3. Класифікація фізичних вправ

Класифікація фізичних вправ передбачає розподіл їх на взаємопов'язані групи за спільними ознаками.

Єдиної загальної класифікації фізичних вправ немає і не може бути, оскільки кожна фізична вправа має не одну, а кілька характерних ознак, тому одна і та ж вправа може бути представлена у різних класифікаціях. Наприклад, підтягування подається і в класифікації, побудованій за анатомічною ознакою (вправи для м'язів рук і плечового пояса), і в класифікації, яка об'єднує вправи, спрямовані на розвиток рухових якостей (вправи для розвитку сили).

В сучасній теорії фізичного виховання найбільш науково обґрунтовані для практичного застосування класифікації фізичних вправ за такими ознаками:

1. Класифікація фізичних вправ за ознакою переважного впливу на прояв і розвиток фізичних якостей:

• силові, що передбачають подолання опору;

• швидкісні, що передбачають короткочасне виконання рухових дій з великою швидкістю;

• швидкісно-силові, які вимагають прояву великих зусиль за якомога коротший час;

• на витривалість, які передбачають тривале виконання рухових дій без перерви для відпочинку або їх повторне виконання до втоми;

• на спритність, виконання яких вимагає складнокоординаційних дій, незвичайних вихідних положень, перебудови рухової діяльності відповідно до зміни ситуації;

• на гнучкість, що виконуються з великою амплітудою; • на рівновагу, які виконуються на обмеженій площі опори — на підвищенні та рухомій опорі.

2. Класифікація фізичних вправ за їх значенням для вирішення освітніх завдань:

• основні (змагальні), які є предметом засвоєння відповідно до вимог програм фізичного виховання або конкретного виду спорту;

• підготовчі, за допомогою яких розвивають необхідні для виконання основної вправи рухові якості;

• підвідні, за допомогою яких легше засвоїти техніку складних за структурою основних вправ.

3. Класифікація фізичних вправ за їх значенням для розвитку тої чи іншої групи м'язів:

◦ вправи для м'язів рук і плечового пояса;

◦ вправи для м'язів тулуба і шиї;

◦ вправи для м'язів ніг і тазу.

4. Класифікація фізичних вправ за видами спорту (гімнастичні, ігрові, легкоатлетичні тощо). В свою чергу, кожен вид спорту має власну класифікацію вправ.

Окрім вище зазначених класифікацій існують і інші, наприклад, у біомеханіці вони поділяються на статичні, динамічні, циклічні, ациклічні та комбіновані , у фізіології — вправи максимальної, субмаксимальної, великої, помірної потужності.

Класифікація фізичних вправ має педагогічне значення. Знання класифікації дозволяє орієнтуватись у великій масі рухових дій, що є засобами фізичного виховання, і для вирішення конкретних його завдань обрати ті з них, які для даної ситуації будуть найефективнішими.

4. Принципи фізичного виховання

Фізичне вдосконалення людини реалізується в двох взаємопов’язаних напрямках, що полягають у формуванні рухових умінь і навиків і в розвитку фізичних якостей.

Процес фізичного вдосконалення людини є довготривалим явищем, він розтягується на багато років і в його межах доводиться навчати не одній фізичній вправі, а багатьом вправам, комплексно розвивати всі фізичні якості, та ще й пов’язувати все це з вирішенням виховних завдань. У зв’язку з цим виникає питання: а чи є якісь загальні керівні ідеї, які б відбивали закономірності побудови навчання як довготривалого процесу, і якими слід керуватися, плануючи і здійснюючи його? Такі ідеї існують, давно систематизовані педагогічною наукою і називаються дидактичними принципами.

