1 Липня 2003 р. Набрав чинності прийнятий 10 січня 2003 р. Закон 1, згідно з яким Кримінально-процесуальний кодекс Польщі було доповнено ст. 23а «Процедура медіації».

У § 1 цієї статті закріплено право суду, а під час досудового слідства прокурора за ініціативою або за згодою потерпілого чи обвинуваченого направляти справу до установи або «гідної довіри особи» з метою проведення процедури медіації між потерпілим і обвинуваченим.

У § 2 ст. 23а встановлено вимогу щодо граничного строку процедури медіації — вона не повинна тривати довше ніж один місяць. Цей термін не враховується під час проведення досудового слідства.

Згідно з правилом § 3 процедура медіації не може проводитися особою, щодо якої в конкретній справі виникли обставини, передбачені у статтях 40—42 цього Кодексу, якщо вона є професійним суддею, прокурором, адвокатом, юрисконсультом, а також стажистом із однієї з цих професій, або якщо вона працює у суді, прокуратурі чи іншій установі, завданням якої є боротьба зі злочинністю.

У § 4 ст. 23а зазначено, що суб’єкти, які проводили медіацію, після її закінчення зобов’язані подавати звіт щодо її перебігу та результатів.

Відповідно до § 5 ст. 23а від Міністра юстиції вимагалося визначити вимоги, яким повинні відповідати установи й особи, наділені правом проводити медіацію, спосіб їх призначення й відкликання, обсяг і умови надання їм матеріалів справи для проведення медіації та спосіб і порядок процедури медіації.

На виконання зазначеної вимоги Кримінально-процесуального кодексу Республіки Польща Міністром юстиції Польщі 13 червня 2003 р. було видано розпорядження «Про порядок проведення процедури медіації у кримінальних справах» ³, в якому зазначені: умови, яким мають відповідати установи й особи, наділені правом проведення процедури медіації; порядок призначення й відводу установ і осіб, наділених правом проведення процедури медіації; обсяг та умови надання матеріалів справи установам і особам, наділеним правом проведення процедури медіації; спосіб і порядок проведення процедури медіації.

Відповідно до цього Порядку право проводити медіацію отримували ті установи, які згідно зі своїми статутними завданнями були створені для виконання завдань у сфері медіації, ресоціалізації (залучення до суспільного життя), захисту громадських інтересів, захисту важливого індивідуального інтересу або захисту свобод і прав людини, а також мали організаційні й кадрові умови для проведення процедури медіації та були внесені до реєстру окружного суду.

«Гідними для проведення медіації особами» було визнано осіб, що мають польське громадянство, є дієздатними, досягли 26 років, вільно володіють польською мовою, не мають судимості за умисний злочин, володіють умінням вирішувати конфлікти та мають відповідні знання для проведення процедури медіації, зокрема в галузі психології, педагогіки, соціології, ресоціалізації або юриспруденції, дали запоруку належно виконувати обов’язки та внесені до реєстру окружного суду.

Також було встановлено правило, відповідно до якого у постанові про направлення справи на процедуру медіації суд (а під час досудового слідства — прокурор або інший, наділений відповідними повноваженнями орган) для її проведення мали призначити установу або «гідну довіри особу» з числа осіб, внесених до реєстру окружного суду.

Від суду, прокурора або іншого наділеного повноваженнями органу, який направляв справу на процедуру медіації, вимагалося забезпечити медіатора відповідною інформацією щодо справи, проте лише в необхідному для проведення процедури медіації обсязі.

Ця інформація мала містити особисті дані потерпілого і підозрюваного або обвинуваченого, правову кваліфікацію дій, які йому інкриміновано із зазначенням обставин вчинення злочину.

У виняткових випадках за заявою медіатора, суду або прокурора, якщо вони визнають це за необхідне, дозволяється надати з відповідними застереженнями доказовий матеріал, що міститься у матеріалах справи в частині, яка стосується підозрюваного (або обвинуваченого), потерпілого.

За встановленим цим документом правилом медіатору не повинні були надаватися матеріали справи, які вважаються державною чи службовою таємницею або таємницею, що пов’язана з виконанням професійних обов’язків або функцій, матеріали, що стосуються стану здоров’я підозрюваного або обвинуваченого, висновків щодо нього, даних про його судимість, а також матеріалів, які дозволяють ідентифікувати свідка, допитаного у справі, й таких, розкриття яких потерпілому могло б вплинути на кримінальну відповідальність інших обвинувачених у цій справі, що не беруть участі у процедурі медіації.

Матеріали медіації дозволяється надавати для ознайомлення лише в присутності уповноваженого працівника органу, що прийняв справу до свого провадження. У разі необхідності передбачено можливість отримання їх ксерокопій.

Відразу після вручення медіатору постанови суду, прокурора про направлення справи на медіацію, останній має налагодити контакт із потерпілим і підозрюваним або обвинуваченим, визначивши час і місце зустрічі з кожним із них.

