5. Проблема структур репрезентації знань.

Когнітивне моделювання.

Одним із головних завдань когнітивної лінгвістики є «дослідження

структур представлення знань і способів концептуальної організації знання у процесах породження та сприйняття мовлення» [Кубрякова].

Структури репрезентації знань є умовними та спрощеними моделями свідомості, які представляють різнопланову інформацію, набуту на підставі різних пізнавальних психічних механізмів людини в її взаємодії з навколишнім світом.

На одному з конгресів когнітологів у Стокгольмі (1999 р.) Дж. Лакофф наголосив на необхідності застосування в когнітивній лінгвістиці теоретичного та прикладного доробку нейронаук.

Підґрунтям поняття метальних репрезентацій є раціоналістська філософія часів античності й Середньовіччя. Ще Платон розглядав Логос як раціональне, а Ейдос - як позараціональне у психіці безсвідомого.

Особливої ваги проблема репрезентації знань набула у процесі становлення комп'ютерної науки, адже проблема моделювання штучного інтелекту потребувала символьного запису його структур, а інтелектуальна діяльність людини була ототожнена з операційною роботою ЕОМ. Діяльність

мозку людини прирівнювалася до комп'ютації, а найкращим засобом

комп'ютації, на думку когнітивістів, могла бути природна мова, тому репрезентації знань здебільшого описувалися як символьні структури.

Криза когнітивної науки на етапі комп'ютерного когнітивізму була дещо послаблена розробками у 80-ті р. р. конекціоністських моделей, які представ­ляли структури репрезентації знань у вигляді мережі вузлів і зв'язків. Ф. Джонсон-Лерд виділив три види ментальних репрезентацій: перцептуальні образи, пропозиційні структури й ментальні моделі. Перші відповідають зоровому сприйняттю світу й залежать від ракурсу спостерігача. Другі записані мовою логіки в мисленні й можуть відображати реальний та уявний світ, є переважно вербалізованими. Ментальні моделі перебувають у довгочасній пам'яті, відповідають структурі представленої сіпуації й інтегрують інформацію всіх сенсорних систем і загальне знання про те, що є можливим у навколишньому світі.

У науковій літературі наявні різні підходи до моделювання структур репрезентації знань. Найбільш поширеним є пропозиційний. Пропозиція (від лат. propositio - основне положення) як структура репрезентації знань про певну ситуацію (подію). Пропозиція є терміном логіки, уведеним англійським філософом і логіком Б. Расселом із метою логічного структуруванння атомарнтх речень, що складаються із предиката й аргументів і є базою наших знань про світ. Термін був транспонований до логічного аналізу мови, згодом - до семантичного синтаксису й відмінкової граматики.

У лінгвістиці пропозиція або ототожнювалася з логічним судженням або з реченням, що поставило її в залежність від семантичних теорій речення.

Український мовознавець І. Вихованець витлумачував пропозицію як «семантичний інваріант, спільний для всіх членів парадигми речення і похідних від речення конструкцій», який «становить стабільне семантичне ядро, об’єктивну семантичну константу речення, яка відображає структуру ситуації події» [1992, 121-122].

Пропозиція розглядається як базова одиниця когнітивного моделювання, природа якої підтверджена експериментально таи співвідноситься із принципами організації нам'яті. Приміром,

Ю. Караулов наголошує на універсальності пропозиційної стуктури як елемента всіх ментальних процесів.

Дискусійним питанням є наявність у структурі пропозиції компонента суб’єктивної модальності. Якщо розглядати пропозицію як уявлення про факт, подію, то вона не може мати модального компонента, а лише пов’язується з ним у структурі мовленнєвого акту. Цю думку поділяють

Ч. Філлмор і С. Кацнельсон. Протилежну думку представляє І. Кобозєва, яка вважає, що пропозиція містить два логічних блоки: об'єктивну семантичну константу – диктум, (інтенсіонал у сучасній логіці) і суб’єктивну змінну - модус, що передає, згідно з положеннями Ш. Баллі, «відтінки почуттів і волі», тобто суб'єктивну оцінку мовцем власного повідомлення.

Синтаксична структура багатьох речень не тотожна їхній семантичній проекції, а тим більше пропозиційній.

