2. Характеристика репродуктивних методів навчання.

Інформаційно-перцептивні методи

Оповідальний виклад – це нетривалий за часом усний художньо-описовий монолог викладача, в основі якого лежить певний елемент змісту навчального матеріалу. Найчастіше цей метод використовується при вивченні фактичного матеріалу, основною формою його реалізації є розповідь.

У навчальній діяльності мають місце наступні види оповідального викладу: виклад-вступ, власне виклад, виклад-висновок. Основна мета викладу-вступу - підготувати тих, хто навчаються до сприйняття нового матеріалу. Тут використаються такі прийоми, як актуалізація вивченого, цілеполагання майбутньої діяльності, створення мотивації. Власне виклад – розкриває зміст нової теми, при цьому викладач опирається на чітку логіку, план, строгу послідовність викладу, використовує прийоми виділення головного, ілюстрації, переконливі приклади. Виклад-висновок – ціль якого підвести підсумки заняття, складається з наступних прийомів: виділення головних думок, узагальнення вивченого, висновки по темі й оцінка робіт студентів на занятті, організація подальшої самостійної роботи з вивченої теми. По логіці, метод оповідального викладу може мати дедуктивний або індуктивний характер.

Пояснювально-ілюстративний виклад - тривалий усний монолог педагога, в основі якого лежить елемент змісту навчального матеріалу, що характеризується інформативно-пізнавальною ємкістю високим ступенем складності логічних побудов образів, доказів й узагальнень. Логічним центром такого викладу є яке-небудь узагальнення теоретичного характеру, що ставиться до сфери наукового пізнання.

Важливою особливістю методу пояснювально-ілюстративного викладу є його сполучення з прийомами активізації пізнавальної діяльності, тих хто навчаються (виписування основної думки, конспектування, складання схем і таблиць, моделювання матеріалу, що викладається).

Пояснювально-ілюстративний виклад, по логіці, може бути дедуктивного або індуктивного типу. Основною формою реалізації методу пояснювально-ілюстративного викладу є пояснювально-ілюстративна лекція.

В основі образно-асоціативного викладу лежить принцип наочності. Образно-асоціативний виклад - це усний монолог викладача, що пред'являє студентам образно-асоціативну конструкцію (опору) навчального матеріалу, що сприяє успішному сприйняттю й запам'ятовуванню інформації, активізації розумової діяльності студентів й усуненню перевантажень у навчанні. Основним елементом образно-асоціативної конструкції є опорний сигнал (ОС) - одиничний асоціативний образ, що заміняє якесь значення; він здатний миттєво відновити в пам'яті відому вам раніше й зрозумілу інформацію.

Метод образно-асоціативного викладу має два види: опорний конспект і компакт. Теорія й практика використання опорних конспектів і компактів у навчанні одержала поштовх у розвитку після осмислення її й ефективного застосування педагогом-новатором В. Шаталовим, який дав наступні визначення.

Опорний конспект являє собою систему опорних сигналів, що мають структурний зв'язок і становлють собою наочну конструкцію, що заміняє систему значень, понять, ідей як взаємозалежних елементів. Підготовка такого викладу полягає в переконструюванні й перекодуванні вербальної навчальної інформації у візуальний образ. Пред'явлення опорного конспекту слухачам, учням повинне супроводжуватися зв'язним розгорнутим коментарем, що точно й повно відбиває вербально зміст і відповідає опорі, або, як говорять викладачі, опорний конспект вимагає точного «озвучення».

Компакт – графічне відображення досліджуваної теми при значному скороченні числа опорних сигналів. Його рекомендується використовувати на вступні й на узагальнено-підсумкових заняттях, тоді як опорний конспект може бути використаний на всіх заняттях. Які прийоми використаються в ході асоціативно-образного викладу? Лаконічність, що припускає використання в опорі в середньому від 300 до 500 друкованих знаків; структурність, що полягає в наявності 4 — 6 зв'язувань і логічних блоків, значеннєвий акцент — оригінальне розташування блоків, наявність рамок, відділення блоків один від іншого; уніфікація друкованих знаків, що означає чітку домовленість про співвіднесення конкретних слів, словосполучень певному образу; автономність, що підкреслює самостійність, кожного із блоків; асоціативність, що припускає миттєве відновлення в пам'яті відомої й понятий інформації; доступність відтворення, що припускає, що кожен що навчається, навіть той, хто не здатний до малювання, зміг би легко й швидко відновити опорний конспект або компакт.

