282 Зіставна дериватологія і граматика

2) безособові з головним членом — дієсловом — у третій особі (Світає. Не спиться. Похолодніло. Темніє. Запахло травою). Відповідником в англійській мові є двоскладні речення з підметом it або зі структурою there + дієслово-присудок + іменник (It was getting dark «Темніло»; There was a scent of new-mown grass «Пахло свіжоскошеною травою»; It rained all day yesterday «Вчора дощило цілий день»).

Суто українськими, неповторними є безособові ре­чення з головним членом, вираженим безособовими формами на -но, -то. їм в англійській мові також від­повідають двоскладні речення (Під білою березою ко­заченька вбито — Under the white birch a Cossack was killed);

3) неозначено-особові з головним членом — дієсло­ вом — у третій особі множини (Про це розповіли мені не­ давно; Його висунули кандидатом у депутати; Мені вже нагадували про це). В англійській мові їм також відповідають двоскладні речення (/ was told «Мені ска­ зали», буквально Я був сказаний; Windows were shut «Вікна закрили», буквально «Вікна були закриті»; The sandwiches were made with bread and butter «Сандвічі зробили з хліба і масла», буквально Сандвічі були зроб­ лені з хліба і масла);

4) інфінітивні речення, тобто односкладні речення з , головним членом, вираженим інфінітивом (Бути грозі;

Знадвору нічого не чути; Перемагать і жить).

5) називні (номінативні) речення, в яких головний член виражений іменником у формі називного відмін-

; ка. Загальна семантика таких речень — існування, на­явність чого-небудь (Відступ. Зустріч. Розмови. Ніч, заграви пожеж. — О. Довженко. На майдані пил спа­дає, Замовкає річ. Вечір. Ніч. — П. Тичина. Ріка Супій, і що там тої річечки? — Л. Костенко). В англійській мові їм відповідають двоскладні речення з формальним

-: підметом it (It was a retreat, буквально Це був відступ; It's а night, буквально Це є ніч). Останнім часом стали з'являтися називні речення і в англійській мові.

Такі явища властиві й іншим германським, а також

і романським мовам. Формальна двоскладність, наприк­лад, існує в німецькій мові. Більша обов'язковість дво-

/ складного оформлення речення в німецькій мові вияв-

>ляється як у тому, що в ньому більш обов'язкова наяв­ність підмета, тобто слова в називному відмінку, з яким

Зіставний синтаксис .(здвнзвтзіЕ 283

координується присудок, так і в тому, що в складі при­судка більш обов'язкова наявність дієслова в особовій формі. Тому в німецькій мові як двоскладні виступають неозначено-особові та безособові речення. У цих типах речень підметом обов'язково є займенники man і es. У німецькій мові, як і в англійській, така двоскладність є суто формальною, бо підмети man і es не позначають ре­альну особу чи предмет (Ьber diesen Film sprach man vi­el «Про цей фільм багато говорили», Es war warm «Було тепло»). Цікаво зазначити, що речення з man можуть виражати і неозначено-особове, і узагальнено-особове значення (Man erzдhlte mir ausfьhrlich davon «Мені розповідали про це детально»; Was man sдet, das wird man ernten «Що посієш, те й пожнеш»), а в україн­ській мові ці значення виражаються різнооформлени-ми реченнями: в неозначено-особових реченнях прису­док виражений дієсловом у формі третьої особи мно­жини, а в узагальнено-особових реченнях — дієсловом у формі другої особи однини, рідше — третьої особи множини.

Мало поширеними в німецькій мові є безособові ре­чення. Вони обмежені однією конструкцією — дієслово в третій особі однини + іменник або особовий займенник у давальному відмінку (Mich hungert «Я голодний», буквально Мене голоднить; Mich friert «Мені холод­но», буквально Мене мерзне; Ihm wurde bange «Йому стало страшно»). Ці безособові речення в німецькій мо­ві мають синонімічні особові з підметом (Ich habe Hun­ger «Я голодний»; Ich friere «Я мерзну»; Er bekam Angst «Він відчув страх»). Іншим численним видам україн­ських безособових речень у німецькій мові відповідають двоскладні речення (Йому важко — Er hat es schwer; Йому наснилось — Er trдumte; Йому було жаль — Er hatte Mitleid; Його вбило блискавкою — Er wurde vom Blitz tot getroffen; Козаченька вбито — Der Kosak wur­de getцtet).

Немає в німецькій мові інфінітивних речень. Укра­їнським інфінітивним реченням відповідають дво­складні речення з дієсловом в особовій формі, часто з модальним дієсловом, оскільки в українських інфіні­тивних реченнях здебільшого виражаються модальні значення повинності, можливості, бажаності, спону­кання (Бути дощу — Es will regnen; Йому нічого при­ходити — Er braucht nicht zu kommen; Зачинити вік-

284

Зіставна дериватологія і граматика

Зіставний синтаксис

285

но? — Soll ich das Fenster zumachen?; Тобі б відпочити — Du solltest ausruhen).

Ще більш витримана вимога двоскладності речення характерна для французької мови. Безсуб'єктні проце­си виражаються винятково двоскладними реченнями (II pleut «Дощить»; II neige «Сніжить»; II frissonnait «Його знобило»). Безпідметова структура притаманна лише імперативним (спонукальним) реченням (Marche! «Іди!»), тоді як в українській мові тут можливий підмет (Ти скажи це йому!).

Поширеність у російській, українській і деяких ін­ших слов'янських мовах односкладних і особливо без­особових речень останнім часом стала предметом диску­сій про їх вплив на мислення і поведінку носіїв цих мов. Справді, дія в безособових реченнях виступає незалеж­ною від людини, некерованою і неконтрольованою, осо­ба ніби підпорядкована якійсь невідомій зовнішній чи внутрішній силі (Мені не спиться. Йому не таланить. Нам спало на думку. Хотілося чогось незвичайного. Йо­го нудить). Аналіз подібних безособових речень росій­ської мови став підставою для А. Вежбицької зробити необґрунтований висновок про брак відповідальності в росіян. Однак у цих реченнях, як правильно зазначає Н. Д. Арутюнова, насправді реалізується семантика не­визначеності, неясності, а також пасивності, а не без­відповідальності. У романо-германських мовах, як і в китайській, нашій безособовій протиставлена номіна­тивна агентивна конструкція, в якій суб'єкт представ­лений активним діячем. Ці факти, на думку І. О. Голу-бовської, є «вельми показовими з двох причин: по-пер­ше, вони відносять українську та російську мови, з одного боку, і англійську та китайську, з другого, до мов різної синтактико-типологічної структури (пацієн-тної й агентивної); по-друге, вони дозволяють робити певні висновки стосовно характеру етнофілософій, уті­лених цими мовами» [Голубовська, 2004: 204]. Актив­ний характер граматичного суб'єкта в англійській мові пов'язаний із тенденцією до тематичного представлен­ня підмета.

Серед комунікативних типів речення найбільші від­мінності в різних мовах мають питальні речення. По-перше, виділяються мови з питальними частками і мо­ви без таких часток, з інверсією членів речення, пере­важно присудка, який виноситься на перше місце. По-

друге, мови з частками розрізняються за місцем частки в реченні. До мов із питальними частками належать, наприклад, українська, російська, польська, болгар­ська, японська та ін. До мов без питальних часток нале­жать англійська, німецька, французька тощо. У них запитання виражається засобом інверсії. Так, в англій­ській мові на перше місце виноситься допоміжне дієсло­во do (Do you speak English? «Чи розмовляєте ви англій­ською мовою?»), у німецькій і французькій мовах на перше місце виноситься дієслово-присудок (Sprechen Sie deutsch?; Parlez-vous frangais?).

У мовах із питальними частками частки можуть зна­ходитися на початку, всередині і на кінці речення. Так, в українській і польській мовах питальна частка стоїть у початковій позиції (Чи ви розмовляєте українською мовою?; Czy pan rozmawiapopolsku?), в російській і бол­гарській займає другу позицію (Говорите ли вы по-рус­ски?; Говорете ли български?), а в японській мові — в кінцевій позиції (Kцre wa hon desu ka? «Це книжка?», буквально Це книжка є чи?). Водночас треба зазначити, що в українській і ще в деяких інших слов'янських мо­вах є й інший спосіб вираження запитання — інтонація, при цьому порядок слів вільний (Ви читали цю книж­ку?; Читали ви цю книжку?; Цю книжку ви читали?).

Комунікативні типи речення можуть уживатися в мовах у невластивій для них функції (переносному зна­ченні), причому це переносне вживання не збігається в мовах як за функціональним навантаженням, так і за частотністю. Так, зокрема, питальні (особливо, питаль­но-заперечні) речення в українській, російській, анг­лійській і французькій мовах уживаються у функції спонукальних. Наприклад: Чи не допомогли б ви мені переставити шафу? (замість Допоможіть мені пере­ставити цю шафу; Не можете ли вы достать мне эту книжку? (замість Достаньте мне эту книжку). Це ж стосується й уживання розповідного речення замість спонукального: Ви це зробите (замість Зробіть це). Од­нак, за даними В. Г. Гака, в англійській і французькій мові вони вживаються відносно частіше, ніж у росій­ській [Гак 1987: 38].

Важливе значення має вивчення узуальних норм ви­користання тих чи інших типів речень. Одна й та сама ситуація може бути виражена різними способами, але спонтанно мовцями використовується лише певний тип

286

Зіставна дериватологія і граматика

Зіставний синтаксис

'-Hsmoii

287

речення чи навіть певна фраза. Для англійської і фран­цузької мов, скажімо, характерна орієнтація на першу особу (мовця). Коли в магазині росіянин скаже У нас этого нет, то француз — Je ne l'sipas, monsier «Я цього не маю, пане». На зборах росіянину слово надають так: Слово предоставляется Ивану Петровичу Иванову, тоді як французу — Je donne la parole д Untel «Я даю слово такому-то». По-англійському граматично пра­вильною була б відповідь на помилковий дзвінок по те­лефону You are mistaken «Ви помилилися» або This is a different number «Це інший номер», але, як правило, відповідають фразою Wrong number, буквально Непра­вильний номер.

Вираження заперечення (заперечні речення)

Заперечення є однією з властивих усім мовам світу вихідних, семантично нерозкладних смислових кате­горій.

Заперечні речення ■— це речення з заперечен­ням, тобто елементом значення речення, який вказує, що встановлений між компонентами зв'язок реально не існує або відповідне стверджувальне речення відкида­ється мовцем як хибне.

Розрізняють загальнозаперечні й частковозаперечні речення. У загальнозаперечних реченнях за­перечення стоїть перед присудком {Він не любив пусто­щі), і таким чином здійснюється повне заперечення. У частковозаперечних реченнях заперечна час­тка стоїть перед будь-яким іншим членом речення (Не кожному дано талант), і в такий спосіб заперечується тільки частина якогось факту. Однак у деяких мовах ця відповідність між формою і змістом порушується. Так, у французькій мові частковозаперечне значення нерід­ко виражається запереченням перед присудком, оскіль­ки в цій мові частка пе може стояти тільки перед дієсло­вом: II n'estpas venu tres tard «Він прийшов не дуже піз­но». Тобто особливістю французької мови є формальне нерозмежування загального і часткового заперечення [Гак 1989а: 203].

Стосовно загальнозаперечних речень усі мови поді­ляють на мононегативні й полінегативні. У мо но не­гативних мовах (англійській, німецькій та ін.) у

синтаксичній конструкції можливе тільки одне запере­чення: англ. Nobody has come «Ніхто не прийшов», бук­вально Ніхто прийшов; І never met her «Я ніколи не зу­стрічався з нею», буквально Я ніколи зустрічав її; No­body knows about it «Про це ніхто не знає», буквально Ніхто про це знає; Nothing pleases him «Ніщо йому не подобається», буквально Ніщо йому подобається; нім. Niemand besucht mich «Ніхто не відвідує мене», буквально Ніхто відвідує мене; Er hat keine blasse Ah­nung «Він не має жодного уявлення», буквально Він має жодне уявлення; Ich sehe nichts «Я нічого не ба­чу», буквально Я бачу нічого; Er hat etwas nie gesehen «Він таке ніколи не бачив», буквально Він таке ніко­ли бачив.

У по лін є гати в них мовах в одній синтаксич­ній конструкції вживається кілька заперечних елемен­тів. Так, в українській мові (як і в російській та інших слов'янських), незважаючи на наявність заперечення в займенниках і прислівниках з ні- (ніхто, ніщо, ніде, ні­скільки, ніякий тощо), а також заперечного займенника жодний (жоден), необхідне ще й заперечення не перед предикатом (Ніхто не приходив; Ніщо не тривожить; Ніскільки не сумніваюся). У цих мовах в одній синтак­сичній конструкції можливі навіть три заперечення (Нікому нема до нас ніякого діла). Щодо української мови, то вона вирізняється серед інших слов'янських тим, що має розгалужену систему словотворчих елемен­тів, які несуть у собі заперечення та утворюють синоні­мічні ряди: мі-, ані-; обез-, зне-, яким у російській мові звичайно відповідає один формант. Подвійне заперечен­ня буває тільки в загальнозаперечних реченнях.

Стосовно заперечних конструкцій особливо вирізня­ється іспанська мова. Якщо займенники nadie «ніхто», nada «ніщо», ninguno «ніякий, жоден» стоять перед діє­словом, то заперечення по випускається (Nada te pido, nada espero de ti «Я нічого в тебе не прошу, я нічого від тебе не чекаю»; Ninguna de alias paede hacerlo «Ніхто не може зробити це; Nadie esta enfermo «Ніхто не хворий», буквально Ніхто є хворий). Якщо ж названі займенни­ки стоять після дієслова, то заперечення по перед діє­словом зберігається (Tus palabras no tienen ninguna im-portancia «Твої слова не мають жодного значення»; No tepregunto nada «Я тебе ні про що не запитую»; No he-mos visto a nadie «Ми нікого не бачили») [Виноградов, Милославский 1986: 84]. Подібне спостерігається у

288

Зіставна дериватологія і граматика

Зіставний синтаксис

289

французькій мові. Тут заперечне слово вимагає запе­речної частки, однак за відсутності заперечного слова частка підсилюється іншою часткою. Отже, фран­цузька мова також є мовою двох заперечень (Personne n'est venu «Ніхто не прийшов», Je ne suispas venu «Я не прийшов»). У розмовному мовленні пе може зника­ти, і тоді французька мова наближається до мононега-тивних мов (Je vois personne «Я нікого не бачу», бук­вально Я бачу нікого, що аналогічне англ. / see no­body) [Гак 1989а: 202].

Специфіка кожної з мов у засобах вираження запе­речення найяскравіше виступає на лексичному рівні. Так, характерними для російської мови є заперечні ін­фінітивні речення з прислівником незачем (Незачем бы­ло об этом говорить), вираження заперечення запереч­ним словом нет, яке функціонує як безособове дієслово, заперечна частка, слово-речення, допустовий сполучник. В українській мові йому відповідає безособово-предика­тивне слово немає. Специфічними для російської мови є також заперечні конструкції зі словом нельзя, якому в українській мові відповідає заперечна частка не з пре­дикативом можна. Своєрідним засобом вираження за­перечення в українській мові є займенники жодний, жоден, які не мають заперечного префікса (Жоден смі­ливець не наважувався перестрибнути через те про­валля). Аналогічним є хіба що німецьке kein, яке також не має заперечної морфеми і містить заперечення в своїй семантиці. Отже, специфічним навіть для таких близь­ких мов, як українська й російська, є наявність певних заперечних формантів, різна кількість компонентів у їх­ніх синонімічних рядах, певні типи словотвірних моде­лей лексем із заперечною семантикою, лексичні одини­ці, які створюють односкладні заперечні конструкції, засоби підсилення й ослаблення заперечення.

Habeo- і esse-конструкції

Мови світу різняться синтаксичними конструкція­ми, які служать для вираження значення «мати, воло­діти» . Такі конструкції називаються посесивними. За цими конструкціями мови поділяють на дві групи: 1) мови, в яких посесивна конструкція будується з пере­хідним дієсловом із значенням «мати»; 2) мови, в яких

посесивна конструкція включає дієслово-зв'язку зі зна­ченням «бути». Перші мови називають habeo-мовами (лат. habeo «маю, володію»), а другі — esse-мовами (лат. esse «бути»). До habeo-мов належать усі західноєв­ропейські мови. Пор. нім. Ich habe neue Bьcher «У мене є нові книжки», буквально Я маю нові книжки; англ. / have a brother «У мене є брат», буквально Я маю брата; франц. II а ип enfant «У нього є дитина», буквально Він має дитину. Класичним прикладом esse-мов є російська мова (У него есть брат; У них єсть машина). До esse-мов належить також фінська мова (Hдne-llд on auto «У нього є машина»). Українська мова займає ніби сере­динне становище, оскільки в ній як абсолютно рівно­значні функціонують обидві конструкції (Я маю брата і У мене є брат; Я маю час і У мене є час). А. Мейє вва­жав, що habeo-конструкції є семантично похідними від esse-конструкцій [Meillet 1924].

Актуальне членування речення

У комунікативному синтаксисі актуальне чле­нування речення — це членування висловлення на дві частини — тему (дане, основа, відоме) і рему (нове, ядро, повідомлюване). Воно є універсальним явищем комунікативного синтаксису.

Специфічним для мов є не сам процес актуального членування, а спосіб вираження актуального членуван­ня, тобто формальні ознаки, які вказують на те, чи ви­ступає певний член речення як тема або як рема.

Мовам світу властива система засобів вираження комунікативного навантаження членів речення, які, взаємодіючи, функціонують у кожній мові за певними встановленими в ній нормами. Ці засоби і правила їх функціонування зумовлені особливостями граматичної будови кожної з мов.

Для актуального членування речення в мовах світу залучені просодичні, синтаксичні й лексичні засоби.

Просодичні засоби. Універсальним і найбільш од­нозначним просодичним засобом комунікативного чле­нування речення є інтонація (Цей вірш написав Шев­ченко. Шевченко написав цей вірш; Die Tagung dauerte zwei Stunden «Засідання тривало дві години». Zwei Stunden dauerte die Tagung). Логічний наголос (у тексті

290

Зіставна дериватологія і граматика

Зіставний синтаксис . .₄§н«етэд£

291

логічно наголошені члени речення виділені) вказують на нове (рему). У мовах із вільним порядком слів (укра­їнській, російській тощо) інтонаційно може бути виді­лене будь-яке слово у фразі незалежно від його місця. У французькій мові логічний наголос може падати лише на слово в кінці синтагми (логічний наголос пов'язаний із синтаксичною будовою речення). Щоб виділити слово логічним наголосом, необхідно побудувати речення так, щоб це слово опинилося в кінці речення. Однак дія інто­нації виявляється тільки в усному мовленні. У писемно­му мовленні на актуальне членування вказують інші за­соби (синтаксичні й лексичні), які в усному мовленні взаємодіють із інтонацією.

Синтаксичні засоби. До них належать порядок слів, пасивні конструкції та певні типи односкладних ре­чень. Порядок слів є найважливішим власне синтак­сичним засобом актуального членування речення. Його важливість у мові залежить від того, вільним чи фіксо­ваним і якою мірою фіксованим є він у мові. Що вільні­ший порядок слів, то більша його питома вага в акту­альному членуванні речення. Так, українська мова з її вільним порядком слів надзвичайно широко використо­вує для актуального членування просте переміщення членів речення. Це стосується всіх членів речення, які, звичайно, тут розташовуються за принципом: спочатку йде тема, а за нею рема. Іншу картину маємо в мовах із фіксованим порядком слів. Так, у французькій мові, де підмет займає перше місце, а дієслово з додатком ■— друге, щоб поставити в кінцеву позицію певний член ре­чення, необхідно перебудувати речення таким чином, щоб потрібне слово виявилося в кінці речення в функції присудка або другорядного члена. Для цього використо­вують заміну активної конструкції пасивною (Pierre а apporte се livre «П'єр приніс цю книжку» -» Се livre a ete apporte par Pierre «Ця книжка принесена П'єром»). По­дібне властиве й англійській мові {David loves Margaret «Девід любить Маргарет» -» Margaret is loved by David, буквально Маргарет любима Девідом). Застосовується також трансформація двоскладного речення в безособо­ве або неозначено-особове (Un train est arrive «Потяг прибув» -» II est arrive un train «Прибув потяг») і вико­ристовуються інфінітивні конструкції з faire «робити», laisser «залишати», voir «бачити» (Les fleurs (тема) s'ouvrent de chaleur «Квіти розкриваються від спеки» ->

La chaleur fait ouvrir les fleurs (рема) «Спека змушує квіти розкриватися»; Les betes (тема) passent par cette ouverture «Тварини проходять крізь цей отвір» -> Cette ouverture laisse passer les betes (рема) «Цей отвір дозво­ляє тваринам пройти») та дієслова-конверсиви, які описують один і той самий процес із протилежних то­чок зору (Les camarades M. et N. (тема) font partie de la delegation de cette ville «Товариші М. і Н. входять до складу делегації цього міста» -> La delegation de cette ville comprend les camarades M. et N. (рема) «Делегація цього міста включає товаришів М. і Н.») [Гак 1989а: 209—210].

Інша картина спостерігається в німецькій мові, де поряд із елементами вільного словопорядку є елементи твердого порядку слів, що обмежує використання по­рядку слів для актуального членування речення. Тут порядок слів не може бути використаний для актуаль­ного членування присудків, які займають суворо фік­соване місце в реченні; до того ж, фіксоване місце при­судка обмежує рухомість інших членів (друге місце, а при складній формі й останнє в розповідних реченнях займає присудок, через що ці місця недоступні для ін­ших членів речення). Внаслідок цього в німецькій мові рема стоїть не на останньому, а на передостанньому місці (Dieses Gedicht hat Heine geschrieben «Цей вірш написав Гейне»).

Як у французькій та українській мовах, у німецькій мові для актуального членування використовується трансформація активної конструкції в пасивну (Dieses Gedicht ist (wurde) von Heine geschrieben «Цей вірш на­писаний Гейне»).

Лексичні засоби. Серед них найпотужнішим засо­бом вираження актуального членування речення в ар-тиклевих мовах є артикль. Означений артикль є сигна­лом теми, а неозначений — реми. Пор.: англ. The tea­cher came into the classroom «Учитель увійшов до класу» і A teacher came into the classroom «До класу увійшов якийсь учитель»; нім. Durch die StraЯe ging der Mann «Чоловік ішов вулицею» і Durch die StraЯe ging ein Mann «Вулицею йшов якийсь чоловік».

До лексичних засобів актуального членування нале­жать також прикметники, займенники, числівники, частки, сполучники: укр. певний, невідомий, незнайо­мий, цей, той, якийсь, один, тільки, ще тощо; рос. же, именно, даже, -то, ведь, только, что касается; франц.

292

Зіставна дериватологія і граматика

Зіставний синтаксис

293

done «же», notamment «саме, якраз, особливо», ргесі-sement «саме, якраз, точно», quant d «що стосується»; нім. auch «також, і», sogar «навіть», nicht einmal «навіть не», gerade «саме, якраз», ja , doch «адже, таж», nur «тільки» тощо.

Отже, відмінності в актуальному членуванні речення в різних мовах стосуються як того, які засоби (просодич­ні, синтаксичні чи лексичні) для цього використовують­ся, так і питомої ваги кожного з них у цьому процесі.

Запитання. Завдання

1. Які переваги відмінкової граматики Ч. Філлмора в зіставних дослідженнях синтаксису?

2. За якими параметрами можна зіставляти словосполучення різ­них мов? Охарактеризуйте за цими параметрами словосполучення ук­раїнської мови і тієї іноземної мови, яку ви вивчаєте.

3. Чим різняться в мовах світу двоскладні й односкладні речення? Зіставте типи односкладних речень в українській мові і тій іноземній мові, яку ви вивчаєте. Які помилкові ідеї трапляються в науковій літе­ратурі стосовно впливу структурних типів речень на мислення і пове­дінку носіїв певної мови?

4. Які типи порядку слів існують у мовах світу? Що слід брати до уваги в зіставних дослідженнях порядку слів? Аргументуйте свою від­повідь фактами з різних мов.

5. У чому виявляється своєрідність членів речення в різнострук-турних мовах?

6. Які відмінності у вираженні заперечення існують у різних мо­вах? Охарактеризуйте мононегативні та полінегативні мови.

7. У чому сутність habeo- і esse-конструкцій? Як розподілені за ни­ми індоєвропейські мови?

8. У чому полягає специфіка мов щодо актуального членування речень?

Швачко К. К. и др. Введение в сравнительную типологию английско­го, русского и украинского языков. — К., 1977. — С. 119—147.

Андерш Й. Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зі­ставленні з українською. — К., 1987.

Бенвенист Э. Относительное предложение, проблема общего язы­кознания // Принципы типологического анализа языков различного строя. — М., 1972. — С. 153—158.

Мельничук А. С. Порядок слов и синтагматическое членение в сла­вянских языках. — М., 1958.

Мещанинов И. И. Номинативное и эргативное предложения: Типоло­гическое сопоставление структур. — М., 1984.

Озерова Н. Г. Средства выражения отрицания в русском и украин­ском языках. — К., 1978.

Почепцов Г. Г. Семантичні ролі (деякі аспекти контрастивного дослі­дження) // Нариси з контрастивної лінгвістики. — К., 1978. — С 42 — 48.

Сопоставительная грамматика русского и украинского языков. — К., 2003. — С. 428—529.

Шутова Е. И. К проблеме типологически существенных параметров сопоставления синтаксических структур // Лингвистическая типология. — М., 1985. — С. 152—158.

Література

Korunets I. V. Contrastive Typology of the English and Ukrainian Langua­ges. — Вінниця, 2003. — С. 281—449.

Жлуктенко Ю. О. Порівняльна граматика української та англійської мов. — К., 1960. — С 118—156.

Аракин В. Д. Сравнительная типология английского и русского язы­ков. — Л., 1979. — С. 146—212.

Гак В. Г. Сравнительная типология французского и русского языков. — М., 1989. — С. 170—216.

Крушельницкая К. Г. Очерки по сопоставительной грамматике не­мецкого и русского языков. — М., 1961. — С. 173^-262.

tдfle*«!" ,Щ№?

_4.

_{Зіставна}

_{лексикологія і фразеологія}

4.1. Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні

Принципи і методи зіставного дослідження лексики

Контрастивна лексикологія, на думку багатьох мо­вознавців, — галузь лінгвістики, яка не має значних до­сягнень. Такий стан зіставної лексикології не може за­довольняти сучасне мовознавство, оскільки саме лекси­ка визначає фундаментальні риси мовної структури. Нині в дослідженні різних аспектів мови намітились лексикологічно зорієнтовані підходи, що виявилось, зокрема, в розвитку дескриптивно-емпіричних дослі­джень, відомих як «британський контекстуалізм». Ба­гато синтаксичних явищ стали розглядати як проекцію загальних закономірностей функціонування лексико­ну. Єдність лексики і граматики нині вважають основ­ним принципом у побудові сучасних граматик англій­ської мови, які освітлюють граматичні зв'язки слів у взаємодії з лексичним наповненням граматичних структур. Дж. Нікольс указує на безпосередню зумовле­ність конструкцій речення лексичними властивостями дієслів [Nickols 1975].

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні 295

Попри те, багато проблем власне контрастивної лек­сикології розглядалися в межах суміжних дисциплін. Йдеться насамперед про гіпотезу мовного детермінізму Сепіра-Уорфа, основна ідея якої полягає в тому, що мо­ви структурують реальний світ. Вона і дала стимул для контрастивних досліджень лексики. Перші контрастив-ні дослідження лексики присвячені назвам кольорів [Berlin, Kay 1969] і термінам спорідненості [Lounsbury 1955; Goodenough 1956; Kalisz 1976].

Контрастивна лексикологія розвивалася також у сфері теорії перекладу і двомовної лексикографії. Пе­рекладні словники є реальними зіставленнями лекси­ки двох мов, однак їхні результати не можуть претен­дувати на повний контрастивний аналіз, оскільки вони описують окремі слова, а зв'язки між словами розкри­ваються недостатньо, тобто вони не спроможні реалізу­вати системний підхід до вивчення зіставлюваних лек-сико-семантичних систем. Нині на часі опрацювання підходів до зіставного вивчення лексичного матеріалу, а саме встановлення основних принципів, параметрів і одиниць контрастивної лексикології, розробка най­ефективнішої для таких досліджень методики. Без оп­рацювання глобальних методологічних засад створення повних зіставних лексико-семантичних описів мов не­можливе.

Для зіставної лексикології залежно від поставлених конкретних завдань можливі два шляхи досліджень — односторонній і двосторонній (багатосторонній). Одно­сторонній підхід використовується в лінгводидактиці. Для теорії зіставної лексикології продуктивнішим і об'єктивнішим є двосторонній підхід, тобто підхід від третього члена порівняння. Наприклад, дослідника ці­кавить, як у певних мовах експлікується дія вживання їжі. Зіставлення укр. їсти, англ. eat, франц. manger, нім. essen i fressen, кит. чі дає можливість зробити вис­новок, що в німецькій мові значенню «вживати їжу» відповідають два слова, які розрізняються семантичним компонентом 'людина' і 'тварина', а в українській, анг­лійській, французькій і китайській мовах такого розріз­нення нема.

Повний контрастивний аналіз лексико-семантич­них систем мов повинен охоплювати зіставлення на всіх рівнях лексико-семантичної системи (рівень значень, лексем, лексико-семантичних груп, лексико-семантич-

296

Зіставна лексикологія і фразеологія

них полів), причому аналіз повинен ґрунтуватися на принципі системності. Йдеться про те, що необхідно брати до уваги всі зв'язки і відношення між лексични­ми одиницями кожної зіставлюваної мови — парадиг­матичні (внутрішньослівні, синонімічні, антонімічні, гіперо-гіпонімічні й міжпольові); синтагматичні (уточ­нюють і об'єктивізують результати парадигматичного вивчення); епідигматичні (не лише уточнюють перші два аспекти, а й найбільшою мірою здатні вивести до­слідника на ономасіологічний і прагматичний рівні (внутрішня форма слова як мотивувальна спадщина, що по-різному представлена в семантиці слова).

Принцип системності має бути основним у контрас-тивних лексико-семантичних студіях. Без урахування системних зв'язків та ієрархічних відношень на всіх рівнях аналізу (семному, семемному, лексемному, лек­сико-семантичних груп і лексико-семантичних полів) не можливий адекватний опис лексико-семантичної системи зіставлюваних мов, бо липі значеннєвість мов­ної одиниці, яка зумовлюється її місцем у лексико-се-мантичній системі, є основною категорією контрастив-них досліджень. Саме тому тільки зіставлення лексич­них систем загалом може дати об'єктивні результати. Річ не лише в багатозначності, як стверджує В. М. Яр­цева, а й у тім, «що навіть однозначні слова не стоять у мові ізольовано, а входять у маленькі лексичні систе­ми» і «місце, яке займають ці слова в лексичній систе­мі, складеній їхніми найближчими сусідами, завжди різне...» [Ярцева 1960: 9].

З огляду на принцип системності зіставлення ізольо­ваних лексем не може бути продуктивним. Оскільки значення слова зумовлюється певною мірою його місцем у лексико-семантичній системі, то зіставлятися повинні парадигматичні об'єднання — синонімічні, антонімічні, гіперо-гіпонімічні, а також лексико-семантичні групи й поля. Зіставляючи лексико-семантичні парадигми, лег­ко можна виявити квантитативні відмінності їхніх складових елементів, що завжди сигналізує про якісні відмінності між цими лексичними об'єднаннями.

Головною причиною відмінності лексико-семантич­них систем різних мов є своєрідність дискретизації сві­ту, що відображає неоднаковий спосіб його пізнання і є найголовнішою ознакою самобутності лексико-семан­тичної системи кожної мови. Факти неоднакового чле-

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні 297

нування світу понять у різних мовах привернули до се­бе увагу давно і наведені в багатьох дослідженнях із контрастивної лінгвістики. Хрестоматійною стала ілюстрація цього положення двочленним поділом кін­цівок людини в слов'янських мовах (рука, нога) і чоти­ричленним у германських і романських мовах (англ. hand «кисть руки», arm «рука від кисті до плеча», foot «ступ­ня ноги», leg «нога до ступні»). Пор. ще: укр. сир, рос. сыр і творог; рос. билет, укр. білет і квиток; укр. захоплю­ватися, рос. увлекаться! восхищаться; укр. позичати, рос. одалживать і занимать; англ. to wash, нім. wa­schen, укр. мити і прати.

Виявити відмінності в мовній дискретизації світу лег­ко шляхом зіставлення лексико-семантичних полів до­сліджуваних мов. Лексико-семантичне поле — сукуп­ність парадигматично пов'язаних лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю фор­мальних показників) і відображають поняттєву, предмет­ну й функціональну подібність позначуваних явищ. Воно характеризується такими основними властивостями: зв'язком слів або їх окремих значень, системним характе­ром цих зв'язків, взаємозалежністю і взаємовизначеніс-тю лексичних одиниць, відносною автономністю, безпе­рервністю позначення його смислового простору, взає­мозв'язком з іншими полями у межах усього словника.

Ідея про зіставне дослідження різних полів шляхом членування одного й того самого поля на їх складові се­мантичні елементи (тепер для цього вживається термін семантичне картування) бере початок у перших робо­тах про мовні поля Й. Тріра, який вважав, що членуван­ня поля однієї окремої мови є попередньою роботою, не­обхідною для порівняння двох мов, узятих у цілому, але теоретичні принципи зіставного дослідження семантич­них полів у різних мовах були опрацьовані О. Духаче-ком [Duchдcek 1966].

Лексико-семантичні поля двох мов ніколи не збіга­ються, оскільки реальності в одній мові не повторюють­ся в такій самій формі в іншій мові. Якщо уявити собі лексико-семантичні поля у вигляді матриць, то кіль­кість клітин будь-якого поля у двох мовах ніколи не збі­гатиметься, не всі клітинки в зіставлюваних мовах бу­дуть заповненими, і те, що в одній мові міститься в од­ній клітинці, в іншій може бути розподілене між двома чи більше меншими клітинками. Так, турецьке kok по-

298

Зіставна лексикологія і фразеологія

криває значення трьох українських слів — голубий, си­ній і зелений, англійському dream відповідають два ук­раїнські слова — снитися і мріяти, англ. smell — укр. пахнути і нюхати; франц. flotter «нерухомо тримати­ся на воді» взагалі не має в українській мові відповідни­ка. Так, неадекватною є структура лексико-семантич-ного поля спорідненості в різних мовах. Пор. укр. бать­ко, мати, син, донька, дядько, тітка тощо і нім. поле, де, крім цих понять, є й таке, як Geschwister «брат і сес­тра» . У тюркських і фіно-угорських мовах є окремі наз­ви старшого й молодшого брата, старшої й молодшої сес­три (узб. ака «старший брат», ука «молодший брат», она «старша сестра», сингил «молодша сестра»; угор. bдtya «старший брат», цces «молодший брат», пене «старша сестра», hug «молодша сестра», а в індонезійській мові взагалі немає слів для диференціації понять «брат» і «сестра»: ці поняття виражаються одним словом sauda-га). Із слов'янських мов вирізняється болгарська мова, в якій окремою лексемою кака позначається поняття «старша сестра». Зміни у складі лексико-семантичного поля завжди є сигналом зміни в характері мисленнєво-го членування цієї ділянки людського досвіду. Так, зок­рема, значно простішою стала структура поля спорідне­ності в українській мові порівняно зі староукраїнським періодом (вона залишилася майже незмінною в західно­українських діалектах, де сучасним літературним дядь­ко і тітка відповідають вуй(ко) «дядько по матері», стрий(ко) «дядько по батькові», вуйна (вуянка) «дру­жина вуйка, тобто маминого брата», стрийна (стриян-ка) «дружина стрия, тобто батькового брата», тітка «рідна сестра батька чи матері»).

Відмінність між співвідносними полями різних мов зумовлена неоднаковим способом життя народів — носі­їв цих мов, їхнім темпераментом, складом мислення, чутливістю, рівнем культури тощо.

Зіставлення лексико-семантичних полів передбачає певну послідовність. К. Джеймс пропонує таку послі­довність операцій: 1) вибір поля для обмеження кон-трастивного аналізу; 2) аналіз одиниць поля, який по­винен ґрунтуватися на суто семантичних властивостях; єдино допустима синтаксична інформація має виступа­ти у формі тверджень про обмеження сполучуваності, властивої окремим лексичним одиницям; 3) характерис­тика типів відношень, у які вступають між собою лек­сичні одиниці в межах поля.

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні 299

Зіставний аналіз лексико-семантичних систем, як і інших рівнів мови, може здійснюватися від форми до змісту (семасіологічний підхід) і від змісту до форми (ономасіологічний підхід). Використання підходу зале­жить від мети, яку ставить перед собою дослідник. Шлях від форми до змісту дає можливість вивчити се­мантичну й стилістичну паралексію, міжмовну омоні­мію, специфіку вторинної номінації для кожної з мов, властиві мові способи перенесення значень тощо. Ти­пи міжмовних відношень, якщо аналізувати співвід­носні лексеми, можуть вивчатися на двох рівнях —• рівні кількісних відповідностей/невідповідностей (се-мемне навантаження слів) і рівні якісних відповіднос­тей/невідповідностей (семний склад, семантичний об­сяг семем). Саме завдяки спільності форми можна стверджувати про входження багатозначних лексем у різні семантичні поля, а при контрастивному аналізі визначати національно-мовну специфіку міжпольових зв'язків.

Шлях від значення до форми дає змогу виявити спе­цифіку вираження одних і тих самих значень у різних мовах, тобто типи міжмовних відповідників (однорівне-ві й різнорівневі, аналітичні й синтетичні тощо), а та­кож торкнутися проблеми поняттєвої й неповної фоно­вої еквівалентності.

Труднощі при зіставному аналізі від змісту до форми значною мірою зумовлені відсутністю семантичних словників окремих мов. Для всебічного зіставлення лексичної семантики необхідні повні семантичні слов­ники, які б фіксували всі значення або навіть наявність універсального семантичного словника. Поки що до­слідники відштовхуються від значень слів однієї із зі-ставлюваних мов, використовуючи дані тлумачних словників, які не бездоганні щодо стратифікації значень (непоодинокі випадки, коли слова з ідентичною семан­тикою в словниках зіставлюваних мов мають неадекват­ну кількісну та якісну характеристику і навпаки).

Словники часто відображають суб'єктивний погляд, смаки й уподобання укладачів. Якщо приймати як дос­товірні наведені в них тлумачення, то можна констату­вати в різномовних лексемах-корелятах семантичні від­мінності, яких насправді ці кореляти не мають. Так, зокрема, тлумачні словники російської мови у слові орать виділяють такі значення: 1) «голосно говорити»;

300

Зіставна лексикологія і фразеологія

2) «кричати»; 3) «сваритися»; 4) «голосно співати»; 5) «голосно плакати», тоді як насправді тут одне зна­чення —• «голосно видавати різкі, пронизливі звуки (про людину)». Якщо зіставити це слово з його україн­ським відповідником верещати, який у Словнику укра­їнської мови в 11-ти томах тлумачиться як «пронизливо, різко кричати, пищати, вищати; дуже голосно співати», то можна дійти висновку, що ці слова зовсім не збіга­ються за семантичною структурою (перше багатознач­не, друге однозначне). Насправді тут семантичний обсяг слів ідентичний (словник С. І. Ожегова, на відміну від інших російських тлумачних словників, правильно кваліфікує слово орать як однозначне). Ще більшою мі­рою це застереження стосується випадків, коли слов­ник однієї мови інтерпретує певну семантичну інформа­цію як одне значення та його відтінок, а словник іншої мови — як два самостійних значення. Такі розбіжності нерідко трапляються й у різних словниках однієї й тієї самої мови.

Ще критичніше слід використовувати інформацію перекладних словників, де відповідники наводяться з певною мірою приблизності і до певного слова вихідної мови подаються всі можливі, в т. ч. й стилістичні, варі­анти другої мови. Якщо відштовхнутися від переклад­ної частини, то перша (реєстрова) частина мала б зовсім інший вигляд. Наприклад, тритомний академічний Ро­сійсько-український словник до рос. нашкодить дає ук­раїнський відповідник нашкодити, але насправді рос. нашкодить стосується винятково осіб і відповідає укра­їнському напакостити, а укр. нашкодити стосується як осіб, так і неосіб, у т. ч. й неістот (дощ, град, вітер, сонце тощо): «Град багато нашкодив, бо пооббивав цвіт на деревах, дуже поприбивав огороди і збіжжя» (Леся Українка). Таких прикладів у словниках чимало, що певною мірою є виправданим, оскільки їхнє завдання ■— дати перекладні відповідники, а в різних контекстах ними можуть виступати лексичні одиниці не з ідентич­ним семантичним обсягом. У перекладних текстах тон­кі семантичні відмінності слів-відповідників можуть нейтралізуватися, а в контрастивному описі лексико-се-мантичних систем їх урахування обов'язкове. Так, зок­рема, у перекладних словниках до укр. кара, кривда на­водяться рос. кара, кривда, однак навіть інтуїтивно тут можна відчути семантичні відмінності.

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні 301

Для об'єктивізації результатів дослідження, уник­нення суб'єктивізму слід зіставляти результати, отрима­ні на основі використання однієї й тієї самої методики дослідження цих явищ у кожній з порівнюваних мов.

Найпоширенішою і найефективнішою в дослідженні лексичної семантики є методика компонентного аналі­зу, яка застосовується як до окремих лексем, так і до си­нонімічних рядів, гіперо-гіпонімічних і лексико-семан-тичних груп і полів. Спочатку визначається обсяг цих рядів, груп, полів (кількість лексем, що до них вхо­дять). Відтак на основі компонентного аналізу (компо­ненти виявляються всередині семантичних полів) вста­новлюються семантичні відмінності між елементами цих об'єднань у кожній із мов і зіставляються результа­ти. Нижче наведено фрагмент компонентного аналізу дієслів переміщення в українській і англійській мовах за методикою Ді П'єтро (табл. 2).

Таблиця 2

Компонентний аналіз дієслів переміщення в українській та англійській мовах

^^^^Компоненти Слова N.	активність		напрямок		спосіб переміщення
	само­стійно	несамо­стійно	набли­ження	відда­лення	пішки	транс­порт
приходити	+	—	+	—	+	—
відходити	+	—	—	+	+	—
приїжджати	+	—	+	—	—	+
привозити	—	+	+	—	—	+
arrive	+	—	+	—	0	0
bring in	—	+	+	—	0	0
fly in	+	—	+	—	—	+
leave for	+	—	—	+	0	0

Як видно з таблиці, в англійській мові рідше реалі­зується опозиція пішки — транспортом, у зв'язку з чим група дієслів переміщення тут порівняно з україн­ською мовою кількісно менша. В англійській мові зак-центовано увагу передусім на напрямку руху, тоді як українці звертають увагу на спосіб переміщення. Отже, особливості стосуються того, що слово в кожній із мов включає семантичний компонент, якого не має співвід-

302

Зіставна лексикологія і фразеологія

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні

303

носне слово в іншій мові. Такі відмінності в наборі сем виявляються у сполучуваності слів. Сполучуваність часто вказує на дуже тонкі семантичні відмінності між словами. Так, англійському friend «друг» відпо­відає нім. Freund, однак, як засвідчує сполучуваність останнього слова, воно характеризується семою 'дуже близький'. Неврахування цього факту, за свідченням Г.-У. Керквуда, стає джерелом помилок і непорозумінь: англ. / made a lot of friend during my short stay німець­кою мовою треба перекладати Wдhrend meines kurzen Aufenthaltes habe ich viele Bekantschaften (не Freunde!) gemacht [Кёрквуд 1989: 348].

Для того щоб встановити семний склад слова і ви­явити розбіжності в семному складі слів-відповідників, використовують не тільки сполучуваність, а й контек­сти вживань слова і навіть похідні від аналізованих слів утворення (деривати). Так, Д. Леман провів спостере­ження над англійськими і німецькими дієсловами мов­лення і встановив відмінності між англійськими дієсло­вами say, speak, talk, tell і їх німецькими еквівалентами sagen, sprechen, erzдhlen, reden. Зокрема, say може мати суб'єктом особу, текст і організацію, установу (мама, брошура, Скотланд Ярд), sagen — людину і не допускає тексту (не можна сказати *Die Broschьre sagt... «Брошу­ра каже...»). Speak позначає здатність і якість усної ко­мунікації (Не speaks six languages «Він розмовляє шіс­тьма мовами»; Не speaks well «Він говорить добре»). Talk має кількісно-оцінну сему (Не is great talker «Він великий оратор»). Нім. reden об'єднує властивості speak і talk (Er ist ein guter Redner «Він хороший оратор», Er redet zu viel «Він багато говорить»). Tell повідомляє той факт, що адресат отримав інформацію, розпорядження або його розважили (The smoke told us a new Pope had be­en elected «Дим приніс повідомлення, що вибрано ново­го папу»; Не told the kids to make less noise «Він велів ді­тям поводитися тихіше»; Не told her a dirty joke «Він розповів їй непристойний жарт»). Нім. sagen відповідає англійському tell у його інформативній та імперативній функціях (Sein Gesicht sagte uns, das er дrgerlich war «По його обличчі було видно, що він злиться»; Er sagte den Kindern, ruhig zu bleiben «Він велів дітям поводити­ся тихо»), тоді як функцію розваги виконує дієслово erzдhlen (Erzдhl uns mal eine Geschichte «Розкажи нам якусь історію») [Lehman 1977: 99—109].

Часто за повного збігу диференційних сем у словах -відповідниках має місце розбіжність імовірнісних сем. Якщо, наприклад, слово гном у Словнику української мови в 11-ти томах тлумачиться як «дух у вигляді по­творного бородатого карлика, що нібито жив у надрах землі і охороняв підземні скарби», то англ. dwarf тлума­читься без слова із значенням «бородатий». Рос. ворот тлумачиться як «частина одягу навколо шиї, звичайно з розрізом на грудях», то англ. collar як «neckband upright or turned over, of coat, dress, shirt etc.,... band of linen, la­ce etc., completing upper part of costume» (поясок навко­ло шиї, прямий або підвернутий у пальті, сукні, сорочці тощо, смужка матерії, мережива тощо, яка завершує верхню частину костюма) [Стернин 1980: 16—17].

Крім наведених вище методик лексико-семантично-го поля, компонентного й дистрибутивного аналізів, у зіставній лексикології використовують ще психолін­гвістичні експерименти (вільні й цілеспрямовані), ста­тистичні методи (останні допомагають виявити певні тенденції як на рівні системи, так і на рівні мовлення).

Під час зіставного вивчення лексичної семантики дослідники нерідко обмежуються констатацією того, що одиниці зіставлення характеризуються відношен­нями включення, перетину й безеквівалентності. Такі судження є надто загальними й не сприяють розумін­ню семантики цих одиниць. Названі відношення охоплюють не всі сфери зіставного аналізу (стосують­ся семем, лексем, меншою мірою лексико-семантич-них груп і не притаманні семам, які є універсальними когнітивними одиницями, та лексико-семантичним полям, які при порівнянні не можуть характеризува­тися відношеннями перетину чи включення, а різ­няться лише кількісним складом елементів усередині поля, що зумовлює їх неоднакову польову структуру). Не ігноруючи універсальних відношень включення, перетину й безеквівалентності, контрастивна лінгвіс­тика має враховувати характер цих відношень у кож­ному конкретному випадку, семантику, що залиша­ється за межами тієї частини, яка в обох мовах збіга­ється, їх онтологічну й гносеологічну природу. Усе це в кінцевому підсумку має розкрити своєрідність на­ціонально-мовної картини світу й інтерпретуватися через категорії когнітивної діяльності й національної ментальності носіїв мови.

