- •О.Задубрівська, я.Козьмук філософія чернівці
- •Людиномірність філософського пізнання
- •1. Предмет, методи та функції філософії
- •2. Парадигми філософування
- •Семінар 1. Предмет філософії
- •Завдання для самостійної роботи:
- •Тематика рефератів:
- •Контрольні запитання та завдання:
- •Філософія античної греції
- •1. Передумови виникнення давньогрецької філософії
- •2. Космоцентризм і натурфілософія докласичного періоду
- •3. Антропоцентризм класичного періоду античної філософії, вчення Сократа
- •4. Трагедія життя і драма ідей Платона
- •5. Енциклопедична філософія Аристотеля
- •Семінар 2. Філософія античної Греції
- •Самостійна робота
- •Тематика рефератів
- •Контрольні запитання та завдання
- •Філософія західноєвропейського середньовіччя та епохи відродження
- •Теми рефератів
- •Контрольні запитання та завдання
- •Філософія нового часу та німецька класична філософія
- •1. Особливості філософської парадигми Нового часу
- •Семінар 3. Філософія Нового часу. Німецька класична філософія
- •Самостійна робота:
- •Тематика рефератів
- •Контрольні запитання та завдання
- •Антропологія західноєвропейського романтизму
- •1.Романтизм як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології
- •2. Неоромантизм в філософії культури о.Шпенглера
- •3. Романтизм і німецька класична філософія
- •Самостійна робота:
- •Тематика рефератів:
- •Контрольні запитання та завдання:
- •1. Філософія волюнтаризму і “всесвітнього песимізму” а.Шопенгауера
- •2. Філософія Фрідріха Ніцше
- •Семінар 4. Філософія життя Ніцше
- •Самостійна робота:
- •Тематика рефератів:
- •Контрольні запитання та завдання:
- •Психоаналітичний вимір людського буття
- •Семінар 5. Основи психоаналізу
- •Самостійна робота:
- •Тематика рефератів:
- •Контрольні запитання та завдання:
- •Проблема людини у філософії екзистенціалізму
- •1. Екзистенціалізм як провідний філософський напрям хх ст.
- •2. “Бездомність людини”. Сенс буття
- •3. Людина як свобода. Екзистенційна ситуація
- •4. Проблема часу
- •5. Буття людини між життям і смертю
- •Семінар 5. Проблема людини у філософії екзистенціалізму
- •Самостійна робота
- •Тематика рефератів
- •Контрольні запитання та завдання
- •Контрольні питання до модулів Модуль 1
- •Модуль 2
- •Екзаменаційні питання
- •Критерії оцінювання
- •Навчально-методичне видання
4. Проблема часу
У “Бутті і ніщо” Сартр розглядає проблему часу. Він зазначає, що темпоральність – це організована структура, тотальність, в яку входять три елементи: минуле, теперішнє, майбутнє. Темпоральний феномен потрібно розглядати у його тотальності. Минуле – це завжди зростаюча тотальність у-собі, якою ми є. Однак, оскільки ми не мертві, ми не є цим у-собі в модусі тотожності. Завдяки смерті для-себе назавжди перетворюється на у-собі настільки, наскільки воно цілком проникло у минуле. Сартр згадує слова Мальро “Смерть перетворює життя на долю”. У змісті минулого як такого я нічого не можу ані відняти, ані додати. Минуле, яким я був, є тим, чим воно є; – це якесь у-собі як речі світу. І цей буттєвий зв’язок, який я маю підтримувати з минулим, – це зв’язок типу в-собі. Тобто це – ототожнення із собою. Але, з другого боку, я не є своїм минулим. Я не є ним, оскільки я ним був. Минуле, зазначає Сартр, є тією онтологічною структурою, яка зобов’язує мене бути тим, чим я є поза собою. Для-себе є завжди по той бік того, чим воно є. Минуле – це в-собі, котрим я є як перевищений. Для-себе є своєю власною основою, оскільки воно завдає поразки у-собі, щоб бути собою. Але воно не досягло, однак, свого визволення від у-собі. Перевищене у-собі продовжує існувати й переслідує для-себе як свою первісну випадковість. Я не можу повернутися в минуле, воно є у-собі, а я є для-себе; минуле – це те, чим я є, без можливості ним жити. Минуле – це субстанція. Єдиний спосіб, у який я міг би бути минулим, це бути собою у-собі, щоб згубити себе у ньому шляхом ототожнення: це те, в чому мені відмовлено за сутністю. Минуле подає себе як для-себе, що стало у-собі. На відміну від минулого, яке є у-собі, теперішнє є для-себе. Те, що існує в теперішньому, відрізняється від будь-якого іншого існування своїм характером присутності. Але стосовно чого теперішнє є присутністю і що є теперішнім?
Теперішнє – це присутність. Для-себе присутнє у бутті у формі втечі; теперішнє – це постійна втеча від буття. Теперішнє оприсутнює себе як утечу. Неможливо осягнути теперішнє як миттєвість, бо мить була б моментом, у якому теперішнє є. Для-себе є втечею від буття співприсутнього і від буття, яким воно було, в напрямку до того, яким воно буде. Як теперішнє воно не є тим, чим воно є (минуле), і є тим, чим воно не є (майбутнє). Майбутнє є тим, чим я маю бути, оскільки я можу не бути ним. Я проектую себе до майбутнього, щоб там злитися з тим, чого мені бракує. Для-себе ніколи не стане у теперішньому таким, яким мусило б бути у майбутньому. Майбутнє не реалізується. Минуле є буттям, яким я є по той бік від себе, але це – буття, яким я є без можливості не бути ним. Майбутнє, яким я маю бути, є таким, що я лише можу ним бути. Майбутнє робить лише пред-ескіз із перспективи, в якій для-себе буде спонукати себе бути як оприсутнююча втеча від буття до іншого майбутнього. Воно є тим, чим я був би, як би не був вільним, і тим, чим я лише й можу бути спонукуваний, оскільки я вільний. Я є своїм майбутнім у постійній перспективі можливості не бути ним. Звідси виникає тривога, яка виходить з того, що я не повною мірою є тим майбутнім, яким я маю бути і яке надає свого сенсу моєму теперішньому, я є буттям, сенс котрого завжди проблематичний. Майбутнє не є, воно себе уможливлює. Майбутнє – постійне уможливлення можливостей, як сенс теперішнього для-себе, оскільки цей сенс проблематичний і оскільки він як такий радикально уникає теперішнього для-себе. Сартр зазначає, що темпоральність не існує, але для-себе, існуючи, темпоралізує себе. Для-себе може існувати лише в темпоральній формі.
Сартр уважає, що універсальний час настає у світі через для-себе. Буття-в-собі не має темпоральності саме тому що воно міститься в-собі, і тому, що темпоральність – єдиний буттєвий модус якогось буття, яке завжди перебуває на відстані від себе для себе. Для-себе, навпаки, – темпоральність, але не свідомість щодо темпоральності. В іррефлексивному модусі воно відкриває темпоральність у бутті, так би мовити, ззовні. Універсальна темпоральність об’єктивна.