Метод образно-асоціативного викладу найчастіше реалізується у формі лекції-візуалізації.

Методи демонстраційний й ілюстративний.

Метод демонстраційний. Припускає показ процесів, явищ за допомогою приладів, досвідів, технічних і досвідчених установок, навчального кіно, а також самих моделей, приладів й установок.

Метод ілюстративний звичайно пов'язаний з показом плакатів, таблиць, схем, картин, замальовок на дошці крейдою або відтворенням ілюстративного матеріалу за допомогою допоміжних засобів (кодоскопу, епідіаскопу, навчального кіно, відеомагнітофона, телебачення й т.д.). Ілюстративний і демонстраційний методи ніколи не використаються в чистому виді. Вони обов'язково припускають тією чи іншою мірою сполучення з вербальними (словесними) методами навчання. Таких сполучень може бути кілька. Наприклад 1) викладач за допомогою слова керує спостереженням, а ті, хто навчаються самостійно описують побачене; 2) викладач з допомогою навідних запитань веде, що навчаються до осмислення сутності досліджуваного в процесі спостереження; 3) викладач сам пояснює побачене, указуючи на істотні зв'язки, виділяючи головне, 4) викладач, використовуючи демонстраційний або ілюстративний методи, пропонує тим, хто навчається самим описати побачене, на підставі чого він робить висновок поєднує й узагальнює виділені студентами дані й т.д. Таким чином, основними прийомами демонстративного й ілюстративного методів є: доцільне співвіднесення їх з вербальними методами; доступність огляду, логіка спостереження, виділення істотного, чіткість пояснень.

Методика використання зводиться до трьох етапів: 1) підготовка до спостереження; 2) безпосереднє спостереження; 3) обговорення результатів спостереження.

Читання інформативних текстів. Сутність методу полягає в оволодінні новими знаннями через самостійну роботу із книгою (текстом), здобуваючи вміння й навички такої роботи. Уміння й навички самостійної роботи з текстом є обов'язковою умовою безперервності утворення, тому даний метод є одним з найважливіших.

Виділяють два види використання даного методу: 1) під безпосереднім керівництвом викладача, крок за кроком організоване послідовне усвідомлене прочитання окремих частин тексту; 2) caмостійна робота тих, хто навчається по осмисленню всього тексту в цілому. Ефективність використання цього методу залежить, насамперед, від правильної його організації, досягти якої можна в такий спосіб:

• визначити місце й час читання інформативних текстів на занятті;

• зробити ретельний відбір текстів, засвоєння яких буде ефективно без попереднього й наступного роз'яснень викладача;

• дати тим, хто навчається чіткий інструктаж із читання й конкретизувати завдання;

• вчасно коректувати діяльність окремих, що навчаються в процесі виконання завдання;

• організувати колективний аналіз або обговорення проробленої роботи.

Найбільше широко розповсюдженими прийомами відповідними даному методу є: виділення головної думки, співвіднесення з раніше вивчене або відомим, складання плану, тез, написання анотацій, формулювання питань до тексту, узагальнення прочитаного на рівні одного слова або пропозиції, конспектування, перекодування текстової інформації в наочний образ, відповіді на питання, завдання на відтворення окремих частин або вибірково (правил, законів), заповнення схем і таблиць, приведення власних прикладів за аналогією і т.д.

Основною формою реалізації методу читання інформативних текстів є самостійна робота з підручником.

Інструктивно-репродуктивні методи навчання.

Вправа – метод організації діяльності, суть якого зводиться до багаторазового повторення яких-небудь дій, з метою формування або вдосконалювання певного вміння або навички. Розрізняють наступні види вправ: колективні й індивідуальні, усні й письмові, вправи за зразком і вправи, що варіюються. Методичні дії при організації вправ можна звести до наступних прийомів:

• організація мотивації (для чого необхідно ця дія або операція);

• актуалізація теоретичних положень, інструктування й показ зразка дії (як треба правильно виконувати вправу);

• коментоване виконання дії (демонстрація осмислення);

• самостійне виконання дії й співвіднесення результату зі зразком або теоретичними положеннями (реалізація самоконтролю).

