2. Спілкування батьків з дітьми — основа родинного виховання

Єдина справжня розкіш — це розкіш людського спілкування

Антуан де Сент-Екзюпері

Дитина з’являється на світ маленькою істотою, нездатною захисти себе й тому вимагає уваги й поваги до себе, любові й ніжності, щирості й доброти, тепла й затишку, передовсім, з боку батьків — перших і головних вихователів. Саме їм належить провідна роль у формуванні особистості. Вони мають турбуватися про здоров’я дитини, дбати про її психічний стан, розвивати її мову, мислення, волю, почуття, допитливість, формувати її інтереси, прагнення, смаки, здібності, прищеплювати любов до праці, знань. Адже сім’я і є тим первинним середовищем, що в ньому “...шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-культурної особистості... У сім’ї, образно кажучи, закладаються коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди” [13, с. 22]. Саме в сім’ї діти пізнають перші життєві істини, норми та зразки поведінки, духовні цінності та орієнтації, прилучаються до оточення, отримують перші критерії оцінювання подій, що відбуваються, набувають досвіду взаємостосунків, розвивають уміння спілкуватися. До останнього (розвиток умінь спілкування в сім’ї) ми й хотіли б привернути увагу. Надзвичайна важливість цього питання зумовлена тією величезною роллю, яку відіграє спілкування в житті людини.

Спілкування можна визначити як об’єктивну необхідність існування суспільства й людини в суспільстві. Будь-яка діяльність передбачає взаємовідносини між людьми, є багаторівневим соціальним процесом взаємовпливів і взаємодії людей. Спілкування, поряд із працею та пізнанням виступає як вищий рівень цих взаємовідносин. Усе свідоме життя людини від народження до глибокої старості проходить в атмосфері спілкування. Від спілкування залежить успіх у професійній діяльності, особистому житті, активність у суспільному житті. Тільки в спілкуванні й через нього людина проявляється як особистість, осягає сенс свого буття, свою самоцінність і значущість.

Спілкування є необхідною умовою існування людини. Воно включає всю різноманітність духовних і матеріальних форм життєдіяльності, є одним з основних факторів і джерел психологічного розвитку. Потреба в спілкуванні має загальнолюдський характер і є однією з фундаментальних вищих соціальних потреб людини в історії.

Інтерес до проблеми спілкування сягає корінням у далеке минуле. Скільки існує людство, стільки існує і спілкування. Останнім часом у зв’язку зі збільшенням ролі людського фактора в розвитку суспільства феномен спілкування активно досліджують науковці — суспільствознавці, філософи, соціологи, психологи, педагоги. Учені вбачають у цій проблемі саме той вузол питань, які неможливо обійти, вирішуючи завдання, що стоять перед сім’єю, школою, громадськістю, виконуючи соціальне замовлення держави на виховання вільної, свідомої, активної особистості.

Одного підходу в науці до вивчення спілкування немає. Спілкування розглядається: як вид людської діяльності, її компонент, невід’ємний атрибут; складне явище комунікації, діяльності, відносин; персоніфікована форма суспільних відносин, їхня особистісна форма; явище, тісно пов’язане з відносинами, яке розглядається в єдності з відображенням і зверненням; специфічна форма спільної діяльності; специфічна система міжособистісних взаємозв’язків тощо.

Різноманітність підходів до дослідження спілкування приводить до різних трактувань самого поняття “спілкування”. Проте більшість учених трактує спілкування як специфічний засіб взаємодії та взаємовпливу людей один на одного. З допомогою спілкування відбувається обмін інформацією, а також процес взаємного двостороннього розвитку й формування світогляду, поглядів, почуттів і переконань, установок і поведінки, тобто духовне й моральне становлення особистості в цілому. Цю думку поділяємо й ми. Функції спілкування можна назвати такі:

• комунікативна — забезпечує зв’язки між людьми;

• інформативна — сприяє духовному збагаченню людей знаннями, уміннями й навичками;

• психотерапевтична — дає можливість обдарованим і підготовленим індивідам оздоровчо впливати на інших;

• гедоністична — забезпечує відчуття людиною в процесі спілкування духовного задоволення, насолоди;

• морально-естетична — духовне задоволення гуманними вчинками, переживання почуття краси;

• релігійна — забезпечення колективної та особистої взаємодії з Богом на основі віри в безсмертя душі, надії на спасіння. Спілкування поділяють на зовнішнє, внутрішнє й духовне

Зовнішнє спілкування — вільне. Внутрішнє — це взаємодія людини з самим собою, внутрішній діалог з другим “Я”, уявними образами інших людей, фантастичними істотами. Духовне — взаємодія людини з живою і неживою природою, предметами, речами

З урахуванням розглянутих вище характеристик спілкування виокремлюють такі його види:

• групове предметно-орієнтоване спілкування, яке обслуговує спільну комунікативну діяльність: розв’язання конкретних проблем, які стоять перед колективом у сфері праці, навчання;

