Складовими створеної методики виступили такі методи і прийоми:

• активізація асоціативних зв’язків між художніми творами і життєвими враженнями дитини;

• створення емоційно-збагачених ситуацій осягнення фольклорного явища засобами різних видів мистецтва;

• забезпечення усвідомлених підходів до символічного змісту фольклору;

• спонукання дітей до художньо-оцінювальної діяльності та словесного вираження вражень від мистецького образу;

• стимулювання творчої уяви учнів через музично-рольове входження до фольклорного образу;

• залучення до художньо-метафоричних зіставлень з метою активізації творчої фантазії дітей;

• накопичення школярами образно-інформаційного фонду фольклорного знання.

У широкому діапазоні програмних вимог більша увага приділялася саме цілісному сприйняттю художніх образів, а не процесу розчленування цих образів на засоби музичної виразності і їх послідовному аналізу. Такий аналіз теж мав місце, але він робився “ніби між іншим”, “вкраплюючись”, не перехоплюючи основну увагу дітей з цілісного сприйняття художнього образу і з процесу розширення життєвих асоціативно-образних зв’язків.

У своїй практичній діяльності ми зустрілися з певними труднощами. Справа в тому, що, як показав констатуючий експеримент, у першому класі діти дуже різні за рівнем розвитку сенсорної вихованості. Дітей з достатньо розвиненою слуховою увагою, з емоційною відкритістю, безпосередністю зовсім малий відсоток. Більшість дітей замкнутих, які при індивідуальному опитуванні соромляться, губляться, відповідають дуже тихо і невпевнено, бояться співати.

Тому першочерговим завданням було знайти такі методи роботи з дітьми, які б спонукали до самовираження, викликали в них бажання бути відвертими в своїх емоційних проявах, запрошували до щирості, безпосередності, відвертості у спілкуванні з вчителем і відповідними художніми образами. Тільки за цієї умови можна було досягнути певного рівня емоційної чуттєвості, емпатії.

Дуже важливо, на наш погляд, було навчити дітей висловлювати свої враження через порівняння з образами дійсності (зокрема з явищами природи). Вимога вчителя порівнювати з чимось художній образ, змушує дітей уважніше відтворювати в своїй уяві якісь певні зафіксовані раніше образи. Одночасно в дітей виникала потреба глибше відчути, збагнути образи життя. Дитина починає вслуховуватися, придивлятися і, повніше відчувати Світ і Життя. Порівняння з художніми образами поглиблює сприйняття дитиною образів дійсності, а з іншого боку, глибше відчуваючи життєві образи, дитина краще починає розуміти образи мистецтва.

Питання вчителя: "А що ще може викликати в житті такі почуття? - Чому, придумуючи назву до прослуханого фрагменту, ви запропонували так багато різних варіантів? Що поєднує всі ваші назви? - активізують асоціативно-образне мислення дитини, одночасно поєднуючи його з художньо-образним. Фактично, ми маємо справу з об’єктивно існуючою закономірністю, яка полягає у взаємозв’язку і взаємодоповненні образів мистецтва і образів життя. Саме цей взаємозв’язок був закладений в основу формування художньо-образного мислення дитини.

Вміння дитини порівнювати свідчить про запас і рівень асоціативності, своєрідної бази даних, образів життя, “записаних” пам’яттю і згодом відтворених уявою. Причому, у всіх дітей спочатку “спрацьовує” суто репродуктивна уява, яка в свою чергу може бути спрямована на чисто зовнішні ознаки, а згодом (більш високий рівень) додаються до цих зовнішніх ознак, відносно глибші, суттєво-психологічні, чуттєві, емоційні характеристики.

Розмірковуючи про той чи інший засіб музичної виразності, який діти усвідомили, важливо закріплювати його як такий, що об’єднує, дає змогу до порівняння (чи роз’єднує, дає підставу для відчуття різниці). Коли дитина починає зіставляти, порівнювати цілісні художні образи між собою, враховуючи і засоби образної (музичної) виразності, то пошук подібного змушує її придивлятися до відповідних явищ життя і до того, наскільки вдало композитор зумів заглибитися в їх емоційно-чуттєву сутність і відтворити її в художньому образі. Це в свою чергу дає змогу дітям краще, повніше зрозуміти художні образи мистецтва.

3. Поетапність впровадження методів та прийомів формування художньо-образного мислення

Формуючу методику доцільно впроваджувати поетапно, у відповідності з віком школярів.

• перший етап.

На першому етапі (6-7 років) уроки-образи були спрямовані на активізацію конкретно-образного характеру мислення дітей, широко застосовувалось спонукання дітей до наслідування дій педагога. На цьому етапі проводились уроки-образи на теми: “Калино-малино, чого в лузі стоїш”, “Благослови, Мати, Весну закликати”, “Колискова моєї неньки”, “Ой на горі та женці жнуть”, “Мисливські оповідання”. Діти цього віку дуже люблять гратися, слухати казки, уявляти себе якоюсь твариною чи рослиною. Саме тому дуже добре на уроках музики використовувати саме фольклорний матеріал, де кожна пісня, оповідання, загадка і т.д. насичені образністю.

Методично матеріал доцільно підбирати з урахуванням найбільш розвиненого у дітей в цьому віці конкретно чуттєвого образного мислення. Так, проводячи урок, пов‘язаний з жниварськими святами, ми не тільки ознайомлювали дітей з тяжкою працею хлібороба, а й ніби самі на цей урок стали хліборобами. Співали пісні, які розвеселяли працю, тут же показуючи пластичним інтонуванням хід роботи, потім в грі “печу, печу хлібчик” ніби самі пекли коровай, коли в полі жали пшеницю, дуже змучилися, заснули і зустрілися уві сні з перепілкою, яка просила лишити “бороду” для охорони своїх пташенят. Таке занурення в художній образ ми проводили, підібравши пісню “Ой у перепілки та голівка болить”. Дуже важливо, якщо пісня буде виконана вчителем, м‘яким голосом, краще без супроводу, або під гітару, щоб у дітей склалося враження, що це дійсно з ними розмовляє перепілка уві сні. В кінці уроку діти водять хоровод “Перепілка”, в якому стараються показати свою любов і повагу до цієї пташки, наче заспокоюючи її в тому, що женці уважно ставляться до всього живого, до природи. На уроках досить часто дітям ставилася музика “Звуки природи”, мелодія або розповідала про море, або про вечір, коли співають цвіркуни, чи то була музика вітру і т.і. Діти мали дати назву прослуханій мелодії і розповісти, що вони собі уявили під цю музику. Саме на таких завданнях яскраво було видно, чи розуміє дитина, про що розповідає музика, чи ні. Все залежало від її сприйняття, спостерігалася відповідність уяви дитини музичному образу.

