Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Pitannya_do_derzh_ispitu_IV_kurs_11-12_n_r.doc
Скачиваний:
134
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
192.51 Кб
Скачать

9.Коротко опишіть основні етапи розвитку світової музичної педагогіки.

Музична педагогіка античного світу. Осмислення нинішніх проблем музичного навчання й виховання неможливе без звернення до історії музичної педагогіки. Вивчення досвіду музичної освіти з найдавніших часів дає змогу пізнати закономірності музичної педагогіки, рушійні сили розвитку музично-творчих здібностей дітей.

Велике значення надавалося музичному вихованню в античному світі. В той час художня освіченість вважалася основою освіти в цілому, музичність людини розглядалася як соціально цінна та визначальна якість особистості. Музика, література, граматика, малювання, гімнастика складали основний зміст освіти, яка мала розвивати сприйнятливість душі, моральність почуттів, а також силу та красу тіла.

Суспільне виховання у греків було невіддільне від естетичного виховання, основу якого складала музика. Вони розуміли музику як універсальний засіб суспільного виховання та його мету (спартанці, Пифагор, Платон, Аристотель*. В Древній Греції всі громадяни до 30 років мали навчатися співу та інструментальній музиці. Особливе значення надавалося хоровому співу. Древні греки вважали його одним з елементів освіти, а слово «неосвічений» трактували як «той, що не вміє співати у хорі». В період античності багатьма видатними мислителями неодноразово відзначалася позитивна сила впливу музичного мистецтва на душу людини та, з огляду на це, необхідність музичного мистецтва як предмету виховання.

Музична педагогіка в епоху Середньовіччя. Зміст і спрямованість музичного виховання в епоху Середньовіччя були пов’язані з розповсюдженням та укріпленням християнства. На зміну культу насолоди, чуттєвої краси, характерному для античності, прийшов християнський аскетизм – свідоме обмежування та стримування чуттєвих бажань і потреб. Музиці відводилася роль допоміжного засобу для більш глибокого усвідомлення релігійних істин. Вона була важливим засобом естетизації церковних обрядів, наділяючи їх емоційною сутністю, художністю. Церковні мислителі вважали народну та світську музику гріховною. Ідеалом духовної музики був простий по формі та змісту мотив, позбавлений чуттєвості. Зразком такої музики став григоріанський хорал з характерним для нього строгим ритмом та плавним рухом мелодії, яка сприяла створенню певного духовного стану людини під час богослужіння. Характер впливу такої музики був тісно пов'язаний зі словом, яке стало центром уваги людини (молитва*, а музика була емоційно-змістовим доповненням. Строге обмеження художнього змісту музики потребувало розробки відповідних жанрів і стилів. Одним із них стала поліфонія сторогого письма, яка сприяла приходу багатоголосся на зміну одноголоссю.

Ідеологічна влада зосереджувалася у руках церкви, яка тримала під своїм наглядом навчання та виховання дітей. Найпоширенішими в ті часи були монастирські та церковно-парафіяльні школи. Вони давали найпримітивніше поняття про науки. Діти читали церковні книги, рахували, писали, вчили латину чи грецьку мову. Але хоровий спів був одним з основних предметів, адже у хорі дітей було легше організувати і скерувати в ідейному напрямку. У співочому вихованні дітей у церковних школах методи навчання спиралися на засвоєння пісноспівів по слуху. Вчитель користувався засобами хейрономії (показом умовними рухами рук напрямку мелодії вверх і вниз*, наочними засобами.

При соборах і кафедрах єпископів були кафедральні або соборні школи. Вони давали розширену освіту. В основі навчання і виховання в них було богослов’я і так звані «сім вільних наук»: граматика, риторика, діалектика (релігійна філософія*, арифметика, геометрія, астрономія і музика. В XII-XIII ст. із зростанням міст починають з’являтися ремісничі цехи, а при них ремісничі школи. Утворюються музичні цехи. Часто цехові музиканти виступали як учителі музики.

