1194

Найбільш розвинуте вчення про суспільний устрій в епоху Середньовіччя запропонував Августин Аврелій (364-430) і Фома Аквінський (1224-1274).

Августин Аврелій висунув вчення про два гради: божий і людський. Згідно з цим вченням всі люди належать до одного з «градів». Людський град – це град проклятих Богом людей, нечестивців, які приречені на загибель. Град Божий або Боже царство складають праведники, які мусять бути врятовані.

Фома Аквінський вчив, що підкорятись владі потрібно тільки тоді, якщо вона благословенна духовно. Якщо влада просто завойована, відібрана від законного правителя, то кожний може їй не підкорятися. Фома Аквінський був прихильником монархії, однак він розрізняв дві монархії: абсолютну і політичну. Політичній він віддавав перевагу.

Середньовіччя – період спаду розвитку політичних вчень у порівнянні з античнім світом, переміщення центру ваги в суспільній свідомості від держави до церкви, спрямований значною частиною свідомості до потойбічних, неземних ідеалів. Це доба панування догматичного мислення, строго орієнтованого на тексти Святого Писання і канони церкви. Все це різко звузило проблематику політичної думки, і в період Середньовіччя політичні вчення не отримали істотного розвитку. Виведені на перший план проблеми співвідношення церкви і держави породжують суперечки про сутність, цілі, завдання держави та відмінність її від церкви тощо.

Синтезом спадку двох джерел – інтелектуальних надбань античності та середньовіччя, стала оригінальна культура, філософія, суспільно-політична думка епохи Відродження (Ренесансу). В епоху Відродження в Західній Європі значну роль в розвитку політичної думки відіграв італієць Ніколо Макіавеллі (1469-1527). Він називає політику емпіричною наукою, «яка пояснює минуле, керує теперішнім і здатна прогнозувати майбутнє». Він вважав, що у основі політичної поведінки лежить користь і сила, у політиці належить покластись на силу, а не на мораль, якою, відповідно, можна знехтувати для досягнення благої мети. Звідси зроблено висновок, що у політиці «мета виправдовує засоби...»

Макіавеллі звільняє політику від принципів моралі. Іменем Макіавеллі називається політика «макіавеллізму», заснована на приматі брутальної сили та зневажанні норм моралі. На думку Макіавеллі, самовпевненість, сміливість, гнучкість – це те, від чого залежить успіх політики. Він дає перевагу поміркованій державі або «змішаній формі держави», в якій поєднується демократичний, аристократичний і монархічний елементи влади.

В цей період виникли перші соціалістичні утопії як своєрідна реакція на процес становлення капіталістичного суспільства. Картину справедливого суспільства створив Томас Мор (1478-1535) у книзі «Утопія».

Утопія – це республіка, в якій немає ні багатих, ані бідних, і всі мешканці в однаковій мірі забезпечені життєвими благами. Все працездатне населення зайнято корисною працею. Потреби обмежуються тим, що є необхідним для скромного і гідного життя. Утопічний комунізм Мора носить аскетичний ха-

11

рактер. Томас Мор протестує проти жорстокості і сваволі поміщиків, протиставляючи сучасній йому соціальній практиці ідеальний устрій суспільства справедливості, рівності, гуманізму.

Томмазо Кампанелла (1568-1639) – пропагандист гуманності і соціальної справедливості. Він написав книгу «Місто Сонця» про ідеальне суспільство, в якому відсутня приватна власність, загальна праця гарантує достаток, але існує строга регламентація побуту.

Особливу увагу Кампанелла приділяє організації праці, розподілу продуктів і управлінню суспільством. Кампанелла на, відміну від Мора, припускає, що потреби певних людей, можуть виявлятись надмірними. Тому влада слідкує за тим, щоб ніхто не одержав більше, ніж йому необхідно.

Вчення утопістів епохи Відродження виражали інтереси пригнічених народних мас, вбачаючи політичний ідеал у суспільстві, що мусило будуватися на основі демократизму, із широкою участю людей праці в управлінні державою.

2.3. Раціональні концепції політики. Політичні вчення доби Просвітництва

Представники Просвітництва прагнули обмежити віру, релігію, надати перевагу розуму, науці і науковому спостереженню, звільнити мораль від абсолютного впливу релігії. Просвітництво XVIII ст. стало засобом, що допомагає протистоянню молодої буржуазії політичним структурам, які склалися в феодальному суспільстві. Просвітники виступали проти абсолютизації со- ціально-політичної ролі церкви та за звільнення людини з-під її впливу.

Т. Гоббс (1588-1679) у роботі «Левіафан або матерія, форма і влада держави» описує природне та державне існування людей. На його думку, можуть існувати три форми держави: монархія, демократія і аристократія.

Д. Локк (1632-1704) – ідеолог соціального компромісу між дворянством і буржуазією. Держава, за Локком, отримує рівно стільки влади, скільки необхідно для досягнення головної мети політичного суспільства. Заможні мешканці реалізують свої громадянські права і насамперед право володіти власністю. В державі ніхто і ніщо не може знаходитись поза законами. Локк випередив ідеї правової держави.

Ш. Монтеск’є (1689-1755). Розумів свободу, як незалежність. Він вважав що в суспільному житті стикаються окремі свободи, а тому «свобода – є право робити все, що дозволено законом», а звідси – «дозволено все, що не заборонено законом». Теорія розподілу влади – друге досягнення Монтеск’є.

I. Кант (1724-1804) створив філософську основу концепції правової держави і громадянської свободи. Згідно з його вченням, невідчужена належність кожного громадянина – свобода, невідчужена ознака держави – рівність перед законом. Разом з тим він твердив, що ідея народного суверенітету нездійсненна.

Г. Гегель (1770-1851) розглядав проблеми відношення громадянського суспільства і держави. Громадянське суспільство є системою панування приватної власності і формальної рівності людей. Воно розривається суперечно-

12

стями, війною всіх проти всіх. Але ці суперечності долають у державі, реалізуючи ідеї розуму, свободи і права.

Критичний аналіз буржуазного суспільства міститься у концепціях утопічного соціалізму мислителів кінця XVIII – першої половини XIX ст. СенСимона, Оуена і Фур’є. Вони висувають моделі справедливого устрою суспільства. У них міститься положення про працю як про першу потребу людини, колективність і плановість господарства, подолання суперечності між містом і селом, розумовою і фізичною працею тощо.

Таким чином у період буржуазних революцій було розповсюджено такі політичні доктрини:

1.Теорія народного суверенітету.

2.Теорія правової держави.

3.Теорія поділу влади.

2.4.Становлення російської політичної думки

На протязі декількох століть історія народів Росії і України була єдиною. Спільними були багато політичних ідей.

Про стародавньоруську політично-правову думку ми можемо говорити, головним чином, на підставі аналізу літописів, рукописів, які дійшли до нас.

Одним із найбільш ранніх творів, які донесли до нас політичні погляди тих далеких віків, є «Слово про закон і благодать» першого руського митрополита Іларіона (1049). У ньому відображені думки про економічну, політичну незалежність Київської Русі, про рівність всіх народів, що прийняли християнство. У літописі «Повість временних літ» розповідається про єдність руської землі, засуджуються міжусобиці.

У «Повчанні» князя В. Мономаха приділяється увага необхідності пом’я- кшення соціальних суперечностей, припинення розладу між князівствами. Пам’ятниками соціально-політичної думки Київської Русі є «Моління» Данила Затворника і «Слово о полку Ігоревім».

Демократичні ідеї XVII-XIX ст.

О. Радіщев поклав початок революційно-демократичному напрямку російської політичної думки. Декабристи проголосили необхідність радикальних соціально-політичних перетворень в Росії, встановлення республіканських форм влади. Подальший розвиток їх погляди отримують у творах В. Белінського, О. Герцена, М. Добролюбова, М. Чернишевського. Вони критикували як феодальний, так і капіталістичний устрій і вважали, що від їх недоліків може позбавити тільки соціалістична перебудова суспільства.

Носіями теорій російського народництва були М. Бакунін, П. Лавров, П. Ткачов. Бакунін – лідер анархізму, стверджував, що завжди і всюди держава є засобом насилля над суспільством. Народу не стане легше, якщо палиця, якою його будуть бити, буде називатися народною. Свій ідеал він вбачав в абсолютній свободі і організації вільних спільнот, якими керують знизу вгору. Лавров стверджував, що головне завдання інтелігенції – підготовка

13

народної революції шляхом пропаганди соціалістичних ідей в народі.

П. Ткачов був прихильником жорстокої революційної диктатури та насилля. На його думку, мужику властиві рабські інстинкти і звичка терпіти і пiдкорятися.

Умежах 30-40-х років XIX століття сформувалися також дві течії суспільної думки – західництво та слов’янофільство. Суперечки між ними означали формування в Росії буржуазно-ліберальної ідеології. Соціальнодемократична програма західників пропонувала буржуазний парламентаризм, панування капiталiстичних форм власності. Слов’янофіли твердили, що Росія і Захід – два різних, особливих соцiокультурних світи і закономірності їх розвитку, відповідно, різні.

Усередині XIX століття виникло нове соціально-політичне вчення – марксизм. К. Маркс і Ф. Енгельс розробили діалектико-матеріалістичну концепцію суспільного розвитку як історичного процесу встановлення, розвитку і зміни суспільно-економічних формацій, в основі яких лежить зміна засобів виробництва. Головне завдання своєї теорії вони бачили в обґрунтуванні закономірностей революційного перетворення суспільства на принципах соціальної рівності і справедливості.

Суть їх ідеалу сконцентрована в позиції: нове суспільство є асоціацією, в якій вільний розвиток кожного – це умова вільного розвитку всіх.

Упрацях вказаних авторiв не було докладної характеристики майбутнього суспільства. У них описані лише загальні контури майбутнього: держава диктатури пролетаріату, знищення приватної власності, безкласовість, соціальна рівність, передача владних повноважень трудящим, забезпечення умов для всебiчного гармонійного розвитку особистості.

Подальший розвиток ці ідеї отримали в працях В. Леніна. В його теоретичній спадщині є моменти переоцінки ролі та масштабів революційного насильства.

Контрольні запитання

1.У чому зміст політичних поглядів Конфуція?

2.Які особливості політичної думки Стародавньої Греції можна виокремити?

3.Які головні форми державного правління за Аристотелем? У чому їх зміст?

4.У чому особливості політичних поглядів мислителів Середньовіччя?

5. Які політичні ідеї висували представники доби Відродження – Н. Макіавеллі, прибічники утопічного соціалізму?

6.У чому різниця між політичною думкою Середніх віків та доби Ренесансу?

7.У чому полягав зміст політичних вчень доби Просвітництва?

8.Які основні принципи політичної думки XVII-XVIII ст. можна виокремити?

9.Які політичні ідеї були притаманні політичній думці Давньої Русі?

14

10. У чому відмінність народництва та марксизму?

Бібліографічний список

1.Гелей, С. Д. Політологія [Текст]: навч. посіб. / С. Д. Гелей, С. М. Рутар.

– К., 2007. – С. 22-34.

2.Логвина, В. А. Політологія [Текст]: навч. посіб. / В. А. Логвина. – К., 2006. – С. 53-55.

3. Політологія: наука про політику [Текст]: навч. посіб. / за ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К., 2003. – С. 38-56.

4.Політологія: наука про політику [Текст]: навч. посіб. / за заг. ред.

В. Г. Кременя, М. І. Горлача. – К.-Х., 2001. – С. 64-81.

5.Шляхтун, П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки) [Текст]: навч. посіб. / П. П. Шляхтун. – К., 2005. – С. 122-149.

3. ТЕМА: СУЧАСНІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ

План

3.1. Суть закордонних політичних концепцій кінця XIX – початку XXI ст. 3.2.Соціал-демократичні доктрини суспільного розвитку.

3.1. Суть закордонних політичних концепцій кінця XIX – початку XXI ст.

У другій половині XIX століття була популярною теорія завоювання. Її автор Людвіг Гумплович (1838-1909). Згідно з його теорією суспільне життя є боротьбою між групами людей. На початку історії ворожнеча поділених ра- сово-етнічними ознаками орд призвела до підкорення одних із них іншими і виникнення держави, за якої на зміну боротьбі між ордами проходить боротьба між станами, класами та партіями. Конфлікт між державами – неминучий супутник людського існування.

Герберт Спенсер (1820-1903) розробив теорію соціальної обумовленості влади. Він вважав, що в процесі свого розвитку суспільство еволюціонує від війни до миру, від військового до промислового (індустріального) становища. Еволюція суспільства сприяє придушенню агресивних інстинктів людей і виникненню нового типу людей, які зможуть гармонійно поєднувати задоволення своїх особистих та суспільних потреб.

Особливе місце в розвитку науки про політику належить німецькому вченому Максу Веберу (1864-1920). Вебер стверджує, що у пізньокапіталістичному суспільстві політичне життя визначається бюрократією – швидко зростають верстви професійних урядовцiв. На відміну від прихильників теорії еліт, М. Вебер розглядає бюрократію не як пануючий клас, але як незалежний від суспільних груп інструмент влади.

Створене М. Вебером вчення про бюрократію не втратило свого значення

ів теперішній час. Він вважав, що її загальні риси такі:

−незмінні методи керівництва;

−чіткий розподіл функцій;

15

−ієрархія владних вповноважень;

−колективна (державна) власність на засоби існування влади і службові місця;

−кругообіг документів.

Як противагу бюрократичній раціональності М. Вебер розглядав концепцію харизматичного керівництва політичних лідерів, яке спиралося на віру мас в їх надлюдські якості. У цьому лідерстві М. Вебер вбачав альтернативу бюрократії.

Теорія еліт. Широке розповсюдження отримала ідея про нездатність народних мас до керування. Італійські вчені Т. Моска і В. Паретто вважали, що буквальне розуміння демократії як влади керування народу є нездійсненою мрією. Для забезпечення свободи і прогресу необхідна ефективна політична еліта.

До різновидів даної теорії відноситься концепція «менеджерської революції», згідно з якою у сучасному світі йде становлення посткапіталістичної цивілізації, очолюваної аристократією наукового знання.

Важливе місце у наукових пошуках займала ідея «плюралістичного елітаризму». Її основний зміст включає такі положення:

−в сучасному суспільстві діє декілька еліт;

−між елітами існує конкуренція, при цьому всі вони разом здійснюють владу;

−народні маси контролюють еліти за допомогою суспільного виборного права;

−еліти можуть вільно поповнюватись за рахунок вихідців із народу. Таким чином, із точки зору прихильників даної теорії сучасна демократія

–це не влада народу, а демократичне правління еліту.

Концепція конвергенції, або синтез двох протилежних систем, виникла на межі 50-60-х років XX століття. Представники цієї концепції стверджували, що дві протилежні соціально-політичні системи (капіталізм і соціалізм) будуть під час розвитку НТР втрачати свої відмінності і поступово, запозичуючи одна у одної позитивні риси, з’єднаються в єдине суспільство. Капіталізм зможе розвивати елементи планування державного регулювання, а соціалізм відмовиться від централізованого керівництва економікою і вступить у стадію «лібералізму». Політична влада в конвенгертному суспільстві втратить класовий характер.

Спробою створити цілісні концепції суспільного розвитку, перемагаючи суперечливий характер наслідків НТР, є теорія «постіндустріального суспільства». В основі переходу до нової системи розглядається п’ять важливих факторів:

−перехід від виробництва товарів до економії послуг;

−підвищення і панування верств професійно-технічних спеціалістів;

−провідна роль теоретичного знання як джерело відкриття науковотехнічних і політичних рішень;

16

−контроль над технікою і можливість оцінки наслідків научно-технічних нововведень;

−прийняття рішень на базі утворення «інтелектуальних технологій». Доступ до влади обумовлений не розмірами власності, а компетентністю

ірівнем знання спеціаліста.

Теорія «посттехнологічного суспільства» розроблена американським політологом З. Бжезинським. Всемогутня техніка, якою керує «технічна еліта», витісняє із суспільства соціальні проблеми. З. Бжезинський проголошує перехід від переважно фізичної праці до творчої, інтелектуальної, до перетворення науково-технічної інтелігенції в новий пануючий клас.

У книзі «Зміщення влади: знання, багатство і сила на порозі XXI століття» він стверджує, що в умовах постіндустріального суспільства здійснився вступ соціуму до ери зміщення влади, коли постійно розпадаються всі існуючі в світі владні структури і зароджуються принципово нові. Провідним фактором формування влади стає знання, наука, а не сила і багатство.

Прибічником дослідження ролі влади у політичному процесі виступив американський дослідник О. Тоффлер. Аналізуючи трансформації влади на світовому рівні, Тофлер виділяє три найбільш значні структурні зрушення. Перше – розпад «монолітного Радянського блоку» і зміщення сконцентрованої в Москві великої влади в незалежні країни Східної Європи.

Друге – важлива трансформація в групі країн, що розвиваються. Вони розподіляються за рівнем розвитку на декілька підгруп: аграрні суспільства (африканські), індустріальні суспільства «другої хвилі» (Бразилія, Індія та інші) і ті, які пройшли стадію індустріального суспільства та прагнуть розвивати нові технології - країни «третьої хвилі» (Сінгапур, Південна Корея тощо).

Третє – сформовані нові розвинуті країни, внаслідок чого США отримали сильних конкурентів, – Японію і об’єднану Європу.

Знання диктує нові принципи класифікації країн. Влада від країн з багатими природними ресурсами перейде до тих, хто контролює знання необхідне для створення нових товарів та послуг.

3.2. Соціал-демократичні доктрини суспільного розвитку

Засновниками соціал-демократії є німецькі мислителі і громадські діячі К. Каутський та Е. Бернштейн. Соціал-демократична ідеологія формується на ґрунті вчення марксизму в руслі відмови від його революційнонасильницьких установок і затвердження цінностей гуманізму і демократії. У основі соціал-демократії лежить доктрина демократичного соціалізму. Із точки зору соціал-демократів соціалізм – це не конкретний суспільній устрій, а процес впровадження соціальної справедливості в суспільне життя. Цей процес немає конкретних політичних і економічних обмежень, а тягнеться вічно. В основі такого розуміння соціалізму лежить формула Е. Бернштейна «рух – це все, мета – ніщо».

Соціал-демократи підтверджують пріоритет мирних, еволюційних засобів досягнення рівності і соціальної справедливості. Уявлення про постійне ре-

17

формування буржуазного суспільства нерозривно пов’язане з відмовою від насильницьких форм класової боротьби, пропагандою концепції соціального партнерства, зменшення соціально-економічних суперечностей. Реалізацію цих положень вони пов’язують з активним державним втручанням в економічне життя суспільства, перерозподілом доходів на користь бідних верств, розвитком державного сектору економіки і численних державних соціальних програм.

Суть соціально-демократичних цінностей зводиться до таких основних принципів: свобода, справедливість, солідарність.

Ознаки соціал-демократії:

−визнання громадянського суспільства як основи демократії, серцевини політики;

−провідна роль держави в здійсненні та захисті демократичних прав і свобод;

−визнання ідеологічного і політичного плюралізму, заперечення державної ідеології, загальне та рівне виборче право, парламентаризм;

−розподіл влади, правова держава.

Удругій половині 1980-х років у соціал-демократичному русі з’явились дві течії: традиціоналістська і модернистська.

Обидві течії є реформістськими, визначають існуючу у розвинених капіталістичних країнах економічну та політичну систему найбільш розумною та раціональною на сучасному етапі. Але між ними є суттєве розходження.

Традиціоналістський напрям підтримують соціал-демократичні партії Німеччини, Фінляндії та Швейцарії. Соціалістична партія Австрії, лейбористська партія Великобританії орієнтується на промисловий виробничий клас, профспілки, кооперативний рух. Тому традиціоналісти пов’язують свою політику з соціально-економічною боротьбою робітничого класу, відстоюють його інтереси.

Модерністська течія, представниками якої є італійська та португальська. соціалістичні партії, слабше пов’язана з робітничим класом. Її прихильники спираються на групи трудящих найманої розумової праці, зайнятих у найновіших галузях виробництва, на «середні» верстви науково-технічної і гуманітарної інтелігенції. Теоретиками модерністської течії висувається теза про втрату робітничим класом його провідної ролі у суспільному розвитку, а потім повне його розчинення в суспільстві майбутнього.

На базі соціал-демократичної ідеології сформувалися різні моделі соціаль- но-політичного та економічного розвитку. Найбільшу популярність отримали шведська і німецька моделі. У результаті практичного втілення політикоекономічних ідей соціал-демократії в період правління соціал-демокра-тичних партій Германії і Швеції був досягнутий вельми високий рівень якості життя.

Суспільство, побудоване у Швеції, на думку видатного вченого Карла Еклунда, «не є ані соціалістичним, ані капіталістичним». Першочергове за-

18

вдання шведської економіки – обмеження приватної власності, що досягнуто за допомогою відпрацьованої системи податків. Це дозволяє соціалдемократам значно покращити становище в соціальній сфері, особливо в охороні здоров’я і освіти, забезпечити необхідні умови створення рівних стартових можливостей для людей, що не залежать від їх походження і умов життя.

Успіхові шведського експерименту сприяла політика нейтралітету, відсутність руйнівних війн, стабільність політичної обстановки і довголітнє правління соціал-демократів.

Проте в кінці XX – на початку XXI ст. в економіці цих країн виявились негативні тенденції, пов’язані з державним монополізмом і бюрократією, зниженням стимулів для приватного підприємництва. Ці тенденції призвели до уповільнення темпу економічного розвитку цих країн. У результаті соціалдемократи втратили підтримку більшості виробників і були змушені передати владу консервативним політичним партіям.

Екологічний соціалізм

Основою його стали спроби усунення негативних наслідків НТР, поява в 70-80-х роках XX ст. глобальних проблем. Спираючись на забезпечення екологічної безпеки суспільства, пріоритетом даного вчення є дотримання екологічних інтересів. Соціальна база цього руху – молодь.

Етичний соціалізм

Етичний соціалізм – база для програмних документів соціал-демократів. Засновує соціалістичний ідеал на моральних принципах. Таким чином, ми бачимо, що людство століттями шукало все більш цивілізовані методи вирішення важливих політичних проблем.

Контрольні запитання

1.У чому особливості вчень Л. Гумпловича та Г. Спенсера?

2.Який внесок у політологію зробив М. Вебер?

3.У чому зміст теорії еліт?

4.Які основні ідеї концепції конвергенції?

5.У чому зміст політологічних теорій З. Бжезинського та О. Тоффлера?

6.Коли і як виникло соціал-демократичне вчення?

7.Які основні ознаки соціал-демократичного вчення?

8.У чому особливості традиціоналістського напрямку соціал-демокра- тичних теорій?

9.Які основні риси модерністської течії соціал-демократичних концепцій?

19

Бібліографічний список

1.Гелей, С. Д. Політологія [Текст]: навч. посіб. / С. Д. Гелей, С. М. Рутар.

– К., 2007. – С. .35-40.

2.Логвина, В. А. Політологія [Текст]: навч. посіб. / В. А. Логвина. - К.,

2006. – С. 44-52.

3. Політологія: наука про політику [Текст]: навч. посіб. / за ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К., 2003. – С. 94-102.

4.Політологія: наука про політику [Текст]: навч. посіб. / за заг. ред.

В. Г. Кременя, М. І. Горлача. – К.-Х., 2001. – С. 81-90.

5.Шляхтун, П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки) [Текст]: навч. посіб. / П. П. Шляхтун. – К., 2005. – С. 85-89.

4. ТЕМА: РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

Основна ідея заняття

Процес становлення національного самоусвідомлення українського народу нерозривно пов’язаний з ідеалами і цінностями, які були створені попередніми поколіннями. Звернення в даній темі до історичного минулого дозволяє краще розкрити погляди, характерні для сучасної політичної практики.

План

4.1.Політико-правові традиції Запорізької Січі.

4.2.Політичні вчення XVIII-XIX ст.

4.3.Українська політична думка XX ст.

4.1.Політико-правові традиції Запорізької Січі

Певні сучасні партії і рухи заявляють про свою прихильність до політичних ідеалів козацтва і прагнення встановити традиції тих часів. Звернемося до короткої характеристики політичних ідеалів та політичної практики Запорізької Січі.

Особливості державного устрою українського козацтва. У середовищі козацтва політичні переконання у найбільшій мірі знайшли своє втілення в сформованих формах державного устрою. Верховна влада належала козацькому війську. Його керівником був гетьман, що обирався на певний термін, зумовлений ефективністю його діяльності.

Своєрідним органом верховної влади була Рада, прообразом якої вважають народне віче часів Києвської Русі. Фактичного існували три різні рівноправні ради.

Рада старшин об’єднувала генеральних і полкових старшин. Козацька Рада була представлена козаками всієї Січі. Збір мешканців всіх станів України отримав звання Чорної Ради. Всі три ради мали одинакові права – право вибирати гетьмана, але їх рішення не були кінцевими і вимагали затвердження польським королем, а пізніше російською владою.

Влада гетьмана базувалась на виконанні основних функцій: верховної,

20