів, яке проявляється в появі плям і деформації, причому деформується лише одна половина плоду, тоді як інша розвивається нормально. Хворі листки з нижнього боку вкриваються пікнідами (у конідіальній стадії цей гриб називається Septoria pallens). На тих самих листках майже одночасно із дозріванням пікнід у тканинах листка утворюються перитеції. Аскоспори дозрівають навесні і розносяться під час розкривання молодих листків, які й уражаються спорами.

Gnomonia leptostyla – збудник антракнозу (сухої гнилі) волоського горіха. Ураження проявляється на плодах, листках, молодих пагонах. на листках симптоми помітні на обох сторонах листкової пластинки у вигляді округлих або неправильної форми коричневих плям з жовтуватою облямівкою. Плями спочатку дрібні, поодинокі. але з часом зливаються та збільшуються в розмірах до 2 см. Уражені листки передчасно опадають. На нижній поверхні листків формуються конідіальні спороношення гриба у вигляді дрібних крапок. Це розвивається недосконала стадія патогенну – марсоніна горіхова ( Marssonina juglandis). На плодах захворювання проявляється у вигляді чорнувато-коричневих плям, нерівномірно розкиданих по поверхні плодів. Гриб проникає в екзокарпій, але інколи досягає ендокарпію і приводить до відмирання насінини. На молодих гілках ураження проявляється у вигляді чітких, довгастих, ізольованих плям коричневого кольору. Поступово вони набувають вигляду ракових виразок. Уражені гілки всихають. Особливо сильно хвороба розвивається у теплу і вологу погоду. В кінці зими на мертвому опалому листі і плодах формуються перитеції, а в них – безбарвні аскоспори. Навесні, на початку травня, аскоспори вивільняються із перитеція, уражають молоді листки, відновлюючи таким чином захворювання у новому вегетаційному періоді.

Збудник поширений у всіх країнах Європи і в Північній Америці.

Gnomonia quercina з конідіальною стадією Gloeosporium quercinum

викликає буру плямистість листків дуба. На уражених листках з’

являються бурі або бурувато-зелені плями неправильної форми. Вони часто зливаються і охоплюють значну частину листка. На некротичних плямах утворюються конідіальні ложа гриба, які спочатку прикриті епідермісом, але потім у міру накопичення конідій розривають його і виходять назовні. На тих же уражених ділянках навесні утворюються перитеції з двоклітинними аскоспорами.

Гриб може паразитувати також на гілках і жолудях. При ураженні жолудів гриб викликає антракноз (суху гниль) жолудів. На поверхні уражених сім’ядолів з’являються бурі або сірувато-бурі плями з чітко окресленими краями, на місці яких з часом утворюються ямки. Уражені сім’ядолі чорніють. Антракноз уражує жолуді під час їх зберігання.

Родина Діапортові

Diaporte perniciosa викликає рак плодових дерев. На уражених пагонах кора місцями чорніє і вкривається тріщинами. Коли хвороба охоплює всю гілку, це приводить до її відмирання.

Diaporte ambiqua – збудник всихання гілок груші. На уражених гілках всихають і відмирають шматки кори. тут утворюються конідіальні спороношення гриба, який відноситься до виду Phomopsis ambiqua. Ця стадія паразита представлена численими пікнідами, у яких, крім звичайних пікноспор. утворюються нитковидні спори. Протягом зими на некрозах формуються плодові тіла – перитеції, занурені у строму.

Phomopsis quercella – збудник білої гнилі жолудів. Ураження відбувається у лісі, а інтенсивний розвиток хвороби відмічається при неправильному зберіганні жолудів. Перші симптоми захворювання проявляються на поверхні сім’ядолей у вигляді сірих, потім темніючи ледь опуклих плям. З часом плями збільшуються в розмірах і сім’ядолі вкриваються білувато-жовтою плівкою міцелію. Екзокарп темніє, твердне. стає ламким. Під ним розвиваються численні і досить крупні (діаметром до 1,5 мм) пікніки гриба, які розростаються і утворюють горбисті шкірочки. У пікніках утворюються конідії двох типів – циліндричні з округлими кінцями і нитчасті. гачкоподібно зігнуті. Маса конідій виходить із пікнід у вигляді слизистих джгутів крізь тріщини у шкірці жолудя. Хвороба широко розповсюджена і приносить значну шкоду лісовому господарству.

Endothia parasitica паразитує на каштані, викликає рак кори. Захворювання уражає всі надземні органи, крім листків. На гілках хвороба спочатку проявляється у вигляді тьмяних рожевих плям, які з часом розростаються і заглиблюються у кору. Міцелій гриба поширюється в камбії і викликає в ураженій ділянці гіпертрофію тканин, яка проявляється у вигляді ракових утворень. Уражені частини дерева некротизуються і всихають. При некрозах спочатку утворюються строми, які містять пікніки з пікноспорами. які виходять у вигляді слизистого шнура. Пізніше розвиваються перитеції. На уражених грибом деревах відмирає кора, яка стає червонувато-бурою і чітко виділяється на

фоні світло забарвленої здорової деревини. Через деякий час відмерла кора розтріскується і відпадає клаптями, оголюючи деревину. Листки на хворих гілках всихають, але залишаються висіти на дереві протягом всієї зими, зберігаючи зелене забарвлення.