• соціально-орієнтоване спілкування (лекція, доповідь, ораторська промова, телевізійний виступ), через яке реалізуються суспільні відносини й організовується соціальна взаємодія;

• особистісно-орієнтоване спілкування ( спілкування однієї людини з іншою або з групою людей), яке забезпечує спільну діяльність і може збігатися з предметно-орієнтованим спілкуванням. Згідно з класифікацією, розробленою Б. Ломовим, виокремлюють два ряди функцій спілкування. Перший ряд включає три класи функцій: інформаційно-комунікативну, регулятивно-комунікативну й афективно-комунікативну. Перший клас охоплює процеси, пов’язані зі сприйняттям і передачею інформації. Другий клас функцій регулює поведінку, третій — визначає емоційний взаємовплив тих, хто спілкується. Другий ряд включає також три класи функцій: функцію організації спільної дія­льності, функцію пізнання людини людиною та функцію формування й розвитку міжособистісних відносин.

Деталізуючи підхід до класифікації функцій спілкування, виділяють три базові функції: комунікативну, інтерактивну й перцептивну (Г. Андрєєва). Розглядаючи функції людини як суб’єкта психічної діяльності спілкування доповнюють класифікації функцій спілкування ще й креативною функцією (спрямована на перетворення поведінки людини в процесі спілкування) Обмін інформацією, який відбувається на міжособистісному рівні, може сприяти особистісному вдосконаленню партнерів по спілкуванню (В. Панфьоров).

За рівнем спілкування ділиться на: маніпулятивне спілкування, конкуренцію й суперництво, співпрацю.

З’ясувавши сутність спілкування, його види, функції, рівні, доходимо висновку, що спілкування — це складна сукупність явищ, яка складається з комунікацій і погодження взаємодії людей.

Уже в перші дні свого життя дитина відчуває потребу в спілкуванні. Часто буває так, що лежить немовля в колисці і здорове, і нагодоване, як кажуть “у теплі й добрі”, але постійно вередує. Здавалось би, чого йому ще треба? Це “щось” і є одвічною потребою дитини в іншій людині, у спілкуванні з нею. Варто комусь підійти заговорити з дитиною, посміхнутися, доторкнутися, як дитина негайно відповідає на це. Отже, потреба в спілкуванні проявляється вже в немовляти й задовольняється на цьому етапі, головним чином, спілкуванням з матір’ю.

Психологи стверджують, що в разі недостатнього задоволення потреби в спілкуванні як розумовий, так і фізичний розвиток дитини сповільнюються. Найтяжчі наслідки матиме брак спілкування з дорослими для дитини у віці 2 — 7—8 міс. Крім того, нормальний соціальний і психологічний розвиток дитини у віці від чотирьох місяців до трьох років, окрім інтенсивного спілкування з дорослими, передбачає постійний тісний контакт з якоюсь однією особою (найчастіше це мати, рідше батько, бабуся чи дідусь).

Часто можна побачити картину: йдуть поруч двоє — дорослий і малий — йдуть і мовчать. Тато чи мама, з головою занурені в житейські проблеми, крокують швидко, тягнучи за собою дитину. А вона ледь встигає за дорослими. Інколи дитина щось хоче запитати, сказати, поділитися своїми враженнями, почуттями, а у відповідь чує: “швидше”, “скільки можна базікати”, “помовч хоч хвилиночку”, “дай хоч раз відпочити”, “не набридло тобі задавати безглузді запитання?” тощо. Але ж треба кожному дорослому пам’ятати, що саме дошкільний вік є віком “чомучок”. Діти вступають великими кроками у невідомий для них світ і їм все цікаво. Як би нам не бракувало часу, як би ми не хотіли відпочити, побути на самоті, ми не маємо морального права ухилятися від відповідей. Інакше ми знищимо в зародку розвиток і допитливість дитини, обмежимо її у спілкуванні. Не можна недооцінювати значення постійного контакту зі своїми дітьми.

Дитина має завжди відчувати вашу турботу, любов і тепло. Навіть за величезної завантаженості знайдіть кілька хвилин, щоб уранці побажати дитині доброго ранку, поцілувати її, пожартувати, подивитись з вікна й помахати рукою. Дитина також посміхнеться вам і відчує захищеність, вашу любов, тривогу й турботу. Це зовсім не дрібниці.

Батьки повинні знати чим живе, цікавиться, що любить їхня дитина, бачити, з ким вона дружить, з ким і в що грається, що читає, як розуміє прочитане. Психологи вважають: коли дитина до п’яти років не мала емоційно теплих контактів з батьками (особливо з матір’ю), то цю прогалину у вихованні майже неможливо ліквідувати і доведеться розплачуватися через 10—15 років, коли духовний світ сина чи доньки буде остаточно “закритий” для вас.

Нам не часто доводиться дивитися на себе “з боку”, але у кожного є своя улюблена манера спілкування — те, що часто називають стилем. Ваш стиль спілкування з дітьми допоможуть визначити тестові завдання (див. дод. 3).