IDPV 3

тоді у військового стану ту частку політичних прав, якою він продовжував користуватися і яка тяжіла над комунами. Знищення феодалізму відбулося б не шляхом насильства, а через полюбовну операцію, і революція від самого свого початку набула б характеру мирної реформи.

Більш того, вона швидко і скінчилася б, бо комуни, добре знаючи, що відповідає їх інтересам, і, керуючись тільки позитивними ідеями, вступили б прямо на шлях нової політичної системи, яка формувалася б потім поступово, в нормальному порядку, у міру з’ясування ідей.

Мій повелителю! Якщо я визнав потрібним зупинитися на вищевикладеному, то зовсім не для висловлення марного жалкування про минуле, а тому, що помилка, яка була допущена промисловцями на самому початку революції та надала їй такого відразливого напряму, ця помилка ще й дотепер є головною перешкодою до впровадження сталого порядку речей, які б відповідали інтересам королівської влади

ікомун.

Яглибоко переконаний, що ваша величність не змогла б надати своїй династії більшої послуги, як спрямувати свій вплив на те, щоб подолати політичну інертність промисловців і ту завзятість, з яким вони надають легістам і метафізикам захист своїх загальних інтересів. Спостереження, на якому заснований цей погляд, є правильним як для комун, так (і на тих же підставах) і для королівської влади.

Якщо за теперішнього політичного становища легісти і метафізики виявилися нездатними представляти спільні інтереси комун, то вони однаковою мірою і з тієї ж причини нездатні і до служби як радники королівської влади.

Пояснивши напрям, прийнятий резолюцією, я переходжу до висловлення головних результатів, яких вона набула до Реставрації.

Результати революції, на які передусім слід звернути увагу, в даному випадку зводяться в світській сфері до знищення феодальних привілеїв, до продажу дворянських та церковних маєтків і до появи нового феодалізму, у сфері ж духовній – до урочистого встановлення принципу свободи совісті.

Дарована вашою величністю хартія потім освятила ці результати. Продаж дворянських і церковних маєтків був актом насильства, незалежним від природного ходу речей, а утворення нового феодалізму стало результатом того помилкового напряму, яким пішла революція з самого свого початку. Що ж до знищення колишнього феодалізму і встановлення релігійної свободи, то вони вже абсолютно не мали випадкового характеру. Вони виявилися неминучим наслідком розвитку

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

41

суспільства протягом всіх попередніх століть, починаючи з розкріпачення комун і проникнення до Європи за допомогою арабів позитивних наук.

Ці результати слід розглядати лише як природне завершення процесу занепаду колишньої соціальної системи, процесу, що йшов до цих пір повільно і поступово.

Часто відзначали, що виконання будь-якої великої справи, якого б характеру вона не була, майже завжди повністю приписується тому, хто лише останнім доклав до неї рук, хоча він по суті сприяв її успіху лише найменшою мірою. На абсолютно такій же підставі поверхневий розум приписує руйнування колишньої соціальної системи французької революції. Проте неважкий роздум повинен був би застерегти від такої очевидної помилки, що послужила, в свою чергу, джерелом безлічі неправильних думок як із боку прихильників революції, так і з боку її огудників. Достатньо було запитати себе: яким дивом будівля, побудова якої вимагала більш ніж шестисотрічних зусиль і праці будьякого роду, могла бути зруйнована в одну мить, якщо до того ж взяти до уваги той факт, що вона існувала без змін протягом семи-восьми століть?

Знищення феодалізму, здійснене Установчими зборами, було лише скасуванням залишку політичної влади, який дворяни зберігали ще за собою й який полягав у деяких правах, що не мали самі по собі майже ніякого значення, хоча і вельми обтяжували комуни. Адже насправді розкладання феодального ладу відбулося в проміжки часу від Людовика Товстого до Людовика XI і від останнього до Людовика XIV. Порівняно з втратами феодалізму протягом всього цього часу абсолютно не має значення те, що відняла у нього революція.

