Характеристика принципу поступовості

Цей принцип передбачає:

1. Розширення арсеналу рухових умінь і навиків та спеціальних знань; 2. Неухильне підвищення рівня розвитку фізичних якостей.

Орієнтація на цей дидактичний принцип при побудові процесу фізичного вдосконалення не є наскрізною (від початку до кінця), бо ж обов’язково настане такий момент коли подальше підвищення навантажень стає не тільки недоцільним, а й шкідливим. З цього моменту на перший план виходить завдання підтримувати досягнутий рівень фізичної працездатності і якомога більше гальмувати його зниження у зв’язку із віковими змінами в організмі людини.

Принцип міцності засвоєння навчального матеріалу

Стосовно фізичного вдосконалення цей принцип треба інтерпретувати в двох аспектах:

• забезпечити міцне запам’ятовування навчального матеріалу;

• забезпечити надійність сформованих рухових навиків.

1. Сформувати установку на запам’ятовування і показати шляхи використання призначеного для запам’ятовування матеріалу в наступній діяльності.

2. Навчити прийомам запам’ятовування рухових дій.

Існують такі основні прийоми запам’ятовування:

а) Повторення, яке може бути моторним (практичне виконання рухів) та ідеомоторним (виконання рухів подумки). б) Кодування – переведення кінестезичних відчуттів у словесні образи, які можуть бути і досить далекими від суті рухової дії (“ міст ”, “ ластівка ”).

в) Уява. Це асоціація (поєднання) об’єкта, що вивчається із іншим, добре відомим об’єктом.

3. Оптимізувати кількість інформації, що запам’ятовується, і темп її сприйняття.

4. Урізноманітнювати форми роботи учнів з навчальним матеріалом.

5. Забезпечити яскраву, образну подачу матеріалу і високий позитивний фон його сприйняття.

6. Забезпечити оптимальний рівень розвитку фізичних якостей.

7. Запам’ятовувати рухову дію в умовах утоми.

8. Формувати навики психічної саморегуляції.

9. Формувати навики узагальнених дій.

5. Методи фізичного виховання

Отже, що таке метод? Метод – це спосіб вирішення педагогічного завдання за допомогою обраних для цього засобів. Із ним тісно пов’язаний і такий спеціальний термін як “методичний прийом”. Це не що інше, як окрема варіація вирішення педагогічного завдання в рамках даного методу. Методів, що використовуються в фізичному вихованні, не так уже й багато, а ось прийомів може бути безліч. Сукупність же методів і методичних прийомів, що застосовуються в певній галузі знань, називають методикою. Усе розмаїття методів фізичного виховання можна поділити на чотири групи: - методи організації навчально-виховної роботи; - методи виховання; - методи навчання і методи розвитку фізичних якостей; - методи контролю і самоконтролю за ходом і результатами навчально-виховного процесу. На заняттях з фізичного виховання застосовують чотири основних методи організації діяльності: фронтальний, груповий, індивідуальний і станційний. Отже, фронтальний метод. Характерною ознакою його є спрямованість роботи всіх присутніх на занятті на виконання лише одного завдання. Може бути три варіанти такої односпрямованої роботи: коли всі працюють одночасно, коли окремі частини колективу працюють позмінно і коли завдання виконують один за одним (потоком). Груповий метод. Характерною ознакою його є спрямованість роботи на вирішення кількох завдань одразу. Це одночасно є і його позитивним аспектом, але використання цього позитивного можливе лише за наявності хорошої дисципліни і добре підготовлених помічників-груповодів. Індивідуальний метод. Характерна його ознака та, що кожен виконує своє, індивідуальне завдання. І великою перевагою цього методу, порівняно з фронтальним і груповим, є можливість дозувати навантаження точно у відповідності з індивідуальними можливостями. Станційний метод. Він має певну схожість із трьома вище описаними методами, бо об’єднує в собі переваги і фронтального, і групового, й індивідуального. І справді, керування здійснюється майже так, як при фронтальному методі, на кожній станції виконується своє окреме завдання, як при груповому методі, і навантаження строго індивідуальне, як при індивідуальному методі. Під методами виховання розуміють ті способи, що сприяють формуванню майбутнього громадянина як етичної істоти, тобто істоти, що здатна інтереси свого “ его ” (свого “Я”) узгоджувати з інтересами інших членів суспільства і з інтересами суспільства в цілому, а також готують підґрунтя до самовиховання, як вищої форми етичного сходження людини. Методи виховання можна поділити на три підгрупи: методи переконання; методи формування досвіду громадського поводження; методи стимулювання поведінки і діяльності. Методи переконання зорієнтовані на таку властивість людини як наслідування (прагнення бути схожим на свого учителя, героя, кумира і т.д.) і на її розум. Існують такі основні методи переконання: бесіда, лекція, диспут, особистий приклад педагога (учителя). Та знати і розуміти – це одне, а чинити відповідно до своїх переконань – це інше. Останнє вимагає неабиякої волі, а інколи і великої мужності. І першому, і другому сприяє звичка, бо ж наше поводження значною мірою умовно-рефлекторне. Недаремно ж сказано: посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю. І, таким чином, треба не тільки переконувати, а й привчати. До основних методів привчання, або іншими словами, формування досвіду громадського поводження, належать: педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, створення виховних ситуацій. Але, як відомо, в кожній людині, є програма забезпечення цілісності свого “Я”, яка постійно реалізується у вигляді так званого інстинкту самозбереження, і відповідно до неї людина прагне до здійснення перш за все своїх інтересів навіть і за рахунок знищення собі подібних. Такий крайній індивідуалізм, безперечно, шкідливий для суспільства, і треба навчати людину переборювати його, використовуючи для цього як батіг, так і пряник. І саме для досягнення цієї мети й існують методи стимулювання виправданих з точки зору суспільства поводження і діяльності. Їх декілька: змагання, заохочення, покарання. Та мала їх кількість не говорить про простоту проблеми. Тут прихована велика кількість всіляких нюансів, бо кожний випадок застосування цих методів винятково своєрідний. Методи навчання і методи розвитку фізичних якостей в залежності від того, які використовуються засоби, доцільно поділити на три підгрупи: методи слова; методи наочного сприйняття; практичні методи, або методи вправляння. Розглянемо основні (ті, що широко застосовуються) методи слова. Пояснення. Це сухе, максимально лаконічне розкриття суті поняття, ідеї чи призначеної до виконання дії. Розповідь. Це фактично те ж пояснення, але здійснюється воно більш широко, образно і частіше всього за певним сюжетом, щоб слухачі краще уявили собі те, що треба робити. Команда. Словесний сигнал певного змісту, що призначається для негайного і безапеляційного виконання. Розпорядження. Це, як і в попередньому випадку, спонукання до певних дій, але здійснюється воно не в такій категоричній формі, більш спокійно і в довільному словесному оформленні.