Родина Вальсові

Valsa sordida (конідіальна стадія Cytospora chrysosperma) викликає рак тополь і верб. Поширенню захворювання сприяє пошкодження дерев морозом, градом, а також механічні пошкодження. Пікніди утворюються у сірувато-оливкових стромах, і пікноспори виходять звідти у вигляді золотисто-оранжевих слизистих джгутів. Перитеції округлі, розміщуються кільцями у стромі.

Порядок Гіпокрейні

Включає 100 родів, представники яких дуже різноманітні за морфологією і в екологічному відношенні. Перитеції м’які, м’ясисті, світлі або яскраво забарвлені. Вони утворюються на міцелію або всередині субстрату, на міцеліальному переплетенні або на стромах. Часто у циклі розвитку грибів цього порядку утворюються по одному або різним типам дві конідіальні стадії. Наприклад, у видів з родів

Giberella, Nectria, Micronectriella, які мають конідіальні стадії Fusarium,

утворюються макро- і мікро конідії (фіалоспори). Гіпокрейні трапляються як паразити на рослинах. грибах, комахах, а також як сапротрофи у ґрунті, на рослинних рештках. паразитичні гіпокрейні трапляються на представниках різних груп рослин. Зокрема, на морських водоростях розвиваються гриби з роду Trailia, на мохах – Cyanocephalum, Necrtiopsis, на папоротях – Cyanoderma. однак більшість фітопатогенних гіпокрейних трапляються на квіткових рослинах (Necrtia, Gibberella).

Родина Нектрієві

Nectria cinnabarina розвивається на відмерлих гілках деревних рослин, переважно листяних. Трапляється як сапротроф, проте може розвиватись і як раневий паразит. Збудник викликає загибель старих гілок дерев, а у випадку молодих сіянців – загибель всієї рослини. Зараження грибом відбувається через рани різного походження. На зрізах уражених гілок помітні білої гнилі. Молоді деревця уражаються нектрією через корені. Це відбувається у випадках, якщо корінь дерева зустрічається у ґрунті із залишками уражених дерев, з яких міцелій гриба проникає у корені. З коренів він поширюється по судинам у стовбур, внаслідок чого відбувається швидке в’янення дерева. Ураженню дерев нектрією сприяють несприятливі для розвитку рослин умови (забруднення повітря, нестача вологи), механічні пошкодження стовбурів і гілок, морозобійні тріщини.

Міцелій гриба розвивається під корою гілок, проникаючи в деревину. Навесні на ньому масово утворюється конідіальне спороношення –

Tubercularia vulgaris.

Конідіальні строми мають вигляд оранжево-рожевих подушечок

діаметром 0,5-2 мм, на яких формується шар конідієносців з конідіями. Строми закладаються на міцелії під корою як дрібні білуваті або рожеві подушечки, які розростаються і проривають кору.

Конідіальне спороношення нектрії кіноварно-червоної більш рясне, ніж сумчасте. Протягом періоду вегетації гриб розмножується конідіями, які розносяться краплинами дощу або вітром. У районах з м’якою зимою утворення конідій може відбуватись протягом всього року.

В кінці літа або восени на цих же стромах розвиваються темно-червоні перитеції гриба. Вони закладаються по краях конідіальних стром, утворюючи групи (до 30 перитеціїв). З розвитком перитеціїв вигляд стром змінюється – вони набувають темно-червоного забарвлення і зернистого вигляду. Викидання аскоспор відбувається навесні. Кора під стромами гриба зморщується.

Рід Micronectriella відрізняється темнозабарвленими перитеціями, зануреними у тканини рослини-живителя. Має конідіальні стадії типу фузаріум.

Micronectriella nivalis (конідіальна стадія Fusarium nivale) викликає захворювання злаків, відоме як «сніжна цвіль». Гриб живе у ґрунті сапротрофно і за сприятливих умов уражає озимі. Конідії уражають рослини восени, а якщо сніг випадає на незамерзлий грунт, збудник розвивається під снігом. Температурний діапазон для його розвитку – 2-320С. Розвиток захворювання відбувається вже при 0-50С. а при 15-200С

сповільнюється, тому хвороба розвивається рано навесні. На уражених листках озимих з’являється пухкий міцелій паразита, гинуть ділянки посівів, утворюючи характерні прогалини («випрівання» озимих). Конідіальне спороношення гриба розвивається біля основи стебел і на рештках загиблих рослин протягом всього періоду вегетації. Перитеції також утворюються в нижній частині стебел, на піхвах листків під епідермісом і мають вигляд численних дрібних чорних крапок. Розвитку сніжної цвілі сприяють довга холодна і волога весна, глибокий сніг, який випав на незамерзлий грунт. При повільному таненні снігу хвороба розвивається швидше, відбувається випрівання рослин. Якщо сніг тане швидко, розвиток хвороби припиняється, особливо за сонячної погоди. Хвороба поширена переважно у північних районах вирощування озимих.

Порядок Ріжкові

Ріжкові утворюють перитеції в добре розвинутих стромах різної форми. Строми м’ясисті, світлоабо яскраво забарвлені, у деяких представників порядку – темні. Строми розвиваються на субстраті, як правило, на уражених органах рослин-живителів, із склероціїв, із муміфікованих тканин рослин-живителів.

Перитеції ріжкових мають типову будову, з тонким м’яким або м’ ясистим перидієм, світлі або темнозабарвлені.

Сумки ріжкових довгі, циліндричні, з потовщеною на верхівці оболонкою. Аскоспори завжди ниткоподібні, з численними поперечними