твори з дитячої літератури / конспекти д / dit_lit_Tyutyunnik
.docУ творах Г. Тютюнника про дітей війни і перших повоєнних літ багато горя, поневірянь, що дало підставу деяким критикам закидати письменникові похмурість, говорити про «гнітюче» враження від творів. Тим часом ідейна позиція письменника чітка і недвозначна. Якщо ж ідеться про важкі моменти, про трагедії г драми війни, то хіба ми йдемо слухати дзвони Хатині, щоб сміятись у ту мить? Ми йдемо туди, щоб збудити в собі пам'ять історії і жити з нею.
У творах ґ. Тютюнника для дітей важливе місце займає також проблема взаємин людини і природи, їхньої краси й гармонії. У повістях «Облога», «Климко», «Вогник далеко в степу» природа — не атрибутика, а середовище, в якому діти живуть, зростають. Вони невіддільні від неї. Вони розуміють мову і дихання степу, чарівність і тривожність відкритого нічного неба. Письменник надавав такого великого значення взаєминам людини з природою, що присвятив цій темі ряд творів.
Вчитаймося в «Степову казку».
Старий курінь, колись такий потрібний людям, тепер, у часи високої технічної оснащеності й соціального прогресу, стоїть позабутий в степу. Та під його шатром знайшли притулок і мурашки, і Кріт, і їжак, і Павучок. Письменник, як і годиться для казки, наділяє їх людською мовою, розкриває їхній спосіб життя, малює характери. І читач, хай то буде дорослий чи дитина, відчуває життя степу, його колорит, неповторність, його красу — і, здається, найчерствіше серце здригнеться, ворухнеться в ньому любов до степу, який нас годує, до життя, в якому ми, люди, не самі й не можемо, не повинні бути самі. Отож дуже символічно звучить заклинання довколишньої живності в страху перед людьми, що прийшли зносити курінь: «Ходи, біда, стороною!»
І люди почули той голос.
Цю ж тему природи, її цілісності, але вже в аспекті активнішого спілкування з нею людини, продовжують цикли невеликих за обсягом, однак містких змістом оповідань. Частина з них—розповіді про сторожа лісової розсади Данила Коряка і його працю, інші — про старого рибалку діда Арсена, прозваного Бушлею, та його пригоди. Цікаві й веселі зустрічі в одного й другого: тут і собака Кузька — вірний друг і помічник людини, і однокрилий» гайворон, що з ворога став другом, і вепр, котрий хотів поласувати молоденьким корінням лісової розсади, і сомисько, що став грозою водяної живності, і добра нерозбірлива бушля, й хитра лисичка... Та, зрештою, скаже читач, що ж тут нового? — це одвічні герої фольклору і писемної літератури. Справді так. Одначе письменник зумів показати-характери сучасних людей, показати? у невіддільності їх від природи, від; усього отого багатства рослинного й тваринного світу, багатства не екзотичного, а звичайного, але такого, без якого людина — не людина. Й коли зі сторінок творів постає не просто звір чи птах, що має певну назву і якісь ознаки, а жива істота, яку ти, читаючи книгу, бачиш, відчуваєш, розумієш як свого сусіда чи навіть друга, твоє відчуття світу, в якому живеш, стає повнішим і рельєфнішим — і не схочеться тобі розлучатися з ним. В даному разі не стільки полишати його без себе, як полишати себе без нього. Письменник виступає тут з високою громадянською місією — збудити в людині розуміння природи, любов до неї як гарантію бережного, дбайливого ставлення до чудової колиски нашого життя. Його мудре слово тим вагоміше, значніше, що він звертається саме до дітей, з якими ми пов'язуємо наше майбутнє.
І віриться, що кожен образ, кожна думка, вся атмосфера щирості й доброти, мужності і працелюбства, любові до життя, до живого світу глибоко западуть у дитячі душі. Бо Г. Тютюнник пише просто, художньо переконливо. Немає в нього несподіваних епітетів, вишуканих метафор. Він досягає успіху як той скульптор, що, відрубуючи, стесуючи все зайве, добирається крізь брилу до реального образу. Художня довершеність його творів для дітей — у точності слова, місткості фрази, життєвій простоті. Письменник будує реальний світ, в якому читач почуває себе, як у житті. У творі письменника все в русі, все дихає, відчуває, мислить, бореться, живе. Кожен з його персонажів — особистість, має власне «я», власну гідність, часто приховану за скромністю. Письменник знає цих людей, глибоко бачить їхні характери, включаючи психологію і світ мислення. Він не ідеалізує своїх дорослих героїв — він любить хороше в людині і підсміюється з її вад або ж, якщо вони завдають шкоди іншим, таврує їх нещадно, однією деталлю знімаючи маску з фальшивого героя. Він ідеалізує тільки дітей, яким доводиться нелегко. Він мовби підтримує їх своїм теплом, своєю ніжністю до них, своїм співчуттям. І від його суворої прози віє весняною ніжністю, добротою й любов'ю. Діти — поезія його душі.
А до великої ідеї, до високої думки письменник підводить читачів самою природою, самою характеристикою життя. З його творів проростає зерно глибинного оптимізму, осяяного благородством людини, яка повинна жити чесно, у праці, у єдності з людьми. Жити для людей.