12.1.2. Механізм зовнішньоекономічної діяльності України: сутність та принципи формування

В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини – одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і розвиток цих відносин з усіма країнами світу сприятиме інтернаціоналізації виробництва, підвищенню рівня його технології та якості продукції. Тільки цим шляхом Україна зможе інтегруватися в Європейський і світовий ринок.

Міжнародні економічні зв’язки – це система господарських зв’язків між національними економіками країн на основі міжнародного поділу праці.

Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її економіки особливо важливим є повне і ефективне використання зовнішніх економічних зв’язків для вирішення загальних науково-технічних і господарських проблем.

Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв’язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого рівня населення.

Серед комплексу невідкладних завдань забезпечення ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв’язків, його теоретична розробка та практичне втілення в життя.

Під механізмом зовнішньоекономічних зв’язків розуміють сукупність конкретних їх форм, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.

У зовнішній економічній сфері сьогодні повинен забезпечуватися абсолютний пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів у регулюванні даної сфери діяльності. Саме вони в країнах з ринковою економікою є основними елементами механізму управління господарською діяльністю як на національному, так і на міжнародному рівнях.

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені принципи демократизації, демонополізації зовнішніх економічних зв’язків, що передбачають скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт, підвищення ролі митного та валютного регулювання міжнародних господарських зв’язків, надання об’єктам зовнішньоекономічної діяльності широкої самостійності згідно з міжнародною практикою.

Зовнішня економічна політика має відповідати національним інтересам держави, забезпечувати взаємовигідне співробітництво з іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку.

Для створення нового дієвого механізму зовнішньоекономічних зв’язків необхідне вирішення таких основних проблем:

• формування необхідної законодавчої бази;

• створення відповідного економічного середовища;

• розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішні економічні зв’язки.

В сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в таких основних формах:

• науково-технічне співробітництво;

• взаємовигідна міжнародна торгівля (зовнішня торгівля);

• надання кредитів і позик, в тому числі і безвідплатних;

• створення спільних підприємств;

• спеціалізація і кооперування виробництва;

• торгівля технологіями, виробництво комплектуючого обладнання;

• спільна участь зацікавлених країн у розробці природних ресурсів;

• іноземні інвестиції ;

• міжнародний туризм;

• культурні зв’язки між країнами світу.

Взаємовигідна міжнародна торгівля товарами та послугами, як і раніше, посідає провідне місце в складній системі міжнародних економічних зв’язків. Для неї властиві передусім дві найхарактерніші риси: переважання пропозиції товарів над існуючим попитом і жорстка конкурентна боротьба між його учасниками.

Економічні зв’язки в цій сфері є нераціональними, характеризуються вузькою географією. Її структура і ефективність не відповідають потребам формування національної ринкової економіки відкритого типу. Україна традиційно протягом багатьох років займала провідне місце серед інших республік у складі СРСР у розвитку експортного виробництва. Про це свідчать такі дані: частка України в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзних експортних поставок. За окремими видами експортних поставок питома вага України становила: по залізній руді – 98%, марганцевій руді – 100, чавуну і трубах – 75, ковальсько-пресовому обладнанню і сільськогосподарських машинах – більше ніж 70, екскаваторах і сортового прокату – більше ніж 60% і т.д. Сучасні можливості експортного потенціалу України повною мірою залежать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.

3. Зовнішньоторговельна діяльність України на сучасному етапі

Зовнішня торгівля — міжрегіональний обмін товарами, послугами і капіталом (отримання кредитів). На розвиток зовнішньої торгівлі впливають такі фактори: поглиблення міжнародного поділу праці й інтернаціоналізації виробництва; розвиток процесів торгово-економічної інтеграції, знищення регіональних бар'єрів, формування спільних ринків, зон вільної торгівлі та ін.

Аналіз особливостей розвитку зовнішньої торгівлі України за останні роки свідчить щодо того, що поряд з певними позитивними змінами (збільшення товарообороту, зростання обсягів наданих послуг, деяке зменшення рівня бартеризації торгівлі) мають місце і такі деструктивні процеси, як скорочення фізичних обсягів експорту та імпорту багатьох видів продукції, відплив капіталу за кордон, переважно сировинний характер збуту з подальшим витісненням з внутрішнього ринку вітчизняної продукції.

Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності України полягає в створенні системи стимулів, спрямованих на ліквідацію дисбалансу між експортними та імпортними потоками в економіці держави, покращення стану платіжного балансу, зменшення залежності від імпорту.

Регулююча роль держави проводиться через прийняття низку законів про зовнішньоекономічну діяльність, пакета підзаконних актів, різноманітних постанов і рішень уряду та інструменти державного регулювання: тарифи, квоти, податки, міждержавні договори і угоди, заходи щодо стимулювання експорту й імпорту, кредитування, страхування експортних і кредитних ризиків, гарантування експорту. Своєчасне запровадження в Україні фінансово-економічних інструментів підтримки експортної діяльності та участі національних підприємств у міжнародних тендерах дозволить поліпшити загальну структуру експорту, закріпитися на нових ринках збуту тощо.