Під час таких зустрічей медіатор повинен довести до відома цих осіб суть і принципи процедури медіації, роз’яснити їм їхні права та обов’язки у зв’язку з цим, провести медіацію, допомогти сформулювати зміст угоди та перевірити виконання зобов’язань, які випливають із неї.

Після проведення процедури медіації медіатор зобов’язаний скласти письмовий звіт і невідкладно подати його органу, який направив справу на таку процедуру. У випадку укладення угоди між потерпілим і підозрюваним або обвинуваченим вона стає додатком до звіту.⁴⁶

Якщо медіацію не було закінчено у строк, визначений у постанові про її призначення, медіатор невідкладно мав скласти та подати органу, що направив справу на медіацію, звіт із зазначенням причин, через які у встановлений строк не вдалося досягти бажаних результатів.

Наслідки так званої «успішної медіації» були зафіксовані у Кримінальному кодексі Республіки Польщі (далі — Кодекс).

Так, згідно зі встановленим § 3 ст. 53 Кодексу правилом, суд, визнаючи міру покарання, повинен був враховувати позитивні результати процедури медіації, проведеної між потерпілим і правопорушником, або угоду, укладену між ними під час процедури, проведеної за рішенням суду або прокурора.

Відповідно до § 2 ст. 60 Кодексу було закріплено право суду застосувати істотне пом’якшення міри покарання в особливих випадках, коли навіть найменша міра покарання, передбачена за злочин, була б непомірно суворою, якщо потерпілий примирився з правопорушником, шкода була виправлена або потерпілий і правопорушник узгодили спосіб виправлення шкоди.

Як виняток із правила ст. 66 Кодексу, відповідно до якого дозволялося застосування умовного припинення провадження у кримінальній справі у разі вчинення злочинів із покаранням до 3 років позбавлення волі, у § 3 цієї статті його було поширено й на злочини з покаранням до 5 років, за умови їх вчинення особами, які примирилися з потерпілим, виправили шкоду або узгодили з ним спосіб її виправлення.

Отже, аналіз зазначених вище нормативних актів Польщі з питань медіації свідчить про необхідність комплексного врегулювання в законодавстві України питання медіації у кримінальних справах.

У разі прийняття позитивного рішення про необхідність запровадження цього інституту в законодавство України роботу слід розпочинати з внесення змін до Кримінально-процесуального та Кримінального кодексів України і розробки спеціаль-ного закону, який би, на кшталт розпорядження Міністра юстиції Польщі, визначав засади медіації у кримінальних справах, принципи її проведення, механізм, вимоги до медіаторів та багато похідних від нього питань.⁴⁷

У підрозділі 2.5 «Характеристика медіації у Французькій Республіці»

Наголошується на відсутності у французькому законодавстві будь-яких обмежень стосовно проведення медіації, у результаті чого вона може застосовуватися щодо будь-якої кримінальної справи, незалежно від ступеня її тяжкості.

За таких обставин результат примирення сторін у кожному конкретному випадку оцінюється органом, у провадженні якого перебуває справа. Доцільно врахувати досвід Франції щодо фінансування послуг медіаторів виключно з державного та місцевих бюджетів: таке положення забезпечить рівні можливості для потерпілого та особи, яка вчинила злочин, брати участь у медіації з метою подальшого примирення.24 липня 2002 р. Економічна і соціальна рада при ООН ухвалила резолюцію "Про основні принципи програм відновлюючого правосуддя у кримінальних справах", яка рекомендує всім країнам розвивати та впроваджувати програми відновлюючого правосуддя у національне судочинство.

Існує декілька моделей подібного правосуддя, і найпоширенішою його формою є програми примирення жертв і правопорушників (медіація).

Відповідно до Рамкового рішення ради Європейського Союзу "Про положення жертв у кримінальному судочинстві" від 15 березня 2001 р. медіація у кримінальних справах — це процес пошуку до або під час кримінального процесу взаємоприйнятного рішення між потерпілим та правопорушником за посередництва компетентної особи — медіатора.

На підставі цього рішення всі країни Європейського Союзу зобов'язані поширювати посередництво в кримінальних справах та забезпечувати прийняття до розгляду будь-якої угоди між жертвою та правопорушником, досягнутої в процесі посередництва. Причому до 22 березня 2006 р. всі країни ЄС в обов'язковому порядку повинні ухвалити закони, які б забезпечували проведення посередництва в кримінальних справах.

У Франції прокурор, який вирішує питання про порушення публічного позову (за вітчизняною термінологією — "порушення кримінальної справи"), вправі на власний розсуд оцінювати доцільність кримінального переслідування в кожному окремому випадку.

