Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Метод.рекоменд. фольклор Н.Б..docx
Скачиваний:
14
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
261.51 Кб
Скачать

1.4. Урок-образ, та основні педагогічні умови його реалізації

Одним з найбільш вдалих прикладів активізації художньо-образного мислення є інтеграція життєвопов’язаної інформації та різних видів діяльності. Під час проведення уроків з елементами інтеграції вчителеві потрібно самостійно окреслити зміст навчального матеріалу, його якісний і кількісний склад, мету інтегрованого уроку, спосіб об’єднання навчального матеріалу, характер виховного впливу на дітей, тощо.

Мета уроків, побудованих на інтегрованому змісті полягає в тому, щоб створити передумови для системного розгляду певного явища, поняття, для активізації уяви, фантазії. Відносно уроків музики ці можливості особливі, бо мистецтво музики, то саме життя, це мислеобраз, це почуття у різних гармоніях свого виявлення.

Інтегровані уроки музики і народознавства дають можливість створювати уроки-образи, які спонукають дітей емоційно пізнавати свою історію, культуру, засвоювати почуттями створену віками мораль, правила поведінки, звичаєву культуру. Вони мають за мету посилити емоційне сприйняття художнього образу і тим самим посилювати виховну функцію уроку. Перед вчителем проведення таких уроків становить ряд вимог, пов’язаних з вмінням створити певний художній образ, здатний викликати естетичне почуття, а саме:

1. Через активізацію образотворчого мислення у дітей (засобами музики та поезії) викликати почуття поваги до народних старовинних свят на Україні.

2. Через музичні твори, легенди та перекази викликати зацікавленість до минулого нашої країни, відчути душею велику силу духу предків - воїнів в тяжкі часи нашої історії. Формувати ставлення до своєї батьківщини за допомогою емоційного сприйняття інформації уроку.

3. Розвивати творчі здібності молодших школярів, їх мислення, уяву, підтримувати та виховувати в них прагнення до самостійності, вміння аналізувати, доказувати.

4. Під впливом синтезу мистецтва впливати на емоційну сферу, формувати чутливість, доброзичливість, високі духовні якості.

5. Пробудити відчуття вічності природи, відчуття вічних цінностей мудрості народу, відчуття єднання проблем сьогоднішніх і сивої давнини.

6. Активізувати слуховий аналізатор, навчити сприймати життя через слух, звуковими образами.

7. Через міфосвіт народних легенд та музичних образів відкрити дітям лікувальні можливості рослинного світу.

8. Сформувати переконання, що здоров’я фізичне невід’ємне від здоров’я духовного.

9. За допомогою пояснення глибинних знань наших предків про енергію і основні принципи Світобудови, впливати на самопізнання дитиною оточуючого світу.

10. За допомогою емоційного переживання викликаного художніми образами, вводити дітей в стан внутрішнього очищення (катарсису), що робить процес виховання більш ефективнішим і впливає не тільки на свідомість, а й на емоційне пізнання світу дитиною.

Враховуючи особливості художньо-естетичного сприйняття, інтегрований підхід до уроку музики повинен базуватися на принципі емоційно-асоціативного узагальнення.

Доцільно звернути увагу на те, що саме народознавство фактично є похідною наукою від фольклору. А сам фольклор є явищем синкретичним, інтегративним, де вже закладені і сплетені воєдино і музика (спів) і поезія, і колір, і живий пейзаж природи, і рух. Важливою рисою уроків у початкових класах є те, що дітям не слід давати надто багато “знань про…”, важливіше включати їх в саму дію (хороводи, ігри, обрядові дійства, звичаєві правила поведінки). Діти самі повинні бути носіями фольклору, оживляти його для самих себе.

Проводячи інтегровані уроки музики та народознавства, учитель повинен спиратися на той життєвий досвід, який уже мають діти. Він здобутий у сім’ї, школі, під час спілкування зі старшими дітьми. Адже все починається з найменшого і найсвятішого – рідної хати, материнської пісні, родовідної пам’яті.

