1306

МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна

Кафедра «Українознавство»

УКРАЇНСЬКА МОВА ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ

Частина1

ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНО-СТИЛЬОВІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ. ОФІЦІЙНО-ДІЛОВА ДОКУМЕНТАЦІЯ

Укладачі: С. П. Лагдан О. О. Бочарова

Т. О. Щербакова

Для самостійної роботи студентів денної форми навчання усіх спеціальностей

Дніпропетровськ 2011

УДК

Укладачі:

Лагдан Світлана Петрівна Бочарова Олена Олександрівна Щербакова Тетяна Олексіївна

Рецензенти:

канд. філол. наук, доц. Г. А. Онищенко

(Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара),

канд. філол. наук, доц. С. В. Бобиль (ДІІТ)

Українська мова за професійним спрямуванням: Ч. 1: Законодавчі та норма- тивно-стильові основи професійного спілкування. Офіційно-ділова документація [Текст]: методичні матеріали для самостійної роботи / уклад.: С. П. Лагдан, О. О. Бочарова, Т. О. Щербакова; Дніпропетр. нац. ун-т залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна. – Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна, 2011. – 60 с.

Методичні матеріали містять 8 параграфів відповідно до тем практичних занять змістового модуля 1.

1-4 теми містять відомості про українську літературну мову і норми літературної мови у професійній сфері; подаються основи культури української мови (комунікативні ознаки; визначення мовного, мовленнєвого і спілкувального етикету; приклади стардартних етикетних ситуацій); зазначаються основні ознаки, мовні особливості та жанри наукового, офіційно-ділового та розмовного стилів, що репрезентують професійну сферу.

У 5-7 темах приділено належну увагу особливостям укладання документів з кадровоконтрактних питань, довідково-інформаційних документів (подаються визначення, вимоги до написання та оформлення, наведено зразки). Восьма тема стосується етикету службового листування (подається класифікація листів, реквізити та вимоги до оформлення). Значне місце відведено формам ввічливості, якими треба послуговуватися під час написання службових листів.

Усі теми підкріплені рубрикою «Увага!» – це невеликі словнички скорочень, стійких словосполучень, складних випадків керування у писемних текстах тощо, які допоможуть засвоїти навчальний матеріал.

Для самостійної роботи студентів денної форми навчання усіх спеціальностей. Бібліогр.: 33 назви.

©Лагдан С. П., Бочарова О. О., Щербакова Т. О., укладання, 2011

©Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна, редагування, оригінал-макет. 2011

2

Заняття 1

МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ЯК ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ РІЗНОВИД УКРАЇНСЬКОЇ

ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Норми літературної мови

Мова професійного спілкування (або професійна, фахова мова) – це різновид сучасної літературної мови, сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються представники певної галузі виробництва, професії чи роду занять. Добір мовних засобів залежить від мети і ситуації професійного спілкування, а також від особистих якостей співрозмовників (віку, освіти, інтелектуального розвитку). Словесними (лексичними) засобами професійної мови є насамперед термінологія, досконале володіння якою засвідчує професіоналізм фахівця.

У професійній діяльності використовується вища форма загальнонародної мови – літературна мова, що є зразком, еталоном спілкування у всіх сферах суспільного життя для всіх носіїв мови. Щоб бути доступною, зрозумілою на будь-якій території, мова виробила й закріпила певні норми. Мовні норми – це сукупність загальноприйнятих, усталених правил, якими користуються мовці в усному та писемному мовленні.

