Пакет документів. іст Укр

Внутрішні і зовнішні протиріччя виявилися сильнішими за гетьманську владу. Падіння режиму гетьмана П. Скоропадського було зумовлено такими причинами як: залежність Української держави від австро-німецьких військ; відсутність регулярної армії, реставрація старих порядків та відродження архаїчних форм організації суспільного життя; вузька соціальна база; підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади; наростання соціальної напруги та формування організованої опозиції.

12.4.Правління Директорії

Партії соціалістичної орієнтації у травні 1918 р. утворили опозиційний гетьманові Український національно-державний союз (з серпня – Український національний союз). У ніч на 14 листопада на таємному засіданні керівництва політичних партій УНС було створено новий орган відновленої УНР – директорію на чолі з В. Винниченком. Командуючим військами став С. Петлюра. Крім того, до складу Директорії увійшли Ф. Швець, П. Андрієвський, А. Макаренко.

Армія Директорії, ядро якої становив полк січових стрільців полковника Є. Коновальця, розгромило 18 листопада 1918 р. військо гетьмана П.Скоропадського, а 14 грудня 1918 р. здобула Київ. Зрікшись влади, Скоропадський виїхав до Німеччини. Директорія проголосила відродження Української Народної Республіки, відновила її закони та призначила свій перший уряд під керівництвом В. Чеховського. Вища законодавча влада належала Трудовому конгресові, який був сформований з селянських і робітничих депутатів, представників інтелігенції. Однак внутрішня політика Директорії відзначалася непослідовністю і наявністю суттєвих суперечностей. Декларуючи ліквідацію приватної власності на землю, уряд так і не зміг втілити в життя цей закон. Залишилась недоторканою і поміщицька земля. Директорія заявила про свою солідарність з робітниками, але разом з тим придушувала страйки і розганяла профспілки. На Правобережжі і Чернігівщині відбувалися єврейські погроми. Елементом дезорганізації державного життя було і особисте протистояння лідерів Директорії, відсутність у них єдності поглядів на першочергові завдання влади та політичну орієнтацію країни. Гостро дискутувалося питання, що краще для України: парламентська республіка чи радянська система? У зовнішній політиці Директорія орієнтувалася на держави Антанти, передусім Францію. З Францією був підписаний договір, за яким Україна підпала під її протекторат.

Наприкінці грудня 1918 р. – у січні 1919 р. політична ситуація в Україні загострилася. На Півдні України та в Криму відповідно до українофранцузької угоди висадилися 60-тисячні війська Антанти. На Південному Сході росла небезпека з боку Добровольчої армії генерала Денікіна, який прагнув відтворити Російську імперію. Польща мала претензії на Галичину.

Вона вже захопила Львів і продовжувала тіснити на схід уряд і армію Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Проти Директорії рішуче виступили також Радянський уряд Росії та більшовики України. 20 листопада 1918 р. був створений Тимчасовий Робітничо-Селянський уряд, який 4 грудня дав наказ радянським військам розпочати наступ на територію України. 1 січня 1919 р. у Харкові влада перейшла до Рад, а з січня в нього

налагодження контактів з Антантою, проголошення Акта возз'єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р.) вивести державу з політичної ізоляції, знайти засоби для зміцнення власних дипломатичних, фінансових та воєнних позицій. Однак ці кроки були безуспішними. Виявився безперспективним курс на союз з Антантою, яка робила ставку на відновлення єдиної і неділимої небільшовицької Росії. Не виправдав сподівань і акт возз'єднання УНР і ЗУНР, який значною мірою мав формальний декларативний характер. Отже, УНР і ЗУНР не мали реальних сил, щоб посилити інтеграцію та боронити свою державність. Під час падіння гетьманату Директорія мала 100-тисячну армію, а перед здачею Києва наприкінці січня 1919 р. могла розраховувати лише на 21 тис. бійців. Більшість вояків не хотіли ризикувати життям заради збереження влади Директорії. Поразка Директорії стала реальною після того, як радянські війська 12 січня захопили Чернігів, 19 січня – Полтаву, а 27 січня

– Катеринослав. 5 лютого 1919 р. війська УНР залишили Київ, а навесні цього року радянська влада була встановлена на всій території України, крім Надзбруччя і західних областей.

