4.2. Міжнародний рух капіталу

Капітал - це грошові та матеріальні кошти, що використовуються в суспільному виробництві з метою одержання прибутку.

Міжнародний рух капіталу – це зустрічне переміщення капіталів між країнами, що приносить їх власникам відповідний дохід.

Міжнародний рух капіталу як фактору виробництва набуває різних конкретних форм (рис. 4.2).

Рис. 4.2 - Форми міжнародного руху капіталу

Експорт капіталу - це однобічне переміщення вартості в товарній або грошовій формі за кордон з метою одержання прибутку, відсотка або з іншою метою.

Класифікація форм експорту капіталу наведена в таблиці 4.1.

Вивезення капіталу в товарній формі - це експорт машин, устаткування, напівфабрикатів, технологій і т.д. Експорт капіталу в грошовій формі - це вивезення валюти й валютних цінностей.

Таблиця 4.1 - Класифікація форм експорту капіталу

Класифікаційна ознака	Форма експорту капіталу
1. Залежно від суб'єктів	вивезення державного капіталу (позики, допомога й т.д. - це гроші платників податків) вивезення приватного капіталу експорт капіталу міжнародних інститутів (допомога, гранти й т.д.).
2. Залежно від об'єктів інвестування	експорт фінансового капіталу (фінансові інвестиції) експорт реального капіталу (реальні інвестиції)
3. Залежно від строку вкладення (інвестування)	вивіз короткострокового капіталу вивіз середньострокового капіталу вивіз довгострокового капіталу
4. Залежно від характеру використання й цілей	експорт капіталу в позичковій формі (позики, кредити й т.д.) експорт капіталу в підприємницькій формі (прямі й портфельні інвестиції)
5. Залежно від натуральної (речовинної) форми	вивезення капіталу в грошовій формі вивезення інтелектуального капіталу вивезення капіталу у товарній формі вивезення капіталу у виробничій формі вивезення капіталу у технологічній формі

Основними причинами експорту капіталу є:

• розбіжність попиту на капітал і його пропозиції в різних ланках світового господарства;

• поява можливості освоєння місцевих товарних ринків (капітал експортується з метою наступного експорту товарів, стимулювання попиту на продукцію);

• наявність у країнах, куди експортується капітал, більш дешевої сировини або робочої сили;

• стабільна політична обстановка й у цілому сприятливий інвестиційний клімат у приймаючій країні, пільговий інвестиційний режим у спеціальних (вільних) економічних зонах;

• більш низькі екологічні стандарти в приймаючій країні, ніж у країні-експортері капіталу.

Фактори, що стимулюють експорт капіталу:

• зростаючий взаємозв'язок і взаємозалежність національних економік;

• міжнародне виробниче кооперування, вкладення ТНК у дочірні компанії;

• економічна політика промислово розвинених стан, спрямована на залучення значних обсягів капіталу для підтримки темпів економічного росту, розвитку передових галузей промисловості, підтримки рівня зайнятості;

• економічна поведінка країн, що розвиваються, які прагнуть залучити іноземний капітал для прискорення свого економічного розвитку;

• діяльність міжнародних фінансових організацій, які направляють і регулює транскордонні потоки капіталу;

• міжнародні угоди про запобігання подвійного оподатковування доходів і капіталів між країнами.

Міжнародний рух капіталу здійснюється в різних конкретних формах залежно від джерел надходження (суб'єктів), характеру використання (об'єктів), строків і цілей.

За джерелами походження капітал, що обертається на світовому ринку, ділиться на офіційний і приватний капітал.

Офіційний (державний) капітал — кошти з державного бюджету, що переміщуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням урядів, а також за рішенням міжурядових організацій. До цієї категорії руху капіталу належать всі державні позики, позички, дарунки (гранти), допомога, які надаються однією країною іншій країні на основі міжурядових угод. Офіційним також вважається й капітал, яким розпоряджаються міжнародні міжурядові організації від імені своїх членів (кредити МВФ, Світового банку, видатки ООН на підтримку миру та ін.). Джерелом офіційного капіталу є кошти державного бюджету, тобто в підсумку гроші платників податків. Тому рішення про переміщення такого капіталу за рубіж приймаються спільно урядом і органами представницької влади (парламентом).

