1306

ласка; Прошу́ , проходьте; Прошу́ , сідайте; Запрошую (ємо); Зайдіть; Підійдіть, будь ласка, ближче.

Прохання – спонукальна мовленнєва дія у ввічливій формі чогось домогтися від адресата. Мовні засоби прохання містять вислови привернення уваги та репліки-відповіді на прохання: Будьте ласкаві! Будь ласка! Коли Ваша ласка! Ласкаво прошу! Прошу! Будь ласка, чи не могли б Ви; Якщо Вам не важко; Я хочу попросити Вас зробити мені послугу; Чи можу я попросити Вас зробити мені послугу? Чи не могли б Ви...; Можливо, Ви мені допоможете; Дозвольте мені увійти (запитати Вас, потурбувати Вас).

Вибачення означає усвідомлення своєї провини і намагання її спокутувати. Супроводжується проханням вибачити, тобто виявити поблажливість,

простити провину: Прошу вибачення (пробачення, вибачити, пробачити) за...; Вибачте ласкаво за...; Вибачте, будь ласка; Даруйте; Вибачте, але...; Перепрошую; Пробачте, що я змусив Вас чекати; Вибачте, що я прийшов без попередження; Вибачте, я цього не хотів; Вибачте, я зайнятий; Сподіваюсь, Ви на мене не гніваєтесь (не сердитесь); Не ображайтесь на мене, будь ласка; Мені дуже прикро (неприємно); Я зробив це ненавмисно; Шкода, що Ви не зможете.

Згода – це позитивна відповідь на прохання, наказ, погодження з думкою, твердженням співрозмовника. Виражається такими формами: Так! Звичайно!

Безперечно! Безумовно! Добре! Гаразд! Згода! (Згоден!) Я не заперечую! Домовилися; Ви маєте рацію; Це справді так (правильно); Ми в цьому впевнені; Чудово! Авжеж (певна річ)! Саме так! Будь ласка! Погоджуюсь! Із задово-

ленням! З приємністю! З радістю! У системі наукового етикету єдність поглядів, наприклад, рецензента (опонента) й автора, виявляється через оцінку конкретних положень рецензованої праці: Ми цілком погоджуємося з думкою автора; Як справедливо зазначає автор.

Відмова – це відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ, прийняти пропозицію. Відмова повинна бути коректною, доброзичливою й переконливою. Щоб пом’якшити тон відмови, на початку слід вживати слова: на жаль, шкода, дуже шкода, на превеликий жаль, щиро жа-

лкую, мені дуже прикро. Виразів такого типу існує ціла низка: Ні, дякую; Дя-

кую, не треба; На жаль, ні; Перепрошую, але не можу; Мені дуже шкода, але...; Шкодую, що не зміг.

Подяка передбачає висловлення вдячності за щось продуманим, спеціально дібраним відповідно до ситуації словом. За дрібну послугу можна сказа-

ти: Дякую! Спасибі! Дуже вдячний. Якщо зроблено щось значне: Сердечно (щиро) Вам дякую! Велике спасибі! Прийміть мою найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Дуже вдячний за Вашу турботу! Дякую, Ви дуже люб’язні! Це дуже люб’язно з Вашого боку! Не знаю, як Вам дякувати!

При виборі форми подяки потрібно враховувати не лише значущість послуги, а й вік співрозмовника, характер стосунків, середовище. Відповідати на по-

дяку можна: Немає за що; Прошу; Будь ласка.

11

Комплімент – слова, які містять невелике перебільшення позитивних якостей людини, схвалення вчинків, виконаної роботи, також стосуються зовнішнього вигляду. Мета його – викликати симпатію співрозмовника, піднести йому настрій, зробити приємність. Вибір компліменту залежить від статі, соціального становища, характеру взаємин чи ступеня близькості, від ситуації спілкування. Комплімент повинен констатувати, стверджувати наявність характеристики, а не містити рекомендації щодо її покращення. Словесна люб’язність є одним із психологічних прийомів досягнення прихильності підлеглих чи керівника: Мені приємно разом із Вами працювати! Ви чудовий фахівець! Вдалий комплімент спонукає до зворотної люб’язності: Я щасливий працювати під Вашим керівництвом! Відповідями на комплімент також мо-

жуть бути: Дякую! Я радий (рада) це чути. Мені приємно це чути.