304

Зістаена лексикологія і фразеологія

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні

305

Семантичний обсяг слів. Пперо-гіпонімія

Слово — основна одиниця контрастивної лексиколо­гії. Саме в слові «органічно переплелися всі види й ас­пекти значення: речове й граматичне, денотативне й сигніфікативне, синтагматичне й парадигматичне, фо­нетичне й прагматичне» [Плотников 1984: 75]. Твер­дження, що основною одиницею контрастивної лекси­кології є семема, некоректне. Якщо не відштовхуватися від слова, то пошуки еквівалентних значень будуть по­збавлені будь-якого об'єктивного критерію. Ставлення до слова як основної одиниці мови в науці неоднознач­не. Дехто заперечує слово як одиницю мови, інші визна­ють важливе значення слова, але заперечують необхід­ність враховувати слово при описі конкретних мов, тре­ті стверджують, що визначити слово можна тільки для кожної мови окремо. Більшість мовознавців погоджу­ється з визначенням слова Л. Блумфільда як мінімаль­ної вільної одиниці. Таке визначення є універсальним для застосування і правильно вказує на наявність чи відсутність свободи (або зв'язаності) як основного кри­терію слова.

Значення слова — це зміст, створюваний у конкрет­ній мові на основі наявних у ній опозицій у лексико-се* мантичній системі. Значення в принципі неперекладні. Смисл — це актуалізоване значення. На відміну від зна­чення смисл не є статичним, він не визначається в лін­гвістичних термінах, а розпливається в глибинах інди­відуального буття і неповторності конкретної ситуації. Якщо значення має національно-мовну специфіку, то смисл — універсальний, інтернаціональний (при пере­кладі з однієї мови на іншу передаються не значення, які є специфічними для кожної мови, а смисли). Лек­сичне значення часто називають реальним, навіть мате­ріальним. Має рацію В. П. Литвинов, який уважає, що називати значення реальним — значить піддаватися са­мообману, а називати його нереальним також не можна: воно представляє іншу реальність, «теоретичний світ». Тому, крім традиційних денотативного і сигніфікатив-ного (екстенсіонала й інтенсіонала), О. В. Бондарко ви­діляє в значенні ідіоетнічний інтерпретаційний ком* понент. Зміст проходить крізь призму системи і струк­тури мови, тобто інтерпретатором тут виступає мовна система.

Виходячи з цих положень, можна констатувати, що ідентичність значень у різних мовах — це скоріше виня­ток, ніж норма. Повний збіг значення стосується лише власних назв — особових і географічних, наукових і технічних термінів {кисень — oxygen, гіпотенуза — hypotenuse), назв місяців і днів, а також числівників {тисяча — thousand). Такі слова є однозначними. Неод­нозначні слова повних відповідників майже не мають. Як приклад збігу значень у неоднозначних словах мож­на навести укр. лев і англ. lion, які мають однакові зна­чення: 1) «великий хижий звір родини котячих з корот­кою жовтою шерстю і довгою пишною гривою у самців»; 2) перен. «людина, яка звертає на себе увагу модним одя­гом, манерами і т. ін.».

Ще С. Ульман зазначив, що одні мови надзвичайно багаті словами конкретного значення, а інші використо­вують слова із загальними значеннями і не намагаються виразити всі деталі. Йдеться про випадки, коли в одній мові використовується родове поняття, а в іншій — ви­дові. Так, російському любовь, англійському love, ні­мецькому Liebe в латинській мові відповідають три лексеми: amor «любов між чоловіком і жінкою», Caritas «любов батьків до дітей», pietas «любов до батьків і між братами та сестрами». Деталі, вказані дієсловами укр. йти, їхати, нім. gehen «іти», reiten «їхати верхи (на ко­ні)», fahren «їхати»; укр. стояти, сидіти, лежати, ви­сіти, нім. stehen «стояти», sitzen «сидіти», liegen «ле­жати», hдngen «висіти», залишаються невираженими у французькій і англійській мовах, де цим словам відпові­дає одне слово — відповідно франц. aller, англ. to go, що мають значення «переміщуватися будь-яким спосо­бом» і франц. etre та англ. to be зі значенням «бути, іс­нувати». Недостатня інформація може бути виражена в контексті. Тому при перекладі необхідним стає при­йом конкретизації. Наприклад, It was an unfavorable day, too — fall, and cold, dark weather, windy — А тут ще день видався жахливий — холод, осіння негода, ві­тер; She looked up, but it was dark overhead — Вона глянула вгору, але там панувала пітьма; Before her was another long passage — Перед нею простягався ін­ший коридор.

Англ. to wash, нім. waschen, франц. laver, молд. а spela передаються двома лексемами української мови — мити і прати, англ. to marry, франц. se marier у росій-

306 :«н;чїї». >u..-<\.■■:;-. Зіставна лексикологія і фразеологія

ській мові мають два різні за семантикою відповідники — жениться і выходить замуж. Французька й англійська мови, з одного боку, і німецька, українська й російська, з іншого, виявляють різні тенденції в цьому плані. У перших надається перевага родовим назвам (гіпероні-мам), у других — видовим (гіпонімам). Пор.: лексемам укр. щітка, пензлик, помазок, мітла, рос. щетка, кис­точка, помазок, веник, нім. Bьrste, Pinsel, Quast, Besen відповідає в англійській мові одне слово brush: hair / clothes brush «щітка для волосся, одягу», painting brush «пензель», sweeping brush «щітка для підлоги»; лексе­мам укр. стілець, крісло, рос. стул, кресло, нім. Stuhl, Sessel — одне англ. слово chair. Англ. іменник flavour позначає водночас відчуття смаку і запаху й відповідає нашому словосполученню смак і запах. Див. ще: франц. troupeau — укр. табун (для коней), стадо (для великої рогатої худоби), отара (для овець), зграя (для собак, птахів, риб); англ. cherry — укр. вишня і череш­ня, англ. strawberry — укр. суниця і полуниця, англ. me­lon — укр. диня і кавун, англ. coat — укр. пальто і пі­джак, англ. button — укр. ґудзик і кнопка, англ. boat — укр. човен і пароплав, англ. desk — укр. парта і стіл, англ. роет — укр. вірш і поема, англ. cry — укр. крича­ти і плакати, англ. dream — укр. снитися і мріяти, англ. learn — укр. вчити й узнавати, англ. purple — укр. пурпуровий і багряний, франц. connaitre — укр. знати ірозуміти, англ. head «голова» — нім. Kopf і Ha­upt (Kopf на відміну від Haupt пов'язане з інтелектуаль­ними здібностями, тому може вживатися метафорично: ein gescheiter Kopf «розумна голова», Er behielt einen klaren Kopf «Він має світлу голову»). Англ. to think «ду­мати» має значно ширше значення, ніж нім. denken й укр. думати. Пор. Let me think «Дайте подумати» — Lassen mich mal nachdenken; I don't think so «Я так не думаю» — Ich glaube nicht so; What do you think? «Що ви скажете?» — Was meinen Sie?; That's just what I think «Так я і думаю» — Ich bin genau der selben Meinung; I think it likely that «Мені здається ймовірним, що...» — Ich halte es fьr wahrscheinlich, daЯ...; I think it over «Я це обдумаю» — Ich werde es mir ьberlegen; To think that it may be true «Подумати тільки, це може виявитися прав­дою» — Wenn man bedenkt, das es war sein kцnnte; I wo­uldn't think of such a thing «Мені б таке і в голову не прийшло» — So etwas kдme mir ьberhaupt nicht in den Sinn [Кёрквуд 1989: 343].

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні 307

Проаналізувавши англійські тексти обсягом 40 005 словоформ та їх переклади на російську мову, Н. Б. Гві-шіані виявлено, що 1365 вживанням слова said у росій­ській мові сказал (-а, -и) вжито 823. Понад третину вживань said передано іншими словами. А загалом 48 одиницям дієслів мовлення в російській частині корпу­су відповідало 88. Найчастотніша форма said у росій­ській мові замінялася дієсловами конкретнішого зна­чення [Гвишиани 2004: 70].

Особливою конкретністю значень характеризується українська мова: рос. закрыть (дверь, собрание, зонт) — укр. зачинити (двері), закрити (збори), згорнути (па­расольку); чеськ. fezat (maso, suche vetve, dfivi) — укр. різати (м'ясо), пиляти (дрова), обрізати (сухі гілки); рос. общий — укр. спільний і загальний, рос. точка — укр. точка і крапка, рос. способность — укр. здібність і здатність, рос. дополнение — укр. доповнення і дода­ток, рос. памятник — укр. пам'ятник і пам'ятка. Рідше трапляється зворотне явище: укр. піна, рос. пе­на, нім. Schaum — англ. foam «піна», froth «піна в ро­ті», lather «мильна піна» і «піна на коні», scum «піна в каструлі під час приготування їжі; накип», head «піна в бокалі пива»; укр. ковдра — англ. blanket «шерстяна, байкова ковдра», quilt «стьобана ковдра»; укр. каша — англ. porridge «розсипчаста каша», gruel «рідка каша»; укр. палець — англ. finger «палець на руці», toe «па­лець на нозі»; укр. плавати — англ. swim (про людину і тварину), float, drift (про речі, хмари), sail (про судно), steam (про пароплав), cruise, navigate (на чомусь), boat (на човні), glide (у гондолі). Це зумовлено тим, що слово в одній мові закріплює в своєму значенні такі аспекти (ознаки) денотата, які в іншій мові розподілені між де­кількома словами. Річ у тім, що в одній мові необов'яз­ково виражається та різниця, яка в іншій мові обов'яз­ково виражена. Як зауважив Р. Якобсон, мови різнять­ся, головним чином, тим, що вони повинні виразити, а не тим, що вони можуть виразити, адже кожна мова мо­же виразити все. Так, майже в усіх германських і ро­манських мовах поняттям «рука» і «нога» відповідають по два слова залежно від того, чи йде мова про кисть ру­ки чи її частину від кисті до плеча, про ступню ноги чи ногу до ступні (англ. hand і arm, foot і leg, нім. Hand і Arm, FuЯ і Bein, франц. le pie i la jambe, італ. ilpiede і la

308

■- Зіставна лексикологія і фразеологія

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні

309

gamba, icn. el pie і la pierna), а у слов'янських і роман­ській румунській мовах такого розмежування нема.

В англійській мові, як і в українській, у тварин і лю­дей є backs «спини», necks «шиї», а в іспанській твари­ни мають відповідно Іото і pescuezo, а люди espalda і cwello. В іспанській культурі відмінності між людиною і твариною є значнішими, ніж в англо-американській і слов'янській культурах. Щодо внутрішньомовного ас­пекту, то слова із загальним (недиференційованим, гі-перонімічним) значенням у системі своєї мови мають одне значення, що відповідає двом словам і значенням іншої мови. У цьому принципова різниця між семан­тичною недиференційованістю і багатозначністю.

Розбіжність обсягу значень слів-відповідників при­таманна не лише неспорідненим чи віддалено спорідне­ним, ай близькоспорідненим мовам. Контрастивна лек­сична семантика близькоспоріднених мов має свої особ­ливості, пов'язані зі складністю виявлення зовнішньо прихованих семантичних відмінностей лексичних оди­ниць. Дослідник часто стикається з «провокаційною близькістю» (вислів О. О. Реформатського). Тому слід постійно остерігатися будь-якої подібності, оскільки во­на штовхає на нівелювання індивідуального й провокує підміну чужого своїм. Наприклад, чимало мовців, які добре володіють українською й російською мовами, не помічають семантичної відмінності в російському слові амуниция і українському амуніція (рос. амуниция — «спорядження військового, крім зброї й одягу», а укр. амуніція — «спорядження військового, в т. ч. зброя»). Пор. ще: рос. ославить «розпустити про кого-небудь не­добрі чутки», укр. ославити «поширити як добрі, так і недобрі чутки»; укр. остуда «охолодження організму, простуда» і «прохолода», тоді як рос. остуда «охоло­дження, збайдужіння» вживається тільки у випадку, ко­ли йдеться про людські стосунки; рос. навись — «все, що нависло над чим-небудь (листя, хмари, сніг тощо)», тоді як укр. навись — лише «сніг на гілках».

Для вивчення денотативного обсягу слів-корелятів об'єктивним і найзручнішим способом є перевірка на сполучуваність. Так, рос. дебелый «сильний, великий» сполучається лише з назвами осіб {дебелый мужчина, дебелая женщина), а укр. дебелий і з назвами неістот {дебела дівчина і дебелі м'язи, дебела колиска, дебелі во­рота, дебелий мішок). Такого ж характеру семантичні

відмінності між мережа і мерёжа, молодуха і молодуха, калач і колач, поганий і поганый, погожий і погожий та ін. Навіть у випадку, коли російське слово та його ук­раїнський відповідник поєднується з одними й тими са­мими семантичними групами слів, але помітною є від­мінність у частоті вживання з якоюсь групою, ця статис­тична розбіжність у сполучуваності завжди є сигналом відмінності в характері денотації. Наприклад, укр. туч­ний «вгодований, гладкий», на відміну від рос. тучный, вживається переважно щодо тварин (рос. тучный муж­чина, тучная девушка, тучная лошадь, тучная корова; укр. тучний кінь, тучна свиня), хоч зрідка це означен­ня трапляється й стосовно людей. Тому важливими в цьому плані є словникові ремарки — укр. переважно про, рос. преимущ. о.

Вище йшлося про недиференційоване, нерозчлено-ване значення однієї мови порівняно зі значенням його відповідників у іншій мові, тобто про випадки, коли в одній із мов слово позначає широкий клас денотатів. Однак існує й інша розбіжність, коли не збігаються в мовах межі певного семантичного континууму («кусоч­ки дійсності»). Насамперед це стосується часових від­різків, наприклад членування доби на її частини. Нім. Morgen «ранок» охоплює час від шостої до десятої годи­ни, англ. morning від першої до дванадцятої, англ. night «ніч» захоплює й ту частину доби, яку по-українському прийнято називати вечором, а укр. ніч охоплює й ту частину доби, яку по-англійському позначають як mor­ning «ранок» (пор. укр. друга година ночі і англ. two o'clock in the morning). Для француза перша година піс­ля півночі, як і для англійця, — це перша година ранку (une heure du matin). Для іспанця сьома — десята годи­на вечора — ніч, тоді як для француза це вечір. Якщо французи вітання bonsoir використовують із шостої го­дини вечора, то італійці buona sera вже після третьої го­дини дня. Українець, як і росіянин чи поляк, приїхав­ши до Парижа чи Лондона, попросить о першій годині дня diner I dinner відповідно до його поняття «обід», то­ді як у понятті француза це тільки dejeuner, а в понятті англійця — lunch.

У мовах світу не збігається й членування віку лю­дей — дитячий вік, підлітковий вік, вік юності тощо. Так, укр. підліток охоплює вік від дванадцяти до шіст­надцяти років, тоді як англ. teenager — від тринадцяти

310

^; о 'дожакгаедт Зіставна лексикологія і фразеологія

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні

311

до дев'ятнадцяти років, франц. adolescent — від чотир­надцяти до двадцяти двох років (див. про це: [Репина 1996: 143—152]). У французів сорокарічний вік сприй­мається як новий період у житті людини. Про людину до сорока років можна сказати jeune komme «молодий чоловік», а про людину після сорока років — komme je­une «чоловік молодий» (різний порядок слів). Те, що для українця є другим поверхом будинку, для англійця і німця є першим поверхом (the first floor, erster Stock). Перший поверх відповідно позначається як ground floor, ErdgeschoЯ.

Такі дослідження дають змогу констатувати, що і розбіжності, і близькість між співвідносними словами різних мов зумовлені способом життя народів — носіїв мови, характером їх мислення, відмінностями культу­ри тощо.

Фонова лексика. Слова-символи

Навіть у випадку, коли значення слів-відповідників у двох мовах збігаються, стверджувати про їхню повну семантичну відповідність не завжди можна. У рецензії на дослідження В. Гумбольдта «Бхагаватгіта» («Божес­твенна пісня») Гегель писав: «Природі речей супере­чить вимога, щоб слово мови якогось народу [...] переда­валось таким словом нашої, яке б відповідало йому в йо­го повній визначеності. Слово нашої мови дає нам наше певне уявлення про відповідний предмет і саме тому не уявлення іншого народу не тільки з іншою мовою, але й з іншими уявленнями» (цит. за [Косериу 1989: 63]). Сло­во живе в контексті культури, тому в різних мовах сло-ва-відповідники можуть мати неоднакові семантичні асоціації. Особливо це стосується фонової лексики (лексика з національним асоціативним ореолом). На­ціональні асоціації, пов'язані з певними словами, вхо­дять до національно-культурного компонента значен­ня. Вони є неповторними для кожної мови, однак не фіксуються у тлумачних і перекладних словниках. їх поділяють на асоціації, пов'язані з внутрішньомовни-ми чинниками, такими, як внутрішня форма слова, вплив переносних значень, входження слова в певні словотвірні парадигми, звукові зближення тощо (їх на-

зивають мотиваційними асоціаціями), та асоціації, пов'язані з національно-культурним контекстом у най-ширшому розумінні. Хоч вони належать до периферії семантичної структури слова, однак є дуже важливими для міжкультурного спілкування, оскільки часто ста­ють причиною перешкод у міжкультурній комунікації. Наприклад, для іноземця українські слова верба, топо­ля, явір — назви дерев, а калина — рослина у вигляді куща. Для українців ці слова передають значно ширшу і глибшу інформацію, позаяк мають символічне значен­ня, що засвідчено їх уживанням в українському фольк­лорі та поезії: «На вгороді верба рясна», «Ой, вербо, вер­бо, де ти зросла...», «Полюбила козаченька, стоя під вербою», «Кругом греблі шумлять верби», «Ой, у лузі червона калина похилилася», «Стоїть явір над водою, на яр похилився», «А три верби схилилися, мов жу­ряться вони» (Л. Глібов); «І яр, і поле, і тополі, І над криницею верба Нагнулася, як та журба», «Між ярами над ставами верби зеленіють», «Не прийнялись три яво­ри, Калина зів'яла», «Пишається калинонька, явір мо­лодіє», «Посадила над козаком Явір та ялину, А в голо­вах у дівчини Червону калину» (Т. Шевченко). Саме незнанням семантичних асоціацій українських слів по­яснюється нерозуміння іноземними читачами деяких поезій Кобзаря.

Специфічні національні асоціації властиві не тільки лексиці, у якій наявний національно-культурний ком­понент, а й звичайним нейтральним загальновживаним словам на означення речей і понять, поширених у всіх культурах. Як показав психолінгвістичний експери­мент із трьома групами реципієнтів — українцями, ро­сіянами, туркменами, такі слова, як хозяин, отец, мать, бабушка, дедушка, свадьба, молоко, дали різні реакції. Зокрема, слово свадьба у студентів-туркмен, на відміну від українців і росіян, асоціюється не тільки з веселістю, а й із втратою, а також зі змаганням. Сло­во молоко викликає в них більш захопливі асоціації (белое счастье). Слово солнце теж отримало різний емо­ційно-оцінний ореол: у туркмен воно пов'язується з неприємними асоціаціями (жара, жарко, скрыться, комната, парк), а в росіян і українців у нього позитив­на, навіть висока оцінка (золотое, радость, кайф, гла­за, мама).

312

Зіставна лексикологія і фразеологія

Особливо національна специфіка асоціювання спо­стерігається в реакціях-порівняннях українців і амери­канців: укр. очі — як волошки, терен, вишні, озера, сонце, небо; амер. eyes — like pools «ковбані», coins «мо­нети», marble balls «мармурові кулі», ocean «океан». Отже, саме національні асоціації зумовлюють входжен­ня певних слів до специфічних для кожної мови порів­няльних зворотів (пор. ще укр. стрункий як тополя, рос. стройный как берёза).

Фонова лексика часто стає перешкодою у міжкуль-турній комунікації. Наприклад, слову молоко у в'єт­намській мові відповідає сайя. Однак ці слова не є відпо­відниками з функціонального погляду, з погляду семан­тичної адекватності та відповідності фоновим знанням мовців. У реченні Він уранці випивав склянку молока і йшов на роботу функціональним еквівалентом слова молоко буде в'єтнамське суйа «чай» (в'єтнамці не п'ють молока). До таких слів, які вимагають функціональної заміни у в'єтнамській та багатьох інших південноазій-ських мовах, належать слова зі значенням «сонце», «мі­сяць», «пальто», «дача», «виделка» таін. При перекла­ді речення Не люблю влітку сидіти в кімнатах (літо — гарна, тепла пора року, сприятлива для прогулянок), спираючись на значення в'єтнамського хе «літо», можна натрапити на труднощі: літо в тропічному В'єтнамі дуже жарке і вологе, тому влітку в'єтнамці якраз не гуляють, а сидять в прохолоді вдома [Шахнарович, Мамонтов 1987: 189—192].

Ще яскравіше національні асоціації і, відповідно, національно-мовні картини світу виявляються у сло­вах-символах. Слово-символ, за висловом Ю. Лотмана, є своєрідним згорнутим текстом. Воно сконденсовано містить великі сюжети, зафіксовані в пам'яті людей. Символ — явище специфічно національне. Семантика символу виявляється лише в контексті світоглядної традиції певного народу, через що символ не може деко­дувати носій іншої культури. Процес створення симво­лу тісно пов'язаний із співвідношенням у мовній одини­ці денотативної та фонової інформації, причому фонова інформація переважає.

Як зазначив О. О. Потебня, майже кожне слово може виступати символом явищ дійсності. Слова-символи звичайно є національними. Запозиченими словами із символічним значенням є лише біблеїзми. Відмінність

Лексико-семантичні системи мовуконтрастивномуосвітленні 313

символів визначається переважно особливостями побу­ту, віросповідання, географічного положення тощо. Спільні для декількох мов символи є результатом подіб­ності ситуацій. Так, українськими символами виступа­ють географічні назви {Україна, Дніпро), назви рослин, особливо квітів {калина, тополя, барвінок, мальва, чер­вона рута), назви тварин, переважно птахів {чайка, зозуля, ластівка). Поширеною в усіх культурах є сим­воліка кольорів, тварин та рослин. Наприклад, симво­ліка кольорів в індоєвропейських мовах переважно збі­гається, однак для французів зелений колір — колір надії. Що стосується тварин, то майже в усіх мовах ба­ран асоціюється з тупістю, віл із працездатністю, вовк із кровожадністю, вівця зі смиренністю, заєць із ляк­ливістю, кішка з невірністю. Однак у німецькому соці­умі віл асоціюється з тупістю {dumm, wie ein Ochse «дур­ний, як віл»), а кішка є символом 1) хижака {Die Katze lдЯt das Mдuschen nicht «Кішка не може не ловити ми­шей»); 2) незначного, пустого {Etwas ist fьr Katze «да­ремно, марно», дослівно Це щось для кішки); 3) живу­чості {Sie ist zдh, wie eine Katze «Вона живуча, як кіш­ка»); 4) обману, облуди, прикидання {Eine falsche Katze «Фальшива кішка»). У російській мові вона є символом 1) худої, виснаженої жінки {Мечусь, как угорелая кош­ка); 2) неприємності, сварки {Между нами черная кош­ка проскочила); 3) суму, неспокою, тривоги {Кошки скребут на сердце). В англійській мові cat «кішка» сим­волізує злу, сварливу жінку.

Знання семантичних асоціацій і символіки слів дає мовцеві змогу виявити семантичний ореол слова, його реальне функціонування у певному соціумі. Цей ореол зумовлений усією історією слова, його етносоціальним і етнокультурним контекстом. Як зазначає Л. Мкртчян, «слово тисячами невидимих ниток пов'язане з літера­турними й культурними традиціями мови оригіналу. Слово живе в контексті даного речення, абзацу, твору, в контексті всієї творчості певного автора і — ширше — в контексті всієї літератури, а можливо, й даної цивіліза­ції» [Мкртчян 1976: 4].

Зіставне вивчення семантичних асоціацій засвідчує «розмитість», а не сувору логічну детермінованість лек­сичної семантики, що спричиняє відкритість мови, її се­мантичний розвиток. Водночас воно дає змогу зробити

314

літгіасю

Зіставна лексикологія і фразеологія

висновок, що близькість національних культур можна оцінити через подібність семантичних асоціацій. До то­го ж асоціативні зв'язки є надзвичайно важливими й для відтворення мовної картини світу, хоч виявити їх дуже важко, оскільки вони приховані в глибинах націо­нальної ментальності. Саме тому повну мовну картину світу можна буде відтворити лише за наявності ґрунтов­них словників асоціативних норм, створених на якомо­га ширшому охопленні мовців психолінгвістичним екс­периментом. Врахування національних особливостей асоціювання важливе для повноцінного оволодіння іно­земною мовою. Тому цілком закономірним у наш час є поворот від структурної семантики до когнітивної, яка залучає в орбіту дослідження фонові й енциклопедичні знання. Семантичний аналіз, таким чином, безпосеред­ньо змикається зі знанням людини про світ, із процесом пізнання позамовної дійсності. У контрастивній семан­тиці особливого значення набуває соціо-семіотичний підхід (crosscultural lexicology), завданням якого є ви­вчення лексичної семантики мов у зв'язку з пізнаваль­ною діяльністю народів — носіїв цих мов, з когнітивни-ми процесами, поняттями, в яких зафіксована певна картина світу, щоб перебороти межі, які відділяють од­ну від одної спільноти людей із різними культурами.

Полісемія. Специфіка переносних значень

Полісемія як мовне явище є універсалією, тобто у всіх мовах світу є багатозначні слова. Універсальними є й закони розвитку полісемії, наприклад закон переходу від конкретного значення до абстрактного, способи тво­рення полісемії — метонімічне й метафоричне перене­сення слів. Однак у мовах світу це реалізується по-різно­му. В. Г. Гак, зокрема, описує такі характерні випадки:

1) спільні закономірності перенесення слів на інші значення мають різну сферу використання. Так, уподіб­нення неживих предметів живим (антропоморфізм) є універсальним семантичним законом, але у французь­кій мові це перенесення здійснюється частіше і ширше, ніж, наприклад, у російській мові. По-різному виявля­ється в цих мовах і переносне вживання слів, що позна­чають почуття і сприйняття людини. У французькій мо­ві для цього використовуються назви кольорових від-

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні 315

чуттів, а в російській — звукових. Так, російський прик­метник глухой має багато переносних значень, яких не має французький відповідник sourd {глухое место, глу­хое окно, глухое платье). Назви кольорів ширше вико­ристовуються в переносному значенні у французькій мові: examen blanc «екзамен без оцінки, залік», бук­вально білий іспит; etre vert «бути сильним (про люди­ну)», буквально бути зеленим тощо;

2. по-різному використовуються закономірності регу­лярної полісемії, тобто багатозначності, яка охоплює сло­ва одного лексико-семантичного поля. Так, в українській мові одним і тим самим словом позначається дерево і йо­го плід — груша, слива, айва, персик, абрикос тощо (виня­ток становить яблуня — яблуко), а у французькій мові вони позначаються різними словами (prune «слива» — ргипіег «сливове дерево», poire «груша» —роігіег «гру­шеве дерево»). І навпаки, у французькій мові тварини і м'ясо тварин експлікується одним словом, а в україн­ській мові різними словами (pore «свиня» і «свинина»);

3. у різних мовах не збігаються групи слів чи окре­мі слова в межах лексико-семантичних об'єднань, які вживаються у переносних значеннях. В українській чи російській мовах назви овочів рідко використову­ються щодо людей, а у французькій і німецькій мовах дуже часто (франц. поіх «горіх», gourde «гарбуз», poi­re «груша», cornichon «корнішон» таін. у значенні «ду­рень» ; нім. der Kohlkopf, на відміну від українського ка­чан, крім головки капусти, називає нерозумну людину; die Rьbe, на відміну від укр. ріпа, — ніс людини (товстий, безформений) і круглу, як ріпа, голову; die Kьrbis, на від­міну від укр. гарбуз, — голову; die Gurke, на відміну від укр. огірок, — довгий ніс; die Melone, на відміну від укр. диня, — капелюх). Слова бобер, лебідка, сокіл, кіт в українській мові мають переносні значення, а їх фран­цузькі відповідники не мають, зате франц. merle «дрізд» має переносне значення «пройдисвіт», а в українській мові слово дрізд у переносному значенні не вживається;

4) переносні значення слів-відповідників у різних мовах переважно не збігаються. Контрастивне вивчен­ ня зв'язків і співвідношень між прямими і переносними значеннями слів дає цікаву і корисну інформацію сто­ совно етнолінгвального мислення. Кожна мова відзна­ чається оригінальністю в характері лексичних перено­ сів, що є відображенням своєрідного способу пізнання

316

Зіставна лексикологія і фразеологія

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні

317

навколишнього світу. Пор.: укр. вушко голки — англ. eye of needle (око голки), укр. ніс чайника — франц. bee du bouilloire (дзьоб чайника). Рос. вкалывать, пахать уживаються в переносному значенні «важко працюва­ти», а укр. вколювати, орати таких переносних зна­чень не мають. Укр. хвороба вживається в переносному значенні «надмірне захоплення» (У Василя теж була своя хвороба — пристрасть до бандури — Я. Баш), рос. відповідники болезнь і хвороба в такому значенні не вживаються. Укр. низка 1) «нанизані на нитку, мотузку, дротину і т. ін. однорідні предмети» (низка перцю, риб, намиста, грибів, горобини тощо) і 2) перен. «сукупність предметів, явищ» (низка човників, вечорів, думок, захо­дів), а рос. низка переносних значень не має. Укр. баня не тільки «лазня», а й «дуже жарко», англ. відповідник bath не має такого (другого) значення. Нім. Schlange «змія» і «черга», англ. arm «рука від кисті до плеча» і «гілка», tiger, крім «хижа тварина родини кошачих із оранжево-жовтими і чорними смугами; тигр», має ще значення «жорстока людина», «небезпечний против­ник», «хуліган», «хвалько», яких український відпо­відник не має. Англ. rake «граблі» має ще значення чо­гось дуже тонкого, а також худого (as thin as a rake «тонкий, як граблі», «худий, як тріска»), a peacock «павлин» означає також гордість, а слова-відповідники української мови в таких переносних значеннях не вживаються. Важко логічно пояснити, чому англійська мова акцентує на «мертвості» цвяха (as dead as a door­nail «мертвий, як цвях у дверях») або холоднокровності огірка (as cool as a cucumber «холодний (холоднокров­ний), як огірок»). Розбіжність переносних значень часто спричиняє неправильне розуміння, помилки у пе­рекладі. Так, укр. важкий сон «поганий сон» — англ. heavy sleep (важкий сон) «міцний, добрий сон»; укр. важка книжка «книжка, яка має трагічний зміст і важ­ко емоційно переживається» — англ. heavy book (важка книжка) «важка за стилем, нудна книжка».

Найпоширенішими в мовах є метафоричні перене­сення значень (правильніше — перенесення слів на інші значення). Доведено, що воно відіграє надзвичайно важливу роль у когнітивній (пізнавальній, мисленнє-вій) діяльності людини і в розвитку виражальних мож­ливостей мови. На цьому наголошує Дж. Лакофф у праці «Метафори, якими ми живемо». Сучасні дослі-

дження показали, що метафора існує навіть у такій ней­тральній в експресивно-емоційному аспекті сфері, як термінологія. Метафоричне перенесення стало голов­ним каналом поповнення терміносистем. Так, фінансо­ва термінологія в наш час збагачується за рахунок мета­фор антропоморфних (англ. period of digestion, дослівно період травлення, засвоєння їжі «період, протягом яко­го встановлюється ринковий рівень цін нових акцій та облігацій»; parent company «батьківська компанія», id­le many «ледачі гроші»; укр. дочірнє підприємство), по­бутових (англ. mopping up від to mop «мити» — «ліквіда­ція грошей на дисконтному рахунку», lending ceiling від to lend «позичати» і ceiling «стеля, максимум» — «обме­ження позики»; укр. переливання капіталу); воєнних (англ. rate war «тарифна війна», bullet loan «позика-куля»; укр. підривне ціноутворення), орієнтаційних (back door method «метод "чорний вхід"») і колористич­них (red balance, дослівно червоний баланс «пасивний баланс»; укр. сірий ринок).

Терміни-метафори посідають неоднакове місце в мо­вах. Часте використання назв конкретних предметів і дій як основи термінологічної номінації в англійській мові засвідчує більшу образність і експресивність анг­лійських метафоричних термінів. А якщо врахувати, що загальна кількість англійських метафоричних тер­мінів перевищує кількість таких одиниць в українській мові, то можна зробити висновок, що «метафорична традиція» знаходить яскравіше вираження в англій­ській підмові фінансів, ніж в українській. Про сильніші метафоричні традиції в англійській підмові фінансів свідчить і те, що українська мова не має однокомпонент­них метафоричних термінів, а в англійській мові їх аж 6 відсотків: hiccup (гикавка) «раптове невелике відхи­лення кон'юнктури у протилежний бік від довготермі­нової тенденції». Прикладами можуть служити такі фінансові терміни, як: haircut (стрижка), collar (на­шийник, комір), snowballing (наростання снігової грудки) тощо. Поняття чогось загального передається в англійській терміносистемі за допомогою слова blan­ket «ковдра»: blanket assignment «загальна (повна) по­ступка правами, вимогами», blanket credit line «загаль­на кредитна лінія», blanket fidelity-bond «загальна га­рантія довіри», blanket mortgage «загальна (повна) іпо­тека на власність», blanket recommendation «загальна

318

«:і«ЛТ' *>!■

Зіставна лексикологія і фразеологія

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні

319

рекомендація», blanket policy «загальний поліс». Ідея тимчасового припинення функціонування якого-небудь явища у фінансах виражається в українській мові за до­помогою слова заморожування: заморожування заро­бітної плати, заморожування коштів, заморожування товарообігу [Кришталь 2003: 4—10].

Якщо однакові лексичні переноси свідчать про спільні для багатьох чи всіх мов семантичні закономір­ності (в усіх мовах просторові назви використовуються для позначення часових понять, слова зі значенням «ту­пий» і «гострий» для позначення звуків і відчуттів, зо­рова і звукова лексика на означення смакових понять: довгий день, часова відстань; тупий, гострий звук, тупий, гострий біль; вино має оксамитовий присмак із прозоро-голубим відтінком і дзвінким ароматом), то оригінальні вказують на специфічність, неповтор­ність національного мислення і, відповідно, мовного світосприйняття. Див. укр. селезень «качур» і «намер­злий візерунок на віконних шибках», верещака «той, хто багато верещить» і «страва зі свинячої грудинки»; рос. хворост «хмиз» і «смажене в смальці або олії солод­ке печиво, що має форму продовгуватих смужечок; вер­гуни»; англ. board «управління», «комісія», «дошка», «борт»; close «близький», «душний», «детальний», «за­критий», «строгий», «цупкий», «густий (про ліс)», «по­тайний», «скупий» та ін.; dumb в американському варі­анті англійської мови «німий» і «дурний, глупий». От­же, перенесення слів на інші значення здійснюються як за суттєвими, так і за несуттєвими, випадковими озна­ками, в т. ч. й за такими, що суперечать суті названого поняття. А це дуже важливо для мовознавства, оскіль­ки перенесення слів містить у собі інформацію про су­спільне й культурне життя народу. Оригінальність пе­реносних значень — велика й перспективна ділянка для контрастивних досліджень. Зокрема, це матеріал для вивчення міжпольових зв'язків, оскільки вони ґрунту­ються переважно на полісемії (слово різними значення­ми входить до різних полів). Тут спостерігаються як універсальні, так і ідіолінгвальні особливості. Якщо зв'язки між полями, як правило, є універсальними, наприклад зв'язок темпорального поля з метеорологіч­ним (темпоральні лексеми майже в усіх мовах світу ви­користовують для номінації погодних понять: укр. го­дина, болг. време, словацьк. chvila, ісп. Петро, італ. tem-

ро, алб. hohe, угор, idц і т. д.), поля температури з полем почуттів (теплі стосунки, гаряче серце, палке кохання, вогонь душі, любові жар, холодний погляд), поля руху з полем розумової діяльності (підійти до висновку, спіймати думку, наблизитися до роз­в'язання задачі) тощо, то оригінальні міжпольові зв'язки стосуються не полів загалом, а окремих оди­ниць, що входять у певне поле.

Отже, за рідкісного збігу значень полісемічного слова переважає розбіжність і часткова відповідність. Часткова відповідність передбачає: 1) включення (коло значень слова в одній мові ширше ніж у його відповід­ника в іншій мові: є спільні значення, але в одній із мов є ще інші значення). Англ. neck, крім значення «шия», на відміну від рос. шея, має ще значення «шийка пляш­ки» (рос. горлышко бутылки), «комір», «перешийок», «коса», «вузька затока» та ін. Англ. meridian, крім «ме­ридіан», має ще значення «полудень», «зеніт», «вища точка», «розквіт (життя)»; 2) перетин (у кожній із зістав-люваних мов є значення, які збігаються і які не збігають­ся). Англ. party і укр. партія мають спільні значення «політична партія», «група, загін» (пошукова партія), але англ. party ще має значення «компанія, екскурсія», «вечоринка, вечірній прийом гостей», «сторони в судо­вому процесі», «учасник переговорів», «співучасник», а укр. партія — «кількість товару», «гра (в шахи то­що)» , «частина музичного твору, що виконується одним інструментом, одним співаком».

Семантичну близькість/віддаленість слів-відповід-ників зіставлюваних мов можна точно визначити. Для цього використовують запропонований С. Г. Бережаном коефіцієнт семантичної близькості, який виводиться за

2С

формулою V = , де С — кількість тотожних зна-

М_х + М₂ чень двох слів, а Ш₁ і М₂ — загальна кількість значень кожного з розглядуваних слів [Бережан 1973: 65].

Хоча полісемія є універсальним явищем, однак її по­ширеність у різних мовах неоднакова. Наприклад, в англійській мові полісемія поширена значно більше, ніж у російській і українській. За даними І. В. Арнольд, тисяча найуживаніших англійських слів має 25 тисяч значень. Слово get, за Оксфордським словником, має 234 значення, з чим не може зрівнятися жодне росій-

320

Зіставна лексикологія і фразеологія

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні

321

ське чи українське полісемічне слово. І. В. Сентенберг і Є. В. Медведева, зіставивши 500 англійських і 500 ро­сійських дієслів, виявили, що англійські дієслова в сумі дали 1123 значення, а російські — 811 значень [Сентен­берг, Медведева 1985: 22].

Синонімія

Синонімічні зв'язки зіставлюваних лексико-семан-тичних відповідників різних мов знаходяться на межі семасіологічних і ономасіологічних параметрів. Це зу­мовлено природою синонімії, яка є не лише показником неоднакових можливостей позначення одних і тих са­мих концептів у різних мовах, а також пов'язана з се-мантико-стилістичними особливостями, які виявляють якісні відмінності між наявними синонімічними ряда­ми різних мов.

Мови різняться за багатством синонімії, кількісним складом співвідносних синонімічних рядів (ономасіоло-гічний аспект), семантичними відтінками синонімів, стилістичною їх характеристикою, сферою вживання тощо. Можна стверджувати, що в синонімії яскраво ви­являються специфічні риси мови, своєрідна мовна картина світу. Навіть такі близькоспоріднені мови, як українська та російська, характеризуються виразною національною неповторністю. Л. А. Булаховський на­голошував, що «з погляду лексичного — обличчя ук­раїнської мови дуже виразне в порівнянні з іншими слов'янськими мовами [...] У поглибленні лексичних відмінностей української мови від лексичного складу «східнослов'янського часу» основну роль відіграють тут не запозичення з інших мов [...] справді численні [...]. Багато більше значення має при врахуванні цієї відмін­ності той специфікований вибір в ужитку певних сино­німів і та органічна стихія власної національної мовної творчості в межах успадкованої системи» [Бу­лаховський 1948: 10—12].

Українська мова вигідно вирізняється серед усіх ін­ших слов'янських багатством синонімії і пов'язаною з нею різноманітністю внутрішньої форми синонімів, що засвідчує своєрідність образного сприйняття явищ дій­сності українським етносом. Пор. синоніми дієслів рос. танцевать і укр. танцювати: рос. танцевать, пля-

сатъ (розм.), откалывать (розм.), отхватывать (прост.); укр. танцювати, гарцювати (розм.), гопцюва­ти (розм.), гопкати (розм.), скакати (розм.), гацати (розм.), чесати (розм.), кресати (розм.), садити (розм.), шкварити (розм.), віддирати (розм.), витанцьовувати, викаблучувати (розм.). Пор. ще: рос. метель, метели­ца, буран, вьюга, пурга; укр. метелиця, заметіль, сніго­війниця, сніговиця, завірюха, хуртовина, хурделиця. Якщо в російській мові слово бить має десять синоні­мів, то в українській мові слово-відповідник бити має аж сорок п'ять синонімів, багато з яких відзначаються оригінальною національною внутрішньою формою.

Крім багатства синонімічних рядів, національна специфіка синонімії виявляється у сфері стилістичних і стильових відношень синонімів. Пор. рос. заболеть, захворать (розм.), занемочь, слечь, свалиться (розм.), занедужить (прост.); укр. захворіти, занедужати, за­слабнути (розм.), злягти, звалитися (розм.).

Відмінною рисою української мови є наявність у ній великої кількості слів-дублетів, тобто слів, які не мають жодних семантичних і стилістичних відміннос­тей. Пор. рос. заместитель — укр. заступник, замісник; рос. земляк — укр. земляк, краянин; рос. заметка — укр. замітка, нотатка; рос. почка — укр. брунька, пуп'янок; рос. семья — укр. сім'я, родина; рос. парус — укр. парус, вітрило; рос. баня — укр. баня, лазня; рос. фонтан — укр. фонтан, водограй; рос. процент — укр. процент, відсоток.

Омонімія й омографія. Міжмовна омонімія

Омонімія є універсальним явищем, однак її питома ва­га в різних мовах неоднакова. Так, у французькій і анг­лійській мовах вона значно поширеніша, ніж, наприклад, в українській чи російській. Це зумовлено особливостями фонетичної і граматичної будови мови: де слова короткі й де поширене явище конверсії, там більше омонімів.

Зіставляти омонімію в різних мовах можна за дже­релами (причинами) виникнення: гетерогенні, які виникли внаслідок збігу різних слів, і гомогенні, які виникли внаслідок розпаду одного слова на два.

Збіг раніше різних за звучанням слів може статися внаслідок історичних звукових змін. Так, рос. лук¹ «ци-

322 "- ^,*^,г•'"^ -^-n ' • ^ч- ' "*-'- Зіставна лексикологія і фразеологія

буля» і лук² «ручна зброя для метання стріл» походять відповідно від лоукъ і лжкъ, (літера ж позначала носо­вий голосний [о], який перейшов у [у]). До гетерогенних належать англ. flaw¹ «тріщина» і flaw² «порив вітру», ear¹ «вухо» і ear² «колос», нім. Weide¹ «верба» (із wide) і Weide² «вигін, пасовисько» (із weida), франц. peche¹ «персик» і peche² «рибальство, улов».

Інша група гетерогенних омонімів є результатом збі­гу питомого й запозиченого слова або двох запозичених із різних мов слів: рос. брак¹ «шлюб» (від слова брать) і брак² «недолік» (запозичене з німецької мови); укр. балка¹ «яр» (тюркського походження) і балка² «де­рев'яна колода» (запозичення з німецької мови).

Значно поширенішою у мовах є гомогенна омонімія: укр. порох¹ «пил» і порох² «вибухова речовина»; рос. свет¹ «світло» і свет² «всесвіт»; англ. nail¹ «ніготь» і na­il² «цвях», air¹ «повітря» і air² «зовнішній вигляд», нім. Lauf «біг» і Lauf «дуло вогнепальної зброї», Zug¹«течія» і Zug² «поїзд»; франц. train¹ «хід» і train² «поїзд» тощо.

Кожна мова має свої особливості і в творенні, і в ха­рактері семантики гомогенних омонімів. У болгарській мові, приміром, регулярно виявляється омонімія пре­фіксальних дієслів. Наприклад: завехна¹ «почати в'яну­ти» і завехна² «зав'янути», заглъхна¹ «почати глухну­ти» і заглъхна² «оглухнути», загния¹ «почати гнити» і загния² «зігнити», заградя¹ «почати будувати» і загра-дя² «забудувати». У російській і українській мовах пре­фіксальна омонімія трапляється, але має інший харак­тер: починальний префікс за-, будучи нерезультатив­ним, поєднується з нерезультативним дієсловом, а його якісно-результативний омонім, поєднуючись із негра-ничним дієсловом, перетворює його на результативний. Пор.: рос. завозить (по полу ногами) — завозить (пол ногами), задымить (папиросой) — задымить (помеще­ние), закапать (о дожде) — закапать (стол чернила­ми), заколотить (в дверь) — заколотить (дверь); укр. забризкати (почати бризкати) — забризкати (одяг), за­говорити (з ким-небудь) — заговорити (кого-небудь) [Соколов 1978: 75].

Суміжним із омонімією є явище омографії. У зістав-ному вивченні омографів слід звертати увагу на фоноло­гічні й орфографічні засоби, які беруть участь у творен­ні омографів. Переважно такі засоби в різних мовах час­тково збігаються. Так, в англійській мові є два типи

323

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні

омографів — сегментний і суперсегментний. До сег­ментного типу належать омографи, поява яких не зумовлена різним наголошуванням: bow [bou] «лук» — bow [bau] «поклін», row [rou] «ряд» — row [rau] «шум, скандал, ґвалт», tear [tes] «розрив» — tear [tis] «сльо­за», wind [wind] «вітер» — wind [wamd] «виток^ пово­рот», delegate ['deligeit] «делегувати» — delegate [deligit] «делегат», moderate ['modereit] «пом'якшувати» — modera­te [xnoderit] «помірний», separate ['separat] «відділяти» — separate ['sepgnt] «окремий», degenerate [di^engreit] «ви­роджуватися» — degenerate [dra^enant] «виродок». До суперсегментного типу належать слова однако­вого написання, які відрізняються наголосом і відповід­но вимовою ненаголошених голосних: present ['presant] «подарунок» — present [pn'zent] «дарувати», object [bbd3ikt] «предмет» — object [obd3'ekt] «заперечувати», refuse ['refjus] «покидьки, послідки» — refuse [nf'ju:z] «відмовлятися». Обидва типи омографів англійської мови поділяють на 1) лексичні, які різняться тільки лек­сичним значенням (bow [bou] «лук» — bow [bau] «пок­лін»); 2) лексико-граматичні (іменник lead [led] «сви­нець» — дієслово lead [li:d] «вести»); 3) граматичні (read [ri:d] «читати» — read [red] «читав, -ла, -ло, -ли»).