Отже, народна підтримка, швидке формування армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний момент для повстання сприяли приходу Директорії до влади. Однак її недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика, відсутність моделі державотворення, протистояння політичних лідерів, слабкість армії, міжнародна ізоляція, втрата контролю за розвитком подій були тими причинами, які не дали змоги Директорії надовго втриматись при владі і побудувати незалежну УНР.

12.4.Перемога більшовицьких сил над білогвардійськими

іпольськими військами

Україна була одним з головних театрів воєнних дій громадянської війни в колишній Російській імперії. Війна розпочалася з того, як більшовики розігнали Установчі збори у січні 1918 р. Основна причина війни полягала у неприйнятті нового політичного режиму, більшовицьких ідей та економічної політики радянського керівництва з боку різних соціальних верств: буржуазії, дворян-поміщиків, значної частини селянства й інтелігенції. З

подіями громадянської війни тісно переплелась визвольна боротьба народів проти інтервенції військ німецького блоку і Антанти.

Після поразки Директорії Україна стала ареною бойових дій між силами Червоної Армії і білогвардійської армії Денікіна. У квітні-серпні 1920 р. Червона Армія воювала з польсько-українським військом (що було наслідком угоди С. Петлюри з польським урядом). З серпня 1920 р. велась війна проти військ Врангеля, яким пощастило закріпитись в Криму після поразки Денікіна. У листопаді 1920 р. радянські війська вигнали білогвардійців із Криму. Одночасно війська Червоної Армії розгромили решту петлюрівських військ між річками Дністер та Південний Буг.

В умовах громадянської війни на території, яка контролювалась. урядом РСФРР і УСРР, здійснювалась економічна політика «воєнного комунізму». Її основні риси: мілітаризація всього економічного життя, жорстка централізація управління і розподілу ресурсів; заборона приватної торгівлі; введення продрозкладки; карткова система забезпечення; націоналізація банків і промислових підприємств; введення загальної трудової повинності під гаслом: «Хто не працює, той не їсть!». На характер, хід і результати громадянської війни в Україні великий вплив мали коливання українського селянства, в розумінні якого уживались комуністичні уявлення про справедливість, бажання вільно працювати на власній землі і самостійно користуватися результатами своєї праці. Все це проявилось у діяльності т. зв. Революційно-Повстанської армії, яку очолив Нестор Махно. Селянська армія, яка нараховувала в різні періоди громадянської війни від 5 до 80 тис. бійців, спочатку в союзі з Червоною Армією вела бої проти білогвардійців (Денікіна, Врангеля), а згодом проти більшовицьких сил, які проводили на Україні політику воєнного комунізму.

Загострення стосунків Радянської держави з селянством припадає на першу половину 1921 р., коли повстанський рух поширився майже на всю територію України. Але на той час радянська влада вже досить зміцніла і селянські повстання було придушено завдяки силам регулярної більшовицької армії.

Головними політичними наслідками громадянської війни в Україні стали: усунення з політичної арени українських національних сил, їх дискредитація; загибель УНР; встановлення Радянської влади, утворення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР).

Контрольні запитання

1.Який партійний склад і політична орієнтація Центральної Ради?

2.У чому основний зміст І, ІІ, ІІ, ІV Універсалів Центральної Ради?

3.Чому Центральна Рада не змогла добитися незалежності України?

4.У чому причини перевороту П. Скоропадського?

5.Чому Директорії не вдалося побудувати демократичну українську державу?

6.Хто такий Махно? На які соціальні сили він спирався? Яку мету ставили

його дії?

7.У чому причина успіхів Червоної Армії в боротьбі з Директорією, іноземними інтервентами, Денікіним, Врангелем?

8.Які політичні наслідки громадянської війни в Україні?