Побажання висловлюють передусім при вітанні у дні свят, іменин, ювілеїв, а також за важливих подій у житті людини: Хай щастить; Творчих успі-

хів; Доброго настрою; Бажаю (зичу) Вам здоров’я (щастя, успіхів); Щасливих Вам свят; Бажаю Вам приємно провести свята (відсвяткувати); Дай Боже; Хай Бог милує.

Втішання, або співчуття – висловлення чуйного ставлення до людини в її переживаннях, нещасті, горі, стражданнях: Щиро співчуваю Вам; Прийміть наші співчуття; Яке нещастя! Я Вас розумію; Я відчуваю Вашу схвильованість (Ваш біль, Вашу стривоженість, Ваше хвилювання); Це не може нікого залишити байдужим; Я теж перейнявся Вашим болем (горем, тривогою); Я співпереживаю (Вашу втрату, Вашу тривогу); Треба триматися, Ви людина сильна; Не впадайте у відчай, час усе розставить на місця (час вилікує, загоїть рану, втамує біль).

Пропозиція є вказівкою, порадою, як діяти за певних обставин, у скруті,

при вирішенні назрілих проблем: Дозвольте висловити мою думку щодо...; Чи не варто б...; Чи не спробувати б Вам...; Пропоную Вам свою допомогу в цьому (у вирішенні цього питання); Прошу, вислухайте мою пропозицію (пораду); Чи не погодилися б Ви на мою пропозицію?

Несхвалення, або заперечення, висловлюється як відповідь про незгоду з чиєюсь точкою зору, певною інформацією: Ні, це не так; Нас це не влашто-

вує; Я не згодний (згоден); Це не точно; (На жаль), Ви помиляєтесь; Це даремна трата часу.

Прощання – це слова і вирази, які говорять, коли розлучаються: Вибач-

те, мені час (пора) йти; На жаль, я поспішаю; Сподіваюсь, ми скоро побачимось; До побачення! Бувайте здорові! Ходіть здорові! Прощавайте! На все добре! Усього найкращого! Щасливої дороги! Уклін (привіт, вітання) усім Вашим (Вашим рідним)! До (наступної) зустрічі! Добраніч! На добраніч!

На вибір потрібної структури впливають такі фактори, як особисті стосунки між мовцями, обставини чи місце розмови, цільова настанова (повідомити, вплинути, здивувати). Основним серед названих факторів є міжособистіс-

12

ні стосунки. Наприклад, при звертанні до незнайомого використовують неемоційні структури мовного етикету, до близьких, навпаки, емоційні. Отже, творчість мовця виявляється не в придумуванні структур, а в їх доцільному виборі.

УВАГА!

Першим вітається: молодший зі старшим, підлеглий з керівником, чоловік із жінкою, молода жінка з літнім чоловіком. Незалежно від віку, статі, посади першим вітається: той, хто проходить повз когось або переганяє його; той, хто підходить до гурту; той, хто заходить у приміщення.

При вітанні першим руку подає: старший молодшому, жінка чоловікові, соціально вищий нижчому. При знайомстві першим руку подає той, кому відрекомендовують особу.

У виразах компліменту не повинно бути незрозумілих слів. Не ввічливо говорити компліменти малознайомим чи незнайомим людям. Не варто віддячувати компліментом за комплімент.

Кличний відмінок у звертаннях

Кличний відмінок (або, за визначення деяких вчених, клична форма) специфічний тим, що не має запитань. Він успадкований від давньоруської мови. Це своєрідна форма звертання до особи (у розмовному та художньому стилях

– до предмета, явища, поняття), властива українській мові. Широко використовується у професійному мовленні, усному та писемному. У ряді документів (наприклад, запрошення, службові листи) кличний відмінок у звертанні є обов’язковою формою ввічливості.

Слова у кличному відмінку набувають таких закінчень:

13

Слід брати до уваги закінчення називного відмінка при утворенні кличного від однокореневих варіантних форм імен: Артем – Атреме, Артемій – Артемію, Ілля – Ілле, Ілько – Ільку, Емілія – Еміліє, Еміла – Еміло, Таїсія – Таїсіє, Таїса – Таїсо.