Вказівка. Є коротким словесним нагадуванням про необхідність тих чи інших дій; дають у процесі роботи.

Самозвіти. Відтворюють у пам’яті пережиті ними при виконанні вправ відчуття, стараючись обов’язково втілювати їх в слова.

Самонакази. Словесні (подумки або уголос) спонукання до дії тоді, коли виникає бажання її припинити, чи то через втому, чи страх, чи невпевненість, чи з якихось інших причин.

І завершуючи, слід відзначити одну важливу особливість слова. Воно, як засіб впливу на людину, несе в собі не тільки інформаційне, а й емоційне навантаження, яке, якщо вміло використовується, значною мірою може сприяти засвоєнню навчального матеріалу. Перш ніж характеризувати методи наочного сприйняття, треба зауважити, що наочність, як засіб впливу на людину, може бути суттєво різною: безпосередньою, що являє собою живу дійсність (з точки зору моторики це буде виконання фізичної вправи або учителем, або спеціально підібраним для цього учнем), і опосередкованою, коли використовується різне її (дійсності) відображення: починаючи від фотознімків і відеозаписів і закінчуючи досить далекими від оригіналу формальними зображеннями (таблиці, графіки, діаграми, формули і т.д.). Таким чином, розрізняють такі методи наочного сприйняття:

• метод показу(з певною метою використовується безпосередня наочність, а точніше: виконання рухового завдання або учителем, або учнем);

• метод демонстрації(використовується опосередкована наочність у динаміці: кінофільми, відеозаписи, кінокільцівки і т.д.);

• метод ілюстрації(використовується опосередкована наочність у статиці: таблиці, малюнки, плакати, графіки, різні схеми, формули і т.д.).

Тепер перейдемо до характеристики підгрупи методів, які найбільш визначають зміст і особливості методики роботи в фізичному вихованні, а саме до практичних методів (методів вправляння). Роль і значення цих методів настільки великі, що доцільно дати для них окреме, спеціальне визначення.

Методи вправляння – це різні способи дозування фізичного навантаження і порядку поєднання його з відпочинком. Цю підгрупу методів доцільно розділити ще на два відносно самостійних блоки: на методи навчання руховим діям і на методи розвитку фізичних якостей.

До першого блоку належать два основних методи:

• метод розучування рухової дії частинами; відпочинок при його застосуванні або ординарний, або екстремальний; застосовується в період становлення нової координації, коли формуються нервово-м’язові уявлення про найважливіші фази рухової дії;

• метод розучування рухової дії в цілому; відпочинок, залежно від ступеню її освоєння, може бути різним (екстремальним, ординарним, жорстким); застосовується як в період становлення нової координації, так і тоді, коли працюють над її автоматизацією і стабілізацією.