ХІІІ. Соціалістичні перетворення і формування тоталітарного режиму (1921-1939)

Ключові слова: федерація, радянська влада, продрозкладка, продподаток, неп, денаціоналізація, кооперація, кооператив, червонець, інфляція, репресії, культ, класова боротьба, індустріалізація, план, Дніпрогес, колективізація, конституція, змагання, новатори, стахановці номенклатура, диктатура, тоталітарний режим, голодомор, соціалістичне будівництво, соціалізм.

Після громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії утворюється СРСР (Радянський Союз) як федеративна держава. Україна стає однією з радянських республік. Надмірна експлуатація робітників, трудовий ентузіазм народу, більшість якого щиро повірила у соціалістичні ідеї, концентрація всієї влади в руках більшовицького керівництва на чолі зі Сталіним, плановий характер економіки, висмоктування людських і продовольчих ресурсів села – все це забезпечило швидкі темпи економічного зростання СРСР. Причому Українська РСР за темпами свого економічного розвитку випереджає інші республіки СРСР, створює потужну індустрію. Водночас це супроводжувалося позбавленням України реальних прав суб’ єкта у внутрішніх справах та в міжнародних зносинах. Рівень життя людей був украй низьким. Аграрна політика більшовиків призвела до Голодомору 1932-1933 рр., коли померли мільйони українських селян.

13.1. Участь України в утворенні СРСР

Україна вийшла з громадянської війни поділеною на 4 частини: Галичина і Волинь опинилась у межах Польщі, Буковина – Румунії, Закарпаття – Чехословаччини; всі землі на схід від р. Збруч увійшли до складу Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР).

Формально УСРР виникла як самостійна держава, що знаходилася з РСФРР лише у договірних відносинах, однак фактично, починаючи з 1919 р., вона була у повній залежності від останньої. Російські керівники не зважали на незалежний статус України і час від часу втручалася в її внутрішні справи.

З цього приводу українське керівництво (X.Г. Раковськнй, М.В. Фрунзе, М.О. Скрипник, Г.І. Петровський та ін.) звернулися у березні 1922 р. до ЦК РКП(б) з пропозицією упорядкувати відносини між РСФРР і УСРР, маючи на увазі утворення конфедерації радянських республік, тобто збереження їх суверенітету. Враховуючи, що подібні пропозиції були висунуті

й у інших республіках, Політбюро ЦК Російської компартії створило спеціальну комісію під головуванням В.В. Куйбишева. Спочатку комісія схилилася до пропозиції Й.В. Сталіна про входження республік до складу РСФРР на правах автономії. Однак після гострої критики плану «автономізації» з боку В.І. Леніна комісія ухвалила ленінський план створення федерації рівноправних республік.

Союз РСР був створений 30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з’ їзді Рад. Його заснували: Росія, Україна, Білорусія, Закавказька федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан), але до 1936 р. у Союзі було вже 15 радянських республік. Згідно з Союзним договором СРСР мусив стати федеративною державою, тобто союзом держав на чолі з центральною владою (конфедерація не має такої влади). Більшість питань внутрішньої та економічної політики мала вирішуватися на республіканському рівні. Однак , жорстка централізація, що посилилася в умовах правління Сталіна, поступово призвела до повної ліквідації суверенітету республік і перетворення СРСР із федеративної держави в унітарну, тобто таку, де республіки фактично були не державами, а адміністративними територіями, хоча і зберігали деякі атрибути державності. Про це свідчать визнання територіальної цільності України, існування в республіці власного адміністративного центру та державного апарату, надання певних прав компактно проживаючим національним меншинам та ін. Свідченням унітарного характеру новоствореної багатонаціональної держави є той факт, що більшість республіканських керівників України призначалися з Москви: у 1923 р. – П. Постишев, у 1925 р. – Л. Каганович, у 1938 р. – М. Хрущов.