З огляду на невизначений відносно речення статус пропозиції в когнітивній лінгвістиці дискусійною є проблема пропозиційного характеру невербальної інформації. Більшість когнітологів визнають лише мовоподібний (вербалізований) характер пропозиційних структур.

Диктумна природа пропозиції ставить питання про її структурацію, адже в семантичному синтаксисі диктум представлений сукупністю актантів предиката (предикатно-актантною рамкою) або синтаксичних ролей у їхньому співвідношенні (предикатно-аргументною структурою). Предикатно-актантна рамка містить актанти, які відтворюють обов'язкову предикатну вадентність. Французький лінгвіст Л. Теньєр розглядав дієслівний вузол речення як маленьку драму, де семантичним валентностям дієслова відпо­відають актанти, а обставинам -- сірконстанти.

Компоненти предикатно-аргументної структури розглядаються і як синтаксеми — мінімальні семантико-синтаксичні одиниці мови, які одночасно є носіямн елементарного змісту, конструктивним компонентом речення й мають відповідний набір синтаксичних функцій - конструктивних ролей у побудові певних комунікативних одиниць [Мухин 1980; Золотова 1988].

Одним із перших розпочав дослідження семантичних ролей американсь­кий лінгвіст Ч. Філлмор – фундатор відмінкової (рольової) граматики. У сучасній версії її здебільшого називають рольовою, зважаючи на ролі, що виконують референти імен актантів у позначеній ситуації. Проектування відмінкової рамки на фрейм зумовило новий підхід до розгляду семантики дієслова і всього висловлення як відображення у свідомості певної ситуації, події. Фрейм Ч. Філлмор розглядав в інтерпретаційному ракурсі як знання ситуації, які полегшують сприйняття й розуміння описуваних у тексті подій.

У працях Ч. Філлмора склад предикатно-актантної рамки обмежений спочатку 6, а згодом 7 ролями (агентивом, дативом, інструменталісом, фактитивом, локативом, об’єктивом, пізніше - агентивом, експерієнтивом; інструментом, метою, локативом, об'єктивом, включеним реченням із функцією модальності мовця).

Пропозиційне моделювання застосовується і в межах другого підходу -фреймового, запозиченого американським ученим М. Мінським із метою

дослідження штучного інтелекту із соціології Е. Гоффмана. М. Мінський визначав фрейм як структуру інформаційних даних, у якій відображено набуті досвідним шляхом знання про деяку стереотипну ситуацію та про текст, що її описує. Фрейм репрезентує також інформацію про те, як його використати, до чого це може привести і що потрібно зробити, якщо ці очікування не підтвердяться. Людина, яка намагається пізнати нову для себе ситуацію або по-новому поглянути на вже звичні речі, обирає зі своєї пам’яті потрібний фрейм із таким розрахунком, щоб шляхом зміни в ньому окремих деталей зробити його придатним для розуміння більш широкого класу явищ або процесів.

Рівнями когнітивної структури тексту, на думку М. Мінського, є поверхнево-синтаксичний фрейм (знання про синтаксичну структуру, порядок слів, прийменникові зв’язки), поверхнево-семантичний фрейм (значення слів, які позначають подію, і відношення між актантами, сірконстантами та предикатом), тематичний фрейм, пов’язаний із темою, портретами, оточенням; і фрейм оповіді (наративна схема, що представляє загальні моделі сюжетів, фокус уваги оповідача і т. ін.).

Фреймовий підхід є доволі перспективним у сучасній когнітивній лінгвістці, адже фреймова модель є гнучкою й узгодженою із психологічними концепціями пам'яті й експериментальними психофізіологічними даними. Р. Шенк підкреслював, що винахід фрейму став справжньою сенсацією для штучного інтелекту, ця структура виявилася надзвичайно важливою для створення моделей розуміння природної мови. Автори «Краткого словаря когнитивных терминов» кваліфікують фрейм як «організацію уявлень, що зберігаються в пам'яті (людини або комп'ютера) плюс організацію процесів обробки й логічного виведення, що оперують цим сховищем.

