Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
конспект++з++психолог++.doc
Скачиваний:
11
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
608.77 Кб
Скачать

Тема 7. Мотивація

Мотив і мотивація.

Мотив і мотивація – поняття, що застосовуються для пояснення рушійних сил людської поведінки. Мотивація – сукупність психологічних чинників, що надають поведінці енергетичний імпульс та загальну спрямованість. Пояснити мотивацію поведінки – це відповісти на запитання: Чому? Навіщо? З якою метою? Який сенс?

Диспозиційна та ситуаційна мотивація.

Мотивація включає диспозиційні (внутрішні) та ситуаційні (зовнішні) чинники поведінки. До перших належать мотиви, потреби, цілі, наміри, бажання, інтереси, завдання тощо.

Чинники

Психологічний зміст чинників

Мотив (від франц. «спонукальна причина»)

Безпосереднє спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням потреб суб’єкта, що відповідає на запитання: «Заради чого вона здійснюється?»; сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, що викликають активність суб’єкта й що визначають її спрямованість. Приклад. Мотив може бути реалізацією актуальної (важливої) для особистості потреби: панувати, керувати (мотив власті), досягати успіхів (мотив досягнення), уникати невдач (мотив уникнення) тощо.

Потреба

Стан потреби організму, індивіда, особистості в чомусь, що є необхідним для їхнього нормального існування. Пов’язана зі станом незадоволення. Виокремлюють фізичні, органічні, матеріальні, духовні, соціальні потреби. Приклади.

Інтерес

Підвищена й позитивно забарвлена увага людини до певного об’єкту або явища, що сприяє задоволенню її пізнавальних та інших потреб. Приклад. Інтерес до музики або хореографії є рушійним механізмом їхнього пізнання.

Намір

Усвідомлене бажання, готовність щось зробити. Приклад.

Бажання

Переживання, що характеризується прагненням особистості досягнути певної мети. Приклад.

Мета (ціль)

Безпосередній результат, на який спрямована дія. Приклад.

Завдання

Мета, поставлена в конкретних умовах, що вимагає виконання, рішення. Приклад.

Ситуаційні (зовнішні) чинники мотивації – це умови та обставини діяльності, що мають назву стимулів. Приклад. Якщо поведінку та діяльність людина стимулює задоволення, яке отримано безпосередньо від них самих – це внутрішня мотивація, якщо ж вони стимульовані зовнішніми чинниками (заохочення, влада, слава, гроші, можливість покарання тощо) – це зовнішня мотивація. Приклади. На мотивацію конкретної дії, вчинку впливає певна сукупність внутрішніх і зовнішніх чинників. Приклад.

Параметри мотиваційної сфери (широта, гнучкість, ієрархічність).

Параметри

Психологічний зміст

Широта

Кількість і різноманітність мотивів, потреб, цілей.

Гнучкість

Здатність задовольняти ту саму потребу різними засобами.

Ієрархічність

Одні мотиви і цілі є більш потужними за інші, виникають та реалізуються частіше за них.

Мотивація і особистість (перетворення мотивів на риси особистості).

Упродовж життя різні мотиваційні фактори перетворюються на риси особистості. Вони в значній мірі забезпечують життєвий успіх.

У людей з мотивацією досягнення успіхів, згодом формується адекватна або трохи завищена самооцінка. Вони загалом впевнені у собі, емоційно стабільні, спроможні правильно оцінювати власні можливості, обирати оптимальний для себе фах. Люди, що орієнтовані на уникнення невдач, загалом не впевнені у собі, тривожні, мають занадто високу або занадто низьку самооцінку і обирають занадто легкі, або занадто важкі для себе професії. Приклад. З самооцінкою співвідноситься рівень домагань (максимальний успіх, на який розраховує людина у певній діяльності).

Мотивація афіліації (потреба у спілкуванні, перебуванні разом з іншими) формує почуття прихильності, вірності, товариськості, любові; мотивація знехтування – боязнь бути не прийнятим іншими людьми.