Головними економіко-правовими документами, що регулюють розвиток зовнішньоекономічної політики України та сприяють її входженню у світове господарство є Закони України: «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про створення експортно-імпортного банку», «Про єдиний митний тариф», «Про іноземні інвестиції», «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та інші.

Для державної підтримки розвитку експорту прийнято Програму стимулювання експорту продукції, якою передбачається запровадження механізмів зростання виробництва конкурентоспроможних товарів та послуг, створення умов для нарощування обсягів і підвищення ефективності українського експорту, утому числі високотехнологічних виробництв ; затверджено Методику відбору конкурентоспроможних проектів з розвитку експортного потенціалу України, використання якої дозволить формувати реєстр конкурентоспроможних проектів розвитку експорту; прийнято Комплексну програму утвердження України як транзитної держави у 2002-2010 роках, якою передбачено залучення додаткових надходжень до бюджетів усіх рівнів за рахунок збільшення обсягів транзитних перевезень пасажирів і вантажів через територію України; утворено Міжвідомчу комісію з питань транспортних коридорів та транзитної політики, на яку покладено роботу підготовки пропозицій у частині організації виконання Програми створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні і Комплексної програми утвердження України як транзитної держави у 2002-2010 роках.

Україна стає дедалі відкритішою для зарубіжних партнерів, оскільки ринкові принципи все активніше впроваджуються в господарське життя країни. Організація зовнішньої торгівлі, її структура і динаміка багато в чому характеризують національну економіку, її проблеми і перспективи розвитку, а також ступінь впливу на світогосподарські зв'язки. Значну роль у зовнішній торгівлі України відіграють розвинуті країни. Хоча держава традиційно прив'язана до економіки країн СНД, її нинішня зовнішньоторгова орієнтація на країни ЄС, Північної Америки й інші країни з розвинутою ринковою економікою.

Процес переходу України до ринкової економіки вимагає створення необхідних передумов для інтеграції до міжнародної системи економічного і наукового співробітництва. Однією з найважливіших частин системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності вважаються заходи щодо контролю за експортом стратегічних товарів і технологій.

Українські товари на світовому ринку характеризуються низькою конкурентноздатністю, що призводить до стримування нарощування експорту та звуження як внутрішніх, так і зовнішніх ринків збуту. Недосконала структура українського експорту, в якій переважають товари з низьким ступенем переробки; повільна структурна перебудова експортоорієнтованих галузей; недосконала нормативно-правова база, в частині створення важелів економічного впливу на зростання експорту унеможливлює виробництво товарів, шо відповідають сучасним світовим стандартам.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності сприяє проникненню на внутрішній ринок, як правило, неякісних, але дешевих товарів, що поступово знищує національне виробництво, перетворюючи Україну на периферію світового господарства. Приблизно половину всього експорту України становить продукція металургії та хімічної промисловості.

На майбутнє в Україні передбачається розвивати ті галузі, які мають прискорений оборот капіталу і забезпечують потреби населення. Сюди потрібно віднести харчову і легку промисловості, а також галузі, які забезпечують їх сировиною, та відповідну інфраструктурну сферу.

Легка промисловість має не тільки забезпечувати проблеми внутрішнього ринку, але й бути експортоорієнтованою галуззю. Залежність легкої промисловості від імпорту визначає особливий шлях її розвитку через створення спільних підприємств з виробниками сировини та створення власної сировинної бази. Існуючу непропорційність потрібно ліквідувати у потужностях вирощування, збереження і переробки сільськогосподарської продукції. Головний акцент робиться на цукробуряковий комплекс, який тепер є найбільшим експортоорієнтованим комплексом України.

Традиційно Україна вважається країною з великим науково-технічним та інтелектуальним потенціалом, але все-таки за останні роки не спостерігалося збільшення експорту продукції наукомістких галузей, розширення обсягів виробництва якої мало б позитивний вплив на збереження інтелектуального потенціалу, хоча в економічних зв'язках із зарубіжними країнами наша держава використовує науково-технологічне співробітництво, до якого належить торгівля патентами, ліцензіями і тощо.

Оскільки Україна є однією із сполучних ланок між Заходом і Сходом, то поліпшення умов її торгівлі з країнами Західної Європи є найважливішим пріоритетом у її ж зовнішньоторгівельній політиці. Значимим для України залишається й забезпечення розвитку багатосторонніх відносин з державами-членами СНД, зокрема в плані зміцнення торговельного співробітництва, розширення і поглиблення відносин з провідними західноєвропейськими країнами, США, Канадою. Розвиток зовнішньоторгівельної активності на Сході також сприятиме піднесенню ролі України в світовому просторі. За останні роки в розвитку українського експорту складалися позитивні тенденції, зокрема зовнішня торгівля України зберігає тенденції подальшого розвитку. Зростає значення України як надійного партнера з транзиту енергоносіїв з Росії до Заходу, враховуючи заінтересованість низки іноземних держав та провідних транснаціональних нафтових компаній до участі в консорціумі з експлуатації нафтопроводу Одеса-Броди та значну кількість попередніх заявок на постачання нафти.