Переступивши поріг рідної хати, дитина опиняється у широкому світі. Ним є вулиця, школа, село, де минає дитинство, найперші друзі, сусіди, люди які чимось незвичайні, цікаві й прекрасні, рідна природа. Це хвилюючі теми бесід з дітьми про рідне село, рідний край, рідну землю, берег дитинства. Вони близькі і зрозумілі дітям, викликають іскру пізнання і любові… Поступово від поняття роду, рідного краю учитель веде дітей до пізнання суті рідного народу. Його святинь – мови, пісні, казки, звичаїв…

Далі – уроки, що дають найелементарніші знання про фольклор і звичаї українського народу. Діти уже дещо знають про це. Наприклад, багато хто з них ходив колядувати, щедрувати, брав участь у русальних обрядах, знає чимало ігор. Виходячи з матеріалу, знайомого дітям, слід будувати урок. Це мають бути живі уроки, де використовується фольклорний матеріал з багатим наочним матеріалом.

При цьому учні повинні одержати найяскравіші зорові, слухові, емоційні враження, розучити народні пісні, колядки…

Звичайно, не можна покладатися лише на самих учнів. Інтегровані уроки музики і народознавства повинні стати тим місточком між школою і селом, між поколіннями, тією єднальною ланкою, яку ми нині втратили… Тому бажано було б запрошувати на уроки сільських оповідачів, співаків, людей які грають на народних музичних інструментах, а також їх виробляють. Такі уроки можна проводити на лоні природи. Крім оповідачів, співаків та музик на урок також можна запрошувати членів того чи іншого гуртка, які покажуть дітям свої вміння і тим самим зацікавлять їх. А вже потім, коли сформоване відчуття фольклору – можна давати знання, інформацію.

В цьому і специфіка інтегрованих уроків музики і народознавства (фольклору) в початкових класах: інтегрується не знання (його у дітей ще дуже мало), а емоційне пізнання світу. Тематика уроків музики інтегрованих з народознавством може бути дуже різноманітною і охоплювати різні сторони життя людини. Але все ж, вона має бути пов’язана з логікою розвитку дитини.

  1. Спочатку – цілий світ дитини – це мати і її колискова пісня. Ця тематика є дуже складною до втілення, тому що дітям не треба давати теоретичних понять, навчань, знань. Дітям слід дати емоційне пізнання, чуттєве самоусвідомлення того глибинного, що є в кожній дитині. Тематика таких уроків, як правило поетизована:

  • “Ходить сон коло вікон”

  • “Мати – сонечко і мати - пісня”

  • “Все починається від колисанки”.

  1. Близькою до “материнської колискової” – є тема “Мій родовід”. Назви можуть бути різні:

  • “Роде мій красний, роде мій прекрасний”

  • “Сім колін предків твоїх вершать судьбу внуків твоїх”

  • “Від роду до народу” і т.д.

З родом пов’язана тема батьківства, хоч батьківство у фольклорі оспівано значно менше, ніж материнство.

  1. Поняття “рідного” пов’язане з рідною природою. Оскільки на Україні до Природи – матінки відносилися традиційно з великою повагою і любов’ю, це відношення варто плекати в дитини з ранніх літ. Це безліч тем, пов’язаних з деревами і квітами, з птахами і звірами, з сонцем, місяцем, вітром, зорею, водицею, травицею. Український фольклор має безліч хвилюючих легенд, казок, переказів пов’язаних з природою. Уроки на тему “Людина і природа” є практично невичерпаними.

  2. Окремою тематичною групою є уроки, присвячені історичному минулому нашої країни (період Козаччини, Вітчизняної війни та ін).

Тематика таких уроків пов’язана з взаємовідносинами людей, з судьбами, щастям чи нещастям. Ці теми більш відповідають дітям, починаючи з 4-го класу.