Мотивація влади – намагання людини мати владу над іншими (керувати людьми, примушувати їх діяти у відповідності із власними інтересами, приймати рішення замість них, завжди доводити їм власну правоту, встановлювати закони та правила, судити, надзирати, карати, зваблювати, привертати до себе увагу, мати послідовників тощо.

Мотивація дозволяє пояснювати причини вчинків. Знаючи їх можна передбачати поведінку.Пояснюючи мотиви поведінки, людина покладає відповідальність за неї або на внутрішні, або на зовнішні чинники. Локалізація чинників, з допомогою яких частіше за все пояснюється власна поведінка або поведінка оточуючих називається локусом контролю. Якщо при цьому переважають внутрішні чинники – у людини інтернальний, зовнішні – екстернальний локус контролю. Локус контролю – важлива індивідуальна ознака. Вона сприяє формуванню певних рис особистості, особливостей поведінки. Приклади.

Вивчення мотиваційної сфери особистості учнів на заняттях музикою та хореографією.

Матеріал для самостійної роботи. (Див. 19, с. 496 – 507).

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3 // вікова психологія

Предмет вікової психології.

Вікова психологія – це галузь психології , що вивчає закономірності етапів психічного розвитку та формування особистості у зв'язку з віком протягом онтогенезу людини. Її предметом є психологічні особливості людей різного віку, а також закони вікового перетворення їхньої психіки від народження до старості.

Вікова психологія досліджує і представляє у вигляді наукових фактів та теорій основні особливості психічного розвитку при переході людини від одного віку до іншого, розробляє детальні та розлогі психологічні характеристики представників кожного віку.

Однак вік у психології – це не кількість прожитих років, а особливості психології та поведінки, їхнє співвідношення. Дитина може поводитися як дорослий і навпаки. Тому розрізняють фізичний (біологічний) і психологічний вік. Психологічний вік виявляється як у розвитку пізнавальних процесів, так і в особливостях особистості (інтереси, судження, погляди, мотиви поведінки тощо).

Вікова психологія – це підґрунтя длявстановлення вікових норм в інтелектуальному та особистісному розвитку. Норма – це те, що притаманно більшості людей певного віку. Однак індивідуальність конкретної людини завжди ширше і багатше стереотипних уявлень, пов’язаних з поняттям норми. Тому питання про «нормальність» людини не слід абсолютизувати. Вікові зміни психіки бувають:

1. Еволюційними (порівняно повільними) Приклад: розвиток інтелекту у шкільні роки.

2. Революційними (швидкими, займають короткий проміжок часу). Приклад: психологічні кризи різного віку.

3. Ситуаційними (пов’язаними з певними обставинами, що змінюються). Приклад: розвиток музичної майстерності під впливом інтенсивного тренування. Якщо людина перестає тренуватися, майстерність може зникати.

Еволюційні і революційні зміни є сталими і незворотними, ситуативні – потребують закріплення шляхом тренування.

Розділи вікової психології. Вікова періодизація.

Розділи вікової психології тісно пов’язані з прийнятою у вітчизняній психології віковою періодизацією:

Віковий період

Особливості психічного розвитку

Розділ вікової психології, що вивчає означений період

1. Фаза новонародженості

(1 – 2 місяці)

Створюються передумови становлення особистості. Перша вікова криза, пов’язана з різкою зміною ситуації розвитку (від біологічного до соціального). Утворення зв'язку «дитина – дорослий»: з’являється позитивна емоційна реакція дитини на дорослу людину (комплекс оживлення), починається утворення потреби у спілкуванні.

Психологія дитинства

2. Стадія немовляти (до 12 – 14 місяців)

За умови правильного догляду і піклування у дитини виникає потреба у спілкуванні, яке стає її провідною діяльністю. Спілкування є безпосередньо емоційним (обмін емоціями з дорослими), оскільки дитина ще не володіє мовою.