На уроках цієї вікової групи використовувати хороводи, кожен з яких створює певний художній образ. Так, наприклад, проводячи урок “Щедра осінь”, перед тим, як почати хоровод “Ходить гарбуз по городу”, вчитель мав настроїти дітей, розповідаючи про велике місто, де кожен овоч росте на своєму місці і хоче показати себе з найкращого боку: який він гарний, смачний, веселий родич гарбузовий. Потім підвести дітей до відповіді, що урожай може вирости і дозріти завдяки сонечку. Тому діти мають зробити коло таке ж кругленьке, як наше сонечко. Кожна дитина, використовуючи маску свого овочу, яку робила дома з батьками, відповідно до слів пісні виходить в середину кола і виконує свою роль, ніби той овоч хоче погрітися на сонечку і стати ще смачнішим. Все це дійство спонукувало дітей не тільки виконувати роль того чи іншого овочу, а й створювати святкову обстановку урожайної і сонячної осені.

Особливо цікавою виявилася робота над піснями, де діти могли виконувати різні ролі. Так, пісню “Два веселі гуси” діти вивчали відразу з жестами, які відповідали змісту пісні, крім того хлопці могли співати за автора, а дівчата співали слова бабусі. Коли пісня була вивчена з відповідною інтонацією, вибиралися діти, які виконували ролі гусей, бабусі, автора. Таким чином діти мали можливість інсценувати дану пісню.

Хороші результати дає звернення до казки та казкових образів. Так, використовуючи українську народну казку “Івасик Телесик”, ми мали можливість не тільки дати поняття високих та низьких звуків в цікавій для дітей формі, а й включити різноманітний музичний матеріал для слухання. Наприклад, розповідаючи дітям про човник Івасика, на якому він ловив рибку, викликати в них уявлення ріки, човника, хвиль за допомогою пісні “Пливе човен” в обробці Людкевича (баркарола). Коли в казці розповідається про Зміюку, яка хотіла викрасти Івасика, вчитель не дає її словесної характеристики, а пропонує дітям прослухати твір, після якого цю характеристику дадуть самі діти. ( Мусоргський "Баба Яга"...). По ходу казки декілька разів повторюється віршик-звернення Івасика до гусей: “Гуси, гуси, гусенята, візьміть мене на крилята…”. Ми використовували цей віршик як матеріал для елементів імпровізації. Початок фрази співає вчитель, кінцівку доспівують діти. Ця кінцівка може складатися з двох, трьох звуків або цілого такту в залежності від можливостей тієї чи іншої дитини. Найкращий варіант вивчає весь клас і стає співучасником казки. На закінчення уроку, згідно із сюжетом казки, коли Іванко живий, здоровий вертається додому, діти розучують пісню “Тато і Мама”. Там є слова, які фактично підводять висновок уроку: “Як мені вас не любити, тату рідний, нене? Та ж ви мене згодували, дбаєте про мене. Тато розуму навчає, мама приголубить, Ніхто мене на світі, як вони не любить” (зб. “Нам пора для України жить”. Упорядники С.В. Ковальчин, Т.В. Гушоватий. Дрогобич; вид. “Відродження” 1991р; див. дод).

Саме така побудова уроку дає нам можливість, з одного боку, впливати на формування художньо-образного мислення дітей, і тим самим закладати основи ціннісних орієнтацій дитини. З іншого боку, давати дітям поняття про звуковисотність (співставлення голосу мами і голосу Зміюки), та інших засобів музичної виразності, співацьких вмінь та навичок .

Виходячи з психофізіологічних особливостей дітей шести, семи років і звертаючи увагу на невеликий об‘єм довільної уваги, на перевагу мимовільної уваги, ми пам’ятали, що все це викликає необхідність постійної активізації дітей шляхом переключення на різні “об‘єкти”. Саме тому ми вважали доцільним мозаїчний принцип побудови уроку: різноманітні завдання, види діяльності, індивідуальні та колективні форми роботи і т.д. Вся ця “мозаїчність” різних видів діяльності дітей на уроці об‘єднувалася єдиною сюжетною лінією. Таким, наприклад, був урок, присвячений весняній тематиці - “Стрітення”. В основу уроку покладена народна поетична легенда про зустріч зими і весни. Урок починається з бесіди вчителя про те, що з глибини віків, відколи люди навчилися спостерігати Природу, вони задумувалися: що відбувається в Природі? Чому починає танути сніг, чому з-під снігу прокльовуються маленькі білі квіти?

В контексті уроку вчитель ставить цілий ряд запитань, які пробуджують у дітей спогади про весну, про весняні квіти, про настрій, який несе ця пора року. Діти згадують вже знайому їм легенду про підсніжник. За легендою, підсніжник - це квітки, яка виникли зі сліз Єви, коли все було заметено снігом і вона почала втрачати надію, віру в свої сили. Дві сльозинки розтопили сніг, торкнулися Землі, а Земля подарувала квітки. Підсніжник - це квітка надії. Вчитель розв‘язує букетик, бере одну квітку і запитує у дітей: “Який він, цей маленький підсніжник?" Відповіді, зазвичай такі: він тоненький, білоголовий, світло-зелений, гарний. "Що в ньому є таке, чого нема у інших квітів?" Найбільше всім сподобалася відповідь: він сміливий, він пробився через сніг, йому було дуже важко, йому було холодно, а він не побоявся і прийшов до нас і приніс з собою весну.

У процесі уроку вчитель поступово переходить до казкового оповідання, дійовими особами якого є хлопчик Іванко, дідусь-чарівник, який з вдячності за допомогу дарує хлопчику здатність розуміти мову птахів, вітру, дерев і бачити те, що звичайна людина бачити не може. Далі Іванко стає спостерігачем загадкової зустрічі зими і весни, чує розмову Весни, Зими, Морозу, Птахів. В урок включаються вірші Олени Пчілки, пісні з опери Лисенка “Зима і Весна”, які діти слухають у виконанні вчителя, веснянки та хороводи, які виконуються самими дітьми. Все це об‘єднується єдиною сюжетною лінією уроку. Деякі пісні, які були використані на цьому уроці - “Сонечко”, “Подоляночка”, “Ой минула вже зима”, діти знали з попередніх уроків і мали можливість активно, творчо доповнювати художню образність даного уроку. Досить багато пісень виконує сам вчитель: “Весна” ("Шкільний співаник", зб. Ф.Колеса С.155), "Благослови мати, весну закликати" (веснянка), "Ой співаночки мої" (укр. нар. пісня). При розповіді вчителя використовувалася фонова музика. На даному уроці були створені педагогічні умови, які дали можливість дітям бути співучасниками зустрічі Зими і Весни, дали можливість дітям відчути поетичність веснянок і причетність тих пісень до весняного пробудження землі. Активізуючи свою уяву, фантазію, діти ніби очима хлопчика Іванка змогли уявити і відчути прихід Весни.

На уроці мали місце народні ігри, хороводи, творчі завдання (імпровізація на віршик – заклик), пластичне інтонування при виконанні пісень, різноманітні образні порівняння (підсніжник–сміливий). Багато запитань вчителя були побудовані так, щоб спонукати дітей до поетичних порівнянь, до інтуїтивного використовування метафор. Крім цього на уроці формувалися співацькі вміння і навички, активізувалася слухова увага.