Ще очевидніше ці думки стосуються духовної влади. Проголошення принципу свободи совісті, руйнуючого в корінні будь-яку теологічну владу, було лише урочистим виразом тих розумових настроїв, який склався задовго до революції. Такі настрої виявилися самі по собі безпосереднім результатом ходу цивілізації, починаючи з того часу, коли в Західній Європі стали розвиватися позитивні науки, зокрема з відкриття книгодрукування і з Реформації уXVI ст. Хід цивілізації зробив тоді неминучим знищення теологічної влади, як колись було необхідним встановлення цієї влади при Гільдебранді унаслідок того морального стану, в якому суспільство знаходилося протягом чотирьох або п’яти століть до цього папи.

Отже, те, що зробила власне революція, по своїй важливості не відповідає звичному уявленню про неї. Ця епоха була лише завершальним періодом процесу падіння старої соціальної системи, процесу,

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

42

що здійснювався протягом п’яти-шести століть і на той час майже закінченого. Повалення цієї системи не було ані слідством, ані, ще менш, метою революції; навпаки, воно було її справжньою причиною. Справжньою метою революції, тією метою, яку поставив перед нею хід цивілізації, було утворення нової політичної системи. І саме тому, що ця мета ще не досягнута, не закінчена ще й революція.

Стан морального і політичного безладу, в який потрапила сьогодні Франція, а також інші країни Західної Європи, залежить винятково від того, що стара соціальна система зруйнована, а нова ще не сформувалася. Ця криза припиниться, і порядок встановиться на міцній основі лише тоді, коли з повною енергією почнеться організація нової системи. Ось що доводить з повною очевидністю поглиблене дослідження безперервного ходу цивілізації від розкріпачення общин і введення арабами до Європи позитивних наук і до наших днів.

Таким був стан справ до часу повернення вашої величності, з тих пір він і не змінився.

У суспільстві існували дві сили протилежного характеру. Одні – дряхлі, немічні, такі, що не можуть служити точкою опори, не здатні вже довго триматися самі. Це – сили старого феодалізму, з якими заодно діяло і духовенство, а також сили нового феодалізму. Інші, навпаки, змужнілі, всемогутні, воістину творчі сили і в світській, і в духовній сфері; вони знаходяться серед промисловців, з одного боку, і серед учених і художників – з іншого.

На цій підставі план політичних дій, який повинні були скласти міністри вашої величності, стає очевидним. Він полягає в тому, щоб надати власній долі (задовольняючи інтереси окремих осіб) класи, осуджені ходом речей на політичну смерть, і активізувати сили, що стали домінуючими.

Що ж робили міністри натомість? На обидві категорії дворянства вони дивилися як на класи, які королівська влада повинна насамперед прагнути прив’язати до себе, піклуючись тільки про те, щоб при королівському заступництві балансувати між ними, так щоб жодна з них не могла вважати себе ані усуненою, ані такою, якій віддається перевага.

Цей план був абсолютно непридатний головним чином в силу двох міркувань; по-перше, він покладав підтримку королівської влади на сили, які не мали ніякого реального значення, які самі одержували від королівської влади все необхідне для свого примарного існування і тому були для неї справжнім тягарем, а зовсім не якою-небудь опорою; по-друге, покладаючи на комуни підтримку обох груп феодалів, план неминуче встановлював надзвичайно обтяжливу систему управління

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

43

з постійно зростаючими витратами, систему, яка все більшою мірою налаштовувала комуни проти королівської влади.

Отже, цей план дій позбавляв впливу і грошей істинних друзів королівської влади, щоб наділяти ними її дійсних ворогів.

Причина будь-якої помилки найчастіше криється не в поганих намірах або в нездатності, а зазвичай у недостатньому розумінні фактів, які повинні служити основою думки, або в поганому їх підборі. Такою була, насмілююся думати, причина, що призвела міністрів вашої величності до ухвалення такої хибної системи.

Чотири помилки фактичного характеру, здається мені, призвели їх до теоретичних помилок.

