3. Етнографічні особливості Поділля

3.1 Етнотип подолян, подільський говір

Подоляни — українці, населення Поділля. Поділля було відоме в літописах як Пониззя або Русь дольна. За часів Русі, Поділля належало до руських князів і народ його були русини. В 14-15 ст. на цих територіях існувало Подільське князівство, ще пізніше Поділля війшло в історію як Подільська земля, Подільське воєводство та Подільська губернія. Територія Поділля простягалася від Покуття до Чорного моря. Від Дністра до впадіння р. Буг в Дніпро (по сучасне місто Очаків). Столицею Поділля був Кам'янець-Подільський. Вирізняли також Західне Поділля та Східне Поділля (Брацлавщина), або також власне Поділля, Побужжя, Побережжя.

Волосся подоляни мали кольору льону, очі — блакитні.

Подільський говір — говір української мови. Належить до групи волинсько-подільських говорів південно-західного наріччя. Подільський говір неоднорідний, сформований під сильним впливом говорів південно-західного наріччя (наддністрянським, покутсько-буковинським, волинським) і меншим впливом південно-східного наріччя (середньонаддніпрянським і степовим).

Подільський говір поширений на території історичного Поділля. А саме: Хмельницька область, південні райони; Вінницька область, південні райони; Черкаська область, південно-західні райони; Кіровоградська область, західні райони; Миколаївська область, північно-західні райони; Одеська область, північно-західні райони.

На заході річкою Збруч подільський говір межує з наддністрянським. Наддністрянський говір від подільського відмежовується ізоглосами явищ (першими при протиставленні подаються риси подільського говору, другими — наддністрянського): голосний звук на місці давнього ятя в іменнику відро: відро — видро; наявність і відсутність приставного голосного звука в дієслові іржати: іржати — ржати і іржати; голосні звуки о і е після шиплячих приголосних: шостий, вчора — шестий, вчера; голосні звуки на місці давнього носового ę в числівнику десять: десять і десіть — десіть; голосні звуки на місці давнього носового ę в кінцевому складі: ягня — ягнє; перехід голосного а після м'яких приголосних в е та і: фасоля — фасоле і фасолі; звукова будова іменника цвях: цьвях — цьвих і цьвех; звукова будова іменника коцюба: коцюба і коцюба — кацюба; звукова будова іменника зозуля: зузуля і зазуля — зазулє і зазулі; звукова будова іменника золото: золото — злото і золото; звукова будова іменника війт: ві'йт — віт; звукова будова дієслова мандрувати: вандрувати — мандрувати; звукова будова іменника граната: граната — граната звукова будова іменника гадюка: гадюка — гадюга (з проривним другим г) і гадюка; словотвірна будова іменників — назв листя картоплі, буряків: картоплиння, бараболиння, бурачиння — бараболянка, бурачанка; форма орудного відмінка множнини іменника гість: гістьми і гостями та гостями — гостема і гостіма; форма називного відмінка складених числівників: два з половиною, три з половиною — півтретя, півчверта; форма називного відмінка числівника дев'яносто: дев'яносто і девиносто — дев'ядесет, дев'їдесет, деведесєт; форма називного відмінка числівника двісті: двісті і двіста — деїста; форми 1-ї і 2-ї особи однини теперішнього часу від дієслова лити: ляю, ляєш — лею, леєш; особові форми дієслів II дієвідміни теперішнього часу з основою на губний приголосний: люблять, ловлять — люб'ять, лов'ять; сполучник що: шо — же і шо; сполучник щоб: шоб — жеби і жиби; поширення словосполучень: взяв ножа, перекинув воза і взяв ніж, перекинув віз — взєв ніж, перекинув віз; поширення конструкцій: у хлопця нема грошей — хлопец не має грошей і у хлопцє нема грошей; вживання слів: на позначення будівлі для свійських тварин: хлів і обора — стайне; кварти пити воду: кварта — горне і банячок; скатерті: скатерка і обрус — обрус; воза для зерна, картоплі: бестарка — ґара; райдуги: райдуга — дуга; господині: хазяйка і господиня — ґосподине і ґаздинє; вагітної жінки: бережена, груба і вагітна — груба і вагітна; короткозорої людини: близорукий і короткозорий — короткозорий; почекати: почекати і підождати — зачекати; захворіти: занедужати і заслабнути — заслабнути; кумкають (про жаб): квакають — рахкают; вигуки, якими кличуть коней: ксьов-ксьов і цонь-цонь — цісь-цьов.

