1194

УДК 32.0

Укладачі:

Спартак Шалвович Aйтов Лариса Костянтинівна Дешко Мирослава Анатоліївна Кладіна Андрій Костянтинович Клячін Юрій Анатолійович Лесько Ірина Юріївна Пономаренко

Рецензенти:

канд. іст. наук, доц. В. В. Літвіненко (ДНГУ) канд. іст. наук, доц. В. В. Ковтун (ДІІТ)

Політологія [Текст]: методичні вказівки для підготовки до семінарських занять: у 2 ч. / уклад.: С. Ш. Айтов, Л. К. Дешко, М. А. Кладіна, А. К. Клячін, Ю. А. Лесько, І. Ю. Пономаренко; Дніпропетр. нац. ун-т залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна. – Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту залізн. трансп. ім.

акад. В. Лазаряна, 2010. – Ч. 1. – 38 с.

Методичні вказівки містять необхідні теоретичні відомості та контрольні запитання для підготовки до семінарських занять.

Іл. 1. Бібліогр.: 5 назв.

© Айтов С. Ш. та ін, укладання, 2010 © Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту залізн.

трансп. ім. акад. В. Лазаряна, редагування, оригінал, 2010

1. ТЕМА: ПОЛІТОЛОГІЯ − НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ

Основна ідея заняття

Політологія – це наука про розвиток людського суспільства, наука про політику.

Поняття «політика» грецького походження. Вперше це поняття було вжите для визначення мистецтва управління державою-полісом (міста - держави в стародавній Греції і стародавньому Римі). Це в вузькому розумінні слова. В широкому розумінні політика – спосіб організації соціального життя, що знаходиться під певною владою, насамперед державною.

План

1.1.Суб’єкти та предмет політології.

1.2.Функції, методи і категорії політології.

1.3.Зростання інтересу до політології у світі та в Україні.

1.1.Суб’єкти та предмет політології

Політика є невід’ємною частиною людського існування. Кожна людина знаходиться в сфері дії політики, вивчення якої є об’єктивною необхідністю. Навіть ті люди, які заявляють, що вони не цікавляться політикою, виявляють аполітичність, змушені визнавати політичну владу. Тому знання політики важливо для будь-якої людини, яка прагне зрозуміти своє місце в суспільстві. Наукою про політику є політологія.

Політику потрібно розуміти як сферу діяльності, пов’язану з відношенням між класами, соціальними групами і націями, ядром, якої є проблема, як завоювати, втримати і використати державну владу.

Історичний досвід показує, що кожна суспільна проблема набуває політичного характеру, якщо її вирішення пов’язано з проблемою влади. Політика як соціальне явище виступає в тісному поєднанні політичної теорії і політичної практики.

Складові частини політики: політичні відносини, політичні інститути та організації, політична свідомість, політичні дії.

Політику у цілому поділяють на два види: внутрішню і зовнішню. Ці види політики можна деталізувати. Внутрішня політика може бути соціальною, національною, науково-технічною, екологічною. За вертикальним принципом політика може бути світовою, державною, політикою класу, соціальної групи.

Завдання політики визначаються у вигляді програмних цілей. Наприклад політика, заснована на загальнолюдських принципах, включає в себе три головні групи політичних цінностей:

−відстоювання національної незалежності та безпеки;

−забезпечення постійного економічного зросту з метою покращення життєвого рівня людей;

3

− забезпечення свободи громадян і конституційного порядку.

Для того, щоб визначити предмет політології, необхідно з’ясувати, що є суб’єктом політики.

Суб’єкти політики такі:

−держава та її органи;

−політична влада;

−політична діяльність всередині держави та на міжнародній арені;

−політична ідеологія;

−політичні партії, політичні рухи та суспільні організації;

−поведінка і політична позиція особистості та її участь у політиці;

−засоби масової інформації (вказані суб’єкти політики досліджуються наукою про політику).