- // -

3. Перехід до раннього дитинства (1 – 3 роки)

Різке зростання незалежності дитини від дорослого. Вона оволодіває ходінням та предметними діями, стає більш активною. Розвиваються пізнання, спілкування, навички самообслуговування. Зароджується самосвідомість, з’являється «Я». Якщо дорослі не надають дитині належної свободи і самостійності, виникає психологічна криза («Я сам!»).

- // -

4. Дошкільне дитинство (3 – 6 років)

Дитина орієнтується на дорослого як на зразок, діє «як дорослий» під час сюжетно-рольових ігор. Первинне самопізнання, перші спроби саморегуляції поведінки. На основі гри формується готовність дитини до навчання в школі.

- // -

5. Молодше шкільне дитинство (7 – 10 років )

Головна потреба – набуття нового соціального становища (роль учня), реалізація суспільно значущої діяльності (навчання). Навчальна діяльність є провідною і веде за собою розвиток особистості. Вчитель стає головним зі значущих дорослих, дитина намагається йому наслідувати. Неготовність дитини до школи, а також конфліктні стосунки із вчителем та однокласниками можуть створити передумови для психологічної кризи.

- // -

6. Підлітковий вік (11 – 14 років)

Завершення дитинства, початок переходу до дорослості. «Друге народження особистості». Критичний період у психічному розвитку людини. У підлітка виникає «почуття дорослості»: він не хоче, щоб його вважали дитиною, претендує на роль дорослого. Протиставляє себе дорослим, відокремлюється від їхнього світу, активно намагається пізнати себе та інших людей. Переходить від некритичного сприйняття і засвоєння оцінок себе дорослими до самооцінки. Провідною діяльністю стає спілкування з однолітками. Його успішність критично впливає на самооцінку. Підкреслене прагнення до «норми», хворобливі переживання власної невідповідності «віковим стандартам» (інтелект, фізична сила, зріст, статевий розвиток тощо). Бажання бути «таким як всі» і одночасно відрізнятися від інших.

Психологія підлітка

7.Старший

підлітковий вік (15 – 17 років)

Потреба зайняти місце у дорослому світі, обрати напрям професійного становлення, підготуватися до професійної діяльності. Підвищення інтересу до навчання. Домінує професійно орієнтована навчальна діяльність. Підліток активно пізнає себе, формує світогляд, розмірковує над глобальними проблеми (сенс життя, безсмертя, майбутнє людства тощо). Ставлення до дорослого як до ідеалу. Потреба у відвертому, неформальному спілкуванні з дорослими. Підвищена потреба у самоствердженні, пізнанні власних можливостей. Дружба, любов, почуття самітності. Диференціація почуття дорослості (жіноча//чоловіча дорослість), інтенсивний розвиток статевої ідентифікації.

- // -

8. Перехід до юності (17 – 18 років)

Самостійне прийняття і реалізація життєво важливих рішень, що впливають на побудову власне життя, вибір професії, самоствердження у творчості тощо.

- // -

9. Юнацький вік (18 – 23 роки)

Реальний вступ у світ дорослих. Свідомий саморозвиток, активне самовдосконалення.

Психологія юності

10. Молодість (24 – 30 років)

Початковий період зрілості. Час пошуків себе, вироблення індивідуальності. Усвідомлення себе як дорослої людини з усіма правами та обов’язками, формування реального уявлення про майбутнє життя. Зустріч з майбутнім подружжям, одруження. Спеціалізація в обраній професії, набуття майстерності, можлива зміна професій.

Психологія зрілого віку

11. Перехід до розквіту (близько 30 років)

Психологічна криза, якщо уявлення людини про життя розходяться з дійсністю. Усвідомлення помилок у попередні періоди.

- // -

12. Розквіт (31 – 41 років)

«Золотий вік людини» Період найвищої працездатності й віддачі. Людина стає повноцінним фахівцем, сім’янином, досягає вершин творчості.

- // -

13. Зрілість (40 – 55 років)

Людина досягає вершин професійної майстерності, певного становища в суспільстві, накопичує великий обсяг знань, життєвий досвід. Виникає потреба передати їх учням. Постає питання про сенс життя у формі підбиття підсумків прожитого. Можлива психологічна криза, пов’язана зі змінами соціальної ситуації та віковою перебудовою організму.

