- •Розділ і. Теоретичні засади регіональної економіки
- •Тема 1. Предмет, метод і завдання дисципліни "Регіональна економіка"
- •Визначення предмету курсу
- •1.2. Місце курсу в системі наукових дисциплін
- •1.4. Методи і методологічні основи курсу "Регіональна економіка"
- •1.5. Завдання і структура курсу "Регіональна економіка"
- •Тема 2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економічних регіонів. План викладу матеріалу
- •2.1. Економічні закони і закономірності розміщення виробництва, їх об'єктивний характер
- •2.2. Основні закономірності розміщення продуктивних сил.
- •2.3. Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил.
- •2.4. Визначальна роль економічних і соціальних факторів у розміщенні виробництва
- •2.5. Вплив науково-технічного прогресу на розміщення продуктивних сил
- •2.6. Основні напрями формування та удосконалення територіальної організації виробництва
- •Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства. План викладу матеріалу
- •3.1. Економічне районування як науковий метод територіальної організації народного господарства.
- •Економічний район, його головні ознаки, районоутворюючі фактори
- •3.3. Принципи економічного районування
- •Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів
- •3.4. Економічне районування і його практичне значення
- •Особливості районування та сучасна мережа економічних районів
- •3.6. Територіальна структура виробничо-територіального комплексу економічного району
- •Тема 4. Регіони у системі територіального поділу праці План викладу матеріалу
- •4.1.Територіальний поділ праці – основа формування
- •Економічних районів
- •4.2. Спеціалізація економічних районів та методики її оцінки
- •Тема 5. Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики План викладу матеріалу
- •5.1. Сутність державної регіональної економічної політики
- •5.2. Об’єкти і суб’єкти державної регіональної політики
- •5.3. Основні цілі державної регіональної економічної політики
- •5.4. Завдання державної регіональної економічної політики
- •5.5. Наукове обґрунтування регіонального розміщення продуктивних сил
- •Тема 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики План викладу матеріалу
- •6.1. Поняття і сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики
- •6.2. Цiльова організаційно-правова база реалізації регіональної економічної полiтики
- •6.3. Основні важелі та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики
- •Розділ II. Економіка україни як цілісна соціально-економічна система
- •Тема 7. Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах План викладу матеріалу
- •7.1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс
- •7.2. Структура економіки, її сутність та поняття
- •7.3. Регіональні особливості галузевої структури економіки
- •7.4. Реструктуризація регіональної економіки в умовах ринку
- •Тема 8. Природний та ресурсно-трудовий потенціал економіки України План викладу матеріалу
- •8.1. Природно-ресурсний потенціал та його структура
- •8.2. Кількісна і якісна економічна оцінка природних ресурсів та природних умов
- •8.3. Балансові, промислові, геологічні та прогнозні запаси сировини і палива (корисних копалин)
- •8.4. Населення і трудовий потенціал України
- •8.4.1. Чисельність, склад і структура населення України.
- •8.4.2. Відтворення людського потенціалу країни та його регіональні особливості
- •8.4.3. Міграційні процеси та їх види
- •8.4.4. Особливості формування та розселення сільського та міського населення
- •8.4.5. Зайнятість населення та державна політика зайнятості
- •Тема 9. Міжгалузеві комплекси та регіональні особливості їх розвитку План викладу матеріалу
- •9.1. Міжгалузеві комплекси, їх сутність, структура та значення
- •9.2. Процеси інтеграції та підвищення ролі регіонів
- •9.3. Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки
- •Тема 10. Економіка України як регіональна система та її розвиток у ринкових умовах План викладу матеріалу
- •10.1. Методологічні основи і сутність регіональної економіки
- •10.2. Основні передумови регіонального економічного розвитку
- •10.3. Економічна система регіону як ланка єдиного господарського комплексу
- •10.4. Територіальна диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил
- •10.5. Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів
- •Тема 11. Особливості розвитку продуктивних сил регіонів України (на прикладі Донецького регіону) План викладу матеріалу
- •Місце і роль економіки Донецького регіону в розвитку економіки країни.
- •Природно-ресурсний, виробничий і трудовий потенціал регіону
- •Територіальна і галузева структура господарства регіону
- •Проблеми та напрями розвитку і розміщення продуктивних сил регіону
- •Тема 12. Міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція в європейські та інші світові структури План викладу матеріалу
- •12.1. Міжнародний поділ праці, його суть і значення у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків
- •12.1.2. Механізм зовнішньоекономічної діяльності України: сутність та принципи формування
- •12.4. Економічні зв'язки України з країнами снд
- •12.5. Зміст і форми міжнародної економічної інтеграції
- •12.6. Інтеграція України у сучасну світогосподарську систему
- •12.7. Гармонізація законодавства України з законодавством єс
- •Розділ іv. Економіка природокористування та охорони навколишнього природного середовища.
