2. Основні напрямки оцінки ділової активності підприємства
Оцінка ділової активності – один з основних аспектів аналізу діяльності суб’єкта господарювання, якому належить провідне місце в системі завдань фінансового аналізу. Це обумовлено тим, що такий аналіз дає можливість оцінити внутрішній і зовнішній стан підприємства, визначити рівень прибутковості та перспективи його розвитку, дослідити ефективність використання виробничо-фінансових ресурсів.
Аналіз ділової активності підприємства здійснюється на якісному та кількісному рівнях. Якісний рівень оцінки може бути отриманий в результаті порівняння діяльності даної компанії з однотипними за сферою застосування капіталу підприємствами. Такими якісними критеріями є:
широта ринків збуту продукції;
наявність продукції, що експортується;
наявність унікальної продукції, техніко-економічні параметри якої перевищують або відповідають світовим аналогам;
репутація підприємства;
стійкість зв’язків з клієнтами, партнерами тощо.
Кількісна оцінка та аналіз ділової активності здійснюється за двома напрямками:
ступінь виконання плану на основі показників, що забезпечують задані темпи їх зростання;
рівень ефективності використання ресурсів.
Найбільш інформативні аналітичні висновки формуються в результаті співставлення темпів їх змін. В цьому зв’язку найоптимальнішим є співставлення наступних темпових показників:
100 % <ТСК <ТР <ТП
де ТСК – темп зміни сукупного капіталу, авансованого в діяльність підприємства;
ТР – темп зміни обсягів реалізації продукції;
ТП– темп зміни прибутку.
Перша нерівність означає, що економічний потенціал підприємства зростає, тобто розширюються масштаби його діяльності.
Друга нерівністьвказує на те, що в порівнянні із збільшенням економічного потенціалу обсяг реалізації підвищується більш високими темпами, тобто ресурси комерційної організації використовуються більш ефективно, підвищується віддача з кожної грошової одиниці, вкладеної в компанію.
Із третьої нерівностівидно, що прибуток зростає випереджуючими темпами, що свідчить про відносне зниження витрат виробництва і обігу як результат дій, спрямованих на оптимізацію технологічного процесу та взаємовідношень з контрагентами.
Але можливі і відхилення від цієї ідеальної залежності, які не завжди необхідно розглядати як негативні. Причинами порушення системи нерівності можуть бути: освоєння нових перспективних напрямків застосування капіталу, реконструкція та модернізація діючих виробництв, впровадження продуктових нововведень тощо. Така діяльність завжди пов’язана із значним вкладенням фінансових, матеріальних, інтелектуальних ресурсів, які порушують наведене співвідношення показників, але це не свідчить про зниження ділової активності підприємства.
Підвищення темпів зростання основних показників в умовах ринку є одним з важливих завдань кожного економічного суб’єкту, впровадження якого тісно пов’язане із забезпеченням останнього ефективними засобами виробництва, впровадженням ресурсозберігаючих технологій та застосуванням досконалих форм управління. Це вказує на те, що проблема забезпечення зростання основних темпових показників має формуватися на принципово новому підході. Так, підвищення темпів зростання основних показників має бути досягнуто не будь-якою ціною, а шляхом вибору оптимального варіанту розвитку, який передбачає мінімальне витрачання виробничо-фінансових ресурсів. Крім того, масштаби виробництва повинні оцінюватися з обов’язковим урахуванням рівня конкурентоспроможності продукції та ступенем задоволення ними потреб ринку. І, нарешті, проблема динамічного зростання оцінюючих показників повинна розглядатись з позиції довгострокової перспективи, протягом якої в певні періоди можливе навіть зниження їх рівнів задля утворення резерву подальшого розвитку.
Реалізація другого напрямку аналізу ділової активності полягає в оцінці ефективності використання ресурсів підприємства.
Щоб визначити їх склад, розглянемо механізм функціонування останнього.
Бізнес в будь-якій сфері діяльності починається з певної суми грошових коштів, за рахунок якої купується необхідна кількість виробничих ресурсів, організується процес виробництва та збуту продукції. Капітал в процесі свого руху послідовно проходить три стадії кругообігу: заготівельну, виробничу і збутову.
На першій стадіївишукуються і залучаються до обігу необхідні сумифінансових ресурсів, які авансуються підприємством для придбання основних фондів, виробничих запасів; створення робочих місць. Тобто на цій стадії відбувається процес трансформації грошових коштів в основних та оборотний капітал. Причому, в загальній сумі основного капіталу основні фонди займають, як правило, вагому часту. Від їх кількості, вартості, технічного рівня, ефективності використання багато в чому залежать кінцеві результати діяльності підприємства: випуск продукції, її собівартість, прибуток, рентабельність, стійкість фінансового стану.