Педагогічний процес із фізичного виховання вельми специфічний, що породжує свої особливості реалізації принципів. У навчанні, окрім того, що головна увага акцентується на формуванні рухових умінь та навиків (що не спостерігається такою мірою в жодній іншій галузі знань), педагог з фізичного виховання, особливо учитель фізичної культури загальноосвітньої школи, часто не має змоги спеціально виділяти час для сповіщення теоретичних відомостей. Різка відмінність педагогічного процесу з фізичного виховання в порівнянні з іншими галузями знань полягає і в його спрямованості на оздоровлення людини. Специфіка педагогічного процесу з фізичного виховання накладає свій відбиток і на вирішення виховних завдань. Зокрема, саме під час здійснення фізичного вдосконалення виникають найсприятливіші умови для формування правильних взаємин між учнями на підставі спільності інтересу до занять фізичними вправами (особливо ігровими), для виховання самостійності, відповідальності, свідомого ставлення до результатів своєї діяльності, для виховання настирливості, ініціативності, рішучості, сміливості, волі. Тепер, відштовхуючись від означеної специфіки, коротко розкриємо особливості змісту і реалізації кожного із дидактичних принципів стосовно фізичного виховання. З метою стислості викладу і полегшення його сприйняття кожний із принципів будемо представляти у вигляді суми найнеобхідніших правил. Принцип усвідомлювання і активності 1.Треба забезпечити усвідомлення потреби у фізичному вдосконаленні і на цій основі формувати мотиви і цілі учбової діяльності. 2.Кожен повинен усвідомлено виконувати всі операції і дії, пов’язані з навчальною діяльністю. 3.Треба забезпечувати доступність завдання для кожного. 4.Слід знижувати актуальність тих потреб, які не стосуються вирішення учбових завдань. 5.Потрібно так будувати навчання, щоб засвоєння наступного матеріалу було ускладнене, якщо не засвоєний попередній. Принцип наочності 1.Спостерігати предмет чи дію, що вивчається, краще за все з відстані, яка в 3-4 рази перевищує розміри спостережуваного явища. З більш близької відстані краще сприймаються окремі елементи, з більш далекої – дія в цілому. Потрібна в навчанні наочність пропонується: ◦ У показі. Але не кожну дію можна повторювати багаторазово, і не завжди її можна виконувати в потрібному ракурсі. ◦ У поєднанні показу з демонстрацією кіноматеріалів (це в багатьох випадках краще, ніж тільки показ). ◦ В ілюстрації. ◦ У застосуванні методів термінової інформації. Наприклад, у застосуванні відеотехніки, що дозволяє поєднувати зоровий образ із тільки-но пережитими м’язовими відчуттями. 2.Учень повинен не тільки побачити, але й відчути особливості дії, що вивчається, сформувати рухове уявлення. Відчути – значить поєднати образ м’язового відчуття зі словом, яке його позначає. 3.Формуванню рухових уявлень дуже сприяє вміле поєднання наочності зі словом. Принцип доступності та індивідуалізації 1.Фізична підготовленість повинна відповідати специфіці рухового завдання. Тут треба мати на увазі і рівень розвитку якостей, і розвинуте м’язове відчуття. 2.Учень повинен розібратися в логіці виконання рухового завдання. Часто спроби виконати дію бувають невдалими саме тому, що виконавець не розуміє, від чого залежить успіх. 3.Психічна підготовленість повинна відповідати специфіці рухової дії. Складність рухового завдання визначається, поряд з іншими факторами, кількістю аспектів дії і ситуацій, що потребують одночасного оперативного контролю, і швидкістю переключення уваги з одного аспекту на інший при виконанні дії. 4.Планування учбового матеріалу слід здійснювати в розрахунку на найвищий для даного контингенту рівень засвоєння. Принцип систематичності навчання При плануванні послідовності учбового процесу рекомендують дотримуватись деяких дидактичних правил. Від “відомого до невідомого”. Воно обґрунтоване положенням психологічної теорії асоціонізму, яке зазначає, що “... основним найпростішим елементом пізнавального процесу є асоціація”, що взагалі всі складні психічні процеси, аж до пізнавальних включно, базуються на відчуттях і їхніх слідах, що асоціація і є зв’язком психічних процесів.

Від “ легкого до важкого, від простого до складного ”. У спеціальній літературі координаційну структуру рухових дій пропонують оцінювати за шкалою “ просте-складне ”, а динамічну – за шкалою “ легке-важке ”. Правило “ від знання до навику ”. Воно вимагає обґрунтовувати навчання знанням, по-перше, змісту і умов рухового завдання; по-друге, особливостей способу його виконання, від яких залежить успіх формування рухових уявлень, необхідних і достатніх для навчання руховій дії в повній координації; по-третє, прийомів навчальної роботи. Правило “ від основи до деталей ”. Воно вимагає починати навчання з оволодіння динамічною основою дії, тобто в більшості випадків із організації зусиль. Правило “ від часткового до загального ”. Із нього випливає, що починати навчання руховій дії треба у відносно стандартних умовах, що сприяє вирішенню рухового завдання в його конкретному варіанті. Правило “ від загального до часткового ”. Згідно з ним буває іноді доцільним роботу починати із вивчення відносно складнішої дії, яка є базовою, профілюючою, що дозволяє надалі швидко оволодівати будь-яким елементом, що належить до даного кола рухових дій.

Усе досі викладене стосовно принципу систематичності, стосується навчання руховим діям. Але це лише одна складова цілісного процесу фізичного виховання. Невід’ємною частиною є також і розвиток фізичних якостей. А тому виділимо ще декілька важливих моментів.

1. Заняття з фізичного виховання необхідно проводити регулярно з таким розрахунком, щоб утворювалась сукупність ефектів післядії від попереднього і наступного занять, або, точніше, не пізніше появи редукційної фази (фази, коли зникають будь-які сліди дії навантаження попереднього заняття й організм повертається до того свого стану, що був до роботи).

2. У кожному окремому занятті навантаження різної спрямованості найчастіше рекомендують застосовувати в такій послідовності:

силові – швидкісні – на витривалість, або

швидкісні – силові – на витривалість.

3. Використання різних засобів і методів фізичного виховання в багаторічному аспекті повинне визначатися закономірностями розвитку людського організму і логікою переходу від загальної фізичної підготовки до більш поглиблених спеціалізованих занять.