Дітям 6-7 літ дуже близькі образи тваринного світу. У фольклорі ми знаходимо надзвичайно різноманітний і яскравий світ тваринних образів, який оснований на алегоричних співставленнях і метафорах. У народі існувало повір‘я, що всі - і птахи, і звірі, й комашня, мають пастуха, який вчить своїх братів по стаду, як жити, як їжу здобувати, хто їм друг, а хто ворог. Коли приходить осінь і наступає час для полювання, звірині пастухи всіх попереджають: стережись, мисливець іде. В народі існував цілий жанр так званих мисливських оповідань, які розкривали в живих яскравих художніх образах характер різних звірів. Для дітей такі оповідання є дуже повчальними, цікавими. Вони змушують порівнювати, шукати подібні типи, характери серед своїх однокласників і знайомих. На уроках музики доцільно використовувати мисливські оповідання ще і тому, що образи багатьох звірів, їх характер відтворені в музичних творах, а разом з поетичною народною творчістю (і з відповідними малюнками) ми маємо змогу активно розвивати у дітей їх уяву, фантазію. На початку вчитель занурює дітей в атмосферу зоопарку, де маленький коник кожен день по колу возить дітей. Але ніхто з дітей не зауважує, що коник втомлений і засмучений. Це помітив тільки один хлопчик, який підійшов до коника і вирішив розвеселити його пісенькою. Вчитель співає пісеньку - поспівку “Гой-да, гой-да”. Конику сподобалося, що хоч хтось придумав про нього пісеньку, він усміхнувся і став бігти веселіше. Діти розучують поспівку з елементами пластичного інтонування, намагаючись передати її веселий настрій. На конику каталося багато дітей, але тільки один зміг віднестися до нього зі співчуттям і “порозумітися” з ним. Майже кожна тваринка відчуває, як до неї ставиться людина, і коли вона відчуває доброту і ласку, віддячує взаємністю. Ось про таке взаєморозуміння є дуже багато оповідань у народі .

Розповідаючи мисливське оповідання “Заячий пастух”, вчитель доповнює свою розповідь рядом музичних творів, деякі з них використовувалися для слухання (мелодія сопілки, звуки лісу), деякі були використані для розучування з дітьми (А.Філіпенко “Веселий музикант”, українська народна пісня “Ой на горі жито”). Співаючи пісні, діти за допомогою вчителя передавали жестами танок зайчика або гру на інструментах хлопчика-пастушка. Ці жести робили дітей активними співучасниками цієї дії, вони ніби ставали зайчиками і пастушками. Основна мета вчителя полягає в тому, щоб розбудити уяву, фантазію дітей. Урок закінчується грою “Ведмедик і лісові звірята”.

Підводячи висновок уроку, дітям ставилися запитання, які спонукали їх виявити своє ставлення до різних тварин, своє розуміння того, чому зайчик сам прийшов до пастушка, а інші люди не могли ані спіймати, ані побачити його.

Особливість таких уроків в тому, що створюється цілісний урок-образ, який є зрозумілим і близьким дитині. Через цей загальний об‘єднуючий образ дитина розуміє доцільність окремих завдань, окремих вимог вчителя (чому цю пісню потрібно виконувати саме так, а іншу - інакше, і т.д.).

Такий урок дає простір для дитячої фантазії і формує доброзичливе ставлення до оточуючого тваринного світу. Подібним чином проводилися уроки-казки “Лисичка, котик і півник”, “Коза - дереза”, “Рукавичка”.

Серед фольклорного матеріалу особливе місце займають календарні свята. Вони пов‘язані з циклічними змінами: Зима - Весна - Осінь – Літо. Правда, у фольклорі ці циклічні природні зміни мають свою символічну образність і цікаву глибинну філософію. Завдання вчителя полягає в тому, щоб кожен рік, починаючи з першого класу, крок за кроком наближувати дітей до осягнення міфологічного глибинного смислу прадавніх легенд і органічно поєднаного з цими легендами і міфами пісенного матеріалу (колядок та щедрівок, веснянок та гаївок, купальських та жниварських пісень). Діти тим самим отримують можливість наблизитися до розуміння символічної образності календарних свят, яка, фактично, є ключем до розуміння образної мови українського фольклору в цілому.

У першому класі діти за допомогою відповідного міфологічного художнього образу повинні відчути, що це не просто видумані кимсь свята, всі вони мають свою об‘єктивну першопричину в Природі, в Космосі. Ці свята дають можливість кожній дитині відчути, наскільки важливо бути в єдності, у згоді, в злагоді з Природою та її законами. Для прикладу наводимо фрагменти уроку, присвяченого Коляді.

Центральне місце на уроці займає яскрава художньо-образна розповідь: “Колись давно люди поклонялися Білобогові і сонцю, але не зміг терпіти цього злий Чорнобог і пішов на брата війною. Стали вони битися. Коли перемагав Білобог, то наступала весна. Все розвивалось, цвіло, птахи щебетали, люди співали і веселились. А коли перемагав Чорнобог, то наступала зима, вмирали дерева і квіти, люди ховалися по хатах, і все покривала темна холодна ніч… Тоді втрачало свою силу навіть Сонце. І саме в найдовшу ніч року, коли воно знемагало зовсім і безсиле опускалося в Дніпрові води, Чорнобог посилав на землю підступного і хитрого Корочуна і наказував йому впіймати і вкрасти Сонце, заховати од людей у підземному царстві. І от одного дня стояли люди на березі великої ріки і чекали сходу Сонця, але Сонце не сходило, кругом була темрява, морок. Страх охопив людей, вони розуміли, що злий Корочун робить все можливе, щоби Сонце не зійшло і не розсіяло темряву. І подумали люди, що вони можуть допомогти Сонечку, але як? Люди, які стояли на березі ріки, почали співати, спочатку тихо, невпевнено, потім все голосніше і голосніше. І народилася пісня, яскрава, весела, життєрадісна, дарована Сонцю. Енергія цієї пісні, її мелодія долинула до Сонечка і додала йому сили. Сонце відкинуло злі чари Корочуна і знову зійшло і почало свій рух. Сонечко люди ще називали Колом, тому вітаючи його говорили Коло-Да. Згодом слово Коло звучало все м'якше, буква “О” перейшла в букву “Я” і народилося слово Коляда. Пісні, якими люди вітали відродження Сонця, теж називали Колядою. Здоровлячи одне одного, сповіщаючи всіх немічних, хворих, старих і дітей про перемогу над темними силами, співалися Колядки і носили священний вогонь, знак Сонця. Пройшло вже багато тисяч років, давно люди забули цю дивну легенду, але зберегли прекрасний звичай колядування.