Фрейм розглядають як структуру, у якій паралельно використовуються вербальні й невербальні типи інформації. Формально структуру фрейму представляють дворівневу. Згідно з концепцією М. Мінського, фрейм є сіткою вузлів і зв'язків між ними. Верхні рівні фрейму чітко визначені, оскільки утворені такими поняттями, що є завжди справедливими відносно ситуації. На нижніх рівнях наявні термінальні вузли чи слоти, які заповнюються конкретними даними у процесі приведення фрейму у відповідність до певної ситуації.

На думку Ю. Караулова, фрейм може бути представлений пропозицією, а фреймова сітка - системою пропозицій.

Концепція Ч. Філлмора отримала назву фреймової семантики, яка стала продовженням рольової граматики і кваліфікувалася самим

Ч. Філлмором як дієва програма досліджень у галузі емпіричної семантики, яка дає змогу охарактеризувати принципи створення нових слів і речень, додавання нових значень слів, а також поєднання значень елементів тексту в ціле значення.

У найсучасніших когнітивних дослідженнях комунікативних процесів й комп'ютерних розробках проблем породження й розуміння мовлення отримують теоретичне обгрунтування й експериментальну верифікацію нові типи фреймових структур. Це фрейми взаємодії, які одночасно виступають схемами розуміння текстів і мовленнєвих дій. Такі фрейми грунтуються на комунікативному досвіді учасників спілкування й полегшують комунікативну діяльність, сприяють кооперації й ефективності мовлення.

Із метою моделювання розуміння природної мови американські дослілники, слідом за М. Мінським, розрізнюють динамічні та статичні фрейми: перші відображають перебіг подій, другі - стан. Динамічні фрейми поділяють на сценарії, які передають стандартні типові ситуації як набір сцен й елементарних дій, і плани, що встановлюють логічні зв'язки причин і наслідків між сценаріями. Одні дослідники нази­вають різновидами фреймів схему, скрипт, сцену, сценарій, когнітивну модель, інші протиставляють фреймам як структури репрезентації декларативних знань моделям скрипту, сценарію та схеми як структурам процедурних знань.

Схема трактується як структура репрезентації процедурних знань, альтернативна фрейму, який представляє декларативні знання. Схема є динамічною структурою, яка модифікується з подальшою переробкою досвідної інформації.

У концепції Дж. Лакоффа схема, поряд із пропозицією, є різновидом ідеалізованих когнітивних моделей. У когнітивній граматці Р. Ленекера схема уживається на позначення різновиду фрейму, що представляє узагальнену ситуацію або родове поняття класу об'єктів. Причому схема, яка репрезентує загальні риси якогось концепту, властива всім різновидам цього концепту.

Схеми застосовуються при інтерпретації повідомлень, текстів шляхом накладання конкретних подій па загальні конструкти - схеми ситуації.

На відміну від фрейму, деякі дослідники кваліфікують сценарій як структуру репрезентації процедурних знань, яка представляє неавтоматичну життєву ситуацію та правила цілеспрямованої поведінки в ній. Сценарій демонструє послідовність процедур (сцен), які здійснюють учасники сюжету для досягнення мети. Сценарій дає змогу поповнити знання про ситуацію та збагатити інформацію про неї. Моделювання сценаріїв здійснюється напідставі пропозиційних структур, предикатно-актантних рамок із застосуванням глибинних відмінків, концептуальних графів, фреймів, семантичних сіток тощо.

Сценарій порівнюють зі скриптом, що також є структурою репрезентації процедурних знань, які стосуються конкретних учасників ситуації. Скрипт є типовим сценарієм, однак сценарій, на відміну від скрипту, не прив'язаний до конкретних учасників і локалізації ситуації в часі та просторі. На відміну від схеми, яка містить загальний алгоритм дій, скрипт засвоюється ще з дитинства в результаті прямого й безпосереднього досвіду або переживання шляхом спостереження. Скрипти пояснюють автоматичність дій людини. Скрипти дають змогу людині почуватися комфортно й діяти звично, без внутрішньої напруги в типових ситуаціях.

Загалом, розробки проблеми структур репрезентації знань у когнітології й когнітивній лінгвістиці має подвійне спрямування: з одного боку, вони орієнтуються на прикладні цілі автоматичної обробки мови, з іншого, застосовуються для пояснення структури значення і семантичних процесів, когнітивних механізмів номінації, операцій свідомості при продукуванні, сприйнятті й розумінні повідомлень, у комунікативній діяльності.