- •Тема 14. Наукові засади раціонального природокористування. План викладу матеріалу
- •14.1. Еволюція економічних принципів природокористування
- •14.2. Еколого-економічні засади раціонального природокористування
- •14.3. Напрями раціонального природокористування в галузях народного господарства
- •Тема 15. Економічний моніторинг та система екологічної інформації План викладу матеріалу
- •15.1. Стан навколишнього природного середовища в Україні
- •15.2. Правові аспекти охорони навколишнього природного середовища
- •Тема 16. Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища План викладу матеріалу
- •16.1. Економічний механізм управління природоохоронною діяльністю
- •16.2. Міжнародні природні ресурси та співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища
- •Економічний механізм природокористування.
- •Тема 17. Економічна та соціальна ефективність упровадження природоохоронної діяльності.
- •17.2. Державна програма охорони навколишнього природного середовища
- •17.3. Стратегічні напрями розвитку галузей народного господарства та забезпечення охорони природно-ресурсного потенціалу
- •17.4. Ефективність заходів з охорони навколишнього природного середовища
- •17.5. Збалансоване використання і відновлення природних ресурсів
- •Література
3.3. Принципи економічного районування
Об’єктивний характер формування економічного району полягає у тому, що він охоплює найголовніше в структурі територіально-господарських зв’язків країни і є головною ланкою територіального поділу праці в масштабах держави. Разом з тим він є важливим засобом територіальної організації виробництва і об’єктом народногосподарського планування.
У науковій літературі обґрунтовується ряд факторів і принципів економічного районування.
До основних принципів належать такі:
- загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район має бути великою економічно цілісною територією, на якій є зазначені природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації, забезпечення сучасного і перспективного розвитку;
- розміри території великих економічних районів мають відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх моно масштабності, величини економічних потенціалів районів повинні бути близькими між собою. Отже, економічний потенціал району може визначатися кількістю населення, розмірами валового внутрішнього продукту, валової продукції промисловості і сільського господарства, вартістю основних виробничих фондів, показниками виробництва продукції на душу населення, на 1000 осіб тощо;
- економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність, яка утворюється розвиненими внутрішніми зв’язками, і мати спеціалізацію господарства у масштабах країни;
- на території інтегрального економічного району повинен бути сформований досить потужний господарський комплекс, основу якого становлять територіальний комплекс з такою галузевою структурою;
- профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до складу галузей промисловості і сільського господарства;
- галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації району;
- галузі, які забезпечують потреби населення промисловими і продовольчими товарами.
При виокремленні економічного району повинне враховуватися економіко-географічне положення території і його вплив на спеціалізацію та розширення продуктивних сил. Також потрібно дотримуватись принципу економічного тяжіння, тобто необхідності включення в його межі основної територіальної частини або/і всієї зони формуючи впливу його головного територіально-економічного центру.
До адміністративного перерозподілу територій областей економічні райони, особливо великі, повинні формуватись без порушення сьогоднішніх їх територіальних меж.
Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів
Територіальна структура народногосподарського комплексу складається з багатьох елементів – певних форм територіального зосередження матеріального виробництва і невиробничої сфери, об’єднаних за ознакою галузей промисловості (промисловий комплекс, сільськогосподарський комплекс, комплекс обслуговування тощо).
Усі комплекси становлять територіальні частини народного господарства, що виступають як форми територіального зосередження продуктивних сил. Виробничо-територіальні утворення – це певні форми територіального зосередження виробництва з різним рівнем комплексності. У промисловості вони виступають у двох формах: як помислові групи і як промислові комплекси. Ці форми виробничо-територіальних утворень якісно різні. Відрізняються вони між собою в першу чергу інтенсивністю внутрішніх зв’язків, характер яких можна вважати свого роду критерієм для виявлення різних форм виробничо-територіальних комплексів і промислових груп. Для промислових груп характерні зв’язки на основі спільності транспортно-територіального положення і територіальної близькості використовуваної інфраструктури. Для виробничо-територіальних комплексів основним є зв’язки комбінуванні і кооперування виробництва. Вони показують ступінь взаємозумовленості підприємств, виступають важливою структурною ознакою будь-якого складного промислового утворення.
Вивчення територіально-господарських відмінностей у межах країни зумовлює потребу систематизації різних економічних районів. Науково обґрунтованим є об’єктивне існування двох типів економічних районів:
галузевих;
багатогалузевих (інтегральних).