В українській і російській мовах немає сегментних омографів, є лише суперсегментні (лексичні — укр. замок — замок, рос. парить — парить, лексико-грама­тичні — укр. дорога — дорога, рос. вьїкупать — вы­купать, уха — уха, граматичні — укр. розрізати — розрізати, рос. высыпаться — высыпаться).

Отже, омографія суперсегментного типу представле­на в названих трьох мовах, однак в українській і росій­ській — це єдиний тип (цьому сприяє вільний наголос).

Англійська мова не відзначається такою рухомістю наголосу, як українська і російська, але суперсегмен­тний тип омографів у ній поширений, будучи сучасним відгомоном особливості давньогерманських мов: у них наголос у префіксальних дієсловах був кореневим, а в префіксальних іменах — початковим. Ця закономір­ність була перенесена й на запозичені слова: ^condact «поведінка» — con^dakt «вести», ^contract «договір» — conkract «укладати договір», ^convict «засуджений» — convict «засуджувати», ^desert «пустеля» — dessert «по­кидати», ^export «експорт» — export «експортувати», ^rebel «бунтівник» — re^bel «повставати», ^subject «підда-

324

Зіставна лексикологія і фразеологія

ний» — subject «підпорядковувати», absent «відсутній» -^і-дtisent «бути відсутнім», ^frequent «частий» — frequent «відвідувати» [Покровский 1985: 60—62].

Оскільки в основі диференціації українських і ро­сійських омографів у мовленні лежить наголос, то в ук­раїнській і російській мовах немає односкладових омографів, яких багато в англійській. Українські та ро­сійські омографи належать до однієї й тієї самої части­ни мови {атлас — атлас, замковый — замковый , во­ронить — воронить, чудно — чудно), а в англійській — до різних частин мови.

Останнім часом усе більшу увагу контрастивістів привертає до себе м і ж м о в н а омонімія, тобто слова двох мов, які мають однакову форму, але різняться зна­ченням. Наприклад, укр. вродливий «гарний» — рос. уродливый «потворний», укр. луна «відгомін, відлун­ня» — рос. луна «місяць», укр. булка «хліб із білого пшеничного борошна» — болг. булка «молода, нарече­на», укр. агітка «невеликий твір, призначений для агі­тації» — болг. агитка «агітбригада», укр. апостроф «знак у вигляді коми, який ставиться вгорі після приго­лосного перед йотованим для позначення роздільної ви­мови» — болг. апостроф «різке зауваження», укр. гар­дероб «шафа для одягу або приміщення, де зберігається верхній одяг» — болг. гардероб «камера схову», укр. бі­жутерія «прикраси не з дорогоцінного каміння і мета­лів (на відміну від ювелірних виробів)» — болг. бижу­терия «ювелірні вироби, коштовні прикраси», укр. дума «думка» і «ліро-епічна пісня, що виконується в супроводі кобзи, бандури або ліри» — болг. дума «сло­во», укр. черствий «який став твердим, несвіжим (про хліб)» — чеськ. cerstvy «свіжий», укр. диван «рід вели­ких меблів для лежання і сидіння» — польськ. dywan «килим», укр. магазин «крамниця» — англ. magazine «журнал», укр. комплекція «будова тіла, статура» — англ. complexion «колір обличчя», укр. геніальний «ви­нятково талановитий» — англ. genial «добрий, сердеч­ний, веселий», укр. академік «член академії наук» — польськ. ahademik «студентський гуртожиток» — нім. Akademiker «людина з вищою освітою», укр. артист «актор, музикант, співак» — франц. artiste, англ. artist «художник».

Сучасні дослідження засвідчують два підходи до міжмовної омонімії — перекладознавчий,

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні 325

пов'язаний з омонімією реалій при перекладі з однієї мови на іншу (Й. Влчек, С. Власов, С. Флорін, І. Козе-левський, О. О. Реформатський та ін.) та контрас-тивний , в основі якого — зіставлення лексичних ко­релятів у двох мовах, як споріднених, так і генетично віддалених (В. В. Акуленко, Л. В. Бублейник, В. М. Ма-накін, А. Є. Супрун та ін.). Оскільки міжмовна омоні­мія часто провокує в людей, що послуговуються двома мовами, інтерференційні помилки (намагання привести подібні за формою слова, особливо коли в них частково збігається семантика, в їх повну відповідність, механіч­не перенесення значення слова однієї мови в іншу, ото­тожнення змісту цих різних за значенням лексичних одиниць), то це викликало потребу у словниках між­мовних омонімів. Уже опубліковано чимало таких словників, які нерідко називаються словниками фаль­шивих друзів перекладача: англо-російський за редакці­єю В. В. Акуленка, німецько-російський К.-Г. М. Готлі-ба, французько-англійський М. Кесслера і Ж. Дерокіньї, іспансько-французький Л. Дюпона, німецько-фран­цузький М. Рейнхеймера, російсько-польські Я. Козе-левського і К. Кусаля, російсько-чеський Й. Влчека, російсько-білоруський А. Є. Міхневича, російсько-ук­раїнський М. П. Кочергана. В Україні з'явилися науко­ві розвідки з українсько-російської [Заславская 1985; Мартиросян 2002], українсько-польської [Беднаж 2000], українсько-чеської [Паламарчук 1991; Кіцила 1999], українсько- німецької [Шаблій] міжмовної омо­німії.

Міжмовні омоніми потребують різнопланового ви­вчення з урахуванням семасіологічного й ономасіоло-гічного аспектів зіставлення. Основною причиною поя­ви міжмовних омонімів є не тільки випадковий звуко­вий збіг або зіткнення різних мотиваційних основ при внутрішньомовній омонімії (укр. іменник «частина мо­ви, що означає предмет» — польськ. imiennik «тезко, од­нофамілець»; укр. опал «коштовний камінь» — польськ. opal «паливо, горюче»), а також їхній ізомор­фізм та специфічна реалізація ЛСВ полісемічного слова. Часто розбіжності полягають у неоднаковій якісній ха­рактеристиці семем, зокрема таких функціонально-се­мантичних особливостей, як: 1) звуження семантичного обсягу, термінологізація значення (укр. похід «військові дії, операція» — польськ. pochцd «крокування вій-

326 <ьі з* ».«аоканта* . Зіставна лексикологія і фразеологія

ська»); 2) різне емоційно-експресивне та стилістичне за­барвлення семем (укр. обиватель «людина з вузькими меркантильними інтересами» має пейоративну — зне­важливу, образливу — конотацію на відміну від ней­трального obywatel «громадянин» у польській мові); 3) неоднакова сфера вживання (укр. обрада «обговорення, порада» є діалектним, тоді як польськ. obrada «нарада, дебати» є загальновживаним) [Беднаж 2000: 14].

Отже, специфіка міжмовної омонімії полягає як у різному аж до протилежного значенні омопар, так і у відтінках значень і в неоднакових функціонально-сти­лістичних параметрах слів-корелятів.

Безеквівалентна лексика. Лексичні лакуни

У науковій літературі терміни безеквівалентна лексика і лакуни часто вживаються як синонімічні й трактуються як слова, що відсутні в певній мові й не перекладаються «на загальних підставах»: «усе, що в іншокультурному тексті реципієнт не розуміє, що є для нього дивним, вимагає інтерпретації, служить сиг­налом наявності в тексті національно-специфічних еле­ментів культури, в якій створений текст» [Сорокин, Марковина 1983: 37], «назва суто місцевого явища, яко­му нема відповідника в побуті і в поняттях іншого наро­ду» [Федоров 1968]. Ознаками цієї лексики вважають незрозумілість і незвичність.

Безеквівалентність слід розглядати лише стосовно певної (іншої) мови, оскільки нерідко трапляються ви­падки, коли слово однієї мови є безеквівалентним сто­совно іншої, але має прямі відповідники в багатьох ін­ших мовах. Наприклад, укр. новосілля має відповідник у російській мові новоселье, але є безеквівалентним що­до чеської мови, в якій це поняття передається описово ■— vecirek pro pfatele, pofadany po nastehovдni do noveho by tu. Стосовно болгарської мови безеквівалентними є такі ук­раїнські слова, як абихто, білизняний, білобокий, бурт, верхолаз, вечірка, закапелок, малосімейний, питльова-ний, річковик та ін., які мають прямі відповідники в ро­сійській мові. Вважають, що п'ять — десять відсотків слів мов навіть одного культурного кола не мають од­нослівних відповідників в іншій мові.

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні 327

Існують різні класифікації безеквівалентної лекси­ки і, відповідно, лакун. Зокрема, розрізняють: 1) абсо­лютні лакуни (коли немає однослівного еквівален­та в іншій мові, як, наприклад, англ. glimpse «зорове короткочасне враження; картина, що швидко промай­нула перед очима; швидкий погляд»; укр. кватирка і рос. форточка, які передаються в англійській мові запо­зиченим російським fortochka або описово small hinged window (=pane used for ventilation); укр. дочекатися — нім. so lange warten bis etwas (jemand) kommt; укр. на­кипіти (про піну) — нім. sich beim Kochen an der Ober­flдche ansammeln; нім. einfдdeln — укр. засилювати нитку в голку; укр. односельчанин — англ. inhabitant of the same village; англ. spell — укр. писати (вимовля­ти) слово за буквами; англ. crusted — укр. покритий кіркою; укр. кульок — англ. small mat-bag; укр. дочита­ти — англ. to read to the end; нім. verdьstern — укр. уми­рати від спраги; нім. berьchtig — укр. такий, про якого погано говорять; укр. напередодні — нім. tags zuvor; am vorangehenden (vorangegangenen) Tage); 2) відносні лакуни (коли кореляти не збігаються за частотою вживання, поширенням і сполучуваністю, як, наприк­лад, у випадку укр. взуття і англ. Footwear: укр. взут­тя частіше вживається, ніж англ. footwear, яке зазви­чай функціонує у сфері торгівлі, тоді як в інших випад­ках використовуються слова shoes, boots).

Серед слів, які інтерпретуються як безеквівалентна лексика, виокремлюють три різні за своєю природою групи:

1) слова, які позначають національно-культурні реа­лії певних народів (їх називають культурологічними ла­кунами): укр. чумак, гривня, рушник, галушки, банду­ра, коломийка, вечорниці, тризуб, колганівка, кептар тощо; рос. ямщик, самовар, балалайка, щи, сарафан, лапти і т. п.; англ. sterling «стерлінг; англійська гро­шова одиниця», Big Ben «годинник на будинку англій­ського парламенту», clambake «пікнік на березі моря, під час якого їдять запечені молюски, рибу або кукуру­дзу», muffin «гаряча булочка», toffe «цукерка типу іри­су», drugstore «магазин, який торгує ліками, космети­кою, журналами, морозивом і кавою», grill-room «ресто­ран або зал у ресторані, де подається смажене м'ясо або риба, приготовані на замовлення відвідувача»; нім.

328

Зіставна лексикологія і фразеологія

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні

329

Richtfest «свято з нагоди зведення будинку під дах»; італ. spaghetto «тонкі макарони», tarantella «італій­ський народний танець»; ісп. peso «монета в деяких країнах Латинської Америки», conquistador «завойов­ник», toreador «учасник бою биків (кориди)», bolero «іс­панський національний танець»; япон. сакура «декора­тивна вишня, яка цвіте рожевими махровими квітка­ми; символ Японії», гейша «жінка, яка вміє грати, танцювати, вести світську бесіду, і яку запрошують на роль гостинної господині на прийоми, банкети тощо», ікебана «мистецтво складання букетів, а також сам бу­кет, складений за принципами ікебани», кімоно «япон­ський традиційний чоловічий і жіночий одяг у вигляді халата, що його загортають направо й підперізують по­ясом». За тематичною (предметною) класифікацією тут виділяються поняття географічні (степ, прерія, джун­глі), етнографічні (досвітки, коляда, гуцул, сакля, арле­кін, килим-самольот), суспільно-політичні (кантон, волость, воєводство, повіт, віче, сейм, ку-клукс-клан, гайдуки, власовці, неп, отаман, пластун). За поширен­ням вони можуть бути національними (рушник, гопак, стотинка), регіональними (арик, чайхана, харчо, пан), інтернаціональними (долар, віскі, джинси, сафарі) і локальними (трембіта, тронка);

2) відсутні в якійсь мові слова на позначення понять, які існують у певному суспільстві і, здавалося б, повин­ні були б мати однослівне вираження: доба — англ. twenty-four hours; нім. vierundzwanzig Stunden, Tag und Nacht; франц. vingt-quarte heures, (un) jour et (une) nu-it; порт, vinte e quatro horas; (um) dia e (uma) noite; рум. douдzeci $i patru de ore, zi $i noapte; науковець — рос. научный работник; рос. оболонь — укр. дерево, очищене від кори; рос. опечатка — укр. друкарська по­милка; болг. бате — укр. старший брат; нім. Gesc­hwister ■— укр. брат і сестра, брати і сестри; англ. we­ek-end — укр. час відпочинку від п'ятниці або суботи до понеділка; кінець тижня; англ. bequest — укр. спадщи­на, яку заповідають; англ. cattle — укр. велика рогата худоба; англ. by-line — укр. рядок, у якому поміщують-ся прізвище автора, художника, фотографа. Серед цієї лексики можна виділити дві підгрупи:

а) безеквівалентні слова, які пояснюються різним членуванням мовами навколишнього світу (пор.: нім.

Hand і Arm — укр. рука; англ. finger і toes — укр. паль­ці; рос. сыр і творог — укр. сир). У такому випадку двом гіпонімам однієї мови відповідає один гіперонім іншої. Пор. ще: англ. mother-in-low — укр. теща і свекруха, fa­ther-in-low — укр. тесть і свекор. При перекладі компен­сація таких лексем відбувається за рахунок контексту;

б) безеквівалентні слова, поява яких зумовлена тим, що певний етнос на противагу іншому не звернув увагу на якісь явища чи процеси, оскільки для нього це не було важливо: англ. paperback «книжка у м'якій об­кладинці», co-education «спільне навчання хлопчиків і дівчаток», mondayish «небажання працювати після вихідних», kidnapping «викрадання дітей». Сюди ж, очевидно, слід віднести ідіоматичні для англійської мо­ви відіменні дієслова типу to knife, to hammer, to finger, to elbow, to gun, to butten, to flute тощо, яким відповіда­ють словосполучення в українській та багатьох інших мовах: різати ножем, забивати молотком, торкатися пальцем, розштовхати ліктями, стріляти з гвинтів­ки, пришивати ґудзик, грати на флейті. Пор. ще мож­ливість позначати помилково виконану дію в англій­ській мові дієслівними лексемами з префіксом mis-(misjudge, misguide, misinterpret, miscalculate, misplace тощо, які відповідають в українській мові словосполу­ченням неправильно оцінити, спрямувати на непра­вильний шлях, неправильно зінтерпретувати, не­правильно розрахувати (помилитися в розрахунку), поставити не на місце). Типовими й ідіоматичними для англійської мови є й такі віддієслівні іменники, як worrier, walker тощо, яким в українській мові відпові­дають вислови людина, яка завжди спішить, людина, яка багато ходить [Гинзбург, Хидекель 1980: 9]. Безеквівалентні слова цієї підгрупи перекладаються описовим тлумаченням або запозиченням лексеми з мови-джерела шляхом її транскрипції, транслітерації чи калькування.

Обидві групи різняться тим, що коли в першому ви­падку немає слів через відсутність у цій культурі відпо­відних понять, то в другому відсутність слова зумовлена не відсутністю поняття, а відсутністю однослівного (не-розчленованого, синтетичного) його вираження. У цьо­му разі можна стверджувати про незавершеність проце­су формування поняття;

330

>,ай®'ц-т*.ято«

Зіставна лексикологія і фразеологія

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні

331

3) відсутність слів, яка зумовлена власне мовними (внутрішньомовними) причинами — дефектністю (не­ повнотою) словотвірних парадигм. Пор.: укр. чорний чорнуватий чорніти чорнити чорнота англ. black blackish — blacken blackness

укр. рожевий рожеватий рожевіти — — ■ ,

англ. pink pinkish to pink — —

укр. весна весняний весніти веснувати

«виконувати весняні роботи» англ. spring spring — —

укр. літо літній — літувати

«перебувати, проводити літо» англ. summer summer — to summer

Пор. ще: укр. понеділковий, вівторковий, — , чет­верговий, п'ятничний, суботній, недільний.

Причинами неповноти парадигми може бути мор­фемна структура слова, яка чинить опір утворенню де­ривата за потрібною моделлю (створюються фонетично неблагозвучні слова чи такі, що не відповідають есте­тичним критеріям), а також омонімічне відштовхуван­ня слів (див. неможливість утворення прикметника від назви дня середа, бо форми середній, серединний уже зайняті для вираження інших значень — відповідно «який міститься в середині, між двома особами, пред­метами і т. ін.; який однаково віддалений від кінців, країв чого-небудь» і «який міститься, розташований у середині чого-небудь»).

Очевидно, лише відсутність другої і третьої групи слів слід іменувати лакунами, бо це ті слова, які по­винні бути в мові, а першу групу доречно називати сло-вами-реаліями, або етнографізмами. Інколи лакунами можуть бути цілі лексико-граматичні класи слів, спе­цифічних для певної мови, наприклад артиклі в гер­манських і романських мовах, українські безособові форми на -но, -то тощо. Бувають випадки, коли без-еквівалентною є більша чи менша частина слів якогось лексико-граматичного класу. Так, зокрема, значна частина російських дієприкметників на -ущ, -ющ, -ащ, -ящ не має українських відповідників такого типу і пе­рекладається підрядними означальними реченнями (в українській мові немає форм пишучий, копаючий, кричачий тощо).

Для зіставного мовознавства значно більшу вартість має дослідження власне лакун, бо саме вони пролива­ють світло на специфіку структури мови, своєрідність

категоризації світу речей і понять, тобто їх вивчення сприятиме виявленню семантичних і структурних від­мінностей мов, що є одним з найважливіших завдань контрастивної лінгвістики.

Уважають, що відсутність однослівних найменувань у мові і передавання їх змісту аналітичним способом за­лежить від граматичної організації мов. Так, однослів­ним дієсловам більшості індоєвропейських мов у тюрк­ських, іранських і баскській мовах переважно відповіда­ють аналітичні словосполучення з допоміжного дієслова й іменника. Якщо в німецькій мові, за даними словника У. Матера, 20 тисяч дієслів, то в таджицькій мові, за да­ними Я. І. Колонтарова, — всього 409, тобто в 50 разів менше. В їхній функції використовуються сполучення іменників з дієсловами типу робити (їх називають складно-іменними дієсловами). Наприклад: ремонт кардан «ремонтувати», заказ кардан «замовляти», де­мобилизация кардан «демобілізувати», суд кардан «судити», атака кардан «атакувати». Те саме спосте­рігається в турецькій і баскській мовах: тур. тапеига jarmak «маневрувати», gцnlьnь jarmak «шуміти», asele etmek «поспішати», kumanda etmek «командувати», re­form jarmak «реформувати». У баскській мові є всього до ЗО простих дієслів, з них майже 10 використовують­ся як службові для творення аналітичних форм. Баск. janzi egin «стрибати», буквально робити стрибок, ihes egin «бігти» (робити біг), agur egin «вітатися» (робити привітання), Ian egin «працювати» (робити роботу), gezurra du «бреше» (має брехню), hitz dautzut «обіцяю вам» (я вам обіцянку маю). Досить поширеним подібне вираження дій є в англійській мові — сполучення діє­слів have, make, take, give з іменниками (to have a look «поглянути», to have a think «подумати», to have break­fast «снідати», to make a jump «стрибати», to make a bow «поклонитися», to make a move «зрушитися, ворухну­тися», to make a stop «зупинитися», to make a call «від­відати» , to take a walk «прогулятися», to take a run «роз­бігтися», to take a risk «ризикнути», to take a breath «вдихнути», to take an oath «поклястися», to take root «вкоренитися», to take advice «радитися», to give an answer «відповідати», to give a suggestion «запропонува­ти», to give oath «клястися», to give advice «порадити», to give a look «поглянути», to give a pull «потягнути», to give a smile «посміхнутися», to give a kiss «поцілувати», to give a laugh «розсміятися». Українським відіменни-

332

Зіотавна лексикологія і фразеологія

ковим дієсловам зі значенням «працювати кимсь» в англійській мові також переважно відповідають пери­фрастичні утворення з дієсловом work «працювати» або be «бути» й іменником — назвою професії: кушні­рувати — work as /be a furrier / fur-dresser, наймиту­вати — work as/be a (farm) labouer, шевцювати — work as/be a shoemaker. Подібні звороти є в німецькій та українській мовах: нім. eine Fehler machen «поми­литися», eine Bekanntschaft machen «познайомити­ся», Gerдusch machen «шуміти», Musik machen «грати (на музикальному інструменті)»; укр. робити покуп­ки, робити помилки, нанести візит, але їх в україн­ській мові небагато і вони реалізуються як синоніміч­ні до наявних дієслів або як компенсатори лакун, а в тюркських, іранських і баскській мовах і певною мі­рою в англійській мові вони є продуктивними, тобто є типологічною ознакою цих мов.

Отже, мови можна поділити на вербальні (дієслівні) і невербальні. Відповідно до цього можна говорити про різну категоризацію цими мовами світу. Номінатив-ність англійської, тюркських, іранських і баскської мов можна розглядати як явища етномовні, як особливий спосіб репрезентації навколишнього світу, в якому дії представлені у вигляді імен. Іменний спосіб постає як особливий засіб концептуалізації дійсності мовою — іменний модус бачення світу.

Емоційна лексика

Об'єктом зіставлення може бути також емоційна лексика. Питома вага емоційно-оцінних слів і їх харак­тер у різних мовах не збігаються. Якщо порівняти укра­їнську мову не тільки з германськими чи романськими, а навіть зі спорідненими слов'янськими мовами, то вона рельєфно вирізняється багатством емоційно-оцінних засобів, особливо для утворення зменшувально-пестли­вих форм. Це пов'язано насамперед з тим, що в ній є спеціальні суфікси, які передають зменшеність, пестли­вість, іронію, збільшеність тощо: батечко, матусенька, сестриця, дідуньо, Тарасик, Андрійко, пиріжечок, дорі­женька, свічечка, козаченько, яворонько, вербиченька, соколонько, місяченько, мандрівочка, розкошонька, ко­ханнячко, криниченька, водиченька; голосюра, басище,

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні 333

ручище. Зменшувальні, пестливі форми в українській мові характерні не тільки для іменників, а й для прик­метників (дорогенький, рідненький, білесенький, чорне­сенький, біднесенький), прислівників (вірнесенько, до­долоньку, щонеділеньки, далеченько) і навіть дієслів (їс­тоньки, питоньки, спатуні тощо), і такі форми трапля­ються навіть у словах, які не можуть бути оцінені як по­зитивні (воріженьки, війнонька, бідонька, негодонька, хворобонька, горенько). Вони є безеквівалентними не тільки для неспоріднених з українською мовою чи від­далено споріднених, а й близькоспоріднених мов. Так, у російській мові нема відповідників не тільки до наведе­них тут дієслівних і прислівникових форм, а й багатьох прикметників (дорогенький, біднесенький) та іменників (не тільки типу воріженьки, а й таких, як місяченько, мандрівочка, коханнячко тощо). Ці форми засвідчують ліризм, сентиментальність, кордоцентричність україн­ського етносу порівняно з іншими народами, про що ще в XIX ст. заявив український філософ-антрополог Пан-філ Юркевич. Російська мова багатше представлена без­еквівалентними зневажливими емотивами (мужичиш­ка, мужичонка, страстишка, мероприятъице, бабёшка тощо). Як зазначає І. О. Голубовська [Голубовська 2004: 59], адекватне пояснення цьому міжкультурному фено­мену треба шукати в залученні даних етнопсихологічно­го характеру: «[...] українське колективне несвідоме — наскрізь позитивне» [Храмова 1992: 10], а російському етносу притаманна насмішкуватість, іронія (див. про це: [Пушкин 1969: 472]).

У більшості германських мов і в тюркських мовах суб'єктивна оцінка виражається аналітично (лексич­ними засобами): англ. a little house «хатинка» (little «малий»), a little cat «котик», a petty people «людці» ( petty «дрібний, дріб'язковий»); швед, mamma Ulla «мамочка», lille bror «братик»; норв. lille Anna «Ган­нуся» (lille «малий»); казах, аю баласы «ведмедик» (буквально дитя ведмедя), улкен аю «ведмедище» (буквально дуже великий ведмідь).

У багатьох мовах як засоби суб'єктивної оцінки ви­користовуються звуконаслідувальні слова, які виступа­ють синонімами до емоційно нейтральних слів: укр. варнякати, бубоніти, цвенькати, гримати, ляпати, белькотіти, мимрити, буркати, тарахкотіти; англ. grumble «бурчати», mumble «мимрити», crash «тріска-

334

•тжїшжут:

Зіставна лексикологія і фразеологія

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні

335

ти, гуркотіти», smash «ляскати», clang «дзенькати, брязкати», twitter «дорікати», mutter «мимрити, бубо­ніти», jingle «дзвеніти, подзенькувати».

Спільною для багатьох мов є тенденція вживання назв тварин для оцінної характеристики людей: вовк, звір, тварина для жорстокої, людини, осел для дурної, ведмідь, бик для вайлуватої, козеня, курчатко для ма­леньких дітей. Однак попри загальну тенденцію щодо вживання назв тварин для оцінної характеристики лю­дей, кожна мова має свої особливості стосовно антропо­морфного значення кожної окремої назви.

Отже, мови розрізняються корпусом (багатством чи бідністю) емоційної лексики, її розподілом між части­нами мови, засобами її вираження (аналітичними і син­тетичними), а у випадку синтетичного вираження — кількістю словотвірних засобів, що в результаті впли­ває на багатство синонімічних ресурсів мови.

Внутрішня форма слова

Важливе значення для виявлення специфічних оз­нак лексико-семантичних систем і, відповідно, для роз­криття мовних картин світу має зіставлення внутріш­ньої форми слів-відповідників, тобто способу мотивації слова в кожній із зіставлюваних мов. Йдеться про те, як значення слова пов'язане з його структурою. Мотивова­ним є слово, значення якого визначається його слово­твірною структурою.

Розрізняють три типи мотивованості: морфологіч­ний, за якого слово мотивується його складовими морфе­мами {мистецтвознавець «той, хто знає мистецтво» із мистецтво + знавець, учитель «той, хто вчить, навчає» із учити + -тель; англ. skater «ковзаняр» із skate «ката-тися»+ -er ); фонетичний, за якого слово мотивується звуконаслідуванням (бабахнути, шипіти, гавкати; англ. drop «крапати», flop «плюснутися», drizzle «мря-чити», whistle «свист»); семантичний, за якого перенос­не значення мотивується прямим значенням (крило лі­така, життєва стежина, купатися в грошах; англ. hand of the watch «стрілка годинника», буквально рука годинника, leg of the table «ніжка стола», mouth of the ri­ver «гирло ріки», буквально рот ріки).

Для зіставного мовознавства важливим є встанов­лення співвідношення мотивованих і немотивованих слів і типів мотивованості. В англійській мові, примі­ром, на кожне мотивоване слово припадає чотирнад­цять немотивованих, тоді як в українській мові мотиво­вані слова трапляються значно частіше. В українській мові на 2500 мотивованих слів припадає 1441 немотиво­ване (співвідношення 1: 5,7), тоді як в англійській мові на 2500 мотивованих припадає 34 557 немотивованих (співвідношення 1: 13,8) [Швачко 1977: 47]. Дуже висо­кою є мотивованість слів у німецькій мові.

Що стосується типів мотивованості, то в різних мо­вах вони представлені не однаково. Наприклад, морфо­логічний тип в українській мові представлений ширше, ніж в англійській (в українській мові він охоплює 91,8% від загальної кількості мотивованих слів, а в англійській 88,48%). Що ж до фонетично і семантично мотивованих слів, то вони в англійській мові трапля­ються частіше, ніж в українській (фонетичний тип в англійській мові охоплює 1,36% мотивованих слів, в українській мові — 0,8%; семантичний тип в англій­ській мові — 10,16% , в українській — 7,4%).

Ознака, покладена в основу назви, в різних мовах переважно не збігається, є оригінальною, неповторною і засвідчує своєрідне бачення навколишнього світу пред­ставниками різних етносів. Пор.: укр. швець «той, хто шиє», рос. сапожник «той, хто робить чоботи (рос. сапо­ги)», болг. обущар «той, хто робить взуття», нім. Schuh­macher, англ. shoemaker «той, хто робить черевики»; укр. веселка пов'язане з веселий, рос. радуга відрад або райдуга «весела дуга», нім. Regenbogen «дощова дуга»; укр. вікно пов'язане з іменником око, болг. прозорец «вікно» з давнім дієсловом зріти «бачити, дивитися», англ. window з wind «вітер»; укр. пролісок «такий, що росте на узліссі», нім. Schneeglцckchen мотивується як «сніжний дзвіночок», а англ. snowdrop як «сніжна крапля»; укр. ковзани мотивуються словом ковзатися, рос. коньки — словом кони, нім. Schlittschuhe — слова­ми Schlitten «сани» і Schuhe «черевики». Коли йдеться про використання музичного інструмента, то українці, росіяни, німці та французи грають (укр. грати, рос. иг­рать, нім. spielen, франц. jouer), іспанці торкаються (to-саг), італійці заставляють звучати (suonare), а румуни

336

Зіставна лексикологія і фразеологія

Лексико-семантичні системи мов у контрастивному освітленні

337

співають (cinta). Л. В. Щерба звернув увагу на те, що «російському подкидыш у французькій мові відповідає enfant trouve «знайдена дитина», але не «знайда»), ро­сійському полуживой — франц. demi-mort («напівмер­твий»), російському расхолаживать — франц. attiedir «робити теплуватим», російському садиться в вагон — нім. in den Wagen steigen i франц. monter en voiture то­що» [Щерба 1974: 344].

Поняття внутрішньої форми як способу представ­лення вираженого змісту лежить в основі розрізнення денотативного смислу й інтерпретаційного компонента значення у функціональній граматиці. Якщо смисл пе­редає когнітивний зміст, який має універсальну приро­ду, то інтерпретаційний компонент значення пов'язаний з конкретною формою або конкретною конструкцією од­нієї мови, відображає специфіку мовного представлення змісту [Гладров 2001: 69]. Пор. ще: укр. снігур асоцію­ється з порою року, а англ. bullfinch — зі стадом, яке супроводжує птах finch «зяблик»; укр. кульбаба ви­никло з кульбава «схильна до загинання» (споріднене з кулити, скулитися), рос. одуванчик з одуватъ, а англ. dandelion — із зубом лева. Див. ще: рос. жена і укр. дружина, рос. зрачки і укр. чоловічки. Зрідка трапляються випадки однакової мотивації: укр. жу­равель і англ. crane «пристосування для підняття во­ди з колодязя».

Інтерпретуючи внутрішню форму слів в аспекті мов­них картин світу, слід мати на увазі, що немає прямої кореляції між внутрішньою формою слова і світобачен­ням носіїв мови. Це ж стосується і наявності чи відсут­ності певних слів у мові. У подібних випадках потрібно враховувати й усі інші способи вираження певного зна­чення в мові. У мовознавчій літературі випадки вуль­гарного перенесення внутрішньої форми слова на сві­тогляд етносу непоодинокі. Так, німецький професор послідовник Лео Ваисгербера Г. Прінц вислови типу заступиться за інтерпретував як приклади викривле­ної картини світу в росіян. Мовляв, як можна захисти­ти когось, коли ховаєшся за його спину. Німці в цьому випадку вживають прийменник fьr «для» — eintreten fьr. З цією думкою не можна погодитися, оскільки прий­менники вживаються не тільки у прямому, а й у пере­носних значеннях. Український мовознавець М. О. Лу-

ценко заявляє про обмежену здатність українця ввійти в становище іншої людини через відсутність в українській мові адекватних відповідників російських слів состра­дание і соболезнование, які компенсуються «слабким калькованим корелятом слова сочувствие (співчут­тя)» [Луценко 2000: 150]. Критика такої «філософії мови» дана в монографії Ф. С. Бацевича «Нариси з ко­мунікативної лінгвістики». Як зазначає Ф. С. Бацевич, так можна зробити висновок про паталогічні лінощі ро­сіян на основі того, що поняття «тиждень» позначаєть­ся в російській мові словом неделя (мовляв, вони цілий тиждень нічого не роблять) [Бацевич 2003: 65—75]. Са­ме такий висновок на основі російської паремії зробила І. Б. Левонтіна: лінь є виявом вищої мудрості росіян [Левонтина 1999: 113]. Насправді в російській мові не менше є прислів'їв та приказок, де лінь засуджується. Такі ж безпідставні висновки на основі аналізу слів авось і авоська зробила австралійська дослідниця поль­ського походження А. Вежбицька про те, що росіяни трактують життя як річ непередбачувану і найкраще, що залишається робити — це покластися на щасливий випадок [Вежбицкая 1997: 77].

Вивчення мотивації слів важливе не тільки для роз­криття когнітивної діяльності носіїв мови, національ­но-мовної картини світу, а й для визначення словотвір­них тенденцій у тій чи іншій мові. Зіставлення в цьому аспекті української й англійської мов показує, що в анг­лійській мові поширенішою є семантична деривація (конверсія). З цим пов'язане багатство полісемії в анг­лійській мові.

Запитання. Завдання

1. Що повинен охоплювати і на яких принципах базуватися пов­ний контрастивний аналіз лексико-семантичних систем? Назвіть ос­новні шляхи і методи зіставного дослідження лексики.

2. У чому причина семантичної розбіжності слів-корелятів різних мов? Які різновиди семантичної розбіжності слів-корелятів найчасті­ше трапляються?

3. Охарактеризуйте вплив слів-символів на міжкультурну комуні­кацію. Що повинен враховувати викладач іноземної мови в процесі семантизації цієї групи лексики?

4. У чому виявляється своєрідність полісемії і синонімії в окремих мовах?

338 :-, "згетйэо^моэдиэ-, Зіставна лексикологія і фразеологія

5. За якими ознаками можна зіставляти омоніми й омографи різних мов? У чому виявляється своєрідність мов стосовно цих явищ?

6. Що таке безеквівалентна лексика? Які групи безеквівалентної лексики можна виділити? Чим зумовлена наявність безеквівалентної лексики?

5. У чому виявляється своєрідність мов щодо емоційної лексики?

8. Що дає дослідникові зіставне вивчення внутрішньої форми слів-еквівалентів? Як пов'язана внутрішня форма слів із мовною кар­ тиною світу? Чи існує пряма кореляція між внутрішньою формою сло­ ва і світобаченням носіїв мови? Аргументуйте свою відповідь, посила­ ючись на мовні факти.

Література

Korunets I. V. Contrastive Typology of the English and Ukrainian Langua­ges. — Вінниця, 2003. — С. 118—146.

Гак В. Г. Сравнительная типология французского и русского языков. — М., 1989. — С. 217—224, 238—245, 248—254.

Гак В. Г. Сопоставительная лексикология. — М., 1977.

Швачко К. К. Введение в сравнительную типологию английского, русского и украинского языков. — К., 1977. — С. 39—78.

Бондарко А. В. Интерпретационный компонент языковых значений и понятие эквивалентности в сопоставительной лингвистике // Zeitschrift fьr Slavistik. — 1990. — Bd. 35. — № 4. — С. 482—487.

Бублейник Л. В. Проблемы контрастивной лексикологии: украинский и русский языки. — Луцк, 1996.

Гайсина Р. М. Сопоставительное описание лексических полей (на ма­териале разносистемных языков). — Уфа, 1990.

Гудавичюс А. Сопоставительная семасиология литовского и русского языков. — Вильнюс, 1985.

Которова Е. Межъязыковая эквивалентность в лексической семан­тике. — Frankfurt am Mein, 1998.

Кочерган М. П. Зіставна лексична семантика: проблеми і методи до­слідження // Мовознавство. — 1996. — № 2—3. — С 3—12.

Манакин В. Н. Сопоставительная лексикология. — К., 2004.

Опельбаум Є. В. Деякі проблеми контрастивного вивчення лексики далекоспоріднених мов // Нариси з контрастивної лінгвістики. — К., 1979. — С 53—58.

Паламарчук Л. С, Андерш Й. Ф., Стоянов І. А. Зіставне дослідження лексико-семантичних відношень у слов'янських мовах // IX Міжнародний з'їзд славістів. Слов'янське мовознавство. Доповіді. — К., 1983. — С 160—184.

Сопоставительные исследования русского и украинского языков: Лексика и фразеология. — К., 1991. — С. 207—287.

Супрун А. Е. Принципы сопоставительного изучения лексики // Мето­ды сопоставительного изучения языков. — М., 1988. — С. 26—31.

Филипец Й. О конфронтации частных семантических систем в сло­варном составе двух разных языков // Языкознание в Чехословакии. — М., 1978. — С. 362—372.

339

Фразеологія' ■ ио.т*а>шіш«в-^;

2. Фразеологія

Типи міжмовних співвідношень фразеологізмів

Фразеологічний склад є специфічною для кожної мови національно маркованою частиною лексикону. Постійно поповнюючись новими одиницями, фразеоло­гічний склад відображає культурно-історичний досвід народу, а також особливості історичних законів розвит­ку мови. З огляду на значення фразеологізмів, розрізня­ють такі типи міжмовних співвідношень:

1. повна еквівалентність (фразеологізм однієї мови має ідентичний відповідник в іншій мові, тобто фразео-логізми-відповідники за значенням, структурно-грама­тичною будовою, образною основою, функціонально-стилістичною та експресивно-емоційною конотацією повністю збігаються). Наприклад, укр. золоті руки — рос. золотые руки; укр. клювати носом — рос. клевать носом — біл. кляваць носам; укр. попасти пальцем у небо — рос. попасть пальцем в небо; укр. загрібати жар чужими руками — рос. загребать жар чужими ру­ками; укр. як гриби після дощу — рос. как грибы после дождя — біл. як грыбы пасля дожджу — польськ. jak grzybypo deszczu — болг. като гъби след дъжд; укр. ран­ня пташка — польськ. ranny ptaszek — болг. рано пиле; укр. вішати собак — рос. вешать собак — польськ. wi-eszac psy; укр. пролити кров — англ. to shed blood; укр. лизати патинки — англ. to lick shoes. P. П. Зорівчак та­кі співвідносні фраземи вслід за Т. П. Кшешовським [Krzeszowski 1971: 38] називає фразеологічними кон-груентами [Зорівчак 1979: 62];

2. неповна еквівалентність. Тут можна виділити та­кі підгрупи:

а) фразеологізми з однаковим значенням, але з різ­ною образною основою (мотивацією): укр. пускати ца­па в капусту — рос. пускать козла в огород; рос. у чер­та на куличках — укр. де чорти навкулачки б'ються; укр. ні сіло ні (в)пало — рос. с бухты-барахты; укр. завертай голоблі — рос. от ворот поворот; укр. пій­мавши облизня (облизавши макогона) — рос. несолоно хлебавши; укр. коли рак свисне — рос. после дождика в четверг — англ. when pigs fly «коли свині літатимуть», when the moon turns green cheese «коли місяць стане зе-

340

Зіставна лексикологія і фразеологія

Фразеологія

341

леним сиром», франц. attendez-moi sous Гогте «поче­кайте мене під в'язом», нім. wenn die Hunde mit dem Schwanz bellen «коли собаки почнуть гавкати хвоста­ми», ісп. cuanda la rana crie (tenga) pelo «коли в жаби виросте волосся», кр.тат. деве минареге чыкъкъанда «коли верблюд вилізе на мінарет», кит. tie shu kai hua «коли пониклий саговник зацвіте»; укр. у сорочці роди­тися, англ. to be born with a silver spoon in one's mouth «народитися зі срібною ложкою в роті», нім. Schwein haben «мати свиню»;

б) фразеологізми, однакові за денотативно-сигніфі-кативним значенням, але різні за емоційно-оцінним компонентом: рос. подруга жизни «дружина» — білор. падруга жызни «дружина + відтінок жартівливості».

Подібні фразеологізми, навіть однакові за структу­рою і лексичним наповненням, можуть мати в різних мовах неоднакове значення: рос. показывать зубы «ви­являти до когось ворожість» — білор. паказвацъ зубы «сміятися»; рос. пускать слезу «трохи поплакати» — білор. пускаць слязу «плакати навмисне, удавати, ніби плаче»; укр. дати маху «помилитися»— білор. даць ма­ху «кинутися тікати»; франц. lдcher du lest «пожертву­вати чим-небудь (заради порятунку)» — укр. скинути баласт «позбутися зайвого»; укр. обвести навколо пальця «обдурити, перехитрити кого-небудь» — сло-вацьк. omotat' si niekoho okoloprsta «підкорити когось»; укр. дивитися крізь пальці «навмисне не помічати ко­гось» ■— словацьк. pozerat' па niekoho cerprsty «дивити­ся зверху на когось, щось»;

3) безеквівалентні (в одній мові є фразеологізм, в ін­шій — фразеологізму з таким значенням немає): укр. як з клоччя батіг — рос. никудышний; укр. тумою тума­ніти — рос. торчать; укр. пускати ману — рос. дура­чить; рос. взятки гладки — укр. нічого не візьмеш..

За умови безеквівалентності можливі два типи спів­відношень:

1) співвідношення фраземи в одній мові і слова в ін­шій. За такої еквівалентності зворот нерідко вирізня­ється образністю. Однак у багатьох випадках еквіва-лент-слово має достатньо високий рівень внутрішньої експресії, яка компенсує відсутність фразеологічного словосполучення того самого значення. Наприклад, ро­сійській фраземі забубённая голова «безшабашна, від­чайдушна людина» відповідає декілька українських

слів із виразною внутрішньою формою — шибайголова, зайдиголова, урвиголова, пробийголова. Пор. ще: рос. гусь лапчатый і укр. хитродум; укр. набратися сорому і рос. осрамиться;

2) співвідношення фраземи в одній мові і вільного сполучення в іншій. Наприклад: рос. дело табак — укр. кепська справа; рос. с бору по сосенке — укр. звіду­сіль потрошки.

Отже, повна міжмовна еквівалентність фразеологіз­мів є непоширеним явищем, при цьому чим віддаленіші мови, тим менше в них ідентичних фразеологічних від­повідників.

Національна специфіка фразеологізмів

Національна специфіка фразеології може виявляти­ся: у значенні фразеологізмів; в їхній структурі (грама­тичних моделях); у їхньому лексичному складі; в особ­ливостях їх уживання (варіювання); у семантичних зв'язках у фразеологічних системах. За цими парамет­рами і зіставляють фразеологію.

Фразеологічні одиниці будуються за тими ж моделя­ми, що й вільні словосполучення. Оскільки в кожній мові є специфічні структурні типи словосполучень, то вони є й серед фразеологізмів. Так, наприклад, в англій­ській мові можна виділити такі типи фразеологічних сполучень, як V_inf + N, N + N, N of N, N's + N, N for N тощо. Тип N + N представлений 64 моделями, із яких 22 моделі утворюють групу найпоширеніших, які покри­вають більше 80% типу N + N: N_obj + N*_bj , N_mult + N_obj,

■^pers ' -^abstr' -^place ~"~ ^'obj> ^col ' -^pers' ■'■'col ^obj> ™pers ' ■"pers> -"mat ^'obj ' ^'obj ' •'■'abstr» ^'abstr ^col> ^'abstr -^abstr» ■'■'abstr "■" ^*pers> -^unit ' -l'obj> -^mult ' ^obj' ^ place ' "pers> -^pers "•" l^obj» ^mult ' -^col' ™mult ' ^abstr' -^mult ' ™pers» -^pers "*" ™col

[Шанин 1974]. Міжмовне зіставлення моделей дає мож­ливість виявити наявність/відсутність певних моделей

² Символи розшифровуються так: N_pers — назви осіб, N_col — збірні обчислювані іменники, N_mui_t — збірні необчислювані іменники, N_unit — назви одиниць виміру, N_obj — назви пред­метів і подій, N_mat — назви речовин і матеріалів, N_abstr — абс­трактні іменники, N_place — топоніми. ,

342

Зіставна лексикологія і фразеологія

Фразеологія

■:•■ "^;Р. ЧНЬК.

343

у кожній із мов, а також визначити їх продуктивність. Зіставляючи моделі, слід звернути увагу на порядок слів у фраземах, тобто на те, у препозиції чи в постпози­ції знаходиться залежний компонент.

Специфіка лексичного складу може виявлятися:

1) у вживанні безеквівалентних слів і слів із націо­ нально-культурним семантичним компонентом. На­ приклад, рос. фразема лаптем щи хлебать «про не­ культурну, неотесану людину» включає національно- орієнтовані лексеми лапти, щи, які не мають прямих аналогів в інших мовах. Сюди ж належать укр. на руш­ ник стати «одружитися», гарбуза дати «відмовити то­ му, хто сватається», справляти колодія «своєчасно не одружитися»; рос. бесструнная балалайка «пустомел», коломенская верста «людина дуже високого зросту», проще пареной репы «дуже легко» (парена ріпа до появи картоплі була основним продуктом харчування в Росії), во всю ивановскую «голосно» (на Іванівській площі в Мос­ кві голосно оголошували царські накази), шиворот навы­ ворот «не так, як треба» (бояр, що попали в опалу, саджа­ ли задом наперед на коня у вивернутій навиворіт сорочці).