  1. Особливими “вічними” темами, які дітям цікаво вивчати кожен рік. Є уроки, пов’язані з обрядовою та святковою тематикою. Знайомство з цими темами дається у залежності з віковими особливостями сприйняття дітей. Це теми, присвячені Різдву Сонця, Різдву Христовому, масляній, Стрітенню, Благовіщенню, Великодню, Зеленим святам, Івана-Купала, Обжинкам.

Взагалі уроки музики та народознавства мають тісно поєднуватись з позашкільною роботою (позашкільною та гуртковою). Потрібно не лише дізнатися про існування колядок, щедрівок, веснянок, свята Купала тощо, а, перейнявши давні традиції, звичаї, обрядову поезію, внести її у повсякденне життя, побут (участь у фольклорних, танцювальних, драматичних, а також у гуртках декоративно прикладного мистецтва). Ці уроки мають поповнювати душі, почуття наших дітей.

Саме вплив на почуття є основою реалізації виховної функції фольклору. На думку вчених, специфіка її торкається аспекту катарсису у вихованні. До речі, ряд авторів вважають, що метою процесу виховання повинно бути досягнення духовного катарсису, духовного очищення особистості на основі загальнолюдських цінностей та ідеалів [94, 214, 246].

Сутність катарсичної діяльності полягає в трансформації світоглядних основ особистості до рівня социально-значущих, загально-людських і національних цінностей та ідеалів. Сучасну духовну кризу в українському суспільстві І.Карпенко характеризує як антикатарсис, тобто втрату більшістю потреби і здатності до духовного очищення.

Динаміку антикатарсичної духовності І.Карпенко моделює так: спочатку в суспільстві встановлюється атмосфера морально-психологічної втоми, життєвої апатії, байдужості до долі країни та власної особи; потім - ця атмосфера змінюється на взаємну підозру, недовіру; нарешті спостерігається наростання агресивності, яка виливається в громадянську війну або міжнародні конфлікти [21].

В цей період починається процес зникнення гуманістичних поглядів, людина перестає відчувати себе членом суспільства чи членом національної цілості; поширюється егоїстична і споживацька мораль; абсолютизується перевага матеріального над духовним; культура криміналізується і люмпенізується, починає домінувати світогляд, ціннісні орієнтації, спосіб життя й форми поведінки злочинних елементів і представників “суспільного дна”, розвивається соціальна паракультура. Суспільство, яке вступило на шлях антикатарсису, буде приреченим, якщо не зможе повернути загальнолюдських цінностей, гуманістичних норм життя й діяльності.

Катарсична педагогіка передбачає послідовне, цілеспрямоване моделювання ефекту катарсису в навчально-виховному процесі; створення педагогічних технологій, основаних на регулюванні контрастних духовних станів особистості, на зіставленні різних світоглядницьких позицій, моральних принципів, емоційних переживань. Катарсичні стани, через почуття впливають на свідомість дитини, на її поведінку, катарсис фактично здійснює цілісний вплив на становлення образу світу людини [21,52].

Витоки цього явища, названого в сучасній психології катарсисом сягають до початку історії людства. Катарсичний характер мали всі первісні ініціації, ворожіння і цілительства, релігійні свята, усна народна творчість з обрядами, звичаєвою культурою, піснями, дитячими іграми і т д.

Феномен українського фольклору як виховної цінності пов’язаний саме з його здатністю визивати катарсис, очищати, облагороджувати сутність людського “его”. Саме цим мотивується доцільність впровадження найрізноманітнішої українознавчої тематики в навчальний процес школи.

В педагогічному процесі істотне значення мають питання, пов’язані з тим, яку фольклорну інформацію і коли доцільно давати дітям. До цих проблематичних питань істотно додається ще одне - як, якими методами залучати дітей до знань про свій народ. Адже від цього залежить національна свідомість підростаючого покоління, його мораль, патріотизм, громадська відповідальність, а як результат: життєздатність держави, її майбутнє.