По-перше, я не маю сумнівів: міністри щиро вважали, що обидві групи дворянства були класами, які мають найбільшу вагу в державі, а також що вони володіли найбільшою політичною силою. Нічого не було природнішим за таке переконання, як би погано воно не було обґрунтоване. Тільки глибоке вивчення ходу цивілізації впродовж п’ятишести століть могло уберегти від цієї політичної ілюзії, а тим часом до цього часу лише дуже небагато державних діячів і публіцистів розуміли необхідність такого вивчення. Як можна було уберегтися без такого вивчення від помилкового уявлення про дійсний стан суспільства? Всі обставини, які можуть його маскувати, на сьогодні вже з’ясовані. З одного боку, обидві групи дворянства та їх клієнтура утворюють дві організовані партії, дуже активні, в яких трудяться завербовані ними, як головні агенти тієї або іншої партії, майже всі законознавці, тобто майже всі ті, які говорять і пишуть тепер з політичних питань.

Як може в результаті цього не з’явитися сильне враження про силу цих партій?

З іншого боку, ані промисловці, ані навіть вчені політично не організовані. Вони не виявляють жодної активності в області своїх спільних інтересів. Вони зовсім ними не займаються, якщо не брати до уваги їхні скарги, коли вони опиняються у дуже великому пригнобленні і не доходять до джерела хвороби, щоб знайти ліки. У них немає блискучих і галасливих адвокатів, їх представники в палатах складають незначну меншину і притому не утворюють там якої-небудь окремої партії. З цих двох загальних причин вказаних помилок абсолютно неможливо не помилитися в оцінці дійсної сили двох груп феодалів порівняно із силою комун.

Якщо не засвоєна звичка обґрунтовувати певні політичні думки рядом історичних фактів, що відзначають хід цивілізації з часу звільнення общин, помилки є неминучими.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

44

По-друге, міністри вашої величності, поза сумнівом, вважали, що досить сильною опорою можна вважати силу духовенства. Це ще одна ілюзія, причину якої дуже легко показати.

Моральні ідеї дотепер були засновані на вченнях духовенства. Учені ще не запроваджували, навіть не починали створення позитивної системи моралі, яка, не відкидаючи стійкої і добродійної дії високих релігійних вірувань, була б все ж таки незалежною. При смутному розумінні такого стану речей такі найвидатніші особистості минулого століття, як Монтеск’є і Руссо, суворо засуджували необачну, безрозсудну зухвалість, з якою поверхневі філософи ображали і висміювали релігійні ідеї, основу будь-якої моралі.

Таке мудре ставлення сьогодні стало загальним спочатку серед учених, а потім серед промисловців, тому що досвід все більшою мірою змушував відчувати потребу в моральних ідеях, а отже, і в підтримуючих їх основах.

Сучасне покоління викоренило в наших книгах і в суспільстві цей непристойний, глузливий тон відносно релігійних вірувань, яким хвалилося попереднє покоління. Цей тон тепер майже усюди піддається засудженню, навіть у салонах наших нероб; він вважається ознакою поганого смаку. Замість нього встановилося загальне відчуття пошани до релігійних ідей, засноване на переконанні в їх настійній необхідності. Якщо не привчити свій розум до ретельних спостережень за ходом розвитку людського розуму, починаючи від введення арабами до Європи позитивних наук, то це відчуття легко прийняти за дійсну віру або принаймні за схильність до відновлення вірувань в їх колишній силі. Але у тих, яким цей хід розвитку відомий, не залишається сумніву, що вчення духовенства втратили всю свою силу, що вони вже більше не можуть бути опорою королівської влади, що вони не можуть вже служити основою для моралі, хоча вчені ще не побудували мораль на нових підставах.

Такий стан речей неминуче буде короткочасним; коли він припиниться, той весь вплив, яким користується ще духовенство, зникне назавжди.

По-третє, міністри вашої величності, ймовірно, вважали, що старе дворянство дуже віддане королівській владі, а нове внаслідок благодіянь короля дуже швидко стане також відданим їй. Вони, поза сумнівом, не помилилися відносно багатьох окремих поважних осіб з тієї

й іншої категорії дворянства, у яких пошана, з одного боку, і вдячність –

зіншого, достатньо сильні, щоб керувати особистими інтересами. Але так не можна судити про маси. Досвід достатньо показав, що старе дворянство загалом вважало своєю метою відновлення своїх привілеїв

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

45

і своїх багатств ,і якщо це було можливим, навіть такого режиму, за якого король є лише primus intег рагеs; воно дивилося на заступництво короля як на засіб досягнення цієї мети, чому й підпорядковувались його відданість і покора. Це абсурдне припущення міністрів у дійсності не має підстави.