Приватний (недержавний) капітал — коштів приватних (недержавних) фірм, банків і інших недержавних організацій, що переміщується за кордон або приймається з-за кордону за рішенням керівних органів і їх об'єднань. До цієї категорії руху капіталу належать інвестиції капіталу за кордон приватними фірмами, надання торговельних кредитів, міжбанківське кредитування. Джерелом походження цього капіталу є кошти приватних фірм, власні або позикові, не пов'язані з державним бюджетом. Але, незважаючи на відносну автономність фірм у прийнятті рішень про міжнародне переміщення капіталу, що їм належить, уряд звичайно залишає за собою право його регулювати і контролювати.

За характером використання капітал ділиться на:

Підприємницький капітал — кошти, що прямо або непрямо вкладені у виробництво з метою одержання прибутку. В якості підприємницького капіталу найчастіше використовується приватний капітал, хоча держави, або державні підприємства також можуть вкладати кошти за кордон.

Позичковий капітал — кошти, що надаються у борг з метою одержання відсотка. У міжнародних масштабах в якості позичкового капіталу в основному використовується офіційний капітал з державних джерел, хоча міжнародне кредитування з приватних джерел також досягає досить значних обсягів.

За строком вкладення капітал ділиться на:

Середньостроковий і довгостроковий капітал — вкладення капіталу строком більш ніж на 1 рік. Всі вкладення підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій, так само як і позичковий капітал у вигляді державних кредитів, зазвичай є довгостроковими.

Короткостроковий капітал — вкладення капіталу строком менш ніж на 1 рік. Переважно позичковий капітал у формі торговельних кредитів.

Найбільше практичне значення для аналізу міжнародного руху капіталу має наступний його функціональний розподіл.

За метою вкладення капітал ділиться на:

Прямі інвестиції — вкладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні додатка капіталу, що забезпечує контроль інвестора над об'єктом розміщення капіталу. Вони практично цілком пов'язані з вивозом приватного підприємницького капіталу, не рахуючи відносно невеликих за обсягом закордонних інвестицій фірм, що належать державі.

Портфельні інвестиції — вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиції також переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоча й держава часто випускає свої та купує іноземні цінні папери.

Міжнародні портфельні інвестиції класифікуються таким чином, як вони відображаються в платіжному балансі. Вони поділяються на інвестиції в:

акціонерні цінні папери — грошовий документ, що обертається на ринку, що засвідчує майнове право власника документа стосовно особи, що випустила цей документ ;

боргові цінні папери — грошовий документ, що обертається на ринку та засвідчує відношення позики власника документа стосовно особи, що випустила цей документ.

Боргові цінні папери можуть виступати у формі:

• облігації, простого векселя, боргової розписки — грошових інструментів, що дають їх власнику безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід або на обумовлений за договором змінюваний грошовий дохід;

• інструменти грошового ринку — грошових інструментів, що дають їх власнику безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку із знижкою, розмір якої залежить від величини процентної ставки й часу, що залишився до погашення. До їх числа належать казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепт та ін.;

• фінансових дериватів — похідні грошові інструменти, що мають ринкову ціну та засвідчують право власника на продаж або покупку первинних цінних паперів. До них належать опціони, ф'ючерси, варанти, свопи.

Як видно, кожна із груп капіталу ділиться на підгрупи, які умовно можна вважати його експортом (активи, інвестиції за рубіж) і імпортом (пасиви, інвестиції усередині своєї країни) (табл.4.2). Масштаби руху капіталу в цілому й у рамках кожної із груп піддаються лише приблизній оцінці на базі даних консолідованого платіжного балансу всіх країн світу.

Таблиця 4.2 - Функціональний розподіл міжнародного руху капіталу

1. Прямі інвестиції	За кордоном	Рух капіталу між резидентом і нерезидентом, що призводить до виникнення тривалого взаємного економічного інтересу
	Усередині своєї країни
2. Портфельні інвестиції	Активи	Рух капіталу, пов'язаний із купівлею-продажем цінних паперів
	Пасиви
3. Інші інвестиції	Активи	Рух капіталу, пов'язаний з міждержавними кредитами й банківськими депозитами
	Пасиви
4. Резервні активи	Монетарне золото	Рух капіталу, пов'язаний з активами, які можуть використовуватися державою для покриття сальдо платіжного балансу
	Спеціальні права запозичення
	Резервна позиція у МВФ
	Іноземна валюта

Інвестиційна позиція — співвідношення активів, якими володіє країна за кордоном, і активів, якими володіють іноземці в даній країні. До числа активів включаються цінні папери й прямі інвестиції.

