- •О.Задубрівська, я.Козьмук філософія чернівці
- •Людиномірність філософського пізнання
- •1. Предмет, методи та функції філософії
- •2. Парадигми філософування
- •Семінар 1. Предмет філософії
- •Завдання для самостійної роботи:
- •Тематика рефератів:
- •Контрольні запитання та завдання:
- •Філософія античної греції
- •1. Передумови виникнення давньогрецької філософії
- •2. Космоцентризм і натурфілософія докласичного періоду
- •3. Антропоцентризм класичного періоду античної філософії, вчення Сократа
- •4. Трагедія життя і драма ідей Платона
- •5. Енциклопедична філософія Аристотеля
- •Семінар 2. Філософія античної Греції
- •Самостійна робота
- •Тематика рефератів
- •Контрольні запитання та завдання
- •Філософія західноєвропейського середньовіччя та епохи відродження
- •Теми рефератів
- •Контрольні запитання та завдання
- •Філософія нового часу та німецька класична філософія
- •1. Особливості філософської парадигми Нового часу
- •Семінар 3. Філософія Нового часу. Німецька класична філософія
- •Самостійна робота:
- •Тематика рефератів
- •Контрольні запитання та завдання
- •Антропологія західноєвропейського романтизму
- •1.Романтизм як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології
- •2. Неоромантизм в філософії культури о.Шпенглера
- •3. Романтизм і німецька класична філософія
- •Самостійна робота:
- •Тематика рефератів:
- •Контрольні запитання та завдання:
- •1. Філософія волюнтаризму і “всесвітнього песимізму” а.Шопенгауера
- •2. Філософія Фрідріха Ніцше
- •Семінар 4. Філософія життя Ніцше
- •Самостійна робота:
- •Тематика рефератів:
- •Контрольні запитання та завдання:
- •Психоаналітичний вимір людського буття
- •Семінар 5. Основи психоаналізу
- •Самостійна робота:
- •Тематика рефератів:
- •Контрольні запитання та завдання:
- •Проблема людини у філософії екзистенціалізму
- •1. Екзистенціалізм як провідний філософський напрям хх ст.
- •2. “Бездомність людини”. Сенс буття
- •3. Людина як свобода. Екзистенційна ситуація
- •4. Проблема часу
- •5. Буття людини між життям і смертю
- •Семінар 5. Проблема людини у філософії екзистенціалізму
- •Самостійна робота
- •Тематика рефератів
- •Контрольні запитання та завдання
- •Контрольні питання до модулів Модуль 1
- •Модуль 2
- •Екзаменаційні питання
- •Критерії оцінювання
- •Навчально-методичне видання
1. Предмет, методи та функції філософії
Починаючи вивчення філософії, насамперед потрібно звернути увагу на специфіку філософського знання. Філософія – навчальна дисципліна, вона має точки перетину з наукою, але при цьому не є наукою. На відміну від наукового знання, філософія передбачає суб’єктивність. Суб’єктивація філософського світосприйняття – істотний фактор доповнення ціннісними й смисловими характеристиками так званої об’єктивної істини. Через філософування кожна людина шукає своє місце у світі, своє призначення, тобто самовизначається як духовна істота. Окрім науки, філософія тісно пов’язана з мистецтвом і релігією. Головний предмет дослідження філософії – “людина-світ”. До проблем філософії належать питання: що таке світ? що таке людина? яке призначення людини в цьому світі? що таке абсолют? як людина може досягти істини? Тобто – це так звані світоглядні питання. Вони можуть розв’язуватися і на рівні буденного, міфологічного, релігійного мислення (світогляду). Проте у філософії ці питання знаходять своє теоретичне розв’язання. А тому філософія – це світогляд на теоретичному рівні.
Філософії передують принаймні ще два історичних типи світогляду: міфологічний та релігійний. Для першого з них характерна суб’єкт-об’єктна тотожність свідомості, єдність людини зі світом, людина не виокремлює себе ні з природного світу, ні від суспільства. Для релігійного світогляду властиве вже розчленування свідомості на усвідомлення реального і потойбічного, благочестивого та гріховного та ін. Філософський світогляд “запозичає” від міфології цілісність світосприйняття, а від релігії – амбівалентність свідомості, яка трансформується у філософську рефлексію.
Функції філософії: гносеологічна (пізнавальна), методологічна, культуротворча, людинотворча, критична. Методи філософії: загальнонаукові (абстрагування, синтез, аналіз, індукція, дедукція), спеціальні (діалектика, метафізика, феноменологія, герменевтика, психоаналіз). Філософія містить у собі такі розділи: онтологія, гносеологія (епістемологія), аксіологія, філософська антропологія. Існують також спеціальні філософські дослідження: філософія культури, філософія релігії, філософія права, філософія науки, філософія бізнесу і т.ін.