- // -

14. Старість: похилий вік (55- 75 років); старечний вік (75 – 90 років); довголіття (понад 90 років)

Передання молоді набутого досвіду. Виявляються потреби в колективному спілкуванні, у повазі до себе, у самоствердженні. Провідною стає діяльність самообслуговування. Вихід на пенсію може викликати кризові явища фізіологічного та психологічного характеру. Старість може бути календарною, біологічною та психологічною. Різні види старості у конкретної людини можуть не збігатися.

Геронтопсихологія

Важливу роль в процесі онтогенезу відіграє домінуючий вид діяльності: діяльність, що якнайкраще сприяє психічному розвитку дитини в певний період її життя. Домінуючими у різні періоди можуть бути гра (дошкільне дитинство), навчання (молодший шкільний вік), спілкування (підлітковий вік), праця (юнацький вік). Певному віку можуть бути притаманні два домінуючи види діяльності. Приклад. Молодший шкільний вік: навчальна та ігрова діяльність; юнацький: навчання та праця.

Завдання вікової психології.

Завданнями сучасної вікової психології є:

1. Створення методологічної бази для контролю за ходом, змістовою повноцінністю і умовами психічного розвитку людини.

2. Організація оптимальних умов для означеного розвитку.

3. Надання психологічної допомоги з метою вирішення психологічних проблем людей різного віку.

Методи дослідження у віковій психології.

Вікова психологія використовує методи психологічного дослідження, про які ішлося у відповідній лекції із загальної психології (див. матеріали першого семестру). Значна кількість досліджень у віковій психології будується на базі методу поперечних зрізів: шляхом порівняння властивостей вибірок (груп досліджуваних), що відрізняються за віком. Приклад. Здійснюються також поздовжні зрізи: розвиток тих, чи інших психологічних властивостей відслідковується на тій самій вибірці протягом достатньо довгого часу. Приклад.

Закономірності психічного розвитку людини. Поняття про сенситивні періоди.

До основних закономірностей психічного розвитку людини належать:

1.Неравномірність розвитку. Розвиток окремих психологічних процесів і функцій проходить нерівномірно. На кожному етапі певні психічні функції виступають як провідні, інші розвиваються менш помітно. Так, у юнацькому віці провідною пізнавальною функцією є пам’ять, що дозволяє людині саме у цей період успішно опановувати різні сфери науки, мистецтва, техніки тощо.

Нерівномірність розвитку призводить до того, що в одних людей музичні або хореографічні здібності на початковому етапі розвиваються більш швидко, ніж у інших (явище «вундеркіндів»), але згодом, ті хто відставав можуть не тільки наздогнати, але й випередити, тих, хто вважався лідерами. Тому більшість вундеркіндів (приблизно 75%) не стають видатними майстрами своєї справи.

Існують оптимальні терміни для розвитку певних властивостей особистості. Їх називають сензитивними періодами (періоди найбільшої вікової чутливості для розвитку конкретних властивостей особистості). Так, для розвитку музичних здібностей це дошкільне дитинство, мовлення: 1 – 8/9 років. Якщо сензитивний період не використати належним чином, розвиток відповідної властивості або ускладнюється, або стає взагалі неможливим. Приклад: «діти-мауглі», в яких пропущена низка сензитивних періодів не можуть стати «нормальними людьми».

2. Інтеграція психіки. В основі розвитку психіки лежить повторюваність певних ситуативних станів. Поступово ці стані переходять у сталі властивості особистості. Приклад: повторюваність переживання радості призводить до формування оптимізму як риси характеру.

3. Пластичність психіки і можливість компенсації одних властивостей іншими. Якщо певні властивості або розвинені недостатньо, або відсутні, вони можуть компенсуватися підвищеним розвитком інших. Приклад: на тлі серйозних вад зору може розвиватися підвищена чутливість до музичних звуків.

Фактори психічного розвитку особистості.

