Тема 6: Аналіз грошових потоків

5.1. Поняття, види та значення грошових потоків для підприємства.

Загострений інтерес до досліджень природи грошових потоків, закономірностей та особливостей їх руху спостерігається в світовій економічній думці порівняно недавно та пов’язаний з необхідністю:

• Здійснення динамічного аналізу функціонування підприємства;

• Вишукування доступних підприємству джерел фінансування із забезпеченням оптимальної їх структури;

• Раціонального розміщення коштів у відповідних елементах активів підприємства;

• Перетворення прибутку, відображеного в бухгалтерському обліку підприємства у величину грошових коштів;

• Забезпечення ліквідності підприємства.

Поняття “грошовий потік” доволі часто зустрічається в зарубіжній економічній літературі. В сою чергу вітчизняні аналітики почали широко використовувати його лише з початком ринкового реформування української економіки.

В умовах командно-адміністративної економіки аналіз господарської діяльності оперував лише поняттям коштів як найліквіднішої складової активів. До коштів включали гроші на поточному рахунку і в касі підприємства. У виданнях з економічного аналізу М. Баканова, С. Барнгольц, В. Бєлобородової, А. Шеремета та багатьох інших відомих дослідників (1; 2; 3; 13) кошти розглядали в контексті оборотних засобів, які, в свою чергу, поділялися на нормовані та ненормовані. Кошти відносили до оборотних засобів, за якими планові норми та нормативи були відсутні, отож за базу порівняння переважно приймали попередній період, тобто вивчали динаміку їх абсолютних сум за даними балансу підприємства. Притому збільшення залишків на поточному рахунку та в касі за період в динаміці трактувалося як позитивне явище, тоді як в умовах ринкової економіки підприємства повинні намагатися раціонально використовувати вільні кошти. Необхідність оптимізації залишків грошових коштів обумовлена збитками, які реально несе підприємство внаслідок їх невиправданого збільшення. Це збитки, пов’язані із:

• Інфляцією та знеціненням грошей;

• Втраченою можливістю їх вигідного розміщення і отримання додаткового доходу.

В англо-американській літературі кошти [6, с. 14] у звичайному для нас розумінні носять назву готівки. Саме визначення коштів є значно осяжнішим – це готівка і грошові еквіваленти, тобто інші короткострокові ліквідні активи, що можуть бути реалізовані в будь-який час без значних витрат (25). Слід мати на увазі, що купівля та продаж грошових еквівалентів розглядається лише як трансформація з однієї форми коштів в іншу, а не як рух грошових потоків (14).

У французьких економічних виданнях існує інше визначення коштів, що використовується, починаючи з 70-х років – різниця між чистим оборотним капіталом і потребою в оборотному капіталі (11; 15; 18). Воно відоме як рівняння функціональної рівноваги Мельє, Бароне і Бульме. Поряд з ним існує і поняття касової готівки, що визначається як сума коштів і банківських кредитів. Звідси кошти дорівнюють касовій готівці мінус банківські кредити. Отже, кошти співпадають з готівкою лише у випадку, коли підприємство не потребує кредитів для підтримання своєї фінансової рівноваги. Саме існування концепції фінансової рівноваги у французькій школі фінансового менеджменту зумовлює використання даного підходу до визначення категорії коштів.

За ринкових умов поява терміну “грошовий потік” поряд з існуванням категорії коштів є цілком виправданою. Адже термін “грошовий потік” розкриває динамізм підприємницької діяльності, де грошові надходження і витрачання мають постійний характер, йдуть безперервними потоками. Лише в балансі підприємства його кошти показані на певну дату (24).