На другій стадіїздійснюється процес виробництва, у зв2язку з чим частина коштів у формі запасів надходять у виробництво, а частина використовується на оплату праці робітників, виплату податків, платежів по соціальному страхуванню та інші витрати. Зауважимо, що безперервність процесу виробництва і реалізації продукції можлива лише тоді, коли підприємство має у своєму розпорядженні поряд з основними фондами іматеріальні ресурси(сировину, матеріали, напівфабрикати), які також впливають на результати його діяльності. Використання плану по виробництву продукції, зниженню її собівартості, росту прибутку і рентабельності залежить від повного і своєчасного забезпечення підприємства сировиною і матеріалами.
На третій стадіївідбувається реалізація готової продукції і на рахунок підприємства надходять грошові кошти, причому в розмірі, більшому, ніж сума раніше авансованого капіталу на величину отриманого прибутку.
Але наявність у підприємства виготовленої продукції ще не гарантує її реалізацію. Для того, щоб продукція знайшла свого покупця, вона повинна бути якісною і повністю відповідати вимогам споживача. Задля досягнення такої мети колектив підприємства працює над удосконаленням виробів, розширенням їх споживчих властивостей, підвищенням надійності в експлуатації та сучасним дизайном.
У зв’язку з цим іде активний пошук нових матеріалів, способів виробництва, відбувається модернізація та заміна морально застарілої техніки і технології високо прогресивним обладнанням. В умовах сучасних процесів, викликаних науково-технічним процесом, робітники підприємства завдяки своїм знанням, кваліфікації та інтелектуальному потенціалу не тільки приводять в дію знаряддя праці і виготовляють продукцію, вони створюють і удосконалюють засоби виробництва, здійснюють управління діяльністю підприємства, генерують нові ідеї та втілюють їх в життя. Завдяки людській праці підприємство функціонує, досягає високих кінцевих результатів, отримує конкурентні переваги і займає вигідну ринкову позицію.
Саме тому трудові ресурсисправедливо вважають головним фактором виробництва.
Отже, розгляд основних етапів виробничо-господарської діяльності підприємства дозволив визначити основні види ресурсів, які використовуються останнім. До них належать:
фінансові ресурси;
необоротні фонди;
матеріальні ресурси;
трудові ресурси.
Фінансові ресурси підприємства– це сукупність власних грошових доходів і надходжень ззовні, які призначені для виконання фінансових зобов’язань підприємства, фінансування поточних витрат і витрат, пов’язаних з розвитком виробництва.
Фінансові ресурси використовуються підприємством в процесі виробничої та інвестиційної діяльності. Вони знаходяться в постійному русі та перебувають в грошовій формі лише у виді залишків грошових коштів на розрахунковому рахунку в комерційному банку та в касі підприємства.
Основним джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий доход та прибуток. До залучених – пайові та інші внески, засоби, мобілізовані на фінансовому та кредитному ринках.
У процесі формування фінансових ресурсів підприємства важливе значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних засобів (при умові інших рівних умовах) приводить до зниження їх рентабельності. У свою чергу, невиправдано висока питома вага залучених засобів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства. Тому в кожному конкретному випадку необхідно ретельно продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.
Розмір, склад та структуру фінансових ресурсів обумовлюють обсяг виробництва та його ефективність. Разом з цим, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства [5, с. 10-12; 6, 11-12].
Необоротні фондихарактеризують матеріальну базу, технічний рівень виробництва. До них відносяться:
основні фонди;
нематеріальні активи.
До основних фондіввідносяться матеріальні цінності, які використовуються в якості засобів праці при виробництві продукції, виконанні робіт і послуг або для управлінських потреб підприємства. Основні фонди функціонуються тривалий період часу і по частинам переносять свою вартість на вартість продукції, що виготовляється, при збереженні своєї речової форми.
В залежності від участі у виробництві основні фонди поділяються на виробничі та невиробничі.