Говірки: західноподільська говірка (спільні риси з наддністрянськими говірками); східноподільська говірка (спільні риси з середньонаддніпрянськими та степовими говірками); північноподільська говірка (спільні риси з волинськими говірками); південноподільська говірка (спільні риси з покутсько-буковинськими говірками).

Фонетика: повне або часткове нерозрізнення ненаголошиних голосних и та о (сеилó, силó, шерóкий, тоуб’í, туб’í, доуп’íк, дуп’íк); відсутність переходу в е, і після м’яких приголосних (лише в західноподільських говірках спостерігається перезвук а>е) (з’ат’, вз’аў, йагн’á); твердість p перед голосними (бурáк, радóк, расни́й, зорá, говору); твердість у південноподіліських говірках кінцевого ц (хлóпеиц, м’íс’ац); твердість передньоязикових приголосних т, д, н, с, з, л перед і, що походить з давнього о (ніс, сік, стіл, лій); наявність вставних л’, н’ після губних приголосних (рипл’áх, здорóўл’а, жáбл’ачий, корóўл’ачий, мн’áсо, мн’áта); перехід в у м у сполуці вн (р’íмний, дамнó); наявність протетичних приголосних в та г перед голосними (Гóс’ін’, вóс’ін’, горáти, ворáти, вор’íх, вóстрий, гострий); стягнення подвоєних приголосних (нас’íн’а, кор’íн’а, жит’á); твердість приголосного т у дієсловах 3-ї особи однини і мнножини теперішнього часу і 2-ї особи множини наказавого способу (рóбит, нóсит, рóбл’ат, нóс’ат, роб’íт, нос’íт); відсутність переходу зубних приголосних у шиплячі в дієслівних формах (хóд’у, нóс’у, крýт’у, вóд’у)

Лексика має багато спільного з сусідніми говорами. У його межах закінчуються ізоглоси ряду лексем, поширених у більшості говорів південно-західного наріччя (най ‘хай, нехай’, когýт ‘півень’, т’ічки́ (т’ічóк) ‘пасіка’, р’íшча ‘хмиз’, клáн’а ‘півкола’, комар’í ‘мурашки’, а-сá ‘вигук, яким відганяють свиней’, а-рйá ‘вигук, яким відганяють овець’, та ін.) а також у зворотному напрямі з південного сходу на південний захід (завóд’ат ‘виють (про вовків)’, чорногýз ‘лелека’, шматóк ‘кусок’). У південноподільських говірках є деякі запозичення зі східнороманьських мов (папшóйа ‘кукурудза’, бурдéй ‘землянка’ та ін.)

Морфологія: відмінювання іменників м’якої та мішаної груп за зразком твердої групи (кон’óв’і, товáришов’і, кон’óм, товáришом, зеимл’óйу, долóн’ойу, грýшойу, пóл’ом); у західноподільських говірках іменники жіночого роду в орудному відмінку однини мають закінчення -еў або -оў, -ом (землéў, душéў, зеимл’óў, душóў, зеимл’óм, душóм); наявність у південноподільських говірках флексій -и у формі род. в. одн. іменників III відміни (сóли, смéрти) та -ох у формі місц. в. іменників сіни, груди (у с’íн’ох, у грýд’ох); усічення закінчень прикметників та присвійних займенників ж. р. в дав. і місц. в. одн. (зеилéн’і трав’í, на зеилéн’і трав’í, нáш’і бригáд’і, у нáш’і бригáд’і); відсутність розрізнення твердих і м’яких основ прикметників (си́ний, дивний); творення форм вищого ступеня прикметників за допомогою суффіксу –ішч (добр’íшчий, син’íшчий, чеивон’íшчий); творення майбутнього часу дієслів недоконаного виду аналітичними і синтетичними способами (роби́тиму, бýду роби́ти і бýду роби ́ў); поширення у західноподільських говірках дієслівної складеної форми минулого часу (роби́ли-смо, роби́ли-сте); препозитивне вживання у західноподільських говірках частки с (де с’а ти д’íла). Синтаксис: поширення словосполучень типу п’ішóу за водóйу, п’ішóў води́ (у західноподільській та південноподілській говірках), п’ісл’а (пóсл’а), об’íду та ін.