Деякі імена мають у кличному відмінку паралельні форми: Ігоре й Ігорю,

Лазаре й Лазарю, Олеже й Олегу, Леве й Льве, Лукаше й Лукашу, Зоє й Зою.

УВАГА!

У кличному відмінку відбуваються чергування приголосних г–ж, к, ц – ч:

друг – друже, Олег – Олеже, чоловік – чоловіче, козак – козаче, хлопець – хлопче.

Обидва слова набувають форми кличного відмінка:

1)у звертаннях, що складаються з двох власних назв (імені та по батькові):

Григорію Семеновичу, Ірино Андріївно;

2)у звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища чи імені: доб-

родію Коваленку, пане Ковалю, добродійко Прищепо, пане Максиме, брате Іване, тітко Маріє;

3)у звертаннях, складених із двох загальних назв, переважають форми: доб-

родію секретарю, пане голово, товаришу майоре; для підкреслення офіційності звертання друге слово може зберігати форму називного відмінка: добродію сек-

ретар, пане голова, товаришу майор.

Заняття 3

ПРОФЕСІЙНА СФЕРА ЯК ІНТЕГРАЦІЯ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО, НАУКОВОГО І РОЗМОВНОГО СТИЛІВ

Основні ознаки та мовні засоби стилів. Підстилі та жанри текстів

Професійна мова охоплює три функціональні стилі – офіційно-діловий, науковий (переважно у писемній формі) та розмовний, зокрема розмовноофіційний підстиль (в усному мовленні). Ці стилі не допускають (або майже не допускають) уживання художніх засобів мовлення, вигуків, питальних та окличних речень. Науковий та офіційно-діловий стилі розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. В обох стилях по можливості уникають викладу від першої особи однини (окрім особистих документів: заяв, автобіографій, пояснювальних записок), тому вирази «я дослідив», «я повідомляю» замінюють першою особою множини або безособовими конструкціями: ми дослідили, повідомляємо Вам, було досліджено, дослідження було проведено.

Стилі професійної сфери мають такі спільні ознаки:

–об’єктивність (неемоційний виклад, зведення до мінімуму особистого моменту, уникнення чуттєвого сприймання матеріалу);

–логічна послідовність (чітке дотримання послідовності викладу матері-

14

алу; вмотивоване розташування змістових частин тексту (вступ, основна частина, висновки) та поділ його на абзаци, пункти, підпункти; вміння виділити основне та зробити його очевидним для того, кому адресований текст);

–ясність викладу і точність опису (текст має бути зрозумілим, не викликати двозначності, для чого укладач має глибоко вникнути в суть справи і дібрати такі слова і вислови, які дають змогу точно описати події чи явища об’єктивної дійсності; слід правильно користуватися термінами, іншомовними словами, уникати вузьковживаних професіоналізмів);

–переконливість, доказовість (забезпечується обгрунтуванням висловленої в тексті думки, наведенням доказів, фактів, цифрової інформації);

–лаконічність (відсутність багатослівної аргументації, зайвих слів та повторів, уживання загальноприйнятих зрозумілих скорочень, умовних позначень, стандартних зворотів мови);

–повнота інформації (професійний текст за змістом повинен бути вичерпним, містити всі обставини, пов’язані з вирішенням питання).

Відповідно до спільних основних ознак офіційно-діловий, науковий та розмовний стилі мають спільні текстові одиниці, за допомогою яких можна:

1) наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів до важли-

вих фактів: слід (варто) зауважити, наведемо приклад, особливу увагу треба зосередити, перейдемо до питання, зауважимо насамперед;

2) пояснити, уточнити, виділити щось: наприклад, для прикладу, зокрема,

асаме, тобто;

3)поєднати частини інформації: іншими словами, інакше кажучи, крім того, разом з тим, згідно з цим, відповідно до цього, як зазначалося раніше;

4)вказати на порядок думок і їх зв’язок, послідовність викладу: по-перше,

по-друге, з одного боку, з другого боку; почнемо з того, що...; перейдемо до другого пункту;