Виробничі основні фондипрямо чинепрямоберуть участь у виробництві матеріальних цінностей. До них відносяться будівлі, споруди, робочі машини і обладнання.Невиробничі основні фондивключають житлові будинки, клуби, санаторії, поліклініки, дитячі садки. Крім того, прийнято розрізняти активні та пасивні основні фонди.Активні основні фондибезпосередньо беруть участь у процесі виробництва. Це машини, обладнання, транспортні засоби тощо.Пасивні основні фондибезпосередньо не беруть участі в переробці та переміщенні сировини, матеріалів, напівфабрикатів, однак створюють необхідні для виробництва умови. До них відносяться будівлі, споруди і таке інше.
Придбання нематеріальних активівмає на меті отримання економічного ефекту від їх використання при виробництві продукції, виконанні робіт і послуг. В більшості випадків вкладення в нематеріальні активи являє собою вкладення в об’єкти промислового застосування – покупка ліцензії на використання технології виготовлення продукції; витрати по наданню технічної допомоги та інженерних послуг по проектуванню та розміщенню виробничих потужностей, організації управління технологічними процесами; отримання патентів, торгової марки, торгового знака, а також права на користування природними та іншими ресурсами. Інвестиції в нематеріальні активи окуповуються протягом певного періоду за рахунок додаткового прибутку, який отримує підприємство в результаті їх застосування, і за рахунок амортизаційних відрахувань. З розвитком ринкових відносин підвищується економічний інтерес в підвищенні доходності підприємства за рахунок використання виключного права на результати інтелектуальної діяльності.
Матеріальні ресурсиявляють собою матеріальні цінності, які використовуються в якості предметів праці при виготовленні продукції і беруть форму та переносять свою вартість на витрати підприємства. До них належать основні і допоміжні сировина і матеріали.
Важливою умовою безперебійної роботи підприємства є повна забезпеченість потреб в матеріальних ресурсах джерелами покриття. До зовнішніх джерелвідносяться матеріальні ресурси, які надходять від постачальників у відповідності іззаключенимидоговорами.Внутрішні джерела– це скорочення відходів сировини, використання вторинної сировини, власне виготовлення матеріалів та напівфабрикатів, економія матеріалів в результаті впровадження досягнень науково-технічного процесу.
Трудові ресурси являють собою промислово-виробничий персонал підприємства, який в процесі виробництва вступає у взаємодію з основними засобами і матеріальними ресурсами, створюючи при цьому продукт, вартість та додаткову вартість. До трудових ресурсів відноситься та частина населення, яка має знання, навички праці та кваліфікацію у відповідній галузі.
Від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами та ефективності їх використання залежать обсяг та своєчасність використання обладнання, машин, механізмів і як результат – обсяг виробництва продукції, її якість, собівартість, прибуток і ряд інших результативних показників.
Досліджуючи економічну суть та призначення кожного виду ресурсів, неважко помітити, що вони, незважаючи на різну свою природу, форму і характер використання, тісно пов’язані між собою і низький рівень якості одного виду ресурсів (навіть при ефективному використанні всіх інших) не дозволяє підприємству досягти бажаних результатів. Дійсно, якщо на підприємстві більшість робітників має низьку кваліфікацію, знання, майстерність, то використання якісної сировини та технологічно досконалого обладнання не змінить кількість бракованої продукції, що, у свою чергу, призведе до зниження обсягів реалізації, виникнення збитків. У випадку, коли підприємство використовує не тільки морально, а й фізично застаріле обладнання, високопродуктивна праця робітників у поєднанні з якісними матеріалами не змінить збиткову ситуацію на підприємстві. І на кінець, якщо продукція виготовляється з низькосортного матеріалу навіть з використанням сучасної технології, попит на неї буде низьким, а діяльність підприємства неефективною.
Отже, можна зробити висновок, що всі види ресурсів, які використовуються підприємством в процесі виробничо-господарської діяльності, являють собою комплексну взаємозалежність та взаємозв’язок складових його економічного потенціалу, що формується залежно від потреб виробництва з метою отримання економічних вигод у майбутньому.
Серед основних особливостей ресурсів підприємства можна виділити такі характеристики:
ресурси є невід’ємною складовою економічного потенціалу операційної діяльності підприємства;
структура ресурсів (див. рис.2) складна, але гнучка та динамічна і знаходиться у тісному зв’язку з процесом виробництва;
використання будь-яких видів ресурсів відбувається в комплексі та передбачає зміну форми її прояву і відтворення в процесі фінансово-господарської діяльності;
забезпеченість підприємства виробничими і фінансовими ресурсами та ефективність їх використання визначають можливості та темпи розвитку підприємства, рівень його ділової активності.
