- •Міністерство освіти і науки україни
- •Розділ 1. Об'єднання підприємств у сучасній економіці
- •Тема 1.1. Об'єднання підприємств як суб'єкт господарювання
- •Класифікація корпорацій
- •Тема 1.2. Спеціалізація та кооперування підприємств в об'єднаннях
- •1.2.1. Поняття та сутність концентрації виробництва.
- •1.2.2. Спеціалізація підприємств в об'єднаннях.
- •1.2.3. Кооперування підприємств.
- •Тема 1.3. Державне регулювання об’єднань підприємств
- •1.3.1. Ринок і державне регулювання.
- •1.3.2. Пряме економічне регулювання діяльності підприємств.
- •1.3.3. Непряме економічне регулювання діяльності підприємств.
- •Розділ 2. Теоретичні аспекти організації об'єднань підприємств
- •Тема 2.1. Закони організації: загальні та специфічні
- •2.1.1. Поняття закону організації.
- •2.1.2. Основні закони організації.
- •Типи синергізму господарських комплексів міста
- •Таблиця 2.2 Параметри самозбереження організації
- •2.1.3. Фонові закони організації.
- •2.1.4. Специфічні закони соціальної організації.
- •Тема 2.2. Організаційно-управлінські структури об'єднань підприємств
- •2.2.1. Поняття та сутність організаційної структури об'єднань.
- •2.2.2. Типи організаційних структур.
- •2.2.3. Види об’єднань по взаємодії сфер бізнесу.
- •Тема 2.3. Формування комунікацій в організаціях
- •2.3.1. Класифікація комунікацій в організації.
- •Тема 2.4. Організаційна та корпоративна культура
- •2.4.1. Організаційна культура й організаційне поводження.
- •2.4.2. Ієрархія організаційної культури
- •2.4.3. Процес управління організаційною культурою.
- •Розділ 3. Управління об'єднаннями підприємств
- •Тема 3.1. Холдінгова організація об'єднань підприємств
- •3.1.1. Організація холдингу.
- •3.1.2. Система управління холдингом
- •3.1.3. Причини створення і механізм управління дочірньою фірмою.
- •Тема 3.2. Фінансування об'єднань підприємств
- •3.2.1. Фінансова модель холдингової компанії.
- •3.2.2. Методи фінансового контролю за дочірньою фірмою.
- •3.2.3. Автоматизовані системи управління фінансами холдингу.
- •Тема 3.3. Регулювання діяльності об'єднань підприємств
- •3.3.1. Механізм управління об'єднанням підприємств (корпорацією).
- •3.3.2. Інформаційна модель управління об'єднанням підприємств.
- •3.3.3. Система підтримки прийняття рішень в об'єднанні (корпорації).
- •Управління корпорацією
- •Тема 3.4. Організація циклу “дослідження-виробництво” в об’єднаннях підприємств і наукових установ
- •3.4.1. Поняття і сутність циклу «наука-виробництво».
- •3.4.2. Організаційні аспекти циклу наука-виробництво».
- •3.4.3. Розвиток науково-виробничих комплексів.
- •Розділ 4. Функціонування складних інтегрованих структур
- •Тема 4.1. Особливості діяльності промислово-фінансових груп
- •4.1.1. Поняття промислово-фінансових груп.
- •Характеристика об’єднань підприємств
- •4.1.2. Способи формування промислово-фінансових груп.
- •4.1.3. Роль промислово-фінансових груп у рішенні економічних задач держави.
- •Тема 4.2. Глобалізація ринків і транснаціональні корпорації
- •4.2.1. Поняття і сутність глобалізації.
- •4.2.2. Діяльність транснаціональних корпорацій.
- •4.2.3. Глобалізація та економіка України
- •Тема 4.3. Стратегічні альянси підприємств
- •4.3.1. Поняття стратегічних альянсів.
- •4.3.2. Види стратегічних альянсів.
- •4.3.3. Особливості стратегічних альянсів у міжнародному бізнесі.
- •Тема 4.4. Кластери як форма організації взаємодії об'єднань підприємств
- •4.4.1. Поняття кластера.
- •4.4.2. Використання кластерного підходу для розвитку об'єднань підприємств.
- •4.4.2. Зарубіжний досвід формування кластерів.
- •Рекомендована література
1.3.3. Непряме економічне регулювання діяльності підприємств.
Непряме регулювання включає такі види, як податкове, митне, амортизаційне, кредитно-грошове і валютне регулювання. Слід зазначити, що митне й амортизаційне регулювання є складовими більш загальної системи податкового регулювання, однак через їх значний вплив на результати діяльності підприємств вони розглядаються незалежно одне одного.