Одним з найбільш значущих реформаторів у галузі музичної освіти середньовіччя був Гвидо д’Ареццо – італійський вчений та учитель співу (приблизно 995-1050 рр.*. У своїй праці «Короткий виклад науки про музичне мистецтво» (1026* він запровадив поняття «гексахорд» - шестиступеневий звукоряд, використавши для його ступенів перші склади популярного на той час гімну святому Іоану, легендарному покровителю співаків (ут, ре, мі, фа, сол, ля*. Гвидо д’Ареццо також ввів чотирилінійну систему нотного письма (чорна, червона, чорна та жовта лінійки*. У XIV столітті стали додавати п’яту лінійку. В XVI столітті винайшли сьомий склад «сі». З появою клавіатури поступово стали прирівнювати склад «ут» відносної висоти зі звуком «С» (до*. Релятивна система Г.д’Ареццо почала втрачати риси відносності, ставала абсолютною, єдино можливою в інструментальній музиці.

Музична педагогіка в епоху Відродження. В епоху Відродження (XIV–XVII століття* виникає капіталізм і прогресивний на той час клас буржуазії, яка починає відроджувати культуру античного світу, де на перше місце ставились наука та мистецтво. Відбувається перехід від середньовічного аскетизму до гуманізму та утвердження гармонічно розвинутої особистості людини. З’являються нові жанри вокально-хорової музики: мотет, мадригал, балада, ораторія, опера та ін. Бурхливий розвиток переживає інструментальна музика, утверджується багатоголосний спів.

Професійна музична педагогіка найбільш прогресувала в університетах, де грамотний спів з нот, вивчення теорії музики, гра в оркестрах були обов’язковими. Закінчивши університет, випускники часто влаштовувалися викладачами музики в школах або приватних будинках. Поряд з читанням і письмом, світський етикет вимагав уміння грати на декількох музичних інструментах, говорити на 5-6 мовах. Саме тому, розширився зміст музичної освіти в церковно-приходських школах, дитячих притулках (консерваторіях* тощо. Якість музичного виховання була різною у різних прошарках суспільства. Всебічна освіченість, гармонічний розвиток були доступні в основному соціальній меншості.

Музична педагогіка доби Просвітництва. Доба Просвітництва (з кінця XVII до кінця XVIII століття* ознаменувалася інтенсивним розвитком природничих наук, технічними відкриттями, географічними дослідженнями, формуванням нових уявлень про світ, людину, суспільство та сенс життя. Велика роль при цьому відводилася мистецтву. Філософи, письменники, митці вважали, що несуть людям світло нової істини. Тому їх вважали просвітниками, а всю добу – Просвітництвом. Вони були переконані, що людина є творцем власної долі (Ш.Монтесньє, К.Гельвецій, Ф.Фурьє, Ж.Ж.Руссо*, що мистецтво виховує вільну індивідуальність, вірили у можливість естетичного розвитку людства.

В західноєвропейській шкільній практиці наряду з культовою та світською музикою була введена народна пісня, що сприяло демократизації музичного виховання. Організація музичної освіти здійснювалася у різних формах. Одна з найважливіших – метризи (співацькі школи при католицьких храмах*. Зокрема, у Франції наприкінці XVIII століття налічувалося близько 400 метриз. У цих школах хлопчиків навчали співу, грі на органі, теорії музики. У Німеччині музичне навчання було організоване в капелах (при світських і духовних дворах*. Продовжують свою діяльність і інші навчальні заклади: народні школи, сирітські притулки (консерваторії* та ін. Об’єднання декількох таких притулків привело в Неаполі до створення в 1797 році першої консерваторії, навчального закладу нового типу для професійної підготовки композиторів і музикантів-виконавців.