В сучасних умовах, коли перевищується самостійність підприємств в прийнятті та реалізації управлінських рішень, їх економічна та юридична відповідальність за результати господарської діяльності значно підвищується роль фінансового аналізу, який дозволяє виявляти і використовувати резерви підвищення ефективності виробництва, розробляти оптимальну для підприємства стратегію розвитку, зменшувати невизначеність та ризик, що притаманні підприємницькій діяльності. Отже, розробка дійових заходів і дослідження високого рівня ділової активності підприємства неможливі без систематичного проведення глибокого та всебічного аналізу.
Метою аналізу ділової активності підприємстває розрахунок відповідних аналітичних показників, виявлення тенденцій та причин їх змін задля дослідження досягнутого рівня ефективності виробничо-господарської діяльності та визначення потенційних можливостей підприємства щодо підвищення останнього.
Аналіз ділової активності проводиться в інтересах як внутрішніх, так і зовнішніх споживачів інформації, у зв’язку з чим ділиться на внутрішній і зовнішній.
Внутрішній аналіз ділової активності проводиться управлінським персоналом підприємства всіх рівнів за даними оперативного, фінансового та бухгалтерського обліку. Основною його метою є забезпечення підвищення ефективності використання виробничих і фінансових ресурсів і на цій основі – збільшення прибутку та зниження собівартості.
Зовнішній аналіз ділової активності підприємства проводиться зовнішніми відносно підприємства споживачами інформації. До них відносяться: інвестори, постачальниками, покупці, конкуренти, ділові партнери, фінансово-кредитні та податкові органи. Вони вивчають інформацію, виходячи із своїх інтересів.
Кредитори здійснюють аналіз ділової активності підприємства для того, щоб визначити доцільність надання кредитів, умови їх видачі; оцінити ризик щодо повернення кредитів та сплати відсотків.
Позикодавців, які надають довгострокові позики клієнтам, цікавить не тільки ліквідність підприємства по короткостроковим зобов’язанням, а і його здатність в майбутньому заробляти кошти в необхідному (для підтримання платоспроможності) розмірі.
Інвесторів цікавить оцінка доходності і ризику інвестицій, здатність підприємства формувати прибуток, нарощувати темпи розвитку.
Постачальники і підрядники зацікавлені в тому, щоб підприємство в строк розраховувалося по своїм зобов’язанням за отриману продукцію, надані послуги; тобто за допомогою аналізу ділової активності підприємства вони визначають рівень стабільності і надійності партнера.
Покупці і замовники зацікавлені в інформації, яка дозволяє визначити перспективи розвитку їх ділових зв’язків з підприємством у майбутньому.
Отже, альтернативність цілей аналіз ділової активності підприємства визначають не тільки функціональні обов’язки управлінського персоналу підприємства різних рівнів. Вона залежить також від цілей, які ставлять перед собою зовнішні користувачі інформації.
Цілі дослідження досягаються в результаті вирішення ряду аналітичних задач. До них відносяться:
аналіз виробничо-господарської ситуації, що склалася на підприємстві в попередні періоди його функціонування; оцінка її відповідності рівням ділової активності;
діагностика бізнес-середовища підприємства; виявлення основних факторів впливу на зміни рівней ділової активності суб’єкта господарювання за досліджуваний період;
аналіз темпів зростання основних результативних показників; з’ясування причин їх відхилення від ідеальної моделі залежностей, що існують між ними;
оцінка ефективності використання виробничих і фінансових ресурсів;
визначення ресурсів підвищення ефективності виробництва та розробка оптимальних заходів їх використання з метою підвищення ділової активності підприємства.
Аналітична процедура дослідження рівня ділової активності та причини її зміни протягом попередніх періодів має відповідний механізм здійснення, який складається з двох блоків. Один з них зосереджений на оцінці темпів зростання результативних показників, а інші – на визначені ступеня ефективності використання ресурсів (див. рис. 3). Узагальнення отриманих результатів аналізу та синтезоване їх вивчення дає змогу з’ясувати причинно-наслідкові зв’язки економіко-фінансових явищ, які впливають на рівень ділової активності підприємства, і отримати об’єктивне підґрунтя для розробки дійових рішень, спрямованих на підвищення ефективності його діяльності.
Аналітичним інструментарієм, за допомогою якого підприємство виконує окреслене коло завдань й визначає стан ділової активності в минулому, сучасному, майбутньому, є сукупність показників, економічна інтерпретація й методика розрахунку яких розглядатиметься в наступному розгляді.