Думки вчених про предмет політології різноманітні. Філософи розглядають політологію як одну з різновидностей філософського пізнання. Юристи стверджують, що в основі політичної науки лежить вчення про державу. Соціологи розуміють політологію як науку про владу. Історики визначають предмет її вивчення під кутом вивчення впливу історичної еволюції політичного процесу.

Відносно визначення предмету політичної науки немає єдності серед політологів. Західні політологи розглядають політологію:

−як сукупність політичних знань, створених всіма суспільними науками;

−як науку про державу, демократію та політичну владу;

−як науку, предметом якої є політика, діяльність політичних партій та суспільних рухів;

−як науку про закономірність, функції і розвиток політичної культури. Проаналізувавши різні розуміння предмету політології, Міжнародна кон-

ференція асоціації політичних наук у кінці 1940-х років заявила, що предметом політичної науки є влада і держава.

Основне визначення:

Політологія – це наука про суть і закономірності функціонування і розвитку політичних систем та політики, їх місце та роль у житті суспільства.

Варіанти, доповнення:

Політологія вивчає сферу політичного життя. Розглянемо більш детально, що вивчає політологія як наука та навчальна дисципліна(рис.).

Структура політології:

−теорія політики;

−теорія політичних систем та їх елементів;

−теорія управління соціально-політичними процесами;

−теорія міжнародних відносин;

−теорія політичних вчень та політична ідеологія.

4

суб’єкта політики на даному історичному етапі;

2)надати альтернативні сценарії майбутніх політичних процесів пов’язані із кожним з вибраних варіантів масштабної політичної події;

3)врахувати ймовірні втрати кожного з альтернативних варіантів. Більшість політологів дають короткотермінові прогнози про розвиток по-

літичної ситуації в країні чи регіоні, перспективи і можливості інших політичних суб’єктів.

Методи політології:

−емпіричний;

−системний;

−біхевіористичний;

−модерністичний;

−історичний;

−порівняльний;

−конкретно-соціологічних досліджень;

−політичного моделювання.

Емпіричний метод полягає у вивченні політичних явищ шляхом досвіду. Системний метод – це комплексний аналіз політичних явищ або діяльно-

сті політичних інститутів, організацій в системі суспільних відносин. Біхевіористичиий метод – це спостереження і вивчення поведінки окре-

мих соціальних груп і особистостей.

Модерністичний метод застосовує підходи кібернетики, фізики, математики, біології та інших точних і природничих наук.

Історичний метод полягає у вивченні політичних процесів, явищ розвитку політичних систем в історичному плані.

Порівняльний метод забезпечує розуміння загальних рис політичного життя, різних епох і періодів, а також різних народів та країн.

Метод конкретно-соціологічних досліджень дозволяє під час вивчення сучасних політичних подій або явищ пояснити особливості їх функціонування, причини їх проявів, перебіг їх розвитку, рівень політичної культури, вплив традицій та інших факторів.

Метод політичного моделювання виконує прогностичну роль, дає варіанти розвитку політичних явищ.

Категорії політології

Категорія – це система наукових понять, що визначають істотні властивості явищ дійсності.

Особливість категорій політології полягає в тому, що вони використовуються і іншими науками – філософією, соціологією, історією тощо. Найбільш детально категорії політології будуть вивчатись у наступних темах курсу політології

6

Ключові категорії політології

Категорії, що розкривають діалектику політичного буття і політичної свідомості:

−політичні відносини;

−політична ідеологія;

−політична теорія;

−політична психологія.

Категорії, які виявляють взаємозв’язок і взаємодію політики і суспільства:

−громадянське суспільство;

−партії;

−політична влада;

−політична сфера;

−політичні інститути.

Категорії, які відображають систему відносин «людина і політика»:

−політична участь;

−політична активність;

−урядовець;

−політична потреба;

−політична культура;

−громадянин.

Категорії, які відображають істотні риси соціально-політичного процесу:

−політичний факт;

−політичний процес;

−політичне явище; Вартісні категорії:

−мир;

−безпека;

−суверенітет.

1.3.Зростання інтересу до політології за кордоном та в Україні

Політологія з’явилась у першій третині ХХ століття в Західній Європі та в США.