Історія розвитку людини як виду (homo sapiens), тобто її філогенез, впливає на індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами – біологічним (спадковість) і соціальним (спілкування, навчання, виховання, трудова діяльність). Тому психічний розвиток індивіда, формування особистості є біологічно і соціально зумовленим процесом. Спадковість має своїм джерелом генетичний апарат людини. У свою чергу, характер спілкування, навчання, виховання, трудової діяльності детерміновані приналежністю людини до певної нації, суспільства, культури. Провідним фактором розвитку є соціальний, але розвиток неможливий і без наявності біологічних передумов (задатків).

Становлення людського організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі (сукупність генів). Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних та фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо. Людські задатки – це природні потенції виникнення, розвитку і функціонування психічних властивостей особистості. Задатки реалізуються в психічних властивостях тільки в процесі соціалізації людини (включення в суспільство). Приклад: психічні особливості однояйцевих близнюків, які виховувалися в різних умовах можуть помітно відрізнятися. Важливим фактором, що впливає на психічний розвиток людини є також її власна активність. Приклад.

Рушійні сили психічного розвитку особистості.

Зовнішні чинники впливають на розвиток особистості не прямо, безпосереднє, а через внутрішні умови. Головний механізм розвитку – інтеріоризація (перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішні розумові). Відбувається і протилежний процес – екстеріоризація (перехід внутрішнього у зовнішній план діяльності). Приклади.

Рушійними силами розвитку можуть бути розгортання певних програм, що записані в генетичному коді, цілі, які дорослі ставлять у навчанні та вихованні дитини, її власні потреби тощо. Але найбільш універсальним джерелом психічного розвитку особистості є суперечності між його зовнішніми і внутрішніми факторами, які у кожному віці набувають свого змісту, форм виявлення і способів подолання. Ці протиріччя можуть не усвідомлюватися на початкових етапах життя, але у подальшому фіксуються самосвідомістю і переживаються особистістю як невдоволення собою, прагнення до самовдосконалення.

Види суперечностей вікового розвитку дитини:

1. Між психологічними потребами дитини і можливостями їхнього задоволення. Приклад.

2. Між новими фізичними і духовними можливостями дитини і існуючим ставленням до неї з боку дорослих. Приклад.

3. Між вимогами з боку суспільства, дорослих та рівнем психічного розвитку дитини. Приклад.

4. Між вимогами дорослих і бажаннями дитини. Приклад.

5. Між знаннями та вчинками, свідомістю та поведінкою дитини. Приклад.

Суперечності виникають під час переходу дитини від одного вікового періоду до іншого і виявляються у формі негативізму, протидіяння вимогам дорослих, конфліктів, якщо ті заважають її розвитку: не помічають нових можливостей дитини, її незадоволення способом життя, який вона вже переросла. Вікові кризи.

Суперечності можуть призводити до виникнення вікових криз. Вікові кризи – це відносно нетривалі періоди, що характеризуються різкими психічними змінами. Вони необхідні для нормального, поступального розвитку особистості. Форма, тривалість та гострота протікання криз суттєво відрізняються в залежності від індивідуально типових особливостей дитини, умов її виховання, типу сім’ї, суспільства тощо. Приклади: криза трьох років; криза молодшого шкільного віку, криза підліткового віку.

Криза трьох років(«я сам!»).

У цьому віці дитина втрачає відчуття повного злиття з оточуючим, вперше відчуває власне існування і стверджує себе як незалежна особистість. Особистість вступає в той період, коли потреба в утвердженні та завоюванні своєї самостійності призводить до цілої низки конфліктів. Передусім це протиставлення себе оточуючим, яке здебільшого має негативний характер. Найчастіше дитина не має на меті нічого поганого – вона лише бажає випробувати власну незалежність, відчути власне існування. Вона намагається у такий спосіб пізнати власні можливості. Це період, коли в психічному світі особистості закладаються моральні норми і комплекси, які в подальшому можуть перейти в стійкі особливості особистості. На цьому етапі вирішального значення набуває характер взаємин дитини з дорослими. Оскільки в дитини ще немає адекватного знання про себе й ставлення до себе, вона стихійно приймає ставлення до неї батьків. Якщо вони постійно і необґрунтовано захвалюють дитину, в неї формується висока й некритична самооцінка. Якщо ними підкреслюються негативні моменти в поведінці та діях дитини (часом уявних, бо деякі батьки висувають явно завищені вимоги й обурюються, що дитина їм не відповідає), невіра в її сили і можливості можуть призвести до негативного ставлення до себе, до пригнічення активності та небажання прагнути кращого. Для її подолання бажане втручання психолога.

