- •Міністерство освіти і науки україни
- •Розділ 1. Об'єднання підприємств у сучасній економіці
- •Тема 1.1. Об'єднання підприємств як суб'єкт господарювання
- •Класифікація корпорацій
- •Тема 1.2. Спеціалізація та кооперування підприємств в об'єднаннях
- •1.2.1. Поняття та сутність концентрації виробництва.
- •1.2.2. Спеціалізація підприємств в об'єднаннях.
- •1.2.3. Кооперування підприємств.
- •Тема 1.3. Державне регулювання об’єднань підприємств
- •1.3.1. Ринок і державне регулювання.
- •1.3.2. Пряме економічне регулювання діяльності підприємств.
- •1.3.3. Непряме економічне регулювання діяльності підприємств.
- •Розділ 2. Теоретичні аспекти організації об'єднань підприємств
- •Тема 2.1. Закони організації: загальні та специфічні
- •2.1.1. Поняття закону організації.
- •2.1.2. Основні закони організації.
- •Типи синергізму господарських комплексів міста
- •Таблиця 2.2 Параметри самозбереження організації
- •2.1.3. Фонові закони організації.
- •2.1.4. Специфічні закони соціальної організації.
- •Тема 2.2. Організаційно-управлінські структури об'єднань підприємств
- •2.2.1. Поняття та сутність організаційної структури об'єднань.
- •2.2.2. Типи організаційних структур.
- •2.2.3. Види об’єднань по взаємодії сфер бізнесу.
- •Тема 2.3. Формування комунікацій в організаціях
- •2.3.1. Класифікація комунікацій в організації.
- •Тема 2.4. Організаційна та корпоративна культура
- •2.4.1. Організаційна культура й організаційне поводження.
- •2.4.2. Ієрархія організаційної культури
- •2.4.3. Процес управління організаційною культурою.
- •Розділ 3. Управління об'єднаннями підприємств
- •Тема 3.1. Холдінгова організація об'єднань підприємств
- •3.1.1. Організація холдингу.
- •3.1.2. Система управління холдингом
- •3.1.3. Причини створення і механізм управління дочірньою фірмою.
- •Тема 3.2. Фінансування об'єднань підприємств
- •3.2.1. Фінансова модель холдингової компанії.
- •3.2.2. Методи фінансового контролю за дочірньою фірмою.
- •3.2.3. Автоматизовані системи управління фінансами холдингу.
- •Тема 3.3. Регулювання діяльності об'єднань підприємств
- •3.3.1. Механізм управління об'єднанням підприємств (корпорацією).
- •3.3.2. Інформаційна модель управління об'єднанням підприємств.
- •3.3.3. Система підтримки прийняття рішень в об'єднанні (корпорації).
- •Управління корпорацією
- •Тема 3.4. Організація циклу “дослідження-виробництво” в об’єднаннях підприємств і наукових установ
- •3.4.1. Поняття і сутність циклу «наука-виробництво».
- •3.4.2. Організаційні аспекти циклу наука-виробництво».
- •3.4.3. Розвиток науково-виробничих комплексів.
- •Розділ 4. Функціонування складних інтегрованих структур
- •Тема 4.1. Особливості діяльності промислово-фінансових груп
- •4.1.1. Поняття промислово-фінансових груп.
- •Характеристика об’єднань підприємств
- •4.1.2. Способи формування промислово-фінансових груп.
- •4.1.3. Роль промислово-фінансових груп у рішенні економічних задач держави.
- •Тема 4.2. Глобалізація ринків і транснаціональні корпорації
- •4.2.1. Поняття і сутність глобалізації.
- •4.2.2. Діяльність транснаціональних корпорацій.
- •4.2.3. Глобалізація та економіка України
- •Тема 4.3. Стратегічні альянси підприємств
- •4.3.1. Поняття стратегічних альянсів.
- •4.3.2. Види стратегічних альянсів.
- •4.3.3. Особливості стратегічних альянсів у міжнародному бізнесі.
- •Тема 4.4. Кластери як форма організації взаємодії об'єднань підприємств
- •4.4.1. Поняття кластера.
- •4.4.2. Використання кластерного підходу для розвитку об'єднань підприємств.
- •4.4.2. Зарубіжний досвід формування кластерів.
- •Рекомендована література
3.4.2. Організаційні аспекти циклу наука-виробництво».
Протягом декількох десятиліть однієї з визначальних рисою науково-технічної політики нашої держави був пошук універсальної організаційної структури, здатної здійснити «революцію» в області проведення наукових досліджень і використання їх результатів на практиці. В умовах господарювання, що змінилися, діапазон форм організації науково-технічної діяльності, виробництва і їх інтеграції дуже широкий. Головне полягає в тім, що універсальна структура організації в циклі «наука — техніка — виробництво» відсутня і не має прав на існування.