За В.М. Суторміною фінансовий аналіз визначає грошові потоки як кошти, які одержує підприємство в результаті підприємницької діяльності (20). М.А. Поукок і А.Х. Тейлор (23, сю 211) в свою чергу зазначають, що термін “грошовий потік” означає “всі кошти, що надходять у розпорядження підприємства і доступні для використання протягом періоду часу”. Крім того, загальноприйнятим фактором економічного життя, підкреслюють автори, є те, що “якщо підприємство має намір “залишитися в бізнесі”, воно повинно безперервно здійснювати продаж і покривати витрати. Тому повинен існувати безперервний потік і інших матеріальних цінностей ц бізнес з нього”.

На сьогодні в Україні під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів (16). Але, на наш погляд, більш змістовним та точним визначенням досліджуваної категорії є таке, за яким грошовий потік являє собою сукупність розподілених у часі надходжень і виплат грошових коштів, які генеруються господарською діяльністю підприємства (4).

У зарубіжних та вітчизняних джерелах не подається єдиного визначення для грошового потоку. Адже вжитий відособлено і без певних характеристик цей термін не несе значного змістовного навантаження. У зв’язку з цим розрізняють різні види грошових потоків у залежності від тих чи інших аналітичних потреб.

Так, для визначення структури грошового потоку і джерел його формування в розрізі видів діяльності використовують наступну класифікацію:

1. грошовий потік від операційної діяльності.

Він характеризується витрачанням грошових кошів, пов’язаних зі: сплатою рахунків постачальників та підрядників; виплатою заробітної плати; відрахуванням до бюджету та внесками в позабюджетні фонди; сплатою відсотків за кредити і позики; іншими виплатами, які забезпечують здійснення операційної діяльності. Одночасно цей вид грошового потоку відображає надходження грошових коштів від: реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); погашення дебіторської заборгованості; авансів, що отримані від покупців та замовників; податкових органів в порядку здійснення перерахунку надмірно сплачених сум тощо.

Оскільки операційна діяльність підприємства є головним джерелом прибутку, то вона повинна генерувати основний потік грошових коштів.

2. грошовий потік від фінансової діяльності

Він складається в першу чергу з надходжень від випуску акцій, залучення банківських кредитів і позик. Вибуття коштів у зв’язку з фінансовою діяльністю включає виплату дивідендів і повернення позик і кредитів.

3. грошовий потік від інвестиційної діяльності

Він охоплює придбання (створення) та реалізацію майна довгострокового використання в першу чергу це стосується надходження (вибуття) основних засобів, нематеріальних активів, а також придбання або реалізацію цінних паперів інших компаній.

При сприятливій для підприємства економічний ситуації воно прагне до розширення і модернізації виробництва. Тому інвестиційна діяльність в цілому приведе до тимчасового відтоку грошових коштів. Поряд з наведеною класифікацією для потреб аналізу кредитоспроможності доцільно використовувати існуюче в міжнародній практиці розділення грошових потоків на: пріоритетні, дискреційні і фінансові. (21, с. 263).

Пріоритетний потік– це виплати комерційного характеру, необхідні для нормального стану діяльності, які є пріоритетними відносно інших виплат. Цей потік завжди є від’ємним і включає податкові платежі, погіршення основної суми боргу за банківськими кредитами, сплату відсотків за ними тощо.

Дискреційний потікохоплює виплати чи надходження коштів, які не є обов’язковими, тобто при необхідності їх можна відкласти. Прикладами таких платежів можуть бути витрати у зв’язку з поглинанням інших компаній, придбанням цінних паперів, виплатою дивідендів по акціях тощо. В деяких джерелах економічної інформації замість дискреційного грошового потоку використовується термінвільний грошовий потік, який розраховується шляхом віднімання від операційного грошового потоку суми, що призначення для використання. Ця величина може бути як позитивною, так і негативною. Негативна величина дискреційного (вільного) грошового потоку означає, що компанія не в змозі фінансувати виробничий процес за рахунок коштів. Отриманих від операційної діяльності, отже змушена відшукувати додаткові внутрішні джерела або залучати зовнішні.