Найбільш діючим методом непрямого державного регулювання діяльності підприємства державою є податкове регулювання. Як відомо, податкова система виконує, принаймні, три основні задачі:
акумулює фінансові кошти, необхідні державі для реалізації його функцій;
перерозподіляє національний доход у залежності від соціальних і політичних пріоритетів з метою забезпечення соціальної справедливості, захисту інтересів незаможних громадян і стабільності в суспільстві;
сприяє рішенню найбільш актуальних проблем суспільства, заохочуючи ті види діяльності, що є пріоритетними в даний період.
У світовій практиці до головних методів податкового регулювання діяльності підприємства відносяться:
підвищення чи зниження загального рівня оподатковування (ставок прямого індивідуального прибуткового податку, податку на доходи підприємств, непрямих податків);
податкові знижки на інвестиції;
різноманітні спеціальні податкові пільги, що заохочують ділову активність в окремих галузях чи регіонах або посилюють зацікавленість підприємств у тих чи інших заходах.
Різновидом податкового регулювання діяльності підприємств є амортизаційне регулювання, як правило, використовуване для прискорення науково-технічного прогресу в тих чи інших галузях, регіонах та ін.
В умовах науково-технічного прогресу, коли відбувається швидкий моральний знос виробничого устаткування, закономірною тенденцією стає підвищення норм амортизації і скорочення амортизаційних термінів. Природно, що в таких умовах важливе місце в активі балансу належить амортизаційним відрахуванням, а для відновлення виробничого апарату особливе значення має політика прискореної амортизації, яка дозволяє списувати вартість основного капіталу в більш короткий термін по більш високих нормах амортизації, що збільшує інвестиційні можливості підприємства.
У системі мір державного регулювання значне місце належить митному регулюванню. Збільшенням і зменшенням, наприклад, імпортних і експортних митних зборів держава підсилює або знижує ділову активність у тих чи інших галузях промисловості за рахунок підвищення або зниження конкурентноздатності вітчизняної продукції.
Особливе місце в регулюванні діяльності підприємств займає кредитно-грошове регулювання. Кредит — позика в грошовій чи товарній формі, надана кредитором позичальнику на умовах зворотності, найчастіше з виплатою позичальником відсотка за користування позичкою. Сама природа ринкової економіки не припускає бездіяльності коштів, що утворюються на визначених етапах діяльності суб'єктів ринку, у тому числі і держави. Традиційно в умовах ринкової економіки основними джерелами кредитних засобів є:
амортизаційний фонд підприємства;
частина оборотного капіталу підприємства, тимчасово вільна у зв'язку з розбіжністю моменту реалізації готової продукції і покупки елементів оборотних фондів, необхідних для продовження процесу відтворення, а також з моментом виплати заробітної плати;
грошові доходи і заощадження фізичних і юридичних осіб, акумульовані на рахунках у банках, страхових компаніях і інших фінансових інститутах;
грошові накопичення держави (засобу державного бюджету і позабюджетних фондів).
Кредит виконує найважливіші функції в забезпеченні макро- та мікроекономічної рівноваги. За допомогою кредиту здійснюється перерозподіл капіталу між різними галузями і підприємствами відповідно до мінливого кон'юнктурою ринку і необхідністю оптимізації структури виробництва. Кредит здійснює свій рух у різних формах, класичними з яких є комерційний і банківський кредити. Комерційний кредит, як відомо, використовується при продажу товару з відстрочкою платежу. Його об'єктом виступають засоби в товарній формі, а метою є прискорення руху товарів, послуг і коштів.
Основними інструментами регулювання Національним банком економіки держави, окремих галузей і підприємств є: зміна дисконтної ставки НБУ; зміна норм обов'язкового резервування для комерційних банків; операції на відкритому фінансовому ринку.
Класична форма контролю і управління економікою за допомогою державного кредиту — випуск державних позик, що тільки в США вилучають одну третину ресурсів ринку позичкового капіталу. Традиційна роль державних позик — забезпечення фінансування державних витрат при недоліку бюджетних засобів — доповнюється прагненням використовувати державний кредит для проведення регулюючих заходів. Іншими словами, в умовах розвинутої ринкової економіки випуск позик, терміни і час їх розміщення визначаються не стільки дефіцитом державного бюджету, скільки потребами регулювання грошового обігу.
Ще однією формою державного регулювання є валютне регулювання. Девальвуючи чи ревальвуючи національну валюту, держава тим самим робить вигідним чи невигідним експорт чи імпорт продукції. Девальвація національної валюти робить невигідним імпорт і розширює експортні можливості підприємств, стимулюючи тим самим ділову активність вітчизняних виробників.