XVIII ст. Жан-Жак Руссо. З трактату «Про походження і причини нерівності серед людей»

Першим, хто обгородивши ділянку землі, сказав: «Це земля моя» і знайшов людей, достатньо наївних, щоб цьому повірити, був справжнім засновником громадянського суспільства. Скількох нещасть і жахів позбавив би рідлюдсьшй той, хто крикнув би, вириваючи кілки і засипаючи рви: «Бережіться, не слухайте цього ошуканця! Ви загинете, якщо забудете, що плоди землі належать усім, а земля -нікому».

Ідеї Просвітництва і суспільство

Нові ідеї досить швидко проникли в тогочасне суспільство. Під їх знаком відбувалися зміни в освіті і традиціях сімейного виховання. Помітно потеплішали стосунки всередині сім'ї, у тому числі й ставлення до дітей. Навіть на сімейних портретах замість маленьких леді і джентльменів, зображуваних раніше у строгих позах, з'явилися малюки, які граються.

Батьки почали приділяти більше уваги вихованню дітей і розвитку їхніх розумових здібностей. Дбаючи про добробут своїх нащадків, вони прагнули дати дітям гарну освіту. Розширення мережі шкіл, у тому числі й для бідних, сприяло зростанню числа освічених людей. Дівчатка здебільшого вчилися грамоті та веденню хатнього господарства у своїх матерів, але чимало з них уже відвідували школи. У заможних сім'ях досить звичним було запрошення для доньок домашніх учителів. Час був жорстоким, і тілесні покарання вважалися звичайною справою. Проте все голосніше лунали голоси тих, хто намагався переконати батьків і вчителів у шкідливості пороття. Локк стверджував: «З дітей, яких часто б'ють, рідко виходять хороші люди».

XVIII ст. Із трактату Джона Локка «Думки про виховання»

У дитини має бути лише одна іграшка. Це привчає дітей до ощадливості, вони бояться загубити або зіпсувати свій скарб, а велика кількість іграшок робить з них розтринькувачів і марнотратів... Красивий камінчик, аркуш паперу, мамина зв'язка ключів і все, що є безпечним для життя, може розважити маленьких дітей не гірше дорогих магазинних покупок, які легко розбити й зіпсувати.

XVIII ст. Із твору Ханни Вуллі «Довідник справжньої леді»

Поспішайте до шкіл... Не затримуйтеся по дорозі й не прогулюйте занять. Не забувайте нічого вдома: ні книжок із зошитами, ні рукавичок з носовичками. Не відволікайтеся на безкорисну балаканину в школі; не шуміть, аби не турбувати вчительку та однокласників. Намагайтеся писати гарно, чисто й без помилок. Бережіть ручки, не розливайте чорнила і не брудніть ним свій та чужий одяг і пальці.

Покращився стан медицини, що супроводжувалося заснуванням лікарень і пологових будинків, вдосконаленням медичного обслуговування, зменшенням смертності. Не тільки в будинках багатіїв, а й людей середнього статку створювалися хороші власні бібліотеки. Відчинялися також двері загальнодоступних бібліотек, які видавали книжки додому. Освічені люди, об'єднані спільним інтересом до політики, літератури чи мистецтва, прагнули спілкування. Вони створювали клуби й літературні гуртки, збиралися в салонах - приватних будинках, щоб провести час у цікавих бесідах і поділитися своїми враженнями від прочитаного.

У середині XVIII ст. друкована періодична преса повністю витіснила рукописні новини. Газети і журнали несли інформацію про події міжнародного життя, зміст дебатів в уряді, стан економіки. На їхніх шпальтах розміщувалися рекчамні оголошення, повідомлення про концерти та театральні вистави, обговорювалися книжкові новинки. Для європейців стало звичним черпати новини з преси, що вело до збільшення тиражів. Під впливом просвітителів журналісти виступали з критикою політики власних урядів, поступово знімаючи з неї завісу таємничості й роблячи надбанням гласності. Чимало місця відводилося публікації листів читачів, де вони висловлювали свої судження з різних проблем. Так складалися умови для формування громадської думки.

Європейська література: між розумом і почуттям

Зміни в суспільстві знайшли яскраве відображення в літературі XVIII ст. Потіснивши аристократію, на перше місце виходила людина торгуюча й виробляюча. Саме до неї і звернулися письменники, розлучившись з колишнім кумиром —рицарем на коні. Повсякденні турботи, побутові дрібниці, взаємостосунки звичайних людей стали змістом нового великого прозаїчного твору -роману. Доба Просвітництва відкрила важливе значення приватного життя людини, її здатність протистояти негодам, долати перешкоди і радіти життю.