Після прослуханої легенди вчитель пропонує дітям три музичних фрагменти, які за характером, за загальним настроєм можна співвіднести з певними моментами розповіді вчителя. Діти повинні визначити, який музичний фрагмент за своїм характером міг би розказати про ті чи інші події, описані в даній легенді. Музичні фрагменти, пропоновані дітям для слухання, можуть бути різними в залежності від наявного матеріалу, але перший фрагмент повинен відтворювати характер боротьби, другий фрагмент – схід Сонця (ми використовували музику Е. Гріга “Ранок”); третій фрагмент – колядка (на уроці подавалася в сучасному, яскравому виконанні з інструментальним супроводом). Прослуховування дітьми музичних фрагментів вводилося в урок для загально-емоційної активізації естетичного сприймання. Таке завдання сприяє формуванню вміння порівнювати, зіставляти, мислити образами, відчувати емоційний характер тощо. Крім цього подібні завдання активізують творче уявлення, слухову увагу, сприяють накопиченню художніх образів.

Починаючи розучування колядки, вчитель звертає увагу на те, що в наші часи зберігся прекрасний звичай колядування з саморобною семикутною зіркою, яка нагадує сонце. Як свідчить наш досвід, після такої художньо-образної бесіди у дітей міняється ставлення до самого свята Коляди.

Серед методичних прийомів, на яких основувалася робота з дітьми в першому класі, доцільно виділити такі: поєднання різноманітних видів діяльності вчителя і дітей з образною цілісністю сюжетної лінії уроку; розкриття символіки образів фольклору здійснювалося за допомогою особливих, змістовно-ємних казкових образів, які в майбутньому стають містком до більш глибокого і серйозного розуміння Природи і Людини. Активно використовувалася діяльність самих дітей, в основі була природна схильність дітей до вираження своїх емоцій в рухах, які допомагали їм краще осягнути характер художнього образу. Часто використовувалися різноманітні творчі завдання, які органічно впліталися в сюжетну лінію уроку і давали дітям простір для самовираження. На уроках також використовувалися різноманітні народні природовідповідні дитячому віку ігри. Виходячи з вікових особливостей дітей, формування метафоричності в першому класі відбувалося не тільки за допомогою ігрових методів, коли діти придумували загадку, в якій можна впізнати добре знайомий предметно-конкретний образ (квітка, бджілка, їжачок, котик), а й за допомогою тих художніх образів, котрі створює той чи інший музичний твір.

У кінці першого року навчання діти навчилися розпізнавати художні образи в прослуханих музичних творах; придумувати різні рухи в залежності від змісту пісні, яку виконують; водити хороводи. Все це сприяло формуванню вміння рухатися під мелодію пісні і поєднувати спів з рухами. Виконуючи ролеві пісні, “входити” в художній образ персонажів даної пісні. Слухаючи музику, придумувати назву, яка безпосередньо пов’язана з художнім образом твору. Після прослуханого твору, де вчитель не повідомляє назву, а тільки називає персонажі (дівчинка і ведмежатко і т.д.), діти з легкістю створювали розповіді, спираючись на сприйнятий ними музичний твір.

• другий етап

На другому етапі - (7-8 років) головним завданням наступного року стало стимулювання порівняльно-образного характеру мислення дітей на основі усвідомлення символічного змісту фольклорних образів, зіставлення їх між собою. Тематика цього етапу роботи включала такі уроки-образи, як: “Рости, рости, Тополенько”, “В кінці греблі шумлять верби”, “Котилася писанка по світі”, “З далекого краю лелеки летіли”, “Різдво Сонця”. Виконання навчальних завдань передбачало як наслідувальні, так і самостійні дії дитини.

Діти цього віку вже мають порівняно більший обсяг уваги, можуть сприймати більш об‘ємний музичний та образний матеріал, але це не виключає їх потребу до ігрової діяльності, потребу до казковості, до самовираження. В цих класах продовжується робота пов’язана з сприйманням музичних образів у їх взаємозв‘язку з життям, завдяки чому поступово складаються ціннісні орієнтації дитини, їх ставлення до світу взагалі. На уроках ми вже можемо давати більш складні завдання. Діти починають зіставляти, порівнювати, знаходити щось спільне і відмінне між прослуханими музичними творами. Теми більшості уроків-образів були пов‘язані з природою, птахами, рослинами, і всі вони за допомогою музики створювали цілісний художній образ. Усвідомлення школярами виразних і зображальних можливостей музики відбувається на основі сприймання ними того художнього образу, який створює вчитель на уроці.

Так, на уроці “Якою різною може бути осінь”, спочатку створювався образ веселої, урожайної сонячної і теплої осені. Продовжуючи урок, дітям пропонується подивитися на різні картини осені і вибрати саме ті, які підходять до веселої осені. Діти мають, пояснити свій вибір. Крім того пропонується загадка у вигляді двох музичних фрагментів, характер одного з них відповідає сумній осені, а другого - веселій. Діти мали відгадати, який музичний фрагмент розповідав про веселу осінь і чому вони так вирішили. Тут вчитель може провести паралель між тим, як художник написав фарбами веселу осінь, які барви він для цього вибрав, і які засобами музичної виразності використав композитор, створюючи музику урожайної осені. Перед тим, як вибрати пісню для розучування, ми створювали проблемну ситуацію, говорячи, ніби дві мелодії загубили свої слова і тепер треба їм допомогти розібратися, якій мелодії належать які слова. Спочатку діти слухають мелодії, які грає вчитель, потім слухають слова до цих мелодій і починають по-своєму, по-дитячому пояснювати, чому слова про сумну і дощову осінь ніяк не підходять до веселої, жвавої мелодії. Так разом з дітьми ми вибираємо пісню “Ми кошичка несемо”, при її розучуванні активно використовували пластичне інтонування, де діти, співаючи, показували пузатого кабачка, кошички і як вони в них збирають урожай. При виконанні пісні зверталася увага не тільки на те, як діти її проспівали, а й чи зуміли передати веселий настрій.

Даний урок дає відчути дитині різницю не тільки в природі (осінь сумна, осінь весела), а й в тому, як музика може змалювати ту різницю і зробити це так же яскраво, як малює художник. Музичний репертуар добирався з урахуванням доступності сприйняття образно-емоційного змісту уроку, доповнюючи тим самим різноманітність і яскравість художніх образів осені. На уроці вчитель запитує дітей: чому стає сумною осінь? Після різних відповідей, ставиться ряд запитань типу: що може викликати такий же настрій у людини? Чому юність порівнюють з весною, а старість з осінню? Під час таких розмірковувань діти змушені викликати в своїй уяві відповідні образи, накопичені їхнім попереднім життєвим досвідом. Таким чином вчитель стимулює у школярів пошук співставлень, порівнянь, асоціацій.

Для формування метафоричності у дітей третього та четвертого класів, на уроках, вже крім загадок та казкових персонажів, використовували порівняльну характеристику, де сонечко можна порівняти з господинею, місяць з господарем, дрібні зірочки з дітьми, лелеку з душею людини. На таких уроках діти починають характеризувати уявлювані образи за допомогою метафор, спочатку досить простих і примітивних, як, наприклад, у грі, коли дитина, прослухуючи два, три музичні твори, повинна мотивувати, який з них відповідає заданому образу. Особливо сприяли розумінню метафор уроки, де описувався той чи інший обряд. Це пов‘язано з тим, що в кожному обрядовому дійстві присутня метафоричність, яку діти повинні були розпізнати самі, після деяких навідних питань або порівнянь вчителя. Звичайно, при порівняннях використовувалися слова “так ніби”, “подібне на”, “виглядало так, як”, “нагадує” і т.д.

