- •Зміст вступ
- •1 Екологічна освіта та шляхи її реалізації
- •1.1 Історія та перспективи екологічної освіти
- •1.2 Мета екологічної освіти
- •1.3 Задачі екологічної освіти
- •1.4 Методологічні особливості екологічної освіти
- •1.5 Зміст екологічної освіти
- •2 Екологічне виховання та шляхи його реалізації
- •2.1 Ціль екологічного виховання
- •2.2 Задачі екологічного виховання
- •2.3 Зміст екологічного виховання
- •2.4 Методи екологічного виховання
- •2.5 Екологічне виховання на уроках природознавства
- •2.6 Умови екологічного виховання
- •2.7 Практика екологічного виховання
- •2.8 Екологічне виховання: сучасні аспекти
- •3 Результати опитування: „чи необхідне екологічне виховання та екологічна освіта?”
- •Список літератури
1.2 Мета екологічної освіти
Метою екологічної освіти є формування екологічної особистості. Екологічною особистістю є особистість, що володіє екоцентричним типом екологічної свідомості.
Ексцентричний тип екологічної свідомості характеризується трьома головними особливостями:
1) психологічним залученням людини у світ природи;
2) суб'єктним характером сприйняття природних об'єктів;
3) прагненням до непрагматичної взаємодії зі світом природи.
Відповідно, ці ж особливості є і характеристикою екологічної особистості.
1.Для екологічної особистості властиве психологічне входження у світ природи, що базується на уявленнях про взаємозв'язок світу людей і світу природи, в основі якого лежать наступні положення.
а) Людина не стоїть ізольовано від природи, а включена у якості одного з елементів у складну систему екологічних взаємозв'язків - будь-яка її дія може мати непередбачені наслідки, що порушують баланс в екосистемі. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно обережною.
б) Відходи людської діяльності, “викинуті в природу”, не зникають там безвісти, а так чи інакше повертаються назад до людини і впливають на її організм: усі закони функціонування екосистеми є для людини настільки ж обов'язковими, як і для інших живих істот. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно помірною.
в) Світ природи є не тільки джерелом матеріальних ресурсів, але фактором особистісного, духовного розвитку людини. Тому екологічна особистість прагне до психологічної єдності зі світом природи, що дозволяє реалізуватися духовному потенціалові, яким володіє взаємодія з ним.
г) Не тільки людське суспільство впливає на природу, але і природа впливає на характер розвитку суспільства. Тому екологічна особистість прагне впливати на інших людей, різні суспільні, економічні і політичні структури, щоб їхня діяльність була екологічно доцільною, не приводила до таких змін у природі, що потім будуть впливати на розвиток суспільства, іншими словами, вона прагне бути екологічно активною.
2. Для екологічної особистості притаманний суб'єктний характер сприйняття природних об'єктів, що виявляється в наступному:
а) природні об'єкти відносяться до сфери “людського”, рівні їй у своїй самоцінності і, відповідно, взаємодія з ними включається в сферу дії етичних норм, правил і т.п.
б) природні об'єкти можуть виступати для неї в ролі референтних осіб, що змінюють її погляди, оцінки, відносини до себе, до речей, природи й до інших людей.
в) природні об'єкти можуть виступати для неї як повноправні партнери по спілкуванню і спільній діяльності.
3. Для екологічної особистості властиве прагнення до непрагматичної взаємодії зі світом природи, що виявляється в чотирьох основних сферах:
а) естетичному освоєнні природних об'єктів і їхніх комплексів.
б) пізнавальній діяльності, обумовленій інтересом до життя природи.
в) практичній взаємодії з природними об'єктами, в основі яких лежить не бажання одержати який-небудь “корисний продукт”, а потреба в спілкуванні з ними.
г) участі в природоохоронній діяльності, продиктоване не розуміннями “далекого прагматизму” (необхідністю зберегти природу, щоб нею могли користуватися майбутні покоління), а потребою піклуватися про природу заради неї самої.