13.2.Господарче і національно-державне будівництво на рейках непу

Політична і економічна криза в країні змусила більшовицьке керівництво тимчасово відмовитись від політики воєнного комунізму і перейти до непу. У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) прийняв рішення про заміну продрозкладки продподатком. Незабаром уряд УРСР видав декрет про норми і розмір податку – загальна сума податку становила 126 млн. пудів зерна замість 180 млн. пудів згідно з продрозкладкою.

Поява непу була зумовлена наступними об’єктивними причинами: закінчення громадянської війни, перехід до мирного будівництва, початок відбудови господарства; кризовий стан економіки; невдоволення селянства продрозкладкою, що періодично виливалося у збройні виступи проти існуючої влади; спад світового революційного руху і втрата надії на швидке здійснення світової революції, матеріально-технічної допомоги з боку західного робітничого класу.

Нова економічна політика передбачала систему заходів, що спрямовані на використання товарного виробництва, запровадження ринкових відносин, економічних методів господарювання. Найважливішими з них були: заміна продрозкладки продовольчим податком; денаціоналізація частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, допуск

приватного капіталу, заохочення іноземних концесій (у 1921 р. орендувалось понад 5200 підприємств); відмова від натуралізації господарських відносин і запровадження вільної торгівлі (на території УСРР діяло біля 75 тис. приватних торговельних закладів); нормалізація фінансової системи (відновлено у повному обсязі грошовий обіг, банки, кредитні установи, проведено грошову реформу 1922-1924 рр., яка зупинила інфляцію); децентралізація керівництва промисловістю (введення галузевих госпрозрахункових трестів).

Впровадження непу в Україні дало позитивні результати щодо виведення економіки з кризи, відбудови і подальшого розвитку народного господарства, незважаючи на помилки і великі труднощі ліквідовано повстанський рух, бандитизм, досягнута стабільність в Україні. В 1923 р. були завершені аграрні перетворення. Дрібні селянські господарства збільшилися за рахунок поміщицьких та церковних земель, а також наділів. До селян перейшло 31 млн. десятин землі, тобто 92% земельного фонду республіки. Селянські господарства швидко відновили своє виробництво, підняли продуктивність у землеробстві і тваринництві Виробництво зерна в Україні майже досягло довоєнного рівня. Особливо успішно розвився в республіці кооперативний рух. Кооперативні товариства експортували свою продукцію, яка успішно конкурувала на європейському ринку.

Завдяки непу було відновлено промислове виробництво, налагоджена робота транспорту, усунуті наслідки голоду, подолана інфляція, проведена грошова реформа і введена тверда грошова одиниця – червонець (8,6 гр. золота). Однак неп не слід ідеалізувати, бо ця політика означала лише тимчасове повернення до ринкової економіки і вона, на жаль, проіснувала лише до 1929 р. Обмеженість і непослідовність нової економічної політики згодом полегшили Сталіну повернення до воєнно-комуністичних методів управління державою.

Отже, неп був реакцією на об'єктивні обставини – кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху тощо. Запровадження нової економічної політики сприяло відродженню приватної ініціативи, поліпшенню економічної ситуації. Ця політика була вимушеним тактичним кроком, а не стратегічною лінією більшовиків.

13.3. Встановлення сталінської диктатури. Протиріччя суспільно-політичного життя в Україні

Проведення непу супроводжувалося опором з боку тієї частини суспільства і партійної верхівки, котра вважала неп зрадою революційних ідеалів. До певного часу авторитет Леніна, ініціатора проведення непу, стримував їхню позицію. Ситуація докорінно змінилася після перемоги Сталіна над прихильниками непу (М.І.Бухаріним, О.І.Риковим та ін.) і встановленням його диктатури. Остаточне згортання непу відбулося у 1929 р.