Дитина в початкових класах повинна не стільки “знати”, “зрозуміти” і “усвідомлювати”, скільки відчувати, уявляти, вслуховуватися і вдивлятися. Але, мабуть, найважливіше, розбудити серце, привести дитину до катарсису, до очищення душі, серця і лише тоді до усвідомлення, переконання та відповідної поведінки.

Немає смислу дітям в початкових класах говорити про рідний фольклор, дитина повинна “дихати” ним, “купатися” в енергетиці цього надзвичайного витвору наших предків. І тільки потім, коли всі ці звичаї та обряди, пісні і забави стануть рідним “повітрям”, доцільно говорити про фольклор, аналізувати його естетичну та художню цінність, поділяти за жанрами, за тематикою, тощо.

Аналіз найрізноманітнішого фольклорного матеріалу дає підставу стверджувати, що саме рідна народна творчість в нерозривному поєднанні з народними традиціями є наймудрішим, найдоступнішим для розуму і для серця матеріалом, на якому і сьогодні доцільно виховувати дитину. Народ не просто створив досконалу систему цінностей, але заложив і відшліфував традиції, які фактично представляють собою гармонійну систему виховання дитини. І чим глибше вникаєш в цю народну мудрість, тим більше відкриваєш там педагогічних принципів, педагогічних умов, прийомів.

Початковий етап виховання духовної культури дитини засобами рідного фольклору реалізується формуванням емоційно-естетичної зацікавленості. Тут ще раз доцільно підкреслити, що метою ознайомлення дітей з фольклором є не стільки теоретичні знання про народну творчість, скільки естетично-виховний вплив на дитину через фольклор.

Спілкування з фольклором, з його символічно-поетичною образністю повинно бути тим живим диханням, яке змушує дитину хвилюватися, плакати, сповнюючись співчуттям, сміятися, “смакуючи” прекрасний народний гумор, гордитися за своїх предків, відчуваючи їх силу, мудрість, вірність рідній землі, своєму народові.

Емоційно-естетична зацікавленість дитини накопичуючись, поступово переходить в якісно інший стан, який характеризує більш високий рівень її художньо-образного мислення і закладає основу її світовідчуття. Здатність відчувати світ, який тебе оточує, причому відчувати його в яскравих образах, об'єднуючи себе з Природою - це достатньо складна властивість нашого внутрішнього “Я”. Наступає довгий період діалогу між отим “Я” і світом з метою взаємопорозуміння. І чим уважніше дитина навчиться прислухатися і тонко відчувати світ, тим швидше вона буде вміти управляти своїми вчинками, зберігаючи розуміння і повагу до всього, що її оточує.

Це ще один, другий етап формування культури дитини в основі якого лежить рівень сформованості художньо-образного мислення. Мабуть мають місце ще і третій і четвертий етапи, де визначальну роль має понятійний та вольовий фактор. Але це пов’язано з більш зрілим віком дитини. Безумовно, такий поділ є умовним, бо етап емоційного зацікавлення ніколи не закінчується, він, керований художньо-образним мисленням буде постійно працювати на збагачення асоціативно-образного світовідчуття людини.

Власні спостереження та пошук можливостей, шляхів змінити відношення дітей до народних традицій дають підстави виділити ряд умов, без яких здійснення цих завдань не є можливим.

Найважливішою першою умовою є відношення самого вчителя до народних традицій та фольклорного матеріалу. Якщо це відношення є індиферентним, вчитель не зможе сформувати у дітей емоційно-естетичної зацікавленості до традицій, звичаїв, до мудрості і душевності рідного народу.

Другою умовою є невід’ємність музичного матеріалу від слова, від драматургії дійства, будь то обряд, традиційне свято, звичай, чи певна життєва ситуація, яка породила пісню.

