2. Завдання, принципи й напрями когнітивної лінгвістики.

Когнітивна лінгвістика розглядає мову як пізнавальне знаряддя кодування та трансформації знань, однак мова є не лише внутрішньою здатністю людини, а й надана людині ззовні та створена незалежно від конкретного індивіда. Тому когнітивна галузь мовознавства отримує два головних вектори досліджень. Перший пов'язаний із вивченням індивідуальних особливостей когніції людини й використання з цією метою природної мови, другий орієнтований на реконструкцію віртуальної колективної свідомості носіїв мови, їхньої здатності до пізнавальної й мовленнєвої діяльності.

Головними завданнями когнітивної лінгвістики є: 1) аналіз природи мовної компетенції людини; 2) опис орга­нізації внутрішнього лексикону, вербальної пам'яті людини; 3) пояснення когнітивної діяльності людини у процесах породження, сприйняття й розуміння мовлення, комунікативній діяльності; 4) установлення співвідношення мовних структур із когнітивними тощо.

Об'єктом уваги представників когнітивної лінгвістики насамперед була когніція -- пізнавальний процес, результатами якого є набуття досвіду, отримання знань шляхом сприйняття світу за допомогою органів чуття, а також мовної інтерпретації та переінтерпретації.

Дослідники розглядають складний нейропсихофізіологічний механізм когніції людського мозку як такий, що будується на функціональній асиметрії правої й лівої півкуль, які мають свою спеціалізацію (ліва півкуля забезпечує вербальну комунікацію, логічне мислення, а права відповідає за цілісність зорового сприйняття, породження емоцій, невербальну комунікацію), а також на взаємодії двох півкуль.

У сучасній нейрофізіології й нейропсихології першочерговим завданням є розроблення не стільки проблеми функціональної асиметрії півкуль головного мозку, скільки з’сування принципів їхньої взаємодії. Дослідження такої взаємодії для лінгвістівє важливим, зважаючи на її реалізацію в мовленнєвій діяльності людини. Чимало сучасних нейрофізіологів вважають, що права півкуля відповідає за сферу прагматики, а власне лінгвістичні знання (фонологія, морфологія, семантика, синтаксис), очевидно, є прерогативою лівої півкулі.

Когнітивізм кваліфікується одночасно як перший етап розвитку когнітології і як один із принципів когнітивної лінгвістики, згідно з яким людська когніція (пізнавально-мисленнєва діяльність) уподібнюється комп’ютерним операціям із символами, обчисленню. Як стверджують когнітивісти, тип обробки даних, релевантний для розуміння пізнавальних процесів, містить операції над символами. Когнітивізм як принцип став підґрунтям конструктивної когнітивістики З. Пилішина, у якій обстоюється цілковита паралельність діяльності мозку й комп'ютера при застосуванні ними різних семіотичних систем репрезентацій знань.

Альтернативою когнітивізму став другий етап когнітивних досліджень -- конекціонізм (від англ. сonnection - зв'язок), що розглядається і як дослідницький принцип, згідно з яким структури знань є адекватними нейрофізіологічному устрою людського мозку. Конекціонізм характеризується аналізом мисленнєвої діяльності на підставі конекцій (зв'язків) нейронної мережі мозку.

Конекціонізм представляє всі форми знання у вигляді сітки вузлів і зв'язків між ними. Вузли у різних конекціоністських моделях представлені поняттями, пропозиціями, фреймами. Одночас­ність й інтерактивність переробки інформації, на думку представників конекціонізму, значно прискорює когнітивні процеси й оптимізує їхню продуктивність. Активація може передаватися від одного вузла до іншого й одночасно блокувати інші фрагменти мережі, гасити непотрібну чи неактуальну інформацію.

Конекціонізм спрямований передусім на моделювання нейрофізіологічних механізмів роботи людського мозку. З огляду на це тісний звя'зок нейронів і їхня паралельна взаємодія зумовлює створення субсимволів когніції, а на їхній основі - конвенційних символів, зокрема, мовних знаків.

Принцип конекціонізму критично розглядається прибічниками модуляризму. Модуляризм є одним із принципів когнітивного моделювання структур зберігання, обробки, переробки й використання мовних знань і передбачає наявність у мовленнєвому механізмі людини ряду незалежних й автономно працюючих систем обробки вихідної інформації -- модулів. Кожний модуль як когнітивна система має специфічну, притаманну лише йому структуру. Модулі автономні, кожний із них відповідає за певну функцію сприйняття. Так, один модуль розпізнає обличчя, інший - слова. Базовим у модуляризмі є положення про подільність свідомості людини на комплекс субсистем.

Модуляризм має нейрофізіологічне пояснення на підставі локалізаціоністської концепції афазії (О. Лурія, Т. Ахутіпа й ін.), згідно з якою певні ділянки нейронної мережі мозку відповідальні за виконання конкретних когнітивно-перцептивних і мовленнєвих завдань. Дж. Фодор виділяє дві підсистеми мозку: вертикальну (зір, слух, мову у вигляді семантичного й синтаксичного аналізу) і горизонтальну (пропозиції, здоровий глузд). Рішення кожного модулю після переробки специфічної для нього інформації передається центральній переробній системі (процесору), де інформація від різних модулів корелюється й розподіляється за етапами обробки.

На думку А. Фармера, модульність виявляється в рівневій організації мови. Відповідно до цього, мова розглядається як комплекс підсистем, що виконують кожна свою функцію при породженні мовлення. Однак ці підсистеми не можуть бути універсальними, адже вони репрезентують особливості відповідної мови.

Альтернативним модуляризму є принцип холізму, що передбачає розгляд людської свідомості як цілісної функціональної системи, у якій мова є епіфеноменом когніції, однією з підсистем, підпорядкованою спільним когнітивним законам. Холізм виходить із принципу паралельності (одночасності) переробки інформації, отриманої від різних джерел, і її взаємодії.

Принцип холізму є базовим для багатьох представників когнітивної семантики, які постулюють ізоморфізм значення й концептуальних одиниць людського мислення. Р. Ленекер у своїй семантичній теорії когнітивної граматики також керується принципом холізму, дотримуючись положень про єдність різних мовних рівнів, зокрема, про неавтономність граматичних

структур, аналіз яких обов'язково передбачає врахування їхньої семантичної значимості, а опис семантичних структур потребує цілісного пізнавального підходу.

Вибір окреслених вище принципів впливає на загальну концепцію дослідників когніції та репрезентації її результатів у природних мовах.

Сьогодні когнітивна лінгвістика активно інтегрується із традиційними й новими галузями мовознавства, результатом чого є виникнення її перспективних напрямів, як-от: когнітивної фонетики, когнітивної семасіології й ономасіології, когнітивних аспектів граматики (морфології та синтаксису), стилістики.