5)висловити впевненість або невпевненість щодо повідомлення: без уся-

кого сумніву, поза всяким сумнівом, неодмінно, розуміється, не потребує доведення, можливо, ймовірно;

6)узагальнити, зробити висновок: у результаті можна дійти висновку, що...; узагальнюючи, є підстави стверджувати; зі сказаного випливає; з огляду на важливість; на основі цього ми переконалися в тому...; зрештою; таким чином; отже;

7)зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину і наслідок:

всупереч положенню (твердженню); як з’ясувалося; попри те, що...; внаслідок цього; незважаючи на те, що…;

8)зробити критичний аналіз повідомлення: з цієї теми уже є...; автор аналізує (розглядає, характеризує, доводить, порівнює, підкреслює, наголошує на важливості, пояснює це тим, що...); слід відзначити, що одним із найвизначніших досягнень є; викладений погляд на... (викладені дискусійні (суперечливі, невідомі, істинні) відомості); зроблено спробу довести; наведені переконливі докази; враховані попередні висновки; взяті до уваги факти; можна погодитися; необгрунтованим є твердження.

15

Відповідно до сфери застосування виділяють такі підстилі та жанри текстів:

Використання скорочень у професійних текстах

Дотримуючись вимоги лаконічного, максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення понять чи значень користуються загальноприйнятою системою стандартних скорочень. Вживання скорочень є виправданим, оскільки: зменшується час на складання документа; не подається надлишкова інформація (та сама кількість інформації передається в скороченому слові меншою кількістю знаків); це допомагає уникнути повторення назв, що складаються з кількох слів (наприклад, повна назва організації, установи наводиться лише один раз в адресі, штампі тощо, далі в тексті вона замінюється на скорочену).

Розрізняють лексичні та графічні скорочення.

Лексичні скорочення – це скорочені словосполучення, які записуються і читаються злито, як окремі самостійні слова. Лексичні скорочення поділяються на:

– Абревіатури, які утворюються з початкових літер кожного слова і, в свою чергу, бувають: 1) ініціальні звукові (кожен ініціал у них читається як окремий звук): ДУМ – ділова українська мова, ЦУМ – центральний універсальний магазин, ЄШКО – Європейська школа кореспондентської освіти, ЗМІ

– засоби масової інформації, ЧАЕС – Чорнобильська атомна електрична станція, ВАТ – відкрите акціонерне товариство; такі абревіатури, як і окре-

мі слова, змінюються за відмінками: до ЦУМу, з ДУМу та ін.; 2) ініціальні бу-

16

квені (у них ініціали читаються як букви алфавіту): МВС – Міністерство внутрішніх справ, СТО – станція технічного обслуговування, ТСН – Телевізійна служба новин, МВФ – Міжнародний валютний фонд; такі абревіатури є незмінними.

Усі абревіатури пишуться великими літерами, за винятком тих, що перетворилися в загальні назви: загс, неп, дзот, дот та ін.

УВАГА!

Окремі абревіатури, які активно функціонують у сучасному політичному житті українського суспільства, мова запозичила в готовому вигляді, без перекладу, із мов міжнаціонального спілкування, зокрема англійської: НАТО (NATO – North Atlantic Treaty Organization) – Північноатлантичний блок; ЮНЕСКО (UNESKO – United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization) – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

Частина абревіатур – назв країн і міжнародних організацій, фондів – виникла вже на основі перекладених номінацій: UNO – ООН (Організація Об’єднаних На-

цій); IMF – МВФ (Міжнародний валютний фонд); USA – США (Сполучені Штати Америки).

У діловому мовленні абревіатури виконують важливі функції – інформативної лаконічності та економії місця у ділових паперах. Уживати їх потрібно так, щоб вони були зрозумілими для всіх, хто читає документ. Тому при першому вживанні абревіатури в тексті її потрібно розкривати в дужках, а потім уже вживати у скороченому вигляді, наприклад: УЦЕПД (Український центр економічних та політичних досліджень), потім тільки УЦЕПД.

–Часткові скорочення – формуються з однієї чи кількох усічених основ

іповного слова: автопарк, держмито, техогляд, гідроелектростанція, госпрозрахунок, спецзамовлення, Нацбанк, Донвугілля, Укрпошта;

–Складові скорочення – коли в одному слові сполучаються початкові частини усіх слів словосполучення: міськком (міський комітет), головбух (головний бухгалтер), виконроб (виконавець робіт).