Специфічні для кожної мови фраземи характеризу­ються наявністю в них слів на означення предметів тра­диційного національного побуту (укр. макітра, глек, пи­санка, ковінька, рушник, рядно, вареник; рос. башмак, лыко, щи, лапоть, блины): укр. голова як макітра «про дуже розумну людину», розбити глек «посваритися», як дурень з писанкою «приділяти багато уваги чомусь не­значному»; рос. под башмаком «бути в повній залежнос­ті від когось», не всякое лыко в строку «не кожна по­милка ставиться в докір», лаптем щи хлебать «жити в злиднях, бути відсталим, некультурним», печь как бли­ны «створювати щось швидко і в великій кількості»;

2) у використанні національних власних назв. Пе­ реважно зі специфічним національним забарвленням використовуються у складі фразем імена людей і клич­ ки тварин: укр. за царя Панька «дуже давно», мов Кузьма з маку «недоречно, недоладно або невчасно що- небудь сказати», товктися як Марко по пеклу «не­ впинно, не перестаючи», як Пилип з конопель «невчас­ но або недоречно сказати що-небудь», позичати у Сір­ ка очі «втратити почуття сорому, власної гідності»; рос. по Сеньке шапка, по Иванушке рубашка «хто- небудь того і вартий »;

3) у використанні певних слів у співвідносних ком­ паративних фразеологізмах. Компаративні фразеоло­ гізми завжди є специфічно національними. Пор.: укр. голодний як вовк (собака) — нім. hungrig wie ein Bдr «голодний як ведмідь», hungrig wie sieben Wцlfe «голод­ ний як сім вовків», hungrig wie zehn Lцwen «голодний як десять левів»; укр. п'є як швець (чоботар) — нім. trinken (saufen) wie ein Bьrstenbinder «п'є як щіткар», звідки besoffen wie ein Besenstiel «п'яний як держак від щітки», saufen wie ein Domherr «п'яний як священик». Пор. ще: рос. (свеж) как огурчик — чеськ. jako jablicko; je jako hruska v sirem pole «як груша в чистому полі», devce jako lusk «дівчина як стручок», укр. здоровий як бик (бугай) — чеськ. je zdravy jako ripa «здоровий як буряк»; укр. червоний як рак — рос. красный как клюква — англ. as red as Rotherham College «червоний як Ротергемський коледж» — нім. rot wie Zunder «чер­ воний як трут» (див. про це: [DobrovoFskij 1999: 41—58]). Специфічно національними є також фразеологізми, по­ будовані на повторах, співзвуччях (римі): укр. ливцем лити, ходуном ходити, рос. ревмя реветь, сидмя си­ деть, лежмя лежать; укр. ні роду ні приплоду, не те­ пер, так в четвер; на Миколи та й ніколи, обоє рябое; рос. ни складу ни ладу, ни ответа ни привета, детиш­ кам на молочишко;

4) у частотності слів-відповідників у фразеологіз­ мах. Так, в українській фразеології поширені фразеоло­ гізми зі словом мак: в голові мак цвіте «хто-небудь не­ досвідчений, нерозумний», сісти маком «потрапити в безвихідне, скрутне становище», як козак з маку, мов Кузьма з маку, вскочити в мак — усі вживаються в зна­ ченні «недоладно, не так, як треба, сказати або зробити що-небудь», втерти маку «суворо покарати, добре провчити», як за гріш маку «дуже багато», хоч мак сій «дуже тихо», як мак на четверо (бідний) «дуже бід­ ний», стерти на мак «розтрощити, розбити вщент»; як маку «дуже багато», не з маком «кому-небудь дуже по­ гано», дістати фігу з маком «нічого не одержати», з маком і таком бути «по-різному; і краще, і гірше», з медом та маком (промовити) «облесливо, нещиро», як після маку (спати) «міцно, дуже добре». У французь­ кій мові найпоширенішими є фразеологізми з назвами кольору і частин тіла, часто використовується числів-

344

Зіставна лексикологія і фразеологія

Фразеологія

345

ник quarte «чотири» (в українській мові три, сім і де­сять). Фразеологізмів зі словом із значенням «вода» {вода, water, agua) в англійській мові 37, в українській 65, в іспанській аж 105. В іспанській і англійській мо­вах широко представлені фразеологічні одиниці, пов'язані з морською тематикою. Нерівномірність роз­поділу фразем за лексико-тематичними групами пояс­нюється екстралінгвальними чинниками;

5) слова, ідентичні за основним значенням, можуть мати різний семантичний обсяг і вступати у фразеоло­гічні одиниці різними значеннями. Так, скажімо, франц. еаи «вода» має ще значення «рідина людського організму», тому вживаються у виразах etre tout en eau «бути в милі (поті)», cela fait venir Г еаи д la bouche «від цього слинка тече».

Фразеологія, на відміну від лексики, характеризу­ється великою варіативністю. Ця варіативність може бути фонетичною (рос. ноль/нуль без палочки), слово­твірні {животы/животики надорвать), лексичні {на­лететь/ вцепиться коршуном), синтаксичні {нагово­рить три короба — наговорить с три короба). Якщо при заміні компонента семантика фразеологізму не змі­нюється (наприклад, to put one's nose i to poke one's nose «з'явитися; показати носа десь»; small fry i small beer «дрібнота; дрібні, незначні люди»), то це варіанти фра-зеоодиниці, а якщо спостерігається семантична дифе­ренціація {to give the bird «дати відставку королю/лю­бовнику» і to give sack «звільнити»), то це вже синоні­мія [Копыленко, Попова 1978: 33]. Варіантність — одна з найхарактерніших особливостей фразеології і важли­ва умова творення фразеологізмів. Зіставно-типологіч-не вивчення фразеологічних систем двох мов спираєть­ся на характеристику не стільки окремих фразем та їх компонентів, скільки узагальнених фразосхем, семан­тичних моделей, які відображають процеси фразотво-рення. У межах семантико-структурної моделі виділя­ється інваріант і його модифікації, які відзначаються передусім конкретним лексичним наповненням, а також семантико-структурним, діалектним, функціо­нально-стилістичним та іншим варіюванням. Співвід­ношення між інваріантом і варіантом можуть по-різно­му виявлятися в кожній із мов. Пор. численні україн­ські й російські фразеологізми з компонентом чорт/чёрт: укр. чорт (дідько, біс, лихий, киндзя, моро-

ка, лиха година, трясця, враг, кат, грець та ін).; рос. чёрт (бес, леший, лукавый, дьявол, шут, нелегкая, не­чистый дух, нечистая сила). Відповідно до цього виз­начаються парадигми можливих змін фраземи в зістав-ному аспекті. Отже, відносна стійкість складу фраземи не виключає можливості його варіювання, при цьому допускається формальна і слівна варіативність [Моки-енко 1989: 9—48]. Особливо частотні звороти з варіа­тивністю дієслова (укр. поринати (пірнати, заглиблю­ватися) з головою — рос. погружаться (окунаться, уходить) с головой; укр. берегти (пильнувати) як зі­ницю ока — рос. беречь (хранить) как зеницу ока) і не­ясні (незрозумілі) компоненти фразеологізмів (див. укр. за морем телушка полушка (милушка, колушка, ловушка, цілушка, по вушка).

Часто трапляються випадки, коли в одній мові фразео­логізм має варіанти, а в іншій не має. Пор. укр. біла (панська) кість «люди знатного, дворянського похо­дження» — рос. белая кость; рос. для большей (пущей) важности — укр. для більшої ваги; укр. скалити (шкі­рити, продавати, сушити) зуби — рос. скалить зубы. Тенденція до варіювання в українській мові більша й різ­номанітніша, ніж у російській. Оскільки набір лексичних варіантів суворо окреслений, то можна встановити в зі-ставному плані типи варіантних компонентів, їх регуляр­ність і продуктивність, співвідношення між ними тощо.

Різняться фразеологізми різних мов системними зв'язками, тобто особливостями полісемії, синонімії, ан­тонімії, гіперо-гіпонімії. Навіть у близьких мовах іден­тичні фразеологізми за формою можуть перебувати в різ­них співвідношеннях щодо їх багатозначності. Так, по­рівнюючи паралельні фразеологізми української і сло­вацької мов, М. В. Чіжмарова виявила такі особливості:

а) полісемічній фраземі української мови відповідає моносемічна фразема словацької мови. Укр. молоти язиком має три значення: 1) багато, довго говорити; 2) вести несерйозні, беззмістовні розмови; 3) говорити швидко. Паралельна словацька фразема mliet' jazykom має лише одне значення, яке відповідає першому зна­ ченню української фраземи;

б) моносемічній українській фраземі відповідає сло­ вацька полісемічна фразема. Укр. кривити уста «ста­ витися до кого-, чого-небудь зневажливо, зверхньо, з презирством» — словацьк. krivit' usta, крім наведеного

346

Зіставна лексикологія і фразеологія

значення української фраземи, має ще значення «хоті­ти плакати»;

в) полісемічна фразема української мови має полісе-мічний відповідник у словацькій мові, але не всі значен­ня збігаються. Укр. впасти в око має чотири значення: 1) «звернути на когось, щось увагу»; 2) «стати особливо помітним»; 3) «сподобатися кому-небудь»; 4) «побачи­ти, помітити щось». Паралельна словацька фразема padnьt' niekomu do oka має лише два значення, які збі­гаються з першим і третім значеннями української фра­земи [Чіжмарова 2001: 210].

Національно-мовна специфіка фразеології виразно виявляється в синонімічних зв'язках фразем. Мови мо­жуть різнитися як за багатством синонімічних рядів, так і за відношенням фразем усередині синонімічних ря­дів за додатковими диференційними ознаками ■— семан­тичними, оцінними, стилістичними. У синонімічних ря­дах одні фраземи двох мов можуть зближуватися, навіть цілком накладатися одна на одну, інші можуть не мати прямих аналогів у другій мові, відрізнятися семантично й стилістично. Пор. укр. обоє рябоє (розм.), одним мо­тузком зв'язані, однією міркою міряні, один одного варт, який їхав, таку й стрів (здибав), зустрівся Яким з таким (розм.), одного поля ягода (розм.) і рос. два сапога пара (розм.), одного поля ягода (розм.), од­ним миром мазаны, одним лыком шиты (прост.), на од­ну колоду, на один покрой (розм.), из одного теста, на одну стать, под одну масть (шерсть) (прост.), пятак пара (заст., прост.), одного сукна епанча (заст., розм.). У цих двох різномовних синонімічних рядах деякі із спів­відносних фразем суттєво розходяться за внутрішньою формою й стилістичними конотаціями. Пор. ще україн­ські й російські фразеологізми зі значенням «те, що по­збавлене здорового глузду; нісенітниця»: сон рябої коби­ли, три мішки (сім мішків) гречаної вовни, на вербі гру­ші (а на осиці кислиці); бред сивой кобылы, турусы на колёсах, сапоги всмятку, андроны едут, чёрт в ступе. За збігу внутрішньої форми першого члена інші співвідносні фраземи, зближуючись за значенням, різняться за мета­форичною основою, хоч усі вони побудовані на алогізмі.

Синонімією фразем зумовлюється специфіка антоні­мічних рядів у кожній із зіставлюваних мов. Що багатші синонімічні ряди, то більше фразем вступають в антоні­мічні опозиції. Крім цього, специфіка фразеологічної ан­тонімії може виявлятися в інших особливостях. Так, у

Фразеологія .,;,,-■,.„-_.,..;, ,,_{; ;}-...•.;;; 347

співвідносних українських протичленах на відміну від російських є більше національно-специфічних рис. Зі­ставлення антонімічних рядів фразем в українській і ро­сійській мовах виявило й спільні тенденції, зокрема пе­реважання фразем, які позначають негативну ознаку, щодо фразем, які позначають позитивну ознаку.

Наведений матеріал показує, що достовірну карти­ну про специфіку фразеології порівнюваних мов можна отримати за умови зіставлення не окремих фразем, а фразеологічних систем мов. Спочатку необхідно про­аналізувати системні (парадигматичні) відношення у фразеології кожної окремої мови, а відтак зіставляти (накладати одне на одне) системні об'єднання (тематич­ні групи, фразеологічні поля, функціонально-семантич­ні ряди — синоніми, антоніми тощо) і фразеологічні системи в цілому для виявлення спільного й відмінного між ними. Так, В. І. Кононенко у такий спосіб дослідив тематичну групу «праця», а в ній семантичне поле «важка праця» в російській та українській мовах і дій­шов висновків про спільність моделей, близькість лек­сичного наповнення, єдність внутрішньої форми і мо­тиваційної бази фразем досліджуваного поля в цих мо­вах. Відмінності стосуються синонімічних рядів, об'єднаних значенням «безділля». Негативна оцінка цієї вади вплинула на різноманітність метафоричних перенесень, асоціативних ознак, покладених в основу відповідних фразем. Пор. укр. байдики бити, баглаї би­ти, каньки м'яти, лежнем лежати, лежні справляти, гави ловити, витрішки купувати і рос. бить баклуши, валять дурака, лодыря гонять, лежать на боку, ле­жать на печи, сидеть сложа руки, плевать в потолок, считать ворон та ін.

Отже, національно-мовна специфіка фразеології найбільшою мірою виявляється в лексичному складі фразеологізмів, частотності певних тематичних груп слів, у варіативності фразем, їх багатозначності і сис­темних (синонімічних й антонімічних) зв'язках.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте типи міжмовних семантичних співвідношень, які існують у фразеології.

2. У чому виявляється національно-мовна специфіка лексичного складу фразеологізмів?

348

Зіставна лексикологія і фразеологія

3. Які відмінності у варіативності фразеологізмів найчастіше трапляються в різних мовах?

4. Як виявляється національно-мовна специфіка в системних зв'язках фразеологізмів?

5. Яким чином можна найефективніше виявити достовірну карти­ ну специфіки фразеології зіставлюваних мов?

Література

Korunets І. V. Contrastive Typology of the English and Ukrainian Langua­ges. — Вінниця, 2003. — С. 165—172.

Гак В. Г. Сравнительная типология французского и русского языков — М., 1989. — С. 245—247.

Сопоставительные исследования русского и украинского языков-Лексика и фразеология. — К., 1991. — С.312—370.

Зорівчак Р. П. До методології вивчення фразеологічних одиниць у контрастивних дослідженнях // Нариси з контрастивної лінгвістики — К., 1979. — С 59—65.

Копыленко М. М., Попова 3. Д. Очерки по общей фразеологии — Воронеж, 1978.

Мокиенко В. М. Славянская фразеология. — М., 1989.

Ткаченко О. Б. Сопоставительно-историческая фразеология славян­ских и финно-угорских языков. — К., 1979.

Короткий термінологічний словник

Абсолютний час — час, який визначається щодо моменту мовлення («тепер»), тобто на основі розташування на часовій осі («до», «тепер», «після»). Антонім: відносний час.

Абсолютні універсали' (лат. universalis — загальний) — універсалі!, які не мають винятків. Сино-нім: повні універсалі!.

Аглютинативні мови (лат.gluten — клей, agglutino — приклеюю) — мови, в яких граматичні значення виражаються стандартними афікса­ми (приклейками), що механічно приєднуються до слова-основи.

Аглютинація (лат. agglutinatio — склеювання) — спосіб слово- і фор­мотворення, за якого до основи або кореня, що зберігають стабільний зву­ковий склад, приєднуються однозначні стандартні афікси.

Агрегатування (лат. aggregatio — приєднання) — процес утворення багатозначності слова, за якого різні слова-значення утворюються від однієї твірної основи за допомогою однакового або багатозначного афікса, а потім дві лексичні одиниці сприймаються якодне багатозначне слово.

Адстрат (лат. adstratum — нашарування) — сукупність рис мовної системи, які з'явилися внаслідок впливу однієї мови на іншу в умовах тривалого співіснування і контактів сусідніх народів.

Акомодація (лат. accomodatio «пристосування») — зміна одного зву­ка під впливом іншого, сусіднього, яка виявляється в частковому присто­суванні сусідніх звуків.

Антанти (лат. ago — приводжу в рух) — обов'язкові (валентні) по­ширювачі слова в реченні.

Активний стан —форма стану, яка вказує, що процес, позначений дієсловом, виходить від предмета, позначеного тим словом, з яким гра­матично співвіднесена ця дієслівна форма, і спрямований від цього пре­дмета назовні (дія, позначена перехідним дієсловом, спрямована на пря­мий об'єкт). Вукраїнській мові в активному стані суб'єкт дії знаходиться в називному відмінку й займає позицію підмета, а об'єкт дії у знахідному відмінку й виступає в ролі прямого додатка. Професор прочитав лекцію. Пор. Пасивний стан.

Актуалізація (лат. actualis —діяльний) — реалізація потенційних вла­стивостей мовних елементів у мовленні.

Актуальне членування речення — в комунікативному синтаксисі членування висловлення на дві частини —тему (дане, основа, відоме) і рему (нове, ядро, повідомлюване).

Актуальний синтаксис — синтаксис речення, який вивчає його ак­туальне членування. Див. Комунікативний синтаксис.

Акцентологія (лат. accentus — наголос і logos — слово, вчення) — розділ мовознавства, що вивчає природу і функціонування наголосу, а також система пов'язаних із наголосом явищ мови.

Аломбрф (грец. a//os — інший і морф) — варіант морфеми, її конкре­тна реалізація, зумовлена її позицієюу слові.

АломорфГзм (грец. alios — інший і morphe — вигляд, форма) — розбіжність у вираженні певних значень у зіставлюваних мовах; різна структура, будова співвідносних лінгвальних категорій у зіставлюваних мовах. Антонім: ізоморфізм.

350

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

351

Алофон (грец. alios — інший і phone — звук) — див. Варіант фонеми.

Американський структуралізм —див. Дескриптивізм.

Аморфні (грец. amorphos — безформний) мови — мови, які не ма­ють афіксів і тому виражають відношення між словами за допомогою поєднання слів між собою способом прилягання або за допомогою службо­вих слів. Синоніми: кореневі мови, ізолятивні мови.

Аналітйзм (грец. analysis — розклад, розчленування) —типологічна ознака мовної структури, що виявляється в роздільному вираженні лек­сичного і граматичного значень слова.

Аналітичні мови — мови, яким властива тенденція до окремого (ана­літичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне зна­чення виражається повнозначними словами, а граматичне — службо­вими словами, порядком слів, інтонацією).

Аналогія (грец. analogia — відповідність) — процес формального і/ або семантичного уподібнення однієї мовної одиниці іншій.

Антиномії (грец. antinomia) — протилежні начала, внутрішні супе­речності мови, боротьба міжякими приводить до її змін.

Антоніми (грец. anti — проти і бпута — ім'я) — різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення.

Антропоцентризм (грец.anthrцpos —людина і лат.сегЛшт —осеред­дя) — мовознавчий напрям, який мовні явища розглядає через призму люд­ського чинника і вивчає мову з метою пізнання її носія —людини.

Аорист(грец. aoristos — неозначений) — видо-часова форма дієсло­ва в деяких індоєвропейських мовах, що виражає минулу безперервну дію, яка мислиться як цілком завершений акт.

Ареальна (лат. area — площа, простір) лінгвістика — розділ мово­знавства, який на основі методу картографування мовних явищ вивчає їх територіальне поширення. Синоніми: лінгвогеографія, просторова лінгвїстика, ареальне мовознавство.

Ареальна (лат. area — площа, простір) типологія — типологія, пре­дметом якої є дослідження спільних типологічних рис мов, що знаходяться на певній території (займають певний ареал).

Ареальне мовознавство — див. Ареальна лінгвГстика.

Артикуляційна ба'за — сукупність артикуляційних навичок, харак­терних для певної мови.

Артикуляцїйно-акустйчні прийоми — прийоми вивчення звуків у фізіологічному (артикуляція — місце і спосіб творення звуків) і фізичному (участь голосу і шуму, тембр, тон тощо) аспектах.

Артикуляція (лат. articulatio — вимовляння) — робота органів мов­лення під час вимови певного звука.

Архетйп (грец. archetypon — прообраз) —див. Прафбрма.

Архісема (грец. archi — префікс, що означає головний, старший, і se/na — знак) — сема, спільна для певного лексико-семантичного поля чи тематичної групи лексики.

Архіфонема (грец. archi — головний, старший і фонема) — абст­рактна фонологічна одиниця, яка конструюється на основі сукупності диференційних ознак, спільних для двох фонем у позиції їх нейтралі­зації.

Асиметричний дуалїзм мовного знака — непаралельність плану вираження і плану змісту мовного знака, суть якого полягає в тому, що

позначувальне прагне мати інші значення, а позначуване (значення) пра­гне виразитися іншими знаками.

Асиміляція (лат. assimilatio —уподібнення) — артикуляційне уподі­бнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.

Асоціативне (лат. associare — приєднувати) поле — сукупність лек­сичних одиниць, отриманих у результаті психолінгвістичного експериме­нту як реакції на певне слово-стимул.

Аспект (лат. aspectus — зовнішній вигляд, облік) — те саме, що вид. Див. Категорія виду.

Аспектологія (лат. aspectus — зовнішній вигляд і logos — слово, вчення) — розділ граматики, який вивчає дієслівний виді всю сферу видових і суміжних із ними значень, що мають у мові те чи інше вираження.

Атрибут — див. Означення.

Афікс (лат. affixus — прикріплений) — службова морфема, приєд­нана до кореня, яка виражає граматичне і словотвірне значення.

Афіксація — спосіб словотворення за допомогою афіксів.

БагатомГрні опозиції фонем —опозиції, в яких спільні ознаки двох фонем повторюються в третій фонемі.

Багатостороннє зіставлення — див. Двостороннє зіставлення.

Бажальний спосіб — див. Оптатив.

Базова мова — одна з порівнюваних мов, яка слугує вихідним пунктом при односторонньому зіставному аналізі. Синонім: вихідна мо­ва. Антонім: цільова' мбва.

Безеквівалентна лексика — слова певної мови, що позначають специфічні явища культури і не мають однослівного перекладу на іншу мову.

Безособове речення — односкладне речення з предикативним центром, вираженим єдиним головним членом, лексико-семантична і формальна специфіка якого виключає наявність підмета як виразника суб'єкта дії чи стану.

Білатеральна теорія знака — теорія, згідно з якою знак є двосторон­ньою одиницею, що має план вираження і план змісту.

Білінгвізм (лат. Ы, від bis — двічі і lingua — мова) — практика індивідуального або колективного використання двох мов у межах однієї державної чи соціальної спільноти у відповідних комунікативних сферах.

Біологїчний напрям у мовознавстві — див. Натуралістичний на­прям у мовознавстві.

Біперсональне узгодження — характерне для деяких палеоазійсь-ких, картвельськихта ін. мов узгодження дієслова-присудка за особою і числом одночасно з підметом і прямим додатком.

Борёйська теорія — див. Ностратйчна теорія.

Валентність (лат. valentia — сила) — здатність слова вступати в син­таксичні зв'язки з іншими словами.

Варіант фонеми (грец. phone— звук, голос) — конкретний звук, в якому реалізується фонема; представник, маніфестант фонеми. Синонім: алофон.

Вербальна мова — мова з багатим дієвідмінюванням і бідним відмінюванням іменних частин мови. - ■■•«■

352

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

353

Висловлення — одиниця мовлення, побудована за законами від­повідної мови; речення, що розглядається в комунікативному аспекті.

Вихідна мова — див. Базова мова.

Відмінкова граматика — запропонований Ф. Філлмором метод опи­су семантики речення яксистеми семантичних валентностей, тобто через зв'язки головного дієслова з ролями, які зумовлюються значенням цього дієслова і виконуються іменними складниками. Синонім: рольова гра­матика.

Відносний час — час, який визначається відносно іншого часу, при­йнятого за точку відліку. Антонім: абсолютний час.

Вільне варіювання мовних одиниць — стан мовних одиниць, ко­ли вони трапляються в тому самому оточенні й при цьому не розрізняють значень.

Вільний наголос — наголос, не закріплений за певним складом усіх слів. Синонім: нефіксбваний наголос.

Внутрішні причини мовних змін — причини, закладені в самій мо­ві, в її системі; суперечності, боротьба між якими спричиняє мовні зміни.

Внутрішня лінгвістика — галузь мовознавства, яка вивчає систем­ні відношення мовних одиниць без звертання до зовнішньолінгвальних чинників.

Внутрішня флексія — чергування звуків у корені слова, які вира­жають відмінності граматичних форм; спосіб вираження граматичного значення за допомогою чергування звуків.

Внутрішня форма слова — семантична і структурна співвіднесеність морфем слова з іншими морфемами цієїж мови; ознака, покладена в осно­ву номінації при творенні нового лексичного значення слова.

ВокалГзм (лат. vocafe—голосний звук)—система голоснихзвуків мови.

ВокалГчні мови — мови, у фонетичній системі яких основне наван­таження падає на голосні звуки.

Волюнтатйвна (лат. voluntas — воля) функція мови — функція во­левиявлення мовця, впливу на слухача.

Вторинна номінація — використання в акті номінації наявного вже слова як назви для нового позначуваного.

Гаплологія (грец. haploos — однаковий, простий і logos — слово) — випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів.

ГенеалогГчна (грец.genealogia — родовід) класифікація мов — ви­вчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними (спільного походження від прамови).

ГенеративГзм (англ. to generate — породжувати) — напрямумово-знавстві, який визнає пріоритет дедуктивного підходу до вивчення мови над індуктивним, інтерпретує мову як феномен психіки людини й опрацьовує формальні моделі процесів породження мовних конструкцій. Си­ноніми: порбджувальна лінгвГстика, генеративна лінгвГстика.

Генеративна лінгвґстика—див. ГенеративГзм.

Генетичне (грец.genesis — походження) мовознавство — історич­не мовознавство.

Герундій (лат. gerundium, від gero - дію, здійснюю) — 1) латинський віддієслівний іменник, утворений за допомогою суфікса -nd; 2) форми на -ingB англійській мові, які мають як дієслівні (керування), такі іменні ознаки.

Гґперо-гіпонімГя — див. ГіпонімГя.

Ппербнім (грец. hyper— префікс, що означає надмірність, підви­щення, і бпута — ім'я) — слово — родова назва.

Гіпбнім (грец. hypц — префікс, що означає зниження; під, внизу, і бпута — ім'я) — слово — видова назва.

ГіпонімГя (грец. hypц — під, внизу і бпута — ім'я) — одне з основ­них парадигматичних відношень в лексико-семантичній системі — ієра­рхічна організація її елементів, яка ґрунтується на родо-видових відно­шеннях. Синонім: гіперо-гіпонімїя, квазісинонімГя.

Гіпотеза лінгвальної відносності — концепція, згідно з якою струк­тура мови визначає структуру мислення і спосіб пізнання світу. Синонім: гіпотеза СепГра — Убрфа.

Гіпотеза СепҐра — Убрфа —див. Гіпотеза лінгвальноївідно'сності.

Ппотетико-дедуктйвний метод — метод, який полягає у висуненні припущення (гіпотези) і його наступній експериментальній перевірці.

Глибинна структура —у теорії трансформаційних породжувальних граматик спосіб абстрактного опису побудови речення, який дозволяє відобразити смислову близькість речень, що мають одні й ті самі лекси­чні одиниці й розрізняються лише деякими граматичними значеннями.

Глибинний синтаксис— використовуваний у теорії трансформацій­них породжувальних граматик(генеративній лінгвістиці) спосіб абстрактного опису семантичної структури речення.

Глосематика (грец. glцssema, род. відм. glцssimatos — слово) — лінгвістична течія структуралізму, яка трактує мову як абстрактну струк­туру й описує її суто формальними способами без звертання до її субстан­цій (реального змісту і звучання). Синоніми: копенгагенський структура-лГзм, датський структуралГзм.

Глотогенёз (грец. gl&ta — мова і genesis — походження) — процес становлення людської природної звукової мови.

ГлотогонГчна (грец. glцtta — мова і gonos— народження, похо­дження) тео'рія — теорія походження і розвитку мови М. Я. Марра, згідно з якою всі мови пройшли у своєму розвитку аморфну, аморфно-синтетичну, аглютинативну і флективну стадії.

Глотогонія (грец. g/otta — мова igonos — народження) —походжен­ня мови, а також розділ мовознавства, що вивчає походження і розвиток мови.

Глотохронологія (грец. gldtta — мова, chrцnos — час і logos — слово, вчення) —розділ порівняльно-історичного мовознавства, який досліджує швидкість мовних змін і визначає на цій основі час розділення спорідне­них мов та ступінь близькості між ними.

Гносеолопчна (грец. gnosis — пізнання і logos — слово, вчен­ня) функція мови — пізнавальна функція (мова як інструмент пізнання світу). Синоніми: пізнавальна функція, когнітйвна функція.

Градуальна (лат. gradatio -— поступове посилення, підвищення, від gradus — крок, ступінь) сема — сема, яка не представляє якоїсь нової ознаки, а лише ступінь вияву, інтенсивність тієї ж ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах.

Градуальні опозиції фонем — протиставлення фонем за різним сту­пенем (градацією) однієї й тієї самої ознаки.

Граматика (грец. grammatike (techne) — мистецтво читати і писати букви, від/fmmma — буква) — 1) будова мови, тобто система способів

354 ;■ Короткий термінологічний словник

словотворення, морфологічних категорій і форм, синтаксичних катего­рій і конструкцій; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну бу­дову мови.

Граматикалізація — десемантизація лексичного значення слова внаслідок уживання в граматичній функції і формування на його основі граматичного значення.

Граматична категорія — система протиставлених один одному ря­дів граматичних форм з однорідними значеннями.

Граматичне значення — узагальнене, абстрактне мовне значення, властиве багатьом словам, словоформам, синтаксичним конструкціям і яке має у мові своє регулярне (стандартне) вираження.

Грамема — 1) компонент граматичної категорії, видове поняття що­до граматичної категорії як родового поняття; 2) елементарна одиниця граматичного значення.

Датський структуралізм —див. Глосематика.

Двоїна — форма числа відмінюваних і дієвідмінюваних слів, яка вживається в деяких мовах на означення двох осіб чи предметів і проти­ставляється однині й множині.

Двомовна лексикографія — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням двомовних (перекладних) словників та опрацюванням їх Теоретичних засад.

Двоскладне речення — просте речення, що складається з підмета і присудка, поєднаних предикативним зв'язком, та синтаксично залеж­них від них компонентів.

Двостороннє зіставлення — зіставлення мов, в основу якого по­кладений «третій член» (tertium comparationis) — дедуктивно сформульо­ване певне позамовне поняття, не належне до жодної з зіставлюваних мов явище. Синонім: багатостороннє зіставлення.

Дедуктивні універсали — універсалі!, які встановлюються шляхом припущення і які є обов'язковими для всіх мов.

Дедукція (лат. deductio, від deduco) — спосіб дослідження, який по­лягає в переході від загального до окремого; одна з форм умовиводу, за якої на основі загального правила з одних положень як істинних виво­диться нове істинне положення.

Дейктйчні (грец. deitikos — вказівний) слова — слова, які вказують, виділяють, диференціюють шляхом співвідношення з особами чи пред­метами, що перебуваютьу певних відношеннях з мовцем.

Делімітатйвна (лат. delimitatio — віддалення, відокремлення) функ­ція фонем, наголосу— розмежувальна функція; функція, що вказує на межі слів.

Денотат (лат. denotatus — позначений) — предмет чи явище навколи­шньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем.

Денотатйвне (лат.denotatus—позначений)значення слова —спів­віднесеність слова як знака з певним об'єктом дійсності (класом таких об'єк­тів), що виражається як мовне їх позначення останнього з метою його виділен­ня (ідентифікаціїта актуалізації)- Синонім: екстенсіонал.

Дериват (лат. derivatus — відведений) — похідне слово.

Дериватолбгія (віддеривація і -логія) — ди в. Словотвїр 2.

Деривацїйне значення —див. СловотвГрне значення.

Короткий термінологічний словник 355

Деривація (лат. derivatio — відведення води з ріки) — див. Слово­твір 1.

ДескриптивГзм (англ. descriptive—описовий) —лінгвістична течія стру­ктуралізму, для якої характерний формальний підхід до вивчення мовних фактів на основі їх дистрибуції (сполучуваності одиниць, їх місця у мовленні стосовно інших одиниць тощо). Синонім: американський структуралізм.

Дивергенція (лат. divergentia—розходження) — 1) розходження спорі­днених мов або діалекті в однієї мови внаслідок особливих соціально-історичних умов (міграції, контакти з іншими мовами, географічне або політичне відокре-мленнятощо); 2) діахронічний процес, який приводить до збільшення різнома­нітності в мовній системі внаслідок відокремлення в самостійні інваріантні одиниці тих сутностей, які раніше були варіантами однієї одиниці, або внаслі­док появи нових варіантів у вже наявних одиницях.

Диглбсія (грец. di— двічі і glцssa — мова) — мовна ситуація, за якої в одному суспільстві існує дві мови або дві форми однієї мови, що виконують відмінні функції.

Диз'юнкція (лат. disjunctio, відdisjungo — роз'єдную, розрізняю) фоно­логічна— протиставлення фонем за декількома диференційними ознаками.

Дйктум (лат. dictum — сказане) — фактичний зміст речення (висло­влення).

Динамїчний наголос — виділення (вимова) одного із складів слова (такту) більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Сино­німи: силовий наголос, експіраторний наголос.

Дисиміляція (лат. dissimilare- — розподібнення) — розподібнення ар­тикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак.

Дискурс (франц. discours — мовлення) —тексту сукупності прагма­тичних, соціокультурних, психологічних та інших чинників; мовлення, «за­нурене в життя».

Дистинктйвна (лат. distinquere — розпізнавати, розрізняти) функ­ція фонем — функція, яка полягає у фонетичному розпізнаванні та семасіологічному ототожненні/розрізненні слів і морфем.

Дистрибутивний аналіз — одна з основних методик визначення і класифікації одиниць мови в дескриптивній лінгвістиці, яка базується виключно на розподілі одиниць відносно одна одної у потоці мовлення, вивченні оточення (дистрибуції) аналізованої одиниці.

Дистрибутивний синтаксис — синтаксис, предметом якого є ва­лентність, реляціині й дистрибутивні властивості слова. Синонім: структур­ний синтаксис.

Дистрибуція (англ. distribution — розподіл, розповсюдження, від лат. distributio — поділ, розподіл) — узагальнена сукупність усіх оточень, у яких трапляється одиниця мови — фонема, морфема, слово і т. д., на відміну від оточень, у яких вона траплятися не може.

Диференцїйна сема — сема, за якою розрізняються слова певного лексико-семантичного поля.

Диференцїйні ознаки фонем — розрізнювальні ознаки; ознаки, за якими протиставляються фонеми.

Дифтонг (грец. diphthongos — двоголосний) — особливий тип зву­ка, що являє собою сполучення двох голосних (складотворчого й нескладо-творчого) у межах одного складу.

356 Короткий термінологічний словник

Діалексїя {dia — префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, і lexis — слово)—лексичні розбіжності в зіставлюваних мовах.

Діалект (грец. diдlektos — говір, наріччя) — різновид певної мови, який є засобом спілкування людей, тісно пов'язаних територіально, соціаль­но або професійно (територіальний діалект, соціальний діалект).

Діалектизми — фонетичні, морфологічні, синтаксичні й лексичні особ­ливості, властиві окремим діалектам (і відсутні в літературній мові).

Діалектологія (грец. diдlektos — говір, наріччя і logos — слово, вчен­ня) — розділ мовознавства, що вивчає територіальні (місцеві) говори пе­вної мови.

Діаморфїя (грец. dia — префікс, що означає наскрізний рух, проник­нення, розділення, і morphe — вид, форма) — розбіжності на морфо­логічному рівні в зіставлюваних мовах.

Діасемія (грец. о7а — префікс, що означає наскрізний рух, проник­нення, розділення, і sema — знак) — семантичні розбіжності у зіставлю­ваних мовах.

Діатеза (грец. diathesis — розташування, розміщення) — відповідності між семантичними і синтаксичними актантами дієслова, до якого вони (актанти) приєднуються.

ДіафонГя (грец. dia — префікс, що означає наскрізний рух, проник­нення, розділення, і phone — звук) — розбіжності на фонологічному рівні в зіставлюваних мовах.

Діахронічна типологічна константа — зміна типологічних ознак давніх мов, що відбувалася за подібними закономірностями, спільними для багатьох мов, і привела до зміни їхнього типу.

Діахронічна типологія — див. Історична типологія. Антонім: син­хронічна типологія.

ДіахронГчне мовознавство — мовознавство, яке розглядає мову в її історичному розвитку. Синонім: історичне мовознавство.

Діахронічний словотві'р —словотвір, який вивчає шляхи вини­кнення похідних слів у різні періоди розвитку мови та їх етимологі­чну словотвірну будову, а також історичні зміни словотвірної струк­тури слів.

Діахронічні універсали — спільні властивості в розвитку всіх або більшості мов. Антонім: синхронічні універсали.

Діахронія (грец. dia — через і chronos — час, тобто різночасність) — 1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку. Антонім: синхронія.

Діереза (грец. diairesis — поділ, розділяння) — викидання звука чи складу в слові для зручності вимови.

Довготний наголос — див. Квантитативний наголос.

Додаткова дистрибуція — див. Доповняльна дистрибуція.

Домінантна типологія — типологія, яка визначає мовний тип на основі домінантних ознак.

Доповняльна дистрибуція —дистрибуція, за якої мовні одиниці не трапляються в однакових оточеннях. Синонім: додаткова дистрибуція.

Евфемізми (грец. euphemismцs, від ёи — добре і phemi — гово­рю) — емоційно нейтральні слова або вислови, вживані замість синоні­мічних їм слів або висловів, які здаються мовцеві непристойними, груби­ми чи нетактовними.

Короткий термінологічний словник 357

Еквівале'нтність (лат. aequivalens — рівноцінний) мовних оди­ниць — рівнозначність.

Еквіполентні (лат. aequipolens — рівносильний, рівноцінний) опо­зиції фоне'м — опозиції, в яких обидва члени логічно рівноправні, тобто не характеризуються ні різним ступенем якоїсь однієї ознаки, ні наявністю в одному з членів опозиції ознаки, якої не має інший член опозиції.

Екзотйзми (грец. exцtikos — чужий) — слова, запозичені з мало-відо­мої мови і вживані для надання мовленнюособливого(місцевого) колориту.

Експансіонізм (франц. expansionnisme, відлат. expansio — розши­рення, поширення) — використання здобутків інших наук для пояснен­ня мовних явищ; вихід лінгвістики (когнітивної) в інші науки.

Експіраторний (лат. ехрігаге — видихати) наголос — див. Дина­мічний наголос.

Експланаторність (англ. to explain — пояснювати) — принцип пояс­нення мовних явищ.

Експонент (лат. exponens —той, що виставляє напоказ) — план ви­раження мовного знака, позначувальне.

Екстенсіонал (лат. extensivus — розширювальний) — 1) див. Дено-татйвне значення слова; 2) обсяг поняття. Антонім: інтенсіонал.

Екстралінгвальні (лат. extra — поза, зовні, крім і lingua — мова) причини мовних змін — див. Зовнішні причини мовних змін.

Елементарні універсали' —універсалі!', які стверджують наявність або відсутність чогось у всіх мовах. Синонім: прості універсалі)'.

Емічний рівень — мовний рівень на відміну від мовленнєвого.

Емотивна функція мови — функція вираження почуттів і емоцій.

Емоційна лексика— слова, що мають у своєму значенні компо­нент оцінки, виражають почуття, позитивне чи негативне сприйман­ня дійсності.

Енантіосемія (грец. enantios — протилежний і sema — знак) — на­явність у слові протилежних (антонімічних) значень; внутрішньослівна антонімія.

Ентропія (грец. ёп — в і trope — поворот, зміна, перетворення) — міра невизначеності ситуації (обсягу недостатньої інформації), яка зале­жить від кількості знаків у коді й імовірності їх появи в тексті.

Епентеза (грец. epenthesis — вставка) — поява у словах неетимоло-гічного звука між двома іншими для полегшення переходу між артикуля-ціями різних звуків.

Епідигматика — один із трьох аспектів системного вивчення лекси­ки, який визначається асоціативно-дериваційними зв'язками між сло­вами за формою і за змістом.

Ергативні мбви(грец. ergдtes — діюча особа) — мови, в яких речен­ня з перехідними і неперехідними дієсловами мають різну структуру: суб'єкт при неперехідному дієслові оформляється як об'єкт при перехід­ному, а суб'єкт при перехідному дієслові стоїть в особливому (ергативно­му) відмінку.

Естетична функція мбви — функція вираження і виховання пре­красного. Синонім: поетична функція.

Етимологія (грец. etimon — істина і logos — слово, вчення) — 1) походження слів; 2) розділ мовознавства, який вивчає походження слів.

-Sдi

358 Короткий термінологічний словник

Етичний рГвень — мовленнєвий рівень на відміну від мовного.

Етнолінгві'стика (грец. ethnos — народ ілінгвістика) — напрям у мово­знавстві, який вивчає мову в її зв'язках з культурою, взаємодію мовних, етно­культурних і етнопсихологічних чинниківуфункціонуванніта розвитку мови.

Загальна типологія—типологія, яка вивчає найзагальніші про­блеми, пов'язані з виявленням спільних рис, що характеризують усі мови світу.

Загальнозаперёчне речення—заперечне речення, в якому заперечна частка знаходиться в препозиції до присудка, що надає заперечного значен­ня всьому реченню.

Закон економії сил —див. Закон мовної економії.

Закон мовної економії — прагнення мовця зекономити зусилля при користуванні мовленням якодна з причин мовних змін. Синоніми: закон економії сил, теорія мінімального зусилля.

Заочний спосіб — див. Переповїднйй спосіб.

Заперечне речення — речення із запереченням, тобто елементом значення речення, який вказує, що встановлений між компонентами зв'язок реально не існує або відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем якхибне.

Зворотна деривація —див. Зворотне словотворення.

Зворотне словотворення —різновид морфологічного способу сло­вотворення, наслідком якого є лексична одиниця, що за структурою простіша від твірного слова. Синоніми: зворотна деривація, реде-ривація.

ЗвукосимволГзм — закономірний, недовільний, фонетично моти­вований зв'язок між звучанням і значенням слова. Синоніми: звуковий символГзм, фонетичний символГзм, символіка звука.

Зіставна фонетика (грец. phцnetico's — звуковий) — розділ зістав­ного мовознавства, що вивчає звукову систему мови шляхом її порівняння зі звуковою системою іншої мови з метою виявлення її специфіки.

Зіставна фонологія (грец. phцne — звук і logos — слово, вчення) — розділ зіставного мовознавства, який вивчає особливості фонологічних систем зіставлюваних мов.

Зіставне мовознавство — розділ мовознавства, який вивчає дві чи кілька мов незалежно від їхньої спорідненості з метою виявлення їх подібностей і відмінностей на всіх рівнях мовної структури (фонологічному, морфологічному, синтаксичному, лексико-семантичному). Синоніми: кон-трастйвна лінгвістика, конфронтатйвна лінгвістика.

Зіставнйй метод — сукупність прийомів дослідження й опису мови шляхом її системного порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки на фоні спільних рис. Синоніми: контрастйвний метод, конфронтатйвний метод, зіставно-типологічний метод, типологічний метод, синхронно-порівняльний метод.

Зіставнйй синтаксис — розділ зіставного мовознавства, який вивчає спільні і відмінні ознаки граматичної будови словосполучень і речень зіставлюваних мов, а також їх творення й функціонування.

Зіставно-типологічний метод — див. Зіставнйй метод.

Знак— матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який є пред­ставником іншого предмета і використовується для отримання, зберіган­ня і передачі інформації.

Короткий термінологічний словник 359

Знак-їндекс (лат. index, від indico — вказую) — знак, пов'язаний з позначуваним предметом, як дія зі своєю причиною. Синоніми: знак-прикмёта, знак-симптбм.

Знак-кбпія — відтворення, репродукція, подібна до позначуваного предмета.

Знак-прикмёта—див. Знак-їндекс.

Знак-сигнал — знак, який вимагає після себе певнихдій, реакції.

Знак-симпто'м (грец. symptoms —збігобставин, ознака) —див. Знак-їндекс.

Знаковий рївень мови — рівень мови, на якому її одиниці виступа­ють як знаки (словосполучення, слова і морфеми).

Зовнішнє мовлення — мовлення у власному сенсі (втілене у звуки, таке, що має звукове вираження).

Зовнішні причини мовних змін — причини, які знаходяться поза мовою; суспільно-політичні, економічні, історичні, географічні та інші чинники, пов'язані з розвитком і функціонуванням мов. Синонім: екстра-лінгвапьні причини.

Зовнішня лінгвістика — галузь мовознавства, яка вивчає сукупність етнічних, суспільно-історичних, соціальних, географічних та інших чин­ників як нерозривно пов'язаних з розвитком і функціонуванням мови.

Ідеалізована когнітйвна модель — усі уявлення про предмет (об'єкт) зразу, в цілому; нерозчленовании образ, який зумовлює певну поведінку (рольову структуру) мовного знака.

Ідеографічні словники — словники, що подають лексичний склад мови за семантичними розрядами (поняттєвими рубриками). Синоніми: ідеологічні словники, тематичні словники, тезауруси.

Ідеологічні словники —див. Ідеографічні словники.

Ідіоетнїчний інтерпретацїйний компонент — специфічно націона­льний компоненту значенні слова, зумовлений місцем слова в національ­но-мовній системі, яка виконує функцію інтерпретатора значення.

Ієрархічні відношення у мові — відношення структурно простіших одиниць до складніших: фонеми до морфеми, морфеми до лексеми, лексеми до речення.

Ієрогліф (грец. hierцs — священний і glyphe — різьблене зображен­ня) — графічний знак, у зображенні якого зберігається деяка символі­чна подібність із зображуваним предметом.

Ізафет (араб, аль-ідафату — додаток, доповнення, приєднання) — атрибутивне словосполучення в тюркських мовах, що складається здвох іменників, перший з яких є означенням, але показник зв'язку знаходить­ся в другому (головному, стрижневому) слові.

Ізоглоса (грец. Isos — рівний, однаковий і g/ossa — мова) — лінія, якою на лінгвістичних картах позначають межі поширення певного мовного явища.

Ізолекси (грец. isos — рівний, однаковий і lexis — слово) — однако­ві в зіставлюваних мовах лексичні одиниці.

Ізольовані опозиції фонем — опозиції, які властиві тільки даній парі фонем, тобто більше ніде не повторюються.

Ізолятйвні мови — мови, які не мають афіксів і граматичні значен­ня виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомо­гою службових слів. Синонім: кореневі мови.

360

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

361

Ізомбрфи (грец. /SOS — рівний, однаковий і morphe — вигляд, форма) — однакові в зіставлюваних мовах форми вираження певних значень, граматичних категорій тощо.

Ізоморфізм (грец. /sos — рівний, однаковий і morphe — вигляд, форма) — збіг форми вираження певних значень, лінгвальних категорій у зіставлюваних мовах. Антонім: аломорфїзм.

Ізосеми (грец. isos — рівний, однаковий і sema — знак) — одна­кові в зіставлюваних мовах семи.

Ізофбни (грец. isneos — рівний; однаковий і phцne— звук) — однакові в зіставлюваних мовах звуки.

Іллокуція (лат. /7 — префікс, який має посилювальне значення, вка­зує на рух всередину чогось, і англ. locution — мовний зворот) — відно­шення мовлення до мети, мотивів і умов здійснення комунікації.

Імператив (лат. imperativus—владний) — наказовий спосіб діє-слова.

Імплікацїйна типологія —типологія, яка інтерпретує системи мов у плані сумісності/несумісності структурних характеристик і в плані пере­важання певних рис.

імплікацГйні (лат. implicatio, від ітріісо—тісно зв'язую) універсалі'!'— універсалі'!, які стверджують певну залежність між різними мовними явищами. Синонім: складнГ універса'лії.

Інвентаризаційна типологія — типологія, предметом якої є конста­тація структурних подібностей і відмінностей між мовами.

і'ндекс деривації — відношення числа словотвірних морфем до чис­ла слів.

і'ндекс синтетичності — відношення числа морфем до числа слів.

Індоєвропейські мбви — родина споріднених мов, до якої входять індійська, іранська, слов'янська, балтійська, германська, романська, ке­льтська, грецька, албанська, вірменська групи мов.

Індуктивні універсали — універсалі'!, які встановлюються емпірично і є в усіх відомих мовах.

Індукція (лат. inductio—наведення, збудження)—прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цихявищ, узагальнення результатів окремих конкретнихдосліджень.

Інженерна лінгвістика —див. Обчислювальна лінгвістика.

Інкорпоратйвні мбви — див. Полісинтетичні мбви.

Інкорпорація (пізньолат. incorporate — введення до свого складу, від лат. in — в і corpus — тіло) — спосіб синтаксичного зв'язку компонентів ⁴ словосполучення або всіх членів речення, за якого компоненти поєднуються в єдине ціле без формальних показників у кожному з них.

Інтегральна (лат. integralis— нероздільно пов'язаний з цілістю) сема — сема, спільна для двох чи більше лексичних значень.

Інтегральні (лат. integralis — нероздільно пов'язаний з цілістю) ознаки фонем— ознаки, які не утворюють опозицій даної фонеми з ін­шими, тобто не служать для розрізнення значень слів чи морфем. Сино­нім: недиференційні ознаки фонем.