Так, наприклад, господиня на свято “Різдва” ставить на стіл дванадцять страв, діти можуть відповісти: це тому що в році 12 місяців, або “так ніби 12 місяців завітало в гості; тому що 12 знаків Зодіаку; тому що у Хреста було 12 апостолів”. На запитання, чому млинці, які печуть на Масницю, мають круглу форму, може бути відповідь: “бо то символ Сонечка, або тому, що люди після зими скучили за теплим сонечком”. “Чому квітучу калину порівнюють з нареченою? Чому вербу порівнюють з материнським смутком?” і т.д. Певна річ, уроки складаються таким чином, щоб підвести дітей до розуміння багатозначності явищ життя, що міститься у фольклорній символіці.

Крім вербальних метафоричних порівнянь на уроках використовувалися різні музичні твори, які поглиблювали емоційне забарвлення образу і тим самим забезпечували повноцінність сприймання. Наприклад, пропонуючи музичний фрагмент, діти повинні були придумати до нього назву і мотивувати її доцільність. Звичайно, діти давали дуже різноманітні назви, завдання вчителя полягало в тому, щоб разом з дітьми знайти спільне в багатьох запропонованих варіантах. Ефективним прийомом на уроці було спонукання дітей до самостійного дофантазування розпочатого вчителем оповідання, але орієнтиром для польоту фантазії дітей служила музика, запропонована вчителем.

Даючи такого роду завдання дітям, дуже важливо усвідомлювати їх серйозність і відповідальність. Справа в тому, що, як відомо, дітям молодшого шкільного віку властиве предметно-образне мислення. Але оскільки дитина може використовувати лише свій порівняно невеликий життєвий досвід, в її міркуваннях багато наївного, власне “дитячого”, а часто і безпідставного фантазування. Цього часто остерігаються педагоги, адже воно відводить дитину від почуття реальності і може стати на заваді розуміння суті тих чи інших явищ. Саме з цієї причини вчителі нерідко допускаються деяких методичних крайнощів: одні вчителі відпускають цей процес, щоб він вирішувався спонтанно, без належного керівництва вчителя. Інші – нав‘язуючи свої судження, змушують дітей дивитися на світ очима дорослої людини, не задумуючись над тим, що передчасний перехід дитини з світу дитинства в раціональний світ дорослих – це найстрашніший, найбільш відчутний, непомірний прорахунок у системі навчання та виховання.

Ці педагогічні погляди зумовлювали постійний пошук “золотої середини”, коли фантазування, порівняння і співставлення має свою широту та безпосередність, і в той же час знаходиться в рамках реальності. В цьому істотно допомагала музика, яка служила чуттєвим орієнтиром і не давала змоги дітям взагалі безпідставно фантазувати.

У роботі з дітьми 8-9 років ми мали змогу більш широко використовувати метод особистої аналогії, опираючись на порівняно більший життєвий досвіт дітей. Так, на одному з уроків вчитель повинен був розучити з дітьми пісню “Дударики” (де багато невідомих слів: кептарик, полонина, гуцули та і саме слово дударики), крім цього, підготувати дітей до сприймання художнього образу танцю “Аркан” і за допомогою музичного твору “Гуцульська рапсодія” Г.Майбороди викликати у дітей відчуття величі і краси Карпатських гір. Для цього урок розпочався з поетично-образної бесіди, яка ніби переносила дітей в уявний світ Карпат. Розповідь вчителя була спрямована на пробудження уяви дітей так, ніби вони знаходяться в Карпатах. Учні, після прослуховування музичного твору, мали відповісти на запитання: які гори ви уявили собі під цю музику? що ви собі уявили - ранок в горах чи може вечір? Які звуки можна почути, будучи в горах? Ми зауважили, що діти набагато краще і з більшою цікавістю слухають те чи інше оповідання, уявляючи себе головним героєм всіх подій, які описуються вчителем.

Використовуючи на уроках різноманітні описані вище методи, ми звертаємо увагу на найголовніше: на структурно-логічну і емоційно-естетичну цілісність уроку. Такий урок ми назвали “урок-образ”. Як показали наші спостереження, саме такі уроки викликали у дітей великий інтерес і активність проявів художньо-образного мислення.

Урок - образ, як правило, розпочинався з того, що вчитель поступово, через художні образи, вводив дітей в той настрій, в ті обставини, в ті події, які допоможуть глибше проникнути, відчути, краще зрозуміти все те, про що далі буде йти мова на уроці. Так, наприклад, на початку уроку “Де лелека водиться, там щастя народиться”, дітям описується зустріч та розмова Зими й Весни.

По дорозі вони зустрічаються і говорять між собою:

• Боже поможи тобі, Зимо !

• Доброго здоров'я, – каже Зима.

- Бач, Зимо – дорікає Весна, - що я наробила і напрацювала, разом з Літом, ти поїла і попила.

При розповіді вчитель використовує не тільки малюнки, а й характеризує Зиму й Весну музичними творами. Після прослуханого діти мають описати, якою вони уявили собі Зиму, і як в їхній уяві виглядала Весна. Вчитель, опираючись на старовинні уявлення наших предків про ці дві сили Природи, об’єднує фантазії дітей.

Для того, щоб перейти до пісні “Ой минула вже зима”, ставилося питання: як люди допомагають Весні, щоб вона перемогла Зиму? Розказавши про обряд спалення опудала Зими, і про те, що люди своїми піснями додавали силу Весні, діти починають усвідомлювати символічне значення веснянок, і зовсім інакше відбувається розучування і виконання. Так вчитель пов‘язує початок уроку і плавний перехід до розучування і виконання пісні. При роботі над піснею варто звернути увагу на різноманітність виконання різних куплетів, на характер, темп, використати ритмічні завдання та пластичне інтонування.

Продовжуючи урок, вчитель дає зрозуміти дітям, що крім людей з їх обрядами та піснями, Весні допомагають і небесні сили, такі, як Сонце, небо, теплий вітерець. Це робиться за допомогою питань та загадок:

• А крім людей, які дають енергію весні своїми піснями, хто ще допомагає їй? Ану попробуйте вгадати:

ЗАГАДКИ:

Хто однаково всіх любить Всіх однаково голубить? , Кожний скоса тільки гляне А обняти не дістане. (сонечко)

Голуба хустина, По ній жовтий клубочок, По хустині качається Людям усміхається. (небо і сонце)

Розповідь про те, як люди ставилися до Сонечка, співали свої пісні, просили щоб воно вийшло, щоб краще горіло, щоб швидше розтанули сніги, зазеленіла трава, зацвіли квіти, щоб воно не лінувалося і було справним помічником Весні, логічно підводить дітей до розучування хороводу “Сонечко”.