Такий герой зійшов зі сторінок роману «Робінзон Крузо» англійського письменника Даніеля Дефо (1660—1731). Опинившись після аварії корабля на безлюдному острові, Робінзон залишається наодинці з дикою природою, але не втрачає присутності духу. Не покладаючирук, він працює і створює навколо себе світ, придатний для життя. Водночас І сам Робінзон з легковажного й свавільного юнака перетворюється на загартованого, сильного і безстрашного чоловіка. Його життя на острові - це гармонія людини з навколишнім світом. Не дивно, що Робінзон легко став народним улюбленцем-, адже кожен читач мі г подумки поставити себе на його місце. Він не робить нічого такого, що не під силу середній людині, а просто не впадас в зневіру й завзято працює.

Подорожі й пригоди — поширена тема романів XVIII ст. Нерідко автори навіть переносили своїх героїв у вигадані країни, аби на їхньому прикладі відвертіше критикувати недоліки тогочасного суспільства. Саме так, прагнучи виправити вади тогочасної Англії, зробив у своєму знаменитому творі «Пригоди Гуллівера» Джонатан Свіфт (1667-1745). Зосередження на приватному житті людини сприяло появі нової течії в літературі - сентименталізму (від англ. - почуття). Він виник на противагу раціоналізму з його намаганням підпорядкувати життя людини строгим законам. Сентименталісти більше довіряли серцю і природі, ніж розуму і цивілізації. Вони оспівували усамітнення у віддалених диких куточках природи або невигадливий сільський побут, розмовляли з читачами про зрозумілі та близькі їм почуття.

Справжнім «романом століття» став твір німецького письменника й філософа Йбганна Вбльфганга Гете (1749—1832) «Страждання молодого Вертера», яким зачитувалась уся Європа. Його герой — вразливий, наділений тонкою душею юнак незнатного походження. Він не може пристосуватися до суспільства, де панують станові забобони, лицемірство й невігластво. Зіткнення з офіційною мораллю і нещасливе кохання штовхають Вертера до самогубства.

XVIII ст. нерідко називають «століттям прози». Це не зовсім так. Доба Просвітництва залишила у спадок людству багату поезію, представлену іменами Бернса, Гете, Шйллера та багатьох інших. Поети захоплювалися красою первовічної природи і вчили насолоджуватися нею, роздумували над змістом людського щастя і сенсом життя. Існував також інтерес до всього неправдоподібного, перебільшеного і непоясненого. Він породив НОВИЙ тип роману - готичний. Місцем дії таких творів ставали населені привидами руїни монастирів і замків, де відбувалися неймовірні жахи.

Своїм головним завданням література XVIII ст. вважала виховання читача. Чимало письменників ставали глашатаями сміливих ідей і володарями дум. Література відкрила для себе «маленьку людину». Її героєм став представник третього стану - працелюбний буржуа, творець національного багатства.

Світ мистецтва. Нові віяння проникали і в мистецтво. На зміну строгому класицизму прийшов художній стиль рококо (від франц. — мушля). Його улюблений мотив - витончений завиток, схожий на вигадливий силует морської мушлі. Це надавало мистецтву легкого й ошатного характеру. Увага митців була прикута до почуттів людини. Навіть про серйозні речі вони прагнули говорити невимушено й дотепно, оспівуючи радість життя. У живопису запанувало вічне свято безтурботних персонажів.

Французький художник Антуан Ватто (1684—1721) створив новий, далекий від непривабливої дійсності світ — світ, сповнений чистоти, кохання, світлого смутку й радості.

Рококо народилось у Франції, а згодом поширилось у інші країни. Але проіснувало воно недовго. З середини XVIII ст. на зміну рококо прийшов неокласицизм, тобто новий класицизм. Поштовхом до його виникнення стали досягнення археології. Якраз тоді почалися розкопки Помпеї -давньоримського міста, засипаного попелом при виверженні вулкана Везувій. Знайдені там пам'ятки неперевершеної краси й досконалості викликали величезний інтерес до античної культури. Вона більше, ніж грайливе рококо, відповідала ідеям служіння батьківщині та громадянського обов'язку, які все голосніше починали лунати в суспільстві. Особливо чітко це виявилось у творчості провідного живописця французького неокласицизму Жака Луї Давида (1748-1825).

У Франції, де нові форми мистецтва виникали особливо швидко, важливою подією художнього життя стали публічні виставки — Салони. Починаючи з 1667 р. їх щороку, за підтримки двору, організовувала Королівська академія і живопису і скульптури. Успіх у Салоні означав справжнє визнання, але до-і сягти його було непросто. Твори для Салонів відбирала комісія академіків. Взяти участь у цих виставках прагнули не лише французи, а й майстри інших країн. Поступово Париж перетворився на загальноєвропейський художній центр.

У XVIII ст. різко зменшилася залежність художника від замовників. Головним суддею творів мистецтва стала громадська думка.