Музична педагогіка XIX століття. В історію світової культури XIX століття увійшло як доба піднесення й розквіту літератури, музики, образотворчого мистецтва. В столітті сягнула світових вершин симфонічна, оперна, фортепіанна і романсова музика, розквітли нові види оркестрової та камерно-інструментальної музики, створена оперета, реформувався балет тощо. Великого значення в музичному житті набули громадські організації музикантів, рупорами музичної публіцистики стали численні часописи. Набула розмаху нотовидавнича справа, що сприяло широкому розповсюдженню музичної літератури.

На вищий щабель піднялась музична педагогіка. Музичну освіту можна було отримати в різних державних і приватних навчальних закладах В усіх країнах Європи відкриваються консерваторії, академії, вищі музичні школи тощо. Головна увага приділялася виконавському мистецтву. А також підготовці педагогів для шкіл і музичного виховання в сім’ї.

Найвідоміші системи музичного виховання у XX столітті.

Система швейцарського педагога і композитора Е.Жака-Далькроза (1865-1950*. Його концепція розвитку особистості «в русі, методом руху і через рух» стала протилежній традиційній «співацькій» концепції музичного виховання. Особливістю музично-педагогічної системи Е.Жака-Далькроза стала евритміка (зв'язок музики з рухом*. Крім ритміки та сольфеджіо, до занять дітей входили танець, хоровий співі музична імпровізація на фортепіано.

Система угорського композитора, фольклориста, педагога і просвітителя З.Кодая (1882-1967*. В основі системи З.Кодая лежить визнання універсальної ролі хорового співу. Він створив так звану релятивну систему сольмізації. В цій системі використовуються буквенні назви звуків, умовні ритмічні малюнки (склад «ті» - восьмі, склад «та» - чверті* та ручні знаки, що позначають кожен звук. З.Кодай довів, що заняття музикою стимулюють успіхи учнів з інших предметів. Виходячи з найприроднішого для Угорщини вокального співу як основного виду музичної практики. Кодай розробив дуже ефективну систему національного музичного розвитку. В Угорщині двоголосний спів вводиться вже з 1 класу, його підготовлює одночасне виконання дітьми двох різних ритмів.

Система австро-німецького композитора і педагога К.Орфа (1895-1982*. Головною метою навчання він вважав розвиток творчого потенціалу особистості. Музика пов’язувалася з рухами, пантомімою, театралізованою грою. Свою експериментальну роботу К.Орф узагальнив і посібнику «Шульверк». Він вважав, що активному розвитку музикальності сприяє дитяча творчість, а саме: гра на музичних інструментах, спів та ритмічні рухи. Він розробив дитячий інструментарій: ксилофони, металофони, литаври, барабани, тарілочки та ін. Композитор використовував й природні «інструменти» – руки та ноги дітей для створення будь-яких звукових ефектів (оплесків, клацання та ін.*, з тією ж метою вдало застосовував мовні композиції.

Система музичного виховання болгарського педагога Б.Тричкова (1881-1944*. У 1923 році він видав методичний посібник «Східці», в якому виклав основи методу «свідомого нотного співу». Найважливішим завданням навчання співу педагог вважав встановлення координації між слухом і голосом, виховання у співака здатності точно співати основні тонові східці.

Система музичного виховання російського композитора і педагога Д.Кабалевського (1904-1987*. Його педагогічну концепцію складають положення щодо мети музичного виховання, його змісту, завдань, принципів і методів музично-освітньої роботи. Зокрема, мета музичного виховання полягає у формуванні музичної культури особистості як невід’ємної частини її духовної культури. На відміну від Е.Жак-Далькроза, К.Орфа, З.Кодая, педагог вважав, що в основі музичного виховання лежить активне сприймання музики. Д.Кабалевський підкреслював важливість хорового співу для формування музичної культури учнів, вивчення музичної грамоти розумів як музичну грамотність, тобто здатність сприймати музику як живе й образне мистецтво. Основними принципами музично-освітньої роботи виступають: принцип опори на три типи музики – пісню, танець марш; принцип активізації музичного мислення, принцип зв’язку з життям, принцип тематизму

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]