До другого блоку, що включає методи розвитку фізичних якостей, відносять чотири основних методи: повторний, інтервальний, рівномірний, змінний.

Повторний метод (стандартного інтервального вправляння). Навантаження в межах цього методу переривається відпочинком, тривалість якого повинна бути достатньою для повного відновлення або надвідновлення використаних ресурсів. Інтенсивність окремих порцій навантаження висока (аж до максимальної), а тривалість порцій така, щоб не встигли включитися або ж включилися незначно механізми анаеробного гліколізу, що дає змогу уникнути закислення організму продуктами розпаду. Інтервальний метод (змінного інтервального вправляння). Навантаження в межах цього методу також переривається інтервалами відпочинку, а ось їх тривалість (і в цьому, власне, суть методу) недостатня для повного відновлення. Він використовується для розвитку спеціальних видів витривалості, пов’язаний із включенням (аж до максимуму) анаеробного гліколізу, і тому у вирішенні завдань оздоровлення нетренованих і малотренованих людей не бажаний.

Рівномірний метод (стандартного безперервного вправляння). У процесі його застосування інтенсивність навантаження практично не змінюється і воно не переривається відпочинком. Цим методом стимулюють розвиток механізмів кисневого, аеробного енергозабезпечення, або, іншими словами, сприяють розвитку так званої загальної витривалості. Перемінний метод (перемінного безперервного вправляння). У процесі його застосування інтенсивність навантаження варіює (або згідно з програмою, заданою педагогом, або залежно від самопочуття чи умов виконання, наприклад, рельєфу місцевості) і воно також не переривається відпочинком. Цим методом можна впливати і на механізми аеробного і змішаного (аеробно-анаеробного) енергозабезпечення, і тренувати механізми переключення з одного режиму роботи на інший, робити їх більш гнучкими, рухливими. Таким чином, завершено розгляд методів вправляння, що призначаються як для навчання фізичним вправам, так і для розвитку фізичних якостей. Та ними не вичерпуються всі методи вправляння. Ще не називались такі із них, які використовуються для одночасної роботи і щодо засвоєння координаційної структури рухових дій, і з метою підвищення рівня спеціальної фізичної підготовки. Це методи: поєднаного впливу, ігровий, змагальний. Всі вони використовуються, як правило, тоді, коли координаційна структура вправи уже освоєна досить добре (виконання вправи уже автоматизоване) і йде подальше відпрацювання окремих нюансів, відпрацювання варіативності виконання і покращення здатності до ефективної роботи в умовах втоми.

Метод поєднаного впливу. На перший погляд, дуже простий. Використовуються різні пристосування, щоб виконавцю довелося долати більшу, ніж звичайно, дію зовнішніх сил. Для цього збільшують вагу снарядів (у метаннях), гребкові рухи виконують з припасованими до кистів рук лопаточками, що за площею суттєво більші площі кистів (в плаванні), комбінації на снарядах гімнасти виконують у спеціальних досить важких жилетах і т.д..

Ігровий та змагальний методи. Вони не потребують коментарю і зрозумілі з їх назв. Використовуються як для вдосконалення техніки виконання вправ, так і для підвищення спеціальної і загальної фізичної підготовки. Їх у спеціальній літературі ще називають методами частково регламентованого вправляння в порівнянні з іншими вище описаними методами, які називають методами строго регламентованого вправляння.

Призначення групи методів контролю і самоконтролю за ходом і результатами навчально-виховного процесу – оптимізувати управління педагогічним процесом шляхом забезпечення найважливішої складової управління - зворотної інформації про хід реалізації запланованої програми навчально-виховних впливів.

Усі методи, що належать до цієї групи, поділяються на три відносно самостійні підгрупи: методи усного контролю і самоконтролю, методи письмового контролю і самоконтролю та методи контролю, основані на рухових завданнях.

Перша із названих підгруп включає такі методи: а) індивідуального опитування; б) фронтального опитування; в) усних заліків; г) усних екзаменів; д) програмованого опитування; е) усного самоконтролю. До другої підгрупи належать методи: а) контрольних письмових робіт; б) письмових заліків; в) письмових екзаменів; г) програмованих письмових робіт; д) письмового самоконтролю.

Найбільш поширеними в фізкультурно-спортивній практиці є методи, основані на рухових завданнях, а саме:

а) прийому навчальних нормативів (найчастіше оцінюється рівень розвитку фізичних якостей);

б) практичних заліків (найчастіше оцінюється рівень володіння технікою рухових дій);

в) практичних екзаменів (як правило, оцінюється і рівень розвитку фізичних якостей, і рівень володіння технікою виконання рухових дій);

г) тестування (найчастіше оцінюється рівень розвитку фізичних якостей).