Виділяють такі види мовних норм:

1)орфоепічні (від грец. orthos – правильний і epos – мовлення) – норми правильної вимови голосних та приголосних звуків, звукосполучень: студен-

ський (хоча пишемо студентський), прозьба (пишемо просьба);

2)акцентні (від лат. accentus – наголос) – норми наголошування слів: за-

вдання́ , запитання́ , було́, а не завдання́, запитання́ , бу́ло;

3)орфографічні (від грец. orthos – правильний і grapho – пишу) – норми передачі звукової мови на письмі, тобто норми правопису: у слові слов’янський ставиться апостроф відповідно до роздільної вимови, у прикметниковому суфіксі -ськ- завжди пишеться м’який знак;

4)графічні (від грец. grapho – пишу) – правописні норми, які не залежать від вимови, у звуковій мові не відбиваються; наприклад, написання великої чи малої літер, правила переносу із рядка в рядок, написання складних слів разом, окремо або через дефіс: Міжнародний день студентів (у назвах свят з великої літери пишеться перше слово), машинобудівний (прикметник утворений від підрядного словосполучення машини будує), машинно-тракторний (від двох прикметників машинний і тракторний);

5)лексичні (від грец. lexis – слово) – вживання слів відповідно до їх зна-

чень: міжнародне становище, а не положення, але географічне положення (бо

становище – це ситуація, обставини, а положення – спосіб розташування);

6)морфологічні (від грец. morphe – форма і logos – учення) – норми словозміни, тобто правильного використання закінчень у певних формах слів, а також норми утворення окремих граматичних категорій, наприклад, ступенів

3

порівняння у прикметниках, умовного способу у дієслова тощо: поїзда, вагона (назви транспортних засобів мають у родовому відмінку закінчення -а), факультету, університету (закінчення -у мають назви закладів та їх підрозділів);

7)синтаксичні (від грец. syntaxis – побудова, зв’язок) – норми побудови словосполучень та речень: вжити заходів (а не заходи) впливу, завідувач кафедри (а не завідувач кафедрою);

8)пунктуаційні (від грец. punctum – крапка) – норми постановки розділових знаків відповідно до будови речення: Я, Панченко Руслан Тарасович,

народився 23 липня 1989 р. у м. Дніпропетровськ (прикладка, що стосується особового займенника, виділяється комою);

9)стилістичні (від лат. stilus – паличка для письма) – норми добору мовних засобів відповідно до ситуації спілкування (стилю мови): Віктор Пав-

лович кваліфікований, досвідчений працівник (в офіційно-діловому стилі); Вітя добрий трудяга (у розмовному).

Використання прізвищ, імен та по батькові у професійному мовленні

Часто вживаними у професійному спілкуванні (усному та писемному) є власні найменування осіб, тобто прізвища, імена та по батькові, тому варто звернути увагу на деякі особливості їх написання та відмінювання. Написання прізвищ відповідає загальним правилам орфографії: апостроф ставиться при роздільній вимові (Рум’янцев, П’ятак), м’який знак при м’якій (Коваль-

ський, Король, Новосьолов), у префіксах роз-, без- пишеться з (Розсипкін,

Безпалов, Безкровний), не подвоюються приголосні у запозичених коренях

(Кириленко, Комісар, Комісаренко, Савенко, Філіпенко), а також при додаванні суфікса -ськ- (Поліський, Черкаський) тощо.

Не пишеться м’який знак перед я, ю в іменах Омелян, Тетяна, Уляна, але Люсьєна, Жульєн. Апостроф в іменах ставиться при роздільній (Валер’ян,

В’ячеслав, Лук’ян, Мар’яна) та не ставиться при пом’якшеній (Святослав,

Зорян) вимові.

УВАГА!

Прізвища в українській мові бувають двох типів: іменникового (вони зустрічаються частіше, наприклад: Савенко, Кузьо, Гайдар, Рибалка) та прикметникового (Чайківська, Біла, Василевський). Відмінюються вони як відповідні частини мови. Якщо виникають труднощі при відмінюванні прізвищ, слід орієнтуватися на однотипні загальні назви, наприклад, прізвище Заведія

4

матиме такі ж закінчення, як і слово мрія (мрії – Заведії, мрією – Заведією);

Гнатенко відмінюватиметься, як батько (батьком – Гнатенком).