Продовжуючи, вчитель робить перехід до основної частини уроку, де піде мова про птахів, зокрема журавлів та лелек. Наводимо приклад бесіди, яка влучно поєднує приказки, прикмети, загадки, легенди, хороводи та музичні твори, для створення цілісного художнього образу цих чудових птахів.

- Коли виходить сонечко, прогрівається земля, небо стає синім і настає пора перших птахів. Одні з перших з теплих країв прилітають шпаки, є така приказка: “Шпак прилетів, через місяць зійде сніг”. За шпаками летять жайворонки, люди пекли жайворонків з тіста, і говорили весні: дивися, Весно, вже жайворонки прилетіли, дай нам тепла. Отак шпаки і маленький жайворонок стали символом Весни. Крім, жайворонків, прилітають й інші птахи, про них загадки:

1) Довгонога, чорно-біла Довгі ноги

У гніздо на хату сіла, Довгий ніс,

Довгим дзьобом все туркоче, Прилетів,

Ніби щось сказати хоче Обід приніс -

• Де ж це ти була? Смачних жабеняток

• Далеко. Для своїх маляток.

• Як зовуть тебе? (Лелека). (Журавель).

Звернемо особливу увагу на те, що загадки змушують дитину до активної роботи зіставлення, порівняння, вони змушують, активно оперуючи запасом накопичених образів, шукати відповідь. Інша справа, що загадки бувають різної складності, але починаємо завжди з легких.

Далі, по ходу уроку, вчитель звертає увагу на те, що всі птахи є помічниками Весни, але особливою є саме ця птаха. ЇЇ називають лелекою, журавлем, веселиком та ще й бузьком і чорногузом. Зазвичай гніздяться вони по лісах. Десь поблизу озера, болота, ріки, де плодиться багато жаб, які разом з гадюками та вужами є головною поживою для цього птаха. Навіть існує легенда, що колись Бог наказав одному чоловікові нести якийсь мішок і ні в якому разі не заглядати в нього. Чоловік ніс, ніс, і не витримав - так цікаво йому було, що ж це він несе? Заглянув в мішок, а звідти як повилазило різної нечисті, жаб, вужів та всього іншого, чоловік давай це все збирати. Та де там, вони всі порозбігались з мішка. Тоді перевернувся він на Журавля і до сих пір визбирує жаб та й всю цю нечисть, по всій землі. Навіть прислів’я є таке: “Ковтнув, як Бузько жабу”. От така історія.

Однак люди саме за це дуже поважають і люблять цю птаху. Журавлі, коли прилітають на Україну, радіють і танцюють. Діти, бачачи їх танці, теж придумують різні веселі пісні та хороводи про журавлів. Ось і ми з вами вивчимо таку жартівливу пісеньку-хоровод про журавля.

Така образна розповідь пробуджує у дітей особисте ставлення до цієї гарної птахи. Використовуючи прийом ідентифікації (“ніби ми - журавлики”), діти співають і виконують рухи, відповідно до змісту. Але образ розгортається далі: коли танцював наш журавель, до нього підплигнула жабка і запитала: цікаво, а чим ти відрізняєшся від лелеки? Журавель розгубився і не знав, що відповісти. Вчитель показуючи малюнки журавля та лелеки, просить дітей допомогти журавлю дати відповідь. Така проблемна ситуація допомагає здійснити вчителю перехід до розповіді та пісні про лелеку. Оповідання, маленька ролева гра-хоровод, - все це підводить дітей до слухання української народної пісні “Лелеко, лелеко, літав ти далеко”, який співається вчителем як логічне закінчення розповіді. Так вдається здійснити основну мету уроку – викликати теплі почуття до прекрасних птахів, та утвердитися в переконанні: де лелека водиться, там щастя народиться.

Як бачимо, діти другого класу можуть більш повно сприймати художні образи, які створює вчитель протягом уроку. В цьому віці дітям вже можна більше давати творчих завдань, пов‘язаних з особистим відтворенням того чи іншого художнього образу за допомогою гри, інсценізації пісні, хороводів; урізноманітнюються завдання для розвитку метафоричності та уяви дітей; більш повно усвідомлюється цінність моральних якостей людини; закладаються основи розуміння символічно-образного смислу деяких народних звичаїв.

• третій етап

На третьому етапі (9-10 років) формування художньо-образного мислення школярів було спрямоване на розвиток переважно асоціативно-творчого характеру мислення шляхом залучення дітей до проведення аналогій між художніми образами та життєвими ситуаціями чи враженнями, спонукання дітей до творчого самовираження. Уроки-образи на цьому етапі було присвячено розкриттю тем: “Козацька слава не вмре, не загине”, “Дерево пам’яті”, “Христос рождається - славіте Його”, “Ой на Івана та й на Купала”. На цьому етапі дітей спонукали до самостійного вирішення художньо-творчих завдань.

Ми вже могли спостерігати результати своєї попередньої роботи по формуванню художньо-образного мислення. Діти самі, без спонукання вчителя, в кожному художньому образі старалися побачити, відчути, знайти щось вагоме, важливе, щось таке, що давало можливість глибше збагнути цей образ. Цю особливість дітей відмічали вчителі з образотворчого мистецтва, ручної праці та валеології. Класний керівник зауважила значні зміни в сприйнятті інших предметів, не пов‘язаних з мистецтвом. Це проявлялося у ставленні до природи, до друзів, до самої вчительки. Також слід відмітити, що такі діти прагнули більш активно показати себе, а не копіювати вчителя. Виходячи з того, що вони були здатні глибше сприймати і осмислювати метафоричність, ми могли урізноманітнювати і ускладнювати відповідні завдання. Якщо раніше більшість художніх творів, які виконували та слухали діти, були основані на конкретно-образному інформаційному матеріалі, на розумінні елементарної фольклорної символіки, то зараз поступово, ненав‘язливо вчитель вкраплював більш складніший художньо-образний фольклорний матеріал, оснований на порівняннях, асоціаціях, співставленнях, на цілісному сприйнятті образу. Підібраний фольклорний матеріал включав більш глибокі метафоричні образи, які діти експериментального класу могли вже сприймати і розуміти. Так, на уроці про калину ми використали пісню “При долині кущ калини”, в якій розповідається доля калини. Більшість дітей, слухаючи цю пісню, провели паралель між образом калини та її долі і образом дівчини. На уроці, який був присвячений пам‘яті про свій рід, вчитель, за допомогою асоціативно-образної мови синтезу мистецтв прагнув викликати у дітей почуття поваги до одного з найважливіших компонентів системи людських цінностей (рідна матір, рідна земля, пам’ять). Діти “занурюються“ в образний світ української міфології, де в метафоричній формі розповідається про створення світу. Під час розповіді використовувались різні музичні фрагменти, які більш яскраво допомагали осягнути дітям образ Сонця, безкрайнього Всесвіту, творення Землі. Розкриваючи дітям сюжетну лінію міфу про творення Землі, була запропонована гра “звуки і жести” (саме тоді, коли, за сюжетом, на Землі почалося життя): розквітли дерева, з’явилися квіти, птахи. В цій грі діти мали уявити себе якоюсь рослиною, і під музику пластичними рухами показати розквіт нашої планети. Використання різних ігор, які вплітаються в художній образ даної теми уроку, дає можливість не тільки творчо розвивати дітей, але й впливати на їх образне мислення.