Разом з тим, існують певні проблеми з реалізацією проектів, пов'язаних з АН-140 та АН-70, оскільки урядами провідних країн буде стимулюватися закупівля техніки винятково західного виробництва (більша вартість західних аналогів розцінюється як додатковий чинник збереження робочих місць та виробничих потужностей у СШАта країнах ЄС); зменшення обсягів експорту продукції чорної металургії у зв'язку із тенденціями зменшення вартості сталі на світовому ринку. Український експорт в багатьох країнах наштовхується на політичні бар'єри у вигляді антидемпінгових розслідувань та нетарифних заходів через лобіювання власних інтересів виробниками країн-імпортерів української продукції.

Зовнішньоторговельні зв'язки України мають орієнтуватися на збільшення питомої ваги в експорті готових виробів, на значне скорочення поставок сировини. У структурі імпорту переважає продукція, що не виробляється в Україні, або виробляється в обмеженій кількості, але необхідна для задоволення потреб внутрішнього споживання і випуску експортних товарів. Наша країна залежить від постачання паливно-енергетичних ресурсів, медикаментів, кольорових металів, обладнання і комплектуючих, в яких держава не забезпечує свої потреби за рахунок власного виробництва.

Україна імпортує продовольчі товари та продукти їх переробки; понад 56% імпорту країни становить мінеральне паливо, нафта, нафтопродукти і газ, тому для нас життєво важливо забезпечити себе альтернативними джерелами постачання енергоносіїв та мати власні ринки збуту товарів продуктової та виробничої сфер.

Для покращення механізму державного регулювання імпортної політи- ки потрібно заходи, спрямовані на забезпечення диверсифікації джерел поставок продукції виробничо-технічного призначення, насамперед продукції критичного імпорту, з метою зменшення ресурсної залежності від монопольних постачальників, а також посилення захисту національних виробників та внутрішнього ринку, стимулювання імпорту сучасного обладнання, техніки, механізмів та квотних технологій (удосконалення тарифних методів регулювання у разі проведення експортно-митних операцій).

Основною метою державної політики є розробка та впровадження законодавчої та договірно-правової бази захисту і просування національних зовнішньоекономічних інтересів на світові ринки, стимулювання експорту високотехнологічноі' продукції та послуг тощо.

Особливий інтерес для України становить досягнення стратегічно важливої мети переходу від експорту сировини до експорту готової продукції. Деякі заходи можуть вживатися у комбінації політики заміни імпорту з агресивною політикою сприяння експорту.

Розробка програми стабілізації та розвитку зовнішньоторговельних зв'язків має включати оцінку можливостей сучасного експортного потенціалу України, першочергових імпортних потреб, у зв'язку з чим стратегічними напрямами діяльності уряду слід вважати:

- підвищення та нарощування випуску конкурентоздатної продукції;

- активне використання специфічних ставок ввізного мита на імпортні товари та посилення контролю за якістю імпортних товарів;

- надання пільг і допомоги вітчизняним товаровиробникам, які займаються експортом продукції та вкладають інвестиції в галузі та виробництва, шляхом зменшення податкового тиску, сприяння отриманню кредитів, проведення активної митно-тарифної політики (тобто створення умов для експортної орієнтації промислового виробництва);

- розробку комплексної національної стратегії економічно збалансованого розвитку промислового виробництва з виділенням пріоритетів науково-технологічного (модернізація машинобудування, металургійної промисловості), експортнозорієнтованого розвитку та підтримання виробників, які працюють в авангардних галузях і секторах економіки;

- запровадження в експортно-імпортних операціях механізму зустрічних закупівель, за яких імпорт будь-якої продукції проводиться тільки за умови зустрічного експорту продукції з країни імпортера.

Крім цього, витрати на кредитування експорту, страхування експортних кредитів та капіталу, який вивозиться і фінансується із бюджету, стимулюють експорт, а в довгостроковому плані покращують платіжний баланс, відкривають для економіки країни нові закордонні ринки, сприяють забезпеченню поставок на внутрішній ринок необхідних товарів із-за кордону.

Слабкість позицій України на світових ринках пояснюється не тільки низької конкурентноздатності вітчизняних товарів, а й малоефективною політикою стимулювання експорту, що в першу чергу пов'язано з недостатньою кількістю фінансових ресурсів. Перед Україною стоїть завдання не лише інтегруватися у світове господарство, а й зайняти в ньому місце, адекватне її ресурсному, промисловому і науково-технічному потенціалу. Важливим напрямом політики інтеграції України в світове господарство є залучення іноземного капіталу у вигляді прямих вкладень, які несуть необхідну нам технологію, налагоджені зв'язки на світовому ринку, поліпшення якості продукції.