Однакові відмінкові закінчення мають чоловічі та жіночі прізвища на -а та -я (Майборода, Гмиря). В українській мові відмінюються чоловічі прізвища на -енко, -ко, -о (Коваленко, Глушко, Лисухо), відповідні жіночі не відмінюються. Також відмінюваними є чоловічі прізвища на приголосний, твердий чи м’який (Ткачук, Токар, Горобець, Гайдай), однотипні жіночі не відмінюються. Як і загальні назви, прізвища відмінюються за відмінковими типами твердої, м’якої та мішаної груп. Чоловічі та жіночі прізвища на -а, -я поділяються на групи таким чином:

–до твердої належать прізвища на -а з будь-яким попереднім приголос-

ним, окрім шиплячих ж, ч, ш, щ (Щербина, Штика, Клига, Запривода, Рибка, Приступа, Чепіга, Коцюба);

–до м’якої – прізвища на -я із попереднім приголосним чи голосним (Ко-

стриця, Туряниця, Пеня, Бодня, Хиря, Кривуля, Заведія, Гамалія, Задоя);

–до мішаної – прізвища на -а з попереднім шиплячим приголосним ж, ч,

ш, щ (Вереша, Квакуша, Гаркуша, Колотуша, Бруча, Ганжа, Сажа, Свища).

Відмінюються ці прізвища за таким зразком:

Чоловічі прізвища на приголосний та -о розподіляються за групами так:

–тверда група – прізвища на -енко, -ко, -о та будь-який твердий приголо-

сний (крім ж, ч, ш, щ): Авраменко, Штанько, Однобочко, Потеряйко, Цяцько, Миркало, Сітало, Манойло, Вишкварок, Набочук, Федоряк, Шпарик; сюди належать також прізвища, що закінчуються на -р, крім тих, що мають у своєму складі -ар, -яр: Вихор, Кушнір, Снігур, Сокур, Тур; як виняток, прізвища

Гайдар, Гончар, Комар, Муляр, Столяр, Мадяр;

–м’яка група – прізвища на м’який приголосний (й та м’який знак): Ба-

бій, Кащей, Колотай, Нечай, Забігай, Логай, Чорнобай, Маслій, Чухрій, Півень, Зеркаль, Якимець, Гулівець, Ухань, Горбань, Щербань, Плетінь, Попіль,

Філь, Рудь; також прізвища з ненаголошеним чи непостійно наголошеним -

ар: Бо́ндар, Лазар́ , Крама́р́(але Крамаря́ ́), Пушкар́(але Пушкаря́), Свічкар́ (але Свічкаря́), Кобзар́(але Кобзаря́);

–мішана група – прізвища на шиплячий приголосний ж, ч, ш, щ, а також із суфіксом -яр: Стриж, Уж, Сторож, Паращич, Басич, Дробич, Ткач, Кривич, Хлібович, Хіміч, Труш, Григораш, Ходюш, Куліш, Борщ, Кущ, Плющ, Хрущ, Дігтяр, Золяр, Козяр, Скляр, Школяр.

5

Відмінюються чоловічі прізвища твердої групи таким чином:

Приклади відмінювання чоловічих прізвищ м’якої групи:

Чоловічі прізвища мішаної групи відмінюються так:

Чоловічі прізвища Піч, Рись, Розкіш, хоч утворені від іменників жіночого роду, відмінюються як іменники чоловічого роду: Піч – Піча, Пічу, Пічем,

Рись – Рися, Рисеві, Рисем, Розкіш – Розкоша, Розкошу, Розкошем. На відмі-

ну від загальних назв, що мають у родовому відмінку закінчення -у, -ю, однозвучні прізвища матимуть закінчення -а, -я: Борщ – Борща, Грім – Грома,

Мороз – Мороза, Гай – Гая.