Світовий досвід демонструє широку розмаїтість форм організації виробництва, науки і їх взаємодії в різні періоди, в окремих країнах, навіть у рамках однієї системи виробничих відносин. При цьому закономірність полягає в тому, що з розвитком продуктивних сил ця розмаїтість росте. Особливо широкий діапазон форм організації і управління в інноваційному секторі. Множинність науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), їх невизначеність припускають відповідну розмаїтість організаційних форм, число яких не повинно обмежуватися вольовим шляхом. Найважливішим концептуальним положенням відносно становлення сучасної організаційної структури в циклі «наука — техніка — виробництво» є створення умов для її постійного розвитку й удосконалювання без яких-небудь обмежень розмаїтості.
Сьогодні в організаційному аспекті цикл «наука — техніка — виробництво» являє собою систему взаємозалежних і взаємодіючих ланок, що включають раніше створені чи частково перетворені на їх основі структури і нових структур, що охоплюють сукупність, породжених ринковими методами.
Як суб'єкт ринкових перетворень підприємство одержало широкі можливості здійснення господарського самоврядування, підприємницької діяльності, а також створення господарських структур, адекватних умовам сучасного господарювання.
Одночасно, з огляду на сьогоднішні реалії, коли повсюдно перетворення не можливі, вихід полягає тільки в концентрації ресурсів. При цьому структурні зрушення в циклі «наука — техніка — виробництво» необхідно направляти на використання вже існуючих науково-технічних досягнень, на створення структур, що цілком реалізують інноваційний цикл. Тому найважливіший напрямок структурної перебудови — формування наукових центрів за схемою технопарків.
3.4.3. Розвиток науково-виробничих комплексів.
У свою чергу, замовником продукції наукових центрів можуть бути тільки сильні корпорації, що інтегрують у собі цілі технологічні ланцюги і поєднують усе виробництво високотехнічної кінцевої продукції. Саме тому перспективи розвитку вітчизняної економіки зв'язані з корпоративними формами організації в промисловості і науково-виробничих комплексах.
Світовий досвід показує, що такими є різні види асоціацій: концерни, господарські асоціації, консорціуми, холдинги-компанії й ін. Хоча створювані в перехідний період такого роду структури об'єктивно будуть значно відрізнятися від традиційних форм, відбивати негативні риси колишньої системи управління, їх роль усе-таки позитивна. Справа в тім, що в умовах відсутності досвіду самостійного господарювання й ініціативності, нечисленності ринкових структур, розриву господарських зв'язків утворення асоціацій зможе допомогти виживанню багатьох підприємств і становленню взаємин нового типу на рівні «підприємство — об'єднання». Крім того, їх створення сприяє формуванню необхідних в умовах ринку комерційних структур — посередницьких, інжинірингових фірм, інформаційних центрів.
Таким чином, об'єднання на принципах добровільності, рівноправності, волі вибору організаційних форм і самоврядування в різні асоціації варто характеризувати як один зі шляхів адаптації господарських суб'єктів до сучасних умов. На даному етапі ці структури в основному покликані вирішувати виникаючі проблеми в розвитку організаційних процесів унаслідок розриву ієрархічних зв'язків. У перспективі їх створення повинне забезпечувати рішення не тільки проблеми інтеграції управління, але й інтеграції капіталу, що внутрішньо властиве таким структурам і є головною складовою їх ефективності і стабільності на ринку.
Особливо актуальна задача — побороти відставання в сфері комерціалізації НДДКР — головного інструмента конкурентноздатності. Міжнародний досвід показує, що прикладна наука повинна бути цілком комерціалізована. Мова йде також про розвиток у цій сфері малого підприємництва, венчурной діяльності і її інших форм як самостійної галузі бізнесу. Поступовий перехід до позабюджетного фінансування, заснованому на платоспроможному попиті на НДДКР «знизу», сам продиктує формування комерційно спрямованих і поки що не прогнозованих структур.
Один зі шляхів подолання відставання в сфері комерціалізації НДДКР, що здійснюється в державному секторі,— створення спеціального відомства (технологічної групи). Досвід їх діяльності накопичений, зокрема, в Англії й Австралії. Технологічна група діє не як консультативна компанія щодо трансферту технологій, а як компанія, що здійснює оцінку, інвестування і маркетинг технологій. Відрізняється ця група від існуючих відомств, що займаються такими самими проблемами, більш широкими правами і твердістю фінансової бази.
Послугами технологічної групи можуть користатися всі державні відомства, університети, науково-дослідні установи. Досвід роботи таких груп свідчить про їх істотний внесок у рішення питань ліквідації відставання країни в області комерціалізації НДДКР.