Інтенсіонал (лат. intensio — напруження, посилення) — зміст по­няття. Синонім: сигніфікатйвне значення слова.

Інтерлінгвістика (лат. inter — між і лінгвістика) — розділ мово­знавства, який вивчає міжнародні мови як засіб міжмовного спіл­кування.

Інтерференція (лат. inter— між, взаємно і ferio — торкаюся, уда­ряю) — взаємодія мовних систем за двомовності, яка виражається у від­хиленнях від норми і системи другої мови під впливом рідної.

Інтонація (лат. intonare — голосно вимовляти) — ритміко-мелодій-ний малюнок мовлення, який служить у реченні засобом вираження син­таксичних значень і емоційно-експресивного забарвлення.

Інфіксація (лат. infixus — вставлений) — вираження граматичного значення за допомогою морфем, вставлених у середину слова.

Інфінітив (лат. infinitivus — неозначений) — неозначена форма дієслова, тобто така, що виражає дію або стан без вказівки на спосіб, час, особу, число і рід.

Інфінітивне речення — односкладне речення, головний член якого виражається синтаксично незалежним інфінітивом.

Ірреаліс (лат. modus irrealis) — спосіб, який виражає припущення, що суперечить фактам.

Істбрико-культурна функція мбви —див. Кумулятивна функція мбви.

Історична типологія — типологія, яка вивчає принципи еволюції мовних типів. Синонім: діахронічна типологія.

Історичне мовознавство—див. Діахронічне мовознавство.

Ймовірнісна сема —див. Потенційна сема.

Катетеризація (англ. categorization, від грец. kategoria — ознака) — підведення явища, об'єкта, процесу тощо під певну рубрику досвіду (кате­горію) і визнання його членом цієї категорії, а також процес утворення і виділення самих категорій, членування зовнішнього і внутрішнього світу людини відповідно до сутнісних характеристик його буття й існування, упорядковане представлення різноманітних явищ через зведення їх до меншого числа розрядів або об'єднань.

Категоріальна ситуація — виражена різними засобами висловлен­ня типова змістова структура, що ґрунтується на певній граматичній ка­тегорії й утвореному нею в певній мові функціонально-семантичному полі і являє собою один із аспектів загальної ситуації, передаваної висловлен­ням, одну з категоріальних ознак.

Категорія (грец. kategoria — ознака) — 1) одна з пізнавальних форм мислення людини, яка дозволяє узагальнити її досвід і здійснювати його класифікацію; 2) у когнітивній лінгвістиці — когнітивна структура, конце­птуальний клас, що складається з елементів — членів категорії, об'єднаних «родинною подібністю».

Категорія виду — граматична категорія дієслова, яка узагальнено вказує на протікання дії в часі. Синоніми: аспект, аспектуальність.

Категорія відмінка — граматична словозмінна категорія іменних частин мови, яка виражає їхні синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення до інших слів у реченні.

Категорія детермінації (лат. determinate — визначення)— це кате­горія, грамеми якої вказують на спосіб ототожнення референта певної іменної групи.

Категорія контрастйвності —див. Мовний контраст.

Категорія особи — 1) граматична словозмінна категорія дієслова (в деяких мовах також імені в позиції присудка), яка означає відно­шення суб'єкта дії (процесу, якості, іноді й об'єкта) до мовця; 2) лек­сико-граматична категорія особових займенників, яка виражається

362

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

363

окремими словами, а не рядом граматичних форм. Синонім: персо-нальність.

Категорія рбду — граматична категорія, сутність якої полягає в роз­поділі слів за двома чи трьома класами, традиційно співвіднесеними з ознаками статі або їх відсутністю.

Категорія способу — граматична категорія, яка виражає відно­шення дії, позначеної дієсловом, до дійсності з погляду мовця.

Категорія стану — незмінні слова, які означають стан і вживаються у функції співвідносного з присудком головного члена односкладного ре­чення. Синонім: предикатйви.

Категорія ступенів порівняння — граматична категорія, що вира­жає ступінь інтенсивності певної властивості щодо такої самої власти­вості іншого об'єкта або всіх об'єктів, про які йдеться в конкретній си­туації, або відносно цієї самої властивості того ж об'єкта, але в інший момент часу.

Категорія часу — граматична категорія дієслова, яка виражає часову локалізацію певного факту стосовно мовленнєвого акту, тобто вказує на йогоодночасовість, передування або наступність щодо моменту мовлення чи якоїсь іншої ознаки відліку.

Категорія числа — граматична категорія, яка виражає кількісну ха­рактеристику предметів.

Каузативність (лат. causa — причина) — причиновість.

КвазісинонімГя (лат. quasi — ніби, майже, немовби і синонімія) — див. ГіпонімГя.

Квантитативна (лат. quantitas — кількість) типологія мов — ти­пологія, яка оперує не абсолютними якісними параметрами, а статистичними індексами, що відображають ступінь наявності в різних мовах певної якісної ознаки.

Квантитативний наголос — виділення складу більшою триваліс­тю звучання. Синоніми: кількісний наголос, довготний наголос.

Керування — тип синтаксичного зв'язку, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюються стрижневим словом.

Кількісний наголос — див. Квантитативний наголос.

КГлькісні методи в мовознавстві — використання підрахунків і ви­мірювань при вивченні мови і мовлення.

Класёма — найбільш узагальнена за змістом сема, що відповідає значенню частини мови (предметність, ознака, дія тощо).

Класифікаційна типологія — див. Таксономічна типологія.

КласифікацГйні категорії — граматичні категорії, які характеризують ціле слово, є його постійною ознакою і служать рубриками класифікації слів (напр., категорія роду іменника, категорія виду дієслова тощо).

Когезія (лат. cohaesus — зв'язаний, зчеплений) — засоби зв'язно­сті в тексті (повтори, дейктичні й анафоричні слова, сполучники, поря­док слів тощо).

Когнітивна (англ. cognition — знання, пізнання; пізнавальна здатність) лінгвГстика — мовознавчий напрям, в якому функціонуван­ня мови розглядається як різновид когнітивної (пізнавальної) діяльно-

сті, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджують­ся через мовні явища.

Когнітивна модель — 1) концепція мови як різновиду когнітивно-го процесу; 2) модель розуміння тексту як результату природної обробки мовних даних; 3) характеристика процесу категоризації у мові (пропози-ційні, схематичні, метафоричні й метонімічні моделі).

Когнітивна семантика — теорія значення, яка стверджує, що значення мовної одиниці не може бути зведеним до об'єктивної характеризації позначеної нею ситуації і тому необхідно врахову­вати й ракурс, що обирається концептуалізатором при розгляді си­туації і способу її вираження.

Когнітивна функція мови — див. Гносеолопчна функція мови.

Когнітолбгія (англ. cognition — знання, пізнання; пізнавальна зда­тність і грец. logos — слово, вчення) —- інтегральна наука про когніти­вні (пізнавальні) процеси у свідомості людини, що забезпечують опе­ративне мислення та пізнання світу.

Код (франц. code) — система символів для передавання, обробки й зберігання різної інформації; спосіб запису інформації.

Коментатйв (лат. commentator — пояснюю, тлумачу) — див. Пере-повїднйй спосіб.

Компарабельнї одиниці (елементи) — одиниці (елементи) різних мовних систем, які перебувають у певному відношенні до однієї й тої самої денотативної ознаки.

Компарабельність — співвідносність різномовних явищ. Див. Компарабельнї одиниці (елементи).

Компаратйв (лат. comparativus — порівняльний) — вищий ступінь порівняння прикметників і прислівників, який виражає ознаку предме­та (процесу), яка властива йому більшою мірою, ніж ця ознака, названа формою звичайного ступеня.

Компаративний (лат. comparativus — порівняльний) метод — див. Порівняльно-історйчний метод.

Компонент значення — див. Сёма.

Компонентний аналіз (лат. componens —той, що складає) — методи­ка дослідження плану змісту значеннєвих одиниць мови з метою розщеп­лення значення на мінімальні семантичні складники (компоненти).

Комп'ютерна лінгвГстика — див. Обчислювальна лінгвГстика.

Комунікативна (лат. communicatio — повідомлення, зв'язок) лінгвГстика — напрям сучасного мовознавства, що вивчає мовне спі­лкування, яке складається з таких компонентів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка контакту та код (засоби) повідом­лення.

Комунікативна функція мови — функція спілкування між людь­ми, народами.

Комунікативний синтаксис — синтаксис, об'єктом якого є актуаль­не членування речення, комунікативна парадигма речень, типологія висловленьтощо.

Комунікатйвність речення — одна з основних ознак речення, яка полягає у співвіднесеності його семантики з логічним судженням і здат­ності входити до будь-яких форм спілкування, вписуватися в конситуа-цію мовлення.

364

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

365

Конатйвна функція (лат. con-natus — народитися (виникнути) ра­зом, одночасно; бути вродженим) мови — функція засвоєння.

Конвергенція (лат. convergo —сходжусь, наближаюсь) — 1) збіг двох чи більше звуків мови в один звук; 2) зближення і збіг двох мов унаслідок контактування.

Конверсией — слова, які передають двобічні суб'єктно-об'єктні відношення в лексико-семантичній системі.

Конверсія (лат. conversio — обертання, перетворення) — 1) у семан­тиці — зображення однієї ситуації поперемінно з двох протилежних сторі н {Роман купує у Степана книжку — Степан продає Романові книж­ку); 2) у словотворенні —спосіб словотворення без використання спе­ціальних словотвірних афіксів, перехід слів із одніє частини мови в іншу.

Конгруентність (лат. congruentia — відповідність, узгодженість) — наявність функціональної еквівалентності різних мов, однакових за формою.

Кондиціоналіс (лат. conditionalis, від conditio — умова) — див. Умов­ний спосіб.

Конкретна типологія — типологія, яка досліджує типологічні характеристики однієї мови або обмеженої групи мов. Синонім: част­кова типологія.

Конкретне мовознавство — мовознавство, яке вивчає окремі (кон­кретні) мови (україністика, русистика тощо).

Конотація (лат. со (п) — префікс, що означає об'єднання, суміс­ність, і notatio — позначення) — додаткові семантичні й прагматич­ні особливості («співзначення») лексичного значення та значень ін­ших мовних рівнів, які нашаровуються на їхній предметно-поняттєвий аспект.

Консонантизм (лат. consonans, род. відмінок consonantis — приголо­сний звук) — система приголосних звуків у мові, діалекті, говорі або в сім'ї, групі мов.

Консонантйчні мови — мови, у фонетичній системі яких переважа­ють приголосні звуки.

Конститутивна функція фонем (лат. constitutus — визначений) — функція, пов'язана з творенням одиниць вищого рівня — морфем і слів.

Конструктивне мовознавство (лат. constructio — побудова, складан­ня) — мовознавство, яке вивчає мову, її структуру на відміну від функціонального мовознавства, яке вивчає мовлення.

Конструктивний синтаксис— синтаксис мови (не мовлення); ви­вчає речення як структурні схеми.

КонструкцГйна граматика — граматика, яка при інтерпретації форми та змісту висловлень і фраз враховує нетільки форму і зміст їхніх складників, а й значення самих конструкцій, які накладають певні обмеження на складники.

Контекст (лат. contextus — поєднання, зв'язок) — мовне оточення або ситуація, в яких уживається лінгвальна одиниця.

Контенсйвна (англ. content— зміст) типологія мов —типологія, зорієнтована на зміст, семантику (на семантичні категорії мови і спо­соби їх вираження). Синонім: ономасіологїчна типологія.

Контрастйвна лінгвістика — див. Зіставне мовознавство.

Контрастйвний метод —див. Зіставнйй метод.

Контрактна дистрибуція (франц. contraste — протилежність) — ди­стрибуція, коли мовні одиниці перебувають у тих самих оточеннях, але мають різне значення (дім — дим — дум — дам).

Конфіксація (лат. со(п) — префікс, який означає об'єднання, спіль­ність, сумісність і fixus — прикріплений) — вираження граматичних значень комбінацією префікса і суфікса сукупно.

Конфронтатйвна лінгвістика —див. Зіставне мовознавство.

Конфронтатйвний метод — див. Зіставнйй метод.

Концепт (лат. conceptus — думка, поняття) — у когнітивній лінгвіс­тиці — одиниця ментальних або психічних ресурсів свідомості й тієї інформаційної структури, яка відображає знання й досвід людини; оперативна змістова одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку {lingua mentalis), усієї картини світу, відображеної в мозку людини; відомості проте, що індивід знає, припускає, думає, уявляє про об'єкти світу.

Концептуалізація (англ. conceptualization, від лат. conceptus — думка, поняття) — поняттєва класифікація; процес пізнавальної діяльності людини, який полягає в осмисленні інформації, що надходить до неї, і приво­дить до утворення концептів, концептуальних структур і всієї концептуальної системи в мозкулюдини; процес структурації знань і виникнення різних стру­ктур представлення знань із деяких мінімальних концептуальних одиниць.

Концептуальна система —сукупність усіх концептів, наявнихуро-зумі людини, їх упорядковане об'єднання.

Концептуальний аналіз — у когнітивній лінгвістиці — методика дослідження концептів на основі сполучуваності відповідних лексем, а також більш широких контекстів їх вживання.

Кон'юнктив (лат. conjunctivus) — умовно-бажальний спосіб; катего­ріальна форма непрямого способу, звичайно з розвинутою системою відтінків модального значення, об'єднаних спільною ознакою відсут­ності прямої відповідності змісту висловлення дійсності.

Копенгагенський структуралізм —див. Глосематика.

Корелятивні опозиції фонем (лат. со(п) — префікс, що означає об'єд­нання, спільність, сум ть, і relatio — відношення)—опозиції, члени яких розрі­зняються тільки однією ознакою, а за всіма іншими—збігаються.

Кореляція (лат. correlatio — співвідношення) — 1) ряд фонематич­них опозицій за однією диференційною ознакою; 2) взаємна зумовле­ність, семіологічна залежність двох чи більше одиниць мови.

Кореневі мови —див. Ізолятйвні мови.

Корінь — основна, єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється в усіх граматичних формах і споріднених словах.

Корпусна (лат. corpus — тіло, суть, основа) лінгвістика — новіт­ній напрям у мовознавстві, предметом вивчення якого є представ­лені в електронному вигляді великі масиви структурованих мовних даних з метою виявлення ідіоматики мови — її неповторних і своє­рідних властивостей, зумовлених стилістичною нормою й стандар­тами мовленнєвого вживання.

Креольські (франц. Creole, від ісп. criollo — людина мішаного по­ходження, від батьків двох рас) мови — мови, сформовані на основі піджинів і які стали рідними для певного колективу їх носіїв.

366

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

367

Кульмінативна (лат. сиїтеп — вершина) функція фонем, на­голосу — функція, яка полягає в забезпеченні цілісності та виділеності слова, що досягається завдяки наголосу або сингармонізму.

Кумулятивна (лат. ситиіо — згрібаю, нагромаджую) функція мови — функція зберігання всього того, що виробила нація в духовній сфері. Синонім: історико-культурна функція.

Лабіалізація (лат. labialis — губний) — огублення, артикуляція зву­ків (як голосних, так і приголосних), яка супроводжується округленням витягнутих уперед губ.

Лакуни (лат. lacuna — заглиблення, яма, пробіл) — 1) слово або вислів, який не має прямого відповідника в іншій мові; 2) пропуск у перекладі якоїсь частини тексту оригіналу.

Ларингальна (грец. lдrinx — гортань) теорія — теорія найдавні­шого складу, походження і чергування індоєвропейських голосних, яка виходить з існування у прамові особливих фонем, умовно назва­них ларингалами.

Лексема (грец. /ex/s — слово, вислів) — слово як сукупність усіх його форм і значень, як структурний елемент мови.

Лексикалізація — перетворення елемента мови (морфеми, словофор­ми) або сполучення елементів (словосполучення) в окреме повнозначне слово або в іншу еквівалентну йому словникову одиницю—фразеологізм.

Лексико-граматичні розряди (категорії) — граматично релевантні групи слів у межах певної частини мови, для яких характерна спільна семантична ознака (збірність, речовинність, зворотністьтощо).

Лексикографія (грец. Іехікбп — словник і graphц — пишу) — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад.

Лёксико-семантйчна група — тісне об'єднаня слів у межах лексико-семантичного поля.

Лёксико-семантйчна система — один із рівнів мовної структури, що складається із слів та їхніх значень.

Лёксико-семантйчне поле — сукупність парадигматично пов'яза­них лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту(інодій спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функ­ціональну подібність позначуваних явищ.

Лёксико-семантйчний спосіб словотворення — спосіб словотворен­ня, за якого основним словотворчим засобом є зміна лексичного значення твірного слова (при збереженні його матеріальної структури).

Лёксико-синтаксйчний спосіб словотворення —спосіб словотворен­ня, за якого нові слова творяться шляхом поєднання в одному слові двох чи більше слів або словоформ внаслідок лексикалізації словосполучень.

Лексичне значення — історично закріплена у свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності.

Лінгвістика тексту — галузь мовознавчих досліджень, об'єктом яких є правила побудови зв'язного тексту та його змістові категорії.

Лінгвістична географія — див. Ареальна лінгвГстика.

Лінгвістична типологія —див. Типологічне мовознавство.

Лінгвогенетйчний (лат. lingua — мова і genes/s — походження) метод — див. Порівняльно-історйчний метод.

Лінгвогеографія —див. Ареальна лінгвістика.

Лінгводидактика (лат. lingua — мова і грец. didaktikos — повчаль­ний) — теорія освіти, що обґрунтовує і розкриває зміст, методи і форми навчання мови.

Лінгвосемібтика (лат. lingua — мова і грец. seme/on — знак) — мовознавча дисципліна, яка розглядає мову як знакову систему.

Лінгвостатйстика — розділ математичної лінгвістики, який вивчає статистичні закономірності в мові.

Лбгіко-граматйчний синтаксис — синтаксис, в якому речення і його компоненти інтерпретуються з позиції логіки.

Логіцизм — див. Лопчний напрям у мовознавстві.

Логічний напрям у мовознавстві —сукупність течій, концепцій, що вивчають мову в її зв'язках із мисленням та знанням і орієнтуються на певні школи в логіці та філософії. Синонім: логіцизм.

Локуція (англ. locution — мовний зворот, вислів) — використання мовних засобів для досягнення мети.

Маркер (франц. marqueur, від marquer — робити мітку) — див. Сёма.

Маркований (франц. marquer— робити мітку) член опозиції — такий, що має явне мовне вираження, характеризується наявністю корелятивної ознаки. Антонім: немаркбваний член опозиції.

Математична лінгвГстика — галузь мовознавства, яка вивчає можли­вості застосування математичних методів для дослідження й опису мов.

Математична логіка — формальна логіка, яка застосовує математи­чні методи й спеціальний апарат символів і досліджує мислення за допо­могою обчислень (формалізованих мов).

Математичні методи — алгебричні, теоретико-множинні, логіко-математичні методи, які застосовуються в лінгвістичних дослідженнях.

Машинний переклад — переклад текстів з однієї мови на іншу за допомогою ЕОМ.

Мелодїйний наголос — див. Музикальний наголос.

Ментальні репрезентації (франц. mental — мислений, розумовий, від лат. mens, mentis — розум, думка, мислення і representatio — наоч­не зображення) — ключове поняття когнітивної науки, яке стосується процесу представлення (репрезентації) світу в голові людини й оди­ниць такого представлення; умовні функціонально визначені структури свідомості та мислення людини, що відтворюють реальний або видума­ний світ у свідомості, втілюють знання про нього й почуття, які він ви­кликає, відображають стани свідомості та процеси мислення.

Метамова (грец. meta — префікс, що означає проміжне станови­ще) — див. Мбва-еталон.

Метамбвна функція — функція мови бути засобом дослідження і опису мови в термінах самої мови.

Метод глотохронології (грец. glцtta — мова, chrцnos — час і logos — слово, вчення) — статистичний метод датування, який застосовується для визначення тривалості окремого існування двох споріднених мов шляхом підрахунку процентного співвідношення спільних елементів у їх основному словниковому фонді.

Метод лінгвістичної географії— метод, який полягає у нанесенні на географічну карту даних про особливості певних мовних явищ у вигляді ізоглос (ліній, які позначають межі поширення певного мовно­го явища).

368

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

369

Метод у мовозна'встві (грец. methodos — шлях дослідження, спосіб пізнання) — спосіб або система прийомів, які використовуються в проце­сі дослідження мови.

Методика безпосередніх складників — спосіб подання слово­твірної структури слова і синтаксичної структури словосполучення чи ре­чення у вигляді ієрархії вкладених один в одного елементів.

Методика семантичного поля — спосіб дослідження лексико-семантичних систем двох чи більше мов, який полягає втому, що семантичне поле однієї мови накладається на відповідне поле іншої, і таким чином уста­новлюються їхні відмінності, зумовлені неоднаковим членуванням мовами навколишнього світу.

Міжмовні омоніми — слова двох мов, які мають однакову чи майже однакову форму, але різняться значенням.

Мбва — природна система комунікативних знаків і правил їх функ­ціонування.

Мбва-еталбн — ідеальна мовна система, спеціально сконструйована лінгвістом, у якій представлені універсальні властивості всіх мов, як ос­нова (тло) для зіставних досліджень мов. Синоніми: метамова, основа порівняння, tertium comparationis.

Мбва-оснбва — див. Прамова.

Мовленнєвий акт— цілеспрямована мовленнєва дія, здійснювана відповідно до прийнятиху суспільстві правил мовленнєвої поведінки.

Мовленнєвий етикет — усталені мовні звороти, типові формули, які використовуються у певних ситуаціях спілкування і відповідають націо­нально-культурним традиціям певного соціуму.

Мовлення — конкретно застосована мова; засоби спілкування в їх реалізації.

Мбвна асиміляція — процес утрати етносом рідної мови і перехід на мову іншого (панівного) етносу.

Мбвна картина свїту — спосіб відбиття реальності у свідомості лю­дини, що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному ко­лективу, інтерпретація навколишнього світу за національними концепту­ально-структурними канонами.

Мбвна компетенція (лат. competentia, від competo — взаємно прагну; відповідаю, підходжу) — рівень знання своєї мови певним індивідом.

Мбвна норма — сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями якзразоксуспільного спілкування.

Мбвна політика — сукупність ідеологічних принципів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розви­ток мовної системи у певному напрямі.

Мбвна ситуація — сукупність форм існування однієї мови або су­купність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні у межах певних адміністративно-політичних утворень.

Мбвна типологія (грец. typos — форма, зразок і logos — вчення) — порівняльне вивчення структурних і функціональних властивостей мов незалежно від характеру генетичних відношень між ними.

Мбвний контраст — специфічна особливість структури мови, яка стає такою за умови зіставлення з якоюсь іншою мовою (одне й те саме явище при зіставленні однієї мови з іншою може виступати як специ-

фічне контрастне явище, а при зіставленні з іншою втрачати цю конт­растність). Синонім: категорія контрастйвності.

Мбвний союз — особливий тип ареально-історичної спільності мов, що характеризується певною кількістю подібних структурних і матеріальних ознак, набутих внаслідоктривалого й інтенсивного контактного й конвер­гентного розвитку в межах єдиного географічного простору.

Мовний тип — спільне, що притаманне групі мов, характерне для всіх мов цієї групи і відрізняє її від інших груп; особлива структура ряду мовних систем.

Мовні контакти (лат. contactus — дотик) — взаємодія двох чи більше мов, яка впливає на структуру і словниковий склад однієї чи багатьох із них.

Мовні універсали'(лат. universalis — загальний) — явища, властиві всім мовам або більшості з них.

Модальність (від середньолат. modalis — модальний; лат. modus — міра, спосіб) — функціонально-семантична категорія, яка виражає різні види відношення висловлення до дійсності, а також різні види суб'єкти­вної кваліфікації повідомлюваного.

МодифікацГйне (лат. modificatio — видозміна, перетворення) словотвГрне значення — додаткова ознака до значення твірного слова без зміни частиномовної належності слова.

Мбдус (лат. modus — міра, спосіб) — частина речення (вислов­лення), яка виражає ставлення мовця до повідомлюваного; оцінка змісту речення (висловлення).

Молодограматйзм — напрям у порівняльно-історичному мовознав­стві, що поставив собі за мету досліджувати живі мови, які нібито розви­ваються за суворими, без винятків, законами.

Моногенез —див. Теорія моногенезу.

Мононегатйвні мови — мови, в заперечних синтаксичних констру­кціях яких можливий тільки один заперечний елемент. Антонім: поліне-гатйвні мови.

Моноперсональне узгодження — характерне для більшості мов узгодження дієслова-присудка в особі й числі лише з підметом (не з додатком).

Морф (грец. morphe — вигляд, форма) — конкретний лінійний пред­ставник морфеми, оДин із формальних її різновидів; найкоротший міні­мальний відрізок словоформи, наділений значенням.

Морфема (грец. morphe — вигляд, форма) — мінімальна двосто­роння одиниця мови, тобто одиниця, що має план вираження і план змісту і яка не членується на простіші одиниці такого самого роду.

Морфологічний рГвень мови — система механізмів мови, яка за­безпечує побудову словоформ та їх розуміння.

Морфолопчний спосіб словотворення — спосіб словотворення, за якого словотворчим формантом є афіксальні засоби.

Морфологія (грец. morphe — вигляд, форма і logos — слово, вчен­ня) — 1) граматична будова слова; система притаманних мові морфологічних одиниць, категорій і форм, а також правил їх функціонування; 2) розділ гра­матики, який вивчає закономірності функціонування і розвитку цієї системи.

Морфблого-синтаксйчний спосіб словотворення — спосіб слово­творення, за якого нові слова творяться шляхом переведення слова або окремої словоформи з однієї частини мови в іншу.

370

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

371

Морфонема (від морфема і фонема) — ряд фонем, що замінюють одна одну в межах тієї самої морфеми і представлені в її аломорфах.

Морфонолопчний проміжний рГвень — рівень мови, проміжний між фонологічним і морфологічним.

Морфонологія — розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологічних відмінностей для ви­раження граматичних значень.

Морфосилабёма (від морф і грец. syllabe — склад) — мінімальна фономорфологічна одиниця в кореневих мовах, де морфема і склад збіга­ються. Синоніми: силабёма, силабоморфёма. МотивацГйна основа — див. Твірна' основа. Мотивація (франц. motivation, від лат. motivus — рухливий) сло­вотвірна — семантична і формальна зумовленість значення похідно­го слова значеннями його складників; семантичні й формальні відно­шення між похідним і твірним словом.

Музикальний наголос — виділення наголошеного складу інтона­ційно, підвищенням основного тону. Синоніми: мелодГйний наголос, тонічний наголос.

Мутаційне словотвірне значення — словотвірне значення, яке відрізняється від значення твірної основи (слова) тим, що позначає інше порівняно з ним поняття.

Наголос — виділення в мовленні складу в слові (словесний наго­лос), слова в синтагмі (синтагматичний наголос) або синтагми у фразі (фразовий наголос) за допомогою фонетичних засобів.

Надлишкбвість інформації — різниця між граничною можливістю коду і середнім обсягом передаваної інформації.

Надфразова є'дність — відрізок мовлення, що складається з двох чи більше речень, об'єднаних спільністю теми в композиційно-синтаксичну конструкцію.

Називне' речення — див. Номінативне речення.

Натуралізм —див. Натуралістичний напрям у мовознавстві.

Натуралістичний напрям у мовознавстві — напрям, який виник у межах порівняльно-історичного мовознавства І половини XIX ст. і поши­рював принципи й методи природничих наук на вивчення мови і мов­леннєвої діяльності. Синонім: натуралізм, біологічний напрям.

Націона'льно зорієнтована методика викладання інозе'мних мов — методика, яка ґрунтується на даних зіставного аналізу мов, враховує властиві для базової (відправної, рідної) і цільової (іноземної) мови контрасти. Синонім: регіональна методика викладання інозем­них мов.

Національно-мбвна політика — мовна політика як частина націо­нальної політики держави.

Неверба'льна мова — мова, що має розвинуте відмінювання іменних частин мови і ослаблене дієвідмінювання.

Недиференційні ознаки фонем —див. Інтегральні ознаки фонем.

Нейтралізація (лат. neutralis — не належний ні тому, ні іншому) фонем — зняття фонологічного протиставлення у певних положеннях (по­зиціях).

Немаркбваний (франц. marquer — робити мітку) член опозиції — член опозиції, який характеризується відсутністю корелятивної ознаки.

Неогумбольдтіанство — напрям у лінгвістиці, який характеризу­ється прагненням вивчати мову в тісному зв'язку з культурою її носіїв.

Неозна'чено-особбве речення — односкладне речення, структурну основу якого становить головний член, виражений дієсловом у формі тре­тьої особи множини.

Неолінгвістика — опозиційний до молодограматизму напрям, який трактував мову з позицій ідеалізму й естетизму.

Неповні універсали — див. Статистичні універсалі'!'.

Нерухомий наголос — наголос, який у будь-яких формах слова па­дає на один і той самий склад. Синонім: постійний наголос. Антонім: рухомий наголос.

Несистемний контекст — контекст, який не випливає із семантики слова; невластивий для слова контекст.

Нефіксбваний наголос — див. Вільний наголос.

Нефлектйвні мови — мови, в яких слова не мають закінчень.

Номінативна (лат. nominativus — називний, від потіпо — нази­ваю) функція — функція позначення предметів і явищ зовнішнього світу і свідомості. Синоніми: репрезентативна функція, референтна функція.

Номінативне речення — односкладне речення, в якому головний член виражений іменником у формі називного відмінка. Синонім: на­зивне речення.

Номінативний синтаксис — синтаксис, який вивчає номінативну функцію речень, тобто функцію, пов'язану з позначуваною реченням си­туацією (подією).

Номінативні мови — мови, в яких єдино можливою формою під­мета є називний (номінативний) відмінок незалежно від перехідності (неперехідності) дієслова.

Номінативні слова — слова, які позначають (номінують) предме­ти і явища об'єктивного світу.

Норма мовна —див. Мовна норма.

Ностратйчна (лат. noster— наш) теорія — теорія, згідно з якою окремі мовні родини об'єднуються на глибшому етапі реконструкції в одну ностратичну надродину. Синонім: борейська теорія.

Нульова морфема — морфема, яка не має реального звукового ви­раження в одній із форм парадигми і виділяється, усвідомлюється тільки у співвідношенні з матеріально вираженими морфемами в інших формах цієї ж парадигми.

Нуль-афіксація — відсутність афікса в одній із форм парадигми за наявності афіксів в інших формах.

Однина — граматична форма числа, яка означає один предмет.

Одномірні опозиції фонем — опозиції фонем, в яких їхні спільні ознаки в такій сукупності більше ніде в цій системі не повторюються.

Односкладне речення — тип простого речення, структурно-предикативна основа якого грунтується на функціонуванні єдиного пошире­ного або не поширеного залежними компонентами головного члена.

Омбграфи (грец. homos — однаковий і graphц— пишу) — слова, які пишуться однаково, а вимовляються по-різному.

Омоніми (грец. homos — однаковий і опута — ім'я) — слова, які звучать однаково, але мають різні значення.

372

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

373

Ономасіологїчна типологія — див. Контенсйвна типологія.

Ономасіологія (грец. цnomasia — найменування і logos — слово, вчен­ня) — теорія номінації; один із двох аспектів семантики (поряд із семасі­ологією), який вивчає природу, закономірності й типи мовного позначен­ня елементів дійсності.

Описовий метод — метод планомірної інвентаризації одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на пев­ному етапі розвитку мови, тобто в синхронії.

Опозиційний прийом — прийом, який полягає в зіставленні мов­них одиниць для встановлення їхніх диференційних ознак і на цій основі об'єднання їх у певні парадигматичні класи.

Опозиції фонем (лат. oppositio — протиставлення) — протиставлен­ня двох чи кількох фонем для виявлення різниці між ними.

Оптатив (лат. optativus) — спосіб дієслова, який означає бажаність відповідної дії. Синонім: бажа'льний спосіб.

Орфографія (грец. orthographia, від orthцs — правильний і grдphц — пишу) — історично сформована й загальноприйнята система правил щодо передачі мовлення на письмі.

Основа порівняння— див. Мбва-ета'лон.

Палаталізація (лат. palatum — піднебіння) — пом'якшення приго­лосних у певних фонетичних позиціях внаслідок піднесення середньої спинки язика до піднебіння.

Парадигма (грец. parдdeigma — приклад, зразок) — 1) у широкому розумінні — ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визна­чається відношеннями до інших; 2) у вужчому розумінні — об'єднання мовних одиниць у певні класи, де кожна з них може у мовленні бути замінена іншою одиницею цього класу.

Парадигматика —один із двох системних аспектів у вивченні мови, що розглядає мовні одиниці як сукупності структурних елементів, об'єдну­ваних у пам'яті мовців і пов'язаних відношенням протиставлення.

Парадигматичні відношення — відношення вибору, асоціації, що грунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначуваних одиниць мови.

Паракінесика (грец. parд — біля, коло, поряд і kinetikos — той, що рухає)—жести і міміка як засоби спілкування.

ПаралексІя (грец. para — біля, коло, поряд і lexis—слово) — явище лексичної співвіднесеності тотожних значенням і близьких звучанням слів двох або більше близькоспоріднених мов, яка визначається нерегу­лярністю (на відміну від омолексії) системних співвідношень у фонети-ко-морфологічному їх оформленні; приблизна лексична відповідність.

ПаралінгвГстика (грец. parд — біля, коло, поряд і лінгвістика) — 1) сукупність невербальних засобів спілкування; 2) розділ мовознавства, який вивчає ці засоби.

Пасивна конструкція — конструкція, яка має у своєму складі форму пасивного стану, де підмет означає не діяча, а об'єкт дії, вираженої присудком, а діюча особа виражається непрямим додатком у формі орудного відмінка.

Пасивний стан — форма стану, яка вказує, що процес, позначений дієсловом, спрямований ззовні на предмет, позначений словом у називно­му відмінку, тоді як творець дії виступає як знаряддя дії і слово, яке його позначає, знаходиться в непрямому відмінку, тобто суб'єкт і об'єктдії вия-

вляються у зворотному відношенні порівняно зтим, в якому вони знаходя­ться в активному стані (особа чи предмет, які виступають у реченні в ролі підмета, не є його суб'єктом, а зазнають на собі чиюсь дію, тобто є об'єктом). В українській мові, наприклад, суб'єкт дії знаходиться в орудному відмінку й виступає в ролі непрямого додатка, а об'єктдії в називному відмінку й виступає в ролі підмета: Лекція прочитана професором. Пор. активний стан.

Пасивні мови — мови, в яких ні суб'єкт, ні об'єкт не мають жодного граматичного оформлення, об'єднуючись у один комплекс, підпорядкова­ний провідному слову.

Перекладознавство — див. Теорія перекладу.

Переповіднйй спосіб — спосіб, який позначає неочевидну дію (ін­формацію з чужих уст) і може виражати відтінок недовір'я, сумніву, зди­вування. Синонім: коментатйв, цитатйв, заочний спосіб.

Перлокуція (лат. per — префікс, що означає посилення, завершення, дію, спрямовану на щось, крізь щось, і англ. locution — мовний зворот, вислів) — вплив мовлення на свідомість та поведінку адресата.

Персональність — див. Категорія особи.

Перформатйв (лат. performo — дію) — висловлення, еквівалентне дії, вчинку.

Перформатйвна функція — функція мовлення, яка полягає у вико­нанні перформативного акту, тобто такого, який рівнозначний здійснен­ню дії. Див. Перформатйв.

Перцептивна (лат. perceptio — сприймання, пізнавання) функ­ція фонем— розпізнавальна функція.

Піджини (від спотвореного англ. business — справа) —змішані мови зі спрощеною структурою, які використовуються як засіб міжетнічного спілкування.

Пізнавальна функція мови —див. Гносеолопчна функція мови.

Післяйменник — розряд службових слів, які виконують ті самі фун­кції, що й прийменник, але на відміну від нього завжди знаходяться в постпозиції щодо імені.

Плеоназм (грец. pleonasmцs — надмірність) — надлишковість ви­ражальних засобів, використовуваних для передачі лексичного чи грама­тичного змісту висловлення.

Плюсквамперфект (лат. plusquamperfectum — більше ніж закінче­ний) — дієслівна форма минулого часу, яка означає дію, що передувала іншій минулій дії.

Побутовий контекст — див. Ситуативний контекст.

Поверхнева структура — спосіб конкретного опису синтаксичної побу­дови кожного окремого речення з його глибинних структур. Див. Глибинна структура.

Поетична функція мови — див. Естетична функція мови.

Полінегатйвні мови — мови, в заперечних синтаксичних конструкціях яких можливі кілька заперечних елементів. Антонім: мононегатйвні мови.

ПолісемГя (грец. polysemos — багатозначний) — наявність різних лексичних значень в одному й тому самому слові.

Полісинтетичні (грец. polys — багато і synthesis — поєднання) мови — мови, в яких різні частини висловлення у вигляді аморфних слів-основ(коренів)об'єднані вєдині складні комплекси, сукупністьякихофо-рмляється службовими елементами. Синонім: інкорпоратйвні мови.

374

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

375

Поняттєві категорії—загальні смислові компоненти, властиві не окре­мим словам і системам їхніх форм, а широким класам слів, що виражають­ся в мові різноманітними засобами (прямо чи непрямо, явно чи приховано, лексично, морфологічно або синтаксично).

Поняття — форма мислення, в якій відбиваються загальні істотні властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, загальні взаємо­зв'язки між ними у вигляді цілісної системи ознак.

Порівняльно-історйчне мовознавство — лінгвістичний напрям, який досліджує мови для встановлення їхньої спорідненості та вивчення історичного розвитку споріднених мов.

Порівняльно-історйчний метод — сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. Синоніми: компара­тивний метод, лінгвогенетйчний метод.

Порбджувальна лінгвїстика —див. ГенеративГзм.

Посесйвність (лат. possessivus — присвійний) — універсальна поняттєва категорія мови, основне значення якої — визначення наз­ви об'єкта через його відношення до якоїсь особи або предмета.

ПостГйний на'голос — див. Нерухомий наголос.

Потенційна сема — сема, яка не характеризує позначені словом пред­мет чи поняття, але може виявлятися у певних ситуаціях. Синонім: ймо-вГрнісна сема.

Похідне слово — слово, утворене від твірного за допомогою форма­нта (афікса).

Прагма'тика (грец. pragmatikцs — дійовий, чинний) — сфера дослі-дженьу семіотиці й мовознавстві, в якій вивчається функціонування мовних знаків у мовленні; розділ мовознавства, який вивчає ком­плекс проблем, що стосується мовця, адресата, їх взаємодії в кому­нікації.

Прагматична функція мови — функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого.

Прагматичний синтаксис — синтаксис, предметом якого є комплекс проблем, пов'язанихз мовцем і адресатом, їх взаємодієюу процесі комунікації.

Прамова — мова, з діалектів якої виникла група (сім'я) споріднених мов.

Праформа — вихідна для пізніших утворень мовна форма, реконст­руйована на основі закономірних відповідників у споріднених мовах. Синонім: архетйп.

Предикат (лат. praedicatum — сказане) — конститутивний елемент судження, тобто те, що говориться (стверджується або заперечується) про суб'єкт.

Предикативи (лат. praedicativus — стверджувальний, категорич­ний) — див. Категорія стану.

Предикативність — комплексна синтаксична категорія, яка вира­жає відношення повідомлюваного до дійсності і формує речення як кому­нікативну одиницю.

Презумптйв (лат. praesumo — передбачаю, угадую) — передбачу-вальний спосіб дієслова.

Пресупозиція (лат. ргае — попереду і suppositio — припущення, пре­зумпція) — компонент смислу речення, який повинен бути істинним для

того, щоб речення не сприймалось як семантично аномальне або недореч­не в даному контексті.

Претёрит (лат. praetehtus — минулий) — минулий час дієслова. За наявності в мові кількох минулихчасів цим терміном позначають або всю їхню сукупність, або один певний тип, звичайно — синтетичний минулий час.

Префіксально-суфіксальний спосіб словотворення — спосіб сло­вотворення, коли до твірної основи одночасно приєднуються префікс і суфікс. Синонім: конфікса'ція.

Префіксація (лат. praefixus, від ргае — спереду та fixus — прикріп­лений) — спосіб словотворення за допомогою префіксів.

Привативні опозиції фонем — опозиції, в яких один елемент має якусь ознаку, а інший її не має.

Прийом відносної хронології — прийом порівняльно-історичного ме­тоду, який полягає у встановленні послідовності появи в часі мовних явищ (яке з них виникло раніше, а яке пізніше).

Прийом внутрішньої реконструкції — прийом порівняльно-історич­ного мовознавства, сутність якого полягає у відтворенні незасвідчених мовних форм шляхом порівняння мовних одиниць всередині однієї мови.

Прийом зовнішньої реконструкції — прийом порівняльно-історично­го мовознавства, сутність якого полягає у відтворенні незасвідчених мовних форм на основі порівняння відповідних одиниць споріднених мов.

Прийом «слів і речей» — прийом дослідження лексики, за якого історію слова вивчають разом з історією позначуваної словом речі.

Прийом тематичних груп — прийом дослідження лексики, за якого слово вивчають у зв'язку з іншими словами, пов'язаними з ним спільною темою.

Прийоми внутрішньої інтерпретації (лат. interpretatio — пояснення, трактування)— способи вивчення мовних явищ на основі їх сис­темних парадигматичних і синтагматичних зв'язків.

Прийоми зовнішньої інтерпретації — способи вивчення мовних явищза зв'язком з позамовними (соціологічними, логіко-психологічними та ін.) явищами.

Прийоми міжрівневої інтерпретації — способи дослідження мов­них явищ, які полягають утом у, що одиниці одного рівня використовують як засіб лінгвістичного аналізу одиниць іншого рівня.

Прикладне мовознавство — напрям у мовознавстві, який опра­цьовує методи вирішення практичних завдань, пов'язаних із викорис­танням мови.

Прилягання—тип синтаксичного зв'язку між словами, який вира­жається позиційно (порядком слів) або інтонаційно.

Приховані граматичні категорії — семантичні й синтаксичні озна­ки слів чи словосполучень, які не мають явного морфологічного виражен­ня, але є суттєвими для побудови й розуміння висловлення, зокрема тому, що вони впливають на сполучуваність слів.

ПропорцГйні опозиції фонем — опозиції, в яких відмінність між фонемами така сама, яків іншій опозиції.

Пропозиція (лат. propositio — основне положення) — семантичний інваріант, спільний для всіх членів модальної й комунікативної пара­дигм речень.

376

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

377

Просодія (грец. prosodia — приспів, наголос) — надсегментні особли­вості мовлення: висота тону, часокількість, сила голосу; наголошення.

ПростГ універсали —див. Елементарні універсали.

Просторова лінгвістика — див. Ареальна лінгвГстика.

Протеза (грец. prцthesis— додання, приєднання) — поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови.

Прототип (англ. prototype, від грец. prototypon — прообраз) — 1) одиниця, яка виявляє найбільшою мірою властивості, спільні з іншими одиницями даної групи; 2) одиниця, яка реалізує спільні для групи влас­тивості без домішки інших властивостей.

Психолінгвістика (грец. psyche —душа і лінгвістика) — галузь мово­знавства, яка вивчає процеси породження і сприймання мовлення в їх співвідношенні з системою мови.

Психолінгвістичні методи — методи дослідження мовних явищ, які полягають в обробці й аналізі мовних фактів, отриманих від інформантів у результаті спеціально організованих експериментів.

Психологізм — див. Психолопчний напрям у мовознавстві. Психолопчний напрям у мовознавстві — сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного ста­ну і діяльності людини або народу. Синонім: психологГзм.

Регіональна методика викладання іноземних мов — див. На­ціонально зорієнтована методика викладання іноземних мов.

Редеривація (лат. ге — префікс, що означає зворотну або повторну дію, і деривація) —див. Зворотне словотворення.

Редукція голосних (лат. reductio — відсунення, повернення, відве­дення назад) — ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання.

Редуплікація (лат. reduplicatio — подвоєння) — повне або частко­ве повторення кореня, основи або цілого слова без зміни звукового складу або з частковою його зміною.

Рема (грец. rhema — сказане) — компонент актуального членуван­ня речення, те, що стверджується або запитується про вихідний пункт повідомлення — тему і створює предикативність, закінчене виражен­ня думки.

Репрезентативна (лат. representatio — наочне зображення) фун­кція — див. Номінативна функція.

Референт (англ. refer — співвідносити, посилатися; лат. referens — той, що відносить) — об'єкт позамовної дійсності, який має на увазі мо­вець, коли вимовляє певний мовленнєвий відрізок.

Референтна функція — див. Номінативна функція.

Речення — основна синтаксична одиниця, яка являє собою інтона­ційно оформлене смислове і граматичне ціле, що формує і виражає окрему відносно закінчену думку й відношення її змісту до дійсності.

Рівні мови — складові частини структури мови (яруси), кожна з яких характеризується сукупністю відносно однорідних одиниць і набо­ром правил, що регулюють їх використання і групування в різні класи й підкласи, і знаходиться в ієрархічних відношеннях щодо інших (фоноло­гічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний рівні).

Рольова граматика — див. Відмінкова граматика.

Рухомий наголос — наголос, який у формах одного й того самого слова падає на різні склади. Антонім: нерухомий наголос.

Сёма (грец. sima — знак)— мінімальна, гранична одиниця плану змісту. Синоніми: компонент значення, семантичний множник, маркер.

Семантика (франц. semantique — наука про зміст, від грец. semantikцs — який має значення, означає) — 1) план змісту в мові; 2) значення мовної одиниці; 3) розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові.

Семантичне поле — див. Лёксико-семантичне поле.

Семантичний множник — див. Сёма.

Семантичний принцип зіста'вних досліджень — підхід у контра-стивних студіях, за якого дослідник відштовхується від значень, а не від форми мовних одиниць.

Семантичний словник —словник, у якому витлумачено зміст лекси­чних одиниць і визначено їхні семантичні зв'язки з іншими лексичними одиницями; слова в семантичному словнику групуються навколо якоїсь ідеї подібно до того, як то є в ідеографічному словнику, але на відміну від ідеографічного словника у ньому дається додаткова семантична інформа­ція про лексичну семантику, втомучислі відомості про семантичні множ­ники (семи) в кожній лексичній одиниці, їхню кількість, установлену за допомогою частотних показників, та відносну вагу в дефініції.

Семасіологічна типологія — див. Формальна типологія.

Семасіологія (грец. semasia — значення і logos — слово, вчен­ня) — розділ мовознавства, який вивчає лексичну семантику.

Семема (від сема + ема) — окреме значення слова, розглянуте на емічному рівні, тобто в системі мови.

Семіолбгія—див. Семіотика.

Семіотика (грец. semeion — знак) — наукова дисципліна про різні системи знаків, які використовують для передачі інформації.

Сигніфікатйвна функція фонем (лат. significare — давати знати, виявляти) — функція розрізнювати значення слів і морфем.

Сигніфікатйвне значення слова — див. Інтенсіонал.

Сила фонологічної опозиції — кількісна характеристика опозиції, яка визначається числом корелятивних пар, що входять до неї.

