- •Та лінгвоконцептологія
- •1. Предмет, об'єкт, витоки когнітивної лінгвістики.
- •2. Завдання, принципи й напрями когнітивної лінгвістики.
- •3. Проблема категоризації в когнітивній лінгвістиці.
- •4. Принципи і проблеми когнітивної семантики.
- •5. Проблема структур репрезентації знань.
- •6. Лінгвоконцептологія: завдання та головні поняття.
- •7. Проблема концепту в сучасній лінгвістиці.
- •8. Методика концептуального аналізу.
3. Проблема категоризації в когнітивній лінгвістиці.
Прототипна семантика.
Категоризація є механізмом виведення у структурах мислення, який передбачає об'єднання предметів і явищ у відповідні класи як рубрики досвіду, сформовані шляхом пізнавальної діяльності людини. Категоризація пов'язана з усіма когнітивними системами й операціями (порівнянням, ототожненням, аналогією) [Кубрякова]. Саме когнітивна наука вперше поставила питання про катетеризацію досвіду людини з огляду на процеси вивчення когніції. Р. Фрумкіна розглядає категоризацію крізь призму її ролі у процесах згортки інформації й концептуалізації невичерпного різноманіття світу. Дослідження категоризації важливе щодо розуміння операцій індивідуальної та колективної свідомості, для вивчення способів зберігання, обробки та використання знань. Проблема категоризації понять завжди була прерогативою логіки і філософії.
Домінантою теорії категоризації тривалий час був класичний погляд, що представляє цей процес як підведення певних речей під класи на підставі спільноті їхніх дійсних ознак і характеристик. Категорії розглядалися як логічні конструкти, виникнення яких зумовлене наявністю тотожних ознак для всіх її рівноправних членів. Згідно з таким підходом, категоризація не залежала від нейрофізіологічних, психологічних, культурних особливостей суб'єктів категоризації, їхнього сприйняття, образності, уяви, раціонального чи ірраціонального підґрунтя.
Перегляд класичної теорії категоризації був зумовлений новим принципом умовності виділення категорійних класів, до яких залучаються не завжди однопорядкові одиниці. Новий напрям аналізу категоризації започаткував Л. Вітгенштейн, який підґрунтям цього процесу вважав наявність часткового повторення спільних ознак у членів класу за принципом «родинної схожості».
Новий сенс до теорії категоризації був внесений розробленою у
70-ті р. р. XX ст. теорією прототипів, або прототипною семантикою (її фундатором є американська дослідниця Е. Рош). Основним поняттям цього підходу є прототип - мисленнєвий корелят найкращого зразка певного класу об'єктів, згідно з концепцією «родинної схожості» Л. Вітгенштейна; або найбільш типовий цілісний представник певної категорії, вибір якого пов'язаний із дослідом людини, виробленим шляхом її пізнавальної діяльності, й особливостями її мислення. Прототип є центральним членом категорії, елементом-генератором, і підведення нових членів під цю категорію здійснюється на підставі зіставлення із прототипом (індивідуальним, етнічним, універсальним).
На відміну від класичної теорії категоризації, яка визначала категорії як множини, утворені елементами зі спільними ознаками, об'єктивно наявними у світі, прототипна семантика розглядає ментальну процедуру категоризації як результат особливостей сприйняття світу, моторної активності, культури, притаманної мові метафоричності, метонімічності й образності.
Теорія прототипів грунтується на понятті типовості не лише певної сукупності ознак, а й ступеня значнмості таких ознак для віднесення того чи іншого об'єкта до відповідної категорії.
У російській психолінгвістиці прототипний підхід розробляється
Р. Фрумкіною.