Наприклад, історична пісня, дума не зацікавить сучасну дитину без відтворення, своєрідного словесно-образного оживлення життєвої ситуації, яка породила цю думу. Щедрівка, колядка, вирвана з обряду Малої Лади не заіскриться всіма своїми барвами космічної магії та людської віри. І так у всьому. Народна творчість – це синтезований, органічно пов’язаний живий матеріал і роздирати його тіло рівнозначно вбивству.

Третя умова пов’язана з тим, що фольклор, подібно Біблії має декілька рівнів розуміння /прочитання/: від наївно-простого до глибокого міфологічно-філософського. Фольклор може дати людині дуже багато цікавої художньо-образної інформації, навчити глибокої мудрості і привести до душевно-духовної досконалості. З його допомогою є можливість поступово, крок за кроком, рік за роком відкривати перед дитиною образ Світу, Природи і Людини. Можна (і це необхідно робити!) знову ж таки поступово “занурювати” дітей у образи-символи старовинних народних свят, через поетичність і красу образної мови вчити дітей осягати глибину закладеної там думки. Процес формування художньо-образного мислення дітей іде паралельно з пробудженням генетично закладеної у підсвідомості кожного слов'янина здатності відчувати Світ у всій його величі і красі.

Безумовно, художньо - поетична образність фольклору і його можливості необхідно зіставити з віковими особливостями дітей. Ця умова вимагає відкривати дитині таку частку образно - інформативного фольклорного матеріалу, який вона зможе осягнути. Не більше і не менше. Часто себе оправдує такий прийом, коли вчитель основуючись на порівняно незначному життєвому досвіді дітей, ніби привідкриває “художньо-образне віконце в світ” і спонукає до більш глибоких роздумів, основаних на естетичних переживаннях, на активізації художньо-образного мислення дітей.

Підкреслимо, - в основі спілкування з дітьми лежить принцип врахування їхніх вікових особливостей (уваги, емоційності і безпосередності сприйняття, мислення, опори на їхні уявлення, на життєвий досвід, на певні знання тощо). В першому класі зовсім інакшою буде розповідь, наприклад, про Купальську ніч, чи про птахів, ніж в наступних класах. Це буде казка, але така казка, яка дасть можливість через художні образи не тільки пізнати об’єктивне природне (космічне) явище, але і емоційно відчути його чарівність і поетичність. У четвертому третьому класі розмова буде серйознішою. Вчитель, крім яскравої поетичної образності, погружає дітей у світ загадковості і чарівності, у світ тайн Природи, які сучасна наука пробує пояснити. В основі уроку все-рівно буде казка, але діти в цьому віці вже починають відчувати, що міф і казка, це значно серйозніше, ніж їм здавалося раніше. В наступних класах вчитель додає ще більше асоціативно-образних співставлень і діти мають змогу доповнити свої минулорічні уявлення.

Якщо спробувати відтворити в своїй уяві “життя” тої чи іншої пісні, колядки, веснянки (літературно-музичного твору, який передавався із уст в уста), ми зрозуміємо, що цей літературно-музичний твір не міг існувати в просторі-часі сам по собі, його обов’язково супроводжувала або певна драматична дія, закарбована звичаями, обрядами (наприклад, колядування, весільні пісні, похоронні плачі), або, як сьогодні кажуть, “ролева гра”. До цього складного процесу додавалася вишивка, різьба, розпис на глиняних виробах. Звернемо увагу на те, що все це існувало у взаємодії і взаємодоповненні, та впливало на формування свідомості людей, їхнього національного образу світу, менталітету нації. Висмикнута колядка з різдвяної святодії втрачає свій смисл, красу, вона є повноцінною лише в комплексі з всіма іншими компонентами досконало відшліфованого звичаєвого дійства. Те саме можна сказати про веснянки, про обжинкові пісні, про весільний обряд. У фольклорі органічно закладена здатність (а точніше – необхідність) поєднання найрізноманітніших компонентів, які додають художньо-образної виразності, дають змогу цьому чи іншому образу якнайкраще передати глибинну сутність людського життя. Навіть ліричні пісні, які, здавалися б, найменше пов’язані зі звичаями і обрядами, поєднані з природою настільки органічно, як і повинно бути поєднане наше життя. Якщо комусь доводилося чути народну ліричну пісню виконану на природі, той не міг не вловити різниці з її звучанням в кам’яних стінах.