Філософування завжди передбачає критичне, вільне від упереджень, догматів мислення. Філософія не допускає самозаспокоєності. Філософія – завжди проблема для самої себе. Питання, що означає бути філософом і як філософувати хвилює кожного філософа, і відповіді тут найрізноманітніші.
2. Парадигми філософування
Оскільки за своєю природою філософія – це завжди лише діалогічний пошук відповідей на вічні запитання, то не можна очікувати остаточних загальновизнаних відповідей на фундаментальні філософські питання. Кожен дискурс у цілому оригінальний і неповторний, але водночас він вміщений у систему взаємодій, взаємовпливів та конкуренцій між філософськими ідеями та концепціями, і тому тут можна виділити кілька великих однотипних систем. В.А.Конєв, працюючи в галузі філософії культури, запропонував виділити такі чотири провідні парадигми філософського мислення: “on he on”, “cogito”, “existenz”, “affirmo”.
Перша парадигма філософського мислення – це парадигма “on he on” – “буття як буття”. Очевидно, що вона найдавніша і бере свої витоки з тези Парменіда: “Лише буття є, небуття немає”. Вона домінує в античній (Платон, Аристотель) і середньовічній філософії (Томас Аквінський), співіснує з парадигмою “cogito” у Новий час (Спіноза, Ляйбніц, Гегель, Енгельс), у ХХ столітті в межах цієї парадигми працює Н.Гартман. Парадигма “on he on” орієнтує філософа на пізнання світу поза людиною, причому передбачається, що цей світ не лише об’єктивний, але й абсолютний, і саме з цим світом людина повинна узгоджувати свої теорії та свої цілі та цінності. У межах цієї парадигми формується метафізика.
Парадигма “cogito” виникає майже одночасно з парадигмою “on he on”, тоді коли софіст Протагор висуває тезу: “Міра всіх речей – людина, існуючих, в тому, що вони існують, не існуючих, що вони не існують”. В античності та середньовіччі ця парадигма серйозного розвитку не отримала, лише в Новий час, починаючи з Декарта, стає домінуючою. В межах цієї парадигми виникла трансцендентальна філософія Канта та феноменологія Гуссерля. Філософування у стилі “cogito” виходить із того, що світ завжди конституюється в актах свідомості. Саме в межах цієї парадигми стало можливим говорити не лише про онтологію світу, але і про онтологію свідомості.
У межах парадигми “existenz” теза “on he on” змінюється на тезу “on he zoon” – “буття як життя”. Ця парадигма з’являється в новітній філософії, яка намагається побачити буття як життя, способами його осягнення вважає переживання, розуміння, інтуїцію. Вочевидь, що у витоків цієї парадигми стоїть Ніцше, оскільки він, руйнуючи платонівсько-християнську традицію у філософії, розглядає буття як становлення та життя, а свого апогею філософське мислення в стилі existenz досягає у філософів-екзистенціалістів. Провідними філософами-екзистенціалістами вважаються Гайдеггер, Сартр, Ясперс, Камю та інші.
Парадигма “affirmo” спрямовує філософа на дослідження буття культури, яке об’єктивує в собі людину. Завдяки affirmo і через affirmo буття людини зливається з буттям культури – це норми, цінності, твори, речі. Через акт утвердження, людина утверджується у бутті (не природному, а духовному). Ця парадигма в цілому вбирає в себе всі відомі методологічні підходи, серед яких і феноменологія, і герменевтика, й аналітична філософія. Особливу роль у межах цієї парадигми починає відігравати психоаналіз. У ХХ столітті відбувся лінгвістичний поворот – від свідомості до мови. Існує два його варіанти: аналітична філософія (Вітгенштайн, Куайн), герменевтика (Гайдеггер, Гадамер). Через мову людина пізнає світ. У мові знаходять вираження і справи, й обставини. Через мову людина здобуває свободу, автономність від світу. Вітгенштайн розглядає філософію не як теорію, а як активність (діяльність) особливого роду, яка спрямована на досягнення максимальної ясності. Усе, що може бути висловлено, повинно бути висловлено чітко й ясно, а про те, про що не можна говорити, треба мовчати. Представників філософської герменевтики (Гадамер, Рікер) хвилює проблема інтерпретації та розуміння.
Ключові категорії, поняття, терміни: філософія, світогляд, софійний та епістемний способи філософування, міфологія, релігія, свідомість, самосвідомість, абстракція, діалектика, метафізика, рефлексія, онтологія, гносеологія, аксіологія, парадигма, істина, критерії науковості.