Що ж до бонапартовського дворянства, то воно взагалі вважало милості короля його обов’язком; воно вельми неприязно дивилося на конкуренцію старого дворянства; державні посади воно вважало своєю природною і законною власністю; воно відчуватиме себе забезпеченим у володінні своїми титулами і багатствами лише тоді, коли зведе на трон короля за власним зразком. Тепер у цьому вже переконані всі розсудливі і неупереджені спостерігачі, хоча і не говорять про це вголос.

Нарешті, міністри побоюються, можливо, що общини мало віддані королівській владі взагалі і Бурбонському дому зокрема. Ці хвилювання абсолютно примарні. Промисловці й учені глибоко усвідомлюють, що королівська влада, зокрема влада Бурбонів, потребує підтримки миру і порядку, – того, в чому вони самі за своїм соціальним положенням найбільше зацікавлені. Вони люблять Бурбонський дім. Вони пам’ятають всі послуги, які він надав справі общин з часу їх звільнення, сподіваючись і вірячи, що він не залишить цієї справи. Вони були обурені деспотизмом Бонапарта і його спільників, всю тяжкість якого вони випробували; вони бачать, що свавілля відроджується і набуває сили, замість того, щоб втратити її з переходом влади в нові руки. Одним словом, вони є природною опорою трону вашої величності.

З усього вищесказаного, ваша величносте, виходить не лише те, що політичний план, який проводиться міністрами вашої величності, починаючи з реставрації, невигідний сам по собі, а й те, що жоден з мотивів, які можна привести на його користь, не має жодної реальної підстави. Міністри повинні облишити цей план, а в такому разі залишається вибрати один з таких шляхів: або вступити в тісний союз з однією

здвох категорій дворянства, пожертвувавши іншою, або ж об’єднатися

зобщинами, відмовившись від обох категорій дворянства.

Мені здається, я довів, ваша величносте, що жодна з обох категорій дворянства не може служити опорою вашому трону. Так само безперечним є й те, що ясно висловлене бажання общин закінчити революцію встановленням нової політичної системи, заснованої на промисловості – як новому світському елементі, і на дослідних науках– як новому духовному елементі, що це бажання, говорю я, неминуче здійсниться всупереч всім перепонам і зусиллям усіх партій, оскільки це є

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

46

остаточний результат всього прогресу цивілізації протягом останніх шестисот років і, можна навіть сказати, з самого її виникнення.

Отже, щоб прийняти план дій на довгий час, не слід було б ані хвилини коливатися між двома вказаними мною шляхами. Перший шлях міг би розраховувати лише на дуже швидкоплинний успіх, тоді як для затвердження трону вашої величності на міцній основі ,єяк в цьому легко переконатися, надзвичайно простий і разом з тим найправильніший і найпряміший засіб, це – щирий і рішучий союз з общинами.

Для цього достатньо порівняти вірогідні наслідки кожного з -на мічених мною припущень.

Якби міністри спиралися лише на яку-небудь одну категорію дворянства і, отже, принесли б общини в жертву її жадоби, то скоріше за все відбулося б одне з двох:

·якщо це старе дворянство, обдурене в своїх домаганнях, прагнуло б відкрито і зі всією своєю силою повалити трон вашої величності, і можливо, досягло б цього, тому що общини, які тільки і могли б цьому перешкодити, в даному випадку слабо опиралися б цьому;

·якби, навпаки, міністри спиралися тільки на нове дворянство, то воно, можливо, скористалося б цим, щоб більш упевнено виступити

проти вашої найяснішої династії.

Немає сумніву, що тому й іншому слід було б віддати перевагу системі балансування, корінний недолік якої я все ж таки, мені здається, довів.

Але якщо ваша величність, віддавши обидві категорії дворянства їх неминучій долі, укладе союз з своїми вірними общинами, міцність вашого трону була б забезпечена назавжди, тому що навіть чисто пасивний опір общин запобіг би щонайменшим замахам обох категорій безсилого дворянства.