–Телескопічні скорочення – утворюються з початкової та кінцевої частини слова (середина опускається) або з початкової частини першого слова та кінцевої другого: військкомат (військ – овий ком – ісарі – ат), рація (ра – ді-

остан – ція), мопед (із мо – тоцикл і велоси – пед).

–Змішані (комбіновані) скорочення – утворюються поєднанням кількох попередніх типів скорочень: КамАЗ (Камський автомобільний завод), райвно (районний відділ народної освіти), КрАЗ (Кременчуцький автомобільний за-

вод) та ін.

Скорочення пишуться з великої літери, якщо вживаються на позначення конкретних одиничних установ, і з малої, коли виступають родовими назва-

ми: Кабмін України, страйкком, облпрофрада. Скорочення на позначення осіб за посадою пишуться разом: заввідділу, завгар, старпом.

Творення скорочень повинно відповідати таким вимогам: слово має легко «розгортатися» в повне найменування; не повинно збігатися зі словом або скороченням, які вже є в мові, та відповідати нормам українського правопису.

17

Графічні скорочення використовуються лише на письмі для скороченого позначення слів, читаються завжди повністю. Поділяються на:

–Крапкові, які скорочуються лише на приголосну та пишуться з крапками на місці скорочень: див., напр., ім. Скорочення на голосну можливе, коли вона початкова (в. о., н. а.). Не можна скорочувати на м’який знак (селянський – сел., селян., селянськ.). При збігу двох однакових приголосних скорочення роблять після першого: стін. календар, ден. норма.

–Дефісні, коли скорочується середина слова, а його початок і кінець записують через дефіс: р-н, ун-т, ф-т, літ-ра.

–Скіснолінійні (дробові), коли скорочуються окремі словосполучення, крапки не ставляться: р⁄р (розрахунковий рахунок), а⁄с (абонентська скринька), з⁄в (заочне відділення).

–Нульові (курсивні) – це умовні позначення одиниць і величин виміру, валют тощо; вживаються лише після цифрових (числових) виразів, крапки не ставляться: 12 т, 50 м, 5 л, 240 г, 300 га, 60 Вт, 230 В.

–Комбіновані, які утворюються поєднанням кількох типів графічних скорочень, наприклад, крапкових із дефісними (півн.-зах., півд.-сх.), скіснолінійних

зкрапковими (п⁄полк. – підполковник, тел.⁄факс – телефон-факс) тощо. Графічні скорочення, як правило, не подвоюються, виняток становлять:

рр. (роки), пп. (пункти), тт. (томи).

Усі скорочення повинні бути загальноприйнятими і зрозумілими, зафіксованими у державних стандартах і словниках. Не варто перевантажувати текст графічними скороченнями.

УВАГА! Перелік найпоширеніших графічних скорочень

18

Заняття 4

ТЕКСТ ЯК ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ МОВНОПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Лексико-граматичні особливості професійних текстів

Кожен фахівець, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, повинен вміти укладати необхідні документи ділового та наукового характеру, зокрема плани, звіти, рапорти, доповідні записки, листи, статті, відгуки, тези, а також тексти публічних виступів (промов, доповідей, повідомлень, лекцій тощо). Для цього він повинен усвідомлювати, кому і для чого призначаються ці тексти, володіти певними знаннями, вміти логічно мислити задля точності мовлення.

Отже, професійний текст повинен: 1) базуватися на конкретних фактах, що мали місце, чітких, перевірених даних, результатах дослідження; 2) мати внутрішню закономірність, грунтуватися на знанні об’єктивної реальної дійсності, бути несуперечливим, відображати хід пізнавальної діяльності мовця і процес пошуку істини; 3) бути точним та лаконічним.

