Утворення уцр

Російська революція, що почалася в лютому 1917, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві 3 березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.

У новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (В. Винниченко, Д. Дорошенко і їх прихильники з ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Таким чином, сформувалися два центри національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об'єднаної організації, яка дістала назву Української Центральної Ради. Самостійники пішли на об'єднання з федералістами, бо сподівалися, що розвиток революції приведе останніх до визнання необхідності незалежності України. Але ці сподівання збулися не скоро.

4 березня 1917 у Києві на Володимирській 42, в приміщенні українського клубу «Родина»[1] з ініціативи Товариства українських поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій (Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство, Товариство українських техніків і аґрономів тощо) було проголошено утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського, якого тимчасово наступав Володимир Науменко, а товаришами голови — Дмитра Антоновича і Дмитра Дорошенка.

Цього ж дня, 4 березня, УЦР телеграмою повідомила керівників Тимчасового уряду Г.Львова і О.Керенського про своє утворення.

Стосунки Української Центральної Ради з Тимчасовим урядом.

Бажаючи довести, що декларовані Універсалом слова „однині будемо творити наше життя" не пустопорожні, Комітет Центральної Ради 15 червня створив Генеральний секретаріат на чолі з Винниченком. Такі швидкий розвиток подій в Україні справив відповідне враження на Тимчасовий уряд. 29 червня до Києва прибули три міністри Тимчасового уряду для налагодження взаємин з Центральною Радою. Уряд був готовий піти на серйозні поступки, але зберігши своє реноме. Вимагаючи закріпити за Всеросійськими установчими зборами право остаточного вирішення питань стосовно організації української автономії, Тимчасовий уряд заявив, що не заперечуватиме її права на існування.

Зі свого боку делегація обіцяла, що уряд, приймаючи Закони стосовно України, узгоджуватиме їх з УЦР Вона висловилася за створення крайового органу влади, фінансування його з державного бюджету, запровадження при Тимчасовому уряді посади комісара з українських справ. Отримала право на життя ідея українізації військових частин.

Такий підхід створював грунт для порозуміння і конструктивного діалогу, хоч це й вимагало від УЦР певного компромісу і відступу.

Результатом переговорів стало офіційне визнання Тимчасовим урядом Генерального секретаріату, а також видання ЦР ІІ Універсалу. Зміст його - це обіцянки продовження курсу ЦР стосовно автономії України і створення для цього відповідної правової бази.

Центральна Рада намагалась на початку свого заснування вести лояльну політичну гру з Тимчасовим урядом. Інакше поводили себе інші політичні сили. На 1-ому Всеукраїнському військового з'їзді (5 - 8 травня 1917 р.) делегати однозначно закликали ЦР домагатися від Тимчасового уряду визнання національно-територіальної автономії України. З'їзд розгорнув кампанію боротьби за українізацію військових частин, створивши Український військовий генеральний комітет. Все це сприяло зміцненню становища Ради.

До Всеукраїнського військового з'їзду УЦР виявляла нерішучість у стосунках з Тимчасовим урядом. Холодне ставлення уряду з його прагненням будь-що дистанціюватися від УЦР не створювали грунту для переговорного процесу.

16 травня до Петрограда прибула повноважна представницька делегація УЦР на чолі з заступниками голови Ради В.Винниченком та С.Єфремовим. Головна з пропозицій ЦР полягала в тому, щоб Тимчасовий уряд висловив своє позитивне ставлення до автономії України. Сторони так і не порозумілися. Однак ця поїздка створила умови для переходу в наступ. Тепер треба було йти по революційному шляху…

1-ий Універсал

На хвилі політичних пристрастей четверті загальні збори Української Центральної Ради З червня вирішили звернутися до українського народу із закликом „організуватися і приступити до негайного закладання підвалин автономного ладу на Україні". Збори зобов'язали Центральну Раду негайно підготувати універсал.

10 травня на засіданні Комітету Центральної Ради в остаточному читанні було ухвалено й того ж дня на 2-му Всеукраїнському військовому з'їзді оприлюднено документ, який дістав назву 1-го Універсалу Української Центральної Ради. Він юридично закріпив право України на незалежність.