Треба відзначити, що по логіці організації метод вправ може бути як індуктивним, так і дедуктивним. Навчальні вправи включаються в процес навчання найчастіше штучно з метою відпрацьовування дії, уміння. Формою реалізації методу вправ можна вважати, самостійну роботу тренувального характеру.

Метод типової виробничої ситуації

Найбільше ефективно в підготовці фахівця відпрацьовування основних професійних умінь відбувається в умовах типової виробничої ситуації. Типова виробнича ситуація як сукупність обставин, положень, умов, правил виникає в результаті взаємодії фахівця з об'єктами професійної діяльності: матеріалами, устаткуванням, машинами, приладами, пристосуваннями, документами, а також із суб'єктами (управлінським і виробничим персоналом, суб'єктами сфери послуг й ін.) і носить репродуктивний характер. Виробнича ситуація може бути змодельована, а може відбивати конкретний реальний процес.

Тому виділяють два види виробничої ситуації: учбово-виробнича й виробнича. До учбово-виробничої ситуації належать ситуації виявлення вихідних технологічних процесів; визначення моделей технологічних процесів, операцій, прийомів, дій; розробка типових конструкцій, приладів, машин, устаткування. Виділяють цілий ряд виробничих ситуацій: управлінські, діагностичні, організаційні, експлуатаційні, ремонтні й т.п.

Формою реалізації методу типової виробничої ситуації є виробниче завдання. Рішення завдань стосовно до професійної діяльності фахівця припускає виконання системи психолого-педагогічних процедур по розробці виробничо-технологічного процесу, налагодженню спеціального устаткування, машин, приладів, операторську роботу. Введення узагальненого знання різних видів орієнтовної діяльності може бути досягнуте за допомогою системи прямих й «зворотних» завдань, що утворюють комплекс, за розрахунками режимів обробки, налагодження, регулювання; налагодженню готових керуючих програм для автоматизованого встаткування; виявленню параметрів учбово-виробничих робіт; вибору раціонального технологічного процесу; перевірку й оцінку технологічного оснащення й пристосуванні й т.п.

Технологію реалізації методу типової виробничої ситуації можна звести до наступних прийомів:

• вичленовування умов сформованої ситуації;

• визначення типу ситуації;

• складання виробничого завдання;

• актуалізація відповідних знань або знаходження відповідного алгоритму, інструктажу, зразка рішення даного виробничого завдання;

• перенесення знань алгоритму, зразка на конкретне завдання.

Інструктаж. Вище ми розглядали інструктаж як складову частину методу вправ, інформативного читання текстів. Але це, одночасно, і самостійний метод, широко використовуваний у системі професійної підготовки. Даний метод реалізується з метою роз'яснення студентам:

• призначення певних дій;

• умов рішення практичних завдань;

• послідовності операцій, що складають те або інше вміння;

• характеристики типових ситуацій й їхнього використання, застосування на практиці й т.д.

В основі інструктажу лежить ООД, що має різні види: пред'явлення завдання, пояснення, показ зразка дії, інструктування, ознайомлення із правилом або законом і т.д. Для будь-якого інструктажу повинна бути характерна однозначність, визначеність, що виключає всяку можливість його різного тлумачення, орієнтування студентів на точний і безпомилковий вибір і використання конкретних дій у кожній конкретній ситуації за певних умов, чітка послідовність і логіка у виконанні дій. Тільки в цьому випадку інструктаж буде максимально ефективним як метод навчання.

По місцю у навчальному процесі інструктаж може бути трьох типів: 1) вступний, або настановний; 2) паралельний, або поточний; 3) заключний.

Вступний інструктаж складається з наступних прийомів: доведення до студентів змісту майбутньої роботи, методів, засобів і форм педагогічної взаємодії, змісту технічної документації й вимог до кінцевого результату, продукту праці; роз'яснення правил і послідовності виконання роботи в цілому й окремих діях, прийомів, операцій; попередження про можливі ускладнення, помилки, про умови безпечної праці. Таким чином, настановний (або вступний) інструктаж випереджає роботу студентів у цілому.