Силабёма (грец. syllabe — склад) —див. Морфосилабёма.

Силабоморфёма —див. Морфосилабёма.

Силовий на'голос — див. Динамічний наголос.

Сильна позиція фонем — позиція, в яких протиставлення і розріз­нення фонем досягають повної сили.

Символіка звука — див. ЗвукосимволГзм.

Символічні мови — в типологічній класифікації мов Е. Сепіра мови із внутрішньою флексією — чергуванням голосних у корені слова, яке служить для вираження граматичних значень.

Сингармонізм (грец. syn — разом і harmonia — співзвучність) — ха­рактерний здебільшого для тюркських мов фонетичний процес уподіб­нення (асиміляції) наступних голосних звуків афіксів попереднім голо­сним звукам кореня.

Синкретизм (грец. synkretikos — з'єднання) — формальне нерозрі­знення, злиття в одній формі різнорідних мовних елементів.

378

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

379

Синоніми (грец. synцnimos — однойменний) — слова, які мають зна­чення, що повністю або частково збігаються.

Синтагма (грец. syntagma, буквально — разом побудоване; поєд­нання, зв'язок) — 1) сполучення або злиття двох суміжних мовних оди­ниць будь-якого рівня, розташованих у певній лінійній послідовності в мовному потоці; 2) ритмічно-інтонаційна єдність, мовленнєвий такт, що складається з одного чи кількох слів, об'єднаних у смисловому та інтонацій­ному відношенні.

Синтагматика — один із двох системних аспектів у вивченні мо­ви, який розглядає відношення між послідовно розташованими оди­ницями за їхнього безпосереднього поєднання в реальному потоці мовлення або в тексті, тобто сполучуваність мовних одиниць.

Синтагматичний синтаксис— розділ синтаксису, який вивчає син­таксичну валентність слова, способи її реалізації і виражені нею від­ношення.

Синтагматичні відношення — відношення одиниць, розташованих лінійно; здатність мовних одиниць поєднуватися.

Синтаксёма — мінімальна семантико-синтаксична одиниця, яка виділяється на основі семантико-синтаксичних відношень і позначає відповідні явища дійсності; словоформа, яка бере участь в організа­ції речення.

Синтаксис (грец. syntaxis — побудова, порядок) — 1) граматична будова реченьта словосполучень, правила їх творення і функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає речення і словосполучення.

Синтаксична типологія мов —типологія, яка грунтується на відно­шеннях суб'єкта, дії й об'єкта у реченні.

Синтактика — один із аспектів дослідження мови, за якого виділя­ються відношення між одиницями мови.

Синтетизм (грец. synthesis — поєднання) — типологічна ознака мо­вної структури, що виявляється в об'єднанні в межах одного слова кількох морфем (лексичних, словотвірних, словозмінних).

Синтетичні (грец. synthesis— поєднання) мови — мови, в яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (гра­матичне значення виражається за допомогою флексій, формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).

Синхронічна типологія — типологія, яка вивчає мовні типи на певному синхронному зрізі.

СинхронГчне мовознавство — мовознавство, яке вивчає мову в синхронії (див. Синхронія).

Синхронїчний словотвГр — словотвір, який вивчає систему слово­твірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розвитку, і структуру слів, яка визначається її синхронними мотиваційними відношеннями з іншими словами.

СинхронГчні універса'лії — універсалі!', характерні для певного синхронного зрізу мов. Антонім: діахронічні універсали.

СинхронГя (грец. synchronos — одночасний) — 1) стан мови на пев­ний момент (період) її розвитку; 2) вивчення мови в цьому стані (в абст­ракції від часового чинника). Антонім: діахронія.

Синхронно-порівняльний метод — див. Зіста'вний метод.

Сирконстанти (франц. circomstance, від лат. circumstantia — обста­вини, умови) — вільні, не зумовлені валентними властивостями поши­рювачі слова (обставини часу, місця, способу дії тощо).

Система (грец. systema — ціле, що складається з частин; поєд­нання) мови — множинність елементів будь-якої природної мови, які перебувають у відношеннях і зв'язках один з одним і утворюють певну єдність і цілісність.

Системний контекст — контекст, за якого сполучуваність слова зумо­влена його індивідуальним значенням.

Ситуативний контекст — контекст, зумовлений певною ситуаці­єю. Синонім: побутовий контекст.

Склад—звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря; мінімальна одиниця мовленнєвого потоку, яка скла­дається з максимально звучного звука і прилеглих до нього менш звучних звуків.

Складні" універсал ії—див. Імплікаціині універсали'.

Слабка позиція фонем — позиція, в якій протиставлення фонем є неповним або зовсім зникає.

Слова-символи (грец. symbolon—умовний знак, прикмета, ознака)— слова з максимально узагальненим значенням на основі образної кон­денсації смислу, яке виявляється в контексті світоглядної традиції пев­ного народу.

Слово — основна структурно-семантична одиниця мови, яка спів­відноситься з предметами, процесами, явищами дійсності, їхніми озна­ками та відношеннями між ними, вільно відтворюється у мовленні й служить для побудови висловлень.

Словозміна— творення граматичних форм одного йтого самого слова.

Словозмінні граматичні категорії — категорії, яких слово може на­бувати залежно від іншого слова, з яким воно поєднується у мовленнєво­му ланцюжку.

Словосклада'ння — спосіб словотворення дво- або кількакореневих похідних— юкстапозитів шляхом поєднання окремих слів чи словоформ.

Словосполучення — два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком.

Словотвір — 1) творення похідних слів за дериваційними прави­лами і словотвірними типами. Синоніми: словотворення, деривація; 2) розділ мовознавства (традиційно — граматики), що вивчає будову і творення похідних слів. Синонім: дериватолбгія.

Словотвірна категорія — сукупність похідних слів, що мають твірні, які належать до тієї самої частини мови, спільне словотвірне значення і утворені однаковим способом словотворення.

Словотвірна модель — схема творення слів у межах того самого словотвірного типу, яка не впливає на їхню словотвірну семантику, але відрізняється морфологічними ознаками.

Словотвірна мотива'ція — див. Мотива'ція словотвірна.

Словотвірна парадигма — сукупність словотвірних моделей, що репрезентують регулярні типи словотвірних відношень.

Словотвірна похідність — семантична вивідність властивостей по^ хідного слова з властивостей вихідних одиниць.

380

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник 381

Словотвірне гніздо — сукупність слів, упорядкованих відношення­ми похідності і об'єднаних спільним коренем.

Словотвірне значення —узагальнене категоріальне значення слів певної словотвірної структури, що встановлюється на основі семантичного співвідношення похідних слів та їхніх твірних і вира­жається за допомогою словотвірного форманта. Синонім: деривацїйне значення.

Словотвірний ланцюжок — комплексна одиниця словотвірного гні­зда, що об'єднує ряд споріднених слів.'ЯКІ перебувають у відношеннях послідовної похідності та взаємозалежності.

Словотвїрний проміжний рГвень — рівень мови, проміжний між морфологічним і лексико-семантичним.

Словотвїрний тип — формально-семантична схема побудови похід­них слів, яка характеризується спільністю трьох ознак: частини мови, фор­манта, словотвірного значення. Синонім: словотвїрна моде'ль. Словотворення — див. Словотвір 1.

Словоформа — граматична форма того самого слова, його грама­тичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвід­носними словоформами цього слова і протиставляється їм за своїми граматичними значеннями.

Смисл — зміст (значення), який слово (вислів, мовний звороттощо) отримує в певному контексті вживання, в певній конкретній мовлен­нєвій ситуації.

Соціальний символїзм — один із виявів взаємозв'язку між со­ціальною структурою суспільства і його культурою; регуляція соціальних стосунків за допомогою культурних, в т.ч. мовних, засобів.

СоціолінгвГстика (лат. societas — спільність і лінгвістика) — мовозна­вча наука, яка вивчає соціальну природу мови, її суспільні функції, взає­модію мови і суспільства.

Соціолінгвістичні методи — методи, які грунтуються на синтезі лін­гвістичних і соціологічних процедур.

Соціологічний на'прям — сукупність течій, шкіл і окремих концеп­цій, які трактують мову передусім як соціальне явище.

Спорїднені мови — мови, які походять від спільної прамови.

Спосіб дії—семантико-словотвірна категорія дієслів, яка виражає модифікації значень дієслів з погляду часових, кількісних і спеціально результативних особливостей (одноактова, моментальна дія, повторю­вана дія, інтенсивно-результативна дія, розподільна дія тощо).

Спосіб словотворення — прийом зміни твірного слова або слово­сполучення (його морфемної будови, звукового складу, лексичного зна­чення), внаслідок чого утворюється нова похідна одиниця. Стадіальність — див. Теорія стадіальності. Статистичні методи — сукупність операцій та обчислень, викорис­товуваних математичною статистикою для аналізу великих масивів даних, що підлягають дії значної кількості факторів, які неможливо індивідуалізувати.

Статистичні універса'лії — універсалі!', які позначають явища висо­кого ступеня ймовірності, але не охоплюють усі мови. Синонім: неповні універсала", фреквенталії.

Стверджувальне речення — модальний різновид речення, в якому стверджується наявність пов'язаної з відповідним носієм або незалежної предикативної ознаки.

Структура мови — спосіб організації мовної системи, її внутрі­шня будова.

Структуралізм — мовознавчий напрям, який розглядає мову як чітко структуровану знакову систему і прагне до суворого (наближено^ го до математичних наук) формального її опису.

Структурна схема речення — абстрактний зразок речення, до складу якого входить мінімум компонентів, необхідних для його побудови.

Структурна типологія — типологія, яка вивчає внутрішню орга­нізацію мови як системи.

Структурне мовознавство — галузь мовознавства, предметом якої є будова (структура) мови.

Структурний метод — метод синхронного аналізу мовних явищ ли­ше на основі зв'язків і відношень між мовними елементами.

Структурний синтаксис — див. Дистрибутивний синтаксис.

Суб'єкт (лат. subjectum — підкладене) — формально-семантична ка­тегорія синтаксису, що означає предмет або істоту, про які повідомляється у реченні; підмет.

Субзнаковий (лат. sub — під) рґвень мови — рівень мовних оди­ниць, які не є знаками, а лише складниками знаків.

Субстантива'ція (лат. substantivum — іменник) — перехід слів із ін­ших частин мови до класу іменників.

Субстрат (лат. sub — під і stratum — шар, пласт) — мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди витіс­неної місцевої мови.

Суперзна'ковий (лат. super—над) рївень мови — рівень мовних одиниць, що складаються зі знаків; надзнаковий рівень.

Суперсегментні (лат. super — над і segmentum — відрізок) фо­нологічні за'соби — фонологічні засоби, які розташовуються над сегме­нтними фонемами; просодичні засоби: наголос і тон.

Суперстрат (лат. super — над і stratum — шар, пласт) — мова-надоснова, елементи якої розчинилися в мові, над якою вона на­шарувалася; сліди мови чужинців, асимільованих корінним насе­ленням.

СуплетивГзм (лат. suppletivus — доповнювальний) — утворення форм одного й того самого слова від різних коренів або різних основ. Суфікса'льний спосіб словотворення — див. Суфікса'ція. Суфікса'ція (лат. suffixus — прикріплений) — творення нових слів або граматичних форм приєднанням суфіксів до кореня чи основи слова. Синонім: суфікса'льний спосіб словотворення.

Табу (франц. tabou, від полінез. tapu — заборонений, священний) — заборона на вживання певних слів, що зумовлюється містично-забобонними, соціально-політичними, культурнимита морально-етичними чинниками.

Та'ксис (грец. tдxis — побудова, порядок, розташування) — мовна категорія, яка характеризує часові відношення між діями: одночасність, попередність, наступність тощо.

382

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

383

ТаксономГчна типологія — типологія, яка здійснює класифікацію мов за певними типами. Синонім: класифікаційна типологія.

Твірна' основа — основа, від якої безпосередньо утворено певне похідне слово; матеріальна і семантична база формування похідного слова. Синонім: мотиваційна основа.

Тезаурус (грец. thesauros — скарб, скарбниця) — див. Ідеогра­фічні словники.

Тема висловлення (грец. thema — те, що покладено в основу) — компонент актуального членування речення, вихідний пункт повідом­лення — те, про що стверджується в реченні (дане, відоме).

Тематичні словники — див. Ідеографічні словники.

Теорія ієрархії мовних рівнів — теорія французького мовознав­ця Еміля Бенвеніста, згідно з якою мовні одиниці планом вираження спи­раються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого рівня.

Теорія ізоморфізму (грец. fsos — рівний, однаковий і morphe — вид, форма) —теорія польського мовознавця Єжи Куриловича, яка доводить відсутність якісної відмінності між різними рівнями мови і дозволяє засто­совувати в їх дослідженні одні й ті самі методи і принципи.

Теорія інформації — наука, яка вивчає проблеми передавання, при­ймання, зберігання, перетворення й обчислення інформації. Синонім: інформатика.

Теорія ймовірностей — математична наука, що вивчає способи об­числення ймовірностей одних випадкових подій за ймовірностями інших подій.

Теорія (концентричних) хвиль —теорія німецького мовознавця Йо-ганеса Шмідта, згідно з якою кожне нове мовне явище поширюється з певного центра хвилями, що поступово згасають, через що споріднені мо­ви непомітно переходять одна в одну.

Теорія мініма'льного зусилля —див. Закон мовної економії.

Теорія множин — розділ математики, в якому вивчаються загальні властивості множин (сукупностей яких-небудь об'єктів).

Теорія моногенезу (грец. mцnos — один і genesis —народження, по­ходження) — вчення про походження людської мови з одного джерела.

Теорія номінації (лат. nominatio — називання, найменування) — роз­діл мовознавства, що вивчає загальні закономірності утворення мовних одиниць, взаємодію мислення, мови і дійсності в цих процесах, ролі людського чинника у виборі ознак найменування, мовну техніку на­йменування тощо.

Теорія перекладу — галузь філологічної науки, яка вивчає процес перекладу з однієї мови на іншу, типи та види перекладу, узагальнює практику перекладу й визначає критерії оцінки адекватності перекладу. Синоніми: перекладознавство, трансляційна лінгвістика.

Теорія родовідного дерева —теорія німецького мовознавця Августа Шлейхера про походження індоєвропейських мов від однієї прамови.

Теорія стадіальності — інтерпретація історичного розвитку мов як зміни стадій (станів), що мають універсальний характер.

Тип у мові — окремі ознаки інших типів у мові певного типу.

Типологічна (грец. typos — відбиток, форма, зразок і logos — сло­во, вчення) класифікація мов — класифікація, яка грунтується на вия-

вленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їхньої генетич­ної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в самому мовному матеріалі, а в принципах його організації).

Типологічне мовознавство — розділ мовознавства, що досліджує принципи й опрацьовує способи типологічної класифікації мов. Сино­нім: лінгвістична типологія.

Типологічний метод — див. Зіставнйй метод.

Типологія — див. Мовна типологія.

Тон (грец. tonos — напруження) — наділенезначеннєвістю контрастне варіювання висотно-мелодичних голосових характеристик при виголошенні мовних одиниць.

Тонічний наголос — див. Музика'льний наголос.

Топологґчна сема'нтика — напрям у когнітивній лінгвістиці, який вивчає відношення між окремими значеннями слова. Див. Топологґч­на схема.

Топологічна (грец. topos — місце і logos — слово, вчення) схема — схема, яка показує зв'язки між значеннями полісемічного слова.

Топонім (грец. topos — місце і бпута — ім'я, назва) — власна назва будь-якого географічного об'єкта.

Трансляційна лінгвістика — див. Теорія перекладу.

Транспозиційне значення —найзагальніше словотвірне значення, пов'язане з набуттям утвореним словом значення тієї частини мови, в яку вонотранспонувалося (значення предметності, процесуальності, ознако-вості тощо).

Транспозиція (лат. transpositio — перестановка) — використання од­нієї мовної форми у функції іншої форми (перехід слова з однієї частини мови в іншу тощо).

Трансфіксація — вираження граматичних значень за допомогою афіксів, котрі, розриваючи корінь, що складається з одних приголосних, самі розриваються і служать «прошарком» голосних серед приголосних.

Трансформаційна граматика — див. Генеративна лінгвістика.

Трансформаційний ана'ліз — експериментальний прийом визна­чення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мов­ними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансфор­мацій.

ТрансформацГйно-порбджувальна граматика — вихідний і базо­вий тип формальних моделей у генеративній лінгвістиці, який включає такі поняття, як глибинна і поверхнева структура речення і породження (трансформація) з глибинних структур поверхневих.

Трансформація (лат. transformatio — перетворення) — закономірна зміна основної моделі (ядерної структури), що приводить до створення вторинної мовної структури.

Трифтонг (грец. triphthongos — триголосний) — три голосних, які творять один склад, чим забезпечують свою фонетичну цілісність.

Троїна — граматична категорія числа, вживана для позначення трьох осіб чи предметів.

Узагальнено-особове речення — односкладне речення, структурну основу якого становить головний член, виражений дієсловами другої осо­би однини дійсного і наказового способів та третьої особи множини дійс-

384

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

385

ного способу, а означувана ними дія мислиться узагальнено, яктака, що характерна для будь-якої особи.

Узгодження — тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові.

Узус (лат. usus — користування, вживання, звичай) — загально­прийняте вживання мовної одиниці на відміну від його оказіонального (випадкового, індивідуального) вживання.

Умовний спосіб — спосіб дієслова, дю вказує на процес, який у дійсності не відбувається, але міг би здійснитися за певних умов, причо­му його нереальність є зумовленою нереальністю цих умов. Синонім: кондиціонапіс.

Універсалі!' — див. Мовні універсали.

Універсальні граматики — граматики, в яких граматичні категорії пояснюються через категорії мислення; всезагальні граматики, грамати­ки, спільні для всіх мов.

Універсолбгія — напрям досліджень, зорієнтований на виявлен­ня найзагальніших структурних характеристик мови, які виокремлю­ють її зпоміж інших природних і штучних сигнальних систем.

Унілатера'льна (лат. unus — один і latus— сторона) теорія знака — теорія, згідно з якою знак є одностороннім, тобто має лише план вираження (значення перебуває поза знаком).

УсГчення — утворення нових слів шляхом скорочення (кіло­грам — кіло).

Фатйчна (грец. phatos — говорити, оповідати, вести пусті розмо­ви) функція мови — функція, що полягає у встановленні та підтриманні контакту.

Фіксований наголос — наголос, який у всіх словах якоїсь мови падає на певний склад (перший, останній тощо).

Філологія (грец. philologia, від phileц — любити і logos — слово) — загальна назва дисциплін, які вивчають мову, літературу й культуру на­роду переважно через дослідження писемних текстів.

Флексія (лат. flexio— згинання, відхилення)— змінний афікс в кінці слова, що виражає синтаксичні відношення між словами у сло­восполученні й реченні.

Флективні мбви — мови, в яких провідну роль у вираженні грама-тичних значень відіграє флексія (закінчення). Синонім: фузґйні мови.

Фонема (грец. phone— звук, голос) — мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих оди­ниць —- морфем і слів.

Фонетика (грец. phone — звук, голос, phцnetikos — звуковий) — наука, яка вивчає звуки мови.

Фонетичний символГзм — див. ЗвукосимволГзм.

Фонетичні закони — закони, що керують регулярними змінами зву­кових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Синонім: звуковГ закони.

Фонова лексика — лексика з національним асоціативним орео­лом (у міжмовному плані поняттєвий зміст таких слів-відповідників однаковий, проте їхні лексичні фони не збігаються, тому таку лексику нази­вають не безеквівалентною, а лексикою з неповноеквівалентним фоном).

Фонологічна система — сукупність фонем певної мови в їхніх взає­мозв'язках.

Фонологічні опозиції — лінгвально суттєві протиставлення (відмін­ності) двох чи більше фонем, за якими ці фонеми розрізняються і які служать для смислорозркзнення.

Фонологія (грец. phone — звук і logos — слово, вчення) — розділ мовознавства, який вивчає структурні й функціональні закономірно­сті звукової будови слова.

Фонотактика (грец. phone — звук і tдxis — розташування, розмі­щення) — сполучуваність фонем.

Форма слова — див. Словоформа.

Формальна типологія — типологія, яка зорієнтована лише на план вираження мов. Синонім: семасіологічна типологія.

Формально-структурний синтаксис —див. Структурний синтаксис.

Формант (лат. formans — створювальний, формувальний) — мор­фема чи інший формальний показник похідності слова або граматичної форми слова.

Фрагментарна типологія — віднесення мов до певного типу на основі інвентаризаційно-типологічних даних.

Фразёма (фраза, від грец. phrдsis — спосіб вираження, зворот + ема) — див. Фразеологізм.

Фразеологізм — відтворювана одиниця мови з двох чи більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою. Синонім: фразёма.

Фразеологічний проміжний рївень мбви — рівень мови, який пе­ребуває на стику лексико-семантичного й синтаксичного рівнів.

Фразеологічні вирази — стійкі за складом і вживанням семантич­но подільні звороти, які складаються зі слів із вільним значенням.

Фразеологічні єдності —семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компо­нентів.

Фразеологічні зрощення — семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів.

Фразеологічні сполучення — звороти, в яких самостійне значення кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення.

Фразеологія (грец. phrдsis — вислів і logos — слово) — 1) сукуп­ність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Фреквенталії (лат. frequens, род. відм. frequentis — частий, числен­ний) — див. Статистичні універса'лії.

Фузїйні мови (лат. fusio — плавлення) — див. Флективні мбви.

Фузія (лат. fusio — плавлення) — морфологічно спричинене взає­мопроникнення форми сусідніх у слові морфем, що виявляється у зміні їхнього звукового складу і веде до стирання меж між морфемами, до злиття, склеювання морфем.

Функції (лат. functio— виконання, здійснення) мбви — призна­чення, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку.

Функціоналізм—див. Функціональна лінгвїстика.

386

Короткий термінологічний словник

ЗШ.

Функціональна лінгвістика — сукупність шкіл і напрямів, які ха­рактеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування. Синонім: функціоналізм.

Функціона'льна типологія — типологія, яка досліджує мови і мовні явища крізь призму функцій і сфер уживання.

Функціона'льний синтаксис — 1) синтаксис, об'єктом вивчення якого є функції синтаксичних засобів у побудові зв'язного мовлення; 2) синтаксис, який використовує в дослідженні функціональний підхід (підхід від функції до засобів її вираження).

Функціонально-семантйчне поле — система різнорівневих мов­них одиниць (лексичних, морфологічних, синтаксичних), здатних вико­нувати одну спільну функцію, що грунтується на спільності категоріаль­ного змісту.

Характерологія — розділ лінгвістичної типології, який вивчає в типологічному аспекті окремі явища в системах обмеженої кількості гене­тично споріднених і неспоріднених мов.

Цитатйв — див. Переповідний спосіб.

Цільносистемна типологія — типологія, яка відносить мови до пев­ного типу на основі імплікаційно-типологічних даних.

Цільова' мова — одна з порівнюваних мов, заради якої проводи­ться зіставнии аналіз із метою вивчення її особливостей порівняно з базовою (переважно рідною) мовою.

Частини мови — лексико-граматичні класи слів, які виділяють на основі спільності логіко-семантичних, морфологічних і синтаксичних вла­стивостей.

Часткова типологія —див. Конкретна типологія.

Частковозаперёчне речення — заперечне речення, в якому запере­чна частка знаходиться перед будь-яким членом речення, крім присудка, що надає реченню значення заперечення не всієї ситуації, а лише якоїсь її частини.

Частотні словники — словники, в яких слова розташовуються не за алфавітом, а за спадом частот, тобто в порядку від найбільш частотного до найменш частотного.

Члени речення — мінімальні синтаксичні одиниці, які виконують у реченні формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції й ви­ражаються повнозначними словами або сполученнями слів.

Школа естетичного ідеалГзму — мовознавчий напрям, представ­ники якого критикували молодограматизм з позицій так званої естетич­ної філософії мови, розглядали мову яктворчудіяльність індивіда.

Школа «слів і речей» — мовознавчий напрям, який висунув прин­ципи вивчення лексики у зв'язку з культурою й історією народу.

Continuous— дієслівна форма в сучасних англійській, іспанській та деяких інших мовах, яка виражає дію в процесі її здійснення в певний конкретний часовий момент.

Esse-конструкції (лат. esse — бути) — посесивні конструкції з дієсло-вом-зв'язкою зі значенням «бути» (У мене є будинок).

Hдbeo-конструкції — посесивні конструкції з перехідним дієсловом із значенням «мати» (Я маю будинок).

Tertium comparatiцnis (лат. «третє порівнюване») — див. Мбва-еталбн.

Література

Алексеенко М. Очерки сопоставительного курса современного рус­ского и украинского языков: Фонетика. Орфоэпия. Графика. Орфография. — Щецин, 2000.

Алиева Н. Ф. Удвоение как грамматический способ (на материале языков Юго-Восточной Азии) // Морфема и проблемы типологии. — М., 1991. — С. 220—255.

Алпатов В. М. Об уточнении понятия «флективный язык» // Лингвис­тическая типология. — М., 1985.

Андерш Й. Ф. Категорії посесивності та модальності як основа при зіставному дослідженні слов'янського речення // Проблеми зіставної се­мантики. — К., 2001. — Вип. 5.

Андерш Й. Ф. Проблема мовних універсалій у сучасному американ­ському мовознавстві // Мовознавство. — 1975. — № 3.

Андерш Й. Ф. Семантична структура безприйменникового давально­го відмінка в чеській і німецькій мовах. — К., 1975.

Андерш Й. Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зі­ставленні з українською. — К., 1987.

Аракин В. Д. Грамматическая категория как компонент типологиче­ской характеристики языка // Сопоставительные исследования грамма­тических категорий. — Свердловск, 1985.

Аракин В. Д. Сравнительная типология английского и русского язы­ков. — Л., 1979.

Аракин В. Д. Сравнительная типология скандинавских языков. — М., 1984.

Арнаудова Й. Проблеми на съпоставителните изследования // Сьпоставително езикознание. — 1985. — № 3.

Арнольд И. В. Эквивалентность как лингвистическое понятие // Иностранные языки в школе. — 1976. — № 1.

Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека. — М., 1999.

Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. — М., 1966.

Багмут А. Й. Інтонаційна будова простого розповідного речення в слов'янських мовах. — К., 1970.

Базелл Ч. Лингвистическая типология // Принципы типологического анализа языков различного строя. — М., 1972.

Байрамова Л. К. Введение в контрастивную лингвистику. — Казань, 2004.

Байрамова Л. К. Сопоставительный синтаксис русского и татарского языков. — Казань, 1997.

Балтова Ю. Рабочая модель для сопоставительного исследования близкородственных языков // Сопоставительное изучение словообразо­вания славянских языков. — М., 1987.

Бархударов Л. С. Уровни языковой иерархии и перевод // Тетради переводчика. — М., 1969. — № 6.

Бархударов Л. С. Язык и перевод. — М., 1975.

Баскаков Н. К теоретическим основам разработки сравнительно-сопоставительного метода // Русск. язык в нац. школе. — 1962. — № 6.

Бацевич Ф. С. Нариси з комунікативної лінгвістики. — Львів, 2003.:

388

Література

Беднаж М. А. Польсько-українська міжмовна омонімія: Автореф. дис.... канд. філол. наук. — К., 2000.

Белкина 3. В. К вопросу о символическом употреблении слова // Сопос­тавительно-семантические исследования русского языка. — Воронеж, 1979.

Белякова Л. Ф. Передача в английском переводе перфектного и ао­ристического оттенка русского прошедшего времени совершенного вида (на материале перевода романа Тургенева «Отцы и дети») // Вопросы со­поставительной аспектологии. — Л., 1978.

Бенвенист Э. Классификация языков // Новое в лингвистике. — 1963. — Вып. III.

Бенвенист Э. Относительное предложение, проблема общего язы­кознания // Принципы типологического анализа языков различного строя. — М., 1972.

Бережан С. Г. Семантическая эквивалентность лексических единиц. — Кишинев, 1973.

Березинський В. П. Контрастивний аналіз українських відмінків і їх функціональних еквівалентів в англійській мові // Нариси з контрастив-ної лінгвістики. — К., 1979.

Биховець Н. М., Непокупний А. П. Дослідження романських, герман­ських та балтійських мов // Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні HAH України. 1930—2005. Матеріали до історії. — К., 2005.

Богородицкий В. О. Введение в изучение романских и германских языков. — М., 1953.

Бодуэн де Куртенэ И. А. Избранные труды по общему языкознанию. — М., 1963. — Т. 1.

Бондаренко О. С. Концепти ЧОЛОВІК і ЖІНКА в українській та англій­ській мовних картинах світу: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. — До­нецьк, 2005.

Бондарко А. В. Интерпретационный компонент языковых значений и понятие эквивалентности в сопоставительной лингвистике // Zeitschrift fьr Slavistik. — 1990. — Bd. 35. — № 4.

Бондарко А. В. К проблематике функционально-семантических кате­горий (глагольный вид и «аспектуальность» в русском языке) // Вопр. язы­кознания. — 1967. — № 2.

Бондарко А. В. К проблеме интенсиональное™ в грамматике (на ма­териале русского языка) // Вопр. языкознания. — 1994. — № 2.

Бондарко А. В. Понятия «семантическая категория», «функционально-семантическое поле» и «категориальная ситуация» в аспекте сопостави­тельных исследований // Методы сопоставительного изучения языков. — М., 1988.

Бондарко А. В. Проблемы грамматической семантики в русской ас­пектологии. — СПб., 1996.

Брицин В. М. Сопоставительное исследование синтаксических сино­нимов в русском и украинском языках. — К., 1980.

Бублейник Л. В. Проблемы контрастивной лексикологии (украинский и русский языки). — Луцк, 1991.

Будагов Р. А. Сходства и несходства между родственными языками: Романский лингвистический материал. — М., 1985.

Бузашиова К. Возможности и границы моделирования на уровне словообразовательных парадигм // Сопоставительное изучение слово­образования славянских языков. — М., 1987.

Література 389

Булаховський Л. А. Виникнення української мови та її положення се­ред інших слов'янських. — К., 1948.

Буранов Дж. Сопоставительная типология английского и тюркских языков. — М., 1983.

Вагнер В. Н. К вопросу о сопоставительном описании русского язы­ка и использовании его результатов в практике преподавания как ино­странного // Сопоставительное описание и изучение русского языка. — М., 1985.

ВандриесЖ. Язык. — М., 1937.

Вардуль И. Ф. О предмете и задачах типологии // Лингвистическая типология. — М., 1985.

Васильева Н. М., Пицкова Л. И. Le Francais. Теоретическая грамма­тика: Морфология. Синтаксис. — М., 1991.

Васыгова М. Ф. О некоторых аспектах контрастивной лингвистики // Общее и сопоставительное языкознание. — М., 1986.

Вахек Й. Лингвистический словарь Пражской школы. — М., 1964.

Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики. — М., 2001.

Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. — М., 1997.

Вимер Б. Аспектуальные парадигмы и лексические значения русских и литовских глаголов // Вопр. языкознания. — 2003. — № 2.

Виноградов В. С, Милославский И. Г. Сопоставительная морфоло­гия русского и испанского языков. — М., 1986.

Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови. — К., 2004.

Возний Т. М. Словотвір дієслів в українській мові у порівнянні з росій­ською і білоруською. — Львів, 1981.

Волоцкая 3. М. К сопоставительному изучению языков на словооб­разовательном уровне // Сопоставительное изучение словообразования славянских языков. — М., 1987.

Волоцкая 3. М. К сопоставительному описанию славянских языков // Вопр. языкознания. — 1975. — № 5. — С. 38—54.

Вольф Е. М. Об эквивалентах глагола в некоторых индоевропейских языках // Уч. зап. Тадж. гос. ун-та. — 1959. — Т. 21. — Вып. 1.

Воронцова Г. Н. Очерки по грамматике английского языка. — М., 1960.

Всеволодова М. В. Принципы описания языков и использование их в практике преподавания русского языка как иностранного //Лингвисти­ческие и методические основы преподавания русского языка иностран­цам. — М., 1979.

Гайсина Р. М. Сопоставительное описание лексических полей (на ма­териале разносистемных языков). — Уфа, 1990.

Гак В. Г. К проблеме сопоставительно-типологического анализа рече­вого акта и текста // Сопоставительная лингвистика и обучение неродно­му языку. — М., 1987. — С. 37—48.

Гак В. Г. Об универсальных закономерностях контрастивного анализа языков //Типы языковых общностей и методы их изучения. — М., 1984.

Гак В. Г. О контрастивной лингвистике // Новое в зарубежной лин­гвистике. — М., 1989. — Вып. XXV. Контрастивная лингвистика.

Гак В. Г. Русский язык в сопоставлении с французским. — М., 1988.

Гак В. Г. Сопоставительная лексикология. — М., 1977,

390

Література

Література

391

Гак В. Г. Сравнительная типология французского и русского языков. — М., 1989а.

Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка: Морфоло­гия. — М., 1986.

Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка: Синтаксис. — М., 1986а.

Гак В. Г. Языковые преобразования. — М., 1998.

Гак В. Г., Розенблит Е. Б. Очерки по сопоставительному изучению французского и русского языков. — М., 1965.

Гарвин П. Относительная анализируемость морфологических дан­ных // Принципы типологического анализа языков различного строя. — М., 1972.

Гвишиани Н. Б. Контрастивные исследования современных языков и корпусная лингвистика // Филол. науки. — 2004. — № 1.

Гинзбург Р. С, Хидекель С. С. Проблемы идиоматичности речи и уровни контрастивного анализа // Сопоставительно-семантические ис­следования русского языка. — Воронеж, 1980.

Гладров В. Функциональная грамматика и сопоставительная лин­гвистика // Исследования по языкознанию: К 70-летию чл.-кор. РАН А. В. Бондарко. — СПб., 2001.

Голубовська І. О. Етнічні особливості мовних картин світу. — К., 2004.

Грабчиков С. М. Межъязыковые омонимы и паронимы: Опыт русско-белорусского словаря. — Минск, 1980.

Гринберг Дж. Квантитативный подход к морфологической типологии языков // Новое в лингвистике. — М., 1963. — Вып. III.

Гринберг Дж. Некоторые грамматические универсалии, преиму­щественно касающиеся порядка значимых элементов // Новое в лин­гвистике. — М., 1979. — Вып. V. Языковые универсалии.

Гринберг Дж. Фонологические универсалии в синхронии и диахро­нии // Принципы типологического анализа языков различного строя. — М., 1972.

Гринберг Дж., Осгуд Ч., Дженкинс Дж. Меморандум о языковых уни­версалиях // Новое в лингвистике. — М., 1970. — Вып. V. Языковые уни­версалии.

Гудавичюс А. Сопоставительная семасиология литовского и русского языков. — Вильнюс, 1985.

Гурычева М. С. Сравнительно-сопоставительная грамматика роман­ских языков: Итало-романская подгруппа. — М., 1966.

Гурычева М. С, Катагощина Н. Ф. Сравнительно-сопоставительная грамматика романских языков: Галло-романская подгруппа. — М., 1964.

Гухман М. М. О единицах сопоставительно-типологического анализа грамматических систем родственных языков // Структурно-типологичес­кое описание современных германских языков. — М., 1966.

Гухман М. М. О предмете исторической типологии // Лингвистичес­кая типология. — М., 1985.

Дежё Л. Некоторые замечания о роли приложения типологии к кон-трастивной лингвистике // Новое в зарубежной лингвистике. — М., 1989. — Вып. XXV. Контрастивная лингвистика.

Дементьева Н. А. Сопоставительно-семантический анализ глаголов звучания в немецком и русском языках: Автореф. дисс.... канд. филол. на­ук. — Саратов, 1982.

Джеймс К. Контрастивный анализ // Новое в зарубежной лингвисти­ке. — М., 1989. — Вып. XXV. Контрастивная лингвистика.

Дзендзелівський Й. О. Українсько-західнослов'янські лексичні пара­лелі. — К., 1969.

Ди Пьетро Дж. Языковые структуры в контрасте // Новое в зарубеж­ной лингвистике. — М., 1989. — Вып. XXV. Контрастивная лингвистика.

Драгунов А. А. Исследования по грамматике современного китай­ского языка. — М., 1952.

Ельмслев Л. О категориях личности-неличности и одушевленности-неодушевленности // Принципы типологического анализа языков раз­личного строя. — М., 1972.

Жельвис В. И. К вопросу о характере русских и английских лакун // Национально-культурная специфика речевого поведения. — М., 1977.

Жирмунский В. М. О природе частей речи и их классификации // Воп­росы теории частей речи (на материале языков различных типов). — Л., 1968.

Жлуктенко Ю. О. Аспекти контрастивної лексикології // Мовознав­ство. — 1989. — № 6.

Жлуктенко Ю. О. Контрастивний аналіз як прийом мовного дослі­дження // Нариси з контрастивної лінгвістики. — К.: Наукова думка. — 1979. — С 5—11.

Жлуктенко Ю. О. О некоторых вопросах контрастивного анализа языков // Вестник КГУ. — 1978. Романо-германская филология. — № 12.

Жлуктенко Ю. О. Основи контрастивного аналізу мов: Числівник. Складне речення // Порівняльні дослідження з граматики англійської, ук­раїнської, російської мов. — К., 1981.

Жлуктенко Ю. О. Порівняльна граматика української та англійської мов. — К., 1960.

Жлуктенко Ю. О., Бублик В. Н. Контрастивна лінгвістика: Проблеми і перспективи // Мовознавство. — 1976. — № 4. — С 3—15.

Журавлев В. К. К понятию «силы» фонологической оппозиции // Фо­нетика, фонология, грамматика. — М., 1971.

Залоговые конструкции в разноструктурных языках. — Л., 1981.

Заславская Н. В. Семантико-стилистическая и функциональная ха­рактеристика межъязыковых омонимов в русском и украинском языках: Автореф. дисс.... канд. филол. наук. — К., 1985.

Зеленецкий А. Л., Монахов П. Ф. Сравнительная типология немецко­го и русского языков. — М., 1983.

Зіставне дослідження української, чеської та російської мов. — К., 1987.

Зорівчак Р. П. До методології вивчення фразеологічних одиниць у кон-трастивних дослідженнях // Нариси з контрастивної лінгвістики. — К., 1979.

Иванова И. П. Вид и время в современном английском языке. — М., 1961.

Илия Л. И. Пособие по теоретической грамматике французского язы­ка. — М., 1979.

Исаченко А. В. Грамматический строй русского языка в сопоставле­нии со словацким. — Братислава, 1954. — Т. 1; 1960. — Т. 2.

Исаченко А. Опыт типологического анализа славянских языков // Новое в лингвистике. — М., 1963. — Вып. III.

392

Література

Література

393

Каліущенко В. Д. Відіменникові дієслова в німецькій і українській мо­вах // Вісник Сумського державного університету. — 2003. — № 4 (50).

Карпов Н. П. Фонетика испанского языка. — М., 1969.

Касевич В. Б. Фонология в типологическом и сопоставительном изу­чении языков // Методы сопоставительного изучения языков. — М., 1988.

Катагощина Н. А. Соотношение глагольных и именных категорий в русском и французском языках. — М., 1985.

Катагощина Н. А., Вольф Е. М. Сравнительно-сопоставительная грамматика романских языков: Иберо-романская подгруппа. — М., 1968.

Категория определенности — неопределенности в славянских и бал­тийских языках. — М., 1979.

Категория притяжательное™ в славянских и балтийских языках. — М., 1983.

Кацнельсон С. Д. Речевое мышление и типология языка. — Л., 1972.

Кёрквуд Г. У. Перевод как основа контрастивного лингвистического анализа // Новое в зарубежной лингвистике. — М., 1989. — Вып. XXV. Контрастивная лингвистика.

Кибрик А. Е. Подлежащее и проблема универсальной модели языка // Известия АН СССР. Серия лит. и яз. — 1979. — № 4.

Кісь Роман. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра По­тебні до гіпотези мовного релятивізму). — Львів, 2002.

Кіцила Л. Ю. Чесько-українська лексична омонімія: перекладознав-чий аспект // Семантика. Синтактика. Прагматика мовленнєвої діяльнос­ті. — Львів, 1999.

Клименко Н. Ф. Зооніми в різних мовних картинах // Вісник Київсько­го національного університету. Іноземна філологія. — 2003. — Вип. 34.

Клименко Н. Ф. Типологічне вивчення словотворчих систем у синхро­нічному аспекті // Нариси з контрастивної лінгвістики. — К., 1979.

Климов Г. А. Принципы контенсивной типологии. — М., 1983.

Климов Г. А. Типологические исследования в СССР. — М., 1981.

Ковалик І. І. Словотворча категорія назв абстрактних понять у схід­нослов'янських мовах у порівнянні з іншими слов'янськими мовами // Питання слов'янського мовознавства. — 1963. — № 7—8.

Кодухов В. И. Сопоставительный метод при изучении и преподава­нии славянских языков // Славянская филология. — Л., 1975.

Козинцева Н. А. Сопоставительный анализ видовых значений в гла­гольных формах английского и русского языков // Вопросы сопостави­тельной аспектологии. — Л., 1978.

Колшанский Г. В. Универсальная и частная типология языка // Линг­вистическая типология. — М., 1985.

Копыленко М. М., Попова 3. Д. Очерки по общей фразеологии. — Воронеж, 1978.

Корнева Е. В. Сопоставительный анализ функционально-семанти­ческих полей возвратности в русском и немецком языке // Теоретичес­кая и прикладная лингвистика. — Воронеж, 1999. — Вып. 1.

Короткое Н. Н. Структурная типология, язык-эталон и задача общей теории языка //Лингвистическая типология и восточные языки. — М., 1965.

Косериу Э. Контрастивная лингвистика и перевод: их соотношение // Новое в зарубежной лингвистике. — М., 1989. — Вып. XXV. Контрастив­ная лингвистика.

Которова Е. Межъязыковая эквивалентность в лексической семан­тике. — Frankfurt am Mein, 1998.

Кочерган М. П. До питання про безеквівалентну лексику і лакуни та способи їх компенсації // Проблеми зіставної семантики. — К., 1999.

Кочерган М. П. До питання про одиницю зіставного дослідження сло­вотвору// Проблеми зіставної семантики. — К., 2005. — Вип. VII.

Кочерган М. П. Зіставна лексична семантика: проблеми і методи до- • слідження // Мовознавство. — 1996. — № 2—3.

Кочерган М. П. Зіставне мовознавство в колі суміжних наук // Віс­ник Київського національного лінгвістичного університету. Серія: філоло­гія. — 2004. — Т. 7. — № 2.

Кочерган М. П. Зіставне мовознавство і проблема мовних картин світу // Мовознавство. — 2004. — № 5—6.

Кочерган М. П. Контрастивна семантика на порозі нового тисячоліт­тя // Проблеми зіставної семантики. — К., 2001. — Вип. 5.

Кочерган М. П. Національні семантичні асоціації та символи в кон­тексті міжкультурної комунікації // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Ки­ївського державного лінгвістичного університету (ЛІНГВАПАКС — VIII). — 2000. — Вип. З А.

Кочерган М. П. О словаре русско-украинских межъязыковых омони­мов //Кочерган М. Словарь русско-украинских межъязыковых омони­мов. — К., 1997.

Кочерган М. П. Про семантичний принцип контрастивних лінгвістич­них досліджень // Проблеми зіставної семантики. — К., 2003. — Вип. 6.

Кочерган М. П. Сопоставительная лексическая семантика: идеи, проб­лемы и методы // Съпоставително езикознание. — София, 1997. — № 1.

Кошевая И. Г., Дубовский Ю. А. Сравнительная типология английско- " го и русского языков. — Минск, 1980.

Кравченко А. В. Глагольный вид и картина мира // Известия Россий­ской Академии наук. Серия лит. и яз. — 1995. — Т. 54. — № 1.

Кришталь С. М. Структурно-семантичний аналіз метафоричних термі­нів підмови фінансів в англійській і українській мовах: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. — Донецьк, 2003.

Крушельницкая К. Г. Очерки по сопоставительной грамматике не­мецкого и русского языков. — М., 1961.

Кубрякова Е. С. Категории падежной грамматики и их роль в сравни­тельно-типологическом изучении словообразовательных систем славян­ских языков // Сопоставительное изучение словообразования славян­ских языков. — М., 1987.

Кубрякова Е. С. О путях изучения типологических особенностей язы­ка в области словообразования // Структурно-типологическое описание современных германских языков. — М., 1966.

Кузнецов П. С. К вопросу об ударении и тоне в фонологическом и фо­нетическом отношении // Теоретические проблемы прикладной лингвис­тики. — М., 1985.

Кунгуров Р. К., Тихонов А. Н. Изобразительные слова как самостоя­тельная часть речи // Вопросы теории частей речи (на материале языков различных типов). — Л., 1968.

Кшешовский Т. П. Эквивалентность, конгруэнтность и глубинная структура // Новое в зарубежной лингвистике. — М., 1989. — Вып. XXV. Контрастивная лингвистика.

Кэтфорд Дж. К. Обучение английскому языку как иностранному // Новое в зарубежной лингвистике. — М., 1989. — Вып. XXV. Контрастив­ная лингвистика.

Лайонз Дж. Введение в теоретическую лингвистику. — М., 1978/. :■

394

Література

Література

395

Ласка І. В. Деякі проблеми порівняльної типології іноземної і рідної мови як навчальної дисципліни // Нариси з контрастивної лінгвістики. — К., 1979.

Левицкий В. В. Основы сравнительной фонетики германских язы­ков. — Черновцы, 2003.

Левонтина И. Б. Homo piger // Логический анализ языка: Образ че­ловека в культуре и языке. — М., 1999.

Лекомцева М. И. Типология структур слога в славянских языках. — М., 1968.

Литвинов В. П. Типологический метод в лингвистической семантике. — Ростов-на-Дону, 1986.

Лопатин В. В. Грамматическая категория //Лингвистический энцик­лопедический словарь. — М., 1990.

Лопатин В. В. Основные единицы сопоставительного описания сло­вообразовательных систем славянских языков // Сопоставительное изу­чение словообразования славянских языков. — М., 1987.

Лукінова Т. Б. Числівники в слов'янських мовах (порівняльно-істо­ричний нарис). — К., 2000.

Лухт Л. И. Сравнительно-сопоставительная грамматика романских языков: Румынский язык. — М., 1970.

Луценко Н. А. Заметки о современной украинской философии языка // Вісник Харківського національного університету. — 2000. — № 471.

ЛЭС — Лингвистический энциклопедический словарь. — М., 1990.

Манакін В. М. Зміст та принципи контрастивної лексикології близь-коспоріднених мов: Автореф. дис.... д-ра філол. наук. — К., 1994.

Манакин В. Н. Сопоставительная лексикология. — К.: Знання, 2004.

Манучарян Р. Аспекты и вопросы сопоставительно-типологического изучения словообразования // Сопоставительное изучение словообра­зования славянских языков. — М.: Наука, 1987.

Мартинцова О. Окказиональные слова в сопоставительном аспекте // Сопоставительное изучение словообразования славянских языков. — М., 1987.

Мартиросян Л. І. Українсько-російська міжмовна омонімія в генетич­ному і функціонально-семантичному аспектах (дієслівна лексика): Авто­реф. дис.... канд. філол. наук. — К., 2002.