Щодо використання музичної грамоти на уроці, то вона органічно впліталася в сюжетну лінію уроку-образу, тим самим не розриваючи цілісне сприйняття даної теми. Так, наприклад, перед тим, як пояснити тридольний розмір, вчитель показує, як Велетні скликали до себе своїх небесних друзів, а ті, в свою чергу їм відповідали. Таким чином вчитель виступає в ролі Велетня, а діти-в ролі Небесних сил. Починається гра “Луна”, в якій за допомогою виділення сильних доль, дається дітям поняття 3-дольного розміру. Гра плавно переходить в пластичне інтонування дітьми вальсу, бо саме цей танець могли танцювати хвилі чарівного озера, слухаючи веселу перекличку. На початку уроку ми прагнули створити образ квітучої Землі, оживити в уяві дітей навколишній світ. Середня частина уроку, присвячена людині, її появі на світ, її народженню. Якою вона прийшла в цей світ: доброю чи злою? Які сили допомагали їй вижити? Звідки у людей доброта? Чому люди люблять співати, танцювати? Різними питаннями ми спонукували дітей до роздумів і підводили до розуміння тієї ролі, яку відіграє колискова пісня у вихованні доброї, сердечної людини. Коли діти дають відповідь на питання: навіщо співають колискові пісні малим дітям, вони ж не розуміють маминих слів? Саме тоді діти починають розуміти, з якою інтонацією, характером, душевністю треба виконувати колискові пісні. Після розучування пісні “Ой ходить сон”, вчитель повертається до вже створеного художнього образу творення Землі і появи на ній людини, ставлячи питання: “а звідки ж взялися тоді люди злі, безсердечні?” Діти нагадують розповідь про боротьбу Білобога і Чорнобога, яку пам'ятали з 2 класу. Вчитель виконує пісню “Ой роде наш красний”. У цій пісні яскраво зіставлений образ квітучого дерева з генеалогічним деревом роду. Вона своєю метафоричністю дає відповідь, на питання: що ж дає людям силу перемагати зло? Якщо діти не зможуть зразу зорієнтуватись у відповіді, то вчитель дає підказку, словами Чорнобога:

- Ага, тепер зрозуміло в чому сила людська! Дерево через коріння бере соки землі. Чим сильніше коріння, тим сильніша крона.

- І подумав Чорнобог, а що ж буде з деревом, якщо в нього зрізати коріння? Яке ж коріння дає людям силу?

Мета вчителя - домогтися відповіді від дітей, вони самі мають здогадатися, що якщо людина береже своїх рідних і близьких та пам’ятає про тих, кого вже нема, вона стає сильною духом. Підводячи підсумок уроку, вчитель виконує пісню “Не цурайся пісні, що ти чув од мами”, показує дітям картину з квітучим деревом і просить дати назву уроку.

Складність цього уроку для вчителя полягає в тому, щоб не загубити єдину сюжетну лінію, художній образ, під час впровадження різних видів діяльності. Крім цього, саме створений художній образ “дерева роду”, про який прямо не говориться на уроці, має підвести дітей до визнання саме тієї теми уроку, а не якоїсь іншої. Активізуючи асоціативно-образне мислення дітей, пробудити гостроту переживань, пов’язаних з системою ціннісних орієнтацій Людини (Рідна матір, рідна земля, пам’ять).

На четвертому році навчання, через активізацію художньо-образного мислення дітей, вчитель має можливість впливати на глибинну сферу почуттів своїх вихованців і в такий спосіб пробуджувати їхні симпатії чи антипатії, впливати на їхні погляди та переконання. Саме ці унікальні можливості уроку–образу ставлять перед вчителем особливі вимоги, пов‘язані з формуванням ставлення до історичного минулого наших предків, викликати в них почуття поваги і гордості за своїх прадідів. Через художні образи, дія яких посилюється сприйняттям відповідного музичного матеріалу, діти “входять” в той час і простір, де оживають події минулого. Крім цього, паралельно вирішуються завдання, пов‘язані з розвитком ладового почуття, креативності, з формуванням окремих співацьких навичок, закріплення понять музичної грамотності. Всі ці завдання вирішуються у взаємозв‘язку і спрямовані на розвиток слухового сприйняття, яке, і лежить в основі художньо-образного мислення дітей. Так, проводячи урок на тему “В піснях історія живе”, вчитель через гаму почуттів, які викликані синтезом народних пісень, легенд, ілюстрацій, відтворює асоціативно-образну картину подій нашого історичного минулого і тим самим викликає почуття поваги до своїх предків. На цьому уроці велику роль у створенні художнього образу відігравав підібраний музичний матеріал і для слухання, і для виконання, і для пластичного інтонування. Так, для слухання ми використали: думу з опери М.Лисенка “Тарас Бульба”, нар. пісню на слова Т.Шевченка “Зоре моя вечірняя”, фрагмент з увертюри К.Данькевича “Богдан Хмельницький”, “Запорізький марш” Є.Адамцевича, який діти не тільки слухали а й марширували під нього, дотримуючись чіткого ритму. Крім аудіозаписів на уроці під час розповіді легенди про Морозенка вчитель співав історичні пісні “Ой Морозе-Морозенку”, “Ой у полі могила” під акомпанемент гітари, що “оживило” в уяві дітей художній образ героя - козака. Для розучування була використана українська народна пісня в обробці Я.Степового “Гей, там на горі січ іде”, виконуючи яку діти закріплювали засоби музичної виразності.

Тематика уроків охоплювала досить об’ємний фольклорний матеріал, але дітям ми мали можливість поступово ускладнювати систему символічного зображення світу, що міститься у фольклорі, подавати ту чи іншу тему, поглиблюючи її життєвий смисл. Так, наприклад, мета уроку “про лелеку” в третьому класі досить вагомо змінюється, порівняно з першим. Дітям подається художній образ лелеки вже не просто як гарної птахи, про яку існує багато легенд, пісень, яку люди оберігають і люблять, бо вона збирає всю нечисть на землі. Діти мають сприйняти більш глибокий образ цього птаха, який символізує життя. В українському фольклорі є багато оповідань про те, як Лелека приносить в хату нове життя – маленьку дитину. Є також оповідання і повір’я, що душа людини, після її смерті, перетворюється в цього красивого і могутнього птаха і летить у вирій, а слово вирій у народній поезії асоціюється з раєм. У народних піснях ми також знаходимо це символічне розуміння образу лелеки. Ці пісні ми, звичайно, не могли подавати в перших, других класах, діти ще не були підготовлені до сприйняття всієї глибини цього асоціативного образу-символу. Вчитель виконує пісні “Чуєш, брате мій”, “Лелеко, лелеко“ та інші сам.