Проголошення Універсалу викликало бурхливе піднесення революційного ентузіазму мас. Російська революційна демократія в Україні змушена була переглянути свої позиції і визнати, що відкриту боротьбу з УЦР безпрецедентно програно.

Таким чином небажання Тимчасового уряду принципово розв'язати проблему державного устрою Росії означало прагнення російського політичного й державного істеблішменту зберегти Росію централізованою, єдиною і неділимою. Універсал Центральної Ради став провісником неминучої децентралізації Росії в разі її перетворення на країну демократичну.

II Універсал

16 (3) липня 1917 — УЦР прийняла свій II Універсал.

Зміст:

1. Центральна Рада повинна поповнитися представниками інших народів, що проживають в Україні;

2. Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий уряд;

3. Центральна Рада починає розробку закону про автономне обладнання України, який повинен бути затверджений Всеросійськими Установчими Зборами. До твердження даного закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономію України;

4. Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового уряду.

II Універсал був проголошений на сесії Української Центральної Ради.

№63. Події української революції кінця 1917 – початку 1918 рр. Проголошення незалежнсті УНР.

Українська революція 1917–1921 років — низка подій, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу у 1917–1921 роках.

Поштовхом до початку Української революції стала Лютнева революція в Російській імперії. У період 1917–1921 років Україна пережила різні форми національної державності (УНР, Українська держава, ЗУНР), але державну незалежність втримати не змогла. Отже, Українська національно-демократична революція зазнала поразки. Ця поразка була наслідком незгуртованості політичної еліти, незавершеності процесу формування нації, відмінностей між національними та соціальними завданнями визвольного руху, його обумовленості зовнішніми політичними й насамперед військовими факторами.[1] Однак, не досягши своєї мети, Українська революція започаткувала процес формування модерної політичної нації, відродила традицію державності.

Проголосивши III Універсалом Українську Народну Республіку, лідери Центральної Ради неодноразово підкреслювали її федеративний зв'язок з іншими державними утвореннями, які виникли на території Росії після більшовицького перевороту. Українські лідери взяли на себе ініціативу створення федерального уряду з представників революційної соціалістичної демократії. Проте наступні події кінця 1917 р. показали нежиттєздатність цієї ідеї.

Агресивна політика Раднаркому змусила Всеукраїнський з'їзд рад публічно оголосити, що централістські наміри більшовицького уряду "загрожують до решти розірвати федеративні зв'язки". В грудні самостійницькі групи створили Українську партію соціалістів-самостійників, в програмі якої було оголошено, що "партія стоїть на ґрунті повної незалежності Української Народної Республіки". На восьмих загальних зборах УЦР сформувалась фракція самостійників на чолі з С.Шелухіним. Самостійницькі настрої почали оволодівати українською політичною елітою, і на початку 1918 р. Центральна Рада почала схилятися до проголошення УНР незалежною державою.

24 січня 1918 р. Мала рада ухвалила IV Універсал, який проголошував незалежність України. У голосуванні Універсалу взяло участь 49 членів Малої ради. 39 із них голосували "за", "проти" - 4, утрималося - 6. Проти голосували меншовики та Бунд, утрималися російські есери та члени єврейської соціалістичної робітничої партії.

Під текстом Універсалу стояла дата 9 січня за ст. ст., тобто 22 січня за сучасним календарем. Саме в цей день мали відкритись (але не відкрились) Всеукраїнські Установчі збори. IV Універсал завершив складний і суперечливий процес українського руху до відновлення національної держави.

З проголошенням IV Універсалу боротьба за українську державу набула нової якості, крім внутрішньої лінії розвитку вона мусила мати і зовнішньополітичне продовження.

Брестський мирний договір

№64. Державний переворот і прихід до влади Павла Скоропадського. Внутрішня і зовнішня політика гетьманату.

Гетьманський переворот 1918 — переворот у Києві в ніч з 29 на 30 квітня 1918 року, коли гетьман Павло Скоропадський захопив владу в Україні, усунувши Українську Центральну Раду.