Маслов Ю. С. К основаниям сопоставительной аспектологии // Воп­росы сопоставительной аспектологии. — Л., 1978.

Маслов Ю. С. Очерки по аспектологии. — Л., 1984.

Матезиус В. О лингвистической характерологии // Новое в зарубеж­ной лингвистике.- М., 1989 . — Вып. XXV. Контрастивная лингвистика.

Мельников Г. П. Детерминантная классификация языков и языки банту // Труды Института этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая. — Л., 1972. — Т. 100.

Мельников Г. П. Язык как система и языковые универсалии // Язы­ковые универсалии и лингвистическая типология. — М., 1969.

Мельничук А. С. Порядок слов и синтагматическое членение в сла­вянских языках. — М., 1958.

Мельчук И. А. Курс общей морфологии. — М. — Вена, 1997. — Т. 1.

Мельчук И. А. Курс общей морфологии. — М. — Вена, 1998. — Т. 2.

Мельчук И. А. Курс общей морфологии. — М.. 2001. — Т. 4.

Мечковская Н. Б. Общее языкознание: Структурная и социальная ти­пология языков. — М., 2001.

Мещанинов И. И. Глагол. — М. — Л., 1948.

Мещанинов И. И. Номинативное и эргативное предложения: Типоло­гическое сопоставление структур. — М., 1984.

Мещанинов И. И. Структура предложения. — М. — Л., 1963.

Мещанинов И. И. Типологические сопоставления и типология систем // Филол. науки. — 1958. — № 3.

Мещанинов И. И. Эргативная конструкция в языках различных ти­пов.—Л., 1967.

Милевский Т. Предпосылки типологического языкознания // Иссле­дования по структурной типологии. — М., 1963.

Милославский И. Г. О предмете сопоставительного словообразова­ния // Сопоставительное изучение словообразования славянских язы­ков. — М., 1987.

Мкртчян Л. Слово в семье слов // Лит. газета. — 1976. — № 35.

Моисеев А. И. Типология слогов в современном русском языке // Вопр. языкознания. — 1975. — № 6.

Мокиенко В. М. Славянская фразеология. — М., 1989.

Муравьев В. Л. Лексические лакуны (на материале лексики француз­ского и русского языков). — Владимир, 1975.

Муравьев В. Л. О языковых лакунах // Иностранные языки в школе. — 1971. — № 1.

Мухин А. М. О категории падежа в современном английском языке // Вопр. языкознания. — 1957. — № 2.

Муховецький А. М. Принципи контрастивного дослідження дієслів­них систем // Нариси з контрастивної лінгвістики. — К., 1979.

Нариси з контрастивної лінгвістики. — К., 1979.

Немзер У. Проблемы и перспективы контрастивной лингвистики // Новое в зарубежной лингвистике. — М., 1989. — Вып. XXV. Контрастив­ная лингвистика.

Нерознак В. П. Метод сравнения в синхронном языкознании // Из­вестия АН СССР. Серия лит. и яз. — 1986. — Т. 45. — № 5.

Нерознак В. П. О трех подходах к изучению языков в рамках синхрон­ного сравнения (типологический — характерологический — контрастив-ный) // Сопоставительная лингвистика и обучение неродному языку. — М., 1987.

Нещименко Г. П. О некоторых аспектах деривационного синтеза при сопоставительном изучении славянских языков // Сопоставительное изучение словообразования славянских языков. — М., 1987.

Нещименко Г. П. О некоторых аспектах сопоставительного изучения славянского словообразования // Сопоставительное изучение грамма­тики и лексики русского языка с чешским языком и другими славянскими языками. — М., 1983.

Никель Г. Контрастивная лингвистика и обучение иностранным язы­кам // Новое в зарубежной лингвистике. — М., 1989. — Вып. XXV. Кон­трастивная лингвистика.

Никитевич В. М. Сопоставительное изучение словообразования и номинативной деривации // Сопоставительное изучение словообразова­ния славянских языков. — М., 1987.

Николаева Е. А. Фразовая интонация славянских языков. — М., 1977.

Норман Б. Ю. Переходность, залог, возвратность (на материале бол­гарского и других славянских языков). — Минск, 1972.

396

Література

Література

397

Общее языкознание: Внутренняя структура языка. — М.: Наука, 1972.

Озерова Н. Г. Средства выражения отрицания в русском и украин­ском языках.— К., 1978.

Опельбаум Є. В. Деякі проблеми контрастивного вивчення лексики далекоспоріднених мов // Нариси з контрастивної лінгвістики. — К., 1979.

Охотина Н. В. К типологической характеристике языка суахили // Лингвистическая типология и восточные языки. — М., 1965.

Очерки по сравнительной грамматике восточнославянских языков. — Одесса, 1958.

Павловская Г. В., Лисиченко Л. А. Сравнительно-сопоставительная характеристика некоторых фразеологизмов русского и украинского язы­ков // Вопросы семантики фразеологических единиц славянских, гер­манских и романских языков. —-^Новгород, 1972. — Ч. II.

Паламарчук Л. С, Андерш Й. Ф., Стоянов І. А. Зіставне дослідження лексико-семантичних відношень у слов'янських мовах // IX Міжнародний з'їзд славістів. Слов'янське мовознавство. Доповіді. — К., 1983.

Паламарчук О. Л. «Фальшиві друзі» перекладача як особливий різно­вид чесько-української інтерференції // Розвиток духовної культури сло­в'янських народів. — К., 1991.

Панфилов В. 3. Языковые универсалии и типология предложения // Вопр. языкознания. — 1974. — № 5.

Петрухина Е. В. Об универсальном и идиоэтническом компонен­тах языкового значения // Исследования по языкознанию: К 70-ле­тию чл.-кор. РАН А. В. Бондарко. — СПб., 2001.

Плотников Б. А. Основы семасиологии. — Минск, 1984.

Подолян І. Е. Відображення українських, німецьких та американських звичаїв і обрядів у вербальних асоціаціях фітонімів // Мовознавство. — 1999. — № 6.

Подолян І. Е. Національна специфіка семантики фітонімів в україн­ській, англійській та німецькій мовах (контрастивний етнопсихолінгвістич-ний аналіз): Автореф. дис.... канд. філол. наук. — К., 2000.

Покровский И. Н. Фонологические средства образования омогра­фов и омофонов в английском и русском языках // Сопоставительно-се­мантическое исследование германских и славянских языков. — Куйбы­шев, 1985.

Поливанов Е. Д. Опыт частной методики преподавания русского язы­ка узбекам. — Ташкент — Самарканд, 1935.

Поливанов Е. Д. Русская грамматика в сопоставлении с узбекским языком. — Ташкент, 1933.

Поливанов Е. Д. Чтение и произношение на уроках русского языка в связи с навыками родного языка // Вопросы преподавания русского языка в национальной школе взрослых. — М., 1928. — Вып. 2.

Попов Ю. В. Зіставне дослідження семантичної деривації в сучасній російській та англійській мовах (в аспекті концептуально-мовної картини світу): Автореф. дис.... канд. філол. наук. — Одеса, 1996.

Попова 3. Д. Теоретические и практические аспекты сопоставитель­ного изучения языков // Сопоставительно-семантические исследования русского языка. — Воронеж, 1980.

Порівняльні дослідження з граматики англійської, української, росій­ської мов. — К., 1981.

Потебня А. А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. — Харьков, 1914.

Потье Б. Типология // Новое в зарубежной лингвистике. — М., 1989. — Вып. XXV. Контрастивная лингвистика.

Почепцов Г. Г. Отприлагательные наречия в английском языке (в со­поставлении с соответствующими наречиями в русском языке): Автореф. дис.... канд. филол. наук. — М., 1953

Почепцов Г. Г. Семантичні ролі (деякі аспекти контрастивного дослі­дження) // Нариси з контрастивної лінгвістики. —- К., 1979.

Проблемы сопоставительной стилистики восточнославянских язы­ков. — К., 1981.

Пушкин А. С. Собрание сочинений: В 10-ти томах. — М., 1969. — Т. 5.

Раевский М. В. К вопросу о типологии консонантных систем совре­менных германских языков // Структурно-типологическое описание со­временных германских языков. — М., 1966.

Рахилина Е. В., Прокофьева И. А. Родственные языки как объект лексической типологии: Русские и польские глаголы вращения // Вопр. языкознания. — 2004. — № 1.

Ревзина О. Г. Предисловие // Принципы типологического анализа языков различного строя. — М., 1972.

Репина Т. А. Сравнительная типология романских языков. — СПб. 1996.

Реформатский А. А. О сопоставительном методе // Русск. язык в нац. школе. — 1962. — № 5.

Роднєва І. В. Про деякі особливості явищ омонімії в російській та французькій мовах // Мовознавство. — 1989. — № 5.

Рождественский Ю. В. О лингвистических универсалиях // Вопр. языкознания. — 1968. — № 2.

Рождественский Ю. В. Типология слова. — М., 1969.

Рожкова Г. И. К лингвистическим основам методики преподавания русского языка иностранцам. — М., 1983.

Русанівський В. М. Категорія стану (українсько-чеські паралелі) // Зіставне дослідження української, чеської та російської мов. — К., 1987.

Савранчук К. Ф. Особливості функціонування словотвірних систем аглютинативних і фузійних мов // Проблеми зіставної семантики. — К 2003. — Вип. 6.

Селіванова О. О. Субстантивні композити у російській та українській мовах (еквівалентність, ономасіологічна структура, функціонування): Дис.... докт. філол. наук. — Черкаси, 1997.

Семенас А. Л. Некоторые особенности семантики сложения в изоли­рующих языках: К типологии семантических реляций //Лингвистическая типология. — М., 1985.

Сентенберг И. В., Медведева Е. В. Специфика значений английско­го и русского глагола // Сопоставительно-семантические исследования германских и славянских языков. — Куйбышев, 1985.

Сепир Э. Градуирование // Новое в зарубежной лингвистике. — М., 1985. — Вып. XVI.

Сепир Э. Язык. — М. — Л., 1934.

Серебренников Б. А. О лингвистических универсалиях // Вопр. язы­кознания. — 1972. — № 2.

Серебренников Б. А. Сводимость языков мира, учет специфики кон­кретного языка, предназначенность описания // Принципы описания языков мира. — М., 1976.

398

Література

Література

399

Скала Э. К вопросу о контрастивной структуре слога в немецком и чеш­ском языках // Типология германских литературных языков. — М., 1976.

Скаличка В. Типология и сопоставительная лингвистика // Новое в зарубежной лингвистике. — М.: Прогресс, 1989. — Вып. XXV. Контрастив-ная лингвистика.

Скаличка В. О современном состоянии типологии // Новое в лин­гвистике. — М.: Изд-во иностранной литературы, 1965. — Вып. III.

Скрелина Л. М. Лекции по теоретической грамматике французского языка. — СПб., 1997.

Смирницкий А. И. Морфология английского языка. — М., 1959.

Смирницкий А. И. Об особенностях изучения направления движения в отдельных языках (К методике сопоставительного изучения языков) // Иностранные языки в школе. —1953. — № 2.

Смирницкий А. И. Очерки по сопоставительной грамматике русского и английского языков. — М., 1975.

Соколов О. М. К характеристике способов глагольного действия (на материале русского и болгарского языков) // Вопросы сопоставительной аспектологии. — Л., 1978.

Соколова С. Аспектуальні категорії українського дієслова на тлі ін­ших слов'янських мов //Українська мова. — 2003. — № 2.

Солнцев В. М. Типология и тип языка // Вопр. языкознания. — 1978. — № 2.

Сопоставительная грамматика русского и украинского языков. — К., 2003.

Сопоставительная стилистика русского и украинского языков. — К., 1980.

Сопоставительное исследование русского и украинского языков. — К., 1975.

Сопоставительное исследование русского и украинского языков: Лексика и фразеология. — К., 1991.

Сорокин Ю. А., Марковина И. Ю. Опыт семантизации лингвистичес­ких и культурологических лакун: Методологические и методические аспекты // Лексические единицы и организация структурного текста. — Калинин, 1983.

Сравнительно-сопоставительная грамматика романских языков: Проблема структурной общности. — М., 1972.

Старко В. Ф. Концепт ГРА в контексті слов'янських і германських культур (на матеріалі української, російської, англійської та німецької мов): Автореф. дис.... канд. філол. наук. — К., 2004.

Степанов Ю. С. Стилистика // Лингвистический энциклопедический словарь. — М., 1990. — С. 492—494.

Степанова М. Д. Словообразование и семантические системы (на материале немецкого и английского языков) // Структурно-типологичес­кое описание современных германских языков. — М., 1966.

Стернин И. А. Из наблюдений над вероятностными семами в значе­нии слова // Сопоставительно-семантические исследования русского языка. — Воронеж, 1980.

Структурно-типологическое описание современных германских языков. — М., 1966.

Супрун А. Е. Принципы сопоставительного изучения лексики // Мето­ды сопоставительного изучения языков. — М., 1988.

Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика. — К., 1969а.

Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія — К., 1973.

Сучасна українська літературна мова: Морфологія. — К., 19696. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис. — К., 1972. Сытов А. П. Категория адмиратива в албанском языке и её балканские соответствия // Проблемы синтаксиса языков балканского ареала — Л., 1979.

Сятковский С. Основные принципы сопоставительного анализа язы­ков // Русский язык за рубежом. — 1976. — № 4.

Терехова Д. І. До проблеми культурних стереотипів українців та росі­ян (за матеріалами вільного асоціативного експерименту) // Проблеми зіставної семантики. — К.: КДЛУ, 1997.

Терехова Д. І. Особливості сприйняття лексичної семантики слів (пси­холінгвістичний аспект). — К., 2000.

Терехова С. І. Просторовий дейксис та способи його експлікації (на матеріалі української, російської та англійської мов): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. — К., 1998.

Тихонов А. Н. Словообразовательное гнездо как единица системы словообразования и как единица сравнительного изучения славянских языков // Сопоставительное изучение словообразования славянских языков. — М., 1987.

Тищенко О. В. Обрядова семантика у слов'янському мовному просто­рі. — К., 2000.

Ткаченко О. Б. Сопоставительно-историческая фразеология славян­ских и финно-угорских языков. — К., 1979.

Торсуев Г. П. Разновидности типологии языков и показатели фонети­ческой и фонологической типологии // Структурно-типологическое описа­ние современных германских языков. —- М., 1966.

Торсуева И. Г. Сопоставление мелодических структур, русского и французского языков // Русский язык за рубежом. — 1974. — № 1.

Тройский И. М. Древнегреческое ударение. — М. — Л., 1962.

Трубецкой Н. С. Основы фонологии. — М., 1960.

Ульманн С. Семантические универсалии // Новое в лингвистике. — М., 1970. — Вып. V. Языковые универсалии.

Уорф Б. Грамматические категории // Принципы типологического анализа языков различного строя. — М., 1972.

Успенский Б. А. Принципы структурной типологии. — М., 1962.

Успенский Б. А. Структурная типология языков. — М., 1965.

Ушинский К. Д. Избранные педагогические сочинения. — М 1939. — Т. 2.

Фабіан М. П. Етикетна лексика в українській, англійській та угорській мовах. — Ужгород, 1998.

Федоров А. В. Основы общей теории перевода (Лингвистический очерк). — М„ 1968.

Филипец Й. О конфронтации частных семантических систем в сло­варном составе двух разных языков // Языкознание в Чехословакии — М., 1978.

Филлмор Ч. Дело о падеже // Новое в зарубежной лингвистике — М., 1968. — Вып. X.

Фортунатов Ф. Ф. Избранные труды. — М.. 1959.

Харитончик 3. А. О некоторых путях сопоставительного изучения сло­ вообразовательных систем // Сопоставительное изучение словообразо­ вания славянских языков. — М„ 1987. . „,,w имда* • н;>мм

400

Література

Література

401

Хельбиг Г. Языкознание — сопоставление — преподавание ино­странных языков // Новое в зарубежной лингвистике. — М., 1989. — Вып. XXV. Контрастивная лингвистика.

Холодовий А. А. Очерк грамматики корейского языка. — М., 1954. Храковский В. С. Некоторые проблемы универсально-типологичес­кой характеристики аспектуальных значений // Аспектуальность и средс­тва ее выражения. — Тарту, 1980.

Храмова В. До проблеми української ментальності // Українська ду­ша. — К., 1992.

Чіжмарова М. В. До полісемії й омонімії українсько-словацьких фра­зеологізмів // Проблеми зіставної семантики. — К., 2001. — Вип. 5.

Чумак В. В. Синтаксичний релятив у складнопідрядних реченнях сербо­хорватської і східнослов'янських мов // Мовознавство, — 1987. — №1.

Чумак В. В. Типология сказуемого в сербохорватском и восточносла­вянских языках. — К., 1985.

Шанин П. Ф. Опыт структурной и семантической классификации со­четаний типа N + N в английском языке (на материале публицистики). — Л., 1974.

Шахнарович А. М., Мамонтов А. С. Принципы сопоставления языков в учебных целях // Сопоставительная лингвистика и обучение неродному языку. — М.: Наука, 1987.

Швачко К. К. и др. Введение в сравнительную типологию английско­го, русского и украинского языков. — К., 1977.

Швейцер А. Д. Перевод и лингвистика. — М., 1973. Широкова А. В. Сравнительная типология разноструктурных языков. — М., 2000.

Шкарбан Л. И. К вопросу о типологии систем частей речи (на матери­але языков Юго-Восточной и Восточной Азии) // Лингвистическая типоло­гия. — М., 1983.

Штернеманн Р. (рук.) и коллектив авторов. Введение в контрастив-ную лингвистику // Новое в зарубежной лингвистике. — М., 1989. — Вып. XXV. Контрастивная лингвистика.

Шумарова Н. П. Формы будущего времени в функциональных стилях русского языка в сопоставлении с украинским (несовершенный вид): Ав-тореф. дисс.... канд. филол. наук. — К., 1980.

Шутова Е. И. К проблеме типологически существенных параметров сопоставления синтаксических структур // Лингвистическая типология. — М., 1985.

Щерба Л. В. Главные отличия французской звуковой системы от рус­ской // Краткий обзор деятельности Педагогического музея военно-учеб­ных заведений за 1912/13 учебный год. — Петроград, 1916. — Вып. IV. Деятельность отдела иностранных языков.

Щерба Л. В. О взаимоотношениях родного и иностранного языков // Щерба Л. В. Языковая система и речевая деятельность. — Л., 1974.

Щерба Л. В. Очередные проблемы языковедения // Известия АН СССР. Отделение лит. и яз. — 1945. —- Т. 4. — Вып. 5.

Щерба Л. В. Фонетика французского языка: Очерк французского произношения в сравнении с русским. — М., 1963.

Щерба Л. В. Языковая система и речевая деятельность. — Л., 1974. Эдельман Д. И. О тенденциях типологического изменения (индоевро­пейские языки) // Лингвистическая типология. — М., 1985.

Юсупов У. К. Сопоставительная лингвистика как самостоятельная дисциплина // Методы сопоставительного изучения языков. — М., 1988.

Яворская Г. М. Лексико-семантическая типология в синхронии и диа­хронии. — К., 1992.

Якобсон Р. Типологические исследования и их вклад в сравнительно-историческое языкознание // Новое в лингвистике. — М.: Иностранная литература, 1963. — Вып. III.

Якобсон Р. О. Шифтеры, глагольные категории и русский глагол // Принципы типологического анализа языков различного строя. — М., 1972.

Якобсон Р., Фант Г., Халле М. Введение в анализ речи // Новое в лингвистике. — М., 1962. — Вып. II.

Якобсон Р., Халле М. Фонология в ее отношении к фонетике // Новое в лингвистике. — М., 1962. — Вып. II.

Ярцева В. Н. Категория активности и пассивности в английском язы­ке // Труды юбилейной научной сессии ЛГУ. — Л., 1946.

Ярцева В. Н. Контрастивная грамматика. — М., 1981.

Ярцева В. Н. Контрастивная лингвистика //Лингвистический энцик­лопедический словарь. — М., 1990.

Ярцева В. Н. К определению понятия «языковой тип»// Лингвисти­ческая типология. — М., 1985.

Ярцева В. Н. О сопоставительном методе изучения языков // Филол. науки. — 1960. — № 1.

Ярцева В. Н. Предисловие // Методы сопоставительного изучения языков. — М., 1988.

Ярцева В. Н. Сопоставительно-типологическое исследование синтак­сиса и его роль в изучении языков // Modern Linguistics and Language Teaching. — Budapest, 1975.

Ярцева В. Н. Типология языков и проблема универсалий // Вопр. языкознания. — 1976. — № 2.

Яхонтов С. Е. Древнекитайский язык. — М., 1965.

Яхонтов С. Е. О морфологической классификации языков // Морфо­логическая типология и проблема классификации языков. М. — Л., 1965.

Яхонтов С. Е. Понятие частей речи в общем и китайском языкозна­нии // Вопросы теории частей речи. — Л., 1968.

Agard F., Di Pietro R. The Sounds of English and Italian. — Chicago, 1965a.

Agard F., Di Pietro R. The Grammatical Structures of English and Italian. — Chicago, 1965b.

Berlin В., Kay P. Basic Colour Terms: Their Universality and Evolution. — Berkeley, Los Angeles, 1969.

Bondzio W. Bemerkungen zur linguistischen Konfrontation in der Lingui­stik // Wiss. Z. Humboldt Univ. — 1973. — H. 3.

Capell A. A Typology of Concept Domination // Lingua. —1965. — Vol. 15.

Coseriu E. Ьber Leistung und Grencen der kontrastiven Grammatik. — Dьsseldorf, 1970.

Comrie B. Aspect. — Cambridge, 1976.

Dahl 0. Tense and Aspect Systems. — Oxford, 1985.

Dobrovol'skij D. Kulturelle Spezifik in der Phraseologie: allgemeine Proble­me und kontrastive Aspekte Phraseologie und Ьbersetzen. Phrasemata II. — Bielfeld, 1999.

Duchдcek 0. Etude comparative des chamos conceptuels // Philologica Pragensia. — 1966. — Roc. IX. — C. 1.

Ellis J. E. Towards a General Comparative Linguistics. — London — The Hague — Mouton, 1966.

Goodenough W. H. Componential Analysis and the Study of Meaning // Language. — 1956. — 32. — 1.

402

Література

Література

403

Granger S., Altenberg В. Lexis in Contrast. — Amsterdam, 2002.

Greenberg J. A Historical and Analytic Overview. — Paris—The Hague, 1974.

Grucza F. Some Remarks on the Comparability of Phonemic Systems // Kwartalnik neofilologiczny. — 1976. — Zesz. 23. — № 1—2 .

Hale K. The Passive and Ergative in Language Change: The Australian Ca­se // Pacific Linguistic Studies in Honour of Arthur Capel. Pacific Linguistics (Series С — № 13). — Canberra, 1974.

Hartmann P. Zur Typologie des Indogermanischen. — Heidelberg, 1956.

Haugen E. Bilingualism in the Americas. — Alabama City, 1956.

Heibig G. Zu einigen Problemen der konfrontativen Grammatik und der Interferenz in ihrer Bedeutung fьr den Fremdsprachenunterricht // Wiss. Z. Humboldt Univ. — Berlin, 1973.

Hockett Ch. F. A Manual of Phonology. — Baltimore, 1955.

Horдlek K. Nekolik poznдmek о slovnдvaci metode v jazykovede a lite-rarni vede // Rusko-ceske Studie. — Praha, 1960.

Ivir V. Contrasting vs Translation: Formal Correspondence vs. Translation Equivalence // Yugoslav Serbo-Croatian — English Contrastive Project. — Zagreb, 1969.

Jakobson R. Beitrag zur allgemeinen Kasuslehre. — TCLP. —1936. — Vol. 6.

Jakobson R. On Linguistic Aspects of Translation // On Translation. — Cambridge, Mass, 1959.

Kalisz R. On Kinship Terms in English and Polish // Papers and Studies in Contrastive Linguistics. — 1976. — № 5.

Kerestes K. Hungarian Postpositions vs English Prepositions: A Contras­tive Study. — Budapest, 1975.

Kцnig E. Transformational Grammar and Contrastive Analysis // PAKS Report № 6/ Univ. of Stuttgart PAKS Project, 1970.

Korunets I. V. Contrastive Typology of the English and Ukrainian Langua­ges. — K.: Либідь, 1995 (друге видання: Вінниця, 2003).

Koschmieder E. Beitrage zur allgemeinen Syntax. — Heidelberg, 1965.

Kovalev P. The Problem of the Typology of the Slavonic Languages // The Slavonic and East-Europian Review. — 1954. — Vol. 33. — № 80.

Krzeszowski T. P. Contrastive Generative Grammar: Theoretical foundati­on. — Lodz, 1974.

Krzeszowski T. P. Equivalence Congruence and Deep Structure // Papers in Contrastive Linguistics / Ed. G. Nickel. — London, 1971.

Kufner H. L. The Grammatical Structures of English and German. — Chi­cago, 1962.

Lehman D. A Confrontation of Say, Speak, Talk, Tell with Possible German Counterparts // Papers and Studies in Contrastive Linguistics. —1977. — № 6.

Levi E. Betrachtung des Russischen // Zeitschrift fьr slawische Philolo­gie. — 1925. — № 2.

Lounsbury F. G. A Semantic Analysis of Paunee Kinship Usage // Langu­age. — 1955. — 32. — 1.

Lyons J. Towards a 'National' Theory of the 'Parts of Speech' // Journal of Linguistics. — 1966. — 2.

Mater E. Deutsche Verben. — Leipzig, 1966.

Mathesius V. On Linguistic Characterology with Illustrations from Modern English // Aktes du Congres international des linguistes. — Leiden, 1928.

Matteson E. (et al.). Comparative Studies in Amerinder Languages. — The Hague — Paris, 1972.

Meillet A. Le development du verbe «avoir». Dans: 'Antidoron'. — Fest­schrift fьr J.Wackernagel. — Gцttingen, 1924.

Meillet A. Linguistique historique et linguistique generale.— Paris, 1921.

MilewskiT. Phonological Typology of American Languages// Lingua Pos-naniensis... — 1953. — № 4.

MilewskiT. Podstawyteoretycznetypologiij^zykцw// Biuletyn Polskiego Towarzystwa j^zykowego. — 1950. — № 10.

Milewski T. Typologia syntaktyczna j^zykцw amerykahskich // Biuletyn Polskiego towarzystwa j^zykowego. — 1953. — № 2.

Milewski T. Typological Studies on the American Indian Languages. — Krakow, 1967.

Misteli F. Charakteristik der hauptsдchlichsten Typen der Sprachbaues. — 1893.

Moravcsik E. A. Reduplicative Constructions //J. H. Greenberg, ed., Uni­versals of Human Language. — Vol. 3.

Moulton W. G. The Sounds of English and German. — Chicago, 1962.

Mьller M F. Lectures on the Science of Language. — London, 1880.

Nemser W. Problems and Prospects in Contrastive Linguistics // Modern Linguistics and Language Teaching. — Budapest, 1975.

Nickel G. General Linguistics and Applied Linguistics // Modern Linguis­tics and Language Teaching. — Budapest, 1975.

Nickols J. Verbal Semantics and Sentence Construction // Proceedings of the First Annual Meeting of the Berkeley Linguistic Society. — Berkeley, 1975.

Papers and Studies in Contrastive Linguistics. — Poznan, 1973 —1976. — Vol. 1—5.

Robins R. H. Ancient and Mediaeval Grammatica Theory in Europe. — London, 1958.

Ruzicka R. Some Remarks on Linguistic Typology // Travaux linguistique de Prague. —1971.

Smirnitsky A. I. Essentials of Russian Grammar. — Moscow, 1975.

Stockwell R. P., Bowen J. D. The Sounds of English and Spanish. — Chi­cago, 1965.

Stockwell R. P., Bowen J. D., Martin J. The Grammatical Structures of English and Spanish. — Chicago, 1965.

Trier J. Der deutsche Wortschatz im Sinnbezirk des Verstandes. — Hei­delberg, 1931.

Ulmann St. Semantic Universals (Universals of Language) // Readings in Modern English Lexicology. — London, 1969.

Voegelin С. F. Methods for Typologizing Directly and by Distinctive Fea­tures (in Reference to Uto-Aztecan and Kiowa-Tanoan Vowel-System) // Lin­gua. — 1962. — V. XI.

Weinreich U. Languages in Contact. — New York, 1953.

Whorf B. L. Language, Thought and Reality. — New York, 1959.

Wort D. S. The Role of Transformations in the Definition of Syntagmas in Russian and Other Slavic Languages // American Contributions to the Fifth International Congress of Slavists. — The Hague, 1963.

Zabrodski E. Grundfragen der kontrastiven Grammatik. — Dьsseldorf, 1970.

Предметний покажчик

405

Предметний покажчик

Аблаут 169

Абревіація 140

Абсолютний час 221—222, 349 .

Абсолютні (повні) універсалі'! 54,

349 Аглютинативні мови 29, 59, 61,

64, 66, 67, 74, 83,151, 153,

164, 175, 182, 185, 244,

268, 349 Аглютинація 60, 62, 68, 69,196,

198, 349 Акомодація 112,121—122, 349 Актант 101, 236, 238, 239, 349 Активна граматика 88 Активна конструкція 241, 290,291 Активний стан 181, 237, 349 Актуальне членування речення

35, 173, 214, 250, 257,

289—292, 349 Акцентні мови 130 Аломорфізм 19, 50, 56, 84, 349 Алофон 108,110,114,115, 350 Аморфні мови 29, 350 Анакцентні мови 131 Аналіз помилок 21 Аналітизм 44, 61, 62, 68, 123,

160,165,185, 350 Аналітичні мови 67, 123, 193,

205, 256, 262, 350 Антоніми 155, 347, 350 Антонімія 345 Антропоморфізм 314, 350 Аорист 71, 350 Апофонія 194, 200 Ареальна типологія 45, 350 Ареальне мовознавство (ареальна

лінгвістика) 7,16,46, 55,350 Артикль 45, 61, 82, 101, 166,

171—172, 174, 177, 186,

187,188,195,196,198, 205,

207, 209, 210, 211, 212, 213,

214, 263, 291, 330 Артикуляційна база 108, 350 Артикуляція 108,120,121, 350 Асиметричний дуалізм мовного

знака 138, 350 Асиміляція 121,122, 351 Асоціативне поле 86, 351

Аспект 228, 229, 351

Аспекти зіставного дослідження 93

Аспектуальність 90,167, 229

Атрибут 40, 351

Афікс 34, 53, 59, 60, 66, 78,137, 154,168, 351

Афіксація 47, 67,140,145,160, 167, 351

Бажальний спосіб 243, 244, 351

Базова (вихідна) мова 21, 351

Безеквівалентна лексика 326— 332, 333, 340, 342, 351

Безособове речення 282, 283, 284, 290, 351

Бенедиктив 244

Білінгвізм 32, 351

Біологічний напрям у мовознавс­тві (натуралізм) 65, 351, 369

Біперсональне узгодження 252— 253, 352

Валентність 261, 351

Варіант 108,110,114,121, 344, 345, 352

Варіативність 114,123,344,345

Варіації фонем 114

Вербальні мови 72, 332, 351

Вертикальний контрастивний аналіз 102

Вигук 175

Висловлення 135, 352

Вихідна (базова) мова 21, 79, 96, 352

Відмінкова граматика 85,103— 104,159, 204, 261, 268, 352

Відносний час 222—223, 352

Власні назви 342

Внутрішня флексія 60, 62, 165, 167,169,196,197,198, 352

Внутрішня форма слова (фразео­логізму) 160, 296,310,320— 321, 334—337, 341, 346, 347, 352

Внутрішньомовна конфронтація 78

Вокалізм 73,111,117,118, 352

Вокалічні мови 72—73,110, 352

Вторинна номінація 299, 352

Генеалогічна класифікація мов 46, 352

Генеративна граматика (лінгвіс­тика) 94, 352 Генетичне мовознавство 46, 352 Герундій 265, 352 Гіперо-гіпонімія 345, 353 Гіперонім 15, 306, 329, 353 Гіпонім 15, 306, 329, 353 Гіпотеза 28, 86 Гіпотеза Сепіра — Уорфа 77, ^;

295, 353 Гіпотетико-дедуктивний метод 77,

353 Глибинна структура 85,95,100—

103, 204, 261, 353 Голосні фонеми 116—119 Гортатив 244 Граматика 55, 42,100,102,166,

250,294, 353 Граматика вибору 17 Граматикалізація ЗО, 354 Граматична категорія ЗО, 75, 85, 90, 93, 165, 166, 167, 179, 181—259, 354 Граматична система 94, 97 Граматична форма 47, 62, 68,

132,134 Граматичне значення ЗО, 58, 60, З, 67, 83, 86,116,165,166, 167—174,179, 250, 354 Грамема 70, 83, 195, 196, 209, 211,212, 215, 221, 223, 229, 243, 244, 249, 250, 251, 354 Двоїна 53,193,194, 202, 354 Двомовна лексикографія 23,295,

354

Двоскладне речення 270, 271,

281, 282, 283, 284, 290, 354

Двостороннє (багатостороннє)

зіставлення 80—81, 96, 295,

354

Дедуктивні універсалі'! 14, 54,

354 Дедукція 76—77, 354 Дейктичні слова 214, 354 Делімітативна функція (фонем,

наголосу) 132,133, 354 Денотат 93,138, 200, 354 Денотативне значення слова 308,

309, 310, 354 Дериват 138,141,152,161, 302, , 354 .

Дериватологія 34,137—163,354 Дериватор 138

Деривація 34, 69,160, 337, 355 Дескриптивна граматика 94 Детермінанта ЗО Детермінатив 196, 214 Дивергенція 46, 355 Динамічний (силовий, аспіратор­ний) наголос 48, 129, 130, 131,134,135, 355 Дисилабічні мови 64 Дисиміляція 121, 355 Дискретизація 296, 297 . Дистинктивна функція (фонем,

наголосу) 132, 355 Дистрибутивний аналіз 98, 303,

355 Дистрибуція 71,114—115,128,

355 Диференційні ознаки фонем 63, 76,103,110,112,113, 355 Дифтонг 117,118,119, 355 Дифтонгоїд 117 Діалексія 16, 356 Діалектологія 40, 356 Діаморфія 16, 356 Діасемія 16, 356 Діатеза 236, 356 Діафонія 16, 356 Діахронічна типологічна кон­станта 31, 45, 356 Діахронічна типологія 31,44,356 Діахронічне мовознавство 15,356 Діахронічні універсалі'! 54, 56,356 Діахронія 13, 356 Дієслово 34, 37, 45, 47, 52, 53, 61, 70, 71, 72, 78, 80, 92, 103, 138, 145, 148, 149, 150, 151, 152, 156, 157, 158, 159, 161, 162, 166, 173, 175, 176, 177, 178, 179, 180, 184, 193, 203, 204, 205, 220, 225, 230, 231, 232, 236, 238, 239, 241, 242, 249, 252, 254, 255, 261, 266, 271, 272, 278, 290, 302, 322, 323, 331,332,345 Дієприкметник 168, 180, 184, 208, 223, 239, 240, 257, 266, 271, 283, 294, 330 Дієприслівник 264

406

Предметний покажчик

Предметний покажчик

407

Додаток 71, 185, 205, 236, 237, 238, 239,241, 252,253,265, 268, 272, 276, 279, 280, 290

Домінантна типологія 44, 356

Допоміжні дієслова 173

Екватив 215

Еквівалентність 95—96, 104, 299, 339, 340, 341, 357

Експерієнтив 246

Експлікандум 178

Експлікант 178

Експресивна функція наголосу 133

Екстенсіонал (денотативне зна­чення) 304, 357

Емічний рівень дослідження мо­ви 92,357

Емоційна лексика 332—334, 357

Ергативна конструкція (речення) 71, 261

Ергативні мови 46, 70, 71, 204, 237, 268, 357

Етапи зіставного аналізу 93—96

Етимологія 74, 357

Етичний рівень дослідження мо­ви 92, 358

Етнографізми 330

Етнолінгвістика 38, 358

Загальна типологія 42, 358

Загальне мовознавство 15, 55

Загальнозаперечне речення 286, 358

Займенник 42, 50, 54, 61, 148, 171,175,176,177,184,185, 186,192,193, 203, 206, 213, 214, 249, 250, 251, 254, 255, 257, 263, 264, 265, 266, 267, 271, 287,291

Заперечне речення 286—288, 358

Запозичення 40, 55, 329

Збірність 84,160

Зворотність 84

Звуки мови 107, 108, 109, 120, 127

Звуконаслідувальні слова 333, 334

Звукосимволізм 42, 358

Зіставна граматика 9,165—292

Зіставна дериватологія 34,137— 163

Зіставна лексикологія 9,35—36, 294—337

Зіставна морфологія 9,34,165— 259

Зіставна стилістика 19—20

Зіставна фонетика 35,107—108, 358

Зіставна фонологія 108—123,358

Зіставна фразеологія 35, 37, 339—347

Зіставне мовознавство 7, 8, 9, 12,13,14,15,16,17,18,19, 20, 22, 24, 27, 38, 39, 40, 52, 56, 358

Зіставне мовознавство і психо­логія 20

Зіставне мовознавство і типоло­гія 49—50

Зіставне мовознавство й історія культури 20

Зіставне мовознавство й соціо­логія 20

Зіставний метод (синхронно-порів­няльний, контрастивний, кон-фронтативний, зіставно-типо-логічний) 13, 31, 33, 76—81, 106, 358

Зіставний синтаксис 35, 260— 292,358

Зіставно-типологічне мовознавс­тво 31

Значення слова 93,132,95, 296, 299, 304, 305, 308, 315, 316, 319, 320, 325, 334, 336

Зовнішня флексія 62,165

Ідіоетнічний інтерпретаційний компонент 304, 336, 359

Ізолекси 16, 359

Ізолятивні (кореневі) мови ЗО, 61, 64, 66, 67, 74, 83, 155, 175, 182, 359

Ізоляція 60, 62, 65, 69

Ізоморфізм 19, 29, 46, 50, 56, 84, 325, 360

Ізосеми 16, 360

Ізофони 16, 360

Ізофункціональні одиниці 94

Ікавізм 10

Іменник 45, 51, 53, 60, 72, 78, 80, 100,102,138,142,145,146, 148,149,150,151,156,157, 160,166,168,169,172,175, 176,177,178,179,182,183, 184,185,186,187,189,190,

191,192,193,197,199, 200, 202, 204, 206, 207, 209, 210, 211, 213, 214, 220, 227, 228, 253, 254, 257, 263, 264, 265, 267,268,280,282, 329,331, 333 Імператив (наказовий спосіб) 243,

244,247, 248, 360 Імперфект(ив) 79,169, 222, 227,

229, 231 Імплікаційна типологія 43, 360 Імплікаційні (складні) універсалі!

54, 56, 360 Інваріант 87 Інвентаризаційна типологія 43,

360 Індекс аглютинації 68 Індекс деривації 69, 360 Індекс домінантної словозміни 69 Індекс ізоляції 69 Індекс префіксації 45, 69 Індекс синтетичності 45, 69, 360 Індекс словозміни 69 Індекс словоскладання 68 Індекс суфіксації 69 Індекс узгодження 69 Індикатив (дійсний спосіб) 222,

242, 244, 246 Індуктивні універсалі'! 54, 360 Індукція 76, 360 Інкорпоративні (полісинтетичні)

мови 64, 360 Інкорпорація 61,167, 360 Інтенсіонал (сигніфікативне зна­чення) 304, 360 Інтенсіональність 88 Інтерференція 14, 21, 22, 360 Інтерфікс 224

Інтонація 35, 42, 60, 72, 73, 75, 89, 107, 135—136, 173, 213, 281, 285, 289, 290, 361 Інферентив 246 Інфікс 168, 224

Інфіксація 153,167,168,231,361 Інфінітив 148,179, 248, 253, 263,

266, 361 Інфінітивне речення 282, 283, 361 І н цитати в 244 Ірреаліс 243, 361 Історична (діахронічна) типологія

31, 44—45, 361 Калькування 329

Категоризація 27,176, 332, 361 Категоріальна ситуація 90, 361 Категорія ввічливості 181, 256 Категорія виду 63,171,179,181,

182, 227, 228—235, 361 Категорія відмінка 45, 53, 79, 172, 178, 181, 182, 203— 209, 211, 361 Категорія детермінації (означенос­ті/неозначеності) 82, 102, 165, 169, 172, 174, 209— 215, 257,361 Категорія істоти/неістоти 102,

190,191,192 Категорія контрастивності 11,15,

361 Категорія «людини і речі» 256 Категорія особи (персональність) 84, 90, 167, 171, 173, 180, 182, 190, 191, 192, 249— 256, 361, 372, 373 Категорія повторності 256 Категорія посесивності 53, 207,

250 Категорія роду 61,146,165,172,

178, 179, 181, 182—192, 211, 257, 263, 362

Категорія способу 63, 171, 173,

179, 182, 227, 242—249, 252, 362

Категорія стану 34, 171, 173,

181,182, 235—242, 362 Категорія ступенів порівняння (компаративність) 166, 167, 215—220 Категорія часу 11,63,84,180,182, 220—228,234, 235,244,361 Категорія числа 53,170,172,173, 178, 180, 182, 192—203, 211, 252, 253, 263, 361 Каузативність 84, 86, 362 Квантитативна типологія 45,362 Квантитативний (кількісний, дов­готний) наголос 130, 362 Квантифікатори 197 Керування 262, 263, 264, 265,

272,362 Класифікаційні категорії 184,362 Когнітивна семантика 314, 363 Коефіцієнт семантичної близь­кості слів-відповідників 319 Колокація 98

408

Коментатив (цитатив, заочний

спосіб, перєповідний спосіб)

181, 245, 363 Компарабельні одиниці (елемен­ти) 14, 94, 363 Компарабельність 14, 94, 363 Компаратив 215,216, 220,363 Компонентний аналіз 97—99,

301, 303, 363 Компресія 158

Комунікативний (функціональ­ний) синтаксис 289, 363 Конвергенція 16, 46, 364 Конверсія 140, 145, 157—158,

172,178, 262, 321, 337, 364 Конгруенти 339 Конгруентність 95, 364 Кондиціоналіс (умовний спосіб)

243, 244, 247, 248, 249,

364, 382 Конкретна (часткова)типологія 42,

364 Конкретне мовознавство 15, 55,

364 Конотація 310,326,339,346, 364 Консонантизм 73, 364 Консонантичні мови 72—73,110,

364 Контекст 17, ЗО, 194,201,213,230,

300, 302, 305, 311, 312, 364 Контенсивна (ономасіологічна)

типологія 31, 42—43, 364 Контрастивна лексикологія 35—

36, 294—337 Контрастивна лінгвістика 7, 8, 9,

12, 13, 15, 19, 20, 22, 31, 32,

33,46,364 Контрастивна породжувальна

(генеративна) граматика 102 Контрастивний аналіз 8, 15, 17,

21, 22, 81,107—108 Контрастивний статус мови 12 Конфіксація (циркумфіксація) 167,

168, 365 Конфронтативна лінгвістика 8,9,

365 Концепт 85, 90,105, 320, 365 Концептуалізація 12, 23, 43,

332, 364 Концептуальний аналіз 37,105,365 Кон'юнктив (суб'юнктив) 243, 244,

246, 247,365

Предметний покажчик

Координація 263, 273 Кореляти 95, 96, 98, 325, 326,

327, 336 Кореляція ЗО, 91, 95, 110, 111,

125,177, 336, 365 Кореневі (ізолятивні) мови 66,

175, 262, 268, 359, 365 Кореспонденції 14, 94 Корінь (слова) 47, 58, 59, 60, 64,

65,134,150,151, 153, 168,

170, 250, 365 Корпусна лінгвістика 17, 23,

105, 365 Креольська мова 221, 365 Кульмінативна функція (наголо-'

су) 133, 366 Лабіалізація 46,122, 366 Лакуни 14, 15, 142, 159, 326,

327, 330, 332, 366 Ларингальна теорія 48, 366 Лексема 120, 132, 250, 295,

296, 299, 301, 303, 306, 329, 342, 365 Лексика ЗО, 35, 36, 37, 84, 88, 89, 166, 294, 295, 326, 327,

328, 329, 332 Лексикалізація ЗО, 155,157,158,

366 Лексико-граматичні розряди ЗО,

366 Лексикографія 23, 295, 366 Лексикологія 294—337 Лексико-семантична група 86,97,

295, 296, 301, 303, 366 Лексико-семантична система 89,

97, 105, 294, 295, 296, 299, 304, 334, 366 Лексико-семантичне поле 89,97,

296, 297, 298, 299, 301, 303, 315, 318—319, 366

Лексико-семантичний рівень

мови 92

Лексико-семантйчні універсалі'! 54

Лексичне значення (значення

слова) ЗО, 67, 83, 93, 116,

140, 175, 250, 295, 296,

297, 299, 300, 304, 305, 308, 315, 316, 318, 319, 320, 325, 334, 336, 366

Лінгвістика тексту 19, 366 Лінгводидактика 295, 367 Лінгвосеміотика 38, 367

Предметний покажчик

Маркований член опозиції 15,53,

199, 237, 367 Математичні методи 97, 104—^;

105, 367 Метатеза 231 Метафора 316—318 Метод 76—79, 94,96—105, 261,

294, 367—368 Метод транспозиції 261 Міжкультурна комунікація 23,312 Міжмовна омонімія 36, 299,

324—326, 368 Міжмовні рангові зсуви 92 Множина 166,170,193,194,195,

196,199, 200, 201, 202 Мова-еталон (метамова, основа порівняння, tertium compara-tionis) 30, 31, 43, 51, 80, 81—85, 88, 96, 261, 368 Мова-об'єкт 82

Мовленнєвий етикет 20, 36, 368 Мовлення 15, 92,111,120, 368 Мовна картина світу 12, 23, 37, 163, 176, 189, 303, 312, 314, 320, 334, 336, 337, 368 Мовна норма 93, 368 Мовна типологія 9,17,22,29, ЗО,

40, 41—48, 51, 52, 56, 368 Мовний контраст (категорія кон-трастивності) 8,11,16,50,368 Мовний союз 16, 45, 369 Мовний тип (тип мови) 44, 47,

49, 50, 52, 58—63, 369 Мовні контакти 16, 368 Мовні універсалі'! 14, 22, 29, ЗО,

52—56, 251, 314, 368 Модальність 84, 90, 100, 103,

167,173, 214, 242, 368 Модифікаційне значення 139,

140, 369 Мононегативні мови 286, 369 Моноперсональне узгодження

252, 369 Моносилабічні мови 64 Монофтонги 117,119 Морфема 31,42,58,60,64,68,74, 86,89,92,108,117,120,125, 126,134, 153,154,155, 166, 185,195,196, 250, 334, 369 Морфологічна типологія 72 Морфологічний рівень мови 87, 92,166, 369

409

Морфологічний спосіб словотво­рення 145—157, 369 Морфологія 89,123, 369 Мотиваційна основа (твірна осно­ва) 144,151, 370 Мотивація 334, 337, 339, 370 Музикальний (тонічний) наголос 53,72,86,129,130,131,369 Мутаційне значення 139 Наголос 42, 48, 53, 62, 72, 86, 107, 109, 129—135, 136, 167,169,198, 213, 289, 290, 323, 324, 370 Називне (номінативне) речення

282, 369, 370 Національно зорієнтована (регіо­ нальна) методика викладання іноземних мов 21, 369 Національно-культурний компо­ нент значення слова 310,342 Невербальні мови 72,370 Нейтралізація фонем 110, 114, 121,123, 370 :

Нексус 69 Неозначено-особове речення 241,

282, 283, 290, 371 Нерухомий (постійний) наголос

132,134,135, 371 Нефіксований (вільний) наголос

131—132,169, 371 Номінативні мови 70, 204, 205,

268, 371 Номінативність 59 Номінація 15,17,138,139,143,

317 Нуль-афіксація 167,168 Нульова морфема 195, 370 Нумеративи 192 Об'єкт 40, 53, 59, 61, 70, 71, 72,

100,104,174, 205 Обставина 276, 279 Оглушення дзвінких приголосних

123 Однина 166,193,194,195,199,

200, 201, 202, 371 Односкладне речення 261, 270,

271, 281—286, 290, 371 Одностороннє зіставлення 79—

80, 81, 96, 295 Означення 60, 72,173,179, 219,

267, 268, 270, 276, 280 Омографи 134, 323, 324, 371

410

Предметний покажчик

Предметний покажчик

411

Омографія 322—324 Омоніми 321, 371 Омонімія 145, 321—322 Ономасіологічний підхід 93, 299 Ономасіологічні категорії 159 Описовий метод 97, 372 Опозиція 110, 111—114, 118—

119, 199, 200, 213, 230,

232, 237, 243, 250, 251,

301, 304, 346, 372 Оптатив (бажальний спосіб) 243,

244, 350, 372 Орфоепія 108 Основа слова 60, 66, 132, 134,

144,153,154,170 Основоізолятивні мови 66 Парадигма ЗО, 74, 77, 85, 132,

139, 141—142, 168, 245,

248, 252, 296, 310, 329—

330, 345, 372 Паралексія 299, 371 Парафраза 101,145 Пасивна граматика 87 Пасивна конструкція 51, 71, 240,

241, 290, 291, 371 Пасивний стан 181, 182, 237,

239, 241, 371 Пасивні мови 71, 268, 373 Паукальне число 193—194, 202 Переклад 18—19, 93, 97,104 Перекладні словники 23, 300 Перекладознавство (теорія пе­рекладу) 7, 18, 40, 96, 295,

373, 382 Перехідність (дієслова) 257 Перфект(ив) 79, 169, 225, 226,

229, 231, 234 Питальне речення 284—285 Підмет 47, 50,51,66, 70, 71,101,

173,174,185, 205, 236, 237,

239, 240, 241, 252, 253, 263,

268, 270, 272, 279, 281, 282,

284, 290 Післяйменник 53, 71, 82, 172,

204, 268, 373 Плеоназм 195, 372 Плюсквамперфект 79, 222, 225,

227, 234, 373 Побічний наголос 133,134,135 Поверхнева структура мови 85,

100—102, 373 Полінегативні мови 286,287,373

Полісемія 314—320, 345, 373

Полісинтез 62

Полісинтетичні (інкорпоративні) мови 67,373

Поняттєві категорії 63, 86, 229, 374

Порівняльна (зіставна) типологія 8, 9, 46

Порівняльно-історичне мово­знавство 7, 16, 26, 27, 29, 46, 47, 48, 53, 77, 374

Порівняльно-історичний метод 77, 374

Порядок слів 35, 59, 60, 61, 71, 93,172,173—174, 204, 213, 261, 266, 268, 270, 271, 277—281, 285, 290, 291

Посесивність 84, 90, 149, 168, 214, 374

Постфікс 254

Похідне слово 139, 140, 145, 151,153,159, 374

Празька лінгвістична школа 40

Прамова 16, 48, 374

Предикат 40, 53, 59, 61, 101, 257, 270, 374

Презумптив (передбачувальний спосіб) 245, 246, 374

Предикатив 374

Претерит 71, 375

Префікс 143,145,152,168, 210, 224

Префіксація 69, 145, 151—153, 154,167, 375

Привативна опозиція 237, 375

Прийменник 53, 60, 61, 71, 82, 149, 150, 172, 175, 179, 204, 206, 207, 208, 268, 336

Прикметник 36, 61, 72, 80, 148, 149, 151, 157, 161, 162, 166, 169, 171, 175, 177, 178, 179, 182, 184, 193, 203, 208, 209, 210, 211, 213, 215, 217, 218, 219, 220, 227, 228, 258, 264, 266, 267, 268, 271, 291, 333

Прилягання 262, 263, 264, 265, 375

Принципи зіставних досліджень 85—92

Принцип системного підходу 86

Прислівник 34, 61,142,148,149, 158, 171, 175,178, 220, 231, 263, 287 Присудок 66, 70, 71, 173, 174, 213, 253, 263, 268, 270, 271, 272, 279, 281, 283, 290, 291 Приховані (криптотипічні) грама­тичні категорії 87, 89, 185, 191, 229, 256—259, 375 Причинність 84

Пропозиція 85,90,100,103, 375 Просодія 109,125,376 Просте речення 35,174, 270 Прості (елементарні) універсалі'!