Криза молодшого шкільного віку.

Виокремлюють два види цієї кризи. Перша або «мала» криза (6-7 років) пов’язана з початком шкільного навчання, переходом від дошкільного до шкільного віку. Друга - «велика» криза, - може тривати упродовж усього терміну навчання в молодшій школі (до 10-11 років).

Причинами кризи є труднощі, пов’язані зі вступом до школи. Це необхідність відповідати статусу школяра, виконуючи відповідні обов’язки; регулювати власну поведінку на уроках та в позаурочний час; підтримувати належні стосунки із вчителем; адаптуватися до класного колективу тощо.

Ознаками кризи можуть бути утруднення в навчальній діяльності, порушення стосунків із вчителем та однолітками, постійні порушення дисципліни, стійке небажання відвідувати школу тощо. Ці явища можуть бути симптомами «психогенної шкільної дезадаптації» (ПШД), тобто психічного розладу, викликаного постійним переживанням негативних емоцій, стресів, пов’язаних із навчанням у школі. Для її подолання бажане втручання психолога. ПШД може виникати і пізніше, в підлітковому віці, коли її випадки фіксуються навіть частіше, ніж у молодшому шкільному віці.

Криза підліткового віку.

У цьому віці проходять швидкі зміни, пов’язані із ростом організму. Часто-густо підлітки попадають у залежність від власного нестабільного фізичного стану і починають нервувати, обвинувачуючи себе у неспроможності контролювати ситуацію. Ці викликає постійну психічну напругу, на тлі якої будь-які зовнішні труднощі можуть сприйматися занадто драматично.

Зрозуміло, що глибока невдоволеність собою, яка сприяє виникненню гострої психологічної кризи, може бути пов’язана з різними чинниками. Це, насамперед, невідповідність колишніх позитивних уявлень про себе сьогоднішньому образу. У підлітка швидко розвивається здібність до психологічної рефлексії, тобто процесу самопізнання, усвідомлення внутрішніх психічних актів та станів (від лат. «рефлексио» - звернений назад). Він вельми критично оцінює як оточуючих, так, насамперед, і самого себе. Оскільки результати оцінювання занадто часто виявляються незадовільними (підлітка не влаштовують ані власна зовнішність, ані здібності, ані наявна сила волі, ані успіхи в навчанні, а, головне, стосунки з однолітками) це поглиблює кризовий стан.

Бажаючи якомога скоріше стати дорослим, підлітки намагаються порушити різні табу. Вони експериментують зі споживанням алкоголю, наркотиків, розглядаючи це як самоствердження. Підліток переконує себе, що він «сильний» і в будь який момент може відмовитися від шкідливих звичок. Для багатьох це кінець-кінцем призводить до психологічної, а потім і фізичної залежності, яка, у свою чергу, спричиняє виникнення напруги, тривоги, дратівливості, нездатності стимулювати себе у інший посіб.

Підлітки також виявляють підвищений інтерес до сексу, який може значно випереджати реальні фізіологічні потреби. У підсумку велика кількість з них на ґрунті невдалого сексуального досвіду отримують невротичні розлади, які важко подолати у дорослому житті. Самоствердження за рахунок сексу може також призводити до безладних сексуальних контактів. Сьогодні непоодинокі випадки вагітності, венеричних захворювань та СНІДу серед підлітків.