Художні моделі творів мистецтва і фольклору, крім спільного, мають свої відмінності. Художник вибирає в індивідуальних відносинах суб’єктів до дійсності те, що є важливим для багатьох людей, що є типовим для певних соціальних спільностей, для конкретної епохи, тобто щось “інтерсуб’єктивне” та “понадіндивідуальне” (терм. С.Раппопорта ). У фольклорі автором є сам народ, який, як відомо, протягом тисячоліть викристалізовував форми передачі духовних цінностей. Цей процес триває і сьогодні, оскільки кожне “оживлення” обряду, традиції, елементу звичаєвої культури вимагає втілення заданого змісту через неповторність особистих відчуттів виконавців. Діапазон можливих варіантів у фольклорній художній моделі надзвичайно великий, але всі вони спрямовані на те, щоб краще, повніше донести до “спостерігачів”, а також і до самих учасників, основну ідею того чи іншого дійства.

Узагальнюючи вищесказане, уточнимо, що для ефективності виховного впливу та розвитку художньо-образного мислення на інтегрованих уроках музики і народознавства, слід направляти діяльність дітей та вчителів на наступні дії:

  • впізнавати спільне і різне, зіставляти, бачити і відчувати єдність явищ, ознак життя і мистецтва;

  • проявляти свій власний творчий підхід у виконанні поставлених завдань.

  • навчити дітей висловлювати свої враження через порівняння з образами дійсності (зокрема, з явищами природи);

  • у своїх вра­женнях виявляти ціннісне відношення до образів дійсності і до образів мистецтва;

  • навчити дітей бачити переносний смисл (алегорія, мета­фора) художніх образів;

  • навчити дітей збагачувати свою мову метафоричними по­рівняннями, алегоріями, характеризувати свої відчуття, переживання через інші зрозумілі і доступні всім образи;

Теоретично було визначено, що шлях до розуміння художнього образу лежить через активізацію чуттєвого сприйняття (емпатію). Методика цього процесу, що відображена в літературі, наступна:

По-перше, важливим є відношення самого вчителя до фольклорного матеріалу застосовуючи який здійснює­ться інтеграція. Якщо це відношення індиферентне вчитель не зможе сформувати у дітей емоційно-естетичної зацікавленості до уроку.

По-друге, доцільно використовувати так зване “занурення” в художній образ. Правда, воно, у даному випадку, можливе тільки при синтезі музично­го матеріалу зі словом, драматургічним дійством, будь то обряд, традиційне свято, звичай, чи певна життєва ситуація, яка ство­рила пісню. Наприклад, історична пісня, дума не зацікавить суча­сну дитину без відтворення, своєрідного словесно-образного оживлення життєвої ситуації, яка породила цю думу. Щедрівка, колядка, вирвана з обряду не заіскриться всіма своїми барвами космічної магії та людської віри. І так у всьому.

По-третє, був використаний метод, який фактично став основним на уроках з фольклор­ним матеріалом. Це схоже на "театр одного актора" (термін І.Зязюна), де вчи­тель виступає і в ролі ведучого, і в ролі окремих дійових осіб, і виконавця пі­сень які органічно поєднані з контекстом уроку. Але на таких уроках в початковій школі є дуже важливим вміння вчителя залучити дітей до активної співучасті, а в окремих моментах і до співтворчості. Тому ми дали йому назву – “урок-образ”, саме він створює такі умови, щоб діти могли відчути глибину і поетичність певних художніх образів, пережити їх, і через пробуджену чуттє­вість осягнути їх. Безумовно, тут панують загальновідомі золоті принципи: від більш легкого, доступного до більш складного, послідовно і систематично.