Розмаїття музичного життя

Під впливом загальних змін у суспільстві новим змістом наповнювалася музика. З'явилися твори, написані на релігійні сюжети, які можна було виконувати не обов'язково в церкві. Вони отримали назву «духовні». Ораторії — великі твори для соліста, хору та оркестру - німецького композитора Георга Фрідріха Генделя (1685-1759) передавали велич певної біблійної події та значення для людства. Кантати - подібні до ораторій, але коротші твори - Йоганна Себастьяна Баха (1685—1750) звучали з дивовижною емоційною силою. Вони допомагали людині краще зрозуміти окремі епізоди біблійної історії, викликали в ній глибокі переживання, пов'язані з вірою в Бога.

Зросло значення світської музики. Вона звучала при дворах монархів, у салонах аристократів, у театрах, доступних для всіх прошарків суспільства. В Італії основним видом музичного мистецтва стала опера. Цьому сприяло те, що італійські співаки й музиканти отримували професійну підготовку в спеціально відкритих навчальних закладах - консерваторіях.

Написана в ХVІII ст. музика надавала можливість виявити талант не лише композитору, а й виконавцю. Цінувалася насамперед віртуозність, тобто вміння виконувати складні твори, що висувало високі вимоги до якості музичних інструментів, В Італії майстри родин Аматі, Гварвері, Страдіварі розробили і як велику таємницю передавали з

покоління в покоління традиції виготовлення дивовижних за звучанням скрипок.

Виняткове місце в музиці XVIII ст. належить геніальному австрійському композитору Вбльфгангу Амадею Моцарту (1756-1791). Його особливо приваблювала опера: адже вона надавала можливість показати взаємостосунки людей, їхні почуття і прагнення. Одним з перших Моцарт почав використовувати для написання опер літературні джерела. Основою для його знаменитого «Весілля Фігаро» стала п'єса французького драматурга Бо-марше. Будучи феноменально обдарованою людиною, Моцарт написав перший твір ще в п'ятирічному віці. Все своє коротке життя композитор багато працював і залишив величезний творчий спадок. Його опери, симфонії, концерти сповнені глибоких емоцій.

Зміни в повсякденному житті

Звичайними для європейців напоями стали чай і кава. їх широке споживання перетворило численні кав'ярні на справжні центри суспільного життя. Кожний поважний городянин мав свою улюблену кав'ярню, де його завжди в певний час могли знайти друзі або ділові партнери. Тут найлегше було дізнатися про політичні й торгові новини.

У Лондоні, де в 1700 р. діяло понад дві тисячі таких кав'ярень, їхні власники навіть спорудили спеціальні помости для читання торгових новин вголос.

Комфортнішим стало житло. В європейських особняках почали зникати прохідні кімнати, стелі ставали вищими, кімнати краще провітрювалися і освітлювалися. Стару скриню для збереження білизни замінили комоди з шухлядами. Зручнішим став також стілець: у нього з'явилося м'яке сидіння і висока пряма спинка. Для малюків, які вчилися ходити, придумали спеціальний дерев'яний стільчик для самостійного пересування по кімнаті.

На улюблену деталь інтер'єру перетворилися різних форм дзеркала в красивих рамах: без них не обходилася жодна оселя. Візерунчасті рами використовували також для оздоблення камінів. Різко зріс попит на настінні годинники з маятником і картини. Попри дорожнечу збільшився ввіз китайської порцеляни - декоративних ваз, столового посуду, витончених статуеток. Коли ж у 1709 р. німецькому алхіміку Иоганну Бетгеру вдалося відкрити секрет її виготовлення, у саксонському місті Майсені виникла перша порцелянова мануфактура. її продукція мала приголомшуючи» успіх і стала зразком для порцелянового виробництва, налагодженого згодом в інших європейських країнах.

Нові смаки сприяли створенню простішого і зручнішого костюма, практичних аксесуарів. Складні дамські зачіски початку століття - кораблик під вітрилами або натюрморт із фруктів та овочів - поступово відходили в минуле. Звичайним стало використання спідньої білизни. Англійці ввели у вжиток парасольку від дощу, яка раніше вважалася суто жіночим аксесуаром і захищала лише від сонця.

У 1756 р. на вулицях Лондона вперше з'явився пішохід з парасолькою. Це був англійський письменник і знавець східної культури Джон Хенвей. Його вигляд викликав їдкі глузування з боку перехожих і справжню лють кебменів - власників найманих кінних екіпажів. Останні побачили в парасольці конкурента своєму бізнесу і навмисно обдавали Хенвея брудом. Заможні городяни теж виступили проти новинки. їм здавалося, що користуватися у негоду парасолькою, а не кебом, личить лише бідноті. Зате для небагатих людей, яким доводилося чимало ходити пішки, парасолька стала найкращим супутником.