7.3. Фінансування проекту.

Фінансування проекту – є одним із важливіших елементів, який визначає і забезпечує його реалізацію на протязі всього життєвого циклу. Фінансування проекту планується. Воно призначено для упорядкування всього процесу фінансування і базується на стратегії маркетингу, яка вимагає з’ясування наступних питань:

- зацікавленості кожного інвестора в фінансуванні проекту;

- ступені ризику інвестора;

- частки (долі) власності, які отримає інвестор;

- розмір потоку доходів проекту і податкових пільг.

Фінансування проекту передбачає чотири етапи: попереднє вивчення життєздатності проекту; розробку плану його реалізації; організація фінансування; контроль за планом фінансування і дотримання умов фінансування. [24]

Попередній аналіз життєздатності проекту здійснюють для того, щоб визначити, чи вартий проект витрат часу і ресурсів, що пов’язані з ним, і чи буде потік ресурсів достатнім для покриття всіх витрат та одержання передбаченого прибутку.

Планування реалізації проекту охоплює процес від моменту попереднього вивчення його життєздатності до організації фінансування на якому оцінюють всі показники і ризики за проектом, прогнозують вплив на життєздатність проекту як внутрішнього, так і зовнішнього маркетингового середовища.

Після завершення перших двох етапів розробляють пропозиції щодо організації схеми фінансування проекту з обрахуванням потоку інвестицій, необхідних для планомірного виконання проекту, а на стадії реалізації здійснюють контроль за виконанням плану та умовами фінансування.

Джерелами фінансування проектів відповідно до Законів України «Про інвестиційну діяльність» і «Про іноземні інвестиції» можуть бути:

1. Власні кошти інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, нещасть та грошей громадян).

2. Зайомні кошти інвесторів (облігаційні займи, банківські та бюджетні кредити).

3. Притягнуті кошти інвестора (продаж акцій, пайові та інші вклади).

4. Бюджетні інвестиційні асигнування.

5. Дармові, благодійні вклади, пожертвування організацій, підприємств і громадян.

6. Іноземні інвестиції.

Фінансування проекту може здійснюватися різними методами. До них відносяться:

- фінансування проекту за рахунок випуску акцій;

- довготривале боргове фінансування;

- лізингове фінансування;

- державне фінансування;

- іпотечне фінансування;

- проектне фінансування;

- боргове фінансування.

На практиці використовують всі методи фінансування, мінімізуючи в цілому витрати.

1. Фінансування в формі випуску акцій здійснюється за рахунок грошових вкладів, устаткування, технологій та інше. Основний обсяг акціонерних інвестиції надходить від учасників проекту з початку реалізації проекту.

2. Джерелами довгострокового боргового фінансування є:

- довгострокові кредити банків, в тому числі комерційних;

- кредити в державних установах;

- боргові обов’язки спільноти;

- власне розміщення боргових обов’язків.

Всі ці джерела виділяються (кредитуються) при їх погашеннях в установлені строки з обліком виплати процентних ставок, які можуть бути фінансовими і слизькими, тобто мінливими в залежності від періоду кредитування.

3. Лізингове фінансування представляє собою трьохсторонній комплекс відношень, при якому лізингова компанія за проханням і вказівкам користувача придбає у виготовлювача устаткування, яка передає користувачу в часткове користування.

В склад лізингових відношень входять два договори:

- договір купівлі-продажу між лізинговою компанією і виготовлювачем;

- договір лізингу між лізинговою компанією і користувачем.

4. Державне фінансування здійснюється безпосередньо урядом і державними установами безпосередньо за рахунок державних інвестиційних програм через субсидування або гарантією гарантію позик або сумісно, за рахунок гарантій цін і розширення податкових пільг. [5]

5. Іпотечне фінансування – це позичка під заставу нерухомості. Іпотека є одним з найважливіших джерел фінансування проектів у країнах з ринковою економікою. Об’єктом застави можуть бути будівлі, споруди, будинки, земля та інші види нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб та підприємств.

Для фінансування проектів застосовують такі форми іпотечних позичок:

- стандартну – сплата боргу й виплата відсотків рівними частинами;

- зі зростанням платежів – на початковому етапі збільшення внесків з визначеним постійним темпом, а далі виплата їх постійними сумами;

- зі зміною суми виплати – виплата у пільговий період тільки відсотків без збільшення основної суми боргу;

- із заставним рахунком – відкриття спеціального рахунку, на яких боржник вносить певні грошові кошти для підстрахування виплати внесків на етапі реалізації проекту. [3]

6. Проектне фінансування – широко практикується за кордоном і є одним із видів боргового фінансування. Воно полягає в тому, що банк-кредитор аналізує пропонований інвестиційний проект, доводить його до рівня, що дає змогу організувати його успішне фінансування, веде переговори з кредиторами і передає на комерційних умовах замовнику сформований варіант з конкретними висновками та пропозиціями.

7. Джерелами боргового фінансування проектів – є довгострокові кредити в комерційних банках, кредити в державних установах, іпотечні кредити, приватне розміщення боргових зобов’язань, а також емісія облігацій і боргових зобов’язань, зокрема в разі здійснення проектів на діючих підприємствах. [3]

Головною проблемою, яку необхідно вирішувати при розробці плану фінансування проекту – це урахування ризику в ефективному його завершенню, можливе його виникнення і раціональний розподіл між інвесторами.

План фінансування повинен враховувати наступні ризики:

- ризик нежиттєздатності проекту;

- податковий ризик;

- ризик несплати заборгованості;

- ризик незавершеного будівництва.

1. Ризик нежиттєздатності проекту визначає в тому, що інвестори повинні бути увіровані, що передбачені доходи від проекту будуть достатніми для покриття витрат, виплати заборгованості та забезпечення окупності будь-яких капітальних витрат.

2. Податковий ризик включає:

- втрату виграшу від податкової знижки, через закриття вже функціонованого, але економічно не оправданого себе проекту;

- зрив строків вводу об’єкту в експлуатацію і не отримання податкових пільг;

- зміна податкового законодавства або планової норми амортизації до вводу об’єкту в експлуатацію;

- рішення податкової служби про зменшення податкових пільг.

3. Ризик несплати заборгованості в установлені строки може відбутися із-за тимчасового зниження попиту на виготовляєму продукцію.

Для зниження ризику від несплати заборгованості використовуються наступні заходи:

- використання резервних фондів;

- виробничі виплати;

- додаткове фінансування.

Створений резервний фонд в плані фінансування повинен бути не менше максимальних виплат по заборгованості.

Крім того, сплата заборгованості може проводитися за рахунок реалізуємого проекту, що повинно бути передбачено контрактом. А на випадок збільшення масштабів проекту або виникнення проблем, пов’язаних з експлуатацією, передбачено додаткове фінансування.

4. Ризик незавершеного будівництва може виникнути із-за впливу різних факторів, в тому числі: з-за інфляції, технічної складності, відсутністю матеріалів, проблем пов’язаних з навколишнім середовищем, коливання курсу валюти, державних постанов та інше, що звичайно турбує інвестора. Тому до початку будівництва, його учасники, повинні прийти до згоди і гарантії його завершення.

В розвинутих країнах, для управління процесом фінансування проектом застосовують спеціальний план управління фінансовими ресурсами, який розробляють при підготовці контрактів і який постійно аналізують. Цей план передбачає, які витрати підлягають контролю (вартість устаткування, матеріалів, робочої сили); за допомогою яких показників будуть оцінювати витрати; як буде організовано контроль. Необхідно також враховувати і те, що ефективність контролю за фінансами знижуються на пізніх етапах реалізації проекту.