Паралельний (або поточний) інструктаж допомагає в організації приватних дій, кожного із завдань, що становлять всю роботу в повному обсязі, і складається з наступних прийомів: корекція роботи відстаючих студентів, що відстають, спостереження за роботою кожного студента й всієї групи в цілому, установлення ступеня самостійності при виконанні видів робіт і результатів праці в цілому. Паралельний (або поточний) інструктаж найчастіше носить індивідуальний характер, тоді як вступний і заключний - груповий. На практиці можна часто спостерігати, що паралельний інструктаж супроводжує настановний. Це відбувається у випадку виявлення типових недоліків у більшості студентів і коштовних знахідок в окремих з них.

Заключний інструктаж, спрямований на підведення підсумків, складається з наступних прийомів: оцінювання результатів колективної й індивідуальної праці, ступеня самостійності учбово-виробничої діяльності, виявлення індивідуальних недоліків у виконанні трудових прийомів і сформоване професійно важливих якостей, умінь, моральних норм поводження, оголошення оцінок, констатація досягнень у розумовому розвитку й вихованні.

За формою інструктажі бувають усними, письмовими, наочними й змішаними. Найбільший ефект досягається при проведенні письмового інструктування, застосування якого пов'язане з використанням різних інструктивних, виробничих, учбово-виробничих й учбово-методичних документів (інструкційних, технологічних, інструкційно-технологічних й операційних карт, алгоритмів, рецептів, правил).

Інструкційні карти застосовуються при інструктуванні в ході освоєння студентами навчальних прийомів, дій, операцій, що розкривають типову послідовність, способи й засоби виконання, самоконтролю освоюваних процедур.

Технологічні й інструкційно-технологічні карти застосовують при виконанні учбово-виробничих робіт комплексного характеру. Вони містять, крім технологічної послідовності, технічні вимоги, режими, засоби виконання комплексних робіт, інструктивні пояснення про правила виконання робіт.

Операційні карти й алгоритм використаються в ході письмового інструктування при навчанні обслуговуванню, налагодженню, діагностиці несправностей, регулюванню складного встаткування. Вони містять виробничі вказівки й правила виконання робіт у різних видах виробничої діяльності. Ефективним є використання документів письмового інструктування, наявних у кожного студента на робочому місці як матеріальна опора.

Репродуктивний діалог. Даний метод являє собою запитувально-відповідальний спосіб організації пізнавальної діяльності. Істотною характеристикою методу є питання, які можуть бути основними, додатковими, навідними. Тому умовою ефективності використання методу є ретельно продумана система питань, ціль якої - поступове підведення тих, хто навчаються до засвоєння ланцюжка фактів, , нового поняття, закономірностей й т.д. Причому питання повинні бути досить повними, не повинні жадати від студентів односкладових відповідей, випливати індуктивній або дедуктивній логіці.

Методика організації репродуктивного діалогу зводиться до реалізації наступних прийомів:

• постановка питань, спрямованих на виявлення головного (основні питання), допомога у формулюванні найбільш повної й правильної відповіді (додаткові питання), орієнтацію розумової діяльності в необхідному напрямку (навідні запитання);

• корегування відповідей;

• формулювання висновків з бесіди.

Репродуктивний діалог може бути використаний й як самостійний метод, і як складова частина методу вправ, наприклад, при відпрацьовуванні вмінь вирішувати завдання.

Лабораторно-практичний мeтод. Ціль його - закріпити й узагальнити знання шляхом практичного підтвердження тієї або іншої залежності, закономірності, правила, властивості; сформувати вміння й навички роботи з технічними системами, приладами, препаратами, технічними засобами й т.д.

Лабораторний практикум носить репродуктивний характер, оскільки студенти ясно представляють мету роботи, порядок її виконання, кінцевий результат. Проводяться лабораторні роботи найчастіше на етапі завершення вивчення теми. Лабораторна робота може бути індивідуальна, фронтальна, групова.

Етапи проведення лабораторної роботи: теоретична підготовка; інструктаж з виконання; контроль готовності до виконання; власне виконання роботи (дослідження); обробка результатів і співвіднесення їх з метою досвіду; письмовий й усний звіт про виконану роботу. Інструктаж з виконання лабораторного досвіду найчастіше носить письмовий і змішаний характер у формі інструкційних карт, широко використовуваних у трудовому навчанні, у формі приписань, алгоритмів і т.д.