Особливими “вічними” темами, які дітям цікаво вивчати кожен рік, є уроки, пов’язані з обрядовою та святковою тематикою. Знайомство з цими темами відбувається поступово в залежності від вікових особливостей сприймання дітей. Так, в третьому класі ми мали можливість більш повно розкрити глибинний зміст свята Івана Купала, де основною метою було показати цілісність Природи Космосу і Людини. Для досягнення цієї мети ми створили інтегрований урок, в якому за допомогою художніх образів поєднуються музика - українознавство - валеологія. Таку інтеграцію можливо було здійснити за допомогою ряду завдань:

• через активізацію образотворчого мислення у дітей (засобами музики та поезії) викликати почуття зацікавленості і поваги до народного старовинного свята Івана Купала. Пробудити відчуття вічності Природи, відчуття неминущих цінностей мудрості народу, відчуття єднання проблем сьогоднішніх і сивої давнини;

• через міфосвіт купальських легенд та музичних образів відкрити дітям лікувальні можливості рослинного світу;

• через уточнення засобів музичної виразності, які спроможні створювати художні образи;

• через активізацію слухової уваги в процесі співу вправ, слухання музики, виконання пісень;

• усвідомлення засобів музичної виразності та їх ролі в створенні художнього образу;

На уроці використовувався об’ємний музичний матеріал для слухання, виконання пісень, хороводів, ігор, такий як: "Соловеєчку, сватку, сватку", пісня-гра; "Ой на Івана, та й на Купала"; українські народні пісні "Весна" (В обробці Ф.Колесси); "Марена","Івана на Купала","Там над річкою".

Починається урок з вправ на активізацію слухової уваги. На основі релятивної системи діти співають різні слухові диктанти, прислухаються, куди рухається мелодія, намагаються чисто відтворити її своїм голосом. Паралельно даються вправи на активізацію ритмічного слуху (гра "Луна"). Завдання полягає в тому, щоб навчити дітей слухати, сприймати життя через слух, звуковими образами. Це вміння важливе для дітей не тільки в діяльності, котра пов’язана з музикою, але й з іншими шкільними предметами. Фактично, будь-яке пояснення вчителя (на уроці математики, природознавства, мови і т д.) сприймається через слуховий аналізатор. Уроки музики дають велику можливість для його розвитку.

Повторенням матеріалу про "Зелені свята" та піснею-грою "Соловеєчку сватку, сватку", продовжується урок. Діти своїми розповідями, відповідями на запитання вчителя, повинні виявити своє ставлення до народного свята, своє розуміння традицій, пов'язаних із святкуванням "Трійці". Пісня-гра "Соловеєчку сватку, сватку" формує в дітей образне мислення. Створення певного образу вимагає відповідних рухів. Після гри вчитель розповідає купальську легенду, “вплітаючи” в неї музичний матеріал. Жоден народний обряд не переносить нас в таку давню старовину, як обряд Купайла. В обряді Купала (Купала) дожила до нашого часу ціла язичницька служба Богам. Вона ніби виринає з глибини віків, щоб проявити перед нами вічні символи - Вогонь, Воду – які творять ЖИТТЯ А в Природі відбуваються особливі події, незрозумілі явища, пояснення яким іноді не може дати і сучасна наука. Та люди протягом тисячоліть навчилися розуміти Природу, відчувати її душею і серцем. Мабуть, тому і пісні на Купальські свята такі гарні, ліричні. Після слухання пісні "Ой на Івана, та на Купала" діти аналізують засоби музичної виразності. Їм важливо зрозуміти, як музика (мелодія, темп, динаміка, тембр) створює свої звукові образи, які гармонійно доповнюють, а іноді і по-новому проявляють текст пісні. Урок продовжується, і діти знову “занурюються” в чарівний світ Купайла. Але не просто Купайла, а Купайла-Зільника. В Купальську ніч цвіте папороть (так люди кажуть), а всі-всі трави, дерева, квіти дістають особливу цілющу силу. Люди, бажаючи якнайповніше зберегти цю силу, придумали безліч магічних дій, заговорів, молитов. Це особливий поетичний пласт культури нашого народу. В ньому багатство знань, що віками передавалися з уст в уста, в ньому любовне, сповнене поваги, добра і вдячності ставлення до Природи, якого ми повинні обов’язково навчити наших дітей. В кінці уроку діти вивчають вірш-замовляння "Зілля-зіллячко зелене", в якому намагаються передати свою любов і повагу до Природи.

В кінці навчального року навчання діти проявляли осмисленість у сприйнятті художньо-образного матеріалу, адекватність висловлювань, оціночне ставлення пов’язане з характером художнього образу. Спостерігалась емоційна реакція не тільки на сприйнятий художній образ, а й при виконанні музичних творів. Прояви художньо-образного мислення спостерігалися і в процесі творчої діяльності, і при розпізнаванні й розшифровуванні метафоричності в піснях, легендах, міфах. Діти вирізнялися своєю зацікавленістю щодо фольклору, який відкрив їм таємничий символічно-образний світ.

ВИСНОВОК

Розвиток художньо-образного мислення у дітей проводився поступово, в залежності від їх вікових особливостей. Для активізації зацікавленості на уроці, підвищення емоційних та емпатійних реакцій здійснювалися педагогічні заходи:

• самостійно знаходити аналогічні образи в інших народних піснях, обрядах та легендах;

• відтворювати відсутні епізоди на заданий початок чи кінець твору;

• самостійно робити висновок після прослуховування відповідної інформації;

• придумати рухи на задані слова хороводу, які б відповідали характеру мелодії і тексту;

• вивчати народні пісні з максимальною опорою на художній образ;

• використовувати єдність слухових, зорових та рухових уявлень, а також залежність та зв'язок слова, музики, руху, пов’язаних зі змістом образу для поглиблення емоційної реакції школярів;

• цілеспрямовано створювати емоційно-збагачені виховні ситуації;

• використовувати гуманістичні засади спілкування;

• використовувати принцип співпереживання як провідного психологічного механізму у вихованні особистості;

• організовувати виконання творчих завдань, пов’язаних з вибором певної гами кольорів після уроку, або використання рисунку за темою уроку своїми кольорами

Всі ці заходи спрямовані не тільки на розвиток художньо-образного мислення дітей, вони сприяють цілісному, повноцінному осягненню Природи і себе у цьому складному, такому різному і швидкоплинному БУТТІ .

Отже, формування художньо-образного мислення засобами фольклору у дітей в початкових класах школи має свою специфіку. Вона зумовлена: особливостями розвитку дітей 6-10 років; властивостями фольклору, як синтетично-образного явища; загальними педагогічними закономірностями формування образного мислення; специфікою самого уроку музики, використанням інтеграції, синестезії.

Розділ 3. РОЗРОБКИ УРОКІВ - ОБРАЗІВ