Лише після того, як дитина повноцінно змогла сприйняти художні образи на рівні чуттєвості, інтуїції, вчитель може собі позволити розмірковування, співставлення, пояснення. І знову ж таки весь цей вербальний дискурсивний процес повинен бути максимально збагачений метафорами, алегоріями і всякого роду порівняннями. Саме завдяки образності, він повинен бути яскравим і доступни­м розумінню дитини початкових класів. Пригадаймо, - і дискурсивні, і “цілісні” струк­турно-образні інтелектуальні процеси створюють в результаті певну ідеальну модель дійсності, своєрідний образ світу. Ми повинні не протиставляти ці типи мислення, а поєднувати їх, створювати умови для їх взаємодоповнення і взаємо­збагачення.

Урок - образ вимагає наявності особливих навичок вчителя, які пов’язані з його педагогічною майстерністю. Методологічною основою цього процесу є ідеї К.Станіславського та концепція І.Зязюна про використання в роботі вчителя технологій театрального мистецтва. В роботі "Педагогічна майстерність як мистецька дія" театральне мистецтво у вимірах педагогіки, психології, естетики розглядається як засіб процесу формування художньо-образного мислення [ 18].

Так, аналізуючи досвід деяких відомих вчителів І.Зязюн пише: “Через образно-почуттєве мислення вчителя розвивається за допомогою постійного тренінгу образно-почуттєве мислення учня. Позитивні естетичні почуття стають спонукою (мотивом і мотивацією) педагогічної дії самих учнів…Причому, як і передбачав Станіславський, почуття з'являються позасвідомо, інтуїтивно, як результат тренінгу, як результат психофізичної дії” [18,с.23 ].

Те­атр - синтез багатьох мистецтв, зокрема живопису, архі­тектури, музики, вокалу, танку тощо. Саме цим театр подібний до фольклорного дійства, де все єдино, де є органічний синтез.

Досвід педагогічної діяльності показує, що вчителеві недостатні знання з основ наук і методик навчально-виховної роботи. Адже всі його знання і практичні уміння мо­жуть передаватись учням лише завдяки живому й безпосе­редньому спілкуванню з ними. Для багатьох учителів оче­видною є істина: відношення до них учні часто-густо пере­носять на предмет, який ними викладається. На цих відно­шеннях вибудовується складна й об'ємна піраміда навчан­ня і виховання, через них відбувається проникнення педа­гога в душевний світ учнів, щоб виробити у них первинні навички співтворців власної особистості. Саме ці взаємо­відношення, їх мистецькі, моральні, психологічні, техноло­гічні складники не завжди усвідомлюються педагогами як вартісний засіб удосконалення їхньої педагогічної діяль­ності. Багато чого у цьому відношенні педагог може почер­пнути з театральної педагогіки.

Педагогічне мистецтво нерідко ототожнюють з театром одного актора. Це цілком відповідає життєвим реаліям. То­му для педагога важливо усвідомити принципи театральної дії, її закони. В цьому може добре прислужитися театраль­но-педагогічна система К.Станіславського, яка розглядає органічну природу театральної творчості через природу людини-творця, актора. У ній вперше вирішується питання свідомого оволодіння підсвідомим, довільним процесом творчості, виявом таланту особистості в діяльності. Систе­ма К.Станіславського - не лише наука про акторську творчість, а й наука про те, як, спираючись на об'єктивні закони, вирощувати, розвивати, збагачувати різні здібнос­ті, і не лише сценічні. Вона - вагомий засіб підвищення в творчій діяльності «коефіцієнта корисної дії» всякого об­дарування.