Лексико-граматичні помилки у текстах виникають внаслідок:

–поєднання логічно несумісних слів: жахливо мудрий, страшно щедрий,

холодний жар, дзвінка тиша;

–вживання семантично порожніх (зайвих) слів, тавтології: місяць тра-

вень, особисто я, о 20 годині вечора, підвести вгору погляд, мінус сім градусів морозу, давати мудрі і розумні поради;

–порушення порядку слів у реченні: Успіх породжує старання; Успіх за-

безпечив досвід; Він знайшов книжку у бібліотеці, яку давно хотів мати;

–зіставлення незіставних понять: Структура фірми відрізняється від інших фірм;

–порушення хронологічної точності: У XVII ст. у Львівській області;

–підміни понять: При влаштуванні на роботу у всіх установах укладають ту саму назву документа;

–нечіткого розмежування конкретного й абстрактного поняття: На заході намрозповілипровидатногописьменникаіпрочиталиуривкизйоготворчості;

–невідповідності причини і наслідку: Збільшення кількості порушень за-

лежить від того, наскільки активно ведуть з ними боротьбу;

–синтаксичного нерозрізнення виконавця основної та додаткової дії у реченнях із дієприслівниковими зворотами: Підвівши підсумки, з’явилося відчуття задоволення; Впоравшись із завданням, нам не доведеться ризикувати;

–неправильного підбору однорідних членів речення із використанням родових і видових понять: письменники і поети, студенти і молодь, особисті

19

документи і заява, дипломні і контрольні роботи;

– неправильного утворення складених граматичних форм ступенів порівняння прикметників та конструкцій на позначення неповноти ознаки: саме найдорожче, найдорожчий за всіх, більш точніше, ледь теплуватий, дещо грубуватий;

–порушення координації між складеним підметом та присудком: дехто з нас знали, сто один студент взяли участь, декан із заступником запросив;

–невдалого вибору сполучників у складних реченнях: Ці листи не лише поповнили матеріали музею, а назавжди запали в серця; Ця людина дуже цікава, хоч не всі про це знають.

Родові та відмінкові форми іменників

При укладанні професійних текстів людина стикається з необхідністю узгоджувати залежні слова з іменниками у потрібному роді та ставити іменники у певному відмінку. Визначення роду більшості іменників та узгодження із ними прикметників і дієслів труднощів не викликає: типовий проект, осо-

бова справа, велике підприємство, проректор узгодив.

Деякі іменники із закінченнями -а, -я, -о, -е мають подвійний (спільний) рід, переважно чоловічо-жіночий, рідше чоловічо-середній та жіночосередній. Більшість із них використовується у розмовному та художньому стилях: базіка, трудяга, плакса, соня, ледащо, потвора, волоцюга, нечепура,

недоторка, ставище, бабище. У професійному мовленні вживаються такі іменники спільного роду: листоноша, голова, сирота, староста, колега, су-

ддя, людина, няня. У контексті вони набувають форми одного з родів: прибув листоноша, голова зборів підтвердила, наша староста, мій колега, суддя повідомив, він хороша людина, вона смілива людина, наша няня Марина, наш няня Андрій.

Помилки у визначенні роду можливі у випадку збігу закінчень. Наприклад, ряд іменників із нульовим закінченням можуть належати до чоловічого (аеро-

золь, нежить, псалтир, рояль, сажень, толь, тунель, тюль, шампунь) та жіночого (антресоль, бандероль, ваніль, вуаль, емаль, мігрень, фланель) родів.

Деякі іменники мають варіантні родові форми, найчастіше чоловічого і жіночого родів: зал і зала, абрикос і абрикоса, кахель і кахля, клавіш і клаві-

ша, мозоль і мозоля, спазм і спазма. Як слова і чоловічого, і жіночого роду вживаються іменники: ґандж, дрож, купіль, кужіль, фальш, харч.

Рід невідмінюваних іменників визначається таким чином:

1.Абревіатури мають рід стрижневих слів словосполучень, з яких вони складені: відомий ХТЗ, Київська ГЕС, дивовижний НЛО, нова АЗС, НДІ уклав договір, ВАК розпочала роботу, рідний ВНЗ.

2.Слова іншомовного походження, що є назвами неживих предметів, на-

лежать до середнього роду: цікаве амплуа, широке панно, смачне рагу, густе пюре, велике фойє, чорне таксі, вдале інтерв’ю.

3.До чоловічого роду належать запозичені іменники – назви тварин та птахів: проворний кенгуру, маленький поні, волохатий шимпанзе, крикливий

20