Вихід із психологічної кризи підліток частіше за все знаходить у безглуздій протидії дорослим (вчителі, батьки), намаганні вчиняти наперекір їхнім бажанням та вимогам. В його поведінці виявляються негативізм, брутальність, агресивність або, навпаки, замкненість, намагання уникнути контактів з оточуючими. «Безкризовий» розвиток у цей період є вкрай рідкісним явищем. Частіше за все він або здається таким (згладжена форма), або просто дещо зміщений у часі. Підліткова криза відрізняється від інших порівняно великою тривалістю. Дорослі повинні правильно розуміти психологічні проблеми підлітків і максимально допомагати у їхньому подоланні. При цьому бажана допомога психолога. Незважаючи на всі складності, підліткова криза, як і попередні, є абсолютно нормальним явищем з огляду на розвиток особистості.

Розвиток та навчання. Рівень актуального та зона найближчого розвитку дитини.

В психологічній науці на початку минулого століття склалися два класичні погляди на проблему співвідношення навчання та розвитку дитини. Перший був висунутий Ж.П’яже . Цей вчений вважав, що розвиток проходить ніби «сам собою», а навчання лише «пристосовується» до нього. Прибічником другого був Л.С.Виготський. Він стверджував, що ведуча роль належить навчанню, яке «веде за собою» розвиток.

Психічний розвиток дитини, за Виготським, здійснюється у співпраці з дорослими, які передають їй знання про предмети та їхнє використання у суспільстві, тобто навчають дитину. Виготський розробляє концепцію про рівень актуального та зону найближчого розвитку дитини. Він вважав, що стан розумового розвитку дитини можна визначити по двох рівнях. Перший – рівень актуального розвитку (розумові завдання, які дитина може виконати самостійно), другий – зона найближчого розвитку (завдання, які вона може виконати за допомогою дорослого).

На підставі досліджень Виготський встановив, що розвиток інтелекту дитини, проходить через зону найближчого розвитку і лише потім переходить на рівень актуального розвитку. В школі дитина навчається тому, що може зробити у співпраці з вчителем, під його керівництвом, при цьому головною формою навчання є наслідування у широкому сенсі. Тому зона найближчого розвитку є визначальною відносно навчання і розвитку, і те, що дитина сьогодні може робити в цій зоні, тобто в співпраці, завтра зуміє зробити самостійно, отже – перейде на рівень актуального розвитку. Виготський обґрунтував можливість і необхідність розвиваючого навчання, головна мета якого – не передача знань у готовому вигляді, а психічний розвиток дитини в процесі їхнього надбання. Приклади.

Психологічна готовність дитини до школи.

Для того, щоб шкільне навчання було успішним треба визначити психологічну готовності дитини до школи. Існують чотири основних її види: мотиваційна, розумова, емоційно-вольова, готовність до спілкування з однолітками та дорослими.

Вид готовності

Психологічні критерії

Мотиваційна

Бажання вчитися, активно пізнавати оточуючий світ, зайняти нову соціальну позицію (позицію школяра); правильні уявлення про школу, про майбутню навчальну діяльність. Приклад.

Розумова

Рівень знань дитини про оточуючий світ; рівень розвитку пізнавальної діяльності (увага, сприймання, пам’ять, уява, мислення, мовлення); наявність передумов для формування навчальної діяльності (вміння прийняти завдання, інструкції, самостійно керуватися ними , виконувати правила); ступень володіння деякими елементарними навичками (звуковий аналіз слова, навички читання, рахування, підготовленість руки до письма тощо). Приклад.

Емоційно-вольова

Вміння регулювати власну поведінку, долати посильні труднощі у навчанні та поведінці; адекватно оцінювати власну роботу; правильно реагувати на оцінювання виконаного завдання дорослими; ступінь довільності психічних процесів; вміння працювати у необхідному темпі; навички самостійності; володіння елементарними правилами поведінки. Приклад.

До спілкування з однолітками та дорослими

Вміння будувати відносини з оточуючими людьми, узгоджувати з ним власні інтереси та бажання, приймати участь у спільних іграх та інших видах діяльності. Приклад.