Чоловічі прізвища із прикметниковими суфіксами присвійності -ин, -ін, -

їн, -ов, -ев, -єв, -ів (Тишин, Юдін, Ільїн, Іванов, Токарев, Легостаєв, Понома-

рів) відмінюються як іменники, проте в орудному відмінку мають закінчення

-им: Тишиним, Юдіним, Ільїним, Івановим, Токаревим, Легостаєвим, Поно-

марівим. Виняток становлять прізвища на позначення національної належності, які в орудному відмінку мають закінчення -ом: Волошином, Грузином,

Литвином, Русином, Сербином, Турчином. Однотипні жіночі прізвища відмінюються як прикметники: Тишина – Тишиної, Тишиній, Тишиною; Ільїна – Ільїної, Ільїною; Іванова – Івановій, Івановою.

6

Також як іменники відмінюються чоловічі прізвища, що походять від коротких форм прикметників та дієприкметників: Буй, Глух, Куц, Молод, Ба-

жан, Кохан, Продан, Рубан (від буйний, глухий, куций, молодий, бажаний, коханий, проданий, рубаний): Р. – Буя, Глуха; Д. – Молоду, Бажанові; О. – Коханом, Проданом; М. – при Куцу (-ові), Продану (-ові) тощо.

До невідмінюваних належать прізвища російського походження на наго-

лошені -их́, -аго́, -аво́(Гладких́, Фоміних́, Черних́, М’ягких́, Живаго́, Дурнаво),́

поодинокі нетипові для української мови прізвища Зе́не, Ле, Ле́ле, Півто-

радні́ , Дожі́ , Трублаїні́.

Імена також відмінюються як іменники. Чоловічі імена на -р відмінюються за зразком твердої групи (Віктора, Макара, Олександра), за зразком м’якої відмінюються: Ігор – Ігоря, Кесар – Кесарю, Лазар – Лазарем, Цезар – Цезареві. Ім’я Лев при відмінюванні має дві форми: Р. в. Лева й Льва, Д. в.

Леву (Левові) й Льву (Львові), З. в. Лева й Льва, О. в. Левом і Львом, М в. при Леву (Левові) й Льву (Львові).

У вжитку часто трапляються варіанти однокореневих імен, які фіксуються і в словниках. Ось приклади серед найбільш поширених чоловічих: Андрі-

ан й Андріян, Азар і Азарій, Анастас і Анастасій, Анатолій й Анатоль, Арсен і Арсеній, Артем і Артемій, Валеріан і Валер’ян, Владислав і Володислав, Гарасим і Герасим, Гнат і Ігнат, Ігнатій, Григорій і Григір, Едвард і Едуард, Євген і Євгеній, Захар і Захарій, Ілля і Ілько, Карл і Карло, Лев і Левко, Опа-

нас і Панас, Афанасій, Устим і Юстим. Серед жіночих імен варіанти мають:

Альвіна й Альбіна, Анжела й Анжеліка, Анна і Ганна, Дарина й Одарка, Дарія, Дар’я, Едіта й Едіт, Елеонора й Леонора, Емілія й Еміла, Ірина й Ярина, Мар’яна й Маріанна, Таїсія й Таїса, Таміла й Томіла.

УВАГА!

При відмінюванні прізвищ та імен, як і загальних назв, відбуваються такі чергування голосних та приголосних звуків:

1)і у закритому складі чергується з о, е у відкритому: Біловіл – Біловола, Чор-

новіл – Чорноволу, Сивокінь – Сивоконем, Кривоніс – Кривоносом, Корінь – Коренем, Кіт – Котові; Федір – Федора, Сидір – Сидору, Антін – Антоном, Тиміш – Тимошу, Прокіп – Прокопом, Нестір – Несторові, Яків – Якова (але Кисіль – Кисіля, Куліш – Кулішу, Свистіль – Свистілем, Чіп – Чіпові; Авенір – Авеніра, Лаврін – Лавріна, Олефір – Олефіра);

2)о, е чергуються з нульовим звуком (випадають): Бурячок – Бурячка, Вітер – Вітру (-ові), Вихор – Вихра, Кравець – Кравцем, Майстер – Майстром; Лев – Льва, Львом (а також Лева, Левом); не випадає е у прізвищах Швець (Швеця),