Фінансовим потокомвважають надходження і виплати коштів, пов’язані із змінами довгострокового капіталу. Він включає надходження від емісії акцій чи отримання кредитів, виплати основної суми боргу (якщо ці виплати не розглядалися як пріоритетні), викуп компанією власних акцій або погашення інших довгострокових фінансових інструментів.

Поглиблює наведену вище класифікацію грошових потоків (за більш широким колом ознак) Бланк І.О. (4; с. 133), який пропонує за масштабом обслуговування господарського процесурозрізняти:

1. грошовий потік по підприємствув цілому. Цеагрегованийвид грошового потоку, який акумулює всі види грошових потоків, що обслуговують господарський процес підприємства у цілому;

2. грошовий потік по окремим видам господарської діяльності підприємства. Цей вид грошового потоку характеризує результат диференціації сукупного грошового потоку підприємства в розрізі окремих видів його господарської діяльності;

3. грошовий потік по окремим структурним підрозділам підприємства. Така диференціація грошового потоку підприємства визначає його як самостійний об’єкт управління в системі організаційно-господарської побудови підприємства;

4. грошовий потік по окремим господарським операціям.

За методом визначення об’єму грошові потоки поділяються на:

1. валовий грошовий потік, який характеризує всю сукупність надходжень і витрат грошових коштів в період часу, що розглядається в розрізі окремих інтервалів;

2. чистий грошовий потік. Який характеризує різницю між позитивними і негативними грошовими потоками (між надходження та витрачання грошових коштів). Чистий грошовий потік є важливим результатом фінансової діяльності підприємства, що визначає фінансову рівновагу та темпи зростання його ринкової вартості.

За рівнем достатності обсягувиділяють:

1. надлишковий грошовий потік. Він характеризує такий грошовий потік, при якому надходження коштів суттєво перевищує реальну потребу підприємства в цілеспрямованому їх витрачанні.

2. дефіцитний грошовий потік. Він характеризує такий грошовий потік, при якому надходження коштів значно нижче потреби підприємства в них.

За безперервністю формуваннярозрізняють:

1. регулярний грошовий потік. Він характеризує надходження або витрачання коштів по окремим господарським операціям, які здійснюється постійно. Характер регулярних носить більшість видів грошових потоків від операційної діяльності; потоки, що пов’язані з обслуговуванням фінансового кредиту і реалізацією довгострокових інвестиційних проектів.

2. дискретний грошовий потік. Він характеризує надходження або витрачання грошових коштів, пов’язаних із здійсненням одиничних господарських операцій. До даного виду потоку можна віднести одноразове витрачання грошових коштів, що пов’язані з придбанням підприємством цілісного майнового комплексу, купівлею ліцензій тощо.

За напрямком руху грошових коштіввиділяють:

1. позитивний грошовий потік, який характеризує сукупність надходжень грошових коштів на підприємство від всіх видів господарських операцій.

2. негативний грошовий потік, який характеризує сукупність випліт грошових коштів підприємством в процесі здійснення його виробничо-господарської діяльності

Слід зауважити, що загальна криза в Україні обумовлена “витратним” характером економіки: сукупні витрати в країні значно перевищують сукупні доходи. Це пояснюється в першу чергу тим, що підприємства не здатні генерувати позитивний грошовий потік від операційної діяльності.

У зв’язку з цим вважаємо за необхідне зупинитися на розгляді факторів, що визначають грошові потоки вітчизняних підприємств.

До зовнішніх факторівслід віднести:

• загальну платіжну кризу в країні:

• низький рівень виробництва;

• розвиток науки і техніки;

• низьку купівельну спроможність населення;

• невідрегульованість правового забезпечення;

• недосконалість податкової політики;

• неплатоспроможність підприємств.

До внутрішніх факторів відносіть:

• високу частку умовно-постійних витрат у собівартості;

• енерго-трудомісткість та ресурсозатратність наявних технологій;

• низьку якість продукції в поєднанні з її високою ціною;

• “тінізацію” частини господарського обороту;

• брак джерел довгострокового фінансування капіталовкладень;

• низький рівень управління дебіторською заборгованістю та виробничими запасами (24).

Найбільше впливає на платоспроможність підприємств загальна економічна ситуація в Україні. З кризових явищ, що характеризують сучасний стан української економіки особливо необхідно виділити загальну платіжну кризу, якою на сьогодні охоплені практично всі галузі національного господарства. У 2000 році обсяг кредиторської заборгованості перевищив обсяг ВВП у номінальному обчисленні в 1,76 разів і становив на кінець року 305,1 млд. грн. Дебіторська заборгованість становила 212,0 млд. грн. і перевищувала обсяг ВВП у 1,23 рази (4, 36).

Прогресивне зростання всіх видів неплатежів на певному етапі ринкового реформування економіки в Україні було викликане підвищенням цін і одночасним падінням обсягів виробництва, що , згідно з економічною теорією, є неминучим в умовах монополії при відсутності ринкового регулювання цін коливанням попиту і пропозиції та державного контролю за цінами. Це, в свою чергу, визначило структуру оборотних коштів підприємств, де став переважати залучений капітал. Через це підприємства регулярно опинялися перед вибором: чи своєчасно розраховуватися за зобов’язаннями, але тоді позбавити можливості фінансувати діяльність; чи продовжувати діяльність, але тоді відкласти погашення боргів на місяці і роки.

Отож, заморожування коштів в дебіторській заборгованості з одного боку, і неможливість розраховуватися за власними зобов’язаннями – з іншого, паралізують нормальний динамічний процес діяльності підприємств, результатом чого є їх загальна неплатоспроможність.

Низький рівень виробництва (основними причинами якого в Україні називають низький попит на продукцію виробничо-технічного призначення і вітчизняні товари народного споживання) – наступний фактор, який визначається неможливістю покрити доходами всі грошові витрати (перш за все постійні) через низьку завантаженість виробничих потужностей

Промислове виробництво прийшло в реальне протиріччя із зниженням платоспроможного попиту населення, в тому числі через різке зростання частки інших витрат в собівартості продукції. Більше однієї третини витрат складають відрахування у позабюджетні фонди, в тому числі регіональні. Спостерігається велика дольова частка податків, що включаються в собівартість; оплати нематеріальних послуг і інших витрат; платежів за банківськими кредитами.

Несприятливі умови кредитування, що не дозволяють підприємствам ефективно фінансувати свою діяльність залученими коштами, теж обумовлюють неплатоспроможність вітчизняних суб’єктів господарювання. Значна частина українських банків нездатна забезпечити необхідне накопичення кредитних ресурсів, обслуговувати інвестиційний процес, стати активним суб’єктом капіталоутворення.

Одним з основних зовнішніх факторів, що впливає на здатність підприємств генерувати позитивний грошовий потік, є політична нестабільність суспільства. Слабка державна влада призводить до недосконалості законодавства в галузі господарського права. Це проявляється у відповідному ставленні держави до виробничої і підприємницької діяльності, частих і не передбачуваних змінах законодавства, умовах експорту-імпорту тощо. До того ж відсутність пільг в оподаткуванні, певних гарантій впливають на інвестиційний клімат в Україні, який загалом характеризується як несприятливий.

Негативно впливає на грошові потоки підприємств і недосконалість податкової політики в Україні. Сплачувані податки, збори, відрахування, інші обов’язкові платежі подекуди вилучають у підприємств не лише весь чистий дохід, а й ресурси простого відтворення. Це не тільки шкодить платнику податків, а й підриває базу майбутнього надходження податкових платежів.

Важливим фактором впливу на фінансовий стан підприємств є сповільнення розвитку науки і техніки в Україні. Недостатній рівень фінансування наукових досліджень, а також брак коштів на підприємствах для впровадження новітніх технічних досліджень, вагомо впливають на прибутковість вітчизняних виробників та конкурентоспроможність їх продукції.

Щодо факторів, що впливають на оперативний грошовий потік вітчизняних підприємств, то найважливішим з них ми вважаємо високу частку умовно-постійних витрат у загальній собівартості продукції через неповне завантаження виробничих потужностей. Як свідчить статистика, промислові виробничі потужності деяких галузей завантажені на 20-30 %.

Надзвичайна енергомісткість, ресурсомісткість та трудозатратність виробництв, є, в свою чергу, результатом впливу певних факторів. Низький рівень капіталовкладень, як і низький рівень розвитку науки і техніки не дозволяє замінити енергомісткі та ресурсозатратні технології на нові, що відповідають світовому рівню. Зношеність промислово-виробничих основних фондів деяких галузей промисловості України перевищує 50 %. З початку економічних реформ, системних перетворень у виробничій сфері рівень технологічної оснащеності промислового виробництва не зріс, технологічне відставання посилилось. Низька частка витрат на оплату праці у собівартості продукції (в середньому 15 %) зумовлює і відповідне ставлення до праці, її продуктивність. Ще одним фактором ресурсомісткості виробництва є завищені норми списання матеріалів, що дозволяє не обліковувати частину виробітку і приховувати від оподаткування доходи від реалізації.

Таким чином, названі вище внутрішні фактори визначають високу вартість вітчизняної продукції, що у поєднанні з низькою якістю ускладнює її реалізацію, як наслідок – заморожування коштів у залишках готової продукції (часом і неліквідної) на складах, відволікання засобів у дебіторську заборгованість тощо.

Відсутність джерел довгострокового фінансування капіталовкладень теж негативно впливає на перспективну здатність підприємств генерувати позитивний грошовий потік. Зовнішнім джерелом фінансування (і в першу чергу процесів модернізації, реконструкції, технологічного оновлення , вдосконалення продукції) повинні виступати довгострокові кредити банків, але сучасні високі відсоткові ставки за ними та нестабільна фінансова ситуація роблять їх недоступними для більшості підприємств.

Поділ визначених вище факторів на зовнішні і внутрішні є умовними, оскільки існує зворотній зв’язок: криза на макрорівні спричиняє кризу на мікрорівні і навпаки.

Проблеми фінансового розвитку на мікрорівні знаходяться в тісному зв’язку з проблемами макроекономічного регулювання. Загальноекономічна ситуація в країні, інвестиційний клімат, інституційне і правове оточення можуть стимулювати і пригнічувати фінансовий розвиток підприємств, піддавати їх руйнівному чи творчому процесу. В свою чергу, підприємницька активність, напрямки та способи її реалізації впливають через зворотній зв’язок на загальну економічну ситуацію в країні і стан її макропараметрів. Деякою мірою цей механізм розвитку нагадує хімічну реакцію автокаталізу: певні початкові умови включають реакцію, продукти якої самі стають її каталізаторами і стимулюють нові витки її розвитку з наростаючим темпом. При цьому, з точки зору збереження системи і ефективності її функціонування, процес може мати різний характер: в негативному випадку може відбутися катастрофічне наростання деструктивних змін в системі, а позитивному – еволюційний розвиток і перехід системи і новий режим економічного зростання (140).

Таким чином, макророзвиток економічної системи і процес фінансового розвитку на мікрорівні настільки тісно переплетений прямими і зворотніми зв’язками, що отримання реальної картини макроекономічних процесів і розуміння їх природи неможливе без глибоких досліджень фінансових механізмів, що визначають функціонування підприємств. Особливо гостро необхідність такого підходу проявляється в ситуації, коли те чи інше мікро явище протікає в макросередовищі, охопленому кризовими процесами.

Отже, на сучасному етапі особливої актуальності набувають дослідження, спрямовані на розгляд аналітичного забезпечення фінансового управління підприємствами в умовах нестабільного зовнішнього середовища. При цьому проблеми раціоналізації грошових потоків підприємств доцільно вивчати з перспективних позицій – досягнення лише стійкого фінансового стану як необхідної вимоги функціонування в ринкових умовах.