На першому етапі західні вчені в основному займалися дослідженням практичного керування політичними процесами для забезпечення функціонування державного апарату. На другому етапі вчені займались вивченням суспільної думки і тих процесів, які формують її. Потім був зроблений акцент на вивченні діяльності партій, що впливають на політику. У даний час значне місце належить прогнозуванню можливих наслідків розвитку політичних процесів.

Політологія як навчальна дисципліна почала вивчатись пізніше. Тільки в 40-х роках XX століття вона стає обов’язковою дисципліною у всіх вищих навчальних закладах західних індустріально розвинених країн.

7

Сучасна світова спільнота сподівається на нові політичні дослідження, метою яких є суто політичні методи керування шляхом утвердження правової держави.

Зріс інтерес до політології і в Україні.

Після проголошення незалежності України почала зростати кількість політологів, розширились наукові дослідження. У 1991 році була заснована Українська асоціація політологів.

Зріс інтерес до політології серед молоді України. Це пояснюється політизацією українського суспільства. На цьому тлі є очевидним недостатній рівень знань політичної теорії, і особливо політичної культури громадян нашої держави. Впливає також інтерес українського суспільства до загально цивілізаційних цінностей, вихід країни на міжнародну арену.

В Україні розпочалась підготовка кадрів політологів. Політологія як навчальна дисципліна вивчається у вузах України.

Контрольні запитання

1.Що таке політика і як вона класифікується?

2.У чому зміст внутрішньої та зовнішньої політики?

3.Які є суб’єкти політики?

4.Що вивчає політологія і яка структура цієї науки?

5.Які основні функції політології можна виокремити та у чому їх зміст?

6.Яке значення для українського суспільства мають методологічна та інтегративна функції політології?

7.Які методи політології розрізняють та у чому їх зміст?

8.У чому особливості модерністичного методу?

9.У чому полягають причини зростання інтересу до вивчення політології у світі?

Бібліографічний список

1.Гелей, С. Д. Політологія [Текст]: навч. посіб. / С. Д. Гелей, С. М. Рутар.

– К., 2007. – С. 7-19.

2.Логвина, В. А. Політологія [Текст]: навч. посіб./ В. А. Логвина – К.,

2006. – С. 5-18.

3. Політологія [Текст]: наука про політику / за ред. О. В. Бабкіної,

В. П. Горбатенка. – К., 2003. – С. 11-16.

4.Політологія наука про політику [Текст]: навч. посіб. / за заг. ред.

В. Г. Кременя, М. І. Горлача. – К.-Х., 2001. – С. 9-26.

5.Шляхтун, П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки) [Текст]: навч. посіб. / П. П. Шляхтун. – К., 2005. – С. 31-32.

8

2. ТЕМА: ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ

Основна ідея заняття

Знання політичних ідей в історії людської цивілізації дає можливість зрозуміти, що багатьом великим етапам життя того чи іншого суспільства передувала різноманітна діяльність із створення соціально-політичних вчень.

План

2.1.Політичні вчення античності.

2.2.Політична думка епохи Середньовіччя і доби Відродження.

2.3.Раціональні концепції політики. Політичні вчення доби Просвітництва.

2.4.Становлення російської політичної думки.

2.1.Політичні вчення античності

Врабовласницьку епоху соціально-політичні вчення виникають в стародавній Греції, Індії, та Китаї. Процес становлення рабовласницьких держав супроводжувався розвитком різноманітних політичних теорій. Політичною думкою античності були поставлені проблеми походження держави і права, війни і миру та інші. Основна ідея більшості концепцій – розуміння нерозривного зв’язку людини і політики, погляд на людину як на «істоту політичну».