На посаду Генерального секретаря ЦК РКП(б) Й.Сталін був обраний у 1922 р., згодом В.Ленін усвідомив, яку небезпеку створює діяльність

Сталіна. Він запропонував (у листі до з'їзду партії) усунути його з цієї посади. Однак виконання цієї рекомендації було заблоковано впливовими партійними діячами Каменєвим і Зинов'євим, бо головну небезпеку встановлення авторитарного режиму вони бачили в особі Л.Троцького, а не Й.Сталіна. Й.Сталін разом з Зинов'євим і Каменєвим усунули Л. Троцького, потім виступив проти своїх союзників разом з М.Бухаріним та О. Риковим, а потім (у 1929 р.) усунув з ключових керівних посад і останніх.

Водночас встановився порядок, згідно з яким керівні посади в державі могли займати, як правило, тільки партійці з числа т.зв. партгоспноменклатури, тобто радянських чиновників. Цей порядок Й. Сталін використав для того, щоб наблизити до керівництва відданих особисто йому людей.

У 1934-1938 рр. відбувалося фізичне знищення більшої частини «ленінської партійної гвардії», провідних воєначальників, діячів науки та культури. Зокрема, загинули: перший секретар ЦК КП(б)У У.С.Косіор, другий секретар ЦК П. Постишев, Голова Раднаркому УРСР П. Любченко, колишній голова Раднаркому України В. Чубар, нарком освіти В.Затонський, командуючий Київським військовим округом І. Якір і безліч інших.

Теоретичною базою масової репресивної політики стала теза Сталіна про посилення класової боротьби в процесі соціалістичного будівництва, хоча на цей час в радянському суспільстві вже не існувало жодної опозиційної до існуючого режиму сили. Організація українських націоналістів (ОУН), що була створена у 1929 р. Е. Коновальцем та ін. у Відні, мала в основному антипольский характер, поширювала свою діяльність лише на Західну Україну, не мала будь-якого відношення до УРСР.

Переважна більшість людей в Україні, як і в інших республіках, мало що знала про репресії, повністю довіряла партійному керівництву, обожнювала «генія всіх часів і народів Сталіна», була щиро переконана у неперевершеності радянського суспільства.

13.4. Індустріалізація промисловості та колективізація сільського господарства. Їх соціально-політичні наслідки для України

Відбудова народного господарства, яка була успішно здійснена завдяки непу у першій половині 1920-х рр., не подолала відставання СРСР від технічно розвинутих країн. Слід було здійснити індустріалізацію країни, тобто зробити основою господарства такі галузі виробництва, як: машинобудування, металургія, нафтохімія, електроенергетика, тощо.

На відміну від інших країн, у СРСР основні засоби виробництва належали державі, що й обумовило перехід до планової економіки, здійснення п'ятирічних планів 1928/29 - 1932/33, 1933 – 1937 та ін.

Значна частина великих промислових об'єктів була збудована у роки перших п'ятирічок на Україні. Серед них такі гіганти, як: Дніпрогес.

1.Які основні причини політичної і економічної кризи у 1921 р.?

2.У чому суть непу?

3.Яким чином був утворений СРСР?

4.Які причини призвели до згортання непу?

5.Яким чином проводилася індустріалізація промисловості в Україні?

6.Що означало на практиці проведення суцільної колективізації?

7.Хто з керівників УРСР був причетний до Голодомору 1932-1933 рр. ?

8.Як пояснити причини високого трудового підйому у середині 30-х рр.?

9.Чи був збудований у СРСР та УРСР соціалізм?

ХІV. Українська РСР у роки Другої світової та Великої Вітчизняної війн

Ключові слова: державне регулювання, фашизм, нацизм, агресія, ультиматум, пакт, оборона, оточення, окупація, плацдарм, рейд, рейкові операції, ОУН, УПА, партизани, фронт, героїзм, мужність, звитяга, Червона армія.

Друга світова війна – одна з найтрагічніших подій у історії людства. Почавшись 1 вересня 1939 р. з нападу нацистської Німеччини на Польщу, вона тривала довгих 6 років. У неї було втягнуто 72 держави, де проживало 80% всього людства. Воєнні дії велись на території 40 держав, воювали понад 110 млн. людей.