Зрозуміло, ваша величність повинна була б примиритися із зменшенням цивільного листа, як і влади міністерства та його агентів, у зв’язку із скасуванням великого числа статей витрат і посад, непотрібних і обтяжливих для общин, одним словом, королівство втратило б останні риси феодалізму і набуло б громадського характеру. Та зате впевненість в абсолютно спокійному користуванні владою, в передачі права на неї найяснішій династії, не побоюючись жодних розбратів з боку людей честолюбних, слава законодавця і вічного добродійника Франції та всіх цивілізованих народів завдяки створенню нової політичної системи – все це, поза сумнівом, цілком достатньо винагородило б вашу величність за применшення влади, яке не може бути образливим, оскільки вона вельми відносна або захоплена насильством.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

47

Утім, мова по суті зовсім не йде про який-небудь абсолютно новий шлях, йдеться тільки про повернення до шляху, прийнятого найзнаменитішими предками вашої величності, які завжди були в союзі з общинами, зокрема, про вірність лінії, накресленої вашим найяснішим братом, коли він надав общинам подвійне представництво в Генеральних штатах.

Ваша величносте!

Скасувати обидві категорії дворянства, скласти виборчий корпус з промисловців і спрямувати шляхом преміювання праці вчених до основних політичних питань – ось безперечні й рішучі засоби зав’язати нерозривний союз з общинами.

Найбільшою, навіть єдиною перешкодою, яку вашій величності при цьому довелося б подолати, виявилася б політична апатія промисловців, їх надмірна невпевненість у своїй освіті та в своїх політичних здібностях, їхня велика довіра до легістів і метафізиків. Але мудра наполегливість вашої величності та заохочувана вами діяльність учених дуже швидко подолали б ці труднощі. Навіювання промисловцям справедливого відчуття власної гідності і правильного уявлення про своє політичне значення негайно б дало їм імпульс до діяльності, – єдину умову, якої їм не вистачає, щоб піднестися до цієї ролі, що призначається їм ходом цивілізації.

Такі, ваша величносте, думки, виказані з усією відвертістю та чесністю і вселені бажанням щодо зміцнення королівської влади в руках вашої найяснішої династії.

вашому вірнопідданому

4. Звернення до друзів людства

Панове! Пристрасть, яка вас надихає, – божественного походження. Вона дає вам місце в першому ряду християн, вона дає вам право і накладає на вас обов’язок боротися з хибними пристрастями, з народами й царями, що піддаються цим пристрастям.

Ваші попередники поклали початок соціальної організації людського роду, – вашою справою є завершення цього святого почину. Перші християни створили основу загальної моралі, проголосивши і в хатинах, і в палацах божественний принцип: всі люди повинні бачити один в одному братів, повинні любити і допомагати один одному. Во-

ни придумали вчення, яке відповідає цьому принципу, але це вчення одержало у них абстрактний характер, і вам випадає честь організувати світську владу у згоді з цією божественною аксіомою. Ви були одвічно призначені для того, щоб доводити державцям, що їхні інтереси та обов’язки наказують їм скласти для своїх підданих конституцію, що приведе безпосередньо до поліпшення соціального положення

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

48

найчисленнішого класу; ви були призначені для того, щоб спонукати цих вождів народів підпорядковувати свою політику основному принципу християнської моралі.

Це ви врятували людський рід від звироднілості після краху Римської імперії. Тепер обставини склалися так само(оскільки це є можливим і при іншому стані цивілізації): однакові причини викликають схожі наслідки. Панове, ви повинні наслідувати приклад своїх попередників, ви повинні розвинути однакову з ними енергію. Вони заснували християнську релігію, а ви повинні перетворити її; ви повинні завершити організацію моральної системи, ви повинні підпорядкувати їй світську владу.

Панове, усвідомимо собі стан сучасного суспільства. Звернемо нашу увагу спочатку на Францію і почнемо з дослідження того становища, в якому знаходяться її основні установи, тобто духовенство, королівська влада і судова влада.