Кожен, хто обирає педагогічну професію, стикається з тим, що в теорії педагогіки немає розділу, присвяченого розвиткові практичних умінь на підсвідомому рівні. Цьому якоюсь мірою може зарадити театральна педагогіка.

Аналіз педагогічних навчально-виховних дій таланови­тих учителів показує, що однією з важливих умов педаго­гічної сумісності є сила естетичних почуттів, сила пережи­вань педагога на рівні фахової і сугестивної дії. Чим яск­равіше переживання педагога на уроці, на лекції, на семінарському чи практичному занятті, тим біль­ше його самоствердження в досвіді учня, студента. Робота педагога - завжди творчість. Поза естетичними почуттями вона немислима. Тому розвиток почуттєвої сфери педаго­га, формування його естетичного досвіду - важливіший зі складників його педагогічної майстерності.

Педагогічну дію з театральною єднає їхня органічність, яка зумовлює процес творчості за законами самої природи. Це означає, що і актор, і педагог, як і в житті, повинні на­бути досвіду по-справжньому бачити, слухати, мислити, пе­реживати. а не уявлятися мислячими, діючими, здатними до переживання. Одначе в органічності приховується і відмінність між актором і педагогом, а отже, й між відповідними діями. Як­що перший повинен навчитися правильно сприймати, оціню­вати, знаходити рішення і впливати на оточуючі його суб'єк­ти в умовах художнього узагальнення, то другий, концент­руючи в собі акторсько-режисерські можливості, доводити результати своєї впливовості до художнього узагальнення. Якщо акторові доводиться на сцені по-новому навчатися всьому тому, що йому добре знайоме в житті, то педагого­ві необхідно навчатися бути природнім, самим собою з пог­либленим баченням життя через призму своєї професії.

За допомогою психофізіологічної установки учитель спроможний тримати безперервну лінію уваги образу, який зосереджує увагу учнів і об'єднує їх позитивними естетич­ними почуттями. Це допомагає переключати увагу вчителя з одного об'єкта на інший, не створюючи розривів, ніяких тріщин в цьому безперервно плинному процесі. Досить учителеві розірвати безперервну лінію уваги, як в утворену щілину віллється один з шкідливих об'єктів - першопри­чина знищення творчого самоствердження вчителя, а через нього і самоствердження учня.

Тримати безперервну лінію уваги образу надзвичайно важко, якщо вчитель не підготовився до виконання педаго­гічної дії, не розробив чітку партитуру уроку, не встановив чітко визначеної послідовності в чергуванні об'єктів і не збагнув тих причин, за допомогою яких увага образу перек­лючається з одного об'єкта на інший.

Отже, формування художньо-образного мислення засобами фольклору у дітей в початкових класах школи має свої особливості. Вони зумовлені:

  • загальними віковими особливостями дітей молодшого шкільного віку;

  • властивостями фольклору, як синтетичного явища, основаного на символічній художньо-поетичній образності;

  • педагогічними закономірностями формування художньо-образного мислення, які освітлені у відповідних дослідженнях і є підставою для мотивації шляхів т методів формування художньо-образного мислення засобами фольклору;

  • специфікою самого уроку музики, його широкими можливостями впливу на глибину емоційно-естетичного сприймання художніх образів фольклору;

  • відповідною своєрідністю комбінацій можливих поєднань, синтезів відомих методів та прийомів;

Специфіка уроку музики, його необмежені можливості інтеграції з матеріалом інших мистецьких (і не мистецьких) дисциплін дає підставу компонувати своєрідні уроки-образи. Такі уроки-образи дають можливість дітям осягнути ідею того чи іншого інтегрованого уроку (музики з народознавством) через активізацію художньо-образного мислення і одночасно розвивати музичні здібності, формувати необхідні співацькі вміння та навички, подавати передбачені програмою знання музичної грамоти, тощо.

Розділ 2. З ДОСВІДУ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО - МЕТОДИЧНОЇ

РОБОТИ