УКитаї найбільш впливовою доктриною в історії політичної думки було конфуціанство. Родоначальником цього напрямку став Конфуцій (551-479 рр. до н. е.). Основним поняттям конфуціанства є поняття шляхетного мужа, любові до людини і правил ритуалу. Управителем державою згідно з Конфуцієм мають бути шляхетні мужі на чолі з правителем – «сином неба». Поділ людей на «нижчих» і «вищих» не може бути усунений. Конфуцій виділяв шляхетних не за ознаками походження, а за моральними якостями і знанням людей. Шляхетність – це зразок моральної досконалості, який затверджує норми моралі.

УСтародавній Греції йшла конкуренція різних поглядів на політику. Проблеми державності займали значне місце у вченні Геракліта (544-470 рр. до н. е.). Геракліт вважав, що демократія – це правління «нерозумних» і поганих. Відкидаючи демократію, він вважав розумним, прогресивним правління аристократів. Але під аристократією розумів не родову знать, а аристократію духа.

Демокрит (460-370 рр. до н. е.) стверджував, що розвиток суспільства йде по висхідній, а джерело соціальних суперечностей бачив в недосконалому характері людей. Протиставляючи демократію деспотії, він підкреслював, що бідність демократії настільки переважає достаток громадян при царях, настільки свобода краще рабства.

Платон (427-347 рр. до н. е.) запропонував модель ідеальної держави, що передбачала кастову структуру суспільства і державний абсолютизм.

Ідеальна держава має, на думку Платона, чотири головні доблесті: мудрість, мужність, стримуючу міру і справедливість. В ідеальній державі царі

9

філософствують, філософи керують, воїни охороняють, а робітники забезпечують матеріальні блага.

«Ідеальна держава» Платона може реалізувати головний принцип життя – справедливість і благо. Держава виникає в необхідності забезпечити необхідні потреби людей на основі закону, наділяє громадян матеріальними благами, організує виховання і розвиток душі і тіла, з’єднує людей та захищає їх своїми засобами.

Аристотель (384-322 рр. до н.е.). У вченні про суспільство доводив, що нібито відношення рабовласництва закладені в природі суспільства. Він аналізує виникнення функції держави і відзначає, що функції держави зароджуються в ранніх суспільних зв’язках між господарем і рабом. На їх основі і базується дім, або сім’я. Над сім’єю піднімається громада, а над нею вже стоїть держава - третя, вища форма суспільства. Інструментом політики є держава, а державним благом – справедливість, як те, що служить суспільній користі.

Зібравши і об’єднавши величезний політичний досвід у 158 містахдержавах, Аристотель відокремив шість основних форм правління. «Правильними» формами правління Аристотель вважав монархію, аристократію і політію, а «неправильними» – тиранію, олігархію, демократію. Він зводив всю різноманітність державних форм до двох основних – олігархії і демократії. При олігархії влада належить багатим, при демократії – бідним. У судженнях про олігархію і демократію Аристотель підходить до розуміння со- ціально-класових суперечностей, що визначили розвиток рабовласницької держави.

Усвоїй праці «Політика» Аристотель висловлює думку про середній клас як гаранта стійкості і міцності правління, про необхідність освіти, державних закладів та виборність правителів.

УСтародавньому Римі видатним ідеологом римської аристократії став Цицерон (106-43 до н.е). Метою держави, на його думку, є охорона майна та інтересів громадян. Права громадян, включаючи права особистості, випливають із звичайних законів природи. Вважав, що державність визначається не тільки природними чинниками, але й штучною освітою.

Мислителі стародавнього світу в пошуках відповідей на запитання соціально-політичного життя висловили чимало ідей, актуальних і в наші дні.

2.2.Політична думка епохи Середньовіччя і доби Відродження

Політичне мислення середньовіччя також пронизане турботою про пошук основ стійкого порядку помірних форм правління з погляду законопослушності. В середньовіччя влада розглядається, як здійснення Божого промислу. Покірність державній владі – одна з основних вимог християнської моралі. В основі цієї вимоги лежить заповідь Христа в діяльності і покірності: «віддайте кесарю кесареве, а Богу – Богове». У цей період великий розвиток здобули теорії обґрунтовування божественної суті державної влади, провідної ролі релігії і церкви в житті людини і суспільства.

10