Вважають, що медіація зародилася у місті Баланс. Місцевий прокурор, аналізуючи дрібну злочинність, дійшов висновку, що традиційна кримінальна юстиція "не здатна усунути незначні конфлікти; навпаки — вона їх тільки загострює". Прокурор, звичайно, може на підставі принципу доцільності кримінального переслідування прийняти рішення про відмову в порушенні публічного позову. ⁴⁸

У такому разі він "залишає незадоволеним потерпілого і культивує у злочинця почуття безвідповідальності". З цієї причини Голова трибуналу інстанції і Прокурор Республіки Валанса спробували віднайти третій, "нестандартний" спосіб вирішення кримінально-правового конфлікту. Ним і стала медіація, яка існувала спершу як правозастосовна процедура без правової регламентації.

Сутність медіації полягає у такому. Особа, яка вчинила заборонене кримінальним законом діяння,відшкодовує шкоду відповідно до мирової угоди, що її укладаютьсторони, а прокурор відмовляється від порушення публічного позову.

Для вирішення питання про примирення сторін залучаютьарбітра. У Балансі вирішили запрошувати для цього авторитетнихнейтральних осіб, які знають місцеве населення і не наділені владними повноваженнями щодо сторін (свого роду "третейських суддів"). У різних кварталах міста за допомогою Комунальної радизапобігання злочинності було обрано від 4 до 6 осіб як штатнихгромадських "примирювачів".⁴⁹

Прокурор, вирішивши, що доцільно замість традиційного кримінального переслідування застосувати примирювальну процедуру, відбирає двох із цих осіб і передає їм справу. В разі досягнення примирення самі ж громадські арбітри і контролюють виконання умов угоди.

Якщо ж сторони не примирилися або не виконують умов угоди, справу повертають прокуророві, який вирішує питання про її подальшу долю відповідно до вимог КПК.

Пізніше, спочатку 2 жовтня 1992 р. згідно із Циркуляром міністра юстиції Франції, а потім і Законом від 4 січня 1993 р. про внесення змін і доповнень до КПК медіація дістала правову регламентаціюю

Починаючи з середини 80-их у Франції за ініціативою прокурорів починають реалізовуватися пілотні проекти, спрямовані на розв’язання кримінальних конфліктів шляхом медіації. Юридичним підґрунтям для розвитку даної практики стали статті 40, 41 Кримінально-процесуального кодексу (статті прийняті в 1993 р.), згідно яких прокурор має право “вирішувати, які кроки застосувати” щодо конкретної справи.

Повноваженнями прокурора також є “до початку судового провадження по справі, за згодою сторін, удатися до застосування процедури медіації, якщо, на думку прокурора, це допоможе забезпечити відшкодування збитків потерпілому; усунути перешкоди, пов’язані з порушенням закону; реабілітувати індивіда”.

Послуга медіації у Франції доступна як для неповнолітніх, так і для повнолітніх правопорушників. Законодавством дозволяється пряма і непряма медіації. Бажаним результатом є досягнення угоди, згідно якої правопорушник визнає свою вину та матеріально відшкодовує завдані збитки. Яким би не був результат процедури, про нього повідомляють прокурора, який і приймає рішення щодо відкриття чи закриття кримінальної справи.

Послугу примирення надають асоціації супроводу потерпілих та приватні медіатори, які акредитовані місцевим прокурором та мають контракт з Мінюстом. Питання спільної взаємодії та специфіки проведення програм примирення узгоджуються між надавачами послуги примирення та прокурорами на місцевому рівні.

Робота асоціацій та приватних медіаторів оплачується з центральних фондів (державний, місцевий бюджети).

Послуга медіації надається учасникам безкоштовно. Варто зауважити, що більшість медіаторів (70%) є волонтерами. Навчання медіаторів – не є обов’язковим. Однак, більшість медіаторів, що працюють в асоціаціях (81%) пройшли ґрунтовну підготовку, оскільки, від рівня якості надання послуги примирення залежить акредитація асоціації, а отже і її фінансування.Теоретичною підтримкою розвитку медіації у Франції займається Національний інститут медіації та допомоги потерпілим. Інститут координує роботу 160 служб, надає допомогу потерпілим, допомагає розробляти місцеві програми, співпрацює з місцевими органами управління, проводить дослідження. Ним також був розроблений етичний кодекс, який регулює різні аспекти медіації.

Медіація у Франції включає чотири основні етапи:

· підготовчий – обмін інформацією між прокурором і асоціацією, аналіз конфлікту, попередня робота з сторонами;

· медіація – містить два етапи: безпосередньо процедура примирення та укладання угоди;

· закриття справи та її оцінка – асоціація або приватний медіатор передають прокурору офіційний звіт про процедуру медіації та її результати. У 1995 році було проведено близько 33 600 медіацій. З них 60% провели асоціації, 40% – приватні медіатори. Трохи більше половини – це злочини проти особистості, третина – злочини проти власності. Близько 55% переданих справ закінчилися укладанням угоди між сторонами, 30% – медіація була неуспішною, тобто, угоду не було укладено.