Правило Вальраса (Walras’ Law) — вартість імпорту країни дорівнює сумі вартості експорту та чистих закордонних продажів активів і відсотків по них:

IМ=Х+NA+NR (4.1)

де IМ— імпорт,

Х — експорт,

NA - чисті продажі активів (різниця вартості активів, проданих іноземцям та куплених у них),

NR - чисті платежі відсотків (різниця вартості відсотків на вкладений капітал, отриманих з-за кордону й виплачених іноземцям).

Продаж активів у будь-якій формі (права власності, цінні папери, золото та ін.) означають приплив капіталу в країну. Платежі відсотків являють собою плату за користування капіталом, отриманим у минулому. Чим більше продаж активів сьогодні, тим вище будуть платежі відсотків по залученому капіталу в майбутньому. Отже, чим вищим є чистий продаж активів (NА) сьогодні, тим нижчим є розмір одержуваних чистих відсотків (NR) у майбутньому. Перетворюючи рівняння 4.1, одержуємо рівняння 4.2, ліва сторона якого являє собою поточний баланс - баланс товарів і послуг плюс чисті виплати відсотків на капітал, які розглядаються як торгівля капітальними послугами, а права - баланс руху капіталу.

IМ – Х – NR = NA, (4.2)

Таким чином, відповідно до правила Вальраса баланс торгівлі товарами й послугами повинен дорівнювати із протилежним знаком балансу руху капіталу. Якщо ця рівність не дотримується, то залишок називається пропусками й помилками.

Міжнародне переміщення капіталу - багатобічний процес, однією зі складових якого є міжнародні інвестиції, до яких належать довгострокові вкладення капіталу в різні галузі світового господарства з метою одержання прибутку. Однак, необхідно враховувати, що здійснення інвестицій, у тому числі іноземних, повинне бути взаємовигідним процесом, тобто приносити прибуток як одержувачу, якому направляються інвестиції, так і вкладнику - інвестору.

Міжнародний ринок інвестицій (капіталів) – це сфера, у якій відбувається переміщення довгострокового капіталу з метою одержання прибутку.

Міжнародний ринок інвестицій (капіталів) складається з ринку титулів (прав) власності й ринку боргових зобов'язань, що у свою чергу ділиться на кредитний ринок (ринок банківських зобов'язань) і ринок боргових цінних паперів. Таким чином, у широкому розумінні міжнародні інвестиції - це купівля-продаж цінних паперів і надання довгострокових кредитів, у вузькому сенсі - тільки купівля-продаж цінних паперів - титулів власності, тобто акцій, пайових сертифікатів і т.п.

Акції поряд з паями та американськими депозитарними розпискам (ADR) являють собою один з найпоширеніших видів цінних паперів, що підтверджують участь інвестора в капіталі підприємств. Тим, що акції є титулом власності, вони принципово відрізняються від облігацій і інших цінних паперів, які є лише підтвердженням надання або одержання кредиту. Міжнародний ринок титулів власності сильно сегментований і, по суті, не може вважатися глобальним: на національних ринках торгують переважно місцевими акціями, тоді як число іноземних акцій є досить обмеженим. Це пов'язано як з національним законодавством окремих країн, що забороняють реєструвати акції іноземних компаній на біржі й іноземних інвесторах купувати акції місцевих фірм, так і з консерватизмом інвесторів, що надають перевагу вкладенню грошей у свої національні фірми.

Акції (equities, stocks, shares) — Цінні папери, що підтверджують право їхнього власника на частку в капіталі компанії та надають йому право голосувати на щорічних зборах акціонерів, обирати директорів і одержувати у вигляді дивідендів частку від прибутку компанії.

Депозитарні розписки (depositary receipts) — цінні папери, що випускають національним банком і підтверджують його володіння акціями іноземних компаній. Одержали найбільше поширення в США у формі американських депозитарних розписок (ADR) і в інших країнах світу - у формі глобальних депозитарних розписок (GDR), кожна з яких може бути прирівняна до декількох іноземних акцій і продаватися на фондовому ринку як самостійний титул власності.