Галузеве (спеціальне) економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей виробництва. Цей тип економічних районів виникає під впливом закономірності територіальної концентрації підприємств окремої галузі народного господарства і пов’язаних з ними обслуговуючих виробництв. Їх територіальна локалізація залежить, в основному, від наявності на певній території необхідних передумов (грунтово-кліматичних і сировинних ресурсів), великого споживача продукції, добре налагоджених транспортних зв’язків тощо.
Таке галузеве спрямування можна спостерігати у сільськогосподарському виробництві, зокрема виокремлюються райони виробництва технічних і зернових культур, виноградарства і садівництва, а в промисловості – райони паливно-енергетичного комплексу, металургійної, хімічної, легкої та інших галузей індустрії.
Галузеві типи економічних районів є складовою частиною загальних (інтегральних) економічних районів. Галузеве районування посилює наукову обґрунтованість визначення території багатогалузевих (загальних) економічних районів.
Загальне (інтегральне) багатогалузеве економічне районування базується на регіональних господарських комплексах, в основі яких є територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини. За цим районуванням вирізняють три підтипи інтегральних економічних районів: великі (макрорайони), середні (мезорайони) і малі (мікрорайони).
Великі (інтегральні) економічні райони – це поділ території країни на найбільші територіальні частини, які об’єднують кілька адміністративних областей або адміністративні області з автономною республікою. Головною метою визначення цих районів є виявлення і розмежування великих існуючих чи тих, які ще тільки формуються, територіально-виробничих комплексів для визначення напряму їх національного розвитку і більш ефективного використання їхнього ресурсного потенціалу. Економічні райони використовуються для довгострокового прогнозування розвитку і розміщення сил, формування загальнодержавних баз промислового чи сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути сформовані в межах тільки однієї адміністративної області. У великих економічних районах, крім спеціалізованих галузей в масштабі держави, доцільно розвивати інші основні галузі виробництва з метою оптимального використання місцевих ресурсів і зменшення ввізної продукції з інших економічних районів.
Розвиток великих економічних районів може відбуватися в країнах з територією не менше 300 тис. км². У країнах з меншою територією формуються тільки мезо- і мікрорайони. Це райони другого і третього порядку (підтипи міжгалузевих районів).
Середні (інтегральні) економічні райони більшою мірою є підрайонами великих економічних районів. Це територія однієї невеликої країни чи адміністративної області, краю, автономної республіки, тобто це територіальні одиниці економічного районування. Об’єктивною основою цього районування є територіальний поділ праці як у масштабах країни, так і в межах багатогалузевих (інтегральних) економічних районів. На території цих районів знаходяться територіальні центри велико районних територіальних виробничих комплексів або їх складові. У цьому підтипі економічних районів основну районоутворюючу роль відіграють великі багатофункціональні міста, які разом з тим є найбільшими промисловими і транспортними вузлами. Ці міста є тими ядрами районів, які пов’язують їх периферію в єдине ціле.
Середні економічні райони об’єднуються у великий економічний район за допомогою районоутворюючого впливу великих регіональних центрів з системою спеціалізації і кооперування їхніх підприємств.
З метою оптимального використання наявного ресурсного потенціалу спеціалізація виробництва в цих районах здійснюється не тільки в основних галузях, а й на виробництві другорядної продукції, потрібної для кожного великого економічного району. Ці райони використовуються як для прогнозування рівня розвитку виробництва, невиробничої сфери і розроблення програм галузевого розвитку, так і для управління господарською діяльністю.
Малі райони (мікрорайони) – це найнижчий ступінь інтегральних економічних районів. Вони органічно пов’язані з базовими адміністративно-господарським районуванням. Їх територія відповідає території внутрішньо обласних адміністративних районів. Визначення меж цих районів залежить від об’єктивних і суб’єктивних факторів. Це пов’язане з тим, що сусідні райони такого підтипу часто бувають однорідними, особливо в спеціалізованих сільськогосподарських зонах, і тому їхні межі визначаються виробничими зв’язками підприємств місцевого значення з їхніми сировинними зонами, а також територіальною організацією і управлінням всього господарства, яке здійснюється районними центрами. У таких районах основними галузями виробництва є рослинництво, тваринництво і місцева промисловість, яка в основному переробляє сільськогосподарську сировину. Виробничі об’єднання тут складають локальні агропромислові комплекси (завод, переробний цех, сировинна зона). У межах цих районів можуть бути розташовані і підприємства міжрайонного значення, які впливають на формування обласних господарських комплексів і внутрішньо обласних підрайонів.
Місцеві адміністративно-господарські райони в умовах планової системи розвитку господарства і навіть в умовах переходу до ринкової економіки використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком виробництва. Ця функція буде змінюватися в умовах поширення приватної власності на засоби виробництва.