Україна найбільше постраждала з воюючих країн. Матеріальні збитки, завдані їй, становили 285 млрд. крб. у довоєнному обчисленні. Без житла залишилося майже 10 млн. людей. На фронтах війни загинуло 3 млн. українців. Ще більшими були жертви мирного населення. Загалом у роки війни загинув кожний шостий українець. Більше 2 млн. осіб було вивезено в Німеччину. Війна обійшлася Україні 14-мільйонними демографічними втратами.

Історична доля розпорядилася так, що українцям довелося воювати у складі різних армій по обидва боки лінії фронту, сотням тисяч із них – одночасно проти найголовніших ворогуючих сторін.

14.1. Україна і світ напередодні та на початку Другої світової війни

На зламі 20-30-х рр. ХХ ст. країни Заходу опинилися у глибокій економічній і політичній кризі, яка супроводжувалася падінням виробництва, інфляцією, безробіттям, гострими соціальними конфліктами, розчаруваннями різних верств населення у капіталістичних цінностях: вільному ринку,

невтручанні держави в підприємницьку діяльність, індивідуалізмі тощо. Пошуки шляхів виходу з кризи і засобів врятування своєї влади підштовхнули правлячі кола різних країн до діаметрально протилежних рішень. У СІІІА, наприклад, у ході реалізації «нового курсу» президента Рузвельта були успішно запроваджені такі методи управління, як: державне регулювання економіки і система соціального захисту населення. Ті ж самі методи активно застосовувалися й у Німеччині, де утворився альянс феодально-поліцейської влади з монополістичним капіталом. Однак при цьому всіляко розпалювалися націоналістичні настрої, ідеї панування германоарійської раси й неповноцінності інших народів.

Агресія, війни, загарбання чужих територій – це одна з форм існування німецького нацизму. У 1935 р. Німеччина захопила Саарську область, у 1936 – підтримала фашистський путч Франко в Іспанії, у 1938 – здійснила «аншлюс» Австрії та виставила ультиматум Чехословаччині з вимогою передати їй Судетську область.

Останні претензії Німеччини були схвалені на Мюнхенській зустрічі Гітлера (1938 р.) з керівниками Англії (Н. Чемберленом) та Франції (Е. Деладьє), які сподівалися направити таким чином німецьку агресію на Схід, на Радянський Союз. Саме тому вони не підтримали ініціативу СРСР щодо створення системи колективної безпеки у Європі. Відчувши підтримку з боку провідних європейських держав, Німеччина захопила всю Чехословаччину.

У ситуації, що склалася, керівництво Радянського Союзу погодилося з пропозицією Німеччини підписати пакт про ненапад, що й було здійснено 23 серпня 1939 р. («Пакт Молотова-Ріббентропа»). Був також узгоджений таємний протокол про поділ країн Східної Європи між Німеччиною і СРСР. Досі в наукових колах точаться дискусії стосовно цих подій. Деякі історики вважають, що провина у розв’язуванні війни лежить і на тодішньому керівництві СРСР .

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 р. після нападу Німеччини на Польщу, скінчилася 2 вересня 1945 р. після капітуляції Японії (союзника Німеччини). Вона назрівала протягом багатьох років. Причини її були складними і різноманітними. Найважливішою з них було загострення суперечностей між капіталістичними країнами, зокрема, Німеччиною, Італією та Японією, з одного боку, і США, Англією і Францією, з другого. Тому, незважаючи на глибокі суперечності, що розділяли капіталістичну і соціалістичну системи, війна почалася не між ними, а всередині капіталістичного світу.

Як вже зазначалося, українські землі знаходилися у складі 4-х країн: СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. З початком німецького нападу на Польщу СРСР відповідно до угоди з Німеччиною, ввів свої війська у Західну Україну (17 вересня 1939 р.) У червні 1940 р. відібрав у Румунії Північну Буковину. Відбулося об'єднання основної частини українських земель у складі СРСР. Поза Радянською Україною залишилося лише Закарпаття. Після розвалу Чехословаччини тут утворилася маріонеткова (по