Французьке духовенство – частина християнського духовенства; значить, воно одержало від свого божественного засновника завдання невпинно захищати справу бідних і безперервно працювати над поліпшенням фізичного й морального стану цього останнього суспільного класу. Проте насправді воно настільки забуло про своє божественне покликання, що тепер його єдиним заняттям є проповідь народу беззаперечної покори владикам землі; воно не витрачає більше своїх зусиль на те, щоб сміливо нагадувати князям та їх придворним про ті обов’язки відносно народу, що покладаються на них релігією.

У Франції, як і у всій Європі, королівська влада була спочатку варварською установою, тобто установою, яку заснували у Франції варварські народи, що прогнали римлян. Але королі Франції змінили природу цієї установи, спочатку, коли вони прийняли християнську релігію, особливо ж, коли вони привласнили собі титул“короля за божою милістю”. Приймаючи цей християнський титул, вони, очевидно, брали на себе зобов’язання невпинно працювати над поліпшенням долі найчисленнішого класу своїх підданих, але королівська влада, звичайно, абсолютно забуває про це своє зобов’язання кожного разу, коли підкоряється духовенству і дворянству, цим справжнім кровопивцям народу.

Якщо ми, врешті-решт, розглянемо судову владу, то нам слід визнати, з одного боку, що обов’язок християнських суддів полягає в залагоджуванні суперечок між окремими людьми, а головне – в захисті їх від будь-яких свавільних дій правителів, а з іншого боку, що вони зараз поставили собі за мету, це, здається, встановити владу свавілля в усій своїй повноті.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

49

З вищезазначеного я зовсім не хочу сказати, що всі духовники, всі міністри і всі судді пройняті хибними намірами; я, навпаки, переконаний у тому, що майже всі вони діють сумлінно: вони роблять зло, але прагнуть робити добро, я навіть переконаний, що більшість з них змінять свою поведінку, коли їм стане відомо, якою вона повинна бути.

Ви бачите, панове, що політичне становище Франції на сьогодні є дуже сумним: висока влада, християнський обов’язок якої полягає у праці задля невпинного і всебічного поліпшення долі народу, навпаки, використовує довірену їй силу на те, щоб встановити стан справ, який слугує цілком для вигоди керівникам і на шкоду керованим.

Ми повинні з’ясувати ще одне дуже важливе положення, а саме, що політичне зло, заподіяне французам хибним керівництвом їхніх правителів і поганим застосуванням державної влади, не є їх єдиною бідою; вони мають ще іншу біду, котра є наслідком пристрасті до завоювань, до якої їх залучив Бонапарт.

Будь-який народ, який прагне до завоювань, повинен розпалювати в собі погані пристрасті, він повинен якнайбільше поважати людей жорстокого характеру, як і людей найпідступніших. Поки люди, що володіють цими шкідливими якостями, проявляють свою діяльність у чужих краях, мирні громадяни, що залишаються на батьківщині, зберігають національний характер, не відступаючи від своєї гідності і благородства. Але як тільки-но зовнішній опір перевищує силу експансії, результати підступності і жорстокості виявляються всередині країни. Жага до цього була національним почуттям і відчувалася громадянами тільки колективно, – тепер вона стає пануючим відчуттям кожної людини; егоїзм, ця гангрена людського роду, вражає все політичне тіло і стає загальною хворобою всіх класів суспільства.

На початку своєї революції французи(коли піддалися натиску європейського феодалізму) дали урочисту обіцянку воювати тільки для захисту своєї території; вони зобов’язалися також ставитися до інших народів як до братів і разом з ними боротися проти застарілих установ, що тяжіли над Європою, не дивлячись на успіхи освіти.

Ця політика французів була чесною, мудрою, найвигіднішою, яку вони тільки могли прийняти, вона була істинно християнська. Вони повинні були зберегти її, але, на своє нещастя, французи її змінили. Вони піддалися переконанням підступних людей, що мають право на відшкодування збитку, і не звернули уваги на те, що відшкодування вони можуть одержати тільки за рахунок народів, оскільки всі багатства виробляються народами.

Французи вступили у війну з простим наміром оборонятися, але вони не забарилися перетворити війну на предмет спекуляції, і ця антихристиянська їх поведінка незабаром викликала утворення ліги народів

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

50