54, 376 Прості змішано-реляційні мови 67 Прості суто реляційні мови 67 Прохібітив 246 Психолінгвістика 38, 376 Психолінгвістичні методи 37,

97,105, 303, 376 Редукція (голосних) 55,121,123,

375 Редуплікація 60, 158, 167, 170,

194, 197,198, 200, 376 Результатне 224 Реляція 155—157 Рема повідомлення 214, 257,

280, 290, 291, 376 Речення 59, 60, 64, 66, 70, 75,

77,78, 85, 95,100,103,135,

173, 174, 178, 204, 267—

292, 294,376 Рівень мови 42,60,63, 70,86,87,

88, 89, 91, 92,103,137, 376 Рівнева (аспектна) типологія 42 Рівні зіставного дослідження

92—93 Рухомий наголос 132, 135, 169

377 Сема (семантичний множник,

компонент) 36, 84, 97, 98,

99, 148, 302, 303, 377 Семантика 36, 87, 88, 89, 100,

145, 296, 303, 308, ЗОї'

313, 314, 325, 377 Семантична категорія 90, 91 Семантичне картування 297 Семантичне поле 84, 85, 86, 377 Семантичний принцип 86—91

137—139, 140, 377

Семантичний словник 299, 377 Семантичні асоціації 310—314 Семасіологічний підхід 93, 299 Семема 303, 304, 325, 326, 377 Сигніфікативна функція (фонеми,

наголосу) 132,133, 377 Сила фонологічної опозиції 113—

114, 377 Силабема 74,126, 377 Сильна позиція фонем 114, 377 Символічна мова 67,85, 377 Символічна типологія 42 Сингармонізм 60,116,120,122,

125,131,151, 377 Синоніми 35, 320, 347, 378 Синонімічний ряд 86, 320, 321,

346 Синонімія 145, 158, 320—321,

345 Синтагма 135, 290, 378 Синтагматика 68, 378 Синтаксис 89, 135, 173, 250,

260—292, 378 Синтаксична типологія мов 70—

71, 72, 378 Синтаксичний рівень мови 87,92 Синтез 68, 69 Синтетизм 44,68,123,165,185,

204, 378

Синтетичні мови 61, 67, 123, 151, 175, 178, 182, 195,

205, 279, 378 Синхронічне мовознавство 15,

378 Синхронічні універсалі'! 54, 378 Синхронія 13, 56, 378 Сирконстант 238, 239, 379 Система мови 93,94,95,304,379 Склад 47, 48, 73, 74, 75, 86,

111, 121, 124—129, 131,

132,134, 379 Складні змішано-реляційні мови

67 Складні (імплікаційні) універсалі!

54, 360, 377 Складні суто реляційні мови 67 Складоподіл 125 Слабка позиція фонем 114,123,

379 Слова-дублети 321 Слова-реалії 330

412

Предметний покажчик

Предметний покажчик

413

Слова-символи 310, 312, 379

Слова ступеня 173

Слово 31, 35, 47, 59, 64, 86, 88, 92, 97, 108, 110, 117, 120, 122, 123, 127, 129, 130, 131, 138, 139, 151, 153, 155, 166, 167, 170, 173, 204, 296, 297, 298, 304,

308, 309, 310, 311, 312, 313, 314, 315, 330, 333, 334, 335, 336, 337, 379

Словозмінні категорії 184, 250,

379 Словоскладання 69, 140, 144,

145,153—154,167, 379 Словосполучення 51, 75, 61, 86,

122, 147, 178, 179, 260,

262—267, 329, 341, 379 Словотвір ЗО, 34, 75,137 -163 Словотвірна категорія 139, 142,

143,145, 379 Словотвірна модель 139, 140,

379 Словотвірна парадигма 139,

141,142,143, 379 Словотвірна типологія 74 Словотвірне гніздо 139, 142,

143, 380 Словотвірне значення 138, 139,

140,141,142, 380 Словотвірний тип 139,140, 151,

380 Службові слова ЗО, 60, 61, 70,

165, 171—173, 174, 225,

250 Смисл 18, 19, 89, 93, 135, 138,

304, 336, 380 Соціолінгвістика 38, 380 Соціолінгвістичні методи 97, 380 Спеціальна типологія 42 Сполучник 135,173,175, 291 Сполучуваність 115, 126, 128,

138, 157, 230, 302, 308—

309, 327

Споріднені мови 16, 46, 47, 91,

137, 333, 380 Спосіб словотворення 139, 140,

143,144, 145, 380 Способи дії 228, 380 Статальність 90 Статистичні індекси 45 Статистичні методи 303, 380

Статистичні (неповні) універсалі'!

(фреквенталії) 54, 380 Стилістика 19—20 Структура мови 88, 92,165, 381 Структура речення 262 Структурна схема речення 270,

381 Структурна типологія ЗО, 31, 42,

381 Структурне мовознавство (струк­туралізм) 77, 87, 381 Суб'єкт 40, 50, 53, 59, 61, 70, 71,

101, 205, 270, 284, 381 Субстантивація 144,178,179,381 Суперсегментна типологія 42 Суперсегментні фонологічні за­соби 129—136, 381 Суплетивізм 167, 170—171,

197—198, 224, 225, 381 Суфікс 51, 58, 61, 78, 83, 143,

144, 146—151, 152, 160,

168,184,188, 205, 224, 332 Суфіксація 69, 145—150, 154,

167,174,188, 381 Таксис 90, 222, 380 Таксономічна (кваліфікаційна)

типологія 43, 382 Твірна основа (слово) 138, 139,

140,146, 382 Текст 18, 19, 38, 42, 56, 85, 93,

96, 104, 120 Тема повідомлення 214, 257,

289, 290 Тематичне представлення підме­та 50—51

Темпоральність 90,167 Теорія домінанти ЗО Теорія мовних союзів 28 Термінологія 91, 317 Типологічна класифікація мов

22, 41, 46, 58—75, 382 Типологічне мовознавство 7,16,

31, 46, 383 «Типологічний паспорт» мов 75 Тип у мові 60—63, 382 Типологічні індекси 104 Тон 42,107, 109, 130,135, 383 Тональні мови 130,136 Транзитивність (перехідність)

102,166 Транскрипція 329 Транслітерація 329

Транспозиційне значення 139,383 Трансфіксація 167,168, 241, 383 Трансформаційна методика 85,

381 Трансформаційно-породжуваль-

на граматика 99—103, 383 Трансформація 100, 103, 257,

265, 290, 291 Трифтонги 117, 383 Троїна 53,193,194, 383 Узагальнено-особове речення

281, 383 Узгодження 44, 60, 61, 69, 80,

101, 184, 187, 193, 203,

250, 252, 253, 262, 263,

264, 270, 271, 384 Умлаут 151 Умовний спосіб (кондиціоналіс)

243, 244, 247, 248, 249,

363, 384 Універсали' 384

Універсальна граматика 53, 382 Універсальна типологія 42 Універсологія (лінгвістика універ­сале) 22, 40, 52—56, 384 Унікалії 55, 77,162 Фіксований (зв'язаний) наголос

131—132,134, 384 Флексія (закінчення) 53, 58, 60,

62, 64, 65, 66, 70, 102, 120,

175, 178, 185, 186, 187,

190, 191, 195, 196, 205,

224, 254, 384 Флективні мови 29, 59, 61 64

66, 74, 83, 182, 205, 268,

279, 384 Фонема 48, 53, 72, 73, 74, 76

83, 86, 89, 103, 108—123І

126, 127, 384 Фонетика 107—108, 384 Фонетична типологія 72—73 Фонова лексика 310—312, 384 Фонологічна опозиція 111—

114,118—119, 385 Фонологічна система 109, 110

111 Фонологічна типологія 74 Фонологічний рівень мови 87, 92 Фонологія 55, 103, 107, 108—

123, 385 Фонотактика 115, 385

Формальна (семасіологічна) ти­пологія 31, 42, 385 Формант 70,139,140,144,151

385 Фрагментарна типологія 43, 385 Фразема 340, 341, 342, 344

345, 346, 347, 385 Фразеологізм 339, 340, 341, 343, 344, 345, 346, 347, 383 Фразеологія 35, 37, 339—348

385 Фреквенталії 54, 385 Фузійні мови 67,151,164, 385 Фузія 59, 62, 68, 385 Функціональна граматика 94,336 Функціональна лінгвістика 15,386 Функціональна типологія 31, 42,

386 Функціональний принцип 91 Функціональний стиль 35, 92 Функціонально-семантичне поле

84, 86, 89, 90, 91, 386 Характерологія 27, 40, 50—52,

56, 386 Цільносистемна типологія 43,386 Цільова (референтна) мова 21,

79—80, 96, 386 Частини мови 61, 72, 134, 145 157, 159, 160, 166, 174— 180 , 386 Частка 173, 213, 284, 285, 288

291 Частковозаперечне речення

286, 386 Чергування звуків (фонем) 47, 55, 59, 60, 67, 123, 150, 151,205 Числівник 45,175,176,177,178, 179,180,184,192, 203, 208 209, 266, 271, 291, 343 Члени речення 60, 77, 272— 277, 280, 281, 289, 290, 386 Шифтерні категорії 250 Юкстапозити 153,157 Continuous 233, 271, 384 Esse-конструкції 288, 289, 386 Futurum exactum 222 Futurum praeteriti 222 НаЬео-конструкції288, 386 Pluraliatantum 203 Singularia tantum 202

».fvsцwfe <я*т&1

Покажчик мов

415

Покажчик мов

Абазинська 110

Абхазька 110,132

Абхазько-адигейські 245

Ава 193

Аварська 70

Австралійські 46, 70, 71, 172, 227,278

Адигейська 205

Азербайджанська 246

Албанська 12, 45, 278

Алгонкінські 191, 246

Алтайські 74, 278

Алюторська 193, 224, 247

Америндські 46, 66, 72, 246

Амхарська 278

Англійська 11,12, 26, ЗО, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 44, 46, 50, 51, 52, 56, 57, 59, 60, 61, 66, 68, 69, 75, 76, 78, 80, 82, 84, 86, 92, 98,101,102,105, 107,108,110,111,113,114, 115,116,117,118,119,120, 121,122,123,127,128,129, 130,132,133,134,135,136, 141,145,146,147,149,150, 151,152,153,154,155,157, 158,163,165,166,173,174, 175,177,178,180,181,185, 192,193,195,197,199, 203, 206, 207, 211, 218, 219, 221, 223, 224,226,227, 233, 234, 237, 238, 239, 241, 244, 246, 247, 248, 255, 257, 262, 263, 265, 266, 267, 270, 271, 278, 279, 280, 281, 282, 284, 285, 286, 290, 301, 305, 306, 308, 313, 317, 318, 319, 321,322, 323, 324, 329, 331, 334, 335, 337, 344

Англосаксонська 69

Андійська 206

Арабська 58, 59, 76, 102, 108, 111, 125, 153, 166, 171, 172, 186, 193, 205, 210, 227, 235, 241, 278

Аркадська 278

Арчинська 206 "

Аустроазійські 66

Афразійські 70,188

Африканські 66, 233, 235

Балканські 245

Балтійські 188

Банту 191,193, 221, 223, 278

Баскська 71,116,172,193,272,

278,331,332 Бафія 223

Бацбійська 169, 206 Башкирська 205, 246 Белла-кула 166 Белуджі 212 Бенгалі 278 Біака 193 Білоруська 9, 10, 35, 116, 126,

127, 128, 132, 150, 161,

190,191, 230, 240 Бірманська 130,172,177, 227 Болгарська 9,10, 35, 45, 72, 73,

116, 127, 128, 139, 160,

165, 181, 186, 188, 206,

210, 211, 212, 244, 245,

298, 322, 326 Букмол 209 Бурушаскі 200 Валлійська (уельська) 215, 216,

278 Верхньолужицька 127,128 В'єтнамська 69, 125, 130, 177,

278, 312 Вінту 246

Вірменська 110,132, 271, 279 Вольта 278 Гагаузька 246 Таїтянська 119, 251 Германські 11, 41, 72, 124, 140,

164, 171, 177, 195, 197,

209, 215, 219, 221, 231,

241, 280, 282, 307, 330,

332, 333 Гінді 278

Гірська марійська 132 Голландська 278 Грецька 25, 26, 45,199 Грузинська 71,110,192, 252 Гуарані 116,120,194, 228, 278 Давньоанглійська 185, 234 Давньогерманська 44,193, 323

Давньогрецька 44,130,.&93,205'

Давньоєврейська 26 . • <

Давньоіндійська 25 т •

Давньокитайська 179

Давньоруська 193 і

Давньоукраїнська 271 і

Дагестанські 125,181, 209 „

Даргинська 231

Дардські 212

Датська 110,111,113,115,116, 118, 131, 148, 153, 154, 193, 195, 205, 210, 211, 256, 267, 272

Делаварська 191

Дравідські 70,132

Дунганська 130

Дьїрбал 170

Ескімоська 69,116,167, 252

Ескімосько-алеутські 71

Есперанто 205

Естонська 131, 206, 245, 278

Європейські 76, 177, 223, 247= 256 і

Західноєвропейські 289 ; І,

Західнослов'янські 191, 235 ; 1

Іберо-кавказькі 172,181, 256 1

Іврит 169, 241, 278 ,л

Ігбо 235

Інгуська 169

Індіанські 20, 71, 246, 247

Індійські 71,189

Індоєвропейські 20, 36, 47, 70, 74, 101, 130, 148, 153, 158, 167,169,171,172,173,177, 178,182,185,193, 227, 244, 266, 270, 272, 313, 331, 360

Індонезійська 166, 177, 197, 198, 231, 256, 267, 298

Індонезійські 66, 74, 132, 153, 166

Іранські 185,189, 209, 331, 332, 212

Ірландська 205

Ірокезька 191

Ісландська 113, 118, 153, 195,

205, 211, 267, 278 Іспанська 26, 32, 37, 76, 101,

110, 113, 114, 115, 116, 117, 119, 120, 132, 133, 148, 179, 180, 184, 186, 188, 195, 196, 201, 202,

206, 211, 216, 217, 221,

223, 225, 232, 233, 239, 244, 247, 251, 266, 267, 278, 287, 308, 344

Італійська 26, 32, 46, 98, 110,

116, 117, 129, 132, 187,

196, 216, 217, 240 Ітельменська 12 їдиш 37

Йоруба 235, 278 Кабардино-черкеська 205 Кавказькі 47, 71, 272 Казахська 246, 253 Каннада 205 Картвельські 193, 252 Кашубська 72, 73 Ква 122, 235 Квілеут 198

Кельтські 172,188, 278 Кетська 200, 251 Кечуа 116,153, 251 Китайська 11, ЗО, 37, 61,66, 68,

102, 130, 136, 153, 175,

177, 182, 192, 194, 197,

235, 256, 284, 295 Китайсько-тибетські 70, 74, 125,

278 Кіпсигіз 205 Кірибаті 170 Кіуаї'193 Кіче 191 Комі 220

Комі-перм'яцька 26 Корафе 224

Корейська 181,184,194, 256 Коряцька 193, 252, 253 Крі 247 Кріо221 Кусайє 170 Кушитська 278 Кхмерська 116,153,177 Кшашті 278 Лакська 206 Лаоська 177 Латинська 25, 26, 44, 83, 111,

117,120,199, 205, 222, 240,

244, 247 Латиська 130,131, 245 Лезгинська 132, 244, 249, 252 Литовська 130, 132, 210, 211,

224, 231, 235 Лужицькі 73

Луїсеньйо 223 •.,"

416

Майя 191

Македонська 45,128,165,186

Малагасійська 251, 267

Малайська 192, 268

Малайсько-полінезійські 267, 268, 278

Мальтійська 210

Мандінго 278

Марійська 26,122

Масаї 205

Міскіто 192

Міштекські 191

Мокіл 170

Монгольські 11, 70, 131, 172, 178, 185, 197, 244, 245, 247, 252

Мон-кхмерські 74

Мордовська 26,132

Мучик191

Навахо 258, 278

Нанайська 132

Наррангест 191

Науатль 192

Нахські 169, 244, 246

Нахсько-дагестанські 191,193

Нахуатл 278

Ненецька 182,253

Нівхська 246, 251, 252

Нігеро-конголезькі 122

Німецька 11, 20, 26,27, 32, 33, 35, 36, 37, 46, 50, 52, 59, 61, 76, 80, 82, 84, 94, 101, 105, 108,110,111,112,113,114, 116,118,119,121,123,124, 125,126,128,129,132,133, 141,148,151,153,160,165, 166,168,169,172,173,174, 181,183,184,185,188,189, 195,196, 204, 205, 206, 207, 208, 211, 213, 216, 218, 240, 244, 246, 247, 251, 254, 255, 266, 271,278, 279,281,286, 291, 315, 331, 332, 335

Нововірменська 278

Новогрецька 12,156,157, 278 Новоіндійські 71 Новоіранські 71 Новопровансальська 160 Норвезька 66, 110, 111, 115, 118, 129, 130, 148, 153, 154, 193, 195, 205, 211, 256, 267, 272

Покажчик мов

Нубійська 278

Нупе 12

Оранта 110

Осетинська 169, 231

Паес 191

Палеоазійські 131, 253

Папаго 198, 200

Папуаські 71,193

Пахурська 206

Пенутіанські 221

Перська 25,36,37,69,121,271, 278, 279

Південноазійські 312

Полінезійські 110,126,172, 278

Польська 9,10,32, 35, 37,59, 73, 76, 95, 111, 114, 115, 116, 123,127,128,131,132,138, 150,161,178,190,191,230, 251, 267, 270, 285

Португальська 114, 116, 117, 195, 244, 253

Пракрит 25

Праслов'янська 44,125

Прибалтійсько-фінські 172

Провансальська 117,148,196

Протоіндоєвропейська 48

Романські 19, 72, 117, 123, 140, 148,171,177,185,186,187, 188,195,197, 209, 215, 219, 221, 231, 241, 249, 255, 267, 282, 308, 330, 332

Російська 9, 10, 19, 28, 32, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 51, 52, 56, 57,59,61,72,73,75,92,95, 105, 110, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 119, 120, 121, 122, 123, 124, 125, 126, 127, 128, 129, 130, 132, 133, 136, 138, 139, 141, 142, 143, 144, 150, 163, 164, 173, 177, 178, 180, 181, 183, 184, 190, 191, 200, 201, 205, 208, 216, 218, 219, 225, 230, 234, 237, 239, 240, 241, 270, 278, 279, 284, 285, 287, 288, 289, 295, 299, 305, 306, 307, 308, 313, 314, 315, 319, 320, 321, 322, 323, 324, 326, 333, 337,345, 347 Ротума 231

Покажчик мов

Румунська 19, 45, 13, 165, 187,

196, 205, 211, 245, 249, 308 Руська 33 Самоанська 110 Самодійські 245, 246, 253 Самотекська 191 Санскрит 25, 26, 44, 69, 111,

130,193, 205 Сапотек 256 Сардська 117 Семіто-хамітські 241 Семітські ЗО, 47, 66, 116, 167,

168, 172, 182, 185, 193,

209, 215 Сербська 45, 72, 73, 110, 116,

126, 127, 128, 130, 132,

139.190, 270 Середньоанглійська 51 Сингальська 189 Сіріно 228

Скандинавські 118, 129, 153,

209, 267, 280 Словацька 73, 116, 126, 127,

128, 131, 139, 142, 150,

190.191, 230, 345, 346 Словенська 72, 73, 110, 126,

128,130,190

Слов'янські 33, 35, 36, 41, 72, 73, 75, 106, 111, 116, 121, 122, 127, 136, 139, 143, 150, 153, 159, 160, 164, 165, 177, 181, 185, 186, 188, 190, 191, 195, 197, 199, 203, 209, 213, 215, 217, 219, 22, 225, 228, 230, 231, 234, 238, 240, 247, 252, 267, 278, 279, 284, 285, 287, 298, 308,320,332

Старослов'янська 193

Староузбецька 25

Старофранцузька 205

Суахілі 41, 69,192, 278

Сулео188

Сумо 168

Сунданська 168

Східнослов'янські 34, 73, 164, 191, 235

Табасаранська 206

Тагальська 168, 169, 179, 182, 205, 237, 241, 268

417

Таджицька 331

Таїтянська 110

Тайська 192

Тайські 74,110,130,177 _:

Такелма 47, 221

Тамільська 192

Тараск 191

Татарська 26, 201, 202, 203, 205

Тотонахська 191

Тохарська 186, 205, 206

Тувинська 246

Тунгусо-маньчжурські 70, 122, 178

Тупігуарані 228

Турецька 45, 58, 59, 68, 78,116, 120, 153, 205, 211, 213, 233, 246, 331

Туркменська 123, 246

Тюркські 11, 28, 57, 58, 66, 70, 75,115,116, 122, 131,132, 148, 158, 168, 172, 178, 185, 195, 196, 197, 198,

199, 207, 209, 241, 245,

246, 267, 268, 271, 272, 278, 298, 331, 332, 333

Убихська 110,119

Угорська 12, 61, 76, 82, 120, 131, 192, 206, 220, 231, 235, 253

Удмуртська 26,132

Узбецька 28,110,198, 201, 246

Уйгурська 246

Українська 9, 10, 11,12, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 52, 58, 59, 61, 72, 73, 76, 78, 82, 86, 94, 101,105,107,108,110,112, 113,114,116,117,118,119, 121,122,123,125,126,127, 128,129,130,132,133,134, 135,136,139,141,145,146, 147,148,149,150,151,152, 153,154,155,157,160,161, 163,164,165,166,173,174, 176,178,180,181,183,184, 185,188,190,191,195,199,

200, 201, 203, 204, 205, 207, 208, 213, 217, 222, 223, 225, 226, 227, 230, 231, 232, 237, 238, 239, 240, 241, 245, 246,

247, 248, 252, 253, 254, 255,

418

Покажчик мов

Іменний покажчик

257, 262, 263, 264, 265, 266, 268, 269,270, 271,278, 281, 284, 285, 287, 289, 290, 291, 295, 298, 300, 301,303, 305, 306, 307,308, 315,317,319, 320, 321, 322, 323, 324, 329, 330, 332, 335, 336, 337, 343, 344, 345, 346, 347 Урало-алтайські 122, 193, 215 Уральські 70 Фарерська 113, 115, 118, 153,

205, 211, 267 Фарсі 212

Фіно-угорські 37, 47, 116, 122,

172,185,197, 245,278,298

Фінська 116,120,131,192,206,

278, 289 Фокс 246

Французька 19, 20, 26, 27, 28, 32, 37,46, 52, 57, 62, 68, 75, 76, 77, 98, 105, 106, 107, 108,110,111,113,115,116, 117,119,120,121,123,126, 129,131,132,136,154,160, 163,165,166,173,179,181, 184,187,189,195,196, 201, 202, 206, 211, 212, 213, 217, 221, 223, 224, 225, 227, 232, 237, 238, 252, 255, 278, 284, 285, 286, 287,290, 291, 295,305,306,314,315,321, 335, 343 Фризька 212

Хакаська 246 Хануноо 193 Хауса 194,198, 200 Хопі 193, 202, 222, 227 Хорватська 45, 72, 73,126,127, 128,130,132, 270

Церковнослов'янська 25

Чеська 9, 35, 36, 50, 112, 116, 120, 126, 127, 128, 131, 150, 161, 190, 191, 230, 268, 269

Чеченська 131,169, 206

Чинук 224

Чирокі 191

Чуваська 26, 205, 246

Чукотська 252

Чукотсько-камчадальські 71, 52

Шведська 66,110,111,113,115, 118,125,129,130,131,133, 148,153,154,165,185,193, 195, 205, 211, 233, 256, 267, 271, 272

Шошоно-ацтецькі 223 .^:

Шумерська 278

Юнка 191

Юто-ацтецькі 200

Яванська 268

Явапаї 205 <

Якутська 69, 237, 246

Японська 11, 37, 74, 108, 130, 153, 181, 185, 192, 194, 221, 227, 238, 239, 256, 271, 285

Агард Ф. 401 Аделунг І.-Х. 26 Акуленко В. В. 325 Алексєєвко М. А. 35, 37, 387 Алієва Н. Ф. 180, 387 Алпатов В. М. 70, 75, 387 Альтенбе^г Б. 402 Андерш И. Ф. 35, 268, 269, 293,

338, 385, 387, 396 Аракін В. Д. 24, 39, 57, 74, 75, 85,

106, 124,136,164,180,233,

259, 270, 292, 387 Арнаудова Й., 387 Арно А. 53

Арнольд І. В. 319, 387 Арутюнова Н. Д. 284, 387 Ахманова О. С 40, 387 Багмут А. Й. 35,387 Базелл Ч. 57, 74,105, 261, 387 Байрамова Л. К. 387 Баллі Ш. 27

Балтова Ю. 143,144,145, 387 Бархударов Л. С. 387 Баскаков М. О. 387 Батурська Л. А. 35 Бацевич Ф. С. 337, 387 Баш Я. 316

Беднаж М. А. 36, 325, 326, 388 Бєлкіна З. В. 388 Белякова Л. Ф. 234, 388 Бенвеніст Е. 47, 89, 293, 388 Бережан С. Г. 319, 388 Березинський В. П. 207, 260, 388 Берлін Б. 295, 401 Биховець Н. М. 388 ^, Блумфільд Л. 304 Богородицький В. О. 28, 388 Бодуен де Куртене I. О. 388 Бондаренко О. С. 105, 388 Бондарко О. В. 37, 88, 89, 90, 228,229, 236, 304, 338, 386, 388 Бондзіо В. 401 Бопп Ф. 27, 64 БоуенДж. 403 Брицин В. М. 35, 388 Брюно Ф. 231

Брьондаль В. 86, 26І

Бублейник Л. В. 36,325, 338,388

Бублик В. Н. 8, 24, 34, 39, 391

Будагов Р. О. 47, 388

Бузашіова К. 388

БуланінЛ. Л. 236

Булаховський Л. А. 33, 320, 389

Буранов Дж. 24, 57, 75, 389

Вагнер В. М. 389

Вагнер Л. М. 232

ВайнрайхУ. 32, 403

ВайсгерберЛ. 336

Вандрієс Ж. 11, 231, 389

Вардуль І. Ф. 47, 57, 389

Варрон М. 25

Васигова М. Ф. 389

Васильева Н. М. 231, 389

Вахек Й. 233, 389

Вежбицька А. 57, 284, 337, 389 Вимер Б. 389

Виноградов В. О. 106,185 Виноградов В. С. 9,232,260,287,

389 Вихованець і. Р. 222, 236, 239, 243, 244, 247, 249, 250, 389 Власов С. 325 Влчек Й. 325 Вовк В. М. 37 Возний Т. М. 34, 389 Волоцька 3. М. 138, 143, 144,

164, 389 Вольф О. М. 389, 392 Воронцова Г. Н. 207, 233 , 389 Всеволодова М. В. 389 Вьоглін Ч. 109, 403 Гайсина Р. М. 338, 389 Гак В. Г. 8,9,17,24,32,39,49,57, 75, 83, 93, 106, 124, 136, 164,180, 232, 260, 276, 285, 286, 288, 291,292, 314, 338, 348, 389, 390 Гамалі О. I. 37 Гарвін П. 74, 390 Гартман П. 47, 402 Гвішіані Н. Б. 307, 390 Гейне Г. 189 Пйом Г. 232

420

Іменний покажчик

Іменний покажчик

421

Гінзбург Р. С 329, 390 Гладров В. 336, 390 ГлібовЛ. 311 Головко А. 252 Голсуорсі Дж. 234 Голубовська 1.0.37,284,333,390 Горалек К. 78, 402 Городенська К. Г. 222, 236, 239,

243, 244, 247, 250, 389 Готліб К. Г. 325 Грабчиков С. М. 390 ГрангерС. 402 Греджент К. 26 Григораш А. М. 37 Грінберг Дж. 27,44,46,53,55,57, 68, 69, 70, 71, 72, 75,104,154,

268, 390, 402 Груча Ф. 88, 402 Гудавічюс А. 338, 390 Гуденаф В. 295, 401 Гумбольдт В. фон 27, 64, 65, 256,

310 Гуричева М. С 112,160, 390 Гухман М. М. 31,45, 57,180, 390 Даль О. 401 Дамуретт Ж. 231 Деже Л. 21, 25, 32, 50, 390 Дементьева Н. А. 390 Дерокіньї Ж. 325 Джеймс К. 8, 13, 15, 85, 92, 99, •

101,102,103,106,110, 261,

298,391 Дженкінс Дж. 53, 57, 390 Джонз В. 26

Дзендзелівський Й. 0, 391 Ді П'єтро Дж. 24, 32, 55, 97,102,

104, 301, 391, 401 Добровольський Д. 343,401 Довженко 0. 282 Достал А. 229 Драгунов А. А. 177, 391 Дубовський Ю. А. 260, 393 Духачек 0. 297, 401 Дюпон Л. 325 Едельман Д. І. 71, 400 Елліс Дж. 18, 40, 41, 401 Ервас-і-Пандуро Л. 26 Єльмслев Л. 189, 191, 260, 272,

391 Єсперсен 0. 233

Жельвіс В. І. 391 Жирмунський В. М. 175, 181,

391 Жлуктенко Ю. 0. 8,14, 24, 33, 34,

35, 39, 106, 124, 180, 259,

292, 391 Журавльов В. К. 114,124, 391 Забр'одський Е. 403 Забуранна 0. В. 37 Заславська Н. В. 36, 325, 391 Зеленецький 0. Л. 84, 124, 216,

391 Зорівчак Р. П. 37, 339, 348, 391 Зюттерлін Я. 174 Іванова І. П. 233, 391 Івір В. 402 Ілія Л. І. 232, 391 Іртеньєва Н. Ф. 233 Ісаченко 0. В. 70, 72, 73, 75, 236,

391 Калиновим М. Я. 35 Каліущенко В. Д. 34, 392 Каліш Р. 295, 402 Карпов Н. П. 392 Касевич В. Б. 7,12, 74,124,131,

132, 392 Катагощина Н. 0.112,160, 231,

260, 390, 392 Кацнельсон С ДІ 43,71,175,176, 183, 257, 260, 273, 392 Квеселевич Д. І. 37

Кей П. 295, 401

Кейпелл А. 42, 401

Кеніг Е. 100, 402

Керештеш К. 82, 402

Керквуд Г.-У. 104,106, 302, 306,

392 Кесслер М. 325 Кетфорд Дж. 18, 393 КібрикО. Є. 261, 392 Кісь Р. 392

Кіцила Л. Ю. 325, 392 Клименко Н. Ф. 157, 392 Климов Г. А. 39,43,50,57,60,88,

261, 392 Ковалик 1.1. 34,164, 392 Ковальов П. 73, 402 Кодухов В. 1.106, 392 Козелевський І. 325 Козинцева Н. А. 234, 260, 392

Колонтаров Я. І. 331 Колшанський Г. В. 42, 392 Коміссаров В. Н. 18 Комрі Б. 401 Кононенко В. І. 37, 347 Копиленко М. М. 344, 348, 392 Корнева Є. В. 392 Короткое М. М. 83, 392 Корунець І. В. 24,38,39,41,106, 124, 136, 164, 180, 259, 292, 338, 348, 402 Косеріу Е. 12, 19, 93, 310, 392,

401 Костенко Л. 282 Которова Є. 338, 392 Коцюбинський М. 207, 252 Кочерган М. П. 325, 338, 393 Кошмідер Е. 87, 257, 402 Кошова І. Г. 260, 393 Кравченко А. В. 260, 393 Крижанівська Л. В. 36 Кришталь С. М. 36, 318, 393 Крушельницька К. Г. 32,260,292,

393 Кубрякова О. С 154, 159, 164,

391, 393 Кудіна О. Ф. 37 Кузнецов П. С. 136, 393 Кунгуров Р. К. 177,181, 393 Курилович Є. 261 Кусал ь К. 325

Куфнер Г. 402

Кшановський О. Ч. 36.

Кшешовський Т. П. 102, 339, 393, 402

Ладо Р. 24, 25, 32

Лайонз Дж. 393, 402

Лакофф Дж. 316

Ласка I. В. 394

ЛаслоК. 53

Лаунсбері Ф. 295, 402

Левицький В. В. 394

Леві Е. 51, 402

Левонтіна І. Б. 337, 394

Лекомцева М. I. 41, 109, 124,

136, 394

Леман Д. 302, 402

Лермонтов М. Ю. 189

Леся Українка 300

Лисиченко Л. А. 37, 396

ЛитвакС. Я. 37

Литвинов В. П. 304, 394

Лопатін В. В. 142,164,394

Лосев О. Ф. 176

Лотман Ю. 312

Лукінова Т. Б. 394

ЛухтЛ. 1.394

Луценко М..0. 336, 394

Майков А. М. 190

Макробіус 25

Мамонтов А. С. 312, 400

Манакін В. М. 9,35,325,338,394

Манучарян Р. 164, 394

Марковіна І. Ю. 326, 398

Марр М. Я. 28

Мартинцова О. 394

Мартиросян Л. I. 36, 325, 394

Мартін Дж. 403

Мартіне А. 109, 261

Маслов Ю. С. 229, 230, 260,394, 393

Матезіус В. 27,50,51,57,74,394, 402

Матер Е. 331, 402

Маттесон Е. 402

Медведева Є. В. 320, 397

Мейе А. 86, 231, 289, 402, 403

Мельников Г. П. 30,44,109, 261, 394

Мельничук О. С. 35, 293, 394

Мельчук I. 0.169,187,194, 200, 202, 216, 217, 218, 221, 222, 224, 228, 231, 233, 238, 242, 249, 250, 394 Мензерат П. 109 Мечковська Н. Б. 394 Мещанинов I. I. 40, 70, 71, 75, 174, 261, 268, 270, 293, 395 Милославський I. Г. 9, 137,138, 164, 232, 260, 287, 389,395 Мілевський Т. 39, 72, 73, 109,

164, 261, 395, 403 Міллер Г.-Ф. 26 Місницький А. 207 Містелі Ф. 27, 65, 66, 403 Міхневич А. Є. 325 Мкртчян Л. 313, 395 Моисеев О. I. 395 Мокієнко В. М. 345, 348, 395

422

Іменний покажчик

Іменний покажчик

423

Монахов П. Ф. 84,124, 216, 391

Моравчік Е. 403

Моултон В. 403

Муравйов В. Л. 395

Мухін А. М. 207, 395

Муховецький А. М. 181, 395

Мюллер М. 65, 403

Навої А. 25

Найда Є. 18

Немзер У. 13, 24, 395, 403

Непокупний А. П. 388

Нерознак В. П. 9, llf 49, 395

Нещименко Г. П. 164, 395, 394

Нікель Г. 13, 24, 25, 32, 96,101,

395, 403 Нікітевич В. М. 161,164, 395 Нікітіна Ф. 0. 57 Ніколаєва Є. А. 395 НікольсДж. 294, 403 Норман Б. Ю. 260, 395 Ожегов С. І. 300 Озерова Н. Г. 34, 35, 293, 396 Опельбаум Є. В. 8, 338, 396 Осгуд Ч. 53, 57, 390 Охотіна Н. В. 41, 396 Павловська Г. В. 396 Паламарчук Л. С 35, 338, 396 Паламарчук О. Л. 36, 325, 396 Паллас П. С 26 Паніні 25

Панфілов В. 3. 56, 396 Петрухіна Є. В. 161, 396 Пєшковський О. М. 229 Пирогов В. Л. 37 Пицкова Л. І. 231, 389 Пішон Е. 231 Плотников Б. 0. 304, 396 Подолян І. Е. 37,105, 396 Покровський І. Н. 324, 396 Поливанов Є. Д. 28,126,396,395 Поміркована Н. І. 37 Попов Ю. В. 34, 396 Попова 3. Д. 344, 348, 392, 396 Потебня 0. О. 33, 174, 256, 312,

396 Потьє Б. 57, 60,62,117,120,251,

397 Почепцов Г. Г. 34, 293, 397 Прінц Г. 336 Прокоф'єва I.A. 397

Пушкін О. С 333, 397

Раєвський М. В. 41,124, 397

Рахіліна К. В. 397

Ревзіна О. Г. 397

Рейнхеймер М. 325

Репіна І О. 24, 47, 98, 99, 104,

260, 310, 397 Реформатський 0. 0. 106, 308,

325, 397 Робіне Р. 25, 403 Роднєва І. В. 397 Рождественський Ю. В. 52, 56,

82, 261, 397 Рожкова Г. І. 397 Розенбліт Є. Б. 32 Ружічка Р. 403

Русанівський В. М. 34, 260, 397 Савранчук К.'Ф. 151,164, 397 Сассеті Ф. 26 Селіванова О. О. 397 Семенас А. Л. 156, 397 Сентенберг І. В. 320, 397 Сепір Е. 27, 46, 66, 67, 68, 75,

77,175, 295, 397 Серебренников Б. 0. 43, 56, 57,

105, 397 Симоненко В. 201 Ситов А. П. 399 Сікорська 3. С. 34 Скала Е. 398 Скалічка В. 27, 49, 57, 71, 109,

268, 398 Скреліна Л. М. 232, 398 Смирницький 0. І. 32, 106, 206,

233, 398, 403 Соколов О. М. 322, 398 Соколова С 260, 398 Солнцев В. М. 59, 75, 398 Сорокін Ю. А. 326, 398 Соссюр Ф. де 27, 229 Старко В. Ф. 37,105, 398 Степанов Ю. С 20, 398 Степанова М. Д. 398 Стернін І. А. 303, 398 Стоквелл Р. 403 Стоянов І. А. 35, 338, 396 Суіт Г. 233 Сунцова І. П. 35 Супрун А. Є. 325, 338, 398 Сятковський С 88,106, 399

ТеньєрЛ. 231

Терехова Д. І. 37,105, 399

Терехова С. I. 399

Тихонов О. М. 164,177,181, 393,

399 Тичина П. 282 Тищенко О. В. 36, 399 Ткаченко О. Б. 37, 348, 399 Тоніні-Бонеллі Е. 17 Торсуев Г. П. 110,124, 399 Торсуєва I. Г. 136, 399 Тоцька Н. 1.130 Трір Й. 297, 403 Трнка Б. 233 Тройський І. М. 399 Трубецькой М. С. 27, 47, 109,

399 Тургенев I. 234 Тютчев Ф. 1.190 Ульман С. 57, 305, 399, 403 УортД.-С. 270,403 Уорф Б. 77, 87, 182, 256, 257,

258, 260, 295, 399, 403 Успенський Б. А. 30, 55, 57, 83,

399 Ушинський К. Д. 11, 399 Фабіан М. П. 36, 399 Фант Г. 83,113 Федоров А. В. 326, 399 Фергюсон Ч. 32 Філіпець Й. 338, 399 Філлмор Ч. 85,103,204,261,399 Фінк Ф. 27, 65 Фісяк Я. 25, 32 Флорін С. 325

Фортунатов П. Ф. 66,174, 399 Хале К. 46,402 Халле М. 83,113 Харитонов Л. Н. 237 Харитончик 3. А. 145, 162, 164,

399 Хауген Е. 32, 402

Хельбіг Г. 8, 24, 82, 402 Хідекель С. С. 329, 390 Хоккет Ч. 109,120, 402 Холлідей М.-А.-К. 17,18,105 Холодович О. 0.184,194, 400 Хомський Н. 99, 261 Храковський В. С. 400 Храмова В. 333, 400 Чіжмарова М. В. 345, 346,400 Чікобава А. С. 106 Чумак В. В. 400 Шаблій О. А. 36, 325 Шанін П. Ф. 341, 400 Шахматов О. О. 174, 256 Шахнарович О. М. 312, 400 Швачко К. К. 136,164,180, 260,

293, 335, 338, 400 Швейцер О. Д. 400 Шевелюк В. А. 37 Шевченко Т. 311 Широков О. С. 109 Широкова А. В. 9,123,187, 200,

400 Шкарбан Л. И. 177,181, 400 Шлегель А. 26 Шлегель Ф. 26, 64 Шлейхер А. 27, 64, 65 Штейнталь Г. 65 Штернеман Р. 79, 81, 96, 400 Шумарова Н. П. 35, 400 Шутова Є. I. 293, 400 Щерба Л. В. 21, 28, 85, 87, 88,

131, 175, 256, 335, 336,

398, 400 Юркевич П. 333 Юсупов У. К. 24, 86, 400 Яворська Г. М. 36, 401 Якобсон Р. О. 29, 48, 53, 76, 83,

109,113, 250, 307,401,402 Ярцева В. М. 24, 31, 32, 39, 56,

63, 75, 88, 91,106, 296, 401 Яхонтов С. Є. 177,179,181, 401

Кочерган М. П.

К 55 Основи зіставного мовознавства: Підручник. —

К.: Видавничий центр «Академія», 2006. — 424 с (Альма-матер)

ISBN 966-580-213-5

Це перший в Україні підручник, у якому на рівні сучас­них досягнень лінгвістики зінтерпретовано основні поняття контрастивного мовознавства, розкрито методику контрас-тивних досліджень і висвітлено найважливіші спільні й від­мінні ознаки мов світу на всіх рівнях їхньої структури.

Викладені теоретичні положення проілюстровано прикла­дами з різноструктурних мов світу. Подано запитання, завдан­ня, термінологічний словник.

Для студентів вищих навчальних закладів, учителів-сло-весників.

ББК 81.Укр

Навчальне видання

Серія «Альма-матер» Заснована в 1999 році

КОЧЕРГАН Михайло Петрович

Основи

зіставного

мовознавства

Підручник

Спільний проект із видавництвом «Академвидав»

Редактор Ґ. А. Теремко Технічний редактор Т. І. Семченко Коректор М. Е. Мацун Комп'ютерна верстка Є. М. Вайдюка

Підписано до друку

з оригінал-макета 14.06.2006.

Формат 84x108/32. Папір офс. № 1.

Гарнітура Шкільна. Друк офсетний.

Ум.-друк, арк: 22,26. Ум. фарбовідб. 22,68.

Обл.-вид. арк. 24,1. Зам. 6-429.

Видавничий центр «Академія» 04119, м. Київ-119, а/с 37. Тел./факс: (044) 483-19-24; 456-84-63. E-mail: academia-pc@svitonline.com Свідоцтво: серія ДК № 555 від 03.08.2001 р.

ВАТ «Поліграфкнига».

04057, м. Київ, вул. Довженка, 3.