Жнець (Жнецю), Чернець (Чернецем), хоча у загальних назвах звук е є вставним у коренях та випадним у суфіксах: шевця, женцю, ченцем;

3)у прізвищах та іменах на -а, -я приголосні г, к, х у давальному та місцевому відмінках чергуються із з, ц, с: Змога – Змозі, Забуга – Забузі, Деньга – Деньзі, Рибка – Рибці, Халявка – Халявці, Зубиха – Зубисі; Інга – Інзі, Ольга – Ользі, Ядвіга – Ядвізі, Віка – Віці, Наталка – Наталці, Солоха – Солосі;

4)жіночі імена на приголосний в орудному відмінку пишуться за загальними

7

правилами: із подвоєнням приголосних між двома голосними (Нінеллю, Рахіллю), з апострофом при роздільній вимові (Любов’ю, Руф’ю, Есфір’ю).

При утворенні чоловічих імен по батькові вживається суфікс -ович, який додається до основи імені: Василь+ович – Васильович, Юрій+ович – Юрійович, Віталій+ович – Віталійович, Микит(а)+ович – Микитович, Павл(о)+ович – Павлович. Для утворення жіночих імен по батькові використовується суфікс -

івн(а): Євген+івна – Євгенівна, Дмитр(о)+івна – Дмитрівна, В’ячеслав+івна – В’ячеславівна. Якщо ім’я закінчується на -й, то в поєднанні з першим -і суфікса на письмі виникає -ї: Сергій+івна – Сергіївна, Геннадій+івна – Геннадіївна. При утворенні імен по батькові від варіантних форм слід уважно стежити за закін-

ченням: Євгенович, Євгенівна (від Євген), Євгенійович, Євгеніївна (від Євгеній), Азарович, Азарівна (від Азар), Азарійович, Азаріївна (від Азарій) тощо. Відмі-

нюються імена по батькові як іменники: Андрія Васильовича, Андрієм Васильо-

вичем, Анні Павлівні, Анною Павлівною.

УВАГА!

Імена по батькові від деяких імен мають такі форми:

Заняття 2

ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Комунікативні ознаки культури мови

Культура мови передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовного етикету.

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Комунікативними ознаками культури мовлення є:

–правильність (дотримання літературних норм, тобто правильної вимови, правопису, словозміни, побудови словосполучень та речень тощо);

–змістовність (передбачає попереднє обдумування, ознайомлення з літе-

8

ратурою на дану тему для повного її розкриття, передачі основної думки, але без зайвих слів);

–послідовність (зв’язність, логічність мовлення, пов’язана з використанням так званих переходів від одного до іншого, висновків, узагальнень);

–багатство (використання різноманітних мовних засобів, уникнення повторів, банальностей, порожніх фраз; ця вимога залежить передусім від словникового запасу людини, знання не лише самих слів, але й їхніх значень);

–точність (передбачає добір найточніших слів, чітке формулювання думки);

–виразність (виділення найголовнішого, висловлення власного ставлення до того, про що говориться);

–доцільність (вміння оцінити ситуацію спілкування і підібрати засоби, які найкраще підходять для неї, уникнення висловів, що можуть вразити чи навіть образити співрозмовника);

–образність (підбір слів і речень, які яскраво, емоційно можуть впливати на слухача).

Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет

Мовний етикет – це сукупність правил мовної поведінки, закріплених у системі національно специфічних стійких формул і виразів, які використовуються у типових ситуаціях. Є складовою частиною загального етикету. Неухильне, ретельне додержання правил мовного етикету підтримує позитивний імідж, авторитет людини, а також престиж колективу, установи в цілому.

Мовний етикет залежить від таких чинників:

–обставин, за яких відбувається спілкування (переговори, зустріч делегації, нарада, ювілей установи тощо);

–соціального статусу суб’єктів спілкування (їх посади, освіти, а також фаху, віку, статі, вихованості, характеру, віросповідання);

–національної специфіки (у кожного народу є свої особливості поведінки та мовного етикету, наприклад, звертання на Ви чи ти, на прізвище, чи на ім’я, чи на ім’я та по батькові).

Мовний етикет виконує такі функції: контакто-підтримувальну (встановлення, збереження і закріплення стосунків); ввічливості (прояв чемного поводження членів колективу); регулювальну (регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях); впливу (передбачає реакцію співрозмовника); звертальну (привернення уваги).

Мовленнєвий етикет – реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження. Є ширшим явищем, ніж мовний етикет, і має індивідуальний характер. Якщо мовний етикет є сукупністю наявних у мові виразів ввічливості, то мовленнєвий передбачає не лише знання цих виразів, але й вміння ними користуватися в конкретних мовленнєвих ситуаціях. Мовленнєвий етикет є засобом вираження індивідуальності особи.

Мовні засоби ввічливості у різних ситуаціях супроводжуються невербальними (несловесними) засобами вираження, наприклад, кивок голови, потиск руки при вітанні тощо. Сукупність мовних і немовних засобів спілку-

9

вання, якими послуговуються у різних комунікативних ситуаціях, становить спілкувальний етикет. Він має національну своєрідність, залежить від звичаїв і традицій, які існують у певного народу.

Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул

Неодноразово повторюючись у типових ситуаціях, мовленнєвий етикет утілився в стереотипах, у стійких виразах, формулах спілкування, які людина не будує кожного разу заново, а автоматично відтворює ті, що відклалися в її мовній свідомості.

З урахуванням типових ситуацій спілкування в системі українського мовленнєвого етикету виділяють 15 видів стійких мовних висловів: звертання, привітання, знайомство, запрошення, прохання, вибачення, згода, відмова, подяка, комплімент, побажання, втішання, пропозиція, несхвалення, прощання.

Звертання – найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Суть його полягає в тому, щоб назвати співрозмовника з метою привернути його увагу, звернутись із проханням чи пропозицією. Сьогодні реєстр слівзвертань офіційного вжитку складають: пане (пані, панове), добродію (добро-

дійко, добродії), друзі, товариство, колеги, громадо, громадянине (громадянко, громадяни), товаришу (товаришко, товариші). Їх супроводжують такі означення: вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний, дорогий. Наприклад: високоповажний пане Президенте, глибокоповажні пані та панове, дорогі друзі, шановні колеги. Широко вжи-

ваним в офіційному мовленні є пане (пані, панове) у поєднанні з прізвищем, ім’ям та по батькові, посадою чи фахом: пане Ткачук, пане професоре, пані Раїсо Семенівно, панове присутні. Звертання громадянине (громадянко, гро-

мадяни) обмежується правовою, юридичною сферою. Узвичаєною є форма звертання на ім’я та по батькові у кличному відмінку: Вікторе Андрійовичу, Іване Степановичу, Софіє Іллівно. Звертання до великої кількості слухачів на зборах, засіданнях, конференціях визначає прагнення і можливість доповіда-

ча наблизитись до аудиторії: Вельмишановний пане ректоре! Шановний пане голово! Шановні колеги! Дорогі друзі! Вельмишановні пані та панове!

Привітання виконує важливу функцію – з нього починається спілкування. Перше враження про людину складається з того, наскільки щиро та привітно вона вітається. Поганий настрій не слід поширювати на інших, оскільки можна наразитися на зустрічну неприязнь. Вибір доречної форми залежить від оточення, віку співрозмовника, характеру стосунків, обставин спілкування тощо. Традиційні одиниці, що виражають привітання: Доброго ранку (дня,

вечора)! Добридень! Добривечір! Здрастуйте!

Знайомство супроводжується особливими формулами мовного етикету:

Мене звати (звуть); Дозвольте відрекомендуватися; Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам; Знайомтеся; Дозвольте познайомити Вас із; Познайомте мене, будь ласка, з...; Моє ім’я, моє прізвище; Дуже радий з Вами познайомитися; Дуже приємно.

Одиниці, що виражають запрошення: Ласкаво просимо; Приходьте, будь

10