1.4. Оцінка вартості капіталу
аналіз структури пасиву балансу, що характеризує джерела коштів, відображає, що основними їх формами є: внутрішні джерела, залучені кошти, тимчасово запозичені кошти (кредиторська заборгованість).
Залучення того чи іншого джерела фінансування пов’язано для підприємства з певними витратами: акціонерам необхідно сплатити дивіденди, банкам – відсотки за надані їм кредити та позики. Загальна сума коштів, яку необхідно сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, називається ціною капіталу.
Її величина або вартість капіталу, в певному ступені визначається наявними у підприємства можливостями вибору джерел фінансування. Під вартістю капіталу слід розуміти те, у скільки обходиться підприємству весь капітал, що використовується. В широкому розумінні вартість капіталу являє собою розмір фінансової відповідальності, яку бере на себе підприємство за використання у своїй діяльності власного і залученого капіталу. В такій інтерпретації поняття “ціна (вартість) капіталу” дуже близьке за економічним змістом поняттю “”рентабельність капіталу я тому є одним з базових в теорії капіталу.
Ціна капіталу передбачає не тільки визначення відсотків, які необхідно сплатити власникам фінансових ресурсів, а й характеризує ту норму рентабельності інвестованого капіталу, яку повинно забезпечити підприємство, щоб не зменшити своєї ринкової вартості. Якщо підприємство приймає участь в інвестиційному проекті, доходність якого менша. Ніж ціна капіталу, ціна підприємства по завершенню цього проекта зменшиться.
Отже, оцінка вартості капіталу підприємства вельми корисна для порівняльного аналізу ефективності авансування коштів в його діяльність, а також для здійснення його власної інвестиційної політики.
Така оцінка на підприємстві поступово здійснюється по наступним етапам:
оцінка вартості власного капіталу;
оцінка вартості залученого капіталу;
оцінка середньозваженої
власний капітал не є безкоштовним по різним причинам. Основною серед них є та, що капітал може бути вкладений за межами підприємства. Тому вартість власного капіталу звичайно розглядається з точки зору втраченої вигоди. Наприклад, акціонер, надаючи капітал, витрачає інші можливості отримання доходу від вкладання наявних у нього коштів. Відповідно компенсацією або платою за втрачену вигоду акціонеру повинні стати майбутні доходи у виді дивідендів і росту вартості акцій.
Проблема визначення вартості власного капіталу є складною. Не випадково в літературі, присвяченій даній проблемі, розглядаються різні способи визначення ціни власного капіталу. Серед них можна виділити наступні основні підходи:
на основі дивідендів;
на основі доходів;
на основі визначення ціни капітальних активів [8, с.97-103].
Перший підхідполягає в тому, що вартість власного капіталу визначається поточною вартістю дивідендів, які акціонери або отримують, або очікують отримати від підприємства. Логіка даної концепції полягає в тому, що явні або очікувані витрати чистого прибутку у виді дивідендів розглядаються як плата за власний капітал.
В зарубіжній практиці в якості найбільш простого прийому, який дозволяє встановити вартість власного капіталу даним способом, є використання наступної формули:
ЦВК= Прогноз дивіденду на акцію
Поточна ринкова
ціна акції
Включення в формулу прогнозного значення очікуваного темпу росту дивідендів дозволяє уточнити розрахунок:
ЦВК= Прогноз дивіденду на акцію Очікуваний темп росту
Поточна
ринкова ціна акції * дивідендів
Однак використання цих формул у вітчизняній практиці ускладнюється відсутністю стабільного рівня очікуваного чистого прибутку та деяких інших умов.
Тому спрощеним варіантом розрахунку є наступна формула визначення ціни власного капіталу:
ЦВК= Дивіденди, сплачені у звітному періоді
Середня величина
власного капіталу
Недолік даного методу розрахунку полягає в тому, що формула оперує оцінками вартості власного капіталу за звітний, тобто минулий період. Іншими словами, модель носить історичний характер і не враховує ні можливі зміни в структурі капіталу, які можуть мати місце в майбутньому періоді, ні зміни в очікуваннях акціонерів щодо виплати їм дивідендів.
Тому при виборі способу розрахунку даного показника слід виходити з цілей аналізу, наявності задовільної з точки зору надійності інформації, професійного судження аналітика.
В цілому дивідендний підхід до визначення ціни власного капіталу є зрозумілим та наочним, в чому полягають його переваги. Акціонери не надаються капітал, якщо натомість не отримають дивіденди. Звідси, дивіденди і є плата за власний капітал, а вартість капіталу визначається співвідношенням першого показника до другого.
Разом з цим, даний підхід має і суттєвий недолік, пов’язаний з тим, що при його використанні не враховується капіталізована частина прибутку, тобто частина чистого прибутку, що залишається на підприємстві (реінвестується).
Включення в розрахунок вартості власного капіталу тільки тієї частини чистого прибутку, яка буде сплачена акціонерам у виді дивідендів, приводить до її зниження. Саме тому вважаємо, що перерозподілений прибуток повинен розглядатися як джерело фінансування, що приймає участь у формуванні активів і має ціну. Вона дорівнює величині доходів, яку отримали б акціонери в результатів повного розподілення чистого прибутку.
На даному припущенні оснований другий підхід– доходний, який передбачає включення повного розміру прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.
В зарубіжній практиці одним зі способів практичної реалізації даного підходу є використання наступної формули:
ЦВК= Очікуваний прибуток на акцію
Поточна ринкова
ціна акції
Проблеми використання даної формули пов’язані з надійністю прогнозу очікуваного чистого прибутку і _______?______існуванням ринкової вартості акцій.
Варіантом розрахунку ціни власного капіталу в межах даного підходу є наступний спрощений спосіб:
ЦВК= Чистий прибуток
Власний капітал
Також, як при дивідендному підході, аналітику необхідно обирати між історичним і прогнозним значенням показників, що приймають участь в визначенні ціни власного капіталу.
Модель визначення ціни капітальних активів – третій підхід, оснований на встановленні нормальної ринкової доходності акцій, скоригованої залежно від ступеня ризику. Для використання даного підходу необхідна інформація про оцінку рівня доходності вільних від ризику цінних паперів; оцінку рівня доходності цінних паперів, середніх за ступенем ризику; характеристику величини ризику. В якості останнього параметру виступає коефіцієнтβ, який визначає величину систематичного ризику, тобто ризику, що виникає у результаті коливань доходності на ринку цінних паперів.
В цій моделі використовується формула:
R = Rƒ + β(Rm-Rƒ),
Де Rƒ– ставка доходності по без ризикованим вкладенням;
Rm– середньорічний рівень доходності звичайних акцій;
β – коефіцієнт “бета”.
Складова β(Rm-Rƒ)являє собою коригування на ризик в порівнянні з доходністю вкладень, вільних від ризику.
Слід мати на увазі, що необхідною умовою використання даної моделі є наявність розвинутого ринку цінних паперів.
Залучення позикового капіталу для підприємства – один зі способів розширення його діяльності. При цьому окремі види залучених коштів мають для підприємства різну вартість.
Однак, не дивлячись на велику кількість видів заборгованості, в якості загального підходу до визначення вартості залученого капіталу може використовуватися наступний: ціна залученого капіталу визначається відношенням витрат, пов’язаних із залученням фінансових ресурсів, до самої величини капіталу, що залучається.
Визначивши вартість окремих джерел фінансування – власного і залученого, розраховують середню вартість капіталу, яка може бути визначена як середньозважена величина вартості всіх категорій капіталу.
Головна мета розрахунку даного показника полягає в тому, щоб отримати критерій вибору для майбутніх інвестицій, які оцінюються за ставкою доходності, достатньої, щоб компенсувати витрати вкладникам капіталу.
В загальному випадку середньозважена вартість капіталу характеризує рівень компенсації вкладникам капіталу відмови від використання коштів іншим чином – поза даним підприємством. Враховуючи, що ступінь участі різних вкладників капіталу у фінансування діяльності не рівноцінна, вартість окремих видів фінансування зважується, виходячи з питомої ваги даного джерела в загальному обсязі фінансування. Формула середньозваженої вартості капіталу має вид:
,
де Ві– вартість конкретного джерела фінансування